ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98
_________________________________________________________________
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
м. Хмельницький
"07" листопада 2023 р. Справа № 924/761/23
Господарський суд Хмельницької області у складі
судді Крамара С.І., при секретарі судового засідання Загродській М.А., розглянувши матеріали
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма ЕЙС ЛТД", м. Дніпро
до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", м. Київ в особі Відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція", м. Нетішин Хмельницької області
про стягнення 863 722,84грн, з яких: 853 650,00грн - основний борг, 7,02грн - річних, 10 065,82грн - інфляційних втрат
Представники сторін:
від позивача: Дрозд Р.Ю. - згідно ордера серія АЕ №1205154 від 04.07.2023 (в режимі відеоконференції (поза межами суду));
від відповідача: Козлюк М.М. - згідно виписки з ЄДРЮОФОПГФ (в режимі відеоконференції (поза межами суду))
В судовому засіданні, відповідно до ст. 240 ГПК України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Процесуальні дії по справі, стислий виклад позицій сторін.
12.07.2023 року до Господарського суду Хмельницької області через систему "Електронний суд" в електронній формі надійшла позовна заява (Вх.№05-08/2330/23) Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма ЕЙС ЛТД", м. Дніпро до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", м. Київ в особі Відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція", м. Нетішин Хмельницької області про стягнення 863 722,84грн, з яких: 853 650,00грн - основний борг, 7,02грн - річних, 10 065,82грн - інфляційних втрат у зв'язку із неналежним виконанням умов договору поставки №53-124-01-22-18814 від 06.12.2022.
Ухвалою суду області від 31.07.2023 судом прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №924/761/23 в порядку розгляду за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.
Ухвалою суду від 26.09.2023, занесеною до протоколу судового засідання, суд закрив підготовче провадження у справі та призначив справу до судового розгляду по суті.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма ЕЙС ЛТД" наполягає на задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у позовній заяві. Просить стягнути з відповідача також судові витрати понесені позивачем , в тому числі витрати на правову допомогу в розмірі 8 600,00грн.
Відповідач - Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", м.Київ в особі Відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція", м.Нетішин Хмельницької області у відзиві на позов зазначив щодо наявності заборгованості за договором поставки №53-124-01-22-18814 від 06.12.2022. Вказав, що на виконання своїх зобов'язань ним 11.07.2023 було проведено оплату на суму 123 720,00грн. Акцентував увагу, що не мав можливості в строк, встановлений договором, і не має можливості на цей час здійснити оплату для позивача наведених у позовній заяві сум основного боргу, відсотків річник та інфляційних втрат, у зв'язку з вкрай важким фінансовим становищем, в якому він опинився в умовах законодавчих змін, що відбулися в енергетичному ринку країни, а також в результаті окупації військовими формуваннями російської федерації частини виробничих потужностей відповідача в ході військової агресії російської федерації проти України.
Просив відмовити у задоволенні позовних вимог. У разі ухвалення судом рішення у справі №924/761/23 про повне або часткове задоволення позовних вимог ТОВ „Фірма „ЕЙС ЛТД", просив відстрочити виконання рішення суду тривалістю 3 місяці з моменту набрання рішенням суду законної сили.
Розглядом матеріалів справи встановлено таке.
Між ТОВ "Фірма „ЕЙС ЛТД" (надалі - постачальник) та ДП "Енергоатом" ВП "Хмельницька АЕС" (надалі - покупець), укладено договір поставки №53-124-01-22-18814 від 06.12.2022 на поставку товару, а саме на поставку насосів та компресорів на загальну суму 853 650,00грн (з ПДВ).
Відповідно до умов п.1.1 вказаного договору, постачальник зобов'язується постави і передати у власність покупцю в передбачені цим договором строки товар, покупець зобов'язується прийняти і оплатити даний товар згідно з найменування асортиментом, виробником, ціною та по коду УКТ ЗЕД товару, який зазначено специфікації №1 (додаток №1 до договору), якає невід'ємною частиною договору.
Згідно з п.1.2 договору предметом поставки є товар: код 42120000-6 згідно ДК 021:2015 - Насоси та компресори.
У відповідності до умов п.3.2 договору вантажоодержувачем є Хмельницьке відділення ВП "Складське господарство", склад №8, м.Нетішин, вул.Енергетиків 36.
Згідно до п.5.1 договору оплату за поставлений товар покупець здійснює шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 30 днів з дати оформлення ярлика на придбаний товар згідно до СОУ НАЕК 038:2021 "Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції для ВП Компанії".
Пунктом 8.4 договору №53-124-01-22-18814 від 06.12.2022 передбачено, що за несвоєчасну оплату устаткування згідно даного договору замовник сплачує виконавцю суму боргу з урахуванням індексу інфляції, а також 0,3% річних від простроченої суми.
Відповідно до видаткових накладних: №18 від 07.03.2023 на суму 742 050,00грн та №23 від 27.03.2023 на суму 111 600,00грн позивачем здійснено поставку відповідачу товару за договором, а всього на суму 853 650,00грн.
Товар був отриманий 09.03.2023 та 29.03.2023 представником Хмельницького відділення ВП "Складське господарство" без зауважень.
Згідно платіжної інструкції №5853 від 11.07.2023 позивачем здійснено оплату товару згідно договору №53-124-01-22-18814 від 06.12.2022 на суму 123 720,00грн.
Аналізуючи докази, оцінюючи їх в сукупності, судом приймається до уваги наступне.
У відповідності до ратифікованої Законом України від 17.07.2007 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (п.1 ст.6) кожен має право на справедливий та публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно ч.1 ст.173 ГК України Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Згідно ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як вбачається із матеріалів справи, 06.12.2022 між сторонами укладено договір поставки №53-124-01-22-18814
Відповідно до п.п. 1, 2 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (п.1 ст.656 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст.ст. 663, 664 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлено обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Пунктом 1 ст. 691 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Сторонами у п.5.1 договору погоджено, що оплату за поставлений товар покупець здійснює шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 30 днів з дати оформлення ярлика на придбаний товар згідно до СОУ НАЕК 038:2021 "Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції для ВП Компанії".
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до видаткових накладних: №18 від 07.03.2023 на суму 742 050,00грн та №23 від 27.03.2023 на суму 111 600,00грн, позивачем здійснено поставку товару всього на суму 853 650,00грн. Товар отриманий 09.03.2023 та 29.03.2023 представником відповідача - Хмельницьким відділенням ВП „Хмельницька АЕС” ("Складське господарство") без зауважень.
Відповідачем проведено часткову оплату згідно договору №53-124-01-22-18814 від 06.12.2022 на суму 123 720,00грн, що підтверджується платіжною інструкцією №5853 від 11.07.2023.
Доказів здійснення оплати в повному обсязі за поставлений товар матеріали справи не містять, а сторонами не надано.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовна вимога про стягнення основного боргу є обґрунтованою та належить до задоволення на суму 729 930,00грн, а в частині стягнення 123 720,00грн основного боргу провадження у справі №924/761/23 належить закрити у зв'язку з відсутністю предмету спору.
Окрім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 10 065,82грн втрат від інфляції, 7,02грн 0,3% річних згідно поданих розрахунків.
Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
Під час перерахунку заявлених до стягнення 3% річних, суд встановив, що позивачем їх заявлено згідно періодів, які визначено відповідно умов договору, зокрема п.5.1 договору. Здійснивши їх обрахування (за допомогою системи „Законодавство") судом встановлено, що заявлені до стягнення 0,3% річних в розмірі 7,02грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Стосовно нарахувань втрат від інфляції, судом враховано таке.
Індекс інфляції, який характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, визначається Держкомстатом за період, який становить один місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Така ж, правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 13.02.2019р. по справі №924/312/18.
Судом враховано правову позицію Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 щодо застосуванням механізму розрахунку інфляційних втрат у порядку частини 2 статті 625 ЦК України у разі, якщо прострочення виконання грошового зобов'язання становить неповний місяць.
Зважаючи на викладене, суд, здійснивши власний перерахунок (за допомогою програми „Законодавство") вважає, що заявлені інфляційні втрати правомірно нараховані у розмірі визначеному позивачем - 10 065,82грн за вказані ним у наявному в матеріалах справи розрахунку періоди.
Щодо тверджень відповідача викладених у відзиві на позов, судом вони оцінюються критично та до уваги не приймаються.
За змістом ч.3 ст.13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
В силу ч.1, ч.2 ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч.1 ст.76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент: Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обгрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29).
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позов заявлено обґрунтовано, тому позовні вимоги підлягають задоволенню частково на суму 729 930,00грн - основного боргу, 7,02грн - 0,3% річних, 10 065,82грн - інфляційних втрат.
У відзиві на позов відповідач просить надати йому відстрочення виконання рішення суду тривалістю 3 календарних місяці з моменту набрання рішенням суду законної сили.
Відповідно до ст. 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Частиною 4 ст. 331 ГПК України передбачено, що вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3)стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Таким чином, підставами для задоволення заяви про відстрочку, розстрочку виконання рішення можуть бути обставини, якими його виконання ускладнюється чи видається неможливим. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, тощо.
Отже, відстрочити виконання судового рішення суд може лише у виняткових випадках за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його виконання неможливим. При цьому, такі виняткові обставини визначаються судом з огляду на матеріали справи, у тому числі подані стороною докази на обґрунтування такої заяви.
Суд враховує, що Господарським процесуальним кодексом України не визначено переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнення його виконання у зв'язку з чим суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами статті 86 вказаного Кодексу, і за наявності обставин, які істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, господарський суд має право відстрочити виконання рішення, ухвали, постанови.
В обґрунтування неможливості виконання зобов'язань перед позивачем, відповідач посилається на важкий фінансовий стан, початок військової агресії і введення в Україні воєнного стану та невиконанням грошових зобов'язань перед відповідачем контрагентами.
З приводу наведеного суд зауважує, що відповідно до ч. 1 ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Стаття 42 ГК України передбачає, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Тобто юридична особа самостійно, на власний ризик здійснює свою господарську діяльність, в тому числі укладає господарські договори і відповідає за наслідки їх невиконання.
Відповідно до ст. 218 ГК України, ст. 617 ЦК України, практики Європейського суду з прав людини (справа "Бурдов проти Росії" від 07.05.2002 (заява №59498/00), справа "Горнсбі проти Греції" від 19 березня 1997 року (заява № 18357/91) та інші) відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не може бути підставою відмови від виконання грошових зобов'язань та не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов'язання.
Судом також звернуто увагу, що для господарсько-правових відносин характерна юридична рівність сторін, а ч. 2 ст. 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Необхідність відстрочення виконання рішення суду повинно обґрунтовуватися належними та допустимими доказами, що подаються стороною.
Скрутне фінансове становище відповідача, наявність у нього кредиторської заборгованості в значному розмірі є результатом господарської діяльності відповідача як самостійного суб'єкта господарювання, а тому вказані обставини не є безумовними самостійними та достатніми підставами для відстрочення виконання судового рішення.
Належність відповідача до підприємств, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, не підтверджує наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його виконання неможливим, що є необхідним для відстрочення виконання рішення та підлягає доказуванню з урахуванням положень ст.ст. 73-80 ГПК України.
Крім того, відповідачем не обґрунтовано доцільності відстрочення рішення суду та не надано доказів на підтвердження наявності у нього реальної можливості в майбутньому виконати рішення у цій справі.
Щодо наданих відповідачем доказів, то суд не бере їх до уваги, оскільки вони об'єктивно не відображають реальний фінансовий стан відповідача станом на час ухвалення судом рішення.
Судом звернуто увагу, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № 11-рп/2012).
Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19.03.1997, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II); за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (рішення у справі "ІммобільяреСаффі" проти Італії", № 22774/93).
Враховуючи те, що існування заборгованості підтверджене обов'язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, "легітимні сподівання" на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить "майно" цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008), то з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку чи розстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація "потерпілій стороні" за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача як "потерпілої сторони"; 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.
Тобто, у цьому контексті для виправдовування затримки виконання рішення суду недостатньо лише зазначити про відсутність у боржника коштів чи наявність інших обставин. Обов'язково мають враховуватися і інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення. Водночас, оскільки пункт 1 статті 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, вони не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення ЄСПЛ у справі "Горнсбі проти Греції", у справі "Бурдов проти Росії", у справі "Ясюнієне проти Литви").
З огляду на вищевикладене, враховуючи заперечення позивача, вину відповідача у простроченні зобов'язань з оплати заборгованості за поставлений товар за укладеним із позивачем договором, матеріальні інтереси обох сторін та беручи до уваги, що відповідачем всупереч ч. 3 ст. 13 ГПК України не надано доказів неможливості чи утруднення на даний час виконання рішення суду, відсутності коштів та винятковості випадку, з наявністю якого процесуальний закон пов'язує можливість надання відстрочення виконання судового рішення, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення суду у справі № 924/761/23.
Розподіл судових витрат між сторонами.
Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по оплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам.
Також позивачем заявлено клопотання про стягнення з відповідача витрат позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 8 600,00грн.
Положеннями ч. ч. 1, 3 ст. 123 ГПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин першої та другої статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до статті 26 Закону України „Про адвокатуру і адвокатську діяльність”, адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).
Судом враховано, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. (Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 03.10.2019р. по справі №922/445/19).
Як вбачається з матеріалів справи, адвокат Дрозд Роман Юрійович надавав послуги позивачу - ТОВ „Фірма „ЕЙС ЛТД” на підставі Ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії АЕ №1205154 від 04.07.2023 відповідно до угоди на надання правничої допомоги №214 від 16.06.2023.
Згідно звіту про час витрачений адвокатом та обсяг наданих адвокатом послуг, рахунків та платіжних інструкцій наявних в матеріалах справи, сторонами погоджено та сплачено вартість послуг адвоката в розмірі 8 600,00грн за надання допомоги по справі №924/761/23.
Частиною 4 ст. 126 ГПК України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5, 6 ст. 126 ГПК України).
Частиною 8 статті 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Відповідно до п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України однією з основних засад господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Водночас, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (наприклад, рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04, п. 269).
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30.11.2020р. у справі №922/2869/19, від 08.04.2020р. у справі №922/2685/19 та практиці Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015р., п. п. 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009р., п. 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006р., п. 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004р.
Виходячи зі змісту положень частин 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, що узгоджується з принципом змагальності сторін.
Судом враховується, що відповідачем були заявлені заперечення щодо судових витрат на правову допомогу позивача та зауважено на їх не співмірності та необґрунтованості.
Судом також враховано, що поряд зі згаданим принципом змагальності сторін іншими основними засадами (принципами) господарського судочинства також є: верховенство права та пропорційність.
Згідно із ст. 11 Господарського процесуального кодексу України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Як передбачено ст. 15 Господарського процесуального кодексу України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Отже, з врахуванням викладеного, виходячи зі змісту норм статей 3, 11, 15 Господарського процесуального кодексу України, питання про співмірність заявлених позивачем до стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу має вирішуватись із застосуванням критеріїв пропорційності та розумності, керуючись принципом верховенства права.
Судом також враховано, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, однак це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Враховуючи вищевикладене, з урахуванням змісту прийнятого рішення, принципу співрозмірності, критеріїв пропорційності та розумності, складності справи, судом вважаються обґрунтованими витрати ТОВ „Фірма „ЕЙС ЛТД”” на професійну правничу допомогу у розмірі 4 300,00грн.
Керуючись ст. ст. 2, 4, 73, 74, 86, 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3; код ЄДРПОУ 24584661) в особі Відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" (30100, Хмельницька область, м. Нетішин, вул. Енергетиків, будинок 20, код ЄДРПОУ 21313677) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма ЕЙС ЛТД" (49000, м. Дніпро, проспект Героїв, буд. 12, кв. 1119; код ЄДРПОУ 19431932) 729 930,00грн (сімсот двадцять дев'ять тисяч дев'ятсот тридцять гривень 00 коп.) основного боргу, 10 065,82грн (десять тисяч шістдесят п'ять гривень 82 коп.) інфляційних втрат, 7,02грн (сім гривень 02 коп.) 0,3% річних, 11 100,56грн (одинадцять тисяч сто гривень 56 коп.) витрат зі сплати судового збору, 4 300,00грн (чотири тисячі триста гривень 00 коп.) витрат на професійну правничу допомогу.
Видати наказ.
Провадження у справі №924/761/23 в частині стягнення 123 720,00грн основного боргу закрити.
У задоволенні клопотання Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", м. Київ в особі Відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція", м. Нетішин Хмельницької області про відстрочення виконання рішення суду у справі №924/761/23 відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Порядок подання апеляційної скарги визначений ст.257 та пп.17.5 п.17 Розділу ХІ „Перехідні положення” ГПК України.
Повний текст рішення складено 15.11.2023.
Суддя С.І. Крамар
Віддрук. 4 прим.:
1 - до справи; 2 - позивачу (49000, м. Дніпро, проспект Героїв, буд. 12, кв. 1119) надісл. в ел. кабінет
3, 4 - відповідачу (30100, Хмельницька область, м. Нетішин, вул. Енергетиків, 20; 01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3)надісл. в ел. кабінет та на ел. пошту office@khnpp.atom.gov.ua