Справа № 755/10939/22
ВИРОК
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"06" листопада 2023 р. Дніпровського районного суду м. Києва у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
при секретарях судового засідання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю прокурора ОСОБА_4
захисника ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спеціального судового провадження за відсутності обвинуваченої, кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №42016000000002467 від 20.09.2016 року, відносно
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка м. Івано-Франківськ, з вищою освітою, працюючої суддею Ленінського районного суду Автономної Республіки Крим, громадянки України, проживаючої за адресою: АДРЕСА_1
обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_6 будучи громадянкою України вчинила державну зраду, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, а саме: надання іноземній державі та представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.
Згідно ст. 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19, ст. 68 Конституції У країни органи державної влади, їх посадові особи зобов?язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Кожен зобов?язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Статтею 5, ч. 1 ст. 72, ст. 73 Конституції України передбачено, що Україна є республікою. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, й органами або посадовими особами. Питання про зміну території України вирішується виключно всеукраїнським референдумом, який призначається Верховною Радою України або Президентом України відповідно до їх повноважень, встановлених Конституцією України.
Крім того ч. 2 ст. 72 Конституції України передбачено, що всеукраїнський референдум проголошується за народною ініціативою на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як у двох третинах областей і не менш як по сто тисяч підписів у кожній області.
Відповідно до ч. 1 ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов?язком громадян України.
Згідно з ч. 1 ст. 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Частиною другою ст. 125 Конституції України визначено, що суд утворюється, реорганізовується і ліквідовується законом, проект якого вносить до Верховної Ради України Президент України після консультацій з Вищою радою правосуддя.
Незважаючи на це, у приміщенні Верховної Ради АР Крим 06.03.2014 у порушення ч. 3 ст. 2, ст. 72, ст. 73, п. 2 ч. 1 ст. 85, ст. 132 Конституції України та п. 2 ч. 3 ст. 3, ст.ст. 18, 27 Закону України «Про всеукраїнський референдум» депутатами Верховної Ради АР Крим прийнято незаконну постанову No 1702-6/14 «О проведении общекрымского референдума», в якій визначено дату такого волевиявлення - 16.03.2014, на яке виносилося питання про входження АР Крим до складу Російської Федерації на правах суб?єкта федерації.
Відповідно до зазначеної постанови 16.03.2014 на території Автономної Республіки Крим проведено незаконний референдум, результатом якого стала тимчасова окупація території АР Крим і міста Севастополя, а також їх входження до складу Російської Федерації на правах суб?єкта федерації.
Результати «референдуму» не визнані жодною країною світу, коїм Російської Федерації. Відповідно до п. 5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН 68/262 від 27.03.2014 «Територіальна цілісність України», проведений
16.03.2014 в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі референдум не маючи законної сили не може бути основою для будь-якої зміни статусу Автономної Республіки Крим або м. Севастополя.
Також, в пункті 1 вказаної Резолюції зазначено, що Генеральна Асамблея ООН підтверджує свою прихильність суверенітету, політичної незалежності, єдності і територіальної цілісності України в її міжнародно визнаних кордонах.
У подальшому, 17.03.2014 депутатами Верховної Ради АР Крим прийнято постанову N° 1745-6/14 «О независимости Крыма», згідно з якою на підставі, так званої, «Декларації про незалежність Республіки Крим», прийнятої на позачерговому пленарному засіданні Верховної Ради АР Крим 11.03.2014 та позачерговому пленарному засіданні Севастопольської міської ради 11.03.2014, створено нелегітимне державне утворення «Республика Крым».
Крім того, Верховною Радою АР Крим ухвалено постанову N° 1748-6/14 від 17.03.2014 «О правоприемстве Республики Крым», пунктом 1 якої передбачено, шо «с момента провозглашения Республики Крым как независимого суверенного государства высшим органом власти Республики Крым является Государственный Совет Республики Крым - парламент Республики Крым в депутатском составе шестого созыва Верховной Рады Автономной Республики Крым на срок полномочий до сентября 2015 года».
Надалі, 18.03.2014 між Російською Федерацією та представниками нелегітимного державного утворення «Республика Крым» ОСОБА_7 , ОСОБА_8 і ОСОБА_9 підписано договір про входження території АР Крим та м. Севастополя до складу Російської Федерації.
В подальшому з метою забезпечення режиму окупації та придушення спротиву проукраїнського населення Криму прийнято ряд «законів та підзаконних нормативних актів», відповідно до яких слідчі, прокурори та судді підпорядковуються своїм керівникам по висхідній лінії відповідної гілки влади так званої «Республіки Крим», що входить у склад Російської Федерації.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 13 «О судебной системе Российской Федерации» від 31 грудня 1996 року No 1-ФК3: Порядок наділення повноваженнями голів, заступників голів, інших суддів касаційних судів загальної юрисдикції, апеляційних судів загальної юрисдикції, верховних судів республік, окружних, обласних судів, судів міст федерального значення, судів автономної області і автономних округів, районних судів, військових і спеціалізованих судів, арбітражних судів округів, арбітражних апеляційних судів, арбітражних судів суб?єктів Російської Федерації спеціалізованих арбітражних судів встановлюється відповідним федеральним конституційним законом федеральним законом про статус суддів.
Відповідно до ч. 5 ст. 6 Закону Російської Федерації від 26.06.1992 №3132-I зі змінами та доповненнями «О статусе судей в Российской Федерации» Президент Російської Федерації в двомісячний термін з дня отримання необхідних матеріалів призначає суддів федеральних судів, а кандидатів у судді Верховного суду Російської Федерації представляє для призначення Раді Федерації Федеральних Зборів Російської Федерації або відхиляє подані кандидатури, про що повідомляється голові Верховного суду Російської Федерації.
Водночас, згідно зі ст. 86 «Конституції «Республики Крым»»:Правосуддя в Республіці Крим здійснюється тільки судом у Республіці Крим діють федеральні суди і мирові судді. Повноваження, порядок утворення та діяльності федеральних судів визначаються законодавством Російської Федерації ініціативи Державної Ради Республіки Крим, узгодженої з Верховним Судом Російської Федерації, в Республіці Крим можуть утворюватися судові ділянки і посади мирових суддів відповідно до законодавства Російської Федерації і законодавства Республіки Крим.
Статус, повноваження, порядок і гарантії діяльності суддів визначаються федеральним законом, а по відношенню до мирових суддів - також законом Республіки Крим. Окрім того, 20.03.2014 Державною Думою Російської Федерації прийнято «Федеральний конституційний закон» від 21.03.2014 за N° 6-ФК3 «О принятии в
Российскую Федерацию Республики Крым и образовании в составе Российской Федерации новых субьектов - значения Севастополя».Республики Крым и города федерального Вищезазначене свідчить про проведення представниками Російської Федерації та її федеральних органів підривної діяльності проти України.
Здійснюючи підривну діяльність проти України, представники суддівського корпусу та інших органів державної влади іноземної держави утворили на окупованій території України федеральні органи державної влади, місцевого самоврядування, правоохоронні органи та судову систему Російської Федерації з метою зміцнення та посилення заходів тимчасової окупації території Автономної Республіки Крим.
Відповідно до п. 1 ст. 9 «Федерального конституційного» закону від 21.03.2014 No 6-ФК3 «О принятии в Российскую Федерацию Республики Крым и образовании в составе Российской Федерации новых субьектов - Республики Крым и города федерального значения Севастополя» протягом перехідного періоду на територіях Республіки Крим і міста федерального значення Севастополя з урахуванням їх адміністративно-територіального поділу, встановленого відповідно законодавчим (представницьким) органом державної влади Республіки Крим і законодавчим (Представницьким) органом державної влади міста федерального значення Севастополя, створено суди Російської Федерації (федеральні суди) відповідно до законодавства Російської Федерації
про судову систему.
Пунктом 2 статті 9 вказаного закону передбачено, що громадяни, які заміщають посади суддів судів, що діють на територіях Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя на день прийняття в Російську Федерацію Республіки Крим і утворення в складі Російської Федерації нових суб?єктів, мають переважне право на заміщення посади судді в судах Російської Федерації, що створюються на цих територіях, при наявності у них громадянства Російської Федерації, а також за умови їх відповідності іншим вимогам, що пред?являються законодавством Російської Федерації про статус суддів до кандидатів на посади суддів. Конкурсний відбір на заміщення посади судді в зазначених судах здійснюється Вищою кваліфікаційною колегією суддів Російської Федерації.
Створення та діяльність органів іноземної держави, у тому числі судової системи, на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим призвели до заходів посилення тимчасової окупації невід?ємної території України.
В той же час, Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014, зокрема ст. ст. 1-3 визначено, що сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя є тимчасово окупованою внаслідок збройної агресії Російської Федерації з 20 лютого 2014 року.
Генеральна Асамблея ООН своєю Резолюцією 71/205 від 19.12.2016 року «Положення в області прав людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі (Україна)» засудила тимчасову окупацію Російською Федерацією частини території України - Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.
В подальшому, Резолюціями 72/190 від 19.12.2017, 73/194 від 17.12.2018 та 74/168 від 18.12.2019 «Положення в області прав людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі (Україна)», Генеральна Асамблея ООН вчергове засудила нинішню тимчасову окупацію Російською Федерацією частини території України - Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.
Як зазначено вище, сам факт окупації засуджений як міжнародною спільнотою, так і законодавством України, та був широко висвітлений в офіційних виданнях та медійному просторі.
Також, відповідно до статті 64 Конвенції Про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 (далі - Конвенція) кримінальне законодавство окупованої території залишається чинним, за винятком випадків, коли дія його скасовується або призупиняється окупаційною державою, якщо це законодавство становить загрозу безпеці окупаційної держави або є перешкодою виконання цієї Конвенції. Враховуючи згадане вище, та з огляду на необхідність забезпечення ефективного судочинства, суди окупованої території продовжуватимуть виконувати свої функції стосовно розгляду правопорушень, визначених цим законодавством.
У контексті окупації Криму, Російська Федерація, як окупаційна держава, не мала права втручатися у порядок здійснення правосуддя українськими судами.
Проте, Федеральним Законом РФ Мо154-Ф3 від 23.06.2014 «О создании судов Российской Федерации на территориях Республики Крым и города федерального значения Севастополя и о внесении изменений в отдельные законодательные акты Российской Федерации» створено систему судів на території Республіки Крим, зокрема незаконно створено «Ленинский районный суд Республики Крым».
Реалізовуючи свій злочинний умисел, направлений на вчинення державної зради, з метою заподіяння шкоди територіальній цілісності України та становлення і зміцнення окупаційної влади, в порушення вимог ст. 65 Конституції України, якою передбачено обов?язок громадян України захищати, незалежність та територіальну цілісність України, порушуючи присягу судді в частині неупередженого, незалежного, справедливого та кваліфікованого здійснення правосуддя від імені України, керуючись принципом верховенства права, підкоряючись лише закону, та не вчинення дій, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя ОСОБА_6 , будучи суддею та відповідно до постанови Верховної Ради України від 22.10.2009 №1685-VI займаючи посаду судді Ленінського районного суду Автономної Республіки Крим, маючи достатній рівень освіти, спеціальних знань, життєвого та професійного досвіду для розуміння факту здійснення підривної діяльності проти України представниками у тому числі незаконно утворених судових органів та органів державної влади Російської Федерації та неможливість відправлення правосуддя на підставі законодавства іноземної держави, бажаючи допомогти в проведенні цієї підривної діяльності та зробити свій особистий внесок в утворення та функціонування в АР Крим системи незаконних судових органів Російської Федерації, вчинила дії щодо надання допомоги у здійсненні підривної діяльності проти України.
Зокрема, достовірно знаючи про тимчасову окупацію Російською Федерацією з 20 лютого 2014 року території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя ОСОБА_6 , будучи громадянкою України, в порушення вимог Конституції та законів України, маючи тривалий стаж роботи суддею, а тому достовірно знаючи, розуміючи та усвідомлюючи незаконність дій Верховної Ради АР Крим та Російської Федерації щодо приєднання території АР Крим та м. Севастополя до складу Російської Федерації, усвідомлюючи, що так званий «Ленінський районний суд Республіки Крим» відповідно до положень ст. 64 Конвенції є незаконно створеним органом, діючи добровільно та умисно на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності України, бажаючи допомогти іноземній державі та її представникам у проведенні підривної діяльності проти України, з метою зміцнення та посилення заходів тимчасової окупації території АР Крим, діючи в інтересах Російської Федерації, перебуваючи в смт. Леніне АР Крим упродовж березня-грудня 2014 продовжила роботу у складі незаконного органу судової влади Російської Федерації на території АР Крим на посаді так званих «громадян, які заміщають посади суддів судів, що діють на територіях Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя», внаслідок чого у подальшому, Указом Президента Російської Федерації ОСОБА_10 від 19.12.2014 №786 була призначена на посаду судді незаконно утвореного Ленінського районного суду Республіки Крим, чим надала допомогу представникам іноземної держави у переході судової системи У країни, яка діяла на території півострова Крим, на відправлення правосуддя на підставі законодавства іноземної держави - Російської Федерації.
Продовжуючи свою злочинну діяльність, Українець ЛІ., діючи добровільно та умисно на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності України, в порушення вимог Конституції та законів України, маючи тривалий стаж роботи суддею, а тому достовірно знаючи, розуміючи та усвідомлюючи незаконність своїх дій, з метою зміцнення та посилення заходів тимчасової окупації території АР Крим, перебуваючи в приміщенні так званого «Ленінського районного суду Республіки Крим» по вул. Пушкіна, буд. 33, смт. Леніне, Автономна Республіка Крим, діючи в інтересах Російської Федерації, керуючись нормами Цивільно-процесуального кодексу РФ, 17.04.2014, точний час досудовим розслідуванням не встановлено, винесла «визначення» у справі № 2-91/2014, 31.07.2015 точний час досудовим розслідуванням не встановлено, винесла «рішення» у справі № 2-63/2015, чим надала допомогу представникам іноземної держави у переході судової системи України, яка діяла на території півострова Крим, на відправлення правосуддя на підставі законодавства іноземної держави - Російської Федерації.
Крім цього, ОСОБА_6 , діючи добровільно та умисно на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності України, в порушення вимог Конституції та законів України, маючи тривалий стаж роботи суддею, а тому достовірно знаючи, розуміючи та усвідомлюючи незаконність своїх дій, з метою зміцнення та посилення заходів тимчасової окупації території АР Крим, перебуваючи в приміщенні так званого «Ленінського районного суду Республіки Крим» по вул. Пушкіна, буд. 33, смт. Леніне, Автономна Республіка Крим, діючи в інтересах Російської Федерації, керуючись нормами Кодексу РФ про адміністративні правопорушення, 19.01.2015, точний час досудовим розслідуванням не встановлено, винесла «постанову» у справі №5-7/2015, 30.01.2015, точний час досудовим розслідуванням не встановлено, винесла «постанову» у справі № 5-72/2015, 11.02.2015, точний час досудовим розслідуванням не встановлено, винесла «визначення» у справі № 5-10/2015 чим надала допомогу представникам іноземної держави у переході судової системи України, яка діяла на території півострова Крим, на відправлення правосуддя на підставі законодавства іноземної держави - Російської Федерації.
Також, ОСОБА_6 , діючи добровільно та умисно на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності України, порушення вимог Конституції та законів України, маючи тривалий стаж роботи суддею, а тому достовірно знаючи, розуміючи та усвідомлюючи незаконність своїх дій, з метою зміцнення та посилення заходів тимчасової окупації території АР Крим, перебуваючи в приміщенні так званого «Ленінського районного суду Республіки Крим» по вул. Пушкіна, буд. 33, смт. Леніне, Автономна Республіка Крим, діючи в інтересах Російської Федерації, керуючись нормами Кримінального кодексу РФ, 13.08.2015, точний час досудовим розслідуванням не встановлено, винесла «вирок» у справі N° 1-71/2015 чим надала допомогу представникам іноземної держави у переході судової системи України, яка діяла на території півострова Крим, на відправлення правосуддя на підставі законодавства іноземної держави - Російської Федерації.
Допомога ОСОБА_6 іноземній державі та ї представникам у переході судів АР Крим на відправлення правосуддя на підставі законодавства іноземної держави - Російської Федерації призвели до забезпечення належного функціонування незаконно створених судових органів та посилили заходи тимчасової окупації півострова.
Таким чином, ОСОБА_6 обвинувачується у державній зраді тобто діянні вчиненому умисно громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, а саме: наданні іноземній державі та її представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.
Судовий розгляд кримінального провадження здійснювався за відсутності обвинуваченої ОСОБА_6 з наступних підстав.
Так, на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 29.07.2016 року у межах даного провадження проводилось спеціальне досудове розслідування. Встановлено, що повідомлення про підозру ОСОБА_6 , а також повістки про виклик до слідчого неодноразово у встановлений законом спосіб шляхом публікації в засобах масової інформації загальнодержавної сфери були направлені ОСОБА_6 . Постановою Генеральної прокуратури України від 11.08.2015 року, підозрювану ОСОБА_6 оголошено у розшук.
Обвинувачена ОСОБА_6 в судові засідання не прибула, будучи належним чином, в спосіб, передбачений вимогами КПК України шляхом розміщення оголошення про виклик в судове засідання на офіційному сайті Дніпровського районного суду м. Києва, офіційному сайті Офісу Генерального прокурору та публікацій в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження (газета «Урядовий кур'єр» №240 від 10.11.2022 р., № 276 (7397) від 30.12.2022 р., №38 (7436) від 23.02.2023р., №77(7475) від 18.04.2023, №93 (7491) від 10.05.2023, №193(7591) від 26.09.2023) повідомленим про розгляд справи, жодних клопотань, заяв, скарг не подавала, у зв'язку з чим на підставі ухвали Дніпровського районного суду м. Києва від 08.08.2023 року судовий розгляд даного кримінального провадження здійснювався за відсутності обвинуваченої ОСОБА_6 в порядку спеціального судового провадження (in absentia), з обов'язковою участю захисника одноособово.
Суд вважає, що стороною обвинувачення, а також судом здійснені всі можливі, передбачені законом заходи щодо дотримання прав підозрюваної та обвинуваченої на захист та доступ до правосуддя, а ОСОБА_6 мала підстави усвідомлювати, що проти нього розпочато кримінальне провадження, оскільки оголошено підозру, відповідні виклики до слідчого, прокурора та суду.
Суд вважає, що наявні у справі документи свідчать про обізнаність ОСОБА_6 про розпочате кримінальне провадження, від здійснення свого права постати перед українським судом за діяння, вчинені на території суверенної України. Ухилення обвинуваченої від правосуддя суд розцінює як реалізацію останньою її невід'ємного права на свободу від самозвинувачення чи самовикриття (п/п. «g» п. 3 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 63 Конституції України), як одну з ключових гарантій презумпції невинуватості. Вказані висновки ґрунтуються і на правовій позиції Європейського суду з прав людини (справа «Колоцца проти Італії» від 12 лютого 1985 року, «Шомоді проти Італії» від 18 травня 2004 року та ін.), за якою суд при розгляді справи в порядку спеціального судового провадження зобов'язаний обґрунтувати чи були здійсненні всі можливі, передбачені законом, заходи щодо дотримання прав обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя.
Зважаючи на специфіку спеціального судового провадження (ч. 3 ст. 323 КПК України), суд, зберігаючи неупередженість та безсторонність, надає особливого значення охороні прав та законних інтересів обвинуваченого як учасника кримінального провадження, яке відбувається за її відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченого була застосована належна правова процедура в контексті приписів ст. 2 КПК України з дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом. Ці особливості вимагають від суду прискіпливої оцінки кожного поданого доказу обвинувачення, відтак поріг вимогливості до доказування у даному випадку має бути підвищений.
Враховуючи, що у кримінальному провадженні здійснювалося спеціальне досудове розслідування та спеціальне судове провадження (in absentia), судом досліджено, чи були здійснені стороною обвинувачення всі можливі передбачені законом заходи щодо дотримання прав ОСОБА_6 як підозрюваної та обвинуваченої на захист та доступ до правосуддя з урахуванням встановлених законом особливостей такого провадження.
Судовий розгляд проводився за обов'язкової участі захисника, який був забезпечений державою та користувався процесуальними правами обвинуваченої.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини, вчинення кримінального правопорушення; 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; 3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; 4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; 5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання. Відповідно до ст. 92 КПК України обов'язок доказування обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, передбачених ст. 91 КПК України покладається на прокурора.
Суд же відповідно до ст. 26 КПК України у кримінальному провадженні вирішує питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень, а ч. 1 ст. 337 КПК України передбачає, що судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, крім випадків, передбачених цією статтею.
Тобто обов'язок доказування обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, покладається на сторону обвинувачення безпосередньо у судовому засіданні.
Захисник в судовому засіданні вказав, що не мав можливості узгодити правову позицію щодо пред'явленого обвинувачення з ОСОБА_6 , однак вважає її вину недоведеною належними та допустимими доказами. А тому просить суд постановити законне та справедливе рішення.
Прокурор ОСОБА_4 у судовому засіданні зазначив про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України, зібраними матеріалами справи, необхідність призначення останній покарання в межах санкції відповідної частини статті КК України у виді 12 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, належного обвинуваченій. Крім того, прокурор зазначив про відсутність обставин, що пом'якшують покарання.
У судовому засіданні допит обвинуваченої ОСОБА_6 не здійснювався через проведення судового розгляду в порядку спеціального судового провадження на підставі ч.3ст.323 КПК України, при цьому обвинувачена викликалася до суду через засоби масової інформації у передбачений законом спосіб, однак у судові засіданні не з'являлась.
Захисник обвинуваченої ОСОБА_6 адвокат ОСОБА_11 у судовому засіданні заперечував проти обставин, що викладені у обвинувальному акті, просив виправдати його підзахисну.
Суд, провівши розгляд в межах висунутого обвинувачення у відповідності до положень ч. 1 ст. 337 КПК України, дослідивши докази сторони обвинувачення, заслухавши доводи сторін кримінального провадження, приходить до висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, державній зраді, тобто, в умисному вчиненні громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності України, а саме: надання іноземній державі та її представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України, за встановлених судом обставин, яка підтверджується сукупністю зібраних доказів, досліджених та перевірених в судовому засіданні, а саме:
-Повідомлення про підозру від 22.05. 2015 року (т.2 а.с. 23-27)
- Витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т.2 а.с. 59-60);
-Ухвалою Печерського районного суд м. Києва про арешт майна від 22.07.2015 на майно ОСОБА_6 , а саме: на 1/5 квартири АДРЕСА_2 ;
- Ухвала Печерського районного суд м. Києва про арешт майна від 05.08.2015 на майно ОСОБА_6 , а саме: автомобіль FORD ESCORT CLX, 1992 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 (т.2 а.с.80)
-постановою Верховної Ради України від 22.10.2009 № 1685-VI про призначення ОСОБА_6 суддею Ленінського районного суду АР Крим (т.2 а.с. 132);
- Інформацією Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 16.02.2015 року № 18-2153/15 про те, що станом на 16.03.2014 ОСОБА_6 була суддею Ленінського районного суду Республіки Крим Російської Федерації;
-Рішенням Ленінського районного суду АР Крим від 17.04.2014 у справі № 2-991/2014
-Копією вимог пакету документів, необхідних для призначення на посаду суддів Російської Федерації, передбачений ч.6 ст. 5 Закону Російської Федерації «Про статус суддів в Російській Федерації»;
-Інформацією Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо ненадходження у 2014 році заяви ОСОБА_6 про звільнення з посади судді Ленінського районного суду АР Крим;
- Указом Президента України про призначення ОСОБА_6 призначено суддею Ленінського районного суду АР Крим № 383/2002, 25 квітня 2002року.(т.2 а.с. 121)
- Постановою Верховної Ради України від 19 квітня 2016 року № 1121-VIII про звільнення ОСОБА_6 з посади судді Ленінського районного суду Республіки Крим Російської Федерації; (т. 2 а.с. 138);
- Листом СБУ Департаменту контррозвідки про постійне перебування ОСОБА_6 на території АР Крим (т. 2 а.с. 139-145);
-Протоколом огляду інтернет-видань від 11-18 червня 2015 року (т.2 а.с. 146-161);
Копіями рішення суду під головуванням судді ОСОБА_6 (т.2 а.с. 162-163);
Ухвала Печерського районного суду м. Києві від 05.08.2019р. про надання дозволу на затримання підозрюваної ОСОБА_6 (т. 2 а.с. 175-177);
- Витяг з ЄРДР про внесення відомостей про вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_6 (т.3 а.с. 1-2)
- указом Президента Російської Федерації від 19.12.2014 № 786 про призначення ОСОБА_6 суддею Ленінського районного суду Республіки Крим Російської Федерації (т. 3 58-70);
- протоколом огляду інтернет видань від 30 березня 2021 року (т.3 а.с.71);
- протоколом огляду інтернет видань від 07 квітня 2015 року з фототаблицями до протоколу огляду та додатками (т.5 а.с.133-206);
Всі перелічені джерела інформації суд оцінює за правилами документа (ст. 99 КПК України), а відомості, що вони містять, визнає належними та допустимими зважаючи на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 223 КПК слідчими (розшуковими) діями є дії, спрямовані на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні.
Згідно з ч. 1 ст. 237 КПК з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей та документів.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, на підтвердження винуватості ОСОБА_6 сторона обвинувачення посилається, зокрема, на протоколи огляду сайтів та протоколи огляду інтернет-видань, якими підтверджується, що ОСОБА_6 була чинною «суддею Ленінського районного суду Республіки Крим Російської Федерації» і активно здійснювала правосуддя, що підтверджується, зокрема, постановленими на підставі законодавства РФ за її участі судовими рішеннями, які були досліджені під час судового розгляду.
Правовий акт індивідуальної дії розміщений в мережі «Інтернет», сам по собі не є переконливим доказом його фізичного існування, тим більше реалізації, однак підстав для визнання таких доказів недопустимими і неналежними не вбачається, оскільки інформація взята з офіційний інтернет-сайтів органів державної влади РФ, які загальнодоступні в мережі «Інтернет».
Огляд зазначених інтернет-сайтів здійснено слідчим з дотриманням вимог ст. 237 КПК та зафіксовано (за допомогою функцій скріншоту та друку) зміст відображеної у них, як електронних документах, інформації, що підтверджує існування обставин, які підлягають доказуванню у цьому кримінальному провадженні.
Враховуючи логічність, послідовність, узгодженість між собою вказаних доказів за змістом, їх єдність та взаємозв'язок за часом та характером подій, суд визнає наведені та проаналізовані задокументовані дані про діяльність ОСОБА_6 , як «судді» окупаційних органів влади рф, достовірними доказами обвинувачення, а тому доводи захисту в цій частині є безпідставними. Аналогічна правова позиція відображена у постанові Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року ( у справі № 759/7443/17).
Будь-яких інших належних та допустимих доказів в ході судового розгляду сторонами з боку обвинувачення та захисту, які були вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених КПК України, враховуючи, що суд зберігаючи об'єктивність та неупередженість у ході розгляду даного кримінального провадження створив їм необхідні умови для реалізації ними їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків, надано не було.
Отже, дослідивши, оцінивши та перевіривши зібрані у кримінальному провадженні докази, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв'язку, суд приходить до наступного висновку.
При ухваленні вироку відносно обвинуваченої ОСОБА_6 суд вважає за необхідне відповідно до положень ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосувати як джерело права Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини.
Так, у рішеннях «Коробов проти України» від 21.10.2011 року, «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18.01.1978 року Європейський суд з прав людини зазначає, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумпцій факту.
З огляду на особливості даного кримінального провадження, окремої уваги потребує правова оцінка питання громадянства ОСОБА_6 та фактів з цього приводу.
Громадянство України ОСОБА_6 підтверджено дослідженими судом доказами та ніким із учасників судового розгляду не оспорюється, а тому доказуванню не підлягає.
Відповідно до ст. 4 Конституції України в Україні існує єдине громадянство.
Згідно з положеннями Закону України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року № 2235-III, який визначає підстави і порядок набуття та припинення громадянства України, законодавство у цій сфері ґрунтується на принципах: єдиного громадянства, якщо громадянин України набув громадянство іншої держави, то у правових відносинах з Україною визнається лише громадянином України; неможливості позбавлення громадянина України громадянства України; визнання права громадянина України на зміну громадянства; збереження громадянства України незалежно від місця проживання (ст. 2). Громадянство України припиняється внаслідок виходу з громадянства України за клопотанням громадянина України та втрати громадянства України внаслідок добровільного набуття повнолітнім громадянином України громадянства іншої держави (ст. ст. 17, 18 та 19). При цьому, вихід з громадянства України допускається, якщо особа набула громадянство іншої держави або отримала документ, виданий уповноваженими органами іншої держави, про те, що громадянин України набуде її громадянство, якщо вийде з громадянства України, а не допускається, якщо особі в Україні повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення. Добровільним набуттям громадянства іншої держави вважаються всі випадки, коли громадянин України для набуття громадянства іншої держави повинен був звертатися із заявою чи клопотанням про таке набуття відповідно до порядку, встановленого національним законодавством держави, громадянство якої набуто. Датою припинення громадянства України у всіх випадках є дата видання відповідного Указу Президента України (ст. ст. 18 та 19). Громадянин України, який подав заяву про вихід з громадянства України або щодо якого оформляється втрата громадянства, до видання указу Президента України про припинення громадянства України несе всі обов'язки громадянина України (ст. 20).
За Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року № 1207-VII (ч. 4 ст. 5), примусове автоматичне набуття громадянами України, які проживають на тимчасово окупованій території, громадянства рф не визнається Україною і не є підставою для втрати громадянства України.
Як вбачається із ст. 4 згаданого вже Закону рф № 6-ФКЗ від 21.03.2014 року, з дня прийняття АР Крим до рф, тобто з 21 березня 2014 року, автоматично визнавалося громадянство рф у всіх громадян України, які постійно проживали на території АР Крим, за ними залишалося право протягом одного місяця заявити про своє бажання зберегти громадянство України. Передбачені законодавством рф обмеження на заміщення державних посад особами, що мають громадянство іншої країни, на території АР Крим почали діяти лише після перебігу місяця з дня прийняття АР Крим до рф. На виконання ст. 9 Закону РФ № 6-ФКЗ до створення на території АР Крим судів рф правосуддя від імені рф здійснювали суди, які діяли на день прийняття АР Крим до рф, при цьому особи, які займали посади суддів цих судів, продовжували правосуддя до створення і початку діяльності на території АР Крим судів рф за умови наявності в них громадянства рф, таким особам гарантувалося переважне право на заміщення посади судді в утворених судах рф (ч.ч. 2 , 5 ст. 9).
Отже, з урахуванням раніше встановлених фактичних обставин, ОСОБА_6 , продовжуючи з березня 2014 року «правосуддя» до створення і початку діяльності на території АР Крим «судів рф» та скориставшись переважним правом на заміщення посади судді, фактично отримала законодавством рф громадянство рф, як необхідну умову такої діяльності, тобто з боку рф з березня 2014 року за нею автоматично визнається громадянство рф і вона своїм правом протягом одного місяця заявити про своє бажання зберегти громадянство України не скористалась.
Суд при цьому бере до уваги, що законодавство рф визначає підстави набуття та припинення громадянства рф, проте не може вирішувати питання припинення громадянства іншої країни, в тому числі України.
Таким чином, враховуючи приписи ст. 4 Конституції України, ст. ст. 2, 17-20 Закону України «Про громадянство України», ч. 4 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», дотримуючись проголошеного в Україні визнання права громадянина України на зміну громадянства у встановленому порядку, ОСОБА_6 по теперішній час залишається громадянкою України незалежно від місця її проживання. Примусове автоматичне набуття нею, як громадянкою України, яка проживає на тимчасово окупованій території, громадянства РФ не визнається Україною, відтак не може бути підставою для втрати нею громадянства України. Через оголошену ОСОБА_6 у межах даного провадження підозру у вчиненні злочину не допускається і її вихід з громадянства України. Фактичне набуття ОСОБА_6 громадянства РФ не впливає на зміст її правових відносин з Україною, за якими вона визнається лише громадянкою України.
Будь-яких інших доказів про намір ОСОБА_6 відмовитись від громадянства України суду надано не було.
Також, у суду не виникає сумніву щодо статусу ОСОБА_6 , як судді Ленінського районного суду Республіки Крим Російської Федерації, оскільки вказане повністю підтверджено дослідженими в судовому засіданні доказами, а саме: постановою Верховної Ради України від 22.10.2009 № 1685-VI про призначення ОСОБА_6 суддею Ленінського районного суду АР Крим ; Інформацією Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 16.02.2015 року № 18-2153/15 про те, що станом на 16.03.2014 ОСОБА_6 була суддею Ленінського районного суду Республіки Крим Російської Федерації; Рішенням Ленінського районного суду АР Крим від 17.04.2014 у справі № 2-991/2014; Копією вимог пакету документів, необхідних для призначення на посаду суддів Російської Федерації, передбачений ч.6 ст. 5 Закону Російської Федерації «Про статус суддів в Російській Федерації»; Інформацією Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо ненадходження у 2014 році заяви ОСОБА_6 про звільнення з посади судді Ленінського районного суду АР Крим; Указом Президента України про призначення ОСОБА_6 призначено суддею Ленінського районного суду АР Крим № 383/2002, 25 квітня 2002року; Постановою Верховної Ради України від 19 квітня 2016 року № 1121-VIII про звільнення ОСОБА_6 з посади судді Ленінського районного суду Республіки Крим Російської Федерації; Листом Департаменту контррозвідки про постійне перебування ОСОБА_6 на території АР Крим; Постановою Верховної Ради України від 19 квітня 2016 року № 1121-VIII про звільнення ОСОБА_6 з посади судді апеляційного суду Автономної Республіки Крим, у зв'язку із порушенням присяги судді.
Будь-яких доказів того, що ОСОБА_6 , маючи таку можливість, зверталася із заявами про переведення до іншого суду на території України, чи про звільнення з посади за загальними обставинами, суду надано не було.
Крім цього, суд вважає доведеним, що ОСОБА_6 , не будучи у встановленому законами України порядку звільненим з посади судді апеляційного суду Автономної Республіки Крим, упродовж березня - грудня 2014 року, як «суддя» незаконно створеного «Ленінського районного суду Автономної Республіки Крим», а надалі за результатами проведеного державними органами Російської Федерації конкурсу Указом Президента Російської Федерації від 19.12.2014 № 786 діючий суддя судової влади України, громадянин України ОСОБА_6 була призначена на посаду судді Ленінського районного суду АР Крим Російської Федерації на окупованій території АР Крим та продовжила здійснення правосуддя вже як суддя Ленінського районного суду АР Крим Російської Федерації, прийняла на себе повноваження судді іншої держави - рф, яка окупувала та незаконно анексувала територію України та здійснювала «правосуддя» на окупованій території України від імені іноземної держави - рф, керуючись її матеріальним та процесуальним правом, що підтверджується копіями судових рішень, постановлених ОСОБА_6 , дослідженими в судовому засіданні.
Використання ОСОБА_6 під час здійснення такого «правосуддя» від імені рф матеріально-технічної бази суду Автономної Республіки Крим, її власних теоретичних знань і практичних навичок підтверджується даними у зазначених «судових рішеннях».
Між тим, вчинення будь-яких діянь, передбачених ч. 1 ст. 111 КК, заподіює шкоду національній безпеці України, і розцінюються як підривна діяльність проти неї. Згідно з законодавством України загрози національній безпеці - це наявні та потенційно можливі явища і чинники, що створюють небезпеку життєво важливим національним інтересам України.
Таким чином, види підривної діяльності проти України можуть бути різноманітними. Різний вигляд може мати і допомога у проведенні такої діяльності. Вона може надаватися шляхом організації чи виконання конкретного злочину, схилення до державної зради інших осіб, усунення перешкод для вчинення певних діянь тощо.
Кримінальним законом установлено, що надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги у проведенні підривної діяльності проти України полягає у сприянні їх можливим чи дійсним зусиллям заподіяти шкоду національній безпеці України.
Отже, здійснення ОСОБА_6 за таких умов «правосуддя» від імені рф свідчить про порушення ним вимог ст. 65 Конституції України, присяги судді, оскільки забезпечувало становлення та зміцнення окупаційної влади російської федерації шляхом утворення та функціонування незаконно створених окупаційних органів судової влади рф на окупованій території України, виконання функцій представника окупаційної судової влади рф з метою недопущення контролю української влади на території АР Крим, а відтак надання ним допомоги рф в проведенні підривної діяльності проти України на шкоду суверенітетові України.
Достатній рівень освіти, спеціальних знань і життєвого досвіду ОСОБА_6 для усвідомлення ним фактів активної підривної діяльності рф проти України шляхом окупації та подальшої анексії території України в АР Крим доводиться об'єктивними даними про її кваліфікаційний рівень підготовки судді в галузі права, який дозволяв їй здійснювати тривалий час правосуддя.
На свідомий і добровільний характер дій ОСОБА_6 з надання допомоги рф в проведенні підривної діяльності на шкоду суверенітетові України, вказує сам характер таких дій, їх послідовність, тривалість у часі та динаміка розвитку. Так, ОСОБА_6 , починаючи з березня 2014 року, не складає своїх повноважень судді Ленінського районного суду Автономної Республіки Крим, як суддя не вчиняє жодних дій у зв'язку із своєю мовчазною згодою на автоматичне набуття по факту громадянства іншої країни, продовжує здійснювати «правосуддя», як суддя «апеляційного суду АР Крим», керуючись при цьому матеріальним та процесуальним правом іноземної держави.
Крім того, достовірно знаючи про тимчасову окупацію Російською Федерацією з 20 лютого 2014 року території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя ОСОБА_6 , будучи громадянкою України, в порушення вимог Конституції та законів України, маючи тривалий стаж роботи суддею, а тому достовірно знаючи, розуміючи та усвідомлюючи незаконність дій Верховної Ради АР Крим та Російської Федерації щодо приєднання території АР Крим та м. Севастополя до складу Російської Федерації, усвідомлюючи, що так званий «Ленінський районний суд Республіки Крим» відповідно до положень ст. 64 Конвенції є незаконно створеним органом, діючи добровільно та умисно на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності України, бажаючи допомогти іноземній державі та її представникам у проведенні підривної діяльності проти України, з метою зміцнення та посилення заходів тимчасової окупації території АР Крим, діючи в інтересах Російської Федерації, перебуваючи в смт. Леніне АР Крим упродовж березня-грудня 2014 продовжила роботу у складі незаконного органу судової влади Російської Федерації на території АР Крим на посаді так званих «громадян, які заміщають посади суддів судів, що діють на територіях Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя», внаслідок чого у подальшому, Указом Президента Російської Федерації ОСОБА_10 від 19.12.2014 №786 була призначена на посаду судді незаконно утвореного Ленінського районного суду Республіки Крим, чим надала допомогу представникам іноземної держави у переході судової системи У країни, яка діяла на території півострова Крим, на відправлення правосуддя на підставі законодавства іноземної держави - Російської Федерації.
У той же час, суд не вбачає правових підстав для поставлення обвинуваченій у провину тих діянь, які не підтверджені доказами обвинувачення.
Так, керуючись правилами ч. 3 ст. 337 КПК України, колегія суддів виключає з обвинувачення ОСОБА_6 посилання на його причетність до надання допомоги окремим представникам іноземної держави (рф), оскільки таких конкретних фактів не встановлено, протиправна діяльність ОСОБА_6 , яка спрямована на вчинення державної зради, охоплюється наданням з його боку допомоги іноземній держави (рф) в цілому.
Крім того, враховуючи межі висунутого обвинувачення та керуючись принципом презумпції невинуватості, суд також виключає з обвинувачення ОСОБА_6 посилання на його дії на шкоду недоторканості України, оскільки будь-яких даних його участі в посяганнях на територію України із застосуванням з боку інших держав військової сили або загрози силою, а так само в порушенні недоторканності кордонів України, не надано. Більш того, з цього приводу відсутні посилання і серед фактичних обставин, які визнані прокурором встановленими і викладені в обвинувальному акті.
Враховуючи викладене, суд, зважаючи на те, що сторони вільні у використанні своїх прав, дослідивши матеріали кримінального провадження, приходить до висновку, що винуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінальному правопорушенні при обставинах, викладених у вироку, доведена.
На підставі викладеного, суд вважає доведеною вину ОСОБА_6 поза розумним сумнівом у вчиненні державної зради, тобто у вчиненні громадянином України умисного діяння на шкоду суверенітетові України, а саме у наданні іноземній державі допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України .
Призначаючи покарання ОСОБА_6 суд у відповідності до ст. 65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого нею злочину, який згідно із ст. 12 КК України є особливо тяжким, її ставлення до вчиненого, яка свідомо розірвала всі правові відносини з державою, яка надала їй право діяти від її імені, а також дані про особу обвинуваченої, який раніше не судима. Також суд враховує її вік та стан здоров'я.
Обставин, які пом'якшують покарання обвинуваченої, згідно ст. 66 КК України, судом не встановлено.
Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченої, згідно ст. 67 КК України, судом не встановлено.
Згідно ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Беручи до уваги вказані обставини у їх сукупності, дані про особу обвинуваченої, який на час вчинення нею кримінального правопорушення мав статус носія судової влади, та на даний час продовжує вчиняти дане кримінальне правопорушення, суд вважає за можливе призначити ОСОБА_6 покарання в межах санкції ч. 1 ст. 111 КК України у виді позбавлення волі з конфіскацією майна, оскільки саме таке основне покарання, на думку суду, є справедливим, а також необхідним і достатнім для її виправлення та попередження вчинення нею нового кримінального правопорушення.
Згідно ч.1 ст.59 КК України покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого.
На переконання суду, призначення обвинуваченій саме такого покарання буде справедливим, співрозмірним і достатнім для її виправлення, кари та запобігання вчинення нових злочинів, а також буде відповідати таким принципам Європейської конвенції з захисту прав людини і основоположних свобод як пропорційність обмеження прав людини, легітимна мета та невідворотність покарання. Так, у розумінні ЄСПЛ, покарання повинне встановити новий додатковий обов'язок для особи, який випливає з факту вчинення кримінального правопорушення. Автономна концепція поняття «покарання» у практиці ЄСПЛ передбачає, що покарання переслідує подвійну мету покарання і стримування від вчинення нових злочинів, а застосування принципу пропорційності дає можливість встановити орієнтири для держави у виборі адекватних засобів реагування на конкретні кримінально-карані діяння.
Цивільний позов не заявлено.
Даних щодо наявності процесуальних витрат у кримінальному провадженні прокурором не надано.
Речових доказів про провадженню, не заявлено.
Керуючись ст. ст. 323, 368, 370, 373, 374 КПК України, суд, -
УХВАЛИВ:
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України, та призначити їй покарання у виді 12 (дванадцяти) років позбавлення волі з конфіскацією майна, яке належить засудженій у власність держави, а саме: 1/5 квартири АДРЕСА_2 ; автомобіль FORD ESCORT CLX, 1992 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 .
Строк відбування покарання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обчислювати з моменту фактичного затримання.
Арешт накладений Ухвалою Печерського районного суд м. Києва про арешт майна від 22.07.2015 на майно ОСОБА_6 , а саме: на 1/5 квартири АДРЕСА_2 ; Ухвалою Печерського районного суд м. Києва про арешт майна від 05.08.2015 на майно ОСОБА_6 , а саме: автомобіль FORD ESCORT CLX, 1992 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , залишити без змін, у зв'язку з необхідністю виконання покарання у виді конфіскації майна.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити захиснику обвинуваченого та прокурору. Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду.
Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку через Дніпровський районний суд м. Києва шляхом подачі апеляції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя: