П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
------------------------
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 листопада 2023 р.м. ОдесаСправа № 420/15960/22
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Коваля М.П.,
суддів - Турецької І.О.,
- Зуєвої Л.Є.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу адвоката Єрьоміної Вікторії Анатоліївни в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2023 року, прийняту у складі суду судді Скупінської О.В. в місті Одеса, по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
07 листопада 2022 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, в якому позивач просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо не нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2016, 2017, 2018 роки виходячи розміру грошового забезпечення на день звільнення -2018 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2016, 2017, 2018 роки виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення - 2018 року.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2022 року прийнято до провадження позовну заяву відкрито провадження у справі; вирішено розгляд справи здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
11 квітня 2023 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов відзив Військової частини НОМЕР_1 , в якому відповідач зокрема звертав увагу на пропуск позивачем строку звернення до суду та просив повернути позовну заяву без розгляду.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2023 було залишено позовну заяву без руху для надання позивачем до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду та доказів поважності причин його пропуску.
27 вересня 2023 до Одеського окружного адміністративного суду надійшла заява представника позивача - адвоката Єрьоміної В.А., про поновлення строку звернення до суду.
В поданій заяві представник позивача, посилаючись на положення КЗпП України, правові позиції Конституційного Суду України та Верховного Суду, стверджувала, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, працівник не обмежується будь-яким строком звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, яка включає усі виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2023 року визнано причини пропуску ОСОБА_1 строку на звернення до суду з позовними вимогами до військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії неповажними. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії залишено без розгляду.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, адвокат Єрьоміна Вікторія Анатоліївна звернулась до суду з апеляційною скаргою в інтересах ОСОБА_1 , в якій вказує на неправильне застосування норм матеріального права порушення судом норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, тому просить скасувати ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2023 року, а справу направити до суду першої інстанції для подальшого розгляду по суті.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що у цій справі слід урахувати подовження на підставі пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України строків, визначених статтею 233 цього Кодексу, на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), тому помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що при зверненні до суду із позовом позивач пропустив строк звернення до суду з адміністративним позовом.
Представником відповідача надано до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначено про пропуск апелянтом строку звернення до суду з позовною заявою, просить закрити провадження по справі та повернути апеляційну скаргу без розгляду.
Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Приймаючи рішення про залишення позовної заяви без розгляду, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для визнання причин пропуску строку поважними та поновлення строку звернення до суду з даним адміністративним позовом, оскільки адміністративний позов надійшов до суду 07.11.2022, тобто після набрання чинності Закону № 2352-IX, яким внесено зміни до положень ст. 233 КЗпП України та обмежено строк звернення до суду у спорах щодо оплати праці тримісячним строком.
Колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції помилковим, з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Аналіз зазначених норм дає підстави зробити висновок, що шестимісячний строк звернення до суду в адміністративному судочинстві є загальним і застосовується, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Водночас, у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.
Водночас частиною другою статті 233 КЗпП України (у редакції, чинні на момент звільнення позивача з військової служби) було встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Конституційний Суд України неодноразово надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України.
Так, у Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.
У пункті 2.1 мотивувальної частини вказаного Рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у частині другій статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду, з якими не обмежується будь яким-строком.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другої статті 233 Кодексу, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Отже, аналіз наведених норм чинного законодавства з урахуванням положень Рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 дає підстави для висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, працівник не обмежується будь-яким строком звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, яка включає усі виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
До «усіх виплат» (заробітна плата, виплата вихідної допомоги, інші виплати) також належить і компенсація за невикористані дні відпустки (що є предметом позовних вимог).
Зважаючи на викладене, на спірні правовідносини розповсюджуються положення частини другої статті 233 КЗпП України.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин») у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскільки позивач звернувся з цим позовом до суду у листопаді 2022 року, тобто після набрання чинності змін, внесених до статті 233 КЗпП України, саме чинні положення КЗпП України підлягають застосуванню у даному випадку.
Водночас, на момент звільнення позивача з військової служби та виключення його зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (11 вересня 2018 року року) частина другої статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.
Враховуючи викладене, судом першої інстанції помилково застосовано редакцію частини другої статті 233 КЗпП України, чинну на момент звернення до суду із позовом.
Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2023 року №383 «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року №338 і постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236» дію карантину через COVID-19 продовжено до 30 червня 2023 року.
Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
З огляду на викладене, висновки суду першої інстанції щодо пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду є помилковими, оскільки його право на звернення до суду із цим позовом відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року) не обмежене будь-яким строком, а ураховуючи, що станом на час звернення позивача до суду діяв карантин, установлений Кабінетом Міністрів України, то строк визначений частиною другою статті 233 КЗпП України у редакції, чинній з 19 липня 2022 року, не підлягав застосуванню, так як такий продовжено на строк дії карантину, який діяв до 30 червня 2023 року.
Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2023 року у справі №380/15245/22, від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21 та від 18 жовтня 2023 року у справі № 380/14605/22, та відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 КАС України, підлягають врахуванню судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства, згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, визнається ним неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елементу права на справедливий суд згідно зі ст. 6 Конвенції).
Так у справі «Delcourt v. Belgium» (заява № N 2689/65) Європейський суд з прав людини зазначив, що у демократичному суспільстві у світі розуміння Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало меті та призначенню цього положення.
Згідно висновків, викладених в рішеннях Європейського суду з прав людини, суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду («Perez de Raela Cavaniles v. Spain» (заява №28090/95), «Beles and others v. the Czech Republic» (заява № 47273/99), «RTBF v. Belgium» (заява №50084/06).
У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд з прав людини вказав, надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавляє заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції.
Згідно вимог ст. 320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Відповідно до ч. 3 ст. 312 КАС України, у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Враховуючи вищевказане, колегія суддів дійшла висновку, що висновки суду першої інстанції про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду ґрунтуються на неповному з'ясуванні судом обставин, що мають значення для справи та порушенні норм процесуального права, а тому у відповідності до положень ст. 320 КАС України наявні підстави для задоволення апеляційної скарги, скасування ухвали суду першої інстанції та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 292, 311, 312, 315, 316, 320, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу адвоката Єрьоміної Вікторії Анатоліївни в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2023 року - задовольнити.
Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2023 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - скасувати.
Справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя: М.П. Коваль
Суддя: І.О. Турецька
Суддя: Л.Є. Зуєва