ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 320/917/23 Суддя (судді) першої інстанції: Панченко Н.Д.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 листопада 2023 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Ключковича В.Ю.,
суддів Беспалова О.О.,
Грибан І.О.,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 25 травня 2023 року, прийнятого у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження, у справі за адміністративним позовом громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,-
ВСТАНОВИВ:
Громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, в якому просив суд:
визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо неприйняття заяви та рішення за результатами розгляду заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
зобов'язати відповідача прийняти заяву позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до вимог Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, страту і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом МВС України від 07.09.2011 № 649 та надати рішення за результатами розгляду заяви.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 25.05.2023 позов задоволено частково:
визнано протиправною бездіяльність Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області, яка полягає у неприйнятті рішення щодо прийняття заяви громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті заяви громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у порядку визначеному Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 за № 1146/19884;
зобов'язано Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області прийняти рішення щодо прийняття заяви громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті заяви громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у порядку визначеному Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 за № 1146/19884;
у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу та вказує, що оскільки суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права, рішення Київського окружного адміністративного суду від 25.05.2023 у справі № 320/917/23 слід скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.
Відповідач зазначає, що особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в підпунктах 1 чи 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і мас намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яв:а потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які погребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
Так, відповідач роз'яснив позивачу порядок звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, який регулюється Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 за № 1146/19884.
Також, ДМУ ДМС у м. Києві та Київській області листом від 05.10.2022 № П-2009/6/8010-22/8010.7.1/4012-22 позивачу письмово роз'яснено вимоги ст. 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» щодо порядку звернення особи із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зокрема, наголошено на строки звернення передбачені частинами 1, 2, 5 ст. 5 вказаного Закону.
Крім того, під час звернення позивача 20.09.2022 до відповідача з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ДМУ ДМС у м. Києві та Київській області було встановлено, що ОСОБА_1 прибув до України 03.01.2022 і проживає на території України тривалий час з порушенням дозволеного строку перебування в Україні, протягом якого він не звертався із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до органів ДМС.
Оскільки заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту Позивачем в установленому законодавством порядку до ДМУ ДМС у м. Києві та Київській області не надходила. З огляду на викладене, позивачем порушено порядок та строки звернення за захистом в Україні, визначені частинами 1, 2, 5 ст. 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Випадки на які не поширюються встановлений порядок і строки подання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту визначені ч. 7 ст. 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
Відповідач зауважує, що прийняття рішення про відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту приймається відповідно до п. 6 ст. 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», за умови дотримання заявником: порядку звернення із заявою передбаченою вказаною статтею Закону.
Відповідач наголошує, що відповідно до позиції УВКБ ООН щодо України від березня 2022 року УВКБ ООН не вважає Україну «безпечною країною походження» та рекомендує направляти іноземців, які проживали на території країни і не встигли подати заяви про надання міжнародного захисту для проходження національної процедури надання захисту в третій безпечні країни.
Відповідач вважає, що факт тривалого зволікання із зверненням за міжнародним захистом ставить під сумнів реальність загрози життю позивача та вказує на те, що дане звернення до міграційного органу обумовлене потребою у легалізації на території України.
Відтак, ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області не було допущено жодної бездіяльності, щодо відмови у прийняті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту позивача.
07.11.2023 до Шостого апеляційного адміністративного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить відмовити в задоволенні такої, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - залишити без змін.
Представниця позивача наголошує, що відповідач не приймав рішення як окремого документу стосовно відмови у розгляді заяви ОСОБА_1 всупереч пунктам 2.1, 2.4, 2.5 Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 за № 1146/19884 та Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а лише листом повідомив позивача, хоча останній особисто звертався до відповідача.
Представниця позивача наголошує, що твердження відповідача про те, що ОСОБА_1 порушив порядок звернення за захистом в Україні, оскільки невчасно звернувся за захистом не може бути підставою відмови у прийнятті його заяви. Час звернення за захистом сам по собі не може свідчити про відсутність у позивача обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань в країні громадянської належності. Крім того, позивач законно в'їхав на територію України 03.01.2022 та мав право проживати на території України протягом 90 днів тобто до 03.04.2022, однак 24.02.2022 почалося повномасштабне вторгнення РФ на територію України, і підрозділи ДМС України частково припинили свою роботу. Розпочинати свою роботу підрозділи ДСМ почали вже після сплину терміну законного перебування ОСОБА_1 в Україні, а отже не через власну недбалість, а саме через відсутність фактичного доступу до ДМС останній не зміг звернутися за захистом раніше. Так, перша новина про взагалі якесь відновлення роботи ЦМУ після повномасштабного вторгнення з'явилася тільки 28.05.2022 та тільки про відновлення роботи Дарницького відділу. А інформації про початок роботи Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції Проаналізувавши всі новини на офіційному сайті ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області взагалі немає. Тобто позивач взагалі не мав доступу ні до біженської процедури, ні до інформації щодо отримання статусу біженця в Україні. Тому твердження відповідача, про те, що позивач порушив строк звернення за захистом є необґрунтованим.
Представниця позивача вказує, що порушення строку такого звернення мало того, що відбулося не з вини позивача, а через фактичну перерву в роботі органів ДМС України, так ще й не позбавляє його ознак шукача захисту в Україні та ніяким чином не зменшує обґрунтованість його побоювань повертатися до країни походження. Крім того, є прямий обов'язок відповідача прийняти та зареєструвати заяву у відповідності до закону. Отже, відповідач повинен був досліджувати наявність чи відсутність підстав вважати заяву позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, очевидно необґрунтованою, до переліку яких час звернення за захистом не належить.
Тому, відповідачем була допущена бездіяльність, яка полягала в неприйнятті заяви позивача про надання йому статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, та не наданні йому у разі відмови у прийнятті цієї заяви письмового повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Представниця позивача наголошує, що профільним законом передбачені випадки коли Уповноважений орган центральної влади - тобто відповідач, може прийняти рішення як окремий документ стосовно відмови у розгляді заяви позивача у відповідності до пунктів 2.1, 2.4, 2.5 Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 за № 1146/19884 та Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», чого відповідачем зроблено не було, а лише надано відповідь у порядку Закону України «Про звернення громадян».
Також відповідач вказує що, судом було проігноровано норми міжнародного законодавства, а саме норми ст. 9 Конвенції про статус біженця, 1951 року та позицію УВКБ ООН.
Втім, насправді п. 12 Позиції УВКБ ООН стосовно повернення в Україну, опублікованої в березні 2022 року, встановлює, що УВКБ ООН не вважає Україну «безпечною країною походження» і рекомендує державам, які будуть розглядати заяви про міжнародний захист від громадян України та осіб, що проживали на території України, виключити Україну зі списку «безпечних країн походження». Метою такої Позиції є саме усунення ризику застосування до осіб, що прибули з України прискореної процедури розгляду їх заяви про захист, в тому числі недопущення такого розгляду прямо на кордоні/транзитній зоні. Позиція УВКБ ООН направлена на приймаючі країни, а не на законодавство чи процедури в Україні. Щодо осіб, які продовжують залишатися на території України, як і раніше законодавство України діє в повному обсязі, враховуючи лише обмеження, запроваджені у зв'язку із введенням воєнного стану.
Щодо зволікання у поданні заяви про надання особі статусу біженця та нібито спробою «легалізуватися» позивачем в Україні, представниця позивача вказує, що звертатися за відповідним захистом до 24.02.2022 у позивача не було необхідності, адже його побоювання виникли саме після повномасштабного вторгнення. Як вказано в заяві позивача про надання йому статусу біженця, він прибув в Україну легально з метою вступити в шлюб, однак через вторгнення РФ не зміг цього зробити. Крім того, через свою політичну позицію, саме після 24.02.2022 позивач і став так званим «біженцем на місці». Позивач в своїй заяві обґрунтовує його побоювання повертатися до країни походження. До того ж кожний день перебування позивача в Україні підсилює обґрунтованість його побоювань повертатися до країни походження, через його волонтерську діяльність та активну політичну позицію.
Керуючись частинами 1 та 2 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Переглядаючи справу за наявними у ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.
Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є громадянином Російської Федерації відповідно до наявної в матеріалах справи копії паспорта № НОМЕР_1 , виданого 25.10.2016.
Відповідно до заяви, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кудря Н.А. від 28.09.2021 № 541, громадянка України ОСОБА_2 запросила в Україну позивача на період з 23.10.2021 по 21.01.2022 з метою гостьового візиту.
В адміністративному позові ОСОБА_1 зазначив, що 03.01.2022 прибув в Україну з метою вступу у шлюб з громадянкою України ОСОБА_2 та подальшим отриманням посвідки на тимчасове проживання в Україні на підставі цього; на момент початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну знаходився на території України на законних підставах та намагався продовжити строк свого легального перебування в Україні та зареєструвати шлюб, на той момент, майбутньою дружиною, проте відділи РАДС, ЦНАП, територіальні органи ДМС не приймали документи від позивача; 16.09.2022 позивач звернувся до відповідача для особистого подання заяви про надання йому статусу біженця, оскільки він виступає категорично проти агресії РФ в Україні, не підтримує режим Путіна, перебуваючи в РФ неодноразово брав участь в опозиційних мітингах, брав участь у проекті «Креативні сили України», враховуючи регулярні антивоєнні пости в соціальних мережах, перекази грошей на потреби ЗСУ. Однак, відповідно до тверджень позивача, таку заяву у нього не прийняли та не зареєстрували, а відмовляли виключно в усній формі.
Листом від 20.09.2022 позивач звернувся до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області з проханням зафіксувати факт його звернення з заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та розглянути його заяву, задокументувати позивача довідкою про звернення за захистом в Україні та повідомити, коли він зможе особисто прийти до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області для подальшого розгляду його заяви. Додатки: копія заяви-анкети про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; копія анкети особи, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з додатками.
Листом ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області від 05.10.2022 № П-2009/6/8010-22/8010.7.1.1/4012-22 за наслідками розгляду звернення позивача повідомлено, що під час опрацювання звернення з'ясовано, що позивач прибув до України 03.01.2022 і проживав на території України тривалий час з порушенням дозволеного строку перебування; у дозволений проміжок часу прибуття до України за захистом в Україні не звертався, з огляду на що порушив порядок та строк звернення за захистом в Україні. Повідомлено, що рішення про відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту приймається за умови дотримання заявником порядку звернення із заявою; проінформовано, що надсилання поштою заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту законодавством не передбачено. Також зазначено, що відповідно до позиції УВКБ ООН щодо України від березня 2022 року, УВКБ ООН не вважає Україну «безпечною країною походження» та рекомендує направляти іноземців, які проживали на території України і не встигли подати заяви про надання міжнародного захисту для проходження національної процедури надання захисту в третій безпечній країні.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги в частині, суд першої інстанції прийшов до висновку, що у зв'язку з наявністю у матеріалах справи доказів на підтвердження вчинення позивачем дій щодо звернення до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області із заявою про надання йому статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту та відсутністю доказів прийняття рішення щодо прийняття заяви чи відмови у її прийнятті відповідачем, то останнім вчинено протиправну бездіяльність, яка полягає у неприйнятті рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом у порядку визначеному Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649, з урахуванням чого позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.
Також, з метою відновлення прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, та з метою дотримання судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений, оскільки судом встановлено протиправну бездіяльність відповідача, яка полягає у неприйнятті рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту є зобов'язання відповідача прийняти рішення щодо прийняття або відмови у прийнятті заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до вимог Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649.
Відмовляючи в задоволенні частини позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо неприйняття заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та про зобов'язання відповідача прийняти заяву, суд першої інстанції прийшов до висновку, що такі не підлягають задоволенню з огляду на їх передчасність, оскільки відповідно до положень Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649 заява приймається або у прийнятті такої заяви відмовляється відповідним рішенням про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту або про відмову у наданні статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, проте, станом на час звернення позивача до суду з даним позовом таке рішення відповідачем не приймалося.
Переглядаючи справу за наявними у ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За визначеннями, що містяться у ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 № 3671-VI (далі - Закон № 3671-VI) біженець це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Додатковий захист це форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, які загрожують їх життю, безпеці чи свободі.
Пунктом 13 ст. 1 Закону № 3671-VI встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Керуючись частинами 1, 2, 5 ст. 5 Закону № 3671-VI, особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
Частина 1 ст. 6 Закону № 3671-VI не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.
Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є:
1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання;
2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;
3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів;
4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
Відповідно до статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу «Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин», а також змісту цього захисту (29.04.2004) в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
Відповідно до ч. 6 ст. 8 Закону № 3671-VI рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Згідно з пунктом 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
Пункт 37 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців визначає, що для надання статусу біженця, в першу чергу, важлива оцінка клопотання шукача, а не судження про ситуацію, яка склалася у країні походження.
За приписами ч. 6 ст. 5 Закону № 3671-VI центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Як вірно зауважує суд першої інстанції, інших підстав відмови у прийняття документів від особи іноземця чинне законодавство України не містить.
Процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту визначають Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 за № 1146/19884 (далі - Правила № 649).
Керуючись п. 2.1, 2.2, 2.4, 2.5 Правил № 649 уповноважена посадова особа органу міграційної служби, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом:
а) встановлює особу заявника;
б) реєструє заявника в журналі реєстрації осіб, які бажають подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 1) (далі - журнал реєстрації осіб);
в) інформує заявника мовою, яку він/вона розуміє, про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов'язки, а також про наслідки невиконання обов'язків;
г) забезпечує надання заявнику послуг перекладача, у тому числі через систему відеоконференц-зв'язку;
ґ) перевіряє дотримання заявником передбаченого статтею 5 Закону порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
д) з'ясовує місце тимчасового перебування (проживання) заявника (фактичну адресу проживання в Україні);
е) протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви;
є) проводить дактилоскопію заявника;
ж) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи;
з) роз'яснює порядок звернення за безоплатною правовою допомогою мовою, яку розуміє заявник.
Рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається територіальним органом ДМС протягом робочого дня, в який до нього звернулась відповідна особа.
У разі наявності передбачених Законом підстав територіальний орган ДМС ухвалює рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом (додаток 2). Після ухвалення рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС: видає особі письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 3); під підпис ознайомлює заявника з порядком оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; вносить відповідні відомості до журналу реєстрації осіб.
У разі використання заявником права на оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, територіальний орган ДМС видає такому заявникові під підпис довідку про звернення за захистом в Україні, про що заносить відповідні відомості до журналу реєстрації видачі довідки про звернення за захистом в Україні (додаток 4). Довідка видається строком на три місяці з подальшим тримісячним продовженням строку її дії на весь час розгляду скарги. Підставою для продовження строку дії зазначеної довідки є копія скарги на рішення територіального органу ДМС з підтверджуючими документами її відправлення або у випадку оскарження в судовому порядку копія позовної заяви з відміткою (штампом) суду про її прийняття або копія ухвали суду про відкриття провадження у справі чи належним чином оформленої судової повістки. У випадку оскарження рішення в судовому порядку подальше тримісячне продовження строку дії довідки про звернення за захистом в Україні здійснюється після отримання письмової інформації про стан розгляду справи в суді від юридичної служби територіального органу ДМС.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону № 3671-VI рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом п'яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені в установленому законом порядку до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а також до суду у строки, встановлені цим Законом.
Як не заперечують сторони у справі, ОСОБА_1 прибув до України 03.01.2022.
Відповідно до Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про безвізові поїздки громадян України і Російської Федерації, підписаної 16.01.1997, яка набула чинності 10.03.1997 та діяла на момент прибуття позивача до України громадяни держави однієї Сторони можуть в'їжджати, виїжджати та пересуватися територією держави іншої Сторони без віз з дотриманням правил перебування, що діють в цій державі, по документах, що посвідчують особу і підтверджують громадянство, зазначених у Додатках 1 та 2 до цієї Угоди. Дію вказаної Угоди припинено з 01.07.2022 на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2022 № 692 «Про припинення дії Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про безвізові поїздки громадян України і Російської Федерації та застосування деяких міжнародних договорів України з Російською Федерацією».
Відповідно до пункту 1 Порядку обчислення строку тимчасового перебування в Україні іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в'їзду, затвердженого Наказом МВС України від 20.07.2015 № 884, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.08.2015 за № 944/27389 (далі - Порядок № 884) громадяни держав з безвізовим порядком в'їзду можуть тимчасово перебувати на території України не більше ніж 90 днів протягом 180 днів, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України.
Зважаючи на вказані норми, дійсно, позивач, станом на дату його прибуття до України (03.01.2022), мав право перебувати на її території не більше ніж 90 днів із вказаної дати прибуття.
Водночас, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Указами Президента України № 133/2022 від 14.03.2022, № 259/2022 від 18.04.2022, № 341/2022 від 17.05.2022, 573/2022 від 12.08.2022 та від 07.11.2022 № 757/2022, № 58/2023 від 06.02.2023, № 254/2023 від 01.05.2023, № 451/2023 від 26.07.2023, № 734/2023 від 06.11.2023 строк дії режиму воєнного стану продовжувався.
Відповідно до оголошення на офіційному сайті ДМС України за посиланням https://dmsu.gov.ua/news/dms/12512.html призупинено роботу усіх територіальних органів та підрозділів ДМС.
Як було вказано вище, позивач звертався до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області листом, в якому просив зафіксувати факт його звернення з заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та розглянути його заяву, задокументувати позивача довідкою про звернення за захистом в Україні та повідомити, коли він зможе особисто прийти до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області для подальшого розгляду його заяви, зазначивши у додатках копії заяви-анкети та анкети особи, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Листом ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області від 05.10.2022 № П-2009/6/8010-22/8010.7.1.1/4012-22 за наслідками розгляду звернення позивача повідомлено, що під час опрацювання звернення з'ясовано, що позивач прибув до України 03.01.2022 і проживав на території України тривалий час з порушенням дозволеного строку перебування; у дозволений проміжок часу прибуття до України за захистом в Україні не звертався, з огляду на що порушив порядок та строк звернення за захистом в Україні. Повідомлено, що рішення про відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту приймається за умови дотримання заявником порядку звернення із заявою; проінформовано, що надсилання поштою заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту законодавством не передбачено. Також зазначено, що відповідно до позиції УВКБ ООН щодо України від березня 2022 року, УВКБ ООН не вважає Україну «безпечною країною походження» та рекомендує направляти іноземців, які проживали на території України і не встигли подати заяви про надання міжнародного захисту для проходження національної процедури надання захисту в третій безпечній країні.
Проаналізувавши вказані вище норми, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, відсутність рішення відповідача щодо прийняття заяви чи відмови у її прийнятті свідчить про протиправну бездіяльність, оскільки прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, можливо лише в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 ч. 1 ст. 1 Закону № 3671-VI, якщо зазначені умови не змінилися.
Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції. Що у спірному випадку ефективним способом захисту порушеного права є зобов'язання відповідача прийняти рішення щодо прийняття або відмови у прийнятті заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до вимог Закону № 3671-VI та Правил №649.
Зважаючи на те, що сторони у справі не оскаржують рішення в частині відмови в задоволенні частини позовних вимог, колегія суддів не надає оцінки даній частині рішення суду першої інстанції.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції винесене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, судом першої інстанції повно з'ясовано обставини справи, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, у зв'язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись ст.ст. 242-245, 308, 311, 315, 316, 321-322, 325, 328-329 КАС України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 25 травня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя В.Ю. Ключкович
Судді О.О. Беспалов
І.О. Грибан