ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 580/5747/23 Суддя (судді) першої інстанції: Валентин ГАРАЩЕНКО
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 листопада 2023 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Коротких А.Ю.,
суддів Сорочка Є.О.,
Чаку Є.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та Департаменту патрульної поліції на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,-
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2023 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Департаменту патрульної поліції щодо невиплати ОСОБА_1 суми компенсації втрати частини доходу у зв'язку із порушенням строку виплати грошового забезпечення за період з 05.01.2018 року по 17.06.2023 року.
Зобов'язано Департамент патрульної поліції (03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, код ЄДРПОУ 40108646) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію втрати частини доходу у зв'язку із порушенням строку виплати компенсації за невикористану в 2017 році відпустку за період з 05.01.2018 року по 17.06.2023 року, відповідно до положень ст. 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нову постанову, якою задовольнити адміністративний позов у повному обсязі.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, Департаменту патрульної поліції також звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог та ухвалити в цій частині нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Свої вимоги апелянти мотивують тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення неповно досліджено обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального права.
У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Згідно зі ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи, дослідивши наявні докази, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач наказом Департаменту патрульної поліції (далі - ДПП) від 24.03.2016 року по особовому складу за №56 о/с з 01.03.2016 року призначений на посаду інспектора Управління патрульної поліції в м. Черкаси (надалі - Управління) як територіальному (відокремленому) структурному підрозділі ДПП.
Наказом ДПП від 10.08.2017 року №1258 на позивача накладено дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби в Національній поліції та наказом ДПП від 17.07.2017 року №303 о/с реалізовано дане звільнення.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 15.12.2017 року у справі №823/1430/17 вищевказані накази скасовано та позивача поновлено на службі.
Наказом ДПП від 02.01.2018 року по особовому складу за №1 о/с з 04.01.2018 року позивача звільнено зі служби в поліції за власним бажанням.
Відповідачем на рішення Черкаського окружного адміністративного суду у справі №823/1430/17 подано до Київського апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу, яку постановою від 06.06.2018 року задоволено повністю та скасовано рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 15.12.2017 року. Позивач подав касаційну скаргу до Верховного Суду, який постановою від 13.11.2019 року скасував постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2018 року та направив справу для нового розгляду до Шостого апеляційного адміністративного суду.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.01.2020 року у справі №823/1430/17, апеляційну скаргу ДПП на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 15.12.2017 року залишено без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду - без змін.
З наведеного вбачається, що позивач вважається звільненим зі служби в поліції за власним бажанням з 04.01.2018 року.
Позивач звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом про стягнення компенсації за невикористану в 2017 році відпустку та середнього заробітку за невчасний розрахунок. Рішенням суду від 05.07.2018 року у справі №823/1427/18 у задоволенні такого позову відмовлено. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.01.2019 року апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення. Постановою Верховного Суду від 30.01.2020 у даній справі касаційну скаргу позивача залишено без задоволення.
Позивач подав заяву про перегляд остаточного рішення у справі №823/1427/18 за нововиявленими обставинами, у задоволенні якої ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 13.03.2020 року відмовлено повністю.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.12.2020 року у справі №823/1427/18 апеляційну скаргу позивача на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 13.03.2020 року задоволено: ухвалу окружного адміністративного суду від 13.03.2020 року - скасовано; стягнуто з ДПП на користь позивача середній заробіток за час затримки виконання рішення суду в розмірі 2897,88 грн.; стягнуто з ДПП на користь позивача компенсацію за невикористану в 2017 році відпустку в розмірі 2287,80 грн.; стягнуто з ДПП на користь позивача середній заробіток за весь час затримки виплати грошового забезпечення при звільненні в розмірі 163959,00 грн.
Дані суми, а саме 2897,88 грн., 163959,00 грн. та 2287,80 грн. стягнуті Державною казначейською службою України шляхом безспірного списання з рахунків відповідача на користь позивача:
- 24.03.2021 року згідно з меморіальним ордером №289 від 23.03.2021 року;
- 24.03.2021 року згідно з меморіальним ордером №290 від 23.03.2021 року;
- 18.06.2023 року згідно з платіжною інструкцією №1/213 від 16.06.2023 року відповідно.
Позивач вважає, що після ухвалення постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.12.2020 року у справі №823/1427/18 з 15.12.2020 року по 18.06.2023 року має право на компенсацію втрати частини доходу у зв'язку із порушенням строку виплати грошового забезпечення за період 04.01.2018 року по 18.06.2023 року, у зв'язку з чим останній звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Питання, пов'язані із здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовано Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів її виплати, прийнятим для реалізації згаданого Закону та затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 січня 2001 року №159.
Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого і органу (особи).
Статтею 2 даного Закону передбачається, що компенсація громадянам втрати частини у зв'язку з порушенням строків їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Відповідно до статей 3, 4 вказаного Закону сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Відповідно до положень статті 6 зазначеного Закону компенсацію виплачують за рахунок: власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об'єднання громадян; коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету; коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.
Статтею 7 вказаного Закону встановлено, що відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку. Відповідальність власника або уповноваженого ним органу (особи) за несвоєчасну виплату доходів визначається відповідно до законодавства.
Відповідно по ч. ч. 1, 2 ст. 94 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Відповідно до ч. 5 ст. 94 Закону України «Про Національну поліцію» грошове забезпечення поліцейських індексується відповідно до закону.
У розумінні Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» заробітна плата (грошове забезпечення) є доходом громадянина, вона не носить разового характеру навіть у випаду її присудження за рішенням суду. При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Крім того, пункти 1, 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21 січня 2001 року №159 кореспондуються з положеннями Закону України «Про компенсацію громадянам частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» і лише конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
Відповідно до пункту 4 Порядку, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексі інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
При цьому, кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
З аналізу норм Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою КМУ від 21.02.2001 року №159 слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов:
1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії;
2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата);
3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання);
4) затримка виплати доходів один і більше календарних місяців;
5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, наведеного у постанові від 18.11.2014 року у справі №21-518а14, основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Тож визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів.
Основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
В даному випадку нарахування та виплата належних позивачу сум проведена з порушенням місячного строку з моменту, коли позивач отримав право на їх виплату, тому у позивача виникло право на отримання компенсації втрати частини доходів за період з 05.01.2018 року по 17.06.2023 року включно. Однак, день виплати доходів до вказаного розрахунку не входить і відповідно компенсація позивачу за цей день не передбачена.
Колегія суддів також відхиляє доводи відповідача щодо пасивної поведінки позивача та неповідомлення банківських реквізитів для сплати коштів, оскільки саме на відповідача покладено обов'язок їх сплати за рішенням суду і він не надав до суду доказів вжиття відповідних заходів для добровільного виконання рішення суду. Вказаним також спростовуються посилання відповідача щодо необхідності виконання рішення Казначейською службою України.
Водночас, необхідно зазначити, що стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16.
Отже, середній заробіток за час затримки виконання рішення суду з 15.12.2017 року по 02.01.2018 року та середній заробіток за весь час затримки виплати грошового забезпечення при звільненні працівника по день фактичного розрахунку, починаючи з 05.01.2018 року по 14.12.2020 року, не входять до структури грошового забезпечення, відповідно з цих сум не нараховується компенсація втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Отже, компенсація втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків їх виплати повинна обраховуватись виходячи з суми несвоєчасно виплаченої компенсації за невикористану в 2017 році відпустку в розмірі 2287,80 грн.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням наведеного, системного аналізу положень чинного законодавства України та оцінки наявних у матеріалах справи доказів в сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Доводи апеляційних скарг зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Департаменту патрульної поліції залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2023 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя: Коротких А.Ю.
Судді: Сорочка Є.О.
Чаку Є.В.