ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 240/8903/23
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Романченко Євген Юрійович
Суддя-доповідач - Сторчак В. Ю.
16 листопада 2023 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сторчака В. Ю.
суддів: Граб Л.С. Полотнянка Ю.П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Нестерчук Світлани Вікторівни в інтересах ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_2 звернулась до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області з наступними позовними вимогами:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";
- зобов'язати відповідача з 04.10.2022 нарахувати та виплатити неповнолітній дитині підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює трьом мінімальним заробітним платам, встановлених на 01 січня календарного року щомісяця.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Відповідач направив на адресу апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, а скаргу - без задоволення, оскільки вважає, що судом вірно встановлені обставини справи та надано їх належну правову оцінку.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що ОСОБА_2 на неповнолітню дитину отримує пенсію у разі втрати годувальника, яка має статус дитини, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи та проживає в населеному пункті, який відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року №106 (далі - Постанова КМУ №106), віднесено до зони безумовного (обов'язкового) відселення, та перебуває на обліку у відповідача.
Відповідачем визнається, що на користь неповнолітньої дитини позивача не нараховувалось та не виплачувалось підвищення, як непрацюючому пенсіонеру.
Листом відповідач повідомив позивача про те, що частина 2 ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (відновлена за рішенням КСУ) не передбачає та не дає права на нарахування та виплату підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення.
Вважаючи таку відмову необґрунтованою та протиправною, а права дитини та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернулася з позовом до суду.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що доплата до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат непрацюючим пенсіонерам, не поширюється на дитину, яка є потерпілою від Чорнобильської катастрофи, хоча вона і є отримувачем пенсії. Оскільки суд у бездіяльності відповідача не вбачає ознак невідповідності критеріям правомірності, визначеним ч.2 ст.2 КАС України, відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, визначено Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-ХІІ від 28.02.1991 (далі Закон №796-ХІІ), який створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.
Відповідно до ст.39 Закону №796-ХІІ (редакція, чинна до 01.01.2015), громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: - у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; - у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; - у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України».
28 грудня 2014 року прийнятий Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» №76-VIII від 28.12.2014 (далі Закон №76-VIII), який набрав чинності 01.01.2015, підпунктом 7 пункту 4 Розділу І якого внесені зміни до Закону №796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.
04 лютого 2016 року прийнятий Закон України «Про внесення зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №987-VIII від 04.02.2016, який згідно з Розділом ІІ «Прикінцеві положення» набрав чинності з 01.01.2016 і яким внесена до Закону №796-ХІІ стаття 39 такого змісту: «Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України».
Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Конституційний Суд України у Рішенні від 17.07.2018 №6-р/2018 указав, що обмеження чи скасування Законом №76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов'язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов'язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон №76-VIII у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
У Рішенні Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 установлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону №796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом №76-VIII, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону №796-ХІІ вказане Рішення не містить.
Таким чином, з 17.07.2018 відновила дію редакція статті 39 Закону №796-ХІІ, яка була чинною до 01.01.2015 (тобто в редакції від 09.07.2007). Ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону №987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом №987-VIII.
Стаття 39 у редакції Закону №987-VIII, яка чинна з 01.01.2016, урегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження.
Однак редакція ст. 39, яка була чинна до 01.01.2015, урегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів.
Сукупність наведених норм дає підстави для висновку, що з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17.07.2018 №6-р/2018 відновлено право на отримання доплати непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, а саме у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ.
Спірним у даній справі є питання наявності права на виплату позивачу, що отримує пенсію у разі втрати годувальника на неповнолітню дитину підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру. Позивач вважає, що дитина має право на підвищення до пенсії у порядку статті 39 Закону №796-ХІІ.
В даному випадку, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції щодо безпідставності твердження позивача, що її малолітня дитина має право на підвищення до пенсії у порядку ст.39 Закону №796-ХІІ, оскільки діти, які потерпіли від Чорнобильської катастрофи, мають право виключно на пільги та компенсації, визначені Розділом V "Захист дітей, потерпілих від Чорнобильської катастрофи" даного Закону.
Питання захисту дітей, потерпілих від Чорнобильської катастрофи, у Законі № 796-ХІІ регламентовано Розділом V Захист дітей, потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Статтями 27-30 вказаного розділу визначено питання лікування потерпілих дітей, забезпечення потерпілих дітей продуктами харчування, пільги та компенсації потерпілим дітям та їх батькам.
Крім того, частиною третьою статті 30 Закону № 796-ХІІ передбачено перелік компенсацій та пільг дітям, зазначених у статті 27 цього Закону, яким встановлено інвалідність, пов'язану з Чорнобильською катастрофою.
При цьому частиною п'ятою статті 30 Закону №796-ХІІ регламентовано, що після досягнення повноліття (в разі одруження або влаштування на роботу у передбачених чинним законодавством випадках до досягнення повноліття - за їх бажанням, відповідно з часу одруження або влаштування на роботу) особам, зазначеним устатті 27 цього Закону, надаються пільги та компенсації відповідно до встановлених статтею 14 цього Закону категорій.
Тобто, статтями 27-30 Розділу V Закону № 796-ХІІ передбачено пільги та компенсації дітям, які потерпіли від Чорнобильської катастрофи.
Всі інші пільги і компенсації, визначені нормами Закону №796-ХІІ, надаються відповідно до встановленихстаттею 14 цього Закону категорій вже повнолітнім громадянам.
Аналіз вказаних вище норм дає підстави для висновку, що жодних правових підстав для нарахування дитині доплати у порядку саме статті 39 Закону №796-ХІІ, як непрацюючому пенсіонеру немає.
Слід також зазначити, що ОСОБА_1 не перебуває на обліку у пенсійному органі, як пенсіонер, що також виключає наявність права на отримання доплати у порядку статті 39 Закону №796-ХІІ.
Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги в оскаржуваній відповідачем частині, висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Поряд з цим, колегія суддів зазначає, що згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Зазначеним вимогам закону рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2023 року відповідає.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Апеляційний суд вважає, що Житомирський окружний адміністративний суд не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Нестерчук Світлани Вікторівни в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2023 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Сторчак В. Ю.
Судді Граб Л.С. Полотнянко Ю.П.