ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 листопада 2023 рокуЛьвівСправа № 260/693/22 пров. № А/857/10203/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі :
головуючого судді : Кухтея Р.В.,
суддів : Носа С.П., Шевчук С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Закарпатського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 травня 2023 року (ухвалене головуючою-суддею Ващиліним Р.О. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Ужгороді) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Закарпатського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до Закарпатського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - Закарпатський ОТЦКСП, відповідач), в якому просив визнати протиправною бездіяльність Закарпатського ОТЦКСП щодо не проведення з ним повного розрахунку при звільненні, зобов'язати Закарпатський ОТЦКСП нарахувати та виплатити йому середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені, а саме : за період з 16.02.2019 (наступний день після дня виключення зі списків особового складу) по 29.12.2021 (день, що передував остаточному розрахунку при звільненні), з урахуванням середньоденного грошового забезпечення станом на дату звільнення - 15.02.2019, обчисленого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 (далі - Порядок №100) та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини доходів у зв'язку із затримкою виплати індексації грошового забезпечення за період з січня 2016 року по 30.12.2021 (день її фактичної виплати), відповідно до Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати” №2050-ІІІ від 19.10.2000 (далі - Закон №2050).
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 02.05.2023 позовні вимоги були задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Закарпатського ОТЦКСП щодо не проведення повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні та стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 16.02.2019 по 29.12.2021 у розмірі 3099,16 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Закарпатський ОТЦКСП подав апеляційну скаргу, в якій через порушення норм матеріального та процесуального права просять його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що ст.ст.116, 117 КЗпП України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, а зобов'язання роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати змінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється нормами трудового права. Вважає, що за наявності спірних правовідносин, які виникли вже після звільнення та проведення остаточного розрахунку та стосувалися права на отримання належної звільненому індексації грошового забезпечення, вимога про виплату середнього заробітку в контексті положень ч.1 ст.117 КЗпП України є безпідставною.
Позивач не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк.
Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції змінити в частині визначення суми стягнення, виходячи з наступного.
З матеріалів справи видно, що майор ОСОБА_1 проходив військову службу в ЗСУ, в тому числі Перечинському районному військовому комісаріаті.
Наказом військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 №39 від 15.02.2019 майора ОСОБА_1 , заступника військового комісара начальника відділення комплектування ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 15.02.2019 виключено зі списків особового складу Перечинського районного військового комісаріату Закарпатської області та всіх видів забезпечення.
Станом на день звільнення 15.02.2019 позивачу не було сплачено грошове забезпечення за період проходження військової служби за період із січня 2016 року по грудень 2018 року.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 09.09.2021 по №260/2008/21 були визнані протиправними дії Закарпатського ОТЦКСП щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з січня 2016 року по грудень 2018 року та зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з січня 2016 року по грудень 2018 року включно.
На виконання вищевказаного рішення суду 30.12.2021 позивачу було виплачено індексацію грошового забезпечення у розмірі 3109,80 грн.
Вважаючи, що відповідач протиправно несвоєчасно провів розрахунок при звільненні, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції врахував принцип справедливості та співмірності, та дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 3099,16 грн, з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком позивача.
Колегія суддів частково погоджується з висновками суду першої інстанції, проте вважає, що суд першої інстанції невірно визначив суму коштів, які підлягають стягненню на користь позивача, виходячи з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч.1 ст.47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до правової позиції, викладеної Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 по справі №910/4518/16, за змістом положень статей 94, 116, 117 КЗпП України, статей 1, 2 Закону України “Про оплату праці”, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми, спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Як видно з матеріалів справи, виплата індексації грошового забезпечення була здійснена відповідачем 30.12.2021.
Таким чином, оскільки відповідач не провів з позивачем при звільненні з військової служби остаточний розрахунок, позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, а тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість застосування до спірних правовідносин положень ст.ст.116, 117 КЗпП України, як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладений у постановах Верховного Суду від 26.06.2019 по справі №826/15235/16, від 03.09.2020 по справі №120/579/19-а.
На думку скаржника, затримка виплати індексації не тягне за собою відповідальності передбаченої ст.117 КЗпП України. З приводу цього колегія суддів виходить з наступного.
У рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 у справі №9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 КЗпП України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Верховний Суд у постанові від 19.07.2019 по справі №240/4911/18 вказав, що індексація грошового забезпечення як складова грошового забезпечення військовослужбовців є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, тому підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Аналізуючи наведене, колегія суддів зазначає, що індексація грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення. Відтак, є "належною звільненому працівнику сумою" в розумінні статті 117 КЗпП України.
Відповідно до п.2 Порядку №100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно п.8 Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до п.7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 (далі - Порядок №260), за службу понад установлений службовий час, у дні відпочинку, святкові, вихідні та неробочі дні грошове забезпечення військовослужбовцям додатково не виплачується. Розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці.
При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
При визначенні середньоденного розміру грошового забезпечення позивача необхідно використовувати календарні дні, а не робочі.
Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком позивача, однак при розрахунку розміру середнього грошового забезпечення невірно використав робочі, а не календарні дні.
Згідно довідки позивача за останні два місяці перед звільненням (грудень 2018 року-січень 2022 року) сума грошового забезпечення становила 29536,40 грн.
Число календарних днів в грудні 2018 року 31 день, в січні 2019 року 31 день. Отже, середньоденний заробіток позивача становить 476,39 грн (29536,40 грн /62 календарних дні).
Відтак середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні становить 513548,42 грн (476,39 грн * 1078 календарних днів).
Враховуючи перевищення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суми несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення, суд першої інстанції вірно вважав за необхідне зменшити розмір відшкодування.
Згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 по справі №761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати :
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
З урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
При вирішенні цього питання колегія суддів враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, дії відповідача щодо її виплати.
Такий підхід застосований Верховним Судом при розгляді справи №806/2473/18, викладений у постанові від 30.10.2019.
Застосовуючи наведені висновки суду касаційної інстанції, колегія суддів зазначає, що істотність частки складових заробітної плати у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає : 3109,80 грн (виплачене грошове забезпечення) / 513548,42 грн (середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,006.
Таким чином, сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 0,006 становить : 476,39 грн (середньоденна заробітна плата позивача) * 0,006 * 1078 (кількість днів затримки розрахунку) = 3081,29 грн.
За таких обставин, з урахуванням принципу справедливості та співмірності, колегія суддів дійшла висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу у розмірі 3081,29 грн з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини”, суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі “Проніна проти України” (рішення від 18.07.2006).
Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі “Серявін та інші проти України” ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії” (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі “Гірвісаарі проти Фінляндії” (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.3 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.
Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Закарпатського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки задовольнити частково.
Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 травня 2023 року по справі №260/693/22 змінити, визначивши іншу суму коштів, яка підлягає стягненню на користь позивача, виклавши абзац третій резолютивної частини в наступній редакції :
Стягнути із Закарпатського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (код ЄДРПОУ 08410861) на користь ОСОБА_1 (місце проживання : АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 16 лютого 2019 року по 29 грудня 2021 року в розмірі 3081 (три тисячі вісімдесят одна) гривня 29 копійок.
У решті рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 травня 2023 року по справі №260/693/22 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді С. П. Нос
С. М. Шевчук