ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13.11.2023Справа № 910/13126/23
Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Державного підприємства "Антонов"
до Дочірнього підприємства державної компанії "Укрспецекспорт" - Державне гозпрозрахункове зовнішньоторговельне підприємство "Спецтехноекспорт"
про стягнення 150 102, 87 грн.
Без повідомлення (виклику) учасників справи
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Державне підприємство "Антонов" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Дочірнього підприємства державної компанії "Укрспецекспорт" - Державне гозпрозрахункове зовнішньоторговельне підприємство "Спецтехноекспорт" (далі-відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 150 102, 87 грн., з яких: 83 330, 10 грн. - основного боргу, 12 259, 79 грн. - 3 % річних та 54 512, 98 грн. - інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором № 07-150-16/STE-7-165-Д-16 від 19.07.2016.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.08.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову та характер спірних правовідносин, судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.
При цьому, судом повідомлено відповідача, що останній протягом п'яти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі може подати заяву із обгрунтованими запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження (у разі їх наявності).
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
07.09.2023 через відділ автоматизованого документообігу суду відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що позовна заява підписана неуповноваженою особою позивача, у відповідача відсутні оригінали документів, на які посилається позивач у своїй позовній заяві, позивач не надав належних доказів на підтвердження направлення й отримання листа від 29.08.2018, а направлення рахунку-фактури та акту наданих послуг від 15.06.2023, які фактично були надані у 2017 році є неправомірним. Крім того, відповідачем заявлено про застосування загального строку позовної давності до вимог позивача.
14.09.2023 через відділ автоматизованого документообігу суду позивач подав відповідь на відзив, в якій зазначив, що позовна заява від імені Державного підприємства "Антонов" була подана уповноваженою особою, на підтвердження чого надано посадову інструкцію юрисконсульта. Щодо доводів відповідача про відсутність оригіналів документів, які були ним знищені у зв'язку з військовою агресією рф проти України, то позивач зазначає, що відповідач не заперечує факт їх наявності, а наявності акту від 26.02.2022 недостатньо для встановлення дійсності факту знищення усіх матеріальних носіїв інформації
22.09.2023 через відділ автоматизованого документообігу суду відповідач подав заперечення, в яких зазначив, що з аналізу бухгалтерських документів Державного підприємства "Антонов" вбачається, що рахунок-фактура та акт, які є предметом цього спору, були виставлені помилково, а послуги фактично були оплачені відповідачем на підставі платіжного доручення №1230 від 27.03.2018.
29.09.2023 через систему «Електронний суд» позивач подав письмові пояснення, в яких зазначив, що розрахунок кількісних та вартісних показників №143 від 27.07.2018 до податкової накладної від 27.11.2017 не містить відомостей про господарську операцію, що передбачена умовами договору № 07-150-16/STE-7-165-Д-16 від 19.07.2016.
03.10.2023 через відділ автоматизованого документообігу суду позивач подав письмові пояснення на заперечення на відповідь.
Що стосується доводів відповідача в частині того, що позовна заява від імені Державного підприємства "Антонов" підписана неуповноваженою особою позивача, суд зазначає.
Згідно з ч.ч.1, 3 ст. 56 Господарського процесуального кодексу України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.
Відповідно до ч.1 ст. 58 Господарського процесуального кодексу України представником у суді може бути адвокат або законний представник.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 60 Господарського процесуального кодексу України повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені такими документами: довіреністю фізичної або юридичної особи.
Повноваження адвоката як представника підтверджуються одним з таких документів:
1) довіреністю;
2) ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність";
3) дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги, виданим відповідно до Закону України "Про безоплатну правничу допомогу". (частина четверта статті 60 ГПК України).
Як вбачається з матеріалів справи, позовна заява від імені Державного підприємства "Антонов" подана Гоцалюком Михайлом, який діє в порядку самопредставництва, на підтвердження чого надано посадову інструкцію юрисконсульта 1 категорії відділу претензійної та позовної роботи, затверджену 16.02.2023 в.о. генерального директора Державного підприємства "Антонов", положення про відділ претензійної та позовної роботи, наказ №3240 про прийом на роботу від 12.08.2022, наказ №2128 від 20.02.2023 про переведення на іншу роботу, а також довіреність №420/215-д від 28.12.2022.
В ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 8 червня 2022 року у справі № 303/4297/20 зазнчено, що з 29 грудня 2019 року самопредставництво юридичної особи, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування (в адміністративному судочинстві - також суб'єкта владних повноважень, який не є юридичною особою) у цивільному, господарському й адміністративному судочинствах можуть здійснювати будь-які фізичні особи, уповноважені на це саме відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту). У разі, якщо такого договору (контракту) у письмовій формі немає чи у ньому зафіксований неповний перелік трудових (посадових) обов'язків працівника (наприклад, є посилання на посадову інструкцію), то поряд із підтвердженням наявності трудових відносин, такий працівник подає відповідний документ юридичної особи (зокрема, посадову інструкцію), у якому визначений його обов'язок представляти інтереси цієї особи в суді (діяти за правилами її самопредставництва), а за наявності - також обмеження відповідних повноважень. Наявність або відсутність у ЄДР даних про такого працівника, який поряд із керівником має право вчиняти дії від імені юридичної особи, не впливає на обов'язок останньої підтвердити повноваження цього працівника діяти у судовому процесі на підставі закону, статуту, положення, трудового договору (контракту), зокрема обсяг цих повноважень.
Згідно зі ст. 237 Цивільного кодексу України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. (ч.1 ст. 238 Цивільного кодексу України)
Частиною 1 статті 240 Цивільного кодексу України визначено, що представник зобов'язаний вчиняти правочин за наданими йому повноваженнями особисто. Він може передати своє повноваження частково або в повному обсязі іншій особі, якщо це встановлено договором або законом між особою, яку представляють, і представником, або якщо представник був вимушений до цього з метою охорони інтересів особи, яку він представляє.
Згідно зі ст. 244 Цивільного кодексу України представництво, яке грунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Представництво за довіреністю може грунтуватися на акті органу юридичної особи. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
Довіреністю №420/215-д від 28.12.2022 Державне підприємство "Антонов" уповноважило Гоцалюка Михайла представляти інтереси підприємства у судових органах з правом підпису та подання позовних заяв.
За таких обставин суд вважає, що повноваження довіреної особи - Гоцалюка Михайла згідно з довіреністю №420/215-д від 28.12.2022, виданої від імені Державного підприємства "Антонов", зокрема, на представництво у судових органах з правом підпису та подання позовних заяв, є достатніми для підтвердження у такої особи права на представництво довірителя в суді та підписання позовної заяви, а тому суд не приймає до уваги заперечення відповідача в цій частині.
Крім того, суд зазначає, що відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно ч. 4 ст. 116 Цивільного кодексу України, якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.
Як вбачається з матеріалів справи, провадження у даній справі відкрито ухвалою суду від 23.08.2023, тож двомісячний строк для винесення рішення припадає на 23.10.2023, проте враховуючи що суддя Щербаков С.О. перебував на навчанні в Національній школі суддів України, то рішення у даній справі винесено 13.11.2023.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -
ВСТАНОВИВ:
19.07.2016 між Державним підприємством "Антонов" (далі - виконавець) та Дочірнім підприємством державної компанії "Укрспецекспорт" - Державним гозпрозрахунковим зовнішньоторговельним підприємством "Спецтехноекспорт" (далі - замовник) укладено договір № 07-150-16/STE-7-165-Д-16, умовами якого передбачено, що Виконавець зобов?язується надати, а «Замовник» прийняти та сплатити послуги: - зі зберігання вантажу на складі ДП «АНТОНОВ» аеродрому Київ - Антонов -2, (надалі - а/д Київ - Антонов-2); - з заїзду/ виїзду та перебування автотранспорту «Замовника» на території «Виконавця»; - з надання вантажного автотранспорта для розвантажувально-завантажувальних робіт; - за вхід представників «Замовника» на територію «Виконавця».
Тарифи на послуги вказані в Додатку №1, що є невід?ємною частиною Договору. (п.2.1 договору)
Згідно з п.5.2 договору факт приймання або видачі вантажу обов?язково фіксується в журналі «Виконавця» шляхом внесення відповідного запису за підписом уповноваженої особи «Замовника» та Сторони оформлюють Акт приймання - передачі вантажу.
«Замовник» оплачує рахунки за надані послуги, відповідно до діючих тарифів (Додаток №l). (п.6.1 договору)
Відповідно до п. 6.2 договору «Замовник» щомісячно оплачує надані послуги протягом 10 днів з моменту отримання виставлених «Виконавцем» рахунків та підписаних Сторонами Актів наданих послуг. Рахунок виставляється не пізніше 10-го числа наступного календарного місяця за розрахунковим.
Згідно з п.6.4 договору після надання послуг, «Виконавець» щомісячно оформлює двосторонній Акт наданих послуг (далі по тексту - Акт), в двох екземплярах та направляє його разом з рахунком «Замовнику». «Замовник» на протязі п?яти днів з моменту отримання Акта зобов?язаний підписати та передати «Виконавцю» екземпляр Акта або мотивовану відмову від підписання Акта.
В разі не отримання «Виконавцем» підписаного Акту або мотивованої відмови від підписання Акту на протязі 5 календарних днів з моменту отримання Акту «Замовником», послуги вважаються наданими в повному обсязі, без зауважень та підлягають оплаті. (п..6.5 договору)
Додатковими угодами №1 від 27.02.2017, №2 від 28.03.2017, №3 від 26.06.2017, №4 від 29.12.2017, №5 від 14.08.2018, №6 від 12.11.2018, №7 від 25.11.2019, №8 від 17.08.2020, №9 від 22.12.2020, №10 від 11.05.2021, №11 від 21.12.2021 до договору №07-150-16/STE-7-165-Д-16 від 19.07.2016 сторони вносили зміни до додатку №1 до договору, п.11.1 договору. Так, додатковою угодою №11 від 21.12.2021 до договору №07-150-16/STE-7-165-Д-16 від 19.07.2016 сторони домовились викласти п.11.1 Договору у новій редакції: « 11.1. Договір вступає в силу з моменту його підписання обома Сторонами і діє до 31.12.2023 p.».
Як зазначає позивач, на виконання умов договору №07-150-16/STE-7-165-Д-16 від 19.07.2016 він надіслав на адресу відповідача акт надання послуг по обробці вантажу від 27.11.2017 на суму 83 330, 10 грн. та рахунок-фактуру №130Л від 27.11.2017 за надані послуги на аеродромі Київ у листопаді 2017, що підтверджується копіями списку згрупованих поштових відправлень, опису вкладення у цінний лист від 03.09.2018, фіскального чеку.
Проте, відповідач за надані послуги не розрахувався.
Позивач звернувся до відповідача з вимогою №126/12669-18 від 07.11.2018, в якій просив відповідача сплатити заборгованість за надані послуги у листопаді 2017 у розмірі 83 330, 10 грн., до якої додав копії акту від 27.11.2017, рахунку-фактури, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення 12.11.2018.
Також, листом №290/8819-23 від 16.06.2023 позивач надіслав на адресу відповідача для підписання акт за надання послуг по обробці вантажу у листопаді 2017 на суму 83 330, 10 грн. та рахунок-фактуру за надані послуги на аеродромі Київ у листопаді 2017, які позивач датував 15.06.2023, що підтверджується копіями списку згрупованих поштових відправлень, опису вкладення у цінний лист від 19.06.2023, фіскального чеку, накладної.
Отже, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує свої зобов'язання щодо оплати за надані послуги у листопаді 2017, зокрема, щодо погашення заборгованості, у зв'язку з чим просить суд стягнути з відповідача борг у сумі 83 330,10 грн.
Крім того, за несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов'язань, позивач просить суд стягнути з відповідача 12259,79 грн. - 3 % річних за період з 16.09.2018 по 11.08.2023 та 54512,98 грн. - інфляційних втрат за період з 01.10.2018 по 30.06.2023.
Заперечуючи проти позову, відповідач зазначає, що у нього відсутні оригінали документів, на які посилається позивач у своїй позовній заяві, позивач не надав належних доказів на підтвердження направлення й отримання листа від 29.08.2018, а надані рахунок-фактура та акт наданих послуг від 15.06.2023, які фактично були надані у 2017 є неправомірним. Крім того, відповідачем заявлено про застосування загального строку позовної давності до вимог позивача.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору №07-150-16/STE-7-165-Д-16 від 19.07.2016, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором про надання послуг.
Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Судом встановлено, що 19.07.2016 між Державним підприємством "Антонов" (далі - виконавець) та Дочірнім підприємством державної компанії "Укрспецекспорт" - Державним гозпрозрахунковим зовнішньоторговельним підприємством "Спецтехноекспорт" (далі - замовник) укладено договір № 07-150-16/STE-7-165-Д-16, умовами якого передбачено, що Виконавець зобов?язується надати, а Замовник прийняти та сплатити послуги: - зі зберігання вантажу на складі ДП «АНТОНОВ» аеродрому Київ - Антонов -2, (надалі - а/д Київ - Антонов-2); - з заїзду/ виїзду та перебування автотранспорту Замовника на території Виконавця; - з надання вантажного автотранспорта для розвантажувально-завантажувальних робіт; - за вхід представників Замовника на територію Виконавця.
Суд звертає увагу, що кожна із сторін вказаного договору зазначила про відсутність оригіналів договору № 07-150-16/STE-7-165-Д-16 від 19.07.2016. Так, позивач на підтвердження вказаних доводів надав акт про пожежу від 02.09.2022, акт про знищення первинних документів, затверджений заступником генерального директора 19.09.2022, розпорядження №762 про створення інвентаризаційної комісії у відділі 790 від 14.09.2022. Відповідач в свою чергу подав акт №13вс-2022 від 26.02.2022 про знищення контрактів, договорів, справ, книг та журналів реєстрації, взятих на облік в ДП ДГЗП "Спецтехноекспорт", затверджений директором 26.02.2022.
Враховуючи викладене, з урахуванням того, що судом встановлено відсутність оригіналу договору № 07-150-16/STE-7-165-Д-16 від 19.07.2016, проте на підставі ч.1 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України сторони не заперечували факту укладення вказаного договору, про що було зазначено у поданих заявах по суті спору, суд приймає до уваги копію договору № 07-150-16/STE-7-165-Д-16 від 19.07.2016 в якості належного та допустимого доказу на підтвердження виникнення між сторонами договірних правовідносин.
Як зазначає позивач, на виконання умов договору №07-150-16/STE-7-165-Д-16 від 19.07.2016 він надіслав на адресу відповідача акт надання послуг по обробці вантажу від 27.11.2017 на суму 83330,10 грн. та рахунок-фактуру №130Л від 27.11.2017 за надані послуги на аеродромі Київ у листопаді 2017, що підтверджується копіями списку згрупованих поштових відправлень, опису вкладення у цінний лист від 03.09.2018, фіскального чеку.
Однак, відповідач не здійснив оплату наданих послуг.
Пунктом 6.1. договору визначено, що замовник оплачує рахунки за надані послуги, відповідно до діючих тарифів (Додаток №l).
Відповідно до п. 6.2 договору, замовник щомісячно оплачує надані послуги протягом 10 днів з моменту отримання виставлених виконавцем рахунків та підписаних Сторонами Актів наданих послуг. Рахунок виставляється не пізніше 10-го числа наступного календарного місяця за розрахунковим.
Згідно п.6.4 договору після надання послуг, Виконавець щомісячно оформлює двосторонній Акт наданих послуг (далі по тексту - Акт), в двох екземплярах та направляє його разом з рахунком Замовнику. Замовник на протязі п?яти днів з моменту отримання Акта зобов?язаний підписати та передати Виконавцю екземпляр Акта або мотивовану відмову від підписання Акта.
В разі не отримання виконавцем підписаного Акту або мотивованої відмови від підписання Акту на протязі 5 календарних днів з моменту отримання Акту Замовником, послуги вважаються наданими в повному обсязі, без зауважень та підлягають оплаті (п. 6.5 договору).
Судом встановлено, що акт за надання послуг по обробці вантажу від 27.11.2017 на суму 83330,10 грн. та рахунок-фактура №130Л від 27.11.2017 за договором №07-150-16/STE-7-165-Д-16 від 19.07.2016 були надіслані на адресу Дочірнього підприємства державної компанії "Укрспецекспорт" - Державне гозпрозрахункове зовнішньоторговельне підприємство "Спецтехноекспорт" 03.09.2018, що підтверджується копіями списку згрупованих поштових відправлень, опису вкладення у цінний лист від 03.09.2018, фіскального чеку, проте в матеріалах справи відсутні докази отримання вказаних документів відповідачем.
Правила надання послуг поштового зв'язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 року № 270, визначають порядок надання послуг поштового зв'язку, права та обов'язки операторів поштового зв'язку і користувачів послуг поштового зв'язку та регулюють відносини між ними.
Правилами поштового зв'язку визначено, що:
адресат - фізична або юридична особа, якій адресується поштове відправлення, поштовий переказ, прізвище, ім'я та по батькові або найменування якої зазначені на поштовому відправленні, бланку поштового переказу в спеціально призначеному для цього місці;
поштова адреса - адреса відправника та адресата, яка зазначена на поштовому відправленні, бланку поштового переказу у спеціально призначеному для цього місці;
реєстроване поштове відправлення - поштове відправлення, яке приймається для пересилання з видачею розрахункового документа, пересилається з приписуванням до супровідних документів та вручається одержувачу під розписку;
повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу - повідомлення, яким оператор поштового зв'язку доводить до відома відправника чи уповноваженої ним особи інформацію про дату вручення реєстрованого поштового відправлення, виплати коштів за поштовим переказом та прізвище одержувача.
Також в силу Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 р., розрахунковий документ - (касовий чек, розрахункова квитанція тощо) видається відправникові з додержанням вимог Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" і підтверджує факт надання послуги відділенням зв'язку.
Згідно з п.1 глави ІІ Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених Наказом Міністерства інфраструктури України 28.11.2013 № 958, нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв'язку (без урахування вихідних днів об'єктів поштового зв'язку):
1) місцевої - Д+2, пріоритетної - Д+1;
2) у межах області та між обласними центрами України (у тому числі для міст Києва, Сімферополя, Севастополя) - Д+3, пріоритетної - Д+2;
3) між районними центрами різних областей України (у тому числі для міст обласного підпорядкування) - Д+4, пріоритетної - Д+3;
4) між іншими населеними пунктами різних областей України - Д+5, пріоритетної - Д+4,
де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об'єкті поштового зв'язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання.
Враховуючи те, що відправлення здійснено з м. Києва у м. Київ, у даному випадку нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції становлять 3 дні. Таким чином, відповідач мав отримати акт надання послуг по обробці вантажу від 27.11.2017 на суму 83 330, 10 грн. та рахунок-фактуру №130Л від 27.11.2017 за договором №07-150-16/STE-7-165-Д-16 від 19.07.2016 саме 06.09.2018.
Враховуючи викладене, на підставі п.6.5 договору відповідач у строк до 11.09.2018 повинен був підписати акт за надання послуг по обробці вантажу від 27.11.2017 на суму 83 330, 10 грн. або надати мотивовану відмову від підписання акту.
Проте, матеріали справи не містять, а відповідачем в свою чергу не надано суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження підписання акту від 27.11.2017 або надання мотивованої відмови від підписання вказаного акту, складеного на виконання умов договору №07-150-16/STE-7-165-Д-16 від 19.07.2016, а тому відповідно до п.6.5 договору послуги вважаються наданими в повному обсязі, без зауважень та підлягають оплаті.
Судом розглянуті та відхилені заперечення відповідача в частині направлення акту й рахунку лише 03.09.2018 з урахуванням того, що послуги були надані у листопаді 2017, оскільки умови договору не містять конкретних строків направлення вказаних документів на адресу відповідача.
Крім того, судом встановлено, що вимогою №126/12669-18 від 07.11.2018 позивач просив відповідача сплатити заборгованість за надані послуги у листопаді 2017 у розмірі 83 330,10 грн., до якої додав копії акту від 27.11.2017, рахунку-фактури, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення 12.11.2018.
Листом №290/8819-23 від 16.06.2023 позивач надіслав на адресу відповідача для підписання акт за надання послуг по обробці вантажу у листопаді 2017 на суму 83330,10 грн. та рахунок-фактуру за надані послуги на аеродромі Київ у листопаді 2017, що підтверджується копіями списку згрупованих поштових відправлень, опису вкладення у цінний лист від 19.06.2023, фіскального чеку, накладної.
Проте, матеріали справи також не містять доказів на підтвердження підписання акту від 27.11.2017 або надання мотивованої відмови від підписання вказаного акту, складеного на виконання умов договору №07-150-16/STE-7-165-Д-16 від 19.07.2016, після повторного отримання вказаних документів відповідачем 12.11.2018 та у червні 2023.
При цьому, суд зазначає, що відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Закріплена зазначеною статтею Цивільного кодексу України презумпція правомірності правочину означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили; у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 910/9439/13 та від 28.01.2020 у справі № 910/9158/16.
Проте, на момент винесення судового акту у даній справі, суду не надано доказів визнання недійсним договору №07-150-16/STE-7-165-Д-16 від 19.07.2016, а тому останній є обов'язковим до виконання.
Відповідно до п. 6.2 договору, замовник щомісячно оплачує надані послуги протягом 10 днів з моменту отримання виставлених Виконавцем рахунків та підписаних Сторонами Актів наданих послуг. Рахунок виставляється не пізніше 10-го числа наступного календарного місяця за розрахунковим.
Разом з тим, суд зазначає, що за своєю природою рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти; ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою в розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, тому наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє відповідача від обов'язку сплатити надані послуги.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.01.2018 у справі № 910/9472/17, від 07.02.2018 року в справі № 910/49/17, від 02.07.2019 зі справи № 918/537/18, від 29.08.2019 зі справи № 905/2245/17, від 26.02.2020 зі справи № 915/400/18, від 29.04.2020 зі справи № 915/641/19, від 09.07.2020 у справі № 922/1831/15.
За змістом статей 598, 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином.
Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Таким чином, враховуючи викладене вище, приймаючи до уваги приписи ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України суд приходить до висновку, що обов'язок відповідача по оплаті за надані послуги у листопаді 2017 за договором №07-150-16/STE-7-165-Д-16 від 19.07.2016 настав 21.09.2018 та, починаючи з 22.09.2018 відбулося прострочення виконання грошового зобов'язання.
Відповідачем у відзиві на позовну заяву заявлено про застосування загального строку позовної давності до вимог позивача про стягнення заборгованості.
Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. (ст. 257 Цивільного кодексу України).
Відповідно до абз. 1 ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Згідно з ч.ч.3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. (п. 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» №10 від 29.05.2013 року)
Судом встановлено, що обов'язок відповідача по оплаті настав 21.09.2018, а тому позивач мав право в межах загального строку позовної давності звернутися до суду з вказаним позовом у строк по 21.09.2021.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з вказаним позовом 16.08.2023 р. (згідно з датою на накладній Акціонерного товариства «Укрпошта»).
В той же час, пунктом 7 Розділу IX Прикінцевих положень ГК України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Вказаний пункт введений в дію на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30 березня 2020 року №540-IX (далі - Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX), який набрав чинності з 2 квітня 2020 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2023 № 383 «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 р. № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236» продовжено на всій території України дію карантину до 30.06.2023 року.
При цьому, згідно з положеннями пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Окрім того, строк позовної давності було також продовжено згідно п. 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, у відповідності до якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Таким чином, строк позовної давності за вимогою про стягнення заборгованості було продовжено в силу пунктів 12 та 19 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України та відповідно не було пропущено позивачем.
Судом також розглянуті та відхилені доводи відповідача, що при аналізі бухгалтерських документів Державного підприємства "Антонов" вбачається, що рахунок-фактура та акт, які є предметом цього спору, були виставлені помилково, а послуги фактично були оплачені відповідачем на підставі платіжного доручення №1230 від 27.03.2018, оскільки у призначенні платежу вказаного платіжного доручення міститься посилання на договір №4950UA-3898К від 05.02.2018, який не є підставою позову у даній справі. Крім того, згідно зі службовою запискою №31.67/1496/4007-в від 25.08.2023 директора фінансового департаменту Дочірнього підприємства державної компанії "Укрспецекспорт" - Державне гозпрозрахункове зовнішньоторговельне підприємство "Спецтехноекспорт" оплата згідно з актом за надання послуг по обробці вантажу від 27.11.2017 на суму 83330,10 грн. та рахунком-фактурою №130Л від 27.11.2017 не здійснювалась.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи викладене, оскільки відповідач не надав суду доказів належного виконання свого зобов'язання щодо оплати наданих послуг, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору №07-150-16/STE-7-165-Д-16 від 19.07.2016 та положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, а тому підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 83 330,10 грн.
Крім того, за несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов'язань, позивач просить суд стягнути з відповідача 12 259,79 грн. - 3 % річних за період з 16.09.2018 по 11.08.2023 та 54 512,98 грн. - інфляційних втрат за період з 01.10.2018 по 30.06.2023.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року).
Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).
Судом перевірено правильність наданих позивачем розрахунків 3% річних та інфляційних втрат і встановлено, що позивачем допущено помилку у визначенні початку періоду прострочення відповідача, а саме обов'язок по оплаті настав 21.09.2018, а прострочення - з 22.09.2018, а не з 16.09.2018, як помилково вважає позивач.
За розрахунком суду, обґрунтованою є сума 3% річних у розмірі 12 218, 70 грн. за період з 22.09.2018 по 11.08.2023 та сума інфляційних втрат у розмірі 54 512,98 грн. за період з 01.10.2018 по 30.06.2023.
З огляду на викладене, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими та відповідно такими, що підлягають задоволенню частково.
Що стосується клопотання позивача про зазначення нарахування 3% річних, розрахованих відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, до моменту виконання рішення суду, суд зазначає.
Відповідно до ч.10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України Суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.
Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за час прострочення.
За змістом частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до приписів статті 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Застосування частини 10 статті 238 ГПКУкраїни у даному випадку, сприятиме найшвидшому виконанню відповідачем судового рішення в частині сплати основного боргу, а позивач буде позбавлений необхідності ще раз звертатися до суду з позовом про стягнення з відповідача додатково нарахованих процентів, за допущене ним прострочення після ухвалення судом рішення.
Відповідно до частин 11, 12 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», якщо у виконавчому документі про стягнення боргу зазначено про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження розраховує остаточну суму відсотків (пені) за правилами, визначеними у виконавчому документі. До закінчення виконавчого провадження виконавець за заявою стягувача перераховує розмір остаточної суми відсотків (пені), які підлягають стягненню з боржника, не пізніше наступного дня з дня надходження заяви стягувача про такий перерахунок, про що повідомляє боржника не пізніше наступного дня після здійснення перерахунку.
За вказаних обставин, Суд дійшов висновку, що відповідно до положень частини 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України наявні всі правові підстави для зазначення у рішенні суду про проведення нарахування органом (особою), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду, 3% річних від суми заборгованості у розмірі 83 330 грн. 10 коп. з 12.08.2023 до моменту виконання рішення суду за формулою: СОБ*3*КДП)/КДР/100 = сума процентів річних, де СОБ - сума основного боргу, 3 - 3 відсотка річних, КДП - кількість днів прострочення, КДР - кількість днів у році.
При цьому, суд вважає за необхідне роз'яснити органу (особі), що здійснює примусове виконання рішення суду, що в разі часткової сплати відповідачем боргу, 3 % річних нараховуються на залишок заборгованості, що залишився, за визначеною вище формулою.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а в частині закриття провадження - на відповідача.
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.
ВИРІШИВ:
1. Позовні вимоги Державного підприємства "Антонов" - задовольнити частково.
2. Стягнути з Дочірнього підприємства державної компанії "Укрспецекспорт" - Державне гозпрозрахункове зовнішньоторговельне підприємство "Спецтехноекспорт" (проспект Степана Бандери, буд. 7, м. Київ, 04073, ідентифікаційний код - 30019335) на користь Державного підприємства "Антонов" (вул. Академіка Туполєва, буд. 1, м. Київ, 03062, ідентифікаційний код - 14307529) 83 330 (вісімдесят три тисячі триста тридцять) грн. 10 коп. - заборгованості, 12 218 (дванадцять тисяч двісті вісімнадцять) грн. 70 коп. - 3% річних, 54 512 (п'ятдесят чотири тисячі п'ятсот дванадцять) грн. 98 коп. - інфляційних втрат та 2 683 (дві тисячі шістсот вісімдесят три) грн 27 коп. - судового збору.
3. В порядку ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України нарахувати до стягнення з Дочірнього підприємства державної компанії "Укрспецекспорт" - Державне гозпрозрахункове зовнішньоторговельне підприємство "Спецтехноекспорт" (проспект Степана Бандери, буд. 7, м. Київ, 04073, ідентифікаційний код - 30019335) на користь Державного підприємства "Антонов" (вул. Академіка Туполєва, буд. 1, м. Київ, 03062, ідентифікаційний код - 14307529) 3% річних на суму основного боргу за договором №07-150-16/STE-7-165-Д-16 від 19.07.2016, що становить 83 330 грн. 10 коп., за період з 12.08.2023 і до моменту виконання рішення суду за формулою: СОБ*3*КДП)/КДР/100 = сума процентів річних, де СОБ - сума основного боргу, 3 - 3 відсотка річних, КДП - кількість днів прострочення, КДР - кількість днів у році.
4. В іншій частині позову - відмовити.
5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду або через відповідний місцевий господарський суд.
Суддя С. О. Щербаков