КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
справа №366/383/23 Головуючий у 1 інстанції: Ткаченко Ю.В.
провадження №22-ц/824/13538/2023 Головуючий суддя: Олійник В.І.
ПОСТАНОВА
Іменем України
16 листопада 2023 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:
Головуючого судді: Олійника В.І.,
суддів: Гаращенка Д.Р., Сушко Л.П.,
розглянувши у письмовому провадженні справу за апеляційною скаргою Державного підприємства «Центр організаційно-технічного і інформаційного забезпечення управління зоною відчуження» на рішення Іванківського районного суду Київської області від 26 квітня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 до Державного підприємства «Центр організаційно-технічного і інформаційного забезпечення управління зоною відчуження», в особі ліквідатора Котляренка Олега Олеговича, про стягнення невиплаченої матеріальної допомоги при звільненні,-
ВСТАНОВИВ:
У лютому 2023 року ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 звернувся до суду із зазначеним позовом, який обгрунтовував тим, що 03 вересня 2018 року ОСОБА_1 прийнятий на роботу в ДП «Центр організаційно-технічного і інформаційного забезпечення управління зоною відчуження».
08 листопада 2022 року, згідно наказу відповідача №185-ОС позивач був звільнений з підприємства у зв'язку з його ліквідацією на підставі п.1 ст.40 КЗпП України.
Позивач в день звільнення не працював і свою трудову книжку він отримав засобами поштового зв'язку через декілька днів після звільнення.
Зазначав, що позивач звернувся до відповідача з вимогою про розрахунок у відповідності ст.116 КЗпП України, після чого відповідач сплатив певну суму коштів позивачу, однак при цьому не врахував п. 5.1 Положення про виплату матеріальної допомоги працівникам ДП «ЦОТІЗ» Колективного договору, відповідно до якого при звільненні у зв'язку з ліквідацією підприємства його працівникам, які попрацювали на підприємствах зони відчуження (Державних підприємств, які належать до сфери управління Державного агентства України з управління зоною відчуження) з особливо шкідливими умовами праці понад 5 років виплачується матеріальна допомога у розмірі 3 середньомісячних зарплат відповідного працівника.
Так, позивач попрацював на підприємствах зони відчуження більше 5 років, а саме, від03.09.2018 року до 08.11.2022 року.
Стверджував, що відповідач має перед позивачем заборгованість з виплати матеріальної допомоги у зв'язку з ліквідацією підприємства у розмірі 44 463 грн, з огляду на розрахунок по заробітній платі позивача за серпень та вересень 2022 року.
Оскільки відповідач порушив вимоги трудового законодавства, то позивач був вимушений звернутись до суду.
РішеннямІванківського районного суду Київської області від 26 квітня 2023 року позов задоволено.
Стягнуто з ДП «Центр організаційно-технічного і інформаційного забезпечення управління зоною відчуження» на користь ОСОБА_1 заборгованість з невиплаченої матеріальної допомоги при звільненні у зв'язку з ліквідацією підприємства як працівнику, який попрацював на підприємствах зони відчуження більше 5 років з особливо шкідливими умовами праці у розмірі 44 463 грн. Здійснено розподіл судових витрат.
В апеляційній скарзі ДП «Центр організаційно-технічного і інформаційного забезпечення управління зоною відчуження» з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції.
Скарга обґрунтована тим, що рішення Іванківського районного суду Київської області від 26.04.2023 року в частині стягнення з відповідача матеріальної допомоги при звільненні у зв'язку з ліквідацією підприємства як працівнику, який попрацював на підприємствах зони відчуження більше 5 років з особливо шкідливими умовами праці, що підлягають виплаті відповідачем є не обґрунтованою, так як не враховано, що ДП «ЦОТІЗ» визнано підприємством постраждалим, оскільки ДАЗВ підтвердив, що діяльності ДП «ЦОТІЗ» з 24.02.2022 року завадили обставини непереборної сили - захоплення виробничих та адміністративних будівель, споруд, техніки, іншого рухомого майна, первинної Документації, документації бухгалтерського обліку, адміністративної, розпорядчої та іншої документації військовослужбовцями рф.
Вказує, що ці обставини підприємство не могло передбачити чи відвернути, що завдало збитків як підприємству, так і його працівникам. При цьому керівництво ДП «ЦОТІЗ» було частково позбавлене контролю над підприємством, не мало доступу до майна та документації, а також те, що ДП «ЦОТІЗ» є підприємством, що постраждало внаслідок збройної агресії рф, через це воно позбавлене можливості виконання договірних зобов'язань.
Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).
Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13-ц).
За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що пропущення позивачем встановленого ліквідаційною комісією строку пред'явлення кредиторської вимоги не є підставою для відмови у задоволенні таких вимог, а тому, твердження відповідача про сплив строків пред'явлення кредиторської вимоги як на підставу відмови у її задоволенні не грунтується на вимогах чинного законодавства та суперечить положенням п.14 Плану заходів з ліквідації ДП «ЦОТІЗ».
Також суд вказував, що відсутність коштів у підприємства не може бути підставою для відмови у захисті порушеного права.
Зазначав, що оскільки обставини непереборної сили не підтверджено сертифікатом ТПП України, то у відповідача, як і у більшості господарюючих суб'єктів на території України внаслідок військової агресії рф, погіршився фінансовий стан порівняно з іншими звітними періодами, але це не є підставою для звільнення від виконання зобов'язань, в т.ч. за чинним Колективним договором.
Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Судом встановлено, що ДП «ЦОТІЗ» належить до сфери управління Державного агентства України з управління зоною відчуження, що підтверджується п.1.1 Статуту ДП «ЦОТІЗ» (у новій редакції), затвердженого наказом Державного агентства України з управління зоною відчуження від 07.07.2020 року №145-20 та витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань станом на 18.08.2022 року.
Із зазначеного вбачається, що ДП «ЦОТІЗ» знаходиться в стані припинення.
Протоколом від 10.10.2018 року №2 на зборах трудового колективу схвалено колективний договір ДП «ЦОТІЗ» на 2018-2020 роки, який зареєстрований Іванківською районною державною адміністрацією Київської області за реєстраційним №12 від 18.10.2022 року.
Додатком 7 до Колективного договору є затверджене директором ДП «ЦОТІЗ» Положення про виплату матеріальної допомоги працівникам Державного підприємства «Центр організаційно-технічного і інформаційного забезпечення управління зоною відчуження».
Протоколом загальних зборів трудового колективу ДП «ЦОТІЗ» від 01.12.2020 року №1 до Колективного договору внесено зміни та доповнення, які зареєстровані за №12 в Іванківській районній державній адміністрації Київської області.
За п.2 розділу І Колективного договору його сторонами є ДП «ЦОТІЗ» в особі директора (Роботодавець) з однієї сторони та спільний представницький орган профспілкових організацій, які здійснюють свої повноваження на підприємстві, в особі голови спільного представницького органу (Профспілкова сторона), з другої сторони.
Згідно з п.5 розділу І Колективного договору останній поширюється на всіх його працівників незалежно від того, чи є вони членами профспілки, на обраних і штатних працівників профспілкової організації Підприємства.
Відповідно до п.5.1 цього Положення, при звільненні у зв'язку з ліквідацією підприємств, його реорганізацією або скороченням чисельності працівників підприємства, працівникам виплачується матеріальна допомога у розмірі: працівникам, які пропрацювали на підприємствах зони відчуження (Державних підприємства, які належать до сфери управління Державного агентства України з управління зоною відчуження) з особливо шкідливими умовами праці (ОШУП) більше 5 років у розмірі 3 (трьох) середньомісячних зарплат відповідного працівника.
За ст.11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.
Відповідач доказів зупинення відповідних положень Колективного договору суду не надав.
Встановлено, що позивач в період від 21.04.2009 року до 08.11.2022 року працював на різних підприємства зони відчуження з особливо шкідливими умовами праці (ОШУП), зокрема:
- від 21.04.2009 року до 23.08.2018 року в ДСНВП «Чорнобильський радіоекологічний центр»;
- від 03.09.2018 року до 08.11.2022 року в ДП «ЦОТІЗ».
Наведене підтверджується копією трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 .
Тобто, позивач попрацював на підприємствах зони відчуження більше 5 років.
Судом також встановлено, що наказом Державного агентства України з управління зоною відчуження від 25.07.2022 року №73-22 «Про ліквідацію державного підприємства «Центр організаційно-технічного і інформаційного забезпечення управління зоною відчуження» припинено ДП «ЦОТІЗ» шляхом ліквідації.
Наказом Державного агентства України з управління зоною відчуження від 10.08.2022 року №79-22 «Про внесення змін до наказу ДАЗВ від 25.07.2022 року №73-22 «Про ліквідацію державного підприємства «Центр організаційно-технічного і інформаційного забезпечення управління зоною відчуження»» внесено зміни до Наказу.
Пунктом 2 Наказу № 73-22 утворено Ліквідаційну комісію ДП «ЦОТІЗ». Головою цієї комісії визначено в.о. директора ДСП «ЦСП» Котляренка О.О.
Відповідно до п.3 Наказу встановлено строк для пред'явлення кредиторами своїх вимог до ДП «ЦОТІЗ» протягом двох місяців з дня оприлюднення повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи.
Пунктом 5 Наказу затверджено план заходів з ліквідації ДП «ЦОТІЗ», згідно з яким, крім іншого, у п.12 (зі змінами) визначено, що проведення погашення вимог кредиторів проводиться у термін протягом 2-х місяців з моменту закінчення строку виявлення вимог кредиторів.
Наказом відповідача ДП «ЦОТІЗ» № 185-ОС від 08.11.2022 року позивача звільнено з роботи у зв'язку з ліквідацією підприємства на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.
В день звільнення (08.11.2022 року) позивач не працював.
Позивач засобами поштового зв'язку надсилав вимогу про розрахунок на адресу відповідача.
У своєму відзиві відповідач посилався про сплив строків пред'явлення кредиторської вимоги позивачем як на підставу відмови у її задоволенні.
Відповідно до ч.4 ст.112 ЦК України вимоги кредитора, заявлені після спливу строку, встановленого ліквідаційною комісією для їх пред'явлення, задовольняються з майна юридичної особи, яку ліквідовують, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, заявлених своєчасно.
За ч.3 цієї статті у разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право протягом місяця з дати, коли він дізнався або мав дізнатися про таку відмову звернутися до суду з позовом до ліквідаційної комісії. За рішенням суду вимоги кредитора можуть бути задоволені за рахунок майна, що залишилося після ліквідації юридичної особи.
Згідно з п.14 Плану заходів з ліквідації ДП «ЦОТІЗ», затвердженого наказом Державного агентства з управління зоною відчуження від 25.07.2022 року №73-22 (зі змінами, внесеними наказом ДАЗВ від 10.08.2022 року №79-22) зазначено такий захід як «Звільнити з роботи працівників відповідно до законодавства».
Виходячи з наведеного, суд першої інстанції вірно вважав, що пропущення позивачем встановленого ліквідаційною комісією строку пред'явлення кредиторської вимоги не є підставою для відмови у задоволенні таких вимог, а тому твердження відповідача про сплив строків пред'явлення кредиторської вимоги як на підставу відмови у її задоволенні не грунтується на вимогах чинного законодавства та суперечить положенням п.14 Плану заходів з ліквідації ДП «ЦОТІЗ».
Також, відповідач посилався на те, що підприємство знаходиться на стадії ліквідації та не має власних коштів для погашення кредиторських вимог.
За ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст.530 ЦК України, якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливістю виконання грошового зобов'язання.
За ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За змістом ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Верховний Суд України неодноразово звертав увагу на тому, що відсутність асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 року у справі № 21-399во10, від 07.12.2012 року у справі №21-977во10, від 03.12.2010 року у справі №21-44а10).
Така правова позиція підтримана Конституційним Судом України, зокрема, у рішеннях від 20.03.2002 року №5-рп/2002, від 17.03.2004 року №7-рп/2004, від 01.12.2004 року №20-рп/2004, від 09.07.2007 року №6-рп/2007, в яких зазначено про неможливість поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету.
Таким чином, відсутність коштів у підприємства не може бути підставою для відмови у захисті порушеного права.
Крім цього, як зазначав відповідач, внаслідок військової агресії зс рф підприємство не може здійснювати господарську діяльність, відповідно не може виплатити позивачу грошові кошти. При цьому, відповідач посилається на Листа Торгово-промислової палати «Про підтвердження форс-мажорних обставин» та зазначає про те, що підприємство не в змозі здійснити розрахунок з позивачем, відповідно виплати позивачу не можуть бути задоволені.
Проте, суд першої інстанції вірно не прийняв такі доводи відповідача, оскільки Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі №905/857/19 (провадження №12-56гс21), яка прийнята після подання касаційної скарги та у порядку частини третьої статті 400 ЦПК України підлягає врахуванню при вирішенні цієї справи, виклала висновок, що нормами трудового законодавства не передбачено підстав для звільнення роботодавця від виплати працівникові заробітної плати у випадку наявності обставин непереборної сили. При цьому відступила від висновку Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі №243/2071/18 (провадження №61-48088сво18) про те, що заробітна плата є відповідальністю в розумінні статті 617 ЦК України, від якої роботодавець може бути звільнений внаслідок випадку або непереборної сили.
Також, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що єдиним належним документом, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань - є сертифікат, виданий у ТПП України.
Оскільки обставини непереборної сили не підтверджено сертифікатом ТПП України, суд вірно допусив, що у відповідача, як і у більшості господарюючих суб'єктів на території України внаслідок військової агресії рф погіршився фінансовий стан порівняно з іншими звітними періодами, але це не є підставою для звільнення від виконання зобов'язань, в т.ч. за чинним Колективним договором.
Позивач, який попрацював на підприємствах зони відчуження більше 5 років, наказом ДП «ЦОТІЗ» (Відповідач) звільнений у зв'язку з ліквідацією підприємства на підставі п.1
ст.40 КЗпП України.
Тому, позивачу підлягає стягненню з відповідача виплата 3 середньомісячних зарплат відповідного працівника на підставі п.5.1 Положення про виплату матеріальної допомоги працівникам Державного підприємства «Центр організаційно-технічного і інформаційного забезпечення управління зоною відчуження» як працівнику, який звільнений у зв'язку з ліквідацією Підприємства та який пропрацював на підприємствах зони відчуження (Державних підприємства, які належать до сфери управління Державного агентства України з управління зоною відчуження) з особливо шкідливими умовами праці (ОШУП) більше 5 років.
Представник позивача просив стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість з виплати матеріальної допомоги у зв'язку з ліквідацією підприємства як працівнику, який попрацював на підприємствах зони відчуження більше 5 років з особливо шкідливими умовами праці у розмірі 44 463 грн.
Згідно відомостей посадового окладу розрахункового листа, середньомісячна заробітна плата позивача складає 14 821 грн.
Визначаючи суму заборгованості відповідача перед позивачем, суд врахував положення розділу ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженої постановою КМУ від 08.02.1995 року №100, відповідно до якого, крім іншого, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Позивача звільнено з роботи 08.11.2022 року.
Виходячи з наведеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що середня заробітна плата позивача повинна обчислюватись виходячи з виплат позивачу за серпень та вересень 2022 року.
Отже, з урахуванням розділу ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженої постановою КМУ від 08.02.1995 року №100, середньомісячну заробітну плату позивача слід розраховувати з виплат за серпень та вересень 2022 року.
Згідно наданого до суду представником позивача розрахункового листа позивача за 2022 рік, його заробітна плата (оклад) становить:
у серпні 2022 року - 14 821 грн;
у вересні 2022 року - 14821 грн.
Отже, середньомісячною заробітною платою позивача є сума 14 821 грн (14821+14821/2=14821).
Таким чином, відповідно до положень п. 5.1 Положення про виплату матеріальної допомоги працівникам Державного підприємства «Центр організаційно-технічного і інформаційного забезпечення управління зоною відчуження», з відповідача на користь позивача підлягала стягненню сума у розмірі 44463 грн. (14821*3=44463) як матеріальна допомога у зв'язку з ліквідацією підприємства працівнику, який попрацював на підприємствах зони відчуження (Державних підприємства, які належать до сфери управління Державного агентства України з управління зоною відчуження) з особливо шкідливими умовами праці (ОШУП) понад 5 років.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстангції вірно вважав необхідним задовольнити позовні вимоги у поновму обсязі.
Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні.
Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить.
Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.263, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Державного підприємства «Центр організаційно-технічного і інформаційного забезпечення управління зоною відчуження» залишити без задоволення.
Рішення Іванківського районного суду Київської області від 26 квітня2023 рокузалишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий:
Судді: