Дата документу 01.11.2023 Справа № 333/824/23
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Єдиний унікальний № 333/824/23 Головуючий в 1-й інстанції: Піх Ю.Р.
Провадження № 22-ц/807/1584/23 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 листопад 2023 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Трофимової Д.А.
суддів: Бєлки В.Ю.,
Онищенка Е.А.
при секретарі: Книш С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АЛЬФА СТРАХУВАННЯ» Мюскевич Катерини Володимирівни на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 30 травня 2023 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АЛЬФА СТРАХУВАННЯ» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку суброгації,
ВСТАНОВИВ:
У лютому 2023 року представник Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АЛЬФА СТРАХУВАННЯ» Мюскевич К.В. звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку суброгації.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 21.02.2020 року о 15 год. 10 хв. в м. Запоріжжя, Дніпровський район, вул. Добролюбова, буд. 21, ОСОБА_1 , керуючи автомобілем Daewoo Lanos, державний номерний знак НОМЕР_1 , при зустрічному роз'їзді не врахував дорожньої обстановки, не дотримався безпечного бокового інтервалу та скоїв зіткнення з автомобілем Toyota Camry, державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 , який рухався на зустріч. Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження, завдано матеріальних збитків. Місце пригоди після ДТП залишив. Також під час ДТП було збито пішохода, яка від отриманих тілесних ушкоджень загинула.
Відносно ОСОБА_1 було складено протокол за вчинення правопорушення, передбаченого ст.ст. 124, 122-4 КУпАП, та відкрито кримінальне провадження за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Постановою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13 січня 2021 року по справі № 755/16107/21 ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні ДТП.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 05.03.2021 року цю постанову скасовано на підставі п. 8 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 закрито у зв'язку з наявністю повідомлення про підозру особі у кримінальному провадженні по даному факту.
Так, станом на дату звернення до суду в провадженні Ленінського районного суду м. Запоріжжя перебуває кримінальне провадження (справа № 334/1759/20) за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
В результаті зазначеної ДТП було пошкоджено застрахований ТЗ Toyota Camry, державний номерний знак НОМЕР_2 .
Враховуючи наявність договору страхування, страхувальник пошкодженого застрахованого ТЗ звернувся до ПрАТ «СК «Альфа Страхування» з заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування. З метою визначення вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобілю Toyota Camry, державний номерний знак НОМЕР_2 , було проведено його огляд, про що складено схему огляду ТЗ від 21.02.2020 року та акт огляду від 18.03.2020 року, а також отриманий рахунок № НОМЕР_3 від 06.04.2020 року з калькуляцією, згідно якого вартість ремонту пошкодженого ТЗ Toyota Camry, державний номерний знак НОМЕР_2 , складає 145 188,41 грн.
Також було проведено експертну оцінку КТЗ, яку відображено у звіті № 59391 від 15.04.2020 року з калькуляцією, згідно якого вартість відновлювального ремонту ТЗ Toyota Camry, державний номерний знак НОМЕР_2 , складає 146 147,56 грн.
На підставі зібраних документів ПрАТ «СК «АЛЬФА СТРАХУВАННЯ» склав страховий акт № 0308.206.20.07 на суму 144 688,41 грн. та здійснив виплату на рахунок СТО, що підтверджується платіжним дорученням № 16742 від 08.05.2020 року.
Враховуючи, що відносно ОСОБА_1 було складено протокол про адміністративне правопорушення, відкрито кримінальне провадження, складено обвинувальний акт за даним випадком, а його цивільно-правова відповідальність на момент ДТП застрахована згідно поліса АО475689 в ПрАТ «СК «ОРАНТА-СІЧ», позивач звернувся до страхової компанії відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування в порядку регресу.
Згідно Поліса АО475689 ПрАТ «СК «ГРАВЕ Україна» виплатило в межах ліміту позивачу 100 000,00 грн. двома платежами, що покриває лише частину шкоди, то залишок шкоди, що підлягає стягненню з відповідача, складає 44 688,41 грн.
Посилаючись на зазначені обставини, представник позивача просила суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «СК «АЛЬФА СТРАХУВАННЯ» 44 688,41 грн. матеріальної шкоди в порядку суброгації та судовий збір в розмірі 2 684,00 грн.
Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 30 травня 2023 року у задоволенні позову Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АЛЬФА СТРАХУВАННЯ» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку суброгації відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, представник Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АЛЬФА СТРАХУВАННЯ» Мюскевич К.В. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить:
- зупинити провадження у справі за позовом ПрАТ «СК «АЛЬФА СТРАХУВАННЯ» до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди в порядку суброгації до набрання законної сили судовим рішення по кримінальній справі № 334/1759/20, провадження № 1-кп/334/217/22, за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України;
- скасувати рішення Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 30.05.2023 року в цивільній справі №333/824/23 та ухвалити нове, яким позов задовольнити, стягнути з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «СК «АЛЬФА СТРАХУВАННЯ» 44 688,41 грн. матеріальної шкоди в порядку суброгації;
- стягнути з відповідача судові витрати, понесені позивачем у вигляді сплати судового збору, а саме: 2684,00 грн. за розгляд справи в суді першої інстанції, 4026,00 грн. за розгляд справи в суді апеляційної інстанції, а всього стягнути 6710,00 грн. судових витрат.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що дійсно постанову Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13 січня 2021 року у справі №334/1009/20, якою ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні ДТП, було скасовано частково постановою Запорізького апеляційного суду 05.03.2021 року. Однак, підстава для скасування - «На підставі п.8 ст.247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 закрити, у зв'язку із наявністю повідомлення про підозру особі у кримінальному провадженні по даному факту».
В постанові Запорізького апеляційного суду від 05.03.2021 року (справа №334/1009/20) суд також зазначив: «Під час апеляційного розгляду було встановлено, що по тим самим обставинам події від 21.02.2020 року ОСОБА_1 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, за фактами, які були предметом розгляду у суді першої інстанції за протоколом про адміністративне правопорушення у даній справі.
На теперішній час досудове розслідування у кримінальному провадженні №12020080050000646 від 21.02.2020 року завершено, обвинувальний акт відносно ОСОБА_1 направлений до суду для розгляду кримінального провадження по суті, остаточного рішення по справі ще не прийнято».
Тобто, провадження закрито не у зв'язку з невинуватістю ОСОБА_1 , а у зв'язку з тим, що по цьому ж факту відносно нього відкрито кримінальне провадження та наявне повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.
Отже, зважаючи на те, що кримінальне провадження було відкрито відносно ОСОБА_1 по факту вчинення ним ДТП 21.02.2020 року в м. Запоріжжя, по вул. Добролюбова, буд. 21, за участі ТЗ Daewoo Lanos, д.н. НОМЕР_1 , ТЗ Toyota Camry, д.н. НОМЕР_2 , та внаслідок якої ТЗ Toyota Camry, д.н. НОМЕР_2 було завдано матеріальну шкоду та пішохід ОСОБА_3 загинула, суд помилково розмежував дане ДТП на дві різні події.
Крім того, в обвинувальному акті у кримінальному провадженні №12020080050000646 від 21.02.2020 року відносно ОСОБА_1 зазначено: «Досудовим розслідуванням встановлено, що 21.02.2020 року приблизно о 15 годині 05 хвилин водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем Daewoo Lanos, реєстраційний номер НОМЕР_1 , здійснював рух по проїзній частині вулиці Богдана Хмельницького від вулиці Трегубенко у напрямку проспекту Металургів в місті Запоріжжі. На перехресті вул. Богдана Хмельницького з вул. Добролюбова в м. Запоріжжі, ОСОБА_1 допустив дотичний контакт керованим ним автомобілем з Toyota Camry, реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 , який рухався в зустрічному для нього напрямку.
Після цього ОСОБА_1 керований ним транспортний засіб не зупинив, натомість продовжив рух прямо, намагаючись залишити місце дорожньо-транспортної пригоди. Швидкість руху автомобіля під керуванням ОСОБА_1 під час руху по вул. Богдана Хмельницького на відрізку шляху +200м, після дотикового контакту з автомобілем Toyota Camry, реєстраційний номер НОМЕР_2 , складала не менш ніж 90-100 км/год, що перевищує максимально дозволену швидкість руху у населених пунктах - 50 км/год.».
Також досудовим розслідуванням встановлено, що водій ОСОБА_1 , діючи в порушення вимог п. 10.1 ПДР України, допустив безпричинний виїзд на смугу зустрічного руху, подальший виїзд за межі проїзної частини вліво та наїзд на дорожній знак, та в подальшому допустив наїзд на пішохода, яка від завданих тілесних ушкоджень загинула.
Факт заподіяння шкоди ТЗ Toyota Camry, д.н. НОМЕР_2 , підтверджується документами, наявними у матеріалах справи, зокрема: довідкою поліції про ДТП, схемою місця ДТП, також при розгляді справи про адміністративне правопорушення №334/1009/20 встановлено, що внаслідок ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження, завдано матеріальних збитків, обвинувальним актом.
Крім того, представник відповідача не заперечував факт вчинення ДТП ОСОБА_1 та завдання шкоди ТЗ, а лише не погоджувався з висновком суду апеляційної інстанції, який закрив провадження на підставі ч. 8 ст. 247 КУпАП.
Однак, незгода особи з рішенням суду не є доказом відсутності його вини у вчиненні ДТП та завданні шкоди.
Відсутність вини водія транспортного засобу та закриття кримінального провадження відносно нього не звільняє останнього від обов'язку відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, тобто особа, яка завдала шкоди джерелом підвищеної небезпеки, відповідає й за випадкове її завдання (без вини).
Вказане узгоджується з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 21 квітня 2021 року (справа № 450/4163/18, провадження № 61-69св21).
Таким чином, виходячи зі змісту ст.1166 ЦК України та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу саме на відповідача покладено обов'язок доведення відсутності його вини в завданні шкоди позивачу, а на останнього в даному випадку покладається лише обов'язок доведення факту заподіяння шкоди та її розміру.
Аналіз наведених норм, з урахуванням визначених цивільно-процесуальним законодавством принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства, дає підстави для висновку, що законодавством не покладається на позивача обов'язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди. Разом з тим потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також факт того, що відповідач є заподіювачем шкоди.
Виходячи з визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного судочинства, саме на відповідача покладено обов'язок доведення відсутності його вини у завданні шкоди позивачеві.
Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2018 року, справа № 761/6010/15-ц, провадження № 61-15835св18.
Крім іншого, представник позивача при зверненні до суду з позовною заявою подавала клопотання про зупинення провадження по справі, оскільки станом на дату звернення до суду в провадженні Ленінського районного суду м. Запоріжжя перебуває кримінальне провадження (Справа № 334/1759/20) за обвинуваченням ОСОБА_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України. Однак, дане клопотання позивача судом було проігноровано, чим порушено право позивача на об'єктивне та всебічне з'ясування обставин справи.
Також, судом взагалі не взято до уваги відповідь на відзив на позовну заяву, яку було направлено в суд та відповідачу 17.03.2023 року.
Вважає, що суд допустив порушення норм матеріального права - не застосував ті норми закону, які підлягали застосуванню, а саме, не застосував ст. 27 ЗУ «Про страхування» та ч.1 ст.1191, ст. 993, 1194 ЦК України, а також суд неповно з'ясував всі обставини справи.
Від представника ОСОБА_1 - адвоката Щербини О.Г. на адресу апеляційного суду надійшов відзив, у якому вона просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін.
Зазначає, що у провадженні Ленінського районного суду м. Запоріжжя дійсно знаходиться кримінальна справа № 334/1759/20 відносно ОСОБА_1 за кримінальним провадженням, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12020080050000646 від 21 лютого 2020 року за ч. 2 ст. 286 КК України. До теперішнього часу ця кримінальна справа судом ще не розглянута.
Відповідно до обвинувального акту, 21 лютого 2020 року приблизно о 15 годині 05 хвилин водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем «Деу Ланос», реєстраційний номер НОМЕР_1 , здійснював рух по проїжджій частині вулиці Богдана Хмельницького, від вулиці Трегубенко у напрямку проспекту Металургів в місті Запоріжжі. На перехресті вул. Богдана Хмельницького з вул. Добролюбова в м. Запоріжжі, ОСОБА_1 допустив дотичний контакт керованим ним автомобілем з автомобілем «Toyota Camry» реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 , який рухався у зустрічному для нього напрямку.
Після цього, ОСОБА_1 , керований ним транспортний засіб не зупинив, натомість продовжив рух прямо. Після виїзду за межі проїжджої частини вліво, водій ОСОБА_1 продовжив рух, виїхав на тротуар газону, що розділяє потоки зустрічних смуг по пр. Металургів, та допустив наїзд на пішохода ОСОБА_3 , яка перебувала на ньому та скоїв подальше зіткнення з бетонним відбійником.
В результаті дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_3 отримала тілесні ушкодження від яких померла на місці пригоди в кареті швидкої медичної допомоги.
Правова кваліфікація кримінального правопорушення полягає в наступному:
За викладених обставин дії ОСОБА_1 кваліфікуються за ч. 2 ст. 286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинили смерть потерпілого.
Потерпілим від кримінального правопорушення, згідно обвинувального акта, є ОСОБА_4 - чоловік пішохода ОСОБА_3 , яка загинула в результаті дорожньо-транспортної пригоди.
ОСОБА_2 не є потерпілою особою, якому спричинено шкоду безпосередньо злочином, позовна заява ПАТ «Страхова компанія «АЛЬФА СТРАХУВАННЯ» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку суброгації не випливає з пред'явленого обвинувачення ОСОБА_1 в рамках кримінального провадження за №12020080050000646 від 21 лютого 2020 року за ч. 2 ст. 286 КК України.
В реєстрі досудового розслідування за вказаним кримінальним провадженням гр-н ОСОБА_2 зазначений як свідок по справі.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 05.03.2021 року по справі про адміністративне правопорушення № 334/1009/20, провадження № 33/807/134/21 відносно ОСОБА_1 за ст.ст. 124, 122-4 КУпАП постанова судді Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13 січня 2021 року, скасована. На підставі п. 8 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 закрито у зв'язку із наявністю повідомлення про підозру особі у кримінальному провадженні по даному факту.
Під час апеляційного розгляду судом було помилково встановлено, що по тим самим обставинам події від 21.02.2020 року ОСОБА_1 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України за фактами, які були предметом розгляду у суді першої інстанції за протоколом про адміністративне правопорушення у даній справі. На теперішній час досудове розслідування у кримінальному провадженні №12020080050000646 від 21.02.2020 року завершено, обвинувальний акт відносно ОСОБА_1 направлений до суду для розгляду кримінального провадження по суті, остаточного рішення по справі ще не прийнято.
Зазначена постанова суду апеляційної інстанції набрала законної сили негайно після її винесення, є остаточною й, нажаль, оскарженню не підлягає. Проте, ОСОБА_1 з нею не погоджується, оскільки вважає, що суд апеляційної інстанції помилково дійшов до висновку, що «по тим самим обставинам події від 21.02.2020 року ОСОБА_1 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України за фактами, які були предметом розгляду у суді першої інстанції за протоколом про адміністративне правопорушення у даній справі…». Це дві різні дорожньо-транспортні пригоди за участю водія ОСОБА_1 , з різними наслідками (настання котрих і є кваліфікуючими ознаками правопорушень), на різних ділянках дороги: ДТП в рамках адміністративної справи за участю водіїв ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було 21.02.2020 року приблизно в 15:10 год. (такий час вказаний в справі про адміністративне правопорушення) або приблизно в 15:05 год. (такий час вказаний в кримінальному провадженні) на перехресті вул. Богдана Хмельницького з вул. Добролюбова в м. Запоріжжі, а ДТП за участю водія ОСОБА_1 та пішохода ОСОБА_3 сталося 21.02.2020 року пізніше по проспекту Металургів в м. Запоріжжі.
Сам позивач ПрАТ «Страхова компанія «АЛЬФА СТРАХУВАННЯ» зазначив у своїй позовній заяві, що відповідно до ст. 1191 ч.1 Цивільного кодексу України, «особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом».
Дійсно, цивільний процес виходить із презумпції винуватості, але вина ОСОБА_1 в дорожньо-транспортній пригоді за його участю та за участю водія ОСОБА_2 , котрий керував автомобілем «Toyota Camry», реєстраційний номер НОМЕР_2 в рамках справи про адміністративне правопорушення № 334/1009/20, провадження № 3/334/6/21 судом не встановлена (постанова суду першої інстанції скасована), а в рамках кримінальної справи суд позбавлений надати оцінку цим діям, оскільки вони не входять до пред'явленого ОСОБА_1 обвинувачення (зазначений факт ДТП не інкримінується йому в провину).
За правилами ч. 1 ст. 1188 ЦК України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Таким чином, встановлення вини особи при взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, обов'язково.
В своїй апеляційній скарзі представник апелянта вводить суд в оману, посилаючись на те, що особа, яка завдала шкоди джерелом підвищеної небезпеки, відповідає й за випадкове її завдання без вини.
Водій ОСОБА_2 теж керував джерелом підвищеної небезпеки, тобто дорожньо-транспортна пригода за участю водіїв ОСОБА_1 і ОСОБА_2 трапилась внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, шкода відшкодовується на загальних підставах відповідно до ч. 1 ст. 1188 ЦК України.
У відповіді на відзив представник Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АЛЬФА СТРАХУВАННЯ» Мюскевич К.В. зазначає, що позивач не погоджується з висновком, що позов ПрАТ «Страхова компанія «АЛЬФА СТРАХУВАННЯ» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку суброгації не випливає з пред'явленого останньому обвинувачення в рамках кримінального провадження №12020080050000646 від 21 лютого 2020 року за ч. 2 ст. 286 КК України, адже кримінальна відповідальність за ст. 286 КК України настає тільки в тих випадках, коли порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспортних засобів спричинило заподіяння наслідків, прямо передбачених у диспозиції цієї статті. В іншому випадку такі дії підпадають під ознаки адміністративного правопорушення або цивільного делікту.
Як було встановлено, справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 було закрито: «На підставі п.8 ст.247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 закрити, у зв'язку із наявністю повідомлення про підозру особі у кримінальному провадженні по даному факту».
Тобто, провадження закрито не у зв'язку з невинуватістю ОСОБА_1 , а в зв'язку з тим, що по цьому ж факту відносно нього відкрито кримінальне провадження та наявне повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.
Представник позивача не заперечує, що питання щодо винуватості ОСОБА_1 у кримінальному провадженні №334/1759/20, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, до теперішнього часу судом не вирішене. Тому представником позивача було подано клопотання про зупинення провадження до вирішення справи №334/1759/20. Однак таке клопотання суд першої інстанції не прийняв до уваги.
Також, від представника Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АЛЬФА СТРАХУВАННЯ» Мюскевич К.В. надійшло клопотання, в якому вона просить поновити строк подання клопотання про витребування доказів та витребувати з Ленінського районного суду м. Запоріжжя копії документів по справі № 334/1759/20, а саме: копію судової комп'ютерно - технічної експертизи № 5-30 від 18.03.2020 року; копію судової інженерно-транспортної експертизи з дослідження технічного стану транспортних засобів № 9-182 від 18.03.2020 року; копію судової інженерно - транспортної експертизи з дослідження обставин і механізму дорожньо-траспортної пригоди № 9-206 від 20.03.2020 року, якими встановлено обставини та механізми вказаної ДТП.
Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 - адвоката Щербини О.Г., перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін,з таких підстав.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам закону.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд виходив із того, що у позивача не виникло права вимоги до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку суброгації, оскільки неправомірність дій відповідача, тобто його вина по факту дорожньо-транспортної пригоди за участю водія ОСОБА_2 не доведена.
Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони відповідають обставинам справи і вимогам закону.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 18.12.2019 року між ПрАТ «СК» АЛЬФА СТАХУВАННЯ» та ТОВ «Метінвест Холдинг» було укладено Договір добровільного страхування ризиків, пов'язаних з експлуатацією наземного транспортного засобу № 340.1548951.911.
З копії постанови Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 13.01.2021 року по справі про адміністративне правопорушення № 334/1009/20 відносно ОСОБА_1 , вбачається, що 21.02.2020 року о 15 год. 10 хв. в м. Запоріжжя, Дніпровський район, вул. Добролюбова, буд. 21, ОСОБА_1 , керуючи автомобілем Daewoo Lanos, державний номерний знак НОМЕР_1 , при зустрічному роз'їзді не врахував дорожньої обстановки, не дотримався безпечного бокового інтервалу та скоїв зіткнення з автомобілем Toyota Camry, державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 , який рухався на зустріч. Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження, завдано матеріальних збитків, травмованих немає. Місце ДТП після пригоди водій ОСОБА_1 залишив.
Вказаною постановою ОСОБА_1 був визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Провадження по справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ст.124 Кодексу України про адміністративні правопорушення закрито.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 05.03.2021 року по справі про адміністративне правопорушення № 334/1009/20 відносно ОСОБА_1 за ст.ст. 124, 122-4 КУпАП постанова судді Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13 січня 2021 року, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, провадження по справі закрито на підставі п.7 ст.247 КУпАП у зв'язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення, скасована.
На підставі п. 8 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 закрито, у зв'язку із наявністю повідомлення про підозру особі у кримінальному провадженні по даному факту.
Згідно відповіді на запит судді Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 20.06.2022 року у Ленінському районному суді м. Запоріжжя знаходиться кримінальне провадження № 334/1759/20 відносно ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, яке не розглянуте.
Відповідно до обвинувального акту у вищевказаному кримінальному провадженні відносно ОСОБА_1 , досудовим розслідуванням встановлено, що 21 лютого 2020 року, приблизно о 15 годині 05 хвилин, водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем «Деу Ланос», реєстраційний номер НОМЕР_1 , здійснював рух по проїжджій частині вулиці Богдана Хмельницького, від вулиці Трегубенко у напрямку проспекту Металургів в місті Запоріжжі. На перехресті вул. Богдана Хмельницького з вул. Добролюбова в м. Запоріжжі, ОСОБА_1 допустив дотичний контакт керованим ним автомобілем з автомобілем «Toyota Camry», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 , який рухався у зустрічному для нього напрямку.
Після цього, ОСОБА_1 керований ним транспортний засіб не зупинив, натомість продовжив рух прямо.
Після виїзду за межі проїжджої частини вліво, водій ОСОБА_1 , продовжив рух, виїхав на тротуар газону, що розділяє потоки зустрічних смуг по пр. Металургів, та допустив наїзд на пішохода ОСОБА_3 , яка перебувала на ньому, та скоїв подальше зіткнення з бетонним відбійником. В результаті дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_3 отримала тілесні ушкодження, від яких померла.
Правова кваліфікація кримінального правопорушення полягає в наступному: за викладених обставин дії ОСОБА_1 кваліфікуються за ч. 2 ст. 286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинили смерть потерпілого.
Потерпілим від кримінального правопорушення, згідно обвинувального акта, є ОСОБА_4 - чоловік пішохода ОСОБА_3 , яка загинула в результаті дорожньо-транспортної пригоди.
ОСОБА_2 не є потерпілою особою, якому спричинено шкоду злочином.
Отже, в результаті ДТП, яка відбулася 21.02.2020 року о 15 год. 10 хв. (час, що вказаний в справі про адміністративне правопорушення) або приблизно в 15:05 год. (час, який вказаний в кримінальному провадженні) в м. Запоріжжя, Дніпровський район, вул. Добролюбова, буд. 21, було пошкоджено застрахований ТЗ Toyota Camry, державний номерний знак НОМЕР_2 .
Враховуючи наявність договору страхування, страхувальник пошкодженого застрахованого ТЗ звернувся до ПрАТ «СК «Альфа Страхування» з заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування.
З метою визначення вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобілю Toyota Camry, державний номерний знак НОМЕР_2 , було проведено його огляд, про що складено схему огляду ТЗ від 21.02.2020 року та акт огляду від 18.03.2020 року, а також отриманий рахунок № НОМЕР_3 від 06.04.2020 року з калькуляцією, згідно якого вартість ремонту пошкодженого ТЗ Toyota Camry, державний номерний знак НОМЕР_2 , складає 145 188,41 грн.
Крім того, було проведено експертну оцінку КТЗ, яку відображено у звіті № 59391 від 15.04.2020 року з калькуляцією, згідно якого вартість відновлювального ремонту ТЗ Toyota Camry, державний номерний знак НОМЕР_2 , складає 146 147,56 грн.
На підставі зібраних документів ПрАТ «СК «АЛЬФА СТРАХУВАННЯ» склало страховий акт № 0308.206.20.07 на суму 144 688,41 грн. та здійснено виплату на рахунок СТО, що підтверджується платіжним дорученням № 16742 від 08.05.2020 року.
Згідно Поліса АО475689 ПрАТ «СК «ГРАВЕ Україна» виплатило в межах ліміту позивачу 100 000,00 грн. двома платежами, що покрило лише частину шкоди, залишок шкоди складає 44 688,41 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
На підставі ст.ст. 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відносини у сфері страхування майнових інтересів підприємств, установ, організацій та фізичних осіб регулюються Законом України «Про страхування» від 7 березня 1996 року та загальними нормами цивільного права.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про страхування» страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 20 цього Закону визначено, що страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом.
Страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку.
Розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством.
Страхове відшкодування страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.
Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.
Відповідно до ст. 27 Закону України «Про страхування» та ст. 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика називається суброгацією. При суброгації нового зобов'язання із відшкодування збитків не виникає, а відбувається заміна кредитора: потерпілий (а ним є страхувальник або вигодонабувач) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Внаслідок цього страховик виступає замість потерпілого, а тому в порядку суброгації страховик може стягнути із заподіювача шкоди лише ту суму, яку він сам виплатить страхувальнику.
Відповідно до п. 26 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №4 від 1 березня 2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», до страховика, який виплатив страхове відшкодування, переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, яка одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки, а сума страхового відшкодування підлягає стягненню з особи, відповідальної за завдані збитки, відповідно до правил статті 993 ЦК України.
Відповідно до ст. 22, ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана, зокрема, майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно зі ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах.
Положення статті 1188 ЦК України є спеціальними щодо статті 1166 зазначеного Кодексу, у зв'язку із чим перевага в застосуванні повинна надаватися спеціальній нормі.
Вирішуючи спори, пов'язані з відшкодуванням шкоди, завданої взаємодією кількох джерел підвищеної небезпеки, зокрема, зіткненням транспортних засобів, належить виходити з того, що у цьому випадку шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто з урахуванням принципу вини (стаття 1188 ЦК України). Отже, за цих обставин обов'язок відшкодування шкоди покладається на ту особу, з вини якої завдано шкоду. Якщо наявна вина всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, шкода відшкодовується кожним з них залежно від ступеню вини. У разі випадкового заподіяння шкоди, тобто коли зіткнення транспортних засобів є наслідком випадкового збігу обставин, збитки несе потерпілий, оскільки відсутні правові підстави для покладання відповідальності на іншу сторону.
Джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну діями таких джерел, має наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при мимовільному прояві їх шкідливих властивостей.
Таким чином, правила щодо відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, встановлені ст. 1188 ЦК України, згідно ч. 1 якої шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року, стаття 1191 ЦК України та статті 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування» регулюють різні за змістом правовідносини. У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 цього Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.
Згідно зі статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування» до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.
Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкова для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.
За ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, що посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно зі ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. При цьому правило презумпції невинуватості одержує пряме втілення в нормах інших галузей права, зокрема щодо адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху. Отже, особа вважається невинуватою у вчиненні адміністративного правопорушення, доки її вину не буде доведено в законному порядку.
Отже, постанова Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 13.01.2021 року по справі про адміністративне правопорушення № 334/1009/20 відносно ОСОБА_1 , якою останній був визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, була скасована постановою Запорізького апеляційного суду від 05.03.2021 року та провадження по справі закрито на підставі п. 8 ст. 247 КУпАП у зв'язку із наявністю повідомлення про підозру особі у кримінальному провадженні по даному факту.
У провадженні Ленінського районного суду м. Запоріжжя знаходиться кримінальна справа № 334/1759/20 відносно ОСОБА_1 за кримінальним провадженням, що внесена до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12020080050000646 від 21 лютого 2020 року за ч. 2 ст. 286 КК України. До теперішнього часу ця кримінальна справа судом не розглянута.
Відповідно до обвинувального акту, правова кваліфікація кримінального правопорушення полягає в наступному: дії ОСОБА_1 кваліфікуються за ч. 2 ст. 286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинили смерть потерпілого. Потерпілим від кримінального правопорушення згідно обвинувального акта є ОСОБА_4 (чоловік померлої ОСОБА_3 ). ОСОБА_2 не є потерпілою особою, якому спричинено шкоду злочином, в реєстрі досудового розслідування за вказаним кримінальним провадженням ОСОБА_2 зазначений як свідок по справі.
Таким чином, колегія суддів наголошує, що пред'явлене ОСОБА_1 обвинувачення в рамках кримінального провадження за №12020080050000646 від 21 лютого 2020 року за ч. 2 ст. 286 КК України не стосується факту ДТП за участю водіїв ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , останній керував автомобілем «Toyota Camry», реєстраційний номер НОМЕР_2 . В рамках зазначеної кримінальної справи суд позбавлений можливості надати оцінку діям відповідача щодо вказаного ДТП, оскільки вони не входять до пред'явленого ОСОБА_1 обвинувачення.
Будь яких інших доказів на підтвердження вини водія ОСОБА_1 матеріали справи не містять, стороною позивача не надані.
Клопотання представника ПрАТ «СК «АЛЬФА СТРАХУВАННЯ», яке міститься в апеляційній скарзі, про зупинення провадження у цій справі до набрання законної сили судовим рішення по кримінальній справі № 334/1759/20, провадження № 1-кп/334/217/22 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так, частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Судові процедури повинні бути справедливими.
За правовою позицією Конституційного Суду України правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункт 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).
Положеннями частини першої статті 251 ЦПК України передбачено ряд підстав для зупинення провадження, який є вичерпним.
Так, зокрема, пунктом 6 частини першої вказаної вище норми права передбачено, що суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу, і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року викладено висновок про те, що метою зупинення провадження у справі згідно з пунктом 6 частини першої статті 251 ЦПК України є виявлення обставин (фактів), які не можуть бути з'ясовані та встановлені в цьому провадженні, але мають значення для справи, провадження у якій зупинено. Об'єктивна неможливість розгляду справи до вирішення іншої справи полягає у тому, що рішення суду в іншій справі встановлює обставини, які впливають на збирання та оцінку доказів у справі, провадження у якій зупинено, зокрема факти, що мають преюдиційне значення.
З огляду на вимоги закону для вирішення питання про зупинення провадження у справі суду слід у кожному конкретному випадку з'ясовувати: як пов'язана справа, яка розглядається, зі справою, що розглядається іншим судом; чим обумовлюється об'єктивна неможливість розгляду справи.
Отже, необхідність в зупиненні провадження у справі виникає у випадку, якщо неможливо прийняти рішення у даній справі до ухвалення рішення в іншій справі. Тобто між справами, що розглядаються, повинен існувати тісний матеріально-правовий зв'язок, який виражається в тому, що факти, встановлені в одній із справ, будуть мати преюдиційне значення для іншої справи.
Разом із тим, необхідно враховувати, що відповідно до пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Аналогічні висновки викладено в постановах Верховного Суду від 21 квітня 2022 року у справі №175/1814/19 (провадження № 61-15326св21), від 14 вересня 2022 року у справі № 194/939/20 (провадження № 61-5791св22), від 20 липня 2022 року у справі № 357/9010/18 (провадження № 61-4504св22).
Із змісту статті 251 ЦПК України вбачається, що зупинення провадження у справі має на меті полегшити доказову діяльність осіб, які беруть участь у справі, в силу так званих преюдиціальних фактів.
При цьому слід зазначити, що відповідно до частини 6 статті 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Підставою для зупинення провадження у справі є не лише існування іншої справи на розгляді в суді та припущення про те, що рішення по ній має значення для цивільної справи, що розглядається, а саме неможливість її розгляду до вирішення цієї іншої справи.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2018 року у справі № 752/9802/17 (провадження № 61-612св17).
Як зазначалося вище, пред'явлене ОСОБА_1 обвинувачення в рамках кримінального провадження за №12020080050000646 від 21 лютого 2020 року за ч. 2 ст. 286 КК України не стосується факту ДТП за участю водіїв ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який керував автомобілем «Toyota Camry», реєстраційний номер НОМЕР_2 . В рамках кримінальної справи суд позбавлений можливості надати оцінку діям відповідача щодо вказаного ДТП, оскільки вони не входять до пред'явленого ОСОБА_1 обвинувачення.
Також, від представника Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АЛЬФА СТРАХУВАННЯ» Мюскевич К.В. на адресу апеляційного суду надійшло клопотання, в якому вона просить поновити строк подання клопотання про витребування доказів та витребувати з Ленінського районного суду м. Запоріжжя копії документів по справі № 334/1759/20, а саме: копію судової комп'ютерно - технічної експертизи № 5-30 від 18.03.2020 року; копію судової інженерно-транспортної експертизи з дослідження технічного стану транспортних засобів № 9-182 від 18.03.2020 року; копію судової інженерно - транспортної експертизи з дослідження обставин і механізму дорожньо-траспортної пригоди № 9-206 від 20.03.2020 року, якими встановлено обставини та механізми вказаної ДТП.
Вказане клопотання не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так, обґрунтовуючи зазначене клопотання, представник ПрАТ «АЛЬФА СТРАХУВАННЯ» зазначає, що представник відповідача заперечує зв'язок ДТП, яке відбулося 21.02.2020 року між ТЗ Daewoo Lanos, державний номерний знак НОМЕР_1 , та «Toyota Camry», державний номерний знак НОМЕР_2 , та збиттям ТЗ Daewoo Lanos, державний номерний знак НОМЕР_1 , пішохода Сторожук Л.О., тому необхідно витребувати з Ленінського районного суду м. Запоріжжя копії вказаних експертиз, які були проведені у кримінальному провадженні №12020080050000646 від 21 лютого 2020 року у справі 334/1759/20.
Так, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 367 ЦПК України).
В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ч. 6 ст. 367 ЦПК України).
Вирішуючи порушене скаржником питання, колегія суддів звертає увагу, що попри вимоги частини третьої статті 12, частин другої та четвертої статті 83, статті 84 ЦПК України позивач не надав суду першої інстанції інформацію про вказані докази, не вказав причини неможливості подання цих доказів у суді першої інстанції, не аргументував свої вимоги з посиланням на зазначені експертизи, та не заявляв клопотання про витребування цих доказів судом першої інстанції.
Позивач не посилався та не доводив порушення обов'язку суду першої інстанції щодо збирання ним доказів у цій цивільній справі відповідно до умов частини другої статті 13 ЦПК України. Суд, за деяким виключенням, не здійснює самостійне збирання доказів на користь однієї зі сторін спору, оскільки це є порушенням вимог ЦПК України, зокрема статті 6 та частини другої статті 12, відповідно до яких суд зобов'язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності сторін спору перед законом та судом.
При цьому треба враховувати, що згідно із частиною четвертою статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Сторони мають усвідомлювати, що інститут апеляційного перегляду впроваджений для усунення можливих помилок судового розгляду справ у першій інстанції, а не для усунення помилок сторони, допущених нею під час розгляду справи судом першої інстанції, у формулюванні стороною своїх позовних вимог, аргументів та формуванні їх доказової бази. Це відповідає і практиці ЄСПЛ, яка є джерелом права відповідно до Закону України від 23 лютого 2006 року 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Наприклад, ЄСПЛ у своєму рішенні від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine, заява № 3236/03, пункт 40) зазначив, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду.
Доводи апеляційної скарги про те, що провадження в справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 закрито не у зв'язку з невинуватістю останнього, а у зв'язку з тим, що по цьому ж факту відносно нього відкрито кримінальне провадження та наявне повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, про те, що суд помилково розмежував ДТП на дві різні події, що незгода ОСОБА_1 з рішенням суду не є доказом відсутності його вини у вчиненні ДТП та завданні шкоди, зводяться до повторень підстав позову, незгоди з рішенням суду першої інстанції, незгоди з наданою судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, тобто стосуються переоцінки доказів, яким була надана належна оцінка судом, і не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з'ясовані обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка. Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судом першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.
Посилання представника заявника на неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі № 450/4163/18 (провадження № 61-69св21), від 05 вересня 2018 року у справі № 761/6010/15-ц (провадження № 61-15835св18), відхиляються апеляційним судом, оскільки зазначені постанови ухвалені за інших установлених судами обставин у справах.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що судом не розглянуто клопотання про зупинення провадження по справі, не знайшли свого підтвердження. Так, в переліку документів та інших доказів, що додаються до позовної заяви, зазначено «клопотання про зупинення провадження з додатками», проте, в матеріалах справи вказане клопотання відсутнє, не вказано воно і в опису судової справи.
Доводи скарги про те, що судом взагалі не взято до уваги відповідь на відзив на позовну заяву, яку було направлено в суд та відповідачу 17.03.2023 року, правильність висновків суду по суті спору не спростовують. Так, не зазначення в описовій частині оскаржуваного рішення про відповідь на відзив на позовну заяву не є підставою для скасування рішення. А доводи, які викладені у ньому, були перевірені судом та їм дана належна оцінка.
Інші доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції фактами і обставинами, а також змістом правильно застосованих до спірних правовідносин норм матеріального закону.
Решта доказів та обставин, на які посилається представник заявника в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов'язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив.
Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
При цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «РуїзТоріха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу представника Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АЛЬФА СТРАХУВАННЯ» Мюскевич Катерини Володимирівни залишити без задоволення.
Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 30 травня 2023 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складений 13 листопада 2023 року.
Головуючий Д.А. Трофимова
Судді: В.Ю. Бєлка
Е.А. Онищенко