ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08.11.2023 Справа № 914/2684/23
Господарський суд Львівської області у складі судді Долінської О.З., за участю секретаря судового засідання Яремко В.Я.,
розглянувши матеріали позовної заяви: Акціонерного товариства "Акцент-Банк", м. Дніпро
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Ребець Володимира Андрійовича, с. Нова Кам'янка Львівської області
про: стягнення заборгованості в розмірі 115 518,47 грн.
Представники сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача: не з'явився
ВСТАНОВИВ:
На розгляд Господарського суду Львівської області поступила позовна заява Акціонерного товариства "Акцент-Банк" до відповідача - Фізичної особи-підприємця Ребець Володимира Андрійович про стягнення заборгованості в розмірі 115 518,47 грн.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.09.2023 р., справу № 914/2684/23 розподілено для розгляду судді Долінській О.З.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 11.09.2023 р., прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Судом постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження. Розгляд справи по суті призначено на 18.10.2023 р.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 18.10.2023 р., розгляд справи по суті відкладено на 08.11.2023 р. з підстав, викладених в даній ухвалі.
08.11.2023 р. представник позивача в судове засідання з розгляду справи по суті не з'явився, хоча належно був повідомлений про час, дату та місце судового засідання (докази містяться в матеріалах справи).
Представником позивача долучено до матеріалів справи клопотання про розгляд даної справи за відсутності повноважного представника позивача та зазначено про те, що позивач повністю підтримує позовні вимоги, необхідні докази є в матеріалах справи, клопотання та заяви зі сторони Акціонерного товариства "Акцент-Банк" відсутні.
08.11.2023 р. представник відповідача в судове засідання з розгляду справи по суті не з'явився, вимог ухвали суду від 11.09.2023 р. не виконав, письмового відзиву на адресу суду не подав, хоча належно був повідомлений про час, дату та місце судового засідання (докази містяться в матеріалах справи).
Враховуючи ч.3 ст.222 ГПК України, відповідно до якої, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється. Відтак, фіксування судового процесу під час судового засідання 08.11.2023 р. не здійснюється.
Частиною 1 ст. 202 ГПК України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Згідно частин третьої та сьомої статті 120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Ухвали суду у даній справі скеровувались відповідачу за адресою: 80330, Львівська область, Жовківський район, с. Нова Кам'янка, вул. Буди, буд. 16, тобто за його місцезнаходженням, зазначеному у Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, який міститься в матеріалах справи.
Заяв про зміну відповідачем місцезнаходження на адресу суду в процесі розгляду даної справи, не поступало.
Поштовий конверт з ухвалою Господарського суду Львівської області від 11.09.2023 р. про відкриття провадження у справі № 914/2684/23, який направлявся судом на адресу відповідача - 80330, Львівська область, Жовківський район, с. Нова Кам'янка, вул. Буди, буд. 16, повернутий Укрпоштою (міститься в матеріалах справи).
Відповідно до правової позиції Верховного Суду викладеної у постанові від 15.05.2018 у справі № 904/6063/17, отримання поштової кореспонденції залежить від волевиявлення юридичної особи і на неї, як на суб'єкта господарської діяльності покладається обов'язок належної організації отримання поштової кореспонденції пов'язаної із здійснюваною господарською діяльністю. Сам лише факт неотримання скаржником кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу (аналогічна позиція викладена в постановах КГС ВС від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17, від 10.09.2018 у справі № 910/23064/17, від 24.07.2018 у справі № 906/587/17).
Як звернув увагу Верховний суд у складі колегії Касаційного господарського суду в постанові від 19.02.2020р. у справі №910/16409/15: “свідоме неотримання судової кореспонденції, яка направлялася за офіційною юридичною адресою, є порушенням норм процесуального права та може бути розцінено судом як дії, спрямовані на затягування розгляду справи та свідчити про зловживання процесуальними правами учасника справи, які направлені на перешкоджання здійснення своєчасного розгляду справи. З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що, сторона була обізнана про розгляд справи в суді, повідомлялася про дату, час та місце судових засідань за вказаною адресою, однак не скористався правом участі у судових засіданнях, тому відсутні підстави вважати, що судом під час розгляду справи було порушено норми процесуального права щодо повідомлення останнього про час та місце судового розгляду”.
Також, судом здійснено повідомлення на сайт Господарського суду Львівської області про те, що у провадженні Господарського суду Львівської області (суддя Долінська О.З.) перебуває справа № 914/2684/23 за позовом: Акціонерного товариства "Акцент-Банк" до відповідача: Фізичної особи-підприємця Ребець Володимира Андрійовича про стягнення заборгованості в розмірі 115 518,47 грн.
З огляду на вказане вище, відповідач повідомлявся завчасно та належним чином про час, дату та місце розгляду справи № 914/2684/23 Господарським судом Львівської області, проте, своїми процесуальними правами відповідач не скористався, явки представника в судові засідання не забезпечив, причин неявки не повідомив, відзиву не подав.
При цьому, суд враховує, що у разі, якщо ухвалу про відкриття провадження у справі було надіслано за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Крім того, процесуальні документи щодо розгляду спору у даній справі, офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень - www.reyestr.court.gov.ua, та знаходяться у вільному доступі.
Таким чином, в розумінні ст. ст. 120, 122, 242 ГПК України, відповідач повідомлений про дату, час та місце розгляду справи належним чином.
З огляду на викладене, суд встановив, що з моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк, для подання сторонами своїх доводів, заперечень, відзиву, доказів тощо, у зв'язку з чим, суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.
За змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі (Постанова Верховного Суду від 11.12.18р. у справі № 921/6/18.).
Згідно ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Беручи до уваги те, що відповідач, будучи належним чином повідомлений про день, час і місце розгляду даної справи, що підтверджується наявними у справі доказами, не скористався своїм правом на подання відзиву, не заперечив у визначеному Законом порядку проти розгляду справи за його відсутності, справа розглядається за наявними матеріалами, у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Стаття 43 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Враховуючи вищенаведене, судом, згідно вимог ГПК України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів.
Враховуючи те, що норми ст.81 ГПК України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом учасників справи подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції у справі.
Отже, судом було забезпечено принцип змагальності сторін, рівність сторін, що полягає у наданні їм однакових можливостей для реалізації ними своїх процесуальних прав, з огляду на сплив строків для подання доказів, з метою дотримання прав позивача на своєчасне вирішення спору.
В силу приписів ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Одним із основних принципів (засад) господарського судочинства є, зокрема, розумність строків розгляду справи.
Крім того, суд враховує, що пунктом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справ упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейського суду з прав людини у справах проти України.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення Європейського суд з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України).
Водночас, необґрунтоване відкладення розгляду справи призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що може призвести до порушення положень ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка покладає на національні суди обов'язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.
Враховуючи те, що подані сторонами у цій справі докази, дозволяють суду встановити та оцінити конкретні обставини (факти), які мають суттєве значення для вирішення цього спору, а отже, розглянути та вирішити спір по суті й здійснити розподіл судових витрат у цій справі, що в свою чергу, вказує на можливість виконання завдань господарського судочинства та з урахуванням необхідності дотримання розумних строків розгляду справи і те, що явка повноважних представників сторін не визнавалась судом обов'язковою ухвалами суду у даній справі, суд вважає, що в матеріалах справи доказів достатньо для з'ясування обставин справи і прийняття судового рішення у справі № 914/2684/23.
В судовому засіданні 08.11.2023 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Позиція позивача.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов кредитного договору № 20.47.0000000007 від 03.03.2020 р. Позивач вказує на те, що банк свій обов'язок виконав повністю, надав позичальнику кредит згідно до умов кредитного договору. Строк дії договору закінчився ще до подання позову, і відповідач знав про свій обов'язок щодо повернення коштів до зазначеної дати, але у зазначений строк не виконав його. Оскільки дострокового виконання договору позивач не вимагав, то і претензія позивачем не направлялась. Позивач зазначає, що станом на 15.08.2023 заборгованість відповідача за даним кредитним договором складала суму в розмірі 115 518,47 грн., яка складається з: 96 841,33 грн. заборгованість за наданим кредитом, 10 127,14 грн. - заборгованість за відсотками, 2 550,00 грн. - заборгованість за винагородою, 1 000,00 грн. штраф (фіксована складова), 5 000,00 грн. штраф (змінна складова). Також, позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати в розмірі 2 684,00 грн.
Позиція відповідача.
В судові засідання з розгляду даної справи відповідач явки свого представника не забезпечив, вимог ухвали суду від 11.09.2023 р. не виконав, письмового відзиву на адресу суду не подав, хоча належно був повідомлений про час, дату та місце судового засідання (докази містяться в матеріалах справи).
Ухвали суду у даній справі скеровувались відповідачу за адресою: 80330, Львівська область, Жовківський район, с. Нова Кам'янка, вул. Буди, буд. 16, тобто за його місцезнаходженням, зазначеному у Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, який міститься в матеріалах справи.
Заяв про зміну відповідачем місцезнаходження на адресу суду в процесі розгляду даної справи, не поступало.
Поштовий конверт з ухвалою Господарського суду Львівської області від 11.09.2023 р. про відкриття провадження у справі № 914/2684/23, який направлявся судом на адресу відповідача - 80330, Львівська область, Жовківський район, с. Нова Кам'янка, вул. Буди, буд. 16, повернутий Укрпоштою (міститься в матеріалах справи).
Таким чином, відповідач у даній справі повідомлявся судом завчасно та належним чином про дату, час і місце розгляду даної справи, в розумінні ст.ст. 120, 122, 242 ГПК України.
Відповідач у визначеному законом порядку не заперечив проти позову, не скористався своїми процесуальними правами, визначеними ГПК України.
Крім того, явка учасників справи не визнавалась судом обов'язковою, як вбачається із ухвал Господарського суду Львівської області, що постановлені у даній справі.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані суду документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, здійснивши огляд документів, суд встановив наступне.
03.03.2020 р. Акціонерне товариство "Акцент-Банк" (банк за договором, позивач у справі) та Фізична особа-підприємець Ребець Володимир Андрійович (позичальник за договором, відповідач у справі) уклали кредитний договір № 20.47.0000000007 про надання кредиту (встановлення кредитного ліміту) в розмірі 100 000,00 грн. строком на 24 місяців (до 02.03.2022) зі сплатою процентів у розмірі 23.88 % щорічно (надалі кредитний договір).
Означений правочин підписаний уповноваженим представником Банку та ФОП Ребець В. А., а також скріплений відбитком печатки позивача.
20.05.2020 р. сторони уклали додаткову угоду № 1 до Кредитного договору, якою змінено перший абзац п. АЗ Розділу А. Істотні умови кредитування та викладено в новій редакції: «АЗ. Термін повернення кредиту 02 березня 2022 року. Позичальник здійснює погашення Кредиту та процентів щомісячно (в розмірі та в строки згідно з Графіком платежів (Додаток № 1 до цього Договору).» 2. Графік платежів (Додаток № 1 до Договору) викладено в новій редакції. 3. Інші умови кредитного договору залишено без змін.
У відповідності до п. А2 та п. АЗ Кредитного договору, ліміт цього договору: 100 000,00 грн. в т.ч. на наступні цілі: у розмірі 95 010,00 грн. - на поповнення обігових коштів; у розмірі 4 990,00 грн. - на сплату комісії за видачу кредитних коштів зі строком повернення до 02.03.2022 року, шляхом здійснення погашення Кредиту та процентів щомісячними ануїтетними (однаковими) платежами в розмірі та у строки згідно Графіком платежів (Додаток №1 цього Договору) (Додаток №1 цього договору, який сторони також підписали 03.03.2020 р.).
Пунктом А8. встановлено, що нарахування процентів за користування Кредитом здійснюється щоденно, виходячи з фактичних залишків заборгованості за позичковим рахунком, фактичної кількості днів у місяці, 360 днів у році, та процентної ставки, передбаченої Договором. При цьому день видачі та день повернення Кредиту вважаються одним днем (метод визначення днів для нарахування процентів “факт/360”). Якщо ануїтетний платіж не буде здійснено у відповідну дату згідно з Графіком платежу, то заборгованість за Кредитом та/або процентами вважається простроченою на наступний день. Розподіл внесених коштів на погашення кредиту провадиться в відповідну дату згідно з Графіком платежів.
Згідно до п. А6, п. А9, п. А10, п. А11 Кредитного договору, за користування кредитом Позичальник сплачує фіксовані проценти у розмірі 23.88 % річних. Також Позичальник сплачує Банку винагороду за відкриття позичкового рахунку у розмірі 0 (нуль) гривень, щомісячну винагороду за кредитне обслуговування у розмірі 0.990000 % від суми зазначеного у п. А2 цього Договору ліміту у поточну дату сплати процентів та винагороду за управління фінансових інструментом у розмірі 4.990000 % від суми зазначеного у п. А2 цього Договору ліміту у поточну дату сплати процентів. У випадку невиконання та/або неналежного виконання Позичальником зобов'язань, передбачених п. 2.2.13 цього договору, Банк збільшує процентну ставку на 2% річних за кожен випадок невиконання та/або неналежного виконання.
Крім того, згідно п. А7 Кредитного договору, у випадку порушення Позичальником будь- якого із грошових зобов'язань та при реалізації права Банку, передбаченого п. АЗ цього Договору, Позичальник сплачує Банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми залишку непогашеної заборгованості за кожен день прострочки.
Пунктами 2.2.2-2.2.3 Кредитного договору передбачено, що Позичальник зобов'язується- сплатити проценти за користування кредитом відповідно до п.п. 4.1, 4.2, 4.3 Кредитного Договору та Повернути кредит у терміни, встановлені п.п. 12, 2.2.14, 2.3.2 цього Договору.
Відповідно до п. 5.8 Кредитного Договору, у випадку порушення Позичальником термінів платежів по будь-якому із грошових зобов'язань, передбачених цим договором, більш ніж на 30 днів, що спричинило звернення Банку до судових органів, Позичальник сплачує Банку штраф, що розраховується за наступною формулою: 1000 грн. + 5% від суми встановленого у п. А.2- цього Договору ліміту на цілі, відмінні від платежів для сплати за реєстрацію предметів застави у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна.
03.03.2020 р. банком видано кредит на суму 95 010,00 грн., що підтверджується меморіальним ордером №TR.13924737.15359.64999, який позивачем долучено до матеріалів справи.
Проте, всупереч положенням вищенаведеного Договору, Додаткової угоди № 1 від 20.05.2020 р. та Графіку погашення кредиту (Додаток № 1 до цього Договору), відповідач взяті на себе за цією угодою обов'язки по поверненню кредиту та сплаті процентів і винагороди не виконав, кредитних коштів не повернув.
Відповідач свої зобов'язання щодо повернення наданих грошових коштів в порядку та на умовах, передбачених Договором та Додаткової угоди № 1 від 20.05.2020 р. про надання кредиту, не здійснив.
Відповідно до розрахунку позивача, станом на 15.08.2023 р. заборгованість відповідача за кредитним Договором становила 115 518,47 грн., яка складається з: 96 841,33 грн. заборгованість за наданим кредитом, 10 127,14 грн. - заборгованість за відсотками, 2 550,00 грн. - заборгованість за винагородою, 1 000,00 грн. - штраф (фіксована складова), 5 000,00 грн. - штраф (змінна складова).
З урахуванням наведених обставин, банк звернувся до суду з даним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів шляхом стягнення з позичальника сум грошових коштів у судовому порядку.
Оцінка суду.
Регулювання відносин, що виникають у зв'язку із наданням грошових коштів в кредит здійснюється Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України, іншими нормативно-правовими актами і безпосередньо договором.
Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Судом встановлено, що сторонами 03.03.2020 року укладено Кредитний договір № 20.47.0000000007, а також 20.05.2020 р. укладено Додаткову угоду № 1 з додатком до даного Кредитного договору (надалі - Кредитний договір).
Відповідно до ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Так, згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Матеріалами справи підтверджується, що позивач взяті на себе зобов'язання за Кредитним договором виконав належним чином, що підтверджується долученим до матеріалів справи меморіальним ордером №TR.13924737.15359.64999 від 03.03.2020 р. на суму 95 010,00 грн., у той час як позичальник не повернув кредитні кошти та нараховані відсотки за укладеним Кредитним договором.
Згідно ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику (параграф 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено параграфом 2 глави 71 ЦК України і не випливає із суті кредитного договору).
Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором та ст.1049 ЦК України).
Разом з тим, згідно з ч. 1 ст. 55 Закону України “Про банки і банківську діяльність”, відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Банківський кредит - будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми (ст.2 наведеного Закону).
Судом встановлено, що на виконання умов укладеного кредитного договору від 03.03.2020 р., АТ "Акцент-Банк" надав ФОП Ребець Володимиру Андрійовичу кредит у розмірі 95 010,00 грн., проте відповідач неналежним чином виконав взяті на себе зобов'язання за умовами кредитного договору, адже не сплатив кредит, відсотки та комісію у строки, погоджені сторонами у графіку погашення, що є додатком до Кредитного договору, у строк до 02.03.2022 р.
Враховуючи вищевикладене, а також беручи до уваги погоджені сторонами умови кредитного договору та Додаткової угоди № 1 від 20.05.2020 р. (Кредитний договір), де сторони чітко визначили всі його істотні умови, а також погодили умови погашення кредиту в розмірі та в строки відповідно до графіку платежів, враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів, що підтверджують належне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за кредитним договором в частині повернення суми наданого кредиту, вимогу про стягнення 96 841,33 грн. загального залишку заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту), суд визнає обґрунтованою, законною та такою, що підлягає задоволенню.
Щодо вимоги позивача про стягнення 10 127,14 грн. загального залишку заборгованості за відсотками та 2 550,00 грн. загального залишку заборгованості за винагородою, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.1056-1 ЦК України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Пунктом А8. Кредитного Договору встановлено, що нарахування процентів за користування Кредитом здійснюється щоденно, виходячи з фактичних залишків заборгованості за позичковим рахунком, фактичної кількості днів у місяці, 360 днів у році, та процентної ставки, передбаченої Договором. При цьому день видачі та день повернення Кредиту вважаються одним днем (метод визначення днів для нарахування процентів “факт/360”). Якщо ануїтетний платіж не буде здійснено у відповідну дату згідно з Графіком платежу, то заборгованість за Кредитом та/або процентами вважається простроченою на наступний день. Розподіл внесених коштів на погашення кредиту провадиться в відповідну дату згідно з Графіком платежів.
Згідно до п. А6, п. А9, п. А10, п. А11 Кредитного договору, за користування кредитом Позичальник сплачує фіксовані проценти у розмірі 23.88 % річних. Також Позичальник сплачує Банку винагороду за відкриття позичкового рахунку у розмірі 0 (нуль) гривень, щомісячну винагороду за кредитне обслуговування у розмірі 0.990000 % від суми зазначеного у п. А2 цього Договору ліміту у поточну дату сплати процентів та винагороду за управління фінансових інструментом у розмірі 4.990000 % від суми зазначеного у п. А2 цього Договору ліміту у поточну дату сплати процентів. У випадку невиконання та/або неналежного виконання Позичальником зобов'язань, передбачених п. 2.2.13 цього договору, Банк збільшує процентну ставку на 2% річних за кожен випадок невиконання та/або неналежного виконання.
Перевіривши правомірність та правильність нарахування 10 127,14 грн. загального залишку заборгованості за відсотками та 2 550,00 грн. загального залишку заборгованості за винагородою, враховуючи умови кредитного договору, суд встановив, що дані нарахування не суперечать вимогам чинного законодавства та умовам договору, у зв'язку з чим є обґрунтованими, доведеним матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню.
У матеріалах справи відсутні докази, що кредитний договір № 20.47.0000000007 від 03.03.2020 р. визнавався судом недійсним чи неукладеним, договірними сторонами розірваний чи змінений не був.
Що стосується нарахованих позивачем штрафів у загальному розмірі 6 000,00 грн., то суд відмовляє у їх задоволенні, з огляду на наступне.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 “Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2” з 12 березня 2020 року установлено на всій території України карантин, строк якого неодноразово продовжувався.
Крім того, запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина.
Законом України № 530-ІХ від 17 березня 2020 року “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)” введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України “Про торгово-промислові палати”).
Згідно із Законом України від 16 червня 2020 року № 691-ІХ “Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19”
- розділ IX "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., №№ 18-22, ст. 144) доповнено пунктом 8 такого змісту:
"8. У разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов'язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення";
-розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., №№ 40-44, ст. 356) доповнено пунктом 15 такого змісту:
"15. У разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов'язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення".
Тобто законодавцем скасовано цивільну відповідальність (щодо сплати неустойки, штрафу, пені) за прострочення грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем) на період дії карантину або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину.
Відповідна правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 29.06.2023 року у справі № 904/9570/21.
Карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651.
Отже, карантин на території України діяв у період з 12.03.2020 р. по 30.06.2023 р. та станом на момент ухвалення рішення у цій справі карантин відмінений.
З матеріалів справи вбачається, що прострочення виконання кредитного зобов'язання відповідачем, як позичальником, виникло у період дії карантину. Зважаючи на це, він звільняється від обов'язку сплатити на користь повивача, як кредитодавця, штраф за Кредитним договором № 20.47.0000000007 від 03.03.2020 р. за допущене прострочення.
Відповідач проти наявності зазначеної заборгованості за Договором не заперечив, не спростував доводів позовної заяви, не надав суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, які досліджені в ході судового розгляду.
Станом на день прийняття рішення, доказів оплати зі сторони відповідача як заборгованості за наданим кредитом, заборгованості за відсотками та за винагородою та доказів в спростування наведених обставин, суду не надано.
Відповідно до вимог частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до статті 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту статті 77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно статті 78 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
У відповідності до статті 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування “вірогідності доказів” на відміну від “достатності доказів”, підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Вказане узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного суду у справі № 904/2357/20 від 21.08.2020.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи наведені норми законодавства та встановлені судом обставини, перевіривши розрахунок позовних вимог, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 96 841,33 грн. заборгованості за наданим кредитом, 10 127,14 грн. - заборгованості за відсотками, 2 550,00 грн. - заборгованості за винагородою, є обгрунтованими і підтверджені матеріалами справи, не спростовані відповідачем, а тому підлягають до задоволення в даному розмірі і стягненню з відповідача на користь позивача. У задоволенні решти позовних вимог щодо стягнення штрафу, суд відмовляє, за безпідставністю такого нарахування.
Судові витрати.
На підставі положень ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір необхідно покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог: на відповідача в сумі 2 544,59 грн., а решта суму судового збору залишити за позивачем.
Керуючись ст. ст. 2, 13, 43, 46, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 120, 122, 123, 129, ч. 2 ст. 178, ч. 9 ст. 165, ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ч.3 ст.222, ст.ст. 236-241, 242, 327 ГПК України, суд -
УХВАЛИВ:
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з відповідача: Фізичної особи-підприємця Ребець Володимира Андрійовича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь позивача: Акціонерного товариства "Акцент-Банк" (49074, м. Дніпро, вул. Батумська, буд. 11; код ЄДРПОУ № 14360080) 96 841,33 грн. заборгованості за наданим кредитом, 10 127,14 грн. - заборгованості за відсотками, 2 550,00 грн. - заборгованості за винагородою та 2 544,59 грн. понесених витрат на сплату судового збору.
3. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст. 327 ГПК України.
5. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.
Повний текст рішення складено 14.11.2023 р.
Суддя Долінська О.З.