Дата документу 01.11.2023 Справа № 334/1780/23
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ЄУ № 334/1780/23 Головуючий в 1 інстанції ОСОБА_1
Провадж. №11-кп/807/1311/23 Доповідач 2 інст. ОСОБА_2
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
за участю:
адвоката ОСОБА_6 ,
розглянула 1 листопада 2023 року у відкритому судовому засіданні в м. Запоріжжі матеріали судового провадження за апеляційною скаргою адвоката ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 04 жовтня 2023 року, якою продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Бердянськ, громадянина України, маючого середню спеціальну освіту, не працевлаштованого, не одруженого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого,
за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.
Як вбачається з матеріалів судового провадження, в провадженні Ленінського районного суду м. Запоріжжя перебуває кримінальне провадження відносно ОСОБА_7 за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.
В ході досудового розслідування даного кримінального провадження до обвинуваченого ОСОБА_7 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Прокурор звернувся з клопотанням про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 строком на 60 днів, оскільки ризики, передбачені ч.1 ст.177 КПК України, а саме - переховування від суду, вчинення іншого кримінального правопорушення, - не зникли, не зменшилися та продовжують існувати.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 04 жовтня 2023 року клопотання прокурора задоволено, ОСОБА_7 продовжено тримання під вартою до 03 грудня 2023 року. Приймаючи таке рішення, суд послався на дані про особу обвинуваченого, тяжкість інкримінованого звинувачення та наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, що унеможливлює застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою.
Не погоджуючись з ухвалою суду про продовження строку тримання під вартою, адвокат ОСОБА_6 , діючи в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 звернулася до апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій вважає оскаржувану ухвалу такою, що не відповідає повноті судового розгляду, висновки суду не відповідають фактичним обставинам кримінального правопорушення.
В ухвалі суду присутнє істотне порушення КПК України та норм європейського права у зв'язку з необґрунтованим обранням стосовно обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, який є занадто суворим.
Вмотивовуючи апеляційну скаргу, адвокат вказує на необґрунтованість підозри, відсутність у обвинуваченого наміру переховуватися від суду та перешкоджати розгляду справи. Обвинувачений має ряд захворювань, на даний час отримує стаціонарне лікування в умовах слідчого ізолятора, має на утриманні неповнолітню дитину.
Вирішуючи питання про продовження строку тримання ОСОБА_7 під вартою, суд не обґрунтував належним чином ризики негативної поведінки обвинуваченого.
Адвокат вважає жодним чином не обґрунтованим та недоведеним, що застосування більш м'яких запобіжних заходів буде недостатнім для запобігання ризикам.
Просить скасувати ухвалу Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 04.10.2023 р. та обрати ОСОБА_7 запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту.
Позиції учасників судового провадження
Адвокат ОСОБА_6 підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити.
В судове засідання апеляційної інстанції прокурор, будучи належним чином повідомлений про час і дату судового засідання не з'явився, обвинувачений клопотань про особисту участь не подавав, питань про погіршення правового становища обвинуваченого не ставиться, тому колегія суддів вирішила за можливе розглянути провадження за відсутності прокурора та обвинуваченого, що не суперечить положенням ч. 4 ст. 405КПК України та відповідає ч. 4 ст. 422-1 КПК України.
Встановлені судом апеляційної інстанції обставини та мотиви, з яких суд виходив при постановленні ухвали
Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Статтею 331 КПК України регламентовано порядок обрання, скасування, зміни або продовження запобіжного заходу в суді.
Зокрема, частина 3 цієї статті передбачає, що залежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Відповідаючи на доводи апеляційної скарги щодо безпідставного продовження строку тримання ОСОБА_7 під вартою та необґрунтованості висновку суду про неможливість застосування до останнього більш м'якого запобіжного заходу, судова колегія виходить з наступного.
Вирішуючи питання доцільності продовження строку тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 , суд першої інстанції достатньо обґрунтував своє рішення, яке має на меті досягнення дієвості цього провадження та забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, що слідує зі змісту оскаржуваної ухвали.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Так, судом першої інстанції враховано, крім тяжкості діяння, яке інкримінується ОСОБА_7 , дані про його особу та наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, що дає достатньо підстав вважати, що більш м'який запобіжний захід не забезпечить виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо продовження існування ризиків передбачених п.п. 1, 5 ч. 1 ст.177 КПК України.
Так, висновки про продовження існування ризиків та неможливості запобігання їм шляхом застосування більш м'якого запобіжного заходу, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин кримінального правопорушення та обвинуваченої особи (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців тощо), її поведінки під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади).
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству. При цьому КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Врахування тяжкості кримінального правопорушення також має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за вчинений злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилитися від суду та іншим чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні, що узгоджується з правовою позицією ЄСПЛ, згідно якої «небезпека ризику переховування від суду може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з інформацією про матеріальний, соціальний стан особи та ін.».
ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, який відповідно до положень ч. 6 ст. 12 КК України, є особливо тяжким злочином, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від семи до п'ятнадцяти років, на що обґрунтовано послався суд першої інстанції у своєму рішенні на користь висновку про наявність ризиків негативної поведінки з боку обвинуваченого.
Однак, тяжкість висунутого обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою.
Надаючи оцінку ризику можливості переховування від суду, місцевим судом небезпідставно взято до уваги тяжкість висунутої ОСОБА_7 підозри та інші обставини, які в своїй сукупності засвідчують високу ймовірність ухилення обвинуваченого від суду з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину, у випадку перебування на волі.
Так, суд першої інстанції врахував, що ОСОБА_7 зареєстрований у м. Бердянськ, яке на даний час перебуває на непідконтрольній території України у зв'язку з тимчасовою окупацією, а також відсутність стійких соціальних зв'язків.
Беручи до уваги вище наведене, колегія суддів вважає, що ризик переховування від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності, є актуальним на теперішній час.
Крім того, апеляційна інстанція звертає увагу на беззаперечні відомості щодо неодноразових попередніх притягнень ОСОБА_7 до кримінальної відповідальності, що характеризує останнього, як особу схильну до злочинної діяльності, що поряд з незалученістю до суспільно-корисної праці й відсутністю постійного джерела доходу, свідчить на користь встановленого судом ризику вчинення іншого кримінального правопорушення.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що ризики, які існували на час обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, на даний час продовжують існувати і є вагомими щодо висновку про доцільність подальшого застосування до ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Враховуючи викладені вище обставини, суд вважає безпідставними доводи апеляційної скарги адвоката щодо відсутності доказів існування ризиків за ч. 1 ст. 177 КПК України.
Вирішуючи питання застосування до обвинуваченого альтернативного заходу, суд першої інстанції дотримався вимог КПК України та прийшов до вірного висновку про неможливість його застосування внаслідок даних про особу обвинуваченого та інкримінованих йому фактичних даних.
Апеляційний суд погоджується з міркуваннями місцевого суду про відсутність підстав та вагомих аргументів на користь зміни заходу з тримання під вартою, зокрема на домашній арешт ОСОБА_7 , з урахуванням тяжкості інкримінованого обвинувачення, стадії, на якій перебуває кримінальне провадження, а також проживання обвинуваченого не за місцем реєстрації. На даний час не вбачається переконливих обставин, які б виправдовували застосування менш суворого запобіжного заходу відносно ОСОБА_7 .
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Відповідно до сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Суд, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства.
Колегія суддів не може ігнорувати сукупність даних щодо серйозності висунутого ОСОБА_7 обвинувачення у вчиненні умисного вбивства, а також його усталену протиправну поведінку у вигляді неодноразових попередніх притягнень до кримінальної відповідальності, що негативно характеризує обвинуваченого, як особу, схильну до злочинної діяльності, підвищує суспільну значущість даної справи, додатково переконують у вірності прийнятого рішення, та спростовують міркування апелянта щодо надмірної суворості запобіжного заходу, застосованого відносно ОСОБА_7 .
Отже, наведені вище обставини схиляють суд до висновку, що задля забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків та уникнення встановлених судом ризиків, не вирішуючи питання доказовості вини обвинуваченого, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про доцільність продовження відносно ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Виходячи з підстав та мети продовження запобіжного заходу на стадії судового розгляду, де вирішальним є попередження небажаних з точки зору права дій з метою забезпечення нормального руху кримінального судочинства, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для залишення рішення суду першої інстанції без змін.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, що тягнуть за собою безумовне скасування ухвали суду першої інстанції, при апеляційному розгляді не встановлено.
З урахуванням викладеного, на думку колегії суддів, оскаржуване рішення суду є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені достатніми доказами, дослідженими та оціненими судом, а тому апеляційна скарга адвоката задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 419 КПК України, колегія суддів
УХВАЛИЛА:
апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Ухвалу Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 04 жовтня 2023 року, якою продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_7 до 03 грудня 2023 року, залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
СУДДІ:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4