ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 120/4903/22
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Свентух Віталій Михайлович
Суддя-доповідач - Сапальова Т.В.
16 листопада 2023 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сапальової Т.В.
суддів: Ватаманюка Р.В. Капустинського М.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 22 серпня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
в червні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.12.2018 по 22.06.2022.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 22 серпня 2022 року позов задоволено частково:
- визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.12.2018 по 22.06.2022;
- стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.12.2018 по 22.06.2022 в сумі 50657,96 грн.
Не погодившись із судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначив, що судом першої інстанції не враховано, що позивач проходив військову службу, яку не можливо ототожнювати із трудовими відносинами, у зв'язку з чим положення КЗпП України до даних правовідносин застосуванню не підлягають.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги законність та обґрунтованість судового рішення, повноту встановлення обставин справи, застосування норм матеріального і процесуального права, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Судом першої інстанції встановлено, що наказом командира військової частини від 29.12. 2018 року №254 позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Проте, з позивачем не проведено повний розрахунок при звільненні, а саме не виплачено індексацію грошового забезпечення.
У зв'язку із чим позивач звернулася до Вінницького окружного адміністративного суду.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 26 травня 2021 року по справі №120/2369/21-а, окрім іншого, зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 03 лютого 2022 року по справі №120/11466/21-а, окрім іншого, зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 рік, враховуючи базовий місяць з моменту підвищення посадового окладу 01.01.2008 року, з урахуванням вже виплаченої суми.
Із матеріалів справи встановлено, що:
- 11.08.2021 року позивачу здійснено виплату індексації грошового забезпечення в сумі 4435,66 грн.;
- 22.06.2022 року здійснено виплату індексації грошового забезпечення враховуючи базовий місяць січень 2008 року в сумі 77935,19 грн.;
З огляду на те, що остаточний розрахунок при звільненні з позивачем було проведено лише 22.06.2022 року, позивач вважає дії відповідача щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні протиправними, а тому звернулась до суду з даним адміністративним позовом.
Суд першої інстанції при ухваленні оскарженого рішення виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а відтак - наявності підстав для часткового задоволення адміністративного позову.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.
Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Положеннями п.2, 4 ст.9 Закону №2011-XII визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
За змістом ч.2 ст. 24 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Судовими рішеннями, які набрали законної сили, було встановлено неповний розрахунок відповідача з ОСОБА_1 в день її звільнення.
В силу ч.1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Частиною 1 ст.117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.
Частиною другою статті 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Конституційний Суд України в рішенні № 4-рп/2012 від 22.02.2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив: "Згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 30 квітня 2020 року, справа №805/4458/17-а, частина перша статті 117 КЗпП передбачає виплату компенсації за затримку виплати працівникові належних йому сум при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку за весь період затримки до дати фактичного розрахунку, але за умови, коли спору щодо суми заборгованості немає. Тобто тут істотними є факт невиплати належних працівникові сум при звільненні та факт остаточного розрахунку з ним.
Інша правова ситуація виникає, коли є спір щодо суми заборгованості із заробітної плати, яку роботодавець повинен виплати працівникові при звільненні. У цьому випадку працівник, за змістом частини другої статті 117 КЗпП, має право на відшкодування, передбаченого в цій статті, якщо спір буде вирішено на його користь. Якщо ж вимоги працівника буде задоволено частково, то розмір відшкодування встановлює орган, який вирішує спір, у цьому випадку - суд. В останньому випадку суму заборгованості із заробітної плати, а також суму відшкодування за час затримки її виплати визначає суд, враховуючи, з-поміж іншого, такі чинники для його (відшкодування) визначення, як розмір спірної суми, яка підлягає стягненню, істотності цієї частки порівняно з середнім заробітком, інших обставин, які у кожній конкретній ситуації мають значення для визначення розміру відшкодування.
Вказана позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 08.11.2018 року у справі №821/2148/16 (провадження № К/9901/33971/18, К/9901/33978/18).
Враховуючи викладене, на час звільнення позивача, останньому не здійснено виплату усіх належних працівникові сум при звільненні та не проведено остаточного розрахунку з ним, що обумовлює застосування до спірних правовідносин положень ст.117 КЗпП України у даному конкретному випадку з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
Встановлено, що відповідачем допущено затримку фактичного розрахунку при звільненні позивача, у зв'язку з несвоєчасною виплатою суми вихідної допомоги, при цьому середній заробіток за таку затримку не нараховано та не виплачено.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо доведеності позивачем обставини протиправності дій відповідача щодо не проведення виплати середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні. Натомість відповідач в цій частині не довів правомірність своїх дій, а отже діяв нерозсудливо та у спосіб, що не передбачений нормативно-правовими актами, які регулюють спірні правовідносини.
Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду-без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 22 серпня 2022 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття відповідно до ч.1 ст.325 КАС України та може бути оскаржена в касаційному порядку з підстав, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Згідно з ч.1 ст. 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Сапальова Т.В.
Судді Ватаманюк Р.В. Капустинський М.М.