П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
------------------------
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 листопада 2023 р.м. ОдесаСправа № 420/11446/23
Головуючий в 1 інстанції: Скупінська О.В.
Дата і місце ухвалення 03.08.2023 р., м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Бойка А.В.,
суддів: Федусика А.Г.,
Шевчук О.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2023 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, -
ВСТАНОВИВ:
У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДМС в Одеській області, яким йому відмовлено в наданні статусу “біженця”.
Ухвалою судді Одеського окружного адміністративного суду від 23.05.2023 року позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху та надано строк на усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду позовної заяви в редакції та з додатками виходячи з вимог статей 106 та 161 КАС України.
На виконання вимог зазначеної ухвали позивач 30.05.2023 року подав до суду позовну заяву в новій редакції, в якій просив зобов'язати відповідача прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Ухвалою судді Одеського окружного адміністративного суду від 05.06.2023 було продовжено позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви.
На виконання вказаної ухвали, 21.06.2023 до суду першої інстанції надійшло клопотання позивача ОСОБА_1 про усунення недоліків, у якому позовні вимоги ОСОБА_1 виклав у наступній редакції:
- визнати бездіяльність відповідача (суб'єкта владних повноважень) протиправними у частині відмови (бездіяльність) у розгляді поданих документів для надання статусу біженця;
- зобов'язати відповідача прийняти до розгляду подані позивачем документи для надання статусу біженця.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 03.08.2023 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 , яка зареєстрована за № Є-255/6/5101-23 від 02.05.2023 року та зобов'язано Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області розглянути заяву ОСОБА_1 , яка зареєстрована за № Є-255/6/5101-23 від 02.05.2023, із врахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Державної міграційної служби в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій посилалось на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення справи.
В обґрунтування поданої апеляційної скарги апелянт посилався на те, що ГУ ДМС в Одеській області не приймалось рішення щодо відмови позивачу в розгляді заяви про визнання особою такою, що потребує додаткового захисту. Апелянт зазначив, що обставини, повідомлені позивачем у зверненні від 19.04.2023 були у повному обсязі розглянуті ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області та Окружним судом м. Києва, будь-які нововиявлені обставини, зазначені у пунктах 1 та 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» відсутні.
З огляду на зазначене апелянт посилався на те, що клопотання позивача не відповідає вимогам звернення із повторною заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, передбачених статтею 17 Закону. Крім того, апелянт вказував на те, що заява позивача не відповідає встановленій формі, подана у довільній формі, що не відповідає вимогам чинного законодавства, а тому таку заяву було правомірно розглянуто в порядку Закону України «Про звернення громадян».
За таких обставин апелянт вважає, що в даному випадку відсутні підстави для задоволення позовних вимог позивача.
На підставі викладеного апелянт просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03.08.2023 року та постановити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 .
Справа призначена до розгляду у порядку письмового провадження у відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Згідно статті 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне:
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є громадянином російської федерації.
Звертаючись з даним позовом до суду першої інстанції, позивач вказав на те, що 19.04.2023 року він через адміністрацію ДУ «Одеський слідчий ізолятор» звернувся до Головного управління ДМС в Одеській області із заявою-анкетою про надання статусу біженця та 18.05.2023 року отримав відповідь, відповідно до якої відповідачем було прийнято рішення (без оформлення наказу) про відмову у прийнятті документів для розгляду питання щодо надання статусу біженця.
З листа Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 06.01.2023 року № 1370-23 судом встановлено, що громадянин російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 03.06.2021 року звертався до ЦМУ ДМС із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Наказом ЦМУ ДМС від 24.06.2021 року № 178 ОСОБА_1 відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Вказане рішення було оскаржено позивачем до суду.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.10.2022 року по справі №640/18506/21 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування наказу від 24.06.2021 року № 178.
З матеріалів справи встановлено, що 13.04.2023 року ОСОБА_1 звернувся до начальника ДУ «Одеський слідчий ізолятор» із заявою, в якій просив надіслати за належністю заяву-анкету про визнання біженцем, анкету особи, яка звернулась із заявою про визнання біженцем у Державну міграційну службу за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, 44, до якої додав зазначені документи, складені 30.03.2023 року.
Листом від 19.04.2023 року ДУ «Одеський слідчий ізолятор» направив на адресу Головного управління ДМС України в Одеській області заяву-анкету ОСОБА_1 про визнання біженцем, анкету особи, яка звернулась із заявою про визнання біженцем, які були зареєстровані в органі міграційної служби 02.05.2023 року за номером Є-255/6/5101-23.
Листом від 08.05.2023 року № 5100.5.1-5236/51.3-23 «Щодо звернення за міжнародним захистом» Головне управління ДМС в Одеській області повідомило позивача, що його звернення від 19.04.2023 року розглянуто та проінформовано про те, що звернення у сфері міжнародного захисту відбулось 03.06.2021 року і відповідно до наказу від 24.06.2021 року № 178 ОСОБА_1 було відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Також зазначено, що за наслідками судового оскарження рішення ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області від 24.06.2021 року № 178, рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.10.2022 року у справі № 640/18506/21, йому біло відмовлено у задоволенні позову до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області.
Враховуючи зазначене Головне управління ДМС в Одеській області повідомило позивача про те, що станом на травень 2023 року на нього поширюються права та обов'язки, що передбачені ч. 9 ст. 12 та ч. 3 ст. 17 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», тобто якщо особа отримала повідомлення суду про підтвердження рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, така особа повинна залишити територію України у установлений строк, якщо вона не має інших встановлених Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» законних підстав для перебування в Україні.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо нерозгляду поданих ним документів для надання статусу біженця, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач вказував на те, що оскільки Окружним адміністративним судом м. Києва було підтверджено правомірність наказу ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області від 24.06.2021 року № 178 про відмову ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, то подальші звернення позивача правомірно розглядались в порядку Закону України «Про звернення громадян» та надавались відповіді.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів виходить з наступного:
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначає Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 8 липня 2011 року № 3671-VI (далі - Закон № 3671-VI).
За визначенням, наведеним у ст. 1 Закону № 3671-VI, біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
В свою чергу особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань (ч. 1 ст. 1 Закону № 3671-VI).
За положеннями ст. 2 Закону № 3671-VI, питання, пов'язані з біженцями та особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту, регулюються цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Порядок звернення особи із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту визначений у ст. 5 Закону № 3671-VI.
Так, особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Згідно ч. 6 ст. 5 Закону № 3671-VI, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Стаття 7 Закону № 3671-VI регулює питання оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідно до положень цієї статті, оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.
Заявник, якому виповнилося вісімнадцять років, подає заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій викладає основні відомості про себе та обставини, що змусили його залишити країну походження.
До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту:
реєструє заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та подані документи;
ознайомлює заявника або його законного представника під їх власний підпис з порядком прийняття рішення за їх заявами, правами та обов'язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
проводить дактилоскопію особи, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
у разі потреби направляє особу на обстеження для встановлення віку у порядку, встановленому законодавством України;
заповнює реєстраційний листок на особу, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та членів її сім'ї, які не досягли вісімнадцятирічного віку, або на дитину, розлучену із сім'єю, від імені якої заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, подав її законний представник;
заповнює інші необхідні документи;
оформлює особову справу;
роз'яснює порядок звернення про надання безоплатної правової допомоги відповідно до закону, що регулює надання безоплатної правової допомоги;
Стаття 8 Закону № 3671-VI визначає порядок попереднього розгляду заяв.
Згідно ч. 1 та ч. 4 ст. 8 Закону № 3671-VI, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.
Рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.
Відповідно до ч. 6 ст. 8 Закону № 3671-VI, рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення (ч. 6 ст. 8 Закону № 3671-VI).
В свою чергу статтею 9 Закону № 3671-VI регламентовано порядок розгляду заяви після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Таким чином нормами Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» чітко регламентовано порядок дій органу, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту після надходження від особи заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також передбачено, які рішення можуть бути прийняті таким органом після надходження такої заяви.
Так, Законом визначена можливість прийняття міграційним органом наступних рішень після отримання та, у визначених випадках, розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту:
- рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту - в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися;
- рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту - у разі, якщо подана заява є очевидно необґрунтованою, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заява носить характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися;
- рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
З огляду на положення Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що результат перевірки та розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту повинно оформлятися розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі рішення територіального органу ДМС.
Слід зазначити, що до акта індивідуальної дії (акту правозастосування) висуваються загальні вимоги, зокрема, щодо обґрунтованості та вмотивованості, тобто наведення державним органом (відповідачем) конкретних підстав (фактичних та юридичних), а також переконливих та зрозумілих мотивів його прийняття. Водночас, принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації.
Однак, як встановлено в ході розгляду справи, Головним управлінням ДМС України в Одеській області після отримання заяви-анкети ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та анкети особи, яка звернулась із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не було прийнято жодного рішення, передбаченого Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
Після звернення позивача Головним управлінням ДПС в Одеській області було направлено ОСОБА_1 лист, в якому лише повідомлено про те, що йому раніше відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та вказано на те, що на нього поширюються права та обов'язки, що передбачені ч. 9 ст. 12 та ч. 3 ст. 17 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». При цьому, вказаний лист не містить жодного обґрунтування неприйняття до розгляду поданих документів чи неможливість їх розгляду.
Колегія суддів звертає увагу на те, що листи складаються у разі надання відповіді на звернення громадян. В даному випадку позивач звернувся до ГУ ДМС України в Одеській області із заявою в порядку Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а тому волевиявлення Головного управління ДМС України в Одеській області мало бути оформлено у формі рішення (наказу).
Недотримання відповідачем форми прийняття рішення по заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не можна вважати формальним порушенням встановленої процедури. Не є правовим пуризмом суттєві порушення процедури прийняття рішень суб'єктом владних повноважень, у тому числі, недотримання встановленої форми відповідного рішення.
Слід зазначити, що правова процедура встановлює межі вчинення повноважень органами публічної влади і, в разі її неналежного дотримання, дає підстави для оскарження до суду таких дій особою, чиї інтереси вони зачіпають. Установлена правова процедура є важливою гарантією недопущення зловживань з боку суб'єктів владних повноважень під час прийняття рішень та вчинення дій, які повинні забезпечувати, передусім, справедливе ставлення до особи, а також дотримання загального принципу юридичної визначеності, складовою якого є принцип легітимних очікувань.
Згідно частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Верховний Суд у постанові від 20 квітня 2022 року по справі №640/21345/18 зробив висновки наступного змісту:
"Зміст частини 2 статті 19 Конституції України у взаємозв'язку з частиною 2 статті 2 КАС України дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу "заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом". Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними та незаконними і відповідно - підставою для притягнення таких суб'єктів до відповідальності.
Верховний Суд зауважив, що правова процедура (fair procedure - справедлива процедура), яка є складовою принципу законності та принципу верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади, встановлює межі вчинення повноважень органом публічної влади і в разі її неналежного дотримання дає підстави для оскарження таких дій особою, чиї інтереси вона зачіпає, до суду.
Встановлена правова процедура як складова принципу законності та принципу верховенства права є важливою гарантією недопущення зловживання з боку органів публічної влади під час прийняття рішень та вчинення дій, які повинні забезпечувати справедливе ставлення до особи; спрямована на забезпечення загального принципу юридичної визначеності, складовою якої є принцип легітимних очікувань як один з елементів принципу верховенства права."
Отже, не прийняття відповідачем у спірних правовідносинах визначеного Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» мотивованого письмового рішення за заявою ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є підставою для визнання протиправною бездіяльності Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 , яка зареєстрована за № Є-255/6/5101-23 від 02.05.2023 року, що вірно встановлено судом першої інстанції.
В свою чергу безпідставними є посилання апелянта на те, що у заяві від 19.04.2023 року позивачем не вказувались будь-які нові обставини, зазначені у пунктах 1 та 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», які не були предметом розгляду ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області.
Колегія суддів звертає увагу на те, що згідно з положеннями статті 40 Директиви Європейського парламенту та Ради ЄС №2013/32/ЕU від 26.06.2013 “Про загальні процедури надання і позбавлення міжнародного захисту (перероблена)” з метою прийняття рішення щодо прийнятності розгляду повторної заяви про надання міжнародного захисту, таку заяву має бути попередньо вивчено на предмет нових відомостей, що виникли або були подані заявником. Якщо після попереднього вивчення відповідних фактів заявником будуть надані нові відомості, які значно підвищують ймовірність того, що він може кваліфікуватися як біженець відповідно до Директиви 2011/95/ЄС, заява розглядається по суті. При цьому, Директива регламентує, що якщо заявник подає повторну заяву без надання нових доказів або аргументів, недоцільно було б вимагати від держав-членів ЄС проведення нової процедури в повному обсязі. У таких випадках держави-члени повинні мати право відхилити заяву як неприйнятну для розгляду відповідно до принципу неприпустимості повторного розгляду.
Таким чином, оцінку наявності чи відсутності “нових обставин” у “повторній заяві” орган ДМС має надати за визначеною саме Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» процедурою із прийняттям відповідного вмотивованого управлінського рішення.
Однак в даному випадку відповідачем вказаних вимог не дотримано, чим порушено право позивача на належний розгляд його заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Що стосується способу захисту порушеного права позивача, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що з огляду на дискреційність повноважень органу Державної міграційної служби щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання за результатами їх збору, дослідження та аналізу, а також враховуючи те, що відповідачем фактично не було розглянуто подану ОСОБА_1 заяву, належним способом захисту порушених прав позивача в даному випадку буде саме зобов'язання Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області розглянути заяву ОСОБА_1 , яка зареєстрована за № Є-255/6/5101-23 від 02.05.2023, із врахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не свідчать про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому, відповідно до ст. 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.
Підстави для розподілу судових витрат згідно ст. 139 КАС України відсутні.
Зважаючи на те, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд апеляційної інстанції, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2023 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених ч. 5 ст. 328 КАС України.
Суддя-доповідач: А.В. Бойко
Суддя: А.Г. Федусик
Суддя: О.А. Шевчук