печерський районний суд міста києва
Справа № 757/9617/17-ц
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 грудня 2019 року Печерський районний суд міста Києва в складі:
головуючого судді - Підпалого В.В.,
при секретарях судових засідань - Вишневської (Гук) О.Р., Маленівської К.М., Дахно С.С.,
за участю:
представника позивачів - Зьоми В.О. ,
представника відповідача ПрАТ «ВФ Україна», - Корнілова О.О.,
представника третьої особи Військової прокуратури Центрального регіону України, - Набієвої М.І.,
розглянувши у засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна» про стягнення моральної шкоди, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_2 (надалі по тексту - Позивач-1), ОСОБА_3 (надалі по тексту - Позивач - 2), ОСОБА_4 (Позивач - 3), ОСОБА_5 (надалі по тексту - Позивач - 4) звернулися до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «МТС Україна», яке в подальшому було перейменовано в Приватне акціонерне товариство «ВФ Україна» (надалі по тексту - Відповідач, ПрАТ «ВФ Україна»), в якому просили стягнути з відповідача моральну шкоду на користь позивача-1 у розмірі 20 000, 00 грн., на користь позивача 2 - 20 000, 00 грн., на користь позивача 3 - 20 000, 00 грн., позивача 4 - 20 000, 00 грн.
Свої вимоги позивачі обгрунтовують тим, що вони є абонентами послуг мобільного зв'язку ПрАТ «МТС Україна» (ПрАТ «ВФ Україна»). 11.03.2016 року, відповідач, на підставі ухвали Рубіжівського міського суду від 11.02.2016 року по справі № 425/394/16-к про тимчасовий доступ до речей та документів, надав прокурору військової прокуратури Київського гарнізону Фрунзе С.В. тимчасовий доступ до речей і документів, ознайомивши його з інформацією про абонентів з номерами НОМЕР_1 ; НОМЕР_2 ; НОМЕР_3 ; НОМЕР_4 , тим самим порушивши таємницю телефонних розмов, гарнатовану ст. 31 Конституції України, та заборону передбачену ст. 9 Закону України «Про телекомунікації» та порушив обов'язок вживати відповідно до законодавства технічних та організаційних заходів із захисту телекомунікаційних мереж, засобів телекомунікацій, інформації з обмеженим доступом про організацію телекомунікаційних мереж та інформації, що передається цими мережами.
Зокрема, позивачі зазначили, що відповідно до ухвали суду, тимчасовий доступ до речей та документів мав бути здійснений за адресою: АДРЕСА_1 , однак був здійснений за адресою: АДРЕСА_1 . Крім того, позивачі зазначили, що працівником відповідача було надано тимчасовий доступ до речей та документів, в той час як термін дії ухвали станом на 11.03.2016 року уже був сплив.
За таких обставин, позивачі звернулися до суду із позовом щодо стягнення з відповідача моральної шкоди, посилаючись на те, що було порушено їх право на таємницю телефонних розмов, що завдало їм відповідної моральної шкоди.
Так, ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 24.02.2017 року позовну заяву залишено без руху, у звязку із виявленням недоліків (а.с. 45).
11.04.2017 року на адресу суду надійшли заперечення від представника відповідача Корнілова О.О. , у яких він просив суд повністю відмовити позивачам у задоволенні їх вимог, посилаючись на наступне. Зокрема, представник відповідача зазначив, що ухвалою Рубіжівського міського суду від 11.02.2016 року по справі № 425/394/16-к було визначено місячний строк її дії з дня постановлення, таким чином прокурор військової прокуратури Київського гарнізону Фрунзе С.В. звернувся до відповідача за тимчасовим доступом до речей та документів в межах строку дії ухвали. Крім того, представник відповідача зазначив, що інформація зазначена в ухвалі, в розумінні КПК України не є втручанням в приватне спілкування та не порушує норм Конституції України. Стосовно посилань позивачів щодо надання відповідачем тимчасового доступу не за адресою зазначеною в ухвалі суду, представник відповідача зазначив, що з норм КПК України не вбачається обов'язок суду визначати місце надання тимчасового доступу, а лише міститься вимога щодо обов'язкового зазначення інформації про особу, яка має надати тимчасовий доступ до речей та документів. Щодо обґрунтувань позивачів стосовно нанесення їм моральної шкоди, представник відповідача зазначив, що позивачами не зазначено у чому саме полягає моральна шкода, яка на думку позивачів була заподіяна відповідачем належним виконанням вимог законодавства щодо обов'язкового виконання рішення, яке набрало законної сили. За таких обставин, представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог (а.с. 59-64).
09.08.2017 року на адресу суду надійшли пояснення представника ПрАТ «МТС Україна», відповідно до якого відповідач повідомив суд про власне дійсне найменування відповідача як ПрАТ «ВФ Україна», посилаючись на те, що 27.04.2017 року загальними зборами акціонерів ПрАТ «МТС Україна» прийнято рішення про перейменування ПрАТ «МТС Україна» у ПрАТ «ВФ Україна» (а.с. 77).
Протокольною ухвалою суду від 12.12.2017 року залучено в якості третьої особи Військову прокуратуру Київського гарнізону Центрального регіону України (а.с. 107-108).
14.12.2017 року представником позивачів адвокатом Зьома В.О. подано до суду письмовий текст промови під час виступу у дебатах у письмовому вигляді (а.с. 114-117).
19.03.2018 року на адресу суду надійшли заперечення від прокурора відділу військової прокуратури Центрального регіону України Лесько Г., відповідно до яких він зазначив, що Військова прокуратура Центрального регіону України не погоджується з доводами позивачів, вважає їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав. Зокрема вказував, що ухвала Рубіжанського міського суду Луганської області від 11.02.2016 року у справі № 425/934/16-к була виконана ПАТ «МТС Україна» в межах процесуальних строків передбачених КПК України. Разом з тим, зазначена ухвала містить у собі найменування особи, яка має надати тимчасовий доступ до речей і документів, визначених судом. Зазначена інформація вказана в ухвалі суду саме з метою належної ідентифікації особи, яка має надати доступ до речей і документів, визначених судом. Таким чином, твердження позивачів про надання ПАТ «МТС Україна» доступу до речей і документів не за адресою, зазначеною в ухвалі Рубіжанського міського суду Луганської області від 11.02.2016 року у справі № 425/394/16-к є безпідставними та необґрунтованими (а.с. 124-126).
05.09.2018 року прокурором по справі - прокурором відділу військової прокуратури Центрального регіону України Шпріука М. подано пояснення щодо предмету спору, у яких він зазначив зокрема, що спір не повинен розглядатися в порядку ЦПК України, так як зазначений позивачами предмет спору є не що інше як інститут належності та допустимості доказів в КПК України, тому дії прокуратури щодо законності отримання доказів повинні розглядатись під час розгляду судом кримінальної справи № 42015130610000406. Крім того, спричинена (моральна та матеріальна) громадянину внаслідок проведення незаконної процесуальної дії - тимчасового доступу до речей і документів, повинна стягуватись в порядку Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Разом з цим, позивачами взагалі не надано будь-яких доказів щодо факту спричинення їм моральної шкоди і в чому вона полягає (а.с. 166-169).
Представник позивачів ЗьомаВ.О. в засіданні позовну заяву підтримував, просив задовольнити її з наведених підстав. В засідання, призначене на 04.12.2019 року не з'явився, повідомлявся належним чином, направив на адресу суду заяву про розгляд справи без його участі та позивачів.
Представник відповідача ПрАТ «ВФ Україна» Корнілов О.О. в засіданні заперечував щодо задоволення позовних вимог, посилаючись на їх безпідставність та необґрунтованість.В засідання, призначене на 04.12.2019 року не з'явився, повідомлявся належним чином.
Представник третьої особи Військової прокуратури Центрального регіону України Набієва М.І. такожзаперечувала щодо задоволення позовних вимог, посилаючись на їх безпідставність та необґрунтованість.В засідання, призначене на 04.12.2019 року не з'явилася, повідомлялася належним чином
Суд, вислухавши думки учасників провадження, прийшов до наступного висновку.
Як вбачається, ухвалою Рубіжанського міського суду від 11.02.2016 року у справі № 425/394/16-к, надано прокурорсько-слідчим працівникам військової прокуратури Луганського гарнізону дозвіл на тимчасовий доступ до документів, які містять інформацію про зв'язок абонентів з номерами оператора мобільного зв'язку ПрАТ «МТС Україна» « НОМЕР_5 », « НОМЕР_6 », « НОМЕР_7 », « НОМЕР_8 » від оператора мобільного зв'язку, яким відповідно користувалися підозрювані ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , та свідки ОСОБА_4 та особа на ім'я ОСОБА_5 , у період з 20.09.2015 року по 11.11.2015 року із зазначенням часу, тривалості і місця телефонних дзвінків із прив'язкою до базових станцій оператора, азимути місця перебування абонента, СМС - повідомлень та із зазначенням міжнародних ідентифікаторів кінцевого обладнання (ІМЕІ), яка перебуває у володінні ПрАТ «МТС Україна» (м. Київ, вул. Лейпцизька, 15). Ухвала діє на протязі одного місяця з дня постановлення ухвали (а.с. 65-66).
11.03.2016 року на підставі ухвали, прокурор військової прокуратури Київського гарнізону Фрунзе С. отримав доступ до документів на електронному носії СD-диску по справі № 425/394/16-к у КП № 42015130610000406 від 29.10.2015 року (а.с. 68).
В подальшому позивачі звернулися із зазначеним позовом, зазначаючи що працівник відповідача порушив вимоги законодавства, надав інформацію щодо переговорів позивачів, які є абонентами відповідача, тим самим порушивтаємницю телефонних розмов, гарантовану ст. 31 Конституції України, та заборону передбачену ст. 9 Закону України «Про телекомунікації», всупереч своєму обов'язку вживати відповідно до законодавства технічних та організаційних заходів із захисту телекомунікаційних мереж, засобів телекомунікацій, інформації з обмеженим доступом про організацію телекомунікаційних мереж та інформації, що передається цими мережами, що в результаті спричинило завдання їм моральної шкоди у вигляді душевних страждань, переживань.
На думку позивачів, ПрАТ «МТС Україна» протиправно надав інформацію третій особі, оскільки ухвала слідчого судді Рубіжанського міського суду від 11.02.2016 року про тимчасовий доступ до речей і документів втратила свою чинність 11.03.2016 року; згідно вищевказаної ухвали суду органу досудового розслідування дозволено доступ до речей та документів, які належать ПрАТ «МТС Україна» за юридичною адресою: м. Київ, вул. Лейпцизька, 15, а не за адресою: м. Київ, вул. Лейпцизька, 15-А.
На підставі вищенаведеного, внаслідок, на їх думку таких неправомірних дій відповідача, просили суд, стягнути з нього моральну шкоду на користь кожного із позивачів у розмірі по 20 000, 00 грн.
За таких обставин, суд приходить до наступного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог позивачів з огляду на наступне.
Щодо посилання позивачів на ту обставину, що ПрАТ «МТС Україна» протиправно надав інформацію третій особі, оскільки ухвала слідчого судді Рубіжанського міського суду від 11.02.2016 року про тимчасовий доступ до речей і документів втратила свою чинність 11.03.2016 року, суд зазначає наступне.
Так, відповідно до ст. 159 КПК України, тимчасовий доступ до речей і документів полягає у наданні стороні кримінального провадження особою, у володінні якої знаходяться такі речі і документи, можливості ознайомитися з ними, зробити їх копії та вилучити їх (здійснити їх виїмку).Тимчасовий доступ до речей і документів здійснюється на підставі ухвали слідчого судді, суду.
Згідно ст. 164 КПК України, в ухвалі слідчого судді, суду про тимчасовий доступ до речей і документів має бути зазначено: 1) прізвище, ім'я та по батькові особи, якій надається право тимчасового доступу до речей і документів; 2) дата постановлення ухвали; 3) положення закону, на підставі якого постановлено ухвалу; 4) прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи або найменування юридичної особи, які мають надати тимчасовий доступ до речей і документів;5) назва, опис, інші відомості, які дають можливість визначити речі і документи, до яких повинен бути наданий тимчасовий доступ;6) розпорядження надати (забезпечити) тимчасовий доступ до речей і документів зазначеній в ухвалі особі та надати їй можливість вилучити зазначені речі і оригінали або копії документів, якщо відповідне рішення було прийнято слідчим суддею, судом;7) строк дії ухвали, який не може перевищувати двох місяців з дня постановлення ухвали, за виключенням ухвал, постановлених на виконання вимог частини другої статті 562 цього Кодексу;8) положення закону, які передбачають наслідки невиконання ухвали слідчого судді, суду.
Відповідно до ч. 4 ст. 115 КПК України, при обчисленні строків місяцями строк закінчується у відповідне число останнього місяця. Якщо закінчення строку, який обчислюється місяцями, припадає на той місяць, який не має відповідного числа, то строк закінчується в останній день цього місяця.
Ч. 5 ст. 115 КПК України передбачено, що при обчисленні строків днями та місяцями не береться до уваги той день, від якого починається строк, за винятком строків тримання під вартою, проведення стаціонарної психіатричної експертизи, до яких зараховується неробочий час та які обчислюються з моменту фактичного затримання, взяття під варту чи поміщення до відповідного медичного закладу.
Таким чином, враховуючи те, що ухвалою Рубіжанського міського суду від 11.02.2016 року було визначено місячний строк її дії з дня її постановлення, прокурор військової прокуратури Київського гарнізону Фрунзе С.В. звернувся до відповідача за тимчасовим доступом до речей та документів на підставі зазначеної ухвали в межах строку дії, а відтак вищезазначене посилання позивачів суд вважає необґрунтованим.
Щодо посилань позивачів на порушення вимог Закону України «Про телекомунікації», суд зазначає наступне.
Так, відповідно до ч. 3 ст. 34 Закону України «Про телекомунікації», інформація про споживача та про телекомунікаційні послуги, що він отримав, може надаватись у випадках і в порядку, визначених законом. В інших випадках зазначена інформація може поширюватися лише за наявності письмової згоди споживача.
Ч. 2 ст. 39 Закону передбачено, що оператори, провайдери телекомунікацій зберігають та надають інформацію про з'єднання свого абонента у порядку, встановленому законом
Таким чином, передбачено обов'язок операторів, провайдерів телекомунікаційних надання інформації про споживача та про телекомунікаційні послуги в порядку визначеному законодавством.
Відповідно до ст. 162 КПК України, інформація, яка знаходиться в операторів та провайдерів телекомунікацій, про зв'язок, абонента, надання телекомунікаційних послуг, у тому числі отримання послуг, їх тривалості, змісту, маршрутів передавання тощо, відноситься до охоронюваної законом таємниці.
Ст. 163 КПК України встановлено, що слідчий суддя, суд постановляє ухвалу про надання тимчасового доступу до речей і документів.
Як було зазначено вище, особа, яка зазначена в ухвалі слідчого судді, суду про тимчасовий доступ до речей та документів як володілець речей або документів, зобов'язана надати тимчасовий доступ до речей та документів особі, зазначеній у відповідній ухвалі суду.
Таким чином, тимчасовий доступ до речей та документів, які містять інформацію про зв'язок позивачів, було надано відповідачем у відповідності до норм чинного законодавства України з дотриманням всіх встановлених вимог, а відтак суд не вбачає у діях відповідача порушень.
Щодо посилань позивачів на надання відповідачем тимчасового доступу до речей та документів не за адресою зазначеною в ухвалі суду, суд зазначає наступне.
Відповідно до вимог ст. 164 КПК України,в ухвалі слідчого судді, суду про тимчасовий доступ до речей і документів має бути зокрема зазначенонайменування юридичної особи, які мають надати тимчасовий доступ до речей і документів; назва, опис, інші відомості, які дають можливість визначити речі і документи, до яких повинен бути наданий тимчасовий доступ.
З зазначеної норми КПК України не вбачається обов'язку суду при винесенні ухвали визначати місце надання такого доступу, а лише міститься вимога щодо обов'язкового зазначення інформації про особу, яка має надати тимчасовий доступ до речей та документів визначених судом.
Таким чином, вищезазначені твердження позивачів є безпідставними.
Стосовно посилання позивачів на порушення відповідачем ст. 31 Конституції України.
Так, відповідно до ст. 31 Конституції України, кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.
Одночасно, ст. 258 КПК України визначено, що втручанням у приватне спілкування є доступ до змісту спілкування за умов, якщо учасники спілкування мають достатні підстави вважати, що спілкування є приватним. Різновидами втручання в приватне спілкування є: 1) аудіо-, відеоконтроль особи, 2) арешт, огляд і виїмка кореспонденції; 3) зняття інформації з електронних комунікаційних мереж; 4) зняття інформації з електронних інформаційних систем.
Ст. 263 КПК України передбачено, що зняття інформації з електронних комунікаційних мереж полягає у проведенні із застосуванням відповідних технічних засобів спостереження, відбору та фіксації змісту інформації, яка передається особою та має значення для досудового розслідування, а також одержанні, перетворенні і фіксації різних видів сигналів, що передаються каналами зв'язку.
Таким чином, дії відповідача не є порушують конституційні права позивачів, натомість відповідають вимогам чинного законодавства.
Стосовно вимоги позивачів щодо стягнення моральної шкоди, суд зазначає наступне.
В обґрунтувань своїх вимог, позивачі зазначили, що протиправні дії працівників відповідача завдали їм суттєвих душевних страждань, привели до оприлюднення відомостей стосовно їх телефонних розмов, що суттєво завдало їм шкоди їх авторитету, все вищезазначене призвело до погіршення самопочуття та порушили звичайний для них образ життя. Внаслідок порушення їх прав позивачі втратили впевненість та відчуття захищеності,, конфіденційності своїх телефонних розмов, а тому відповідач порушив їх особисті конституційні права та не вжив жодних дій, щоб вибачитись чи відшкодувати шкоду.
Так, відповідно до вимог ст. 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв'язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.
Аналіз положень ст. 23 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.
Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися досуду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Порядок та правові підстави відшкодування моральної шкоди визначаються ст. 23 Цивільного кодексу України.
Так, відповідно до частин 2, 3 статті 23 ЦК України моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У пунктах 49-51 постанови Великої Палати Верховного Суду у постанові від 01 вересня 2020 року у справі N 216/3521/16-ц (провадження N 14-714цс19) зазначено, що виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.
Відповідно до постанови Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2021 року у справі N 766/21131/18 (провадження N 61-18770св19), аналіз положень статей 11 та 23 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.
Відповідно до п. 3 постанови Пленуму ВСУ №4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди» (далі Постанова ПВСУ) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Пункт 9 зазначеної Постанови ПВСУ передбачає, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
З огляду на вищевикладене, для покладення відповідальності на заподіювача моральної шкоди необхідна сукупність таких обов'язкових умов: наявність моральної шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою заподіювача і шкодою, вина в заподіянні шкоди.
Факт наявності моральної шкоди потребує доведення у встановленому законом порядку, оскільки така шкода є самостійним видом шкоди, і умовою цивільно-правової відповідальності.
Відповідно до ст.81 ЦПК України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, суд приходить до висновку, що не вбачає у діях відповідача порушень конституційних прав позивачів, оскільки інформація, зазначена в ухвалі Рубіжівського міського суду від 11.02.2016 року у справі № 425/394/16-к, тимчасовий доступ до якої було надано судом, в розумінні норм КПК України, не є втручанням у приватне спілкування та не порушує норм Конституції України, а сам доступ було надано судом у відповідності до положень статей 162-166 КПК України, тому працівники відповідача діяли відповідно до чинного законодавства та на вимогу ухвали слідчого судді, яка на момент пред'явлення набрала законної сили.
Крім того, позивачами не надано доказів на підтвердження наявності заподіяної їм моральної шкоди протиправною поведінкою відповідача, причинного зв'язку між шкодою і протиправними діяннями відповідача, що на підставі ст.81 ЦПК України, є процесуальним обов'язком позивача.
Не зазначено, у чому саме полягає моральна шкода, яка на думку позивачів була заподіяна відповідачем, чи є моральна шкода наслідком саме надання відповідачем органам досудового розслідування тимчасового доступу до речей та документів, які містять інформацію про позивачів, у зв'язку із чим суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
На підставі вищенаведеного, керуючись ст. ст. 1-23, 76-81, 89, 95, 141, 258-259, 263-265, 274-279, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна» про стягнення моральної шкоди, - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Печерський районний суд м. Києва до Київського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя В.В. Підпалий
Позивач: ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_2 .
Позивач: ОСОБА_3 , адреса: АДРЕСА_3 .
Позивач: ОСОБА_4 , адреса: АДРЕСА_4 .
Позивач: ОСОБА_5 , адреса: АДРЕСА_5 .
Відповідач: Приватне акціонерне товариство «ВФ Україна», код ЄДРПОУ: 14333937, адреса: м. Київ, вул. Лейпцизька, 15.