ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02.11.2023Справа № 910/12703/23
Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., за участю секретаря судового засідання Яременко Т.Є., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО СОІЛ"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЕТ ТРЕЙДІНГ"
про стягнення 2 018 479, 27 грн.
Представники:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: Пилюченко І.Г.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРО СОІЛ" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЕТ ТРЕЙДІНГ" (далі-відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 2 018 479, 27 грн, з яких: 354 188, 56 грн - пені, 1 407 662, 09 грн - інфляційних втрат та 256 628, 62 грн - 3 % річних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки № РА0027-ТSР від 05.08.2019.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.08.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи здійснюється в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 14.09.2023.
06.09.2023 до суду надійшов відзив Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЕТ ТРЕЙДІНГ" на позовну заяву, в якому відповідач, зокрема зазначає, що позивачем некоректно визначений граничний термін оплати за товар. Крім того, відповідач просить суд зменшити загальну суму пені, інфляційних втрат та 3 % річних, що підлягають стягненню з відповідача до 10 000, 00 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.09.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Судове засідання у справі № 910/12703/23 призначено на 12.10.2023.
02.10.2023 до суду надійшли пояснення позивача щодо здійснення розрахунку пені, 3 % річних та інфляційних втрат, в яких позивач, зокрема зазначає, що доводи відповідача щодо необхідності направлення вимоги після спливу одного року відстрочення не відповідають дійсності, оскільки відповідачем в період дії відстрочення з 07.08.2019 по 05.04.2021 систематично здійснювалися платежі та проводилось погашення заборгованості.
Судове засідання призначене на 12.10.2023 не відбулося, у зв'язку з тим, що 12.10.2023 о 9 год 25 хв припинилось постачання електричної енергії до приміщень Господарського суду міста Києва, розташованих по вул. Б. Хмельницького, 44, 44-Б, 44-В, що унеможливило функціонування автоматизованої системи документообігу суду, реєстрацію документів, здійснення автоматизованого розподілу судових справ і матеріалів, фіксування судових засідань технічними засобами тощо. Об 11 год 30 хв 12.10.2023 електропостачання будівель суду було відновлено, проте сервер бази даних комп?ютерної програми "Діловодство спеціалізованого суду" потребував проведення налагоджувальних робіт. Роботу автоматизованої системи документообігу суду у штатному режимі було відновлено о 14 год 30 хв 12.10.2023, про що Господарським судом міста Києва складено акт від 12.10.2023.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.10.2023 судове засідання призначено на 02.11.2023.
У цьому судовому засіданні представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог та просив суд у разі задоволення позовних вимог зменшити загальну суму пені, інфляційних втрат та 3 % річних, що підлягають стягненню з відповідача до 10 000, 00 грн.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив, однак був повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання належним чином, що підтверджується відстеженням пересилання поштових відправлень на сайті АТ «Укрпошта» за штрихкодовим ідентифікатором: 0600052879075 (0690018085697), відповідно до якого 20.10.2023 представник позивача отримав ухвалу суду від 12.10.2023.
Приймаючи до уваги, що представник позивача був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представників позивача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.
Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.
У судовому засіданні 02.11.2023 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, Господарський суд міста Києва
ВСТАНОВИВ:
05.08.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРО СОІЛ" (далі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АЛЕТ ТРЕЙДІНГ" (далі - покупець) укладено договір поставки № РА0027-ТSР, умовами якого передбачено, що постачальник зобов'язується передати (поставити) в обумовлені строки (строк) покупцеві товар, зазначений у специфікації (специфікаціях) до цього договору, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Найменування та кількість товару, вид упаковки зазначається у специфікації (специфікаціях) до даного договору (п.1.2. договору).
Відповідно до п. 2.1. договору, постачальник здійснює поставку покупцю товару, зазначеного в специфікації (специфікаціях) протягом строку дії договору на умовах поставки визначених у відповідній специфікації відповідно до умов Інкотермс 2010 (Правил МТП з використання термінів для внутрішньої та міжнародної торгівлі) з урахуванням особливостей, пов'язаних із внутрішньодержавним характером цього договору.
Згідно п. 2.8. договору, при поставці товару на умовах СРТ або FCA обов'язок постачальника поставити товар вважається виконаним з моменту передачі Товару першому перевізнику, з цього моменту до покупця переходить право власності та покупець несе ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) товару, в тому числі покупець несе ризик природної втрати, пов'язаної із його перевезенням.
За умовами п. 3.3.1. договору, товар постачається на умовах повної попередньої оплати, якщо сторони не погодили інше у відповідній специфікації.
Пунктом 3.4. договору визначено, що покупець зобов'язаний повністю оплатити товар, що підлягає поставці за відповідною специфікацією, протягом трьох (3) днів із дня підписання сторонами такої специфікації, якщо сторони не погодять інший строк оплати у самій специфікації.
Відповідно до п. 4.4. договору, за порушення строків оплати товару та/або вартості його перевезення (п. 3.6., п. 3.7. договору), покупець сплачує на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від вартості товару та/або вартості його перевезення, оплату якого прострочено, за кожний день такого прострочення.
Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2019, а в частині проведення розрахунів - до їх повного виконання (п. 5.6. договору).
Специфікацією № 1 до договору поставки № РА0027-ТSР від 05.08.2019 визначено товар, що необхідно поставити, а саме "Потрійний суперфосфат (TSP)", у кількості 3 000 тонн, загальною вартістю 35 550 000, 00 грн. (з урахуванням ПДВ).
Пунктом 4 специфікації сторони погодили умови оплати, а саме відстрочення платежу строком на 1 (один) рік, за першою вимогою постачальника.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору № РА0027-ТSР від 05.08.2019 позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 35 550 000, 00 грн, що підтверджується видатковими накладними № 1 від 14.08.2019 на суму 767 880, 00 грн; № 2 від 15.08.2019 на суму 2 424 510, 00 грн; № 3 від 16.08.2019 на суму 1 535 760, 00 грн; № 4 від 19.08.2019 на суму 5 261 400, 00 грн; № 5 від 20.08.2019 на суму 1 151 820, 00 грн; № 6 від 28.08.2019 на суму 547 470, 00 грн; № 9 від 03.09.2019 на суму 3 199 500, 00 грн; № 10 від 04.09.2019 на суму 1 578 420, 00 грн; № 11 від 09.09.2019 на суму 2 559 600, 00 грн; № 12 від 12.09.2019 на суму 1 315 350, 00 грн; № 13 від 13.09.2019 на суму 1 919 700, 00 грн; № 14 від 14.09.2019 на суму 291 510, 00 грн; № 15 від 15.09.2019 на суму 639 900, 00 грн; № 16 від 16.09.2019 на суму 270 180, 00 грн; № 17 від 20.09.2019 на суму 270 180, 00 грн; № 23 від 23.09.2019 на суму 298 620, 00 грн; № 18 від 24.09.2019 на суму 4 479 300, 00 грн; № 19 від 26.09.2019 на суму 3 220 830, 00 грн; № 20 від 27.09.2019 на суму 2 005 020, 00 грн; № 21 від 01.10.2019 на суму 1 329 570, 00 грн; № 22 від 03.10.2019 на суму 270 180, 00 грн; № 24 від 07.10.2019 року на суму 213 300, 00 грн., які підписані представниками сторін та скріплені печатками підприємств.
Проте, відповідач за поставлений товар розрахувався частково на суму 33 033 062, 36 грн, що підтверджується банківськими виписками, внаслідок чого за Товариством з обмеженою відповідальністю "АЛЕТ ТРЕЙДІНГ" утворилась заборгованість у розмірі 2 516 937, 64 грн.
У зв'язку з цим, Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРО СОІЛ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЕТ ТРЕЙДІНГ" про стягнення заборгованості у розмірі 2 516 937, 64 грн. за договором поставки № РА0027-TSP від 05.08.2019.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.02.2023 у справі № 910/1493/22, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.05.2023 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Соіл" задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Алет Трейдінг" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Соіл" 2 516 937 (два мільйона п'ятсот шістнадцять тисяч дев'ятсот тридцять сім) грн. 64 коп. заборгованості, а також 37 754 (тридцять сім тисяч сімсот п'ятдесят чотири) грн. 06 коп. витрат зі сплати судового збору.
Судом у справі № 910/1493/22 встановлено, що залишок заборгованості відповідача за поставлений позивачем товар за договором поставки № РА0027-TSP від 05.08.2019 становить 2 516 937, 64 грн. Відповідачем факт поставки товару та розмір заборгованості за договором поставки № РА0027-TSP від 05.08.2019 у межах справи № 910/1493/22 не оспорювався.
Частиною 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Вказаний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/9823/17.
Отже, не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
При цьому, суд зазначає, що преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 в справі «Совтрансавто-Холдінг» проти України» та від 28.11.1999 року в справі «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Христов проти України» від 19.02.2009 та "Пономарьов проти України" від 03.04.2008).
Отже, обставини, які встановлені у рішенні Господарського суду міста Києва від 28.02.2023 у справі № 910/1493/22, яке набрало законної сили, мають преюдиційне значення та повторного доведення не потребують.
З матеріалів справи вбачається, що 11.07.2023 відповідачем було виконано рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2023 у справі № 910/1493/22 у повному обсязі, а саме перераховано позивачу грошові кошти у загальному розмірі 2 554 691, 70 грн (з урахуванням судового збору), що підтверджується платіжною інструкцією № 6900 від 11.07.2023.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначає, що грошове зобов'язання ТОВ "АЛЕТ ТРЕЙДІНГ" за договором поставки № РА0027-TSP від 05.08.2019 фактично виконано тільки 11.07.2023, у зв'язку з чим просить суд стягнути з відповідача 354 188, 56 грн - пені за період з 13.09.2020 по 05.04.2021, 1 407 662, 09 грн - інфляційних втрат за період з 13.09.2020 по 10.07.2023 та 256 628, 62 грн - 3 % річних за період з 13.09.2020 по 10.07.2023.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № РА0027-TSP від 05.08.2019, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.
Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Як встановлено судом вище, рішенням Господарського суду міста Києва від 28.02.2023 у справі № 910/1493/22, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.05.2023 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Соіл" задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Алет Трейдінг" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Соіл" 2 516 937 (два мільйона п'ятсот шістнадцять тисяч дев'ятсот тридцять сім) грн. 64 коп. заборгованості, а також 37 754 (тридцять сім тисяч сімсот п'ятдесят чотири) грн. 06 коп. витрат зі сплати судового збору.
Однак, відповідач рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2023 у справі № 910/1493/22, яке набрало законної сили, виконав 11.07.2023, що підтверджується платіжною інструкцією № 6900 від 11.07.2023.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Тож, позивач просить суд стягнути з відповідача 354 188, 56 грн - пені за період з 13.09.2020 по 05.04.2021, 1 407 662, 09 грн - інфляційних втрат за період з 13.09.2020 по 10.07.2023 та 256 628, 62 грн - 3 % річних за період з 13.09.2020 по 10.07.2023.
В свою чергу, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, що позивачем некоректно визначений граничний термін оплати за товар, оскільки позивач до пред'явлення позову про стягнення боргу у справі № 910/1493/22 не направляв жодної вимоги відповідачу про сплату боргу, враховуючи що специфікацією визначено, що оплата за поставлений товар здійснюється за першою вимогою постачальника. Тож, на думку відповідача, саме з 30.06.2022 відбулося прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, оскільки ухвала про відкриття провадження у справі № 910/1493/22 оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень 23.06.2023 та з урахуванням ч. 2 ст. 530 ЦК України.
Проте, суд не погоджується з такими твердженнями відповідача, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Згідно ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною другою статті 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Так, за умовами п. 3.3.1. договору, товар постачається на умовах повної попередньої оплати, якщо сторони не погодили інше у відповідній специфікації.
Пунктом 3.4. договору визначено, що покупець зобов'язаний повністю оплатити товар, що підлягає поставці за відповідною специфікацією, протягом трьох (3) днів із дня підписання сторонами такої специфікації, якщо сторони не погодять інший строк оплати у самій специфікації.
Специфікацією № 1 до договору поставки № РА0027-ТSР від 05.08.2019 сторони погодили умови оплати поставленого товару, а саме відстрочення платежу строком на 1 (один) рік, за першою вимогою постачальника.
Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
З матеріалів справи вбачається, що позивач в позасудовому порядку не звертався до відповідача з вимогою/претензією оплатити заборгованість за договором поставки № РА0027-ТSР від 05.08.2019 у розмірі 2 5169 37, 64 грн., як це визначено в специфікації № 1 до договору.
В той же час, суд зазначає, що законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги постачальником, а тому останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову.
Як встановлено судом вище, у зв'язку з тим, що відповідач не розрахувався у повному обсязі за поставлений товар, Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРО СОІЛ" зверталося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЕТ ТРЕЙДІНГ" про стягнення заборгованості у розмірі 2 516 937, 64 грн. за договором поставки № РА0027-TSP від 05.08.2019.
З бази діловодства Господарського суду міста Києва вбачається, що позовна заява про стягнення заборгованості за договором поставки № РА0027-TSP від 05.08.2019 була направлена позивачем на юридичну адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЕТ ТРЕЙДІНГ" (вул. Старокиївська, буд. 10, літера Г, м. Київ, 04116), що підтверджується відтиском календарного штемпеля поштового відділення на описі вкладенні у цінний лист: 5401711396384 - 01.02.2022, копією фіскального чеку від 01.02.2022 та накладною АТ «Укрпошта» № 5401711396384 від 01.02.2022.
Правила надання послуг поштового зв'язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 року № 270, визначають порядок надання послуг поштового зв'язку, права та обов'язки операторів поштового зв'язку і користувачів послуг поштового зв'язку та регулюють відносини між ними.
Правилами поштового зв'язку визначено, що:
адресат - фізична або юридична особа, якій адресується поштове відправлення, поштовий переказ, прізвище, ім'я та по батькові або найменування якої зазначені на поштовому відправленні, бланку поштового переказу в спеціально призначеному для цього місці;
поштова адреса - адреса відправника та адресата, яка зазначена на поштовому відправленні, бланку поштового переказу у спеціально призначеному для цього місці;
реєстроване поштове відправлення - поштове відправлення, яке приймається для пересилання з видачею розрахункового документа, пересилається з приписуванням до супровідних документів та вручається одержувачу під розписку;
повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу - повідомлення, яким оператор поштового зв'язку доводить до відома відправника чи уповноваженої ним особи інформацію про дату вручення реєстрованого поштового відправлення, виплати коштів за поштовим переказом та прізвище одержувача.
Також в силу Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 р., розрахунковий документ - (касовий чек, розрахункова квитанція тощо) видається відправникові з додержанням вимог Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" і підтверджує факт надання послуги відділенням зв'язку.
Згідно з п.1 глави ІІ Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених Наказом Міністерства інфраструктури України 28.11.2013 № 958, нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв'язку (без урахування вихідних днів об'єктів поштового зв'язку):
1) місцевої - Д+2, пріоритетної - Д+1;
2) у межах області та між обласними центрами України (у тому числі для міст Києва, Сімферополя, Севастополя) - Д+3, пріоритетної - Д+2;
3) між районними центрами різних областей України (у тому числі для міст обласного підпорядкування) - Д+4, пріоритетної - Д+3;
4) між іншими населеними пунктами різних областей України - Д+5, пріоритетної - Д+4,
де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об'єкті поштового зв'язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання.
Враховуючи те, що відправлення здійснено з м. Києва у м. Київ, у даному випадку нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції становлять 3 дні. Таким чином, відповідач мав отримати позовну заяву 04.02.2022.
Таким чином, враховуючи п. 4 специфікації № 1 до договору поставки № РА0027-ТSР від 05.08.2019 та приписи ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, суд зазначає, що відповідач зобов'язаний був оплатити товар у строк до 11.02.2022, тож, починаючи з 12.02.2022 відбулось прострочення виконання грошового зобов'язання.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно п. 4.4. договору, за порушення строків оплати товару та/або вартості його перевезення (п. 3.6., п. 3.7. договору), покупець сплачує на користь постчальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від вартості товару та/або вартості його перевезення, оплату якого прострочено, за кожний день такого прострочення.
Так, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 354 188, 56 грн - пені за період з 13.09.2020 по 05.04.2021.
Згідно ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.
При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року)
При розгляді даної справи судом встановлено, що у специфікації № 1 до договору сторони визначили, що оплата за поставлений товар здійснюється за першою вимогою постачальника, в свою чергу 01.02.2022 позивачем було надіслано на адресу відповідача позовну заяву про стягнення заборгованості за договором, яку відповідач мав отримати 04.02.2022, відповідно, з урахуванням приписів ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, строк оплати настав 11.02.2022 та починаючи з 12.02.2022 відбулось прострочення виконання грошового зобов'язання. Тобто, саме з цієї дати у позивача виникло право на нарахування та стягнення пені.
Проте, як встановлено судом, позивачем визначено початок перебігу прострочення виконання відповідачаем грошового зобов'язання починаючи з 13.09.2020 та здійснюється нарахування пені за період з 13.09.2020 по 05.04.2021, у зв'язку з чим вимога в цій частині не підлягає задоволенню, оскільки суд не може виходити за межі позовних вимог та нараховувати пеню за період, більший ніж визначений позивачем.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 407 662, 09 грн - інфляційних втрат за період з 13.09.2020 по 10.07.2023 та 256 628, 62 грн - 3 % річних за період з 13.09.2020 по 10.07.2023, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року).
Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у справі № 924/312/18 від 13.02.2019 р., у справі № 910/5625/18 від 24.04.2019 р., у справі №910/21564/16 від 10.07.2019 р.
Судом перевірено правильність наданих позивачем розрахунків 3 % річних та інфляційних втрат і встановлено, що позивачем допущено помилку у визначенні періоду та відповідно розміру нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки як встановлено судом вище, починаючи з 12.02.2022 відбулося прострочення виконання грошового зобов'язання за договором поставки № РА0027-ТSР від 05.08.2019.
За розрахунком суду, обґрунтованою є сума 3 % річних у розмірі 106 332, 00 грн яка розрахована з моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 12.02.2022 по 10.07.2023 та сума інфляційних втрат у розмірі 772 776, 83 грн за період з 12.02.2022 по 10.07.2023, а тому вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.
Разом з тим, Товариство з обмеженою відповідальністю "АЛЕТ ТРЕЙДІНГ" у відзиві на позовну заяву просило суд зменшити загальну суму пені, інфляційних втрат та 3 % річних, що підлягають стягненню з відповідача до 10 000, 00 грн.
Згідно зі ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання; майновий стан сторін, які беруть участь в зобов'язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Частиною 3 ст. 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку. Крім цього, зменшення розміру штрафних санкцій не є обов'язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках.
Проте, у даній справі судом було відмовлено у задоволенні вимоги позивача про стягнення пені у розмірі 354 188, 56 грн, з підстав встановлених судом вище.
В той же час, суд звертає увагу відповідача на те, що 3 % річних та інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафними санкціями, 3 % річних виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами позивача, а інфляційні нарахування виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті, а тому не можуть бути зменшені в порядку ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України.
Аналогічні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц.
Судом враховано, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 викладена правова позиція щодо права суду зменшувати розмір процентів річних нарахованих відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України. Так, у постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Проте, у вказаній постанові судом було надано оцінку правовідносин, в яких сторонами в договорі було збільшено розмір відсотків річних за ст. 625 ЦК України. В той же час, у даній справі сторонами у договорі не збільшувався розмір відсотків річних, порівняно з визначеним законом у ст. 625 ЦК України.
Застосування позивачем відповідальності за порушення грошового зобов'язання відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України здійснено з урахуванням 3% річних, що відповідає чинному законодавству України та такий розмір не є надмірним.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З огляду на викладене, суд вважає вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО СОІЛ» обґрунтованими та відповідно такими, що підлягають задоволенню частково.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
ВИРІШИВ:
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО СОІЛ» - задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЕТ ТРЕЙДІНГ" (вул. Старокиївська, буд. 10, літера Г, м. Київ, 04116, ідентифікаційний код - 42321526) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО СОІЛ» (вул. Комісара Рикова, буд. 2-А, офіс 4, м. Київ, 03148, ідентифікаційний код - 40245579) 106 332 (сто шість тисяч триста тридцять дві) грн 00 коп. - 3 % річних, 772 776 (сімсот сімдесят дві тисячі сімсот сімдесят шість) грн 83 коп. - інфляційних втрат та 13 186 (тринадцять тисяч сто вісімдесят шість) грн 63 коп. - судового збору.
3. В іншій частині позову - відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду або через відповідний місцевий господарський суд.
Повний текст рішення складено: 13.11.2023.
Суддя Щербаков С.О.