КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 755/10478/22 Головуючий у суді І інстанції Катющенко В.П.
Провадження № 22-ц/824/10970/2023 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 листопада 2023 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Голуб С.А., суддів: Писаної Т.О., Таргоній Д.О., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 25 січня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів,
ВСТАНОВИВ:
У жовтні 2022 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просила стягнути з відповідача на її користь аліменти на доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму дитини відповідного віку.
Позовні вимоги обґрунтувала тим, що від спільного проживання без реєстрації шлюбу у сторін народилася донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідач, як батько дитини, своїх обов'язків по утриманню дитини не виконує, матеріальної допомоги їй не надає, чим ставить дитину у скрутне становище. Місце роботи та дохід відповідача їй невідомі.
Позивачка самостійно виховує дитину. Інших стягнень з відповідача не здійснюється, угоди про добровільну сплату аліментів між сторонами не досягнуто.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 25 січня 2023 рокупозов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання малолітньої доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти у розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку (доходу), щомісячно, починаючи з 20 жовтня 2022 року і до досягнення дитиною повноліття, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір у розмірі 992,40 грн.
Допущено негайне виконання рішення про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачка має передбачене законом право на матеріальне утримання спільної доньки з боку відповідача до досягнення нею повнолітнього віку, тому зважаючи на установлені обставини, які повинні враховуватися при визначенні розміру аліментів, відсутність заперечень відповідача щодо заявленого розміру утримання і обставин, які б унеможливлювали сплату аліментів, наявні підстави для задоволення позовних вимог щодо стягнення аліментів у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) відповідача, що буде необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини та відповідатиме принципам розумності та справедливості.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить зазначене судове рішення скасувати з мотивів неповного з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції належним чином не повідомив його про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, у зв'язку з чим він був позбавлений можливості реалізувати свої процесуальні права та подати відзив на позовну заяву.
Наявність у свідоцтві про народження запису про те, що він є батьком дитини, не може слугувати для суду належним доказом, оскільки позивачка скориставшись його довірливістю, вмовила вказати його батьком у свідоцтві про народження дитини.
Відповідач заперечує своє батьківство та вважає, що дитина не його, оскільки вона не схожа на нього, а з позивачкою у нього не було шлюбних відносин та спільно вони не проживали. З 15 липня 1995 року по теперішній час він перебуває у зареєстрованому шлюбі та спільно проживає з родиною у м. Кропивницькому.
Відносини з позивачкою мали суто інтимний характер, час від часу вони зустрічались без жодних зобов'язань, тому вона мала всі можливості вільно спілкуватись та мати стосунки з іншими чоловіками.
Вказав, що 30 травня 2023 року ним подано до суду позовну заяву про оспорювання батьківства.
Відзив позивача на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надійшов.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Згідно із частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Частиною першою статті 7 ЦПК України встановлено, що розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Такий випадок передбачено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
У зв'язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду про призначення справи до судового розгляду у порядку письмового провадження, перегляд справи в апеляційному порядку здійснено без повідомлення (виклику) учасників справи.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 22 жовтня 2021 року Дніпровським ВДРАЦС у м. Києві ЦМУ Міністерства юстиції (м. Київ).
Дитина зареєстрована і проживає разом з матір'ю по АДРЕСА_1 та фактично перебуває на її утриманні.
Сторонами не було укладено договір про сплату аліментів на дитину у порядку статті 189 СК України.
Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отримувати необхідний і достатній розмір аліментів - це безумовне право, визначене законом, яке захищається в судовому порядку.
Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789XII (78912) та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно із статтею 18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Предметом їх основного піклування є найкращі інтереси дитини. Обов'язок виховувати та розвивати дитину найважливіший обов'язок матері і батька.
У частині першій статті 3 Конвенції визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У § 54 рішення Європейського суду з прав людини від 7 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Олссон проти Швеції» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років, неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (стаття 6 СК України).
Приписами статті 141 СК України визначено, що мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Обов'язок батьків щодо утримання своїх дітей є одним з головних конституційних обов'язків (частина друга статті 51 Конституції України) і закріплюється в сімейному законодавстві, зокрема статтею 180 СК України на батьків покладено обов'язок по утриманню дитини до досягнення нею повноліття.
Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.
У відповідності до роз'яснень, наданих у пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.
Отже, правова природа аліментів у розумінні глави 15 СК України є такою, що, з одного боку, вони є правом, а з іншого обов'язком, і надаються тим із батьків, хто проживає окремо від дитини, на її утримання тому з батьків, з ким проживає дитина.
Способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі (частини перша, друга статті 181 СК України).
Відповідно до положень статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;4) інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Згідно із частиною першою статті 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
З аналізу наведених правових норм, можна дійти висновку, що відповідач зобов'язаний утримувати спільну з позивачкою дитину і створювати необхідні передумови для розвитку і забезпечення організації її життя нарівні з позивачкою.
Суд першої інстанції, встановивши, що у сторін є малолітня донька, яка проживає та знаходиться на утриманні матері, тоді як відповідно до вимог сімейного законодавства дитина має право на отримання матеріальної допомоги з боку обох батьків, а відповідач є особою працездатного віку, з урахуванням стану здоров'я і матеріального становища дитини та її батьків, дійшов обґрунтованого висновку щодо необхідності покладення на відповідача аліментного зобов'язання у вигляді щомісячної сплати аліментів у розмірі 1/4 частки з усіх видів його заробітку (доходу) на утримання дитини, батьком якої він записний, на користь позивачки, що відповідатиме інтересам доньки, сприятиме її нормальному розвитку.
На спростування зроблених судом висновків відповідач не навів в апеляційній скарзі переконливих доводів, які б були підтвердженні письмовими доказами, про неможливість сплачувати аліменти у визначеному судом розмірі, зокрема, матеріали справи не містять відомостей щодо незадовільного стану йогоздоров'я, щомісячного доходу за основним місцем роботи або скрутного матеріального становища, наявності у нього утриманців або інших обставин, що мають істотне значення для визначення розміру стягуваних аліментів, відтак він спроможний надати матеріальну допомогу дитині на належному рівні.
Колегія суддів відмічає, що як відповідач, так і позивачка зобов'язанні в однаковій мірі та у відповідності до вимог чинного сімейного законодавства утримувати дитину, батьками якої вони являються, відчувати відповідальність за неї, забезпечувати їй гарні умови для проживання та виховання, у тому числі забезпечувати матеріально.
Стягнення аліментів має ціль - найбільш повно захищати інтереси дитини, забезпечити їй не тільки необхідні кошти для існування, але і зберегти по можливості той рівень життя, який дитина мала при сумісному проживанні з обома батьками.
Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що він не є біологічним батьком малолітньої ОСОБА_3 і ним пред'явлено позов про оспорювання батьківства не заслуговують на увагу у межах даної справи.
Відповідно до вимог статті 140 СК України стягнення з особи, яка записана батьком, матір'ю, аліментів на дитину не є перешкодою для звернення до суду з позовом про виключення відомостей про неї як батька, матері дитини з актового запису про її народження.
Як роз'яснено у пункті 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» відповідно до статті 140 СК України стягнення за рішенням суду з особи, записаної батьком або матір'ю, аліментів на дитину не є перешкодою для звернення до суду з позовом про виключення відомостей про них як батька або матері з актового запису про народження цієї дитини. Задоволення судом зазначених вимог може бути підставою для перегляду рішення про стягнення аліментів у зв'язку з нововиявленими обставинами, враховуючи, що для вимог відповідача про виключення відомостей про нього як батька з актового запису про народження дитини позовної давності не встановлено (пункт 11 вказаної постанови).
Отже, наведені в апеляційній скарзі доводи, що суд першої інстанції не встановив кровного споріднення між ним та малолітньою ОСОБА_3 , оскільки, на його думку, він не є її батьком, відповідачем належним чином не доведено, адже в матеріалах справи міститься свідоцтво про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з якого вбачається, що її батьками є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с. 8).
При цьому відповідач не заперечує, що надавав позивачці згоду на зазначення його батьком у свідоцтві про народження дитини в порядку, встановленому статтею 125 СК України.
Отже, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, врахувавши обставини, визначені статтями 181, 182 СК України, суд першої інстанції дійшов цілком законного і обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для щомісячного стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 20 жовтня 2022 року і до досягнення дитиною повноліття, оскільки на відповідача, як на батька дитини, покладено однаковий з позивачем обов'язок щодо утримання і матеріального забезпечення своєї дитини, яка проживає разом із матір'ю.
Колегія суддів також не приймає до уваги аргументи апеляційної скарги про те, що відповідача не було належним чином повідомлено про розгляд справи у суді першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, оскільки в матеріалах справи наявне рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, згідно якого ОСОБА_1 особисто отримав ухвалу про відкриття провадження у справі разом з матеріалами позовної заяви 19 листопада 2022 року за адресою, зазначеною у позові (а.с. 16).
Напис про одержання поштового відправлення учасником справи, в якому зазначене його прізвище, зроблений працівником поштового зв'язку, зазвичай є переконливим доказом отримання відправлення саме адресатом. Таке переконання ґрунтується на презумпції добросовісного виконання працівниками пошти своїх обов'язків. Однак таку презумпцію може бути поставлено під сумнів і спростовано (див. постанову Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 222/1402/16).
Враховуючи зазначене, суд дійшов правильного висновку, що відповідним рекомендованим повідомленням підтверджується вручення копії ухвали про відкриття провадження у справі разом з матеріалами позовної заяви адресату ОСОБА_1 .
Разом із цим, відповідачем не спростовано презумпцію добросовісного виконання працівниками пошти своїх обов'язків при врученні йому відповідного рекомендованого листа, оскільки докази на підтвердження цих обставин у справі відсутні.
З урахуванням вищенаведеного, доводи апеляційної скарги ґрунтуються на власному тлумаченні і розумінні відповідачем спірних правовідносин та положень чинного сімейного законодавства, вони не спростовують правильність висновків суду першої інстанцій і не дають підстав вважати, що районним судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені статтею 376 ЦПК України, як обов'язкові підстави для скасування рішення суду.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
У контексті вказаної практики колегія суддів вважає вищенаведене обґрунтування цієї постанови достатнім, а висновки суду першої інстанції по суті спору визнає більш логічно обґрунтованими та послідовними, аніж аргументи апеляційної скарги відповідача.
За таких обставин суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
У такому разі розподіл судових витрат у вигляді сплаченого відповідачем судового збору за подання апеляційної скарги не проводиться згідно зі статтями 141, 382 ЦПК України.
Зважаючи на положення частини третьої статті 389 ЦПК України, судові рішення у малозначних справах касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Керуючись статтями 367 - 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 25 січня 2023 року у даній справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Судді: С.А. Голуб
Т.О. Писана
Д.О. Таргоній