ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 640/2549/21 Суддя (судді) першої інстанції: Шевченко Н.М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 листопада 2023 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Безименної Н.В.
суддів Бєлової Л.В. та Кучми А.Ю.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 листопада 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м.Києві про визнання протиправним та скасування рішення,
ВСТАНОВИЛА
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДПС у м.Києві, в якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-66363-17 від 15.05.2019.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 листопада 2022 року позов задоволено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що оскільки позивач був зареєстрований фізичною особою підприємцем та в період з січня 2017 року не сплачував страхові внески, то за ним обліковується недоїмка зі сплати ЄСВ в сумі 21030,90 грн, що стало підставою для винесення оскаржуваної вимоги.
Позивач відзив на апеляційну скаргу не подавав. В суді першої інстанції його позиція обґрунтовувалась тим, що у спірний період він був застрахованою особою та страховий внесок за нього сплачував роботодавець.
Відповідно до ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Беручи до уваги, що в суді першої інстанції справа розглядалась в порядку спрощеного провадження, введення в Україні воєнного стану, враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, керуючись приписами ст.311 КАС України, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 10.07.2015 позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець за номером запису 20650000000039044 та 02.03.2020 припинив свою діяльність як фізична особа-підприємець за записом №20650060003039044 (а.с.15).
15.05.2019 податковим органом винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-66363-17, відповідно до якої у позивача наявна заборгованість зі сплати єдиного внеску в розмірі 21030,90 грн (а.с.9).
Вважаючи вказану вимогу протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що податковим органом безпідставно здійснено подвійне нарахування позивачу єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
За наслідком перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, колегія суддів доходить наступних висновків.
Спірні відносини, що склались між сторонами регулюються Конституцією України, Податковим кодексом України, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку (в редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин).
В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст.67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Пунктом 4 ч.1 ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб-підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до пп.14.1.195 п.14.1 ст.14 ПК України працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Нормами п.2 ч.1 ст.1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначено, що єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з абз.2 п.1 ч.1 ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Відповідно до абз.1 п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску.
Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць.
При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведені законодавчі норми дають підстави для висновку про те, якщо особа не веде господарську діяльність і є найманим працівником, така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Зазначена правова позиція узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 04.12.2019 у справі № 440/2149/19, який підлягають врахуванню при розгляду спірних правовідносин.
Як зазначає апелянт, заборгованість зі сплати позивачем єдиного внеску нарахована за період з січня 2017 року.
В той же час, в період з 01.12.2016 по 30.06.2019 позивач був найманим працівником та працював на посаді заступника директора по перевезенням ТОВ «Трансконтиненталь», за якого роботодавець нараховував та перераховував у бюджет єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з моменту прийняття на роботу, що підтверджується записами в трудовій книжці позивача та відомостями про суми виплачених доходів та утриманих податків (а.с.18-21).
Відповідачем під час розгляду даної справи не надано доказів, які б спростовували цей факт.
З огляду на викладені обставини, оскільки протягом періоду, за який нараховано єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, позивач був працевлаштований у ТОВ «Трансконтиненталь» та обов'язок сплати за нього єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування був покладений на роботодавця, у відповідача були відсутні правові підстави для формування та направлення позивачу вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019 № Ф-66363-17.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 07.03.2023 у справі №320/2325/19, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
З огляду на викладені обставини за результатами розгляду апеляційної скарги, з урахуванням наведених норм права та правових позицій Верховного Суду, колегія суддів доходить висновку, що відповідачем не доведено наявності підстав для нарахування та сплати позивачем єдиного внеску і формування спірної вимоги про сплату боргу (недоїмки), відтак, остання не може вважатися законною та правомірною, у зв'язку з чим підлягає скасуванню.
Інші доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, при цьому колегія суддів звертає увагу на ті обставини, що відповідно до правил п.41 «Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.
Відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).
Керуючись ст.243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м.Києві - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 листопада 2022 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.
Текст постанови складено 14 листопада 2023 року
Головуючий суддя Н.В.Безименна
Судді Л.В.Бєлова
А.Ю.Кучма