ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
_______________________________________________________________________
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02.11.2023м. ХарківСправа № 922/3015/23
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Жигалкіна І.П.
при секретарі судового засідання Кісельовій С.М.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімагростеп", м.Полтава
до Фермерського господарства "Агрослобода", с.Мурафа, Богодухівський р-н
про стягнення 4 077 465,79 грн
за участю представників:
не з'явилися
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Хімагростеп" (надалі - Позивач) звернувся до Господарського суду Харківської області 10 липня 2023 року із позовною заявою про стягнення з Фермерського господарства "Агрослобода" (надалі - Відповідач) загальну суму у розмірі 4 077 465,79 грн (де: 2 485 000,27 грн - борг за поставлений товар; 76 620,27 грн - інфляційні втрати; 28 632,74 грн - три відсотка річних; 477 212,40 грн - пеня в розмірі подвійної ставки НБУ, 1 010 000,11 грн - штраф), також суму у вигляді витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн та судовий збір - 61 161,99 грн.
Ухвалою від 12.07.2023 прийнято позов до розгляду з відкриттям провадження у справі розгляд, якої вирішено здійснювати за правилами позовного провадження та призначенням підготовчого засідання на "03" серпня 2023 р. о 11:15.
Суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 05 жовтня 2023 року о 11:00 про що постановив ухвалу від 07.09.2023. Ухвалою від 05.10.2023 повідомлено учасників справи, що судове засідання у справі відбудеться 26 жовтня 2023 року о(б) 11:45 год. Також, ухвалою від 26.10.2023 повідомлено учасників, що клопотання (вх. № 29183) про відкладення було задоволено; судове засідання у справі відбудеться 02 листопада 2023 року о(б) 12:30 год.
Представник Позивача у призначене судове засідання не з'явився, у наданій заяві (вх. № 29914 від 02.11.2023) просить суд провести засідання без участі представника. Також у заяві зазначено, що позовні вимоги підтримує та просить суд задовольнити їх у повному обсязі.
Відповідач у призначене судове засідання не з'явився. Процесуальним правом, передбаченим статтею 178 ГПК України на подання відзиву на позовну заяву не скористався. Втім, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений судом належним чином в порядку статті 120-121 ГПК України шляхом направлення судових повідомлень на належну адресу відповідача, що вказана у позовній заяві та яка підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, які було повернуто на адресу суду без доказів вручення адресату з довідкою відділення оператора поштового зв'язку, в якій значиться причина повернення "адресат відсутній за вказаною адресою".
Частиною 1 ст. 202 ГПК України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Частиною 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" унормовано, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
Згідно з частиною 6 статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Разом з тим, суд зазначає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі. Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному разі суду.
Аналогічний правовий висновок знайшов своє змістовне відображення у численних постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.07.2022 у справі №908/3468/13, від 13.01.2020 у справі № 910/22873/17, від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19, Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 тощо.
Окрім того, за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.
Суд з дотриманням вимог статті 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" було оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень, що вбачається за веб-адресою: https://reyestr.court.gov.ua/.
Таким чином, суд зазначає, що учасники справи також не були позбавлені права ознайомитися із змістом ухвал господарського суду Харківської області та визначеними у них датами, часом та місцем розгляду даної справи з метою забезпечення представництва своїх інтересів в судових засіданнях.
З огляду на вище вказане, матеріали справи свідчать про те, що учасники справи повідомлені належним чином про розгляд даної справи. Водночас судом з дотриманням вимог чинного законодавства було вжито всі можливі та залежні від суду процесуальні заходи з метою повідомлення учасників справи про розгляд даної справи та проведення судових засідань.
З урахуванням наведеного, оскільки відповідачем не було надано суду відзиву на позовну заяву, справа розглядається за наявними матеріалами, відповідно до частини 2 статті 178 ГПК України.
Крім того, судом враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши думку присутнього у судовому засіданні представника позивача, суд встановив наступне.
08 грудня 2021 року, між фермерським господарством «АГРОСЛОБОДА» (далі - Відповідач) та товариством з обмеженою відповідальністю «ХІМАГРОСТЕП» (далі - Позивач) було укладено Договір поставки №81203 (далі - Договір), згідно з п. 1.1. якого Позивач зобов'язується передати у власність Відповідачу Товар, асортимент, кількість та ціна якого визначені у Специфікаціях до Договору (далі - Специфікації), а Відповідач зобов'язався прийняти та оплатити Товар.
25 липня 2022 року, відповідно до умов викладених у Специфікації № 1050 від 25 липня 2022 року до Договору (далі - Специфікація №1050), Позивач передав, а Відповідач прийняв у власність Товар - Амонію Нітрат (селітра аміачна) марки Б в кількості 11 тон загальною вартістю 275 000,09 грн з ПДВ, що підтверджується видатковою накладною №1050 від 25 липня 2022 року та товарно-транспортною накладною №1050 від 25 липня 2022 року. Згідно з п.1.4. Специфікації №1050 Відповідач зобов'язався здійснити оплату за отриманий Товар до 30 серпня 2022 року.
05 травня 2023 року Відповідач сплатив Позивачу 40 000,00 гривень в рахунок оплати за поставку товару по Специфікації № 1050, що підтверджується платіжною інструкцією №533 від 05.05.2023.
27 грудня 2022 року, відповідно до умов викладених у Специфікації №1593 від 26 грудня 2022 року Позивач передав, а Відповідач прийняв у власність Товар - Сульфат Магнію MgS 21-36 г в кількості 45 тон, загальною вартістю 2 250 000,18 грн., що підтверджується видатковою накладною № 1593 від 27 грудня 2022 року та товарно-транспортними накладними №№ 159301, 159302, 159303, 159304 від 27 грудня 2022 року.
Згідно з п. 1.4. вищевказаної Специфікації Відповідач зобов'язався здійснити оплату за поставлений Товар до 28 лютого 2023 року.
Взяті на себе зобов'язання Відповідач не виконав, оплату за поставлений Товар не здійснив.
Позивач неодноразово вів переговори з Відповідачем, щодо оплати заборгованості за Договором, але кошти не були сплачені і станом на 27 червня 2023 року, заборгованість Відповідача за Товар поставлений на умовах вищевказаних Специфікацій, складає 2 485 000,27 гривень з ПДВ.
Сторони передбачили, що у відповідності до п. 6.2. Договору, у випадку порушення термінів або умов оплати Товару, Відповідач сплачує Позивачу пеню від суми простроченого або неналежно виконаного зобов'язання у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої на момент прострочення/неналежного виконання зобов'язання, за кожний день такого прострочення/неналежного виконання.
Згідно з п. 9.2 Договору, сторони дійшли взаємної згоди на підставі ст. 259 Цивільного кодексу України, при нарахуванні штрафних санкцій відповідно до умов Договору, не застосовувати п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, а здійснити нарахування штрафних санкцій за весь період неналежного виконання взятих на себе зобов'язань за Договором, а також збільшити позовну давність про стягнення неустойки, штрафу, пені за Договором до 3-х років.
Згідно із п. 6.3. Договору, у разі якщо прострочення терміну або умов оплати Товару перевищує 30 календарних днів, Відповідач сплачує Позивачу штраф у розмірі 40 відсотків від суми простроченого/неналежно виконаного зобов'язання.
Позивач зазначає, що станом на 27 червня 2023 року заборгованість Відповідача перед Позивачем складає разом заборгованість по Специфікації №1593 від 26 грудня 2022 року складає: 2 250 000,18 грн. (сума боргу) + 49 759,09 грн. (інфляційне збільшення) + 366 780,85 грн. (подвійна облікова) + 22 006,85 грн. (3% річних) + 900 000,07 грн. (штраф по п. 6.3 Договору) = 3 588 547,04 грн, а також із зарахування загальної заборгованість по Специфікації №1050 від 25 липня 2022 року та Специфікації №1593 від 26 грудня 2022 року, що складає - 488 918,75 грн, тобто загальна заборгованості Відповідача перед Позивачем складає 4 077 465,79 грн (488 918,75 грн. + 3 588 547,04 грн).
Суд зазначає, що ухвалою суду від 24.08.2023 було прийнято до розгляду подане Позивачем заяву (вх. 22707 від 24.08.2023) про зменшення позовних вимог, де просив суд стягнути з Відповідача загальну суму у розмірі 3 774 401,38 грн (де: 2 020 200,27 грн - борг за поставлений товар; 95 018,35 грн - інфляційні втрати; 37 181,35 грн - три відсотка річних; 612 001,30 грн - пеня в розмірі подвійної ставки НБУ, 1 010 000,11 грн - штраф), також суму у вигляді витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн та судовий збір.
Крім того зазначеною ухвалою суд зазначив, що Відповідачем було подано заяву (вх. №21557 від 14.08.2023) про долучення доказів щодо погашення заборгованості.
Також, в ухвалі суду від 07.09.2023 зазначено про надання до суду заяву (вх.№ 23982 від 06.09.2023) про долучення до матеріалів справи доказів.
Надаючи оцінку доказам, суд вважає за доцільне зазначити, що у якості доказів поданих з боку Відповідача (зави за вх. №21557 та за вх. №23982) надано погашення заборгованості.
Отже виходячи з наявних доказів та відсутності поданих інших заяв, відзиву, суд вважає за доцільне зазначити, що такими діями Відповідач визнає свою заборгованість.
Виходячи з аналізу статей 73, 77, 79 ГПК України вбачається, що допустимість та вірогідність поданих доказів, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин з урахуванням їх наявності (відсутності), як доведеність (підтвердження) відповідних фактів (обставин).
Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, суд керується наступним.
Стаття 11 ЦК України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Як зазначено в статті 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Згідно з статтею 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.
В частині 1 статті 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до положень статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч.1 ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
В порушення вказаних вище вимог законодавства та договору, Відповідач взяті зобов'язання щодо здійснення своєчасної оплати за поставлений Позивачем Товар не виконав, у зв'язку з чим утворилась заборгованість Відповідача перед позивачем в розмірі 2 485 000,27 грн (на момент звернення позову).
Після звернення Позивача до суду та відкриття провадження у справі, Відповідачем було надано докази часткової сплати заборгованість в розмірі 964800,00 грн, що підтверджується платіжними документами та листуванням (а.с. 68-81, 123-128).
За приписами статті 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Матеріалами справи свідчать, що Позивачем належним чином виконано взяті на себе зобов'язання за Договором поставки № 81203 від 08.12.2021 та передано Відповідачу Товар вартістю 2 485 000,27 грн., де у підтвердження надано проведення господарських операцій за спірним договором та оформлення на їх підтвердження відповідних документів.
Положеннями частини 1, 2 статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно із частиною 1, 4 статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Відповідно до статей 525, 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, у встановлений строк (термін) його виконання та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Приписами статті 525 ЦК України та частини 7 статті 193 ГК України унормовано, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з статтею 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Зазначені положення законодавства вказують, що коли одна із сторін за умовами договору взяла на себе певні зобов'язання, то інша сторона вправі очікувати, що такі будуть виконані належним чином у встановлені строки. У разі ж коли така сторона порушила умови договору, зобов'язання вважається не виконаним. Тобто однією із основних умов виконання зобов'язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Верховний Суд у постанові від 01.03.2021 у справі № 180/1735/16-ц слушно зазначив, що принцип належного виконання зобов'язання полягає в тому, що виконання має бути проведене, зокрема у належний строк (термін).
Як зазначено судом вище та погоджено між сторонами, відповідно до умов пункту 3.4. договору покупець зобов'язаний здійснювати оплату вартості кожної партії товару на умовах 100% авансового платежу не пізніше дня, в якому отримано товар відповідно до видаткової накладної, якщо інше не передбачено в додатках (додаткових угодах) до договору. Невиконання цього обов'язку покупцем надає продавцю право відмовитися від виконання своїх обов'язків за договором повністю або частково (у тому числі відмовитися від передачі у власність товару). Партія товару, що була поставлена продавцем покупцю без часткової або повної передплати, підлягає повній та остаточній оплаті в термін, що не перевищує 2-х банківських днів від дати поставки, вказаній у видатковій накладній.
Відповідно до п. 6.2. Договору, у випадку порушення термінів або умов оплати Товару, Відповідач сплачує Позивачу пеню від суми простроченого або неналежно виконаного зобов'язання у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої на момент прострочення/неналежного виконання зобов'язання, за кожний день такого прострочення/неналежного виконання.
Згідно з п. 9.2 Договору, сторони дійшли взаємної згоди на підставі ст. 259 Цивільного кодексу України, при нарахуванні штрафних санкцій відповідно до умов Договору, не застосовувати п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, а здійснити нарахування штрафних санкцій за весь період неналежного виконання взятих на себе зобов'язань за Договором, а також збільшити позовну давність про стягнення неустойки, штрафу, пені за Договором до 3-х років.
Згідно із п. 6.3. Договору, у разі якщо прострочення терміну або умов оплати Товару перевищує 30 календарних днів, Відповідач сплачує Позивачу штраф у розмірі 40 відсотків від суми простроченого/неналежно виконаного зобов'язання.
Враховуючи вищевказані обставини, відсутність у матеріалах справи доказів, які б спростовували наявність заборгованості Відповідача перед Позивачем, а також доказів, які б свідчили про здійснення остаточного та повного розрахунку за товар, саме до звернення останнього до Господарського суду Харківської області, а отже суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з Відповідача основної заборгованості є обґрунтованою, правомірною, жодним чином не спростованою Відповідачем, а тому підлягає задоволенню, з урахуванням поданого зменшення позовних вимог (а.с. 102-109).
Щодо позовних вимог про стягнення 3 % річних у розмірі 37 181,35 грн. та інфляційних втрат у розмірі 95 018,35 грн., суд зазначає наступне.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом ст.ст. 524, 533-535 ЦК України, грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку.
Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
Таким чином, будь-яке зобов'язання, яке зводиться до сплати грошей, є грошовим (зазначене відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 01.10.2014 № 6-113цс14).
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Суд, ознайомившись із розрахунком Позивача, щодо нарахування заявлених з Відповідача суми 3% річних та інфляційних втрат приходить до висновку, що дане нарахування несуперечить вимогам вищезазначених вимог законодавства.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові 02.04.2019 у справі №917/194/18, одночасне стягнення штрафу та пені не є притягненням до подвійної відповідальності та не суперечить ст. 61 Конституції України. Наведена правова позиція також викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2018р. у справі №911/2813/17, від 22.03.2018р. у справі №911/1351/17, від 25.05.2018р. у справі №922/1720/17, відповідно до якої одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст.61 Конституції України, оскільки згідно із ст.549 ЦК пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст.230 ГК - видами штрафних санкцій, тобто є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності, а у межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Таким чином, одночасне застосування штрафу та пені, у разі неналежного виконання зобов'язань за Договором, не суперечить вимогам закону та умовам Договору.
Таким чином, перевіривши нарахування, яке здійснено Позивачем, суд дійшов до висновку про стягнення 612 001,30 грн - пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ та 1 010 000,11 грн - штрафу.
Щодо вищезазначеного, де судом встановлено про часткове погашення Відповідачем заборгованості, яка підтверджена Позивачем у свої заяві про зменшення позовних вимог. Суд звертає увагу, що у заяві Позивача про зменшення позовних вимог не зазначено щодо доказів погашення Відповідачем основної заборгованості, яка здійснена згідно платіжною інструкцією (безготівковий переказ в національній валюті) №760 від 24.08.2023 у розмірі 500 000,00грн (а.с. 126).
За змістом п.2 ч.1 ст.231 ГПК України, господарський суд закриває провадження якщо відсутній предмет спору.
Враховуючи, що відповідач сплатив заборгованість після відкриття провадження у справі, суд закриває провадження в частині вимог щодо стягнення основної заборгованості в сумі 500 000,00 грн.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно із статтею 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд зазначає, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд керується при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
З урахуванням наведеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді усіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає частковому задоволенню.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Пунктом 12 частини 3 статті 2 ГПК України передбачено, що однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Відповідно до частин 1, 3 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних із розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Отже, здійснюючи розподіл судових витрат, суд керується положеннями статті 129 ГПК України, та враховуючи висновки суду про часткове задоволення позову, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Окрім того, з матеріалів справи вбачається, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи складається з витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.
З огляду на зазначене, суд звертає увагу, що господарським процесуальним законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Згідно з частинами 1, 2, 4 статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Приписами частини 5 статті 129 ГПК України передбачено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до частини 3 статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Системний аналіз наведених норм процесуального права свідчить про те, що факт понесення стороною судових витрат на професійну правничу допомогу та їх розмір встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів, зокрема на підставі договору про надання правничої допомоги та відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг (виконаних робіт) та їх вартості.
У даному разі, в обґрунтування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн. Позивачем подано до суду засвідчені копії наступних документів: 1) договір про надання правової допомоги №020623 від 27.06.2023; 2) детальний опис робіт (надання послуг) до Договору 020623 про надання правової допомоги складений 03.10.2023; 5) акт приймання-передачі наданих послуг від 03.10.2023.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до статті 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.
Між тим, положення статті 16 ГПК України передбачають, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Отже, діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги.
Як свідчать матеріали справи, у зв'язку з порушенням Відповідачем прав та інтересів Позивача, останній звернувся до адвоката Адвокатського бюро "ДМИТРА ЧЕРНЕНКА" з метою надання йому юридичних послуг з приводу захисту інтересів клієнта, про що укладено договір про надання правової допомоги.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Умовами пункту 1.1. договору передбачено, що Клієнт доручає, а Бюро зобов'язується відповідно до доручення Клієнта надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, визначених цим Договором та законодавством України.
Відповідно до пункту 3.1. договору розмір оплати за надання правової (правничої) допомоги, відшкодування витрат Бюро пов'язаних з її наданням, а також умови їх оплати визначаються окремою додатковою угодою, яка є невід'ємною частиною до цього договору. Додатковою угодою до договору №020623 про надання правової допомоги від 27.06.2023 пунктом першим визначено, що у відповідності до п.3.1.Договору сторони погодили, що за надання (правничої) допомоги Клієнт оплачує Бюро 10 000,00 грн до 10 липня 2023 року.
Згідно статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Водночас суд зазначає, що у відповідності до норм чинного процесуального законодавства під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд: 1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині 4 статті 126 ГПК України за клопотанням іншої сторони; 2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України.
Тобто критерії, що визначені частиною 4 статті 126 ГПК України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини 4 статті 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною 5 статті 129 ГПК України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що викладена в постанові від 24.03.2021 у справі № 922/2157/20.
Отже, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, об'єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.
Окрім того, у постанові Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та у постанові від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Також, Верховний Суд у постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц неодноразово звертав увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Такі критерії оцінки поданих заявником доказів суд застосовує з урахуванням особливостей кожної справи та виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, приписів статей 123 - 130 ГПК України та з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".
Відтак, вирішуючи питання про компенсацію понесених стороною судового процесу витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. При цьому, оцінка обґрунтованості, розумності, реальності, пропорційності витрат на професійну правничу допомогу з огляду на обсяг наданих адвокатом послуг, характер спору, а також підтвердженість таких витрат належними та допустимими доказами, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин справи.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 зауважує, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Відповідно до частини 2 статті 2 ГПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Пункт 1 частини третьої цієї статті визначає верховенство права однією із основних засад (принципів) господарського судочинства.
Змістовне наповнення вказаного принципу неодноразово і досить детально аналізував Конституційний Суд України. Так, зокрема, в абзаці другому підпункту 4.1 пункту 4 Рішення від 02.11.2004 № 15-рп/2004 ним акцентувалася увага на тому, що верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.
У системному зв'язку із наведеними вище правовими положеннями, наявними у матеріалах справи доказами, з огляду на фактичні обсяги наданих Позивачу послуг професійної правничої допомоги щодо представництва його інтересів у суді під час розгляду справи, керуючись принципами верховенства права, пропорційності та справедливості, а також беручи до уваги критерій реальності, обґрунтованості та розумності розміру таких витрат, а також висновки суду про часткове задоволення позову, суд обґрунтовано вважає, що стягнення з Відповідача судових витрат на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн. не суперечитиме наведеним принципам та критеріям розподілу судових витрат, зазначена сума витратне виходить за розумні межі визначення гонорару у даній справі, є співмірною із характером спору, виконаними адвокатом роботами та обсягом наданих адвокатом послуг.
Враховуючи положення пункту 12 частини 3 статті 2 та частини 8 статті 129 ГПК України, сторони не позбавляються права на відшкодування судових витрат у разі їх підтвердження та подання у порядку та строки, встановлені процесуальним законом.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, зокрема, пункту 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, та пунктів 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ Лавентс проти Латвії від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17.
Добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1, 2, 3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).
Питання справедливості розгляду не обов'язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Враховуючи те, що суд задовольнив позов повністю, у відповідності ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати щодо сплати судового збору підлягають розподілу пропорційно задоволеним вимогам.
У зв'язку із введенням в Україні воєнного стану, враховуючи поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, суд був вимушений вийти за межі строку встановленого ст. 233 ГПК України.
На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Фермерського господарства "Агрослобода" (62020, Харківська обл., Богодухівський р-н, село Мурафа, вул. Весняна, б.36; код ЄДРПОУ: 34643954) на користь Товариство з обмеженою відповідальністю "Хімагростеп" (36004, м. Полтава, прос-т Миру, 16А; код ЄДРПОУ: 39291937) загальну суму у розмірі 3 274 401,38 грн (де: 1 520 200,27 грн - борг за поставлений товар; 95 018,35 грн - інфляційні втрати; 37 181,35 грн - три відсотка річних; 612 001,30 грн - пеня в розмірі подвійної ставки НБУ, 1 010 000,11 грн - штраф), також суму у вигляді витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн та судовий збір - 56 616,02 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Закрити провадження у справі щодо вимоги про стягнення основного боргу у розмірі 500 000,00 грн у зв'язку з відсутністю предмета спору.
Повне рішення складено "15" листопада 2023 р.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.
Суддя І.П. Жигалкін