ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13.11.2023Справа № 910/12059/23
Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Фізичної особи-підприємця Збаращук Марини Леонідівни
до Скока Олександра Юрійовича
про стягнення 174 531, 52 грн.
Без повідомлення (виклику) учасників справи
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Фізична особа-підприємець Збаращук Марина Леонідівна (далі-позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Скока Олександра Юрійовича (далі-відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 174 531, 52 грн., з яких: 35 450, 00 грн - заборгованість з орендної плати, 117 480, 00 грн - заборгованість з відшкодування вартості обладнання та 21 601, 52 грн - неустойка (з урахуванням письмових пояснень позивача щодо виправлення недоліків позовної заяви).
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором № 04/01/23 оренди обладнання від 04.01.2023.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.08.2023 позовну заяву Фізичної особи-підприємця Збаращук Марини Леонідівни залишено без руху. Встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
18.08.2023 до суду надійшли письмові пояснення Фізичної особи-підприємця Збаращук Марини Леонідівни щодо виправлення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.08.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову та характер спірних правовідносин, судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.
При цьому, судом повідомлено відповідача, що останній протягом п'яти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі може подати заяву із обгрунтованими запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження (у разі їх наявності).
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Згідно ч. 8 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України, суддя з метою визначення підсудності може також користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру.
Згідно даних з Єдиного державного демографічного реєстру місцезнаходженням Скока Олександра Юрійовича є: АДРЕСА_1 .
Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 23.08.2023 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, а саме: вул. Чистяківська, буд. 6/10, Київ, 03062, проте до суду повернувся конверт з ухвалою суду, з відмітками «адресат відсутній за вказаною адресою»/ «за закінченням терміну зберігання».
Згідно зі ст. 232 Господарського процесуального кодексу України судовими рішеннями є: ухвали; рішення; постанови; судові накази. Процедурні питання, повязані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал.
Пунктом 4 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
За змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п'ять календарних днів з дня надходження листа до об'єкта поштового зв'язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об'єктом поштового зв'язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.
Отже, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлявся належним чином.
Суд також зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "за закінченням терміну зберігання", "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
Крім того, суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 29.03.2021 року у справі № 910/1487/20, де зазначено, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Верховного Суду від 27.11.2019 року у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 року у справі № 24/260-23/52-б).
При цьому, за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Частинами 1, 2 ст.3 Закону України "Про доступ до судових рішень" визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 921/6/18, від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17, від 12.04.2021 у справі № 910/8197/19, від 09.12.2021 у справі № 911/3113/20 та від 19.12.2022 у справі № 910/1730/22.
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 23.08.2023 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Крім того, суд зазначає, що відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно ч. 4 ст. 116 Цивільного кодексу України, якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.
Як вбачається з матеріалів справи, провадження у даній справі відкрито ухвалою суду від 23.08.2023, тож двомісячний строк для винесення рішення припадає на 23.10.2023, проте враховуючи що суддя Щербаков С.О. перебував на навчанні в Національній школі суддів України, то рішення у даній справі винесено 13.11.2023.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -
ВСТАНОВИВ:
04.01.2023 між Фізичною особою-підприємцем Збаращук Мариною Леонідівною (далі - орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Скоком Олександром Юрійовичем, який припинив підприємницьку діяльність за власним рішенням 15.04.2023, (далі - орендар) укладено договір оренди обладнання №04/01/23, умовами якого передбачено, що Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування обладнання для приготування кави, що є об?єктом оренди за цим Договором, яке надалі іменується «Обладнання». Найменування Обладнання, його характеристики (модель, серійний номер (за наявності), вартість) та кількість зазначено в Додатку №l до цього Договору, який є невід?ємною частиною цього Договору.
Відповідно до п. 2.2 договору, факт передачі Обладнання підтверджується актами прийому-передачі, які підписуються уповноваженими представниками Сторін та скріплюються печатками Сторін. Акти прийому-передачі Обладнання в оренду є невід'ємною частиною цього Договору.
Склад кожного окремого Обладнання та інші його характеристики (модель, серійний номер (за наявності), місце розташування, заставна вартість та кількість Обладнання, що передається Орендарю) узгоджується Сторонами шляхом підписання акту прийому-передачі (п.2.3 договору)
Згідно п. 2.4 договору, дата підписання акта прийому-передачі є датою передачі Обладнання в оренду. Обов?язок підготовки акта прийому-передачі Обладнання в оренду лежить на Орендодавця.
По закінченню строку оренди Орендар зобов?язаний повернути Орендодавцю Обладнання за актами прийому-передачі (п.3.1 договору).
Відповідно до п.3.2 договору, в разі припинення дії цього Договору з підстав, передбачених п. п. 4.11, 11.2, 11.3, 11.5 цього Договору, Орендар зобов?язаний повернути Обладнання Орендодавцю за актами прийому-передачі невідкладно, але не пізніше 3 (трьох) календарних днів з моменту припинення Договору.
Факт повернення Обладнання з оренди підтверджується актами прийому-передачі, які підписуються уповноваженими представниками Сторін та скріплюються печатками Сторін. Акти прийому-передачі Обладнання з оренди є невід?ємною частиною цього Договору (п.3.3 договору).
Пунктом 4.2 договору передбачено, що фактичне місцезнаходження Обладнання визначається в акті прийому-передачі Обладнання або вказується в окремому додатку до нього із переліком адрес розташування. Зміна місця розташування Обладнання можлива лише за письмовою згодою Орендодавця. Про наміри здійснення зміни місця розташування Орендар завчасно письмово повідомляє Орендодавця шляхом направлення електронного листа, а також засобами факсимільного зв?язку не пізніше ніж за 5 днів до запланованої лати здійснення переміщення Обладнання. Здійснення переміщення Обладнання до нового місця розташування відбувається лише після отримання Орендарем письмової згоди Орендодавця.
Згідно з п.5.2 договору щомісячний розмір орендної плати за користування Обладнанням становить _ грн. та _ кг кави Cavarro. Визначається у відповідності з найменуванням та кількістю Обладнання, що передається в Оренду. Заставна вартість сплачується у розмірі місячної (оговореної) ставки оренди однієї одиниці обладнання. Орендодавець має право переглядати розмір орендної плати. Зміну розміру орендної плати Сторони погоджують у додатках до Договору, доповненнях, додаткових угодах або інших документах, які підписуються уповноваженими представниками Сторін та скріплюються печатками Сторін.
Орендна плата сплачується Орендарем щомісячно на поточний рахунок Орендодавця до 5 (п?ятого) числа наступного місяця за місяцем, протягом якого здійснюватиметься оренда Обладнання. (п.5.3 договору)
Згідно з п.5.6 договору акт приймання-передачі наданих послуг з оренди Обладнання за цим Договором складається та підписується сторонами щомісячно в останній робочий день поточного місяця. Обов?язок підготовки акта приймання-передачі наданих послуг з оренди Обладнання лежить на Орендодавцеві. Орендар протягом 10 (десяти) робочих днів з моменту отримання Актів зобов??язується підписати обидва примірники та повернути один Орендодавцю або направити мотивовану відмову від підписання. Якщо протягом одного календарного місяця з моменту відправлення Актів Орендарю, Орендодавець не отримає підписаний Орендарем Акт або мотивовану відмову від підписання, Акт вважається прийнятим (оформленим) з додержанням усіх умов Договору.
Пунктом 7.6 договору передбачено, що якщо Орендар не виконує обов?язку щодо повернення Обладнання, Орендодавець має право вимагати від Орендаря сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування Обладнанням за час прострочення.
Цей Договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 10.05.2023 року. Якщо за місяць до дати закінчення строку дії цього Договору жодна із сторін не заявить про свій намір припинити його дію, цей Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік на тих самих умовах. (п. 11.1. договору).
Згідно з п.11.3 договору орендодавець має право достроково розірвати цей Договір в разі, якщо:
- Орендар використовує Обладнання в порушення умов Договору та/або цільового призначення Обладнання;
- Орендар своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження Обладнання.
Про дострокове розірвання цього Договору Орендодавець повідомляє Орендаря письмовим повідомленням з зазначенням підстави дострокового розірвання за 5 (п?ять) календарних днів до дати розірвання. (п.11.4 договору)
Додатком №1 від 04.01.2023 до договору оренди обладнання №04/01/23 від 04.01.2023 сторони визначили перелік обладнання, яке передається орендарю у користування, а саме: кавоварка La Spaziale s2 - оціночна вартість 16200 грн., кавомолка Quamar M80 - оціночна вартість 10800 грн., загальний розмір орендної плати за користування обладнання в місяць становить 1000 грн. з ПДВ. Орендар приймає на себе зобов'язання здійснювати закупівлю кави Cavarro в зернах не менше 5 кг.
Крім того, додатком №1 від 16.01.2023 до договору оренди обладнання №04/01/23 від 04.01.2023 сторони визначили перелік обладнання, яке передається орендарю у користування, а саме: кавомашина La Cimbali - оціночна вартість 21780 грн., кавомолка Fiorenzato F64E - оціночна вартість 10050 грн., загальний розмір орендної плати за користування обладнання в місяць становить 1000 грн. з ПДВ. Орендар приймає на себе зобов'язання здійснювати закупівлю кави Cavarro в зернах не менше 5 кг.
Також, додатком №1 від 24.01.2023 до договору оренди обладнання №04/01/23 від 04.01.2023 сторони визначили перелік обладнання, яке передається орендарю у користування, а саме: кавоварка La San Marco 85 S SPRINT - оціночна вартість 16200 грн., кавомолка Fiorenzato F64E - оціночна вартість 10050 грн., загальний розмір орендної плати за користування обладнання в місяць становить 1000 грн. з ПДВ. Орендар приймає на себе зобов'язання здійснювати закупівлю кави Cavarro в зернах не менше 5 кг.
Додатком №1 від 23.02.2023 до договору оренди обладнання №04/01/23 від 04.01.2023 сторони визначили перелік обладнання, яке передається орендарю у користування, а саме: кавомолка Quamar Macinadosafore M180 - оціночна вартість 10800 грн., кавомолка Quamar Macinadosafore M180 - оціночна вартість 10800 грн., кавомолка Quamar Macinadosafore M180 - оціночна вартість 10800 грн., загальний розмір орендної плати за користування обладнання в місяць становить 1350 грн. з ПДВ.
06.01.2023 Фізичною особою-підприємцем Збаращук Мариною Леонідівною (орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Скоком Олександром Юрійовичем, який припинив підприємницьку діяльність за власним рішенням 15.04.2023, (орендар) складено та підписано акт приймання-передачі за договором оренди обладнання №04/01/23 від 04.01.2023, відповідно до якого орендодавець передає, а орендар приймає в оренду обладнання: кавоварка La Spaziale s2 - оціночна вартість 16200 грн., кавомолка Quamar M80 - оціночна вартість 10800 грн.
Також, 16.01.2023 Фізичною особою-підприємцем Збаращук Мариною Леонідівною (орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Скоком Олександром Юрійовичем (орендар) складено та підписано акт приймання-передачі за договором оренди обладнання №04/01/23 від 04.01.2023, відповідно до якого орендодавець передає, а орендар приймає в оренду обладнання: кавомашина La Cimbali - оціночна вартість 21780 грн., кавомолка Fiorenzato F64E - оціночна вартість 10050 грн.
16.01.2023 Фізичною особою-підприємцем Збаращук Мариною Леонідівною (орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Скоком Олександром Юрійовичем (орендар) складено та підписано акт приймання-передачі за договором оренди обладнання №04/01/23 від 04.01.2023, відповідно до якого орендодавець передає, а орендар приймає в оренду обладнання: кавоварка La San Marco 85 S SPRINT - оціночна вартість 16200 грн., кавомолка Fiorenzato F64E - оціночна вартість 10050 грн.
23.02.2023 Фізичною особою-підприємцем Збаращук Мариною Леонідівною (орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Скоком Олександром Юрійовичем, який припинив підприємницьку діяльність за власним рішенням 15.04.2023 (орендар) складено та підписано акт приймання-передачі за договором оренди обладнання №04/01/23 від 04.01.2023, відповідно до якого орендодавець передає, а орендар приймає в оренду обладнання: кавомолка Quamar Macinadosafore M180 - оціночна вартість 10800 грн., кавомолка Quamar Macinadosafore M180 - оціночна вартість 10800 грн., кавомолка Quamar Macinadosafore M180 - оціночна вартість 10800 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій повідомив відповідача про припинення договору оренди обладнання №04/01/23 від 04.01.2023 з 10.05.2023, а також вимагав сплатити заборгованість у розмірі 20 900, 00 грн., що підтверджується копіями опису вкладення у цінний лист від 10.05.2023, накладної.
Позивач зазначає, що починаючи з 10.05.2023 у відповідача виникло зобов'язання з повернення орендованого обладнання та погашення наявних сум заборгованості за договором.
Отже, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує свої зобов'язання за договором щодо сплати орендної плати та повернення орендованого майна після закінчення терміну дії договору, у зв'язку з чим просить суд стягнути з відповідача заборгованість по сплаті орендної плати у розмірі 35 450, 00 грн.
Крім того, оскільки відповідач не виконав зобов'язання за договором оренди щодо повернення об'єкту оренди, позивач просить суд стягнути з відповідача 17 400, 00 грн. - неустойки у розмірі подвійної орендної плати та 117 480, 00 грн. - вартості неповернутого обладнання.
Також за несвоєчасну сплату орендної плати за період дії договору позивачем заявлено до стягнення пеню у розмірі 3 739, 25 грн. за загальний період прострочення з 11.05.2023 по 26.07.2023 та інфляційні втрати у розмірі 462, 27 грн. за загальний період прострочення з 11.05.2023 по 25.07.2023.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору оренди обладнання №04/01/23 від 04.01.2023, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором оренди.
Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Так, згідно зі ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
У відповідності до ст. 760 Цивільного кодексу України, предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму. Предметом договору найму можуть бути майнові права.
Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Згідно ст. 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).
Частинами 1, 4 ст. 286 Господарського кодексу України визначено що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Судом встановлено, що на виконання умов договору оренди обладнання №04/01/23 від 04.01.2023 орендодавець передав, а орендар в свою чергу прийняв в оренду обладнання, а саме: кавоварку La Spaziale s2 - оціночна вартість 16200 грн., кавомолку Quamar M80 - оціночна вартість 10800 грн., кавомашину La Cimbali - оціночна вартість 21780 грн., кавомолку Fiorenzato F64E - оціночна вартість 10050 грн., кавоварку La San Marco 85 S SPRINT - оціночна вартість 16200 грн., кавомолку Fiorenzato F64E - оціночна вартість 10050 грн., кавомолку Quamar Macinadosafore M180 - оціночна вартість 10800 грн., кавомолку Quamar Macinadosafore M180 - оціночна вартість 10800 грн., кавомолку Quamar Macinadosafore M180 - оціночна вартість 10800 грн., що підтверджується актами приймання-передачі від 06.01.2023, від 16.01.2023, від 16.01.2023, від 23.02.2023, які підписані представниками сторін та скріплені печаткою позивача.
Відповідно до умов укладеного між сторонами договору дата підписання акта прийому-передачі є датою передачі Обладнання в оренду (п.2.4 договору)
Звертаючись до суду з даним позовом позивач вказує, що за відповідачем утворилась заборгованість зі сплати орендної плати за період дії договору з січня 2023 по травень 2023.
Суд зазначає, що додатками від 04.01.2023, від 16.01.2023, від 24.01.2023 та від 23.02.2023 до договору оренди обладнання №04/01/23 від 04.01.2023 сторони визначили, зокрема перелік обладнання, яке передається орендарю у користування, загальний розмір орендної плати за користування обладнання в місяць.
Згідно п. 5.2. договору, орендна плата сплачується Орендарем щомісячно на поточний рахунок Орендодавця до 5 (п?ятого) числа наступного місяця за місяцем, протягом якого здійснюватиметься оренда Обладнання.
Тож, суд зазначає, що додатками до договору чітко визначено суму яка підлягає сплаті відповідачем кожного місяца, п. 5.3 договору строк оплати орендної плати, тобто договір не містить прив'язки до моменту отримання відповідачем рахунку на оплату або підписання акту, як підставу для здійснення відповідачем оплати орендної плати.
Отже, суд зазначає, що відповідач, в порушення умов договору, не здійснив сплату орендної плати за обладнання на користь позивача в повному обсязі, а саме за період з січня 2023 по травень 2023, тобто не виконав свої зобов'язання належним чином, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість по сплаті орендної плати у розмірі 35 405, 00 грн за договором оренди обладнання № 04/01/23 від 04.01.2023.
Згідно з ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Отже, суд зазначає, що відповідач, в порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України, не здійснив сплату орендної плати за період дії договору в повному обсязі, тобто не виконав свої зобов'язання належним чином.
Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Таким чином, враховуючи умови п. 5.3. договору, відповідач зобов'язаний був перераховувати орендну плату до 5 (п?ятого) числа наступного місяця за місяцем, протягом якого здійснюватиметься оренда Обладнання, чого відповідачем не здійснено. Доказів зворотного суду не надано.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи викладене вище, оскільки відповідач не здійснив сплату орендної плати в повному обсязі, тобто не виконав свої зобов'язання належним чином, суд дійшов висновку, що відповідачем порушено умови договору оренди обладнання №04/01/23 від 04.01.2023, положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, а тому підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 35 405, 00 грн.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 17 400, 00 грн. - неустойки у розмірі подвійної орендної плати та 117 480, 00 грн. - вартості неповернутого обладнання.
Як вказує позивач, відповідач після припинення договірних відносин не повернув позивачу обладнання з оренди, у зв'язку з чим ним заявлено вимогу про стягнення з відповідача 17 400, 00 грн. - неустойки у розмірі подвійної орендної плати та 117 480, 00 грн. - вартості неповернутого обладнання.
Згідно з приписами частини другої статті 291 Господарського кодексу України договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.
Частиною четвертою статті 284 Господарського кодексу України передбачено, що строк договору оренди визначається за погодженням сторін.
Цей Договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 10.05.2023 року. Якщо за місяць до дати закінчення строку дії цього Договору жодна із сторін не заявить про свій намір припинити його дію, цей Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік на тих самих умовах. (п. 11.1. договору).
Згідно з п.11.3 договору орендодавець має право достроково розірвати цей Договір в разі, якщо:
- Орендар використовує Обладнання в порушення умов Договору та/або цільового призначення Обладнання;
- Орендар своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження Обладнання.
Про дострокове розірвання цього Договору Орендодавець повідомляє Орендаря письмовим повідомленням з зазначенням підстави дострокового розірвання за 5 (п?ять) календарних днів до дати розірвання (п.11.4 договору).
Відповідно до частини четвертої статті 291 Господарського кодексу України, правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.
Згідно п.3.2 договору в разі припинення дії цього Договору з підстав, передбачених п. п. 4.11, 11.2, 11.3, 11.5 цього Договору, Орендар зобов?язаний повернути Обладнання Орендодавцю за актами прийому-передачі невідкладно, але не пізніше 3 (трьох) календарних днів з моменту припинення Договору.
Відповідно до частини першої статті 785 Цивільного кодексу України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
З матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до відповідача із заявою, в якій повідомив відповідача про припинення договору оренди обладнання №04/01/23 від 04.01.2023 з 10.05.2023, що підтверджується копіями опису вкладення у цінний лист від 10.05.2023, накладної.
Враховуючи викладене, приймаючи до уваги п.11.4 договору оренди обладнання №04/01/23 від 04.01.2023, суд зазначає, що договір є розірваним з 15.05.2023, оскільки позивачем всупереч вимог договору не було повідомлено орендаря за 5 (п?ять) календарних днів до дати розірвання.
Статтею 795 Цивільного кодексу України визначено, що повернення наймачем предмета договору найму, якщо ним є будівля або інша капітальна споруда (їх окрема частина), оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.
Таким чином, у разі припинення цього договору, у відповідача виникає обов'язок повернути наймодавцеві майно з оренди, оскільки договір припинив свою дію, внаслідок чого наймач втратив право на користування об'єктом оренди.
Тобто, після закінчення строку дії договору, відповідач відповідно до п.3.2 договору, зобов'язаний був у термін не пізніше 3 (трьох) календарних днів з моменту припинення Договору, повернути Обладнання Орендодавцю за актами прийому-передачі, а саме у строк по 18.05.2023.
Проте, суд зазначає, що матеріали справи не містять, а відповідачем в свою чергу не надано суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження повернення позивачу за актами прийому-передачі обладнання, яке було передано на виконання умов договору оренди обладнання №04/01/23 від 04.01.2023, а саме: кавоварку La Spaziale s2 - оціночна вартість 16200 грн., кавомолку Quamar M80 - оціночна вартість 10800 грн., кавомашину La Cimbali - оціночна вартість 21780 грн., кавомолку Fiorenzato F64E - оціночна вартість 10050 грн., кавоварку La San Marco 85 S SPRINT - оціночна вартість 16200 грн., кавомолку Fiorenzato F64E - оціночна вартість 10050 грн., кавомолку Quamar Macinadosafore M180 - оціночна вартість 10800 грн., кавомолку Quamar Macinadosafore M180 - оціночна вартість 10800 грн., кавомолку Quamar Macinadosafore M180 - оціночна вартість 10800 грн.
Згідно приписів ст. 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
За таких обставин, враховуючи встановлені вище обставини, суд приходить до висновку про задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача 117 480, 00 грн. - вартості неповернутого обладнання.
Що стосується вимог позивача в частині стягнення з відповідача 17 400, 00 грн. - неустойки у розмірі подвійної орендної плати, суд зазначає.
Положеннями статті 549 Цивільного кодексу України та статті 230 Господарського кодексу України визначено загальне поняття штрафних санкцій, яке у господарському судочинстві включає неустойку, штраф, пеню, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил господарської діяльності, невиконання господарського зобов'язання.
За приписами статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Частиною першою статті 230 Господарського кодексу України визначено поняття штрафних санкцій. Ними визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до частини першої статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина перша статті 548 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 2 статті 785 Цивільного кодексу України якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.
Тобто неустойка згідно із частиною другої статті 785 Цивільного кодексу України розглядається як законна неустойка і застосовується незалежно від погодження сторонами цієї форми відповідальності в договорі найму (оренди).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (ст. 610 ЦК України), а простроченням боржника є невиконання його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).
Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника встановлених законом негативних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового обов'язку, що узгоджується з нормами статті 610 ЦК України та статті 216 ГК України.
Відповідно до статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
При здійсненні оцінки правомірності заявлених вимог про стягнення неустойки в порядку частини 2 статті 785 ЦК України обов'язковим для суду є врахування обставин невиконання орендарем зобов'язання щодо неповернення майна в контексті його добросовісної поведінки як контрагента за договором оренди та її впливу на обставини неповернення майна орендодавцеві зі спливом строку дії орендних правовідносин.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 24.10.2019 у справі №904/3315/18 (пункти 137-139) та у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 13.12.2019 у справі №910/20370/17.
Відповідно до статті 614 Цивільного кодексу України для застосування наслідків, передбачених частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, необхідна наявність вини в особи, яка порушила зобов'язання. Тобто судам потрібно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов'язку не виконав.
Аналогічні за змістом правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №914/4238/15, від 24.04.2018 у справі №910/14032/17 та від 09.09.2019 у справі №910/16362/18 (пункт 51), від 13.12.2019 у справі №910/20370/17, від 06.07.2021 у справі №906/562/20.
До предмета доказування при вирішенні спорів щодо стягнення неустойки в порядку частини другої статті 785 Цивільного кодексу України як подвійної плати за користування орендованим майном після спливу строку дії договору оренди входять обставини, пов'язані із невжиттям орендарем належних заходів щодо повернення орендодавцю об'єкта оренди за наслідком припинення орендних правовідносин, за відсутності умов, які б перешкоджали орендарю вчасно повернути майно орендодавцю у визначений договором оренди строк; умисним ухиленням орендаря від обов'язку щодо повернення орендодавцю об'єкта оренди; утриманням орендованого майна у володінні орендаря та перешкоджанням орендарем у доступі орендодавця до належного йому об'єкта оренди; відсутністю з боку орендодавця бездіяльності та невчиненням ним дій, спрямованих на ухилення від обов'язку прийняти орендоване майно від орендаря та оформити повернення наймачем орендованого майна.
Обставини вчинення орендарем дій з повернення орендованого майна та відсутність у нього умислу на ухилення від повернення об'єкта оренди виключають можливість застосування орендодавцем до орендаря відповідальності у вигляді неустойки в порядку частини другої статті 785 Цивільного кодексу України.
Аналогічну правову позицію викладено Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 08.05.2018 у справі № 910/1806/17, об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 13.12.2019 у справі № 910/20370/17.
Неустойка, стягнення якої передбачено частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі, якщо наймач не виконує обов'язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця, коли користування майном стає неправомірним. Для притягнення орендаря, що порушив зобов'язання, до зазначеної відповідальності необхідна наявність вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 ЦК України.
Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 24.06.2021 у справі №908/3592/19.
З огляду на викладене, суд зазначає, що договір є підставою виникнення права наймача (орендаря) користуватися орендованим майном упродовж строку дії Договору зі сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами Договору; а припинення Договору є підставою виникнення обов'язку наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в Договорі.
Користування майном за Договором є правомірним, якщо воно відповідає умовам укладеного Договору та положенням чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини з урахуванням особливостей предмета найму та суб'єктів договірних правовідносин.
Відносини найму (оренди) у разі неправомірного користування майном можуть регулюватися умовами Договору, що визначають наслідки неправомірного користування майном, та нормами законодавства, які застосовуються до осіб, які порушили зобов'язання у сфері орендних відносин.
Правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов'язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов'язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 Цивільного кодексу України, статей 283, 284, 286 Господарського кодексу України. Із припиненням договірних (зобов'язальних) відносин за Договором у наймача (орендаря) виникає новий обов'язок - повернути наймодавцеві річ.
Під час розгляду справи судом встановлено, що договір оренди обладнання №04/01/23 від 04.01.2023 є розірваним з 15.05.2023.
Суд звертає увагу на те, що після спливу строку дії договору невиконання чи неналежне виконання обов'язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов'язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов'язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що користування майном після припинення Договору є таким, що здійснюється не відповідно до його умов - неправомірне користування майном, у зв'язку з чим вимога щодо орендної плати за користування майном за умовами Договору, що припинився (у разі закінчення строку, на який його було укладено тощо), суперечить змісту правовідносин за Договором найму (оренди) та регулятивним нормам Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.
Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма статті 762 Цивільного кодексу України ("Плата за користування майном") і охоронна норма частини другої статті 785 Цивільного кодексу України ("Обов'язки наймача у разі припинення договору найму") не можуть застосовуватися одночасно, адже орендар не може мати одночасно два обов'язки, які суперечать один одному: сплачувати орендну плату, що здійснюється за правомірне користування майном, і негайно повернути майно.
Отже, положення пункту 3 частини першої статті 3 та статті 627 Цивільного кодексу України про свободу договору не застосовуються до договорів оренди в тій їх частині, якою передбачені умови щодо здійснення орендної плати за період від моменту припинення дії договору до моменту повернення орендованого майна, оскільки сторони в такому випадку відступають від положень актів цивільного законодавства (стаття 6 Цивільного кодексу України).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.04.2021 року в справі № 910/11131/19.
В той же час, з огляду на вищенаведені норми чинного законодавства України, суд зазначає, що відповідач не спростував належними та допустимими доказами в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України обставин відсутності своєї вини у неповерненні Фізичній особі-підприємцю Збаращук Марині Леонідівні орендованого обладнання за договором оренди обладнання №04/01/23 від 04.01.2023, як після його розірвання (15.05.2023), так і станом на момент вирішення даного спору, а також вжиття всіх належних заходів щодо виконання свого обов'язку з повернення об'єкту оренди.
Суд, перевіривши розрахунок неустойки за загальний період прострочення червень - липень 2023 у розмірі 17 400, 00 грн., дійшов до висновку, що вказані позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі та до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає неустойка у розмірі 17 400, 00 грн.
Крім того, за несвоєчасну сплату орендної плати за договором позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню у сумі 3 739, 25 грн. за загальний період прострочення з 11.05.2023 по 26.07.2023 та інфляційні втрати у розмірі 462, 27 грн. за загальний період прострочення з 11.05.2023 по 26.07.2023.
Пунктом 7.2 договору передбачено, що за порушення Орендарем строків виконання грошових зобов?язань, передбачених цим Договором, Орендар сплачує Орендодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, від розміру простроченого грошового зобов?язання за кожен день прострочення, інфляційні та 20 процентів річних від простроченої суми.
Згідно ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.
При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року)
Оскільки положення договору не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 Господарського кодексу України, то нарахування штрафних санкцій припиняється зі сплином 6 місяців.
Судом перевірено правильність наданого позивачем розрахунку пені та встановлено, що останній не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки починаючи з 15.05.2023 договір є розірваним й позивач має право на стягнення з відповідача неустойки в порядку частини другої статті 785 Цивільного кодексу України як подвійної плати за користування орендованим майном після спливу строку дії договору оренди, а тому вимоги позивача в частині стягнення пені на підставі п.7.2 договору за період з 15.05.2023 по 26.07.2023 є необґрунтованими. А тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня у сумі 194, 25 грн. за загальний період прострочення з 11.05.2023 по 14.05.2023.
Крім того, за несвоєчасну сплату орендної плати за договором позивачем також заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати у розмірі 462, 27 грн. за загальний період прострочення з 11.05.2023 по 26.07.2023.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у справі № 924/312/18 від 13.02.2019 р., у справі № 910/5625/18 від 24.04.2019 р., у справі №910/21564/16 від 10.07.2019 р.
Судом перевірено правильність наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат нарахованих на суму боргу зі сплати орендної плати і встановлено, що останні відповідають вимогам чинного законодавства, зокрема, проведені з урахуванням моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов'язання та за відповідний період прострочення.
Оскільки матеріалами справи підтверджується прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання зі сплати орендної плати у розмірі 34 450, 00 грн, в силу положень ст. 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню з відповідача 462, 27 грн. - інфляційних втрат за загальний період прострочення з 11.05.2023 по 26.07.2023.
З огляду на викладене, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими та відповідно такими, що підлягають задоволенню частково.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Крім того, позивачем заявлено про стягнення зі Скока Олександра Юрійовича витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000, 00 грн.
Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.
У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.
Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.11.2018 по справі №910/23210/17 та від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17.
У пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать й консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Наведена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду по справі № 775/9215/15ц від 19.02.2020 року.
Як вбачається з матеріалів справи, 03.05.2023 між Фізичною особою-підприємцем Збаращук Мариною Леонідівною та адвокатом Огнев'юк Тетяною Василівною укладено договір про надання правничої допомоги № 06-01/2023, предметом якого є надання адвокатом усіма законними методами та способами правничої допомоги клієнту з метою захисту його прав та законних інтересів.
Додатком №1 від 20.07.2023 до договору про надання правничої допомоги № 06-01/2023 сторони визначили, що Адвокат зобов?язується зібрати докази, підготувати та подати до Господарського суду міста Києва позовну заяву та необхідні документи для забезпечення надання правничої допомоги, пов?язаною з неналежним виконанням Скоком О.Ю. своїх зобов?язань за договором оренди обладнання від 04.01.2023.
Адвокат зобов?язується здійснювати представництво інтересів Клієнта в Господарському суді міста Києва. З метою представництва інтересів Клієнта Адвокату надаються всі права передбачені Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», Господарським процесуальним кодексом України та іншими положеннями чинного законодавства України без будь-яких обмежень (п.1.2 додатку).
Гонорар Адвоката за підготовку та подачу визначених в п.1.1 Додатку до Договору документів та участь у судових засіданнях (в т.ч. в режимі відеоконференції) становить 10 000,00 грн. без ПДВ (десять тисяч гривень). Належним підтвердженням проведення повного розрахунку між Сторонами є виписка з банківської установи про зарахування грошових коштів в сумі 10 000 грн. на картковий рахунок IBAN НОМЕР_1 (установа банку - ПриватБанк). (п.1.4 додатку)
З матеріалів справи вбачається, що позивачем на підставі договору про надання правничої допомоги № 06-01/2023 від 20.07.2023 було сплачено на користь адвоката грошові кошти у розмірі 11 700, 00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №15 від 26.07.2023.
Судом встановлено, що Огнев'юк Тетяна Василівна є адвокатом в розумінні Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", що підтверджується свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЧН №000183, інформацією з Єдиного реєстру адвокатів України.
Згідно зі ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Згідно ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України „Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, п. 269). (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 22.11.2017 року у справі № 914/434/17).
Суд зазначає, що у розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 13.12.2018 у справі №816/2096/17, від 16.05.2019 у справі №823/2638/18, від 09.07.2019 у справі № 923/726/18, від 26.02.2020 у справі № 910/14371/18, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.
Відповідно до частини 5, 6 ст. 126 ГПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
З врахуванням викладеного, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям (аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанові Верховного Суду від 05.03.2020 у справі № 911/471/19).
Крім того, за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Натомість положеннями пункту 2 частини 2 ст. 126 ГПК України регламентовано порядок компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги (витрати на проїзд, проживання, поштові послуги тощо), для розподілу яких необхідною умовою є надання відповідних доказів, які підтверджують здійснення таких витрат.
Аналогічних висновків дійшла Об'єднана палата Верховного Суду в постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19.
За таких обставин, враховуючи те, що судом частково задоволено позовні вимоги, перевіривши подані позивачем докази на підтвердження обсягу виконаних робіт на надання правової допомоги, дослідивши співмірність заявленої позивачем суми із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), суд вважає за можливе покласти на відповідача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 9 796, 88 грн. пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.
ВИРІШИВ:
1. Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Збаращук Марини Леонідівни - задовольнити частково.
2. Стягнути зі Скока Олександра Юрійовича ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код - НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Фізичної особи-підприємця Збаращук Марини Леонідівни ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код - НОМЕР_3 ) 35 450 (тридцять п'ять тисяч чотириста п'ятдесят) грн 00 коп. - заборгованості, 194 (сто дев'яносто чотири) грн. 25 коп. - пені, 462 (чотириста шістдесят дві) грн. 27 коп. - інфляційних втрат, 117 480 (сто сімнадцять тисяч чотириста вісімдесят) грн 00 коп. - вартості неповернутого обладнання, 17 400 (сімнадцять тисяч чотириста) грн 00 коп. - неустойки, 2 622 (дві тисячі шістсот двадцять дві) грн 37 коп. - судового збору та 9 796 (дев'ять тисяч сімсот дев'яносто шість) грн. 88 коп. - витрат на професійну правничу допомогу.
3. В іншій частині позову - відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду або через відповідний місцевий господарський суд.
Суддя С.О. Щербаков