490/10830/23 16.11.2023
нп 1-кп/490/864/2023
Центральний районний суд м. Миколаєва
Справа № 490/10830/23
УХВАЛА
/про призначення до судового розгляду/
15 листопада 2023 року м.Миколаїв
Центральний районний суд м.Миколаєва у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
при секретарі ОСОБА_2 ,
за участю прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 та його захисника - адвоката ОСОБА_5 ,
розглянувши в підготовчому судовому засідання обвинувальний акт по кримінальному провадженню, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62021150010000020 від 24.03.2021 року, за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.407 КК України, -
ВСТАНОВИВ:
03 листопада 2023 року до Центрального районного суду м.Миколаєва з Миколаївської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону надійшов обвинувальний акт по кримінальному провадженню, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62021150010000020 від 24.03.2021 року, за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.407 КК України.
В підготовчому судовому засіданні прокурор вважала можливим призначити дане кримінальне провадження до судового розгляду на підставі обвинувального акту у відкритому судовому засіданні.
Обвинувачений та його захисник проти призначення справи до судового розгляду не заперечували.
Вислухавши думку учасників процесу, суд приходить до наступного.
Дане кримінальне провадження підсудне Центральному районному суду м.Миколаєва.
Підстав для прийняття рішень, передбачених п.п.1-4 ч.3 ст.314 КПК України, немає.
Обвинувальний акт складено у відповідності до вимог кримінально-процесуального законодавства, при його затвердженні прокурором дотримані вимоги закону.
За таких обставин, є достатні підстави для призначення даного кримінального провадження до судового розгляду.
Під час проведення досудового розслідування, відносно обвинуваченого ОСОБА_4 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
13 листопада 2023 року до Центрального районного суду м.Миколаєва надійшло клопотання прокурора Миколаївської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_3 про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_4 .. В обґрунтування поданого клопотання зазначено, що необхідність продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_4 обумовлюється наявністю ризиків, передбачених п.п.1, 3, 4, 5 ч.1 ст.177 КПК України, які були враховані слідчим суддею при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та на даний час не зникли і не зменшились. Зокрема, запобігання спробам з боку обвинуваченого переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків у вказаному кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчинити інше кримінальне правопорушення. Підстави для зміни обраного запобіжного заходу на інший більш м'який запобіжний захід відсутні, оскільки не зможуть забезпечити належну поведінку обвинуваченого та запобігти вищевказаним ризикам.
Прокурор в підготовчому судовому засіданні подане клопотання підтримала та просила його задовольнити.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_4 - адвокат ОСОБА_5 проти задоволення клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою заперечувала та просила змінити запобіжний захід на домашній арешт, оскільки зазначені у клопотанні прокурора ризики необґрунтовані та нічим не підтверджені.
Обвинувачений ОСОБА_4 підтримав думку свого захисника.
Вислухавши думку учасників процесу, дослідивши клопотання прокурора та копії документів, наданих стороною захисту, суд приходить до наступного.
Згідно ч.3 ст.315 КПК України, під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом ІІ цього Кодексу. За відсутності зазначених клопотань сторін кримінального провадження застосування заходів забезпечення кримінального провадження, обраних під час досудового розслідування, вважається продовженим.
Відповідно до ч.1 ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Згідно ч.1 ст.177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є, зокрема, забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення.
Відповідно до ч.1 ст.194 КПК України, під час розгляду клопотання про продовження /зміну/ запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставин, які свідчать про: наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачений ст.177 КПК України, і на які вказує прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам зазначених прокурором.
Судом встановлено, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.407 КК України, за вчинення якого передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від трьох до семи років.
Під час проведення досудового розслідування обвинуваченому ОСОБА_4 було обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою строком до 16.11.2023 року (включно).
Так, рішенням Європейського суду з прав людини від 01 червня 2006 року у справі "Мамедова проти Росії", визначено, що хоча суворість покарання є визначальним елементом при оцінці ризику переховування від правосуддя чи вчинення нових злочинів, потребу подальшого позбавлення волі не можна оцінювати з винятково абстрактного погляду, беручи до уваги тільки тяжкість злочину.
Якщо держава не наведе відповідних і достатніх підстав для тримання під вартою обвинуваченої у правопорушенні особи, така особа завжди має бути звільнена після затримання і перебувати на волі до початку судового розгляду її справи (див. рішення Суду у справі "Вемгофф проти Німеччини").
Суд вважає, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо жоден із більш м'яких запобіжних заходів не може запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України. Відповідно до вимог пунктів 1, 3, 4 статті 5 Конвенції про захист прав людини основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливо лише в передбачених законом випадках за встановленою законом процедурою, а ризик переховування від правосуддя не може оцінюватись виключно на підставі суворості можливого судового рішення.
Вирішуючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, суд вважає, що прокурором було доведено наявність ризику, передбаченого п.1 ч.1 ст.177 КПК України, а саме можливість обвинуваченого ОСОБА_4 ухилитися від суду та не виконувати його процесуальні рішення (ризик переховування), так як він обвинувачується у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі строком від трьох до семи років. Усвідомлюючи тяжкість інкримінованого злочину, будучи обізнаним про покарання, яке загрожує у разі визнання винним за вироком суду, ОСОБА_4 може вжити заходів до переховування від суду для уникнення від кримінальної відповідальності за вчинене кримінальне правопорушення, здійснити виїзд на непідконтрольні або окуповані території України.
Крім того, прокурор наголошувала на наявності ризиків, передбачених п.п.3, 4, 5 ч.1 ст.177 КПК України, а саме: незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення.
Однак, на підтвердження існування вказаних ризиків прокурором не надано жодного доказу.
Таким чином, існування ризиків, передбачених п.п.3, 4, 5 ч.1 ст.177 КПК України, прокурором не доведено.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що докази та обставини, встановлені в ході розгляду клопотання прокурора, дають підстави вважати, що тримання під вартою не відповідатиме меті, з якою застосовується цей вид запобіжного заходу.
Так, під час проведення підготовчого судового засідання встановлено, що ОСОБА_4 раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, має на утриманні малолітню дитину - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має постійне місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , де проживає разом із батьками: матір - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка є інвалідом другої групи та перебуває на обліку в онкодиспансері; батько - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який з 01.09.2022 року по теперішній час перебуває на військовій службі за мобілізацією в військовій частині НОМЕР_1 та перебуває в зоні бойових дій. За місцем проживання ОСОБА_4 характеризується позитивно.
Крім цього, суд зазначає, що запобіжні заходи застосовуються під час досудового розслідування та судового розгляду, тобто до того, як суд винесе вирок. Вони не є санкціями та мають на меті забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, та запобігання спробам перешкоджати кримінальному провадженню. Водночас найсуворішим видом запобіжних заходів є тримання під вартою, що є винятковим та застосовується виключно в разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти перешкоджанню кримінальному провадженню та/або вчиненню інших злочинів.
Однак, схожа за змістом норма вже існувала в законодавстві раніше та була визнана неконституційною рішенням Конституційного Суду України. Указане рішення КСУ стосувалося конституційності положення Кримінального процесуального кодексу України, згідно з яким за вчинення окремих злочинів, зокрема проти основ національної безпеки України, не можуть застосовуватися інші запобіжні заходи, окрім тримання під вартою.
У своєму рішенні КСУ зазначив, що встановлення запобіжного заходу виключно у вигляді тримання під вартою особам, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні окремих злочинів, не дозволяє слідчому судді, суду зважити всі відповідні ризики та обставини конкретної справи під час призначення запобіжного заходу, а також позбавляє можливості винести вмотивоване судове рішення та надати належне обґрунтування триманню під вартою, що не узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини.
Так, КСУ звернув увагу на справу ЄСПЛ "Харченко проти України" від 10 лютого 2011 року, в якій суд зазначив, що під час обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою має бути розглянута можливість застосування інших запобіжних заходів.
До того ж у рішенні в справі "Хайредінов проти України" від 14 жовтня 2010 року суд дійшов висновку, що національні суди порушили п.1 ст.5 Конвенції, оскільки під час ухвалення рішень не було розглянуто можливості застосування менш суворих запобіжних заходів, ніж тримання під вартою.
Конституційний Суд України також зауважив, що застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на підставі суто формального судового рішення є порушенням принципу верховенства права, адже таке рішення має бути обґрунтованим та справедливим. Натомість формальне судове рішення нівелює мету та суть правосуддя.
З огляду на викладене, Суд дійшов висновку, що законодавець, установивши запобіжний захід виключно у виді тримання під вартою щодо осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні окремих злочинів, не дотримав вимоги щодо досягнення легітимної мети під час такого обмеження конституційних прав.
Варто звернути увагу, що такий висновок також стосується згаданого закону №2531-IX щодо застосування до військових, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні військових злочинів, безальтернативного запобіжного заходу - тримання під вартою.
Очевидно, що такі обмеження прав військових під час воєнного стану не сприяють добровільному вступу людини на військову службу в кризовий для держави час та не демонструють підтримки з боку держави захисникам. Попри те, що під час воєнного стану допускається обмеження окремих прав та свобод, вказані законодавчі зміни сформовані так, що продовжуватимуть свою дію після припинення воєнного стану, що однозначно нівелює базові стандарти дотримання прав військовослужбовців під час кримінального провадження.
За таких обставин, суд, з урахуванням того, що судове слідство по кримінальному провадженню ще не розпочате, не досліджувались докази, встановлені в ході досудового розслідування, а також при наявності ризику можливого ухилення від суду, приходить до висновку про наявність підстав для обрання обвинуваченому іншого більш м'якого запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою.
Частиною 1 та 2 ст.181 КПК України визначено, що домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.
Виходячи з положень ст.ст.176, 178, 315 КПК України, ст.ст.5, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та враховуючи особу обвинуваченого, суд вважає за можливе обрати відносно обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту строком на 2 місяці та з покладенням обов'язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України.
Крім того, відповідно до ч.1 ст.314-1 КПК України, з метою забезпечення суду інформацією, що характеризує обвинуваченого, а також прийняття судового рішення про міру покарання представник уповноваженого органу з питань пробації складає досудову доповідь за ухвалою суду.
Згідно ч.2 ст.314-1 КПК України, досудова доповідь, крім іншого, складається щодо особи, обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, нижня межа санкції якого не перевищує п'яти років позбавлення волі.
Оскільки ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від трьох до семи років, з урахуванням вимог ч.2 ст.314-1 КПК України, складання досудової доповіді щодо обвинуваченого ОСОБА_4 є обов'язковим.
Частина 5 ст.314 КПК України передбачає, що у підготовчому судовому засіданні суд у випадках, передбачених цим Кодексом, за власною ініціативою або за клопотанням обвинуваченого, його захисника чи законного представника, чи за клопотанням прокурора і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини вирішує питання щодо складання досудової доповіді, про що постановляє ухвалу із зазначенням строку підготовки такої доповіді.
На підставі викладеного, керуючись положеннями ст.ст.177, 178, 181, 183, 194, 197, 314-315 КПК України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.407 КК України, призначити до судового розгляду у відкритому судовому засіданні в залі Центрального районного суду м.Миколаєва на 10:00 годину 11 січня 2024 року.
Кримінальне провадження розглядати суддею одноособово.
У судове засідання викликати сторони кримінального провадження.
В задоволенні клопотання прокурора про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_4 - відмовити.
Обрати обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , запобіжний захід у вигляді домашнього арешту строком на два місяці, а саме до 13 січня 2024 року включно, з забороною обвинуваченому у період часу з 20:00 години до 06:00 години наступного дня, полишати місце свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 , та покладенням наступних обов'язків:
- прибувати за кожною вимогою до суду;
- повідомляти суд про зміну місця свого проживання;
- утримуватися від спілкування (будь-яким чином, в тому числі за допомогою телефонних та електронних засобів зв'язку) зі свідками, окрім спілкування з визначеними особами виключно під час судового розгляду;
- здати (у разі наявності) документи, що надають право на виїзд з України.
Попередити обвинуваченого ОСОБА_4 , що в разі невиконання покладених на нього обов'язків, до нього може бути застосований більш жорсткий запобіжний захід і на нього може бути накладено грошове стягнення в розмірі від 0,25 до 2 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Копію ухвали направити до відділення поліції №1 (с.Білозерка) Херсонського РУП ГУ НП в Херсонській області для виконання.
Доручити філії Державної установи "Центр пробації" в Миколаївській, Донецькій, Луганській та Херсонській областях у строк до 11 січня 2024 року скласти та надати до суду досудову доповідь щодо обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвала в частині запобіжного заходу може бути оскаржена до Миколаївського апеляційного суду протягом семи днів з моменту її оголошення.
Головуючий ОСОБА_1