РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 листопада 2023 року м. Рівне №460/22388/23
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Друзенко Н.В., розглянувши за правилами письмового провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання неправомірними дій відповідача щодо відмови у призначенні пенсії за віком відповідно до вимог Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування" від 09 липня 2003 №1058-IV; зобов'язання відповідача призначити та виплачувати пенсію за віком відповідно до вимог Закону №1058-IV з 16 травня 2023 року, тобто з моменту досягнення пенсійного віку; визнання протиправними дій відповідача щодо не зарахування до страхового стажу періоди здійснення підприємницької діяльність з 12 листопада 1999 року по 01 грудня 2021 року; зобов'язання відповідача зарахувати до страхового стажу періоди здійснення підприємницької діяльності з 12 листопада 1999 року по 01 грудня 2021 року.
Ухвалою суду від 26.09.2023 відкрито провадження в адміністративній справі та ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
За змістом позовної заяви вимоги ОСОБА_1 ґрунтуються на тому, він що звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком, однак відповідачем протиправно відмовлено у призначенні пенсії, з покликанням на відсутність необхідного страхового стажу 30 років. Вказує, що до страхового стажу не було враховано весь наявний страховий стаж, зокрема в період здійснення підприємницької діяльності з 12.11.1999 по 01.12.2021, в який він сплачував всі обов'язковій платежі. За наведеного, просить позов задовольнити повністю.
Згідно з відзивом на позовну заяву, Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області позов не визнало. На обґрунтування своїх заперечень зазначило, що до страхового стажу позивача не зарахований період трудової діяльності за 1980, 1981, 1984 роки згідно архівної довідки Березнівської міської ради Рівненського району Рівненської області комунальної установи “Трудовий архів” від 09.03.2023 №180, оскільки по батькові у довідці зазначено зі скороченням. Позовні вимоги позивача є безпідставними, оскільки Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахований період ОСОБА_1 здійснення підприємницької діяльності до страхового стажу відповідно до сплати страхових внесків за даними реєстру застрахованих осіб довідки форми ОК-5 за період з 12.11.1999 по 01.12.2021, що підтверджується розрахунком стажу. Страховий стаж за період ведення підприємницької діяльності обчислено за даними наявними в реєстрі застрахованих осіб про нарахування доходу та сплату страхових внесків. На підставі вищевикладеного, Головним управлінням правомірно було відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком з врахуванням ст. 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, оскільки на момент звернення у позивача відсутній необхідний страховий стаж, а саме 30 років. Таким чином, спірне рішення є правомірним та таким, що відповідає вимогам чинного законодавства. За наведеного, просило в позові відмовити повністю.
Розглянувши позовну заяву та відзив на неї, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив наступне.
12.11.1999 ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа - підприємець, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, перебуває на обліку в управлінні, як платник внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а з 01.01.2011 як платник єдиного соціального внеску.
30.06.2023 позивач звернувся до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 06.07.2023 №172750005822 відмовлено позивачу у призначенні пенсії, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Рішення мотивоване тим, що страховий стаж особи становить 26 років 10 місяців 3 дні, в той час як необхідний страховий стаж становить не менше 30 років. Зазначено, що до страхового стажу позивача не зарахований період трудової діяльності за 1980, 1981, 1984 роки згідно архівної довідки від 09.03.2023 № 180 Березнівської міської ради Рівненського району Рівненської області комунальна установа “Трудовий архів”, оскільки по батькові у довідці зі скороченням.
Відповідно до архівної довідки Березнівської міської ради Рівненського району Рівненської області комунальна установа “Трудовий архів” від 09.03.2023 №180, ОСОБА_1 працював у колгоспі, за 1980 рік - 40 л/днів, 1981 рік - 93,8 л/днів, 1983 рік - 155 л/днів, 1984 - 117,5 л/днів.
Як вбачається з форми РС-право і довідки форми ОК-5, до страхового стажу позивача зараховано періоди здійснення підприємницької діяльності з 12.11.1999 по 01.12.2021 пропорційно до сплати страхових внесків, а саме: за 2000 рік - 3 місяці, 2001 рік - 3 місяці, 2003 рік - 4 місяці, 2005 рік - 6 місяців, 2006 рік - 5 місяців, 2007 рік - 6 місяців, 2008 рік - 4 місяці, 2009 рік - 4 місяці, 2010 рік - 2 місяці, 2011 рік - 3 місяці, 2012 рік - 3 місяці, 2013 рік - 4 місяці, 2014 рік - 4 місяці, 2015 рік - 4 місяці, 2016 рік - 6 місяців, з 01.01.2017 по 29.02.2020 - 3 роки 2 місяці, з 01.03.2020 по 31.05.2020 - 3 місяці та з 01.06.2020 по 31.12.2020 - 7 місяців.
З листа Головного управління ДПС у Рівненській області від 29.06.2023 №10382/6/17-00-24-10-06 вбачається, що ФОП ОСОБА_1 з 01.01.2014 по 01.12.2021 сплачував єдиний внесок для фізичних осіб-підприємців, у тому числі, які обрали спрощену систему оподаткування. В решті податковий орган повідомив, що надати інформацію про підтвердження провадження підприємницької діяльності, в тому числі про подану податкову звітність та сплату податків за період з 17.08.1999 по 31.12.2015 немає змоги, оскільки відповідно до Переліку типових документів, що утворюються під час діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, інших установ, організацій і підприємств, із зазначенням строків зберігання документів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2012 № 578/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.04.2012 за №571/20884, строк зберігання декларацій про доходи, розрахунків сум страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та особових рахунків платників податків і зборів (обов'язкових платежів) становить 5 років. Функції з адміністрування єдиного внеску органи державної податкової служби здійснюють з 01.10.2013, а до 01.10.2013 адміністрування пенсійних внесків здійснювалось Пенсійним фондом України.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 № 1058-ІV (далі - Закон № 1058-ІV), який набрав законної сили з 01.01.2004.
Статтею 1 Закону № 1058-IV встановлено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Приписами статті 24 Закону № 1058-IV встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності) та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Частиною першою статті 44 Закону № 1058-IV встановлено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Згідно з пунктом 1 частини першою статті 45 Закону №1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
У відповідності до пункту 1.1. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07 липня 2014 року № 13-1 та чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі по тексту- Порядок) заява про призначення, перерахунок пенсії, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1); заява про припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання (Заява про виплату пенсії - додаток 2); заява про працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (додаток 3); заява про виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера (додаток 4) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
Зокрема, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років, з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років, з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
З матеріалів справи слідує, що відповідачем не зараховано період трудової діяльності за 1980, 1981, 1984 роки згідно архівної довідки від 09.03.2023 №180 Березнівської міської ради Рівненського району Рівненської області комунальна установа “Трудовий архів”.
Відповідно до частини 4 статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до статті 56 Закону України Про пенсійне забезпечення (в редакції до 01.01.2004) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Статтею 62 Закону України Про пенсійне забезпечення від 05 листопада 1991 року № 1788-XII визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі- Порядок №637 (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин).
Пунктом 1 цього Порядку передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 2 Порядку №637 у разі, коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Пунктом 3 Порядку № 637 визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Пунктом 20 Порядку № 637 встановлено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Таким чином, аналіз норм чинного законодавства дозволяє зробити висновок, що надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року у справі № 234/13910/17 та від 07 березня 2018 року у справі № 233/2084/17.
Згідно з підпунктом 1.1. пункту 1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29 липня 1993 року № 58 (далі - Інструкція № 58) трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Відповідно до пункту 2.4. Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження); записи виконуються арабськими цифрами; записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
У пункті 2.6 Інструкції № 58 зазначено, що у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Крім того, аналогічні норми містяться і у постанові Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 "Про трудові книжки працівників", з якої випливає, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність (п.4).
Станом на час роботи позивача за спірний період, діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена 20.06.1974 №162 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (далі - Інструкція № 162), норми якої містять положення, подібні положенням Інструкції № 58.
Пунктом 1.4 Інструкції №162 визначалося, що питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання та обліку, регулюються постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 "Про трудові книжки працівників та службовців" (далі - Порядок №656) та цією Інструкцією.
Відповідно до п.1 Порядку №656 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців. Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, у тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню. Пунктом 18 Порядку №656 передбачено, що відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, що призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а у передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Судом встановлено, що у спірний період позивач працював у колгоспі та має трудову книжку колгоспника.
Порядок ведення трудових книжок колгоспників регулювався постановою Ради Міністрів СРСР від 21 квітня 1975 року № 310 "Про трудові книжки колгоспників" (далі - постанова Ради Міністрів СРСР № 310), якою також було затверджено Загальні положення про порядок видачі і ведення трудових книжок колгоспників (далі Загальні положення).
Пунктом 2 постанови Ради Міністрів СРСР № 310 передбачалося, що трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспу.
У пунктах 1, 2, 5 Загальних положень йшлося, що трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспу. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту прийняття їх в члени колгоспу.
В трудову книжку колгоспника вносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім'я, по-батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про членство у колгоспі: прийом у члени колгоспу, припинення членства; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, припинення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий у колгоспі річний мінімум трудової участі, його виконання; відомості про нагородження та заохочення: нагородження орденами та медалями, присвоєння почесних звань, нагородження та заохочення за успіхи в роботі, передбачені статутом та правилами розпорядку колгоспу, інші заохочення відповідно до чинного законодавством; відомості про відкриття, на які видано дипломи, про використаних винаходах та раціоналізаторських реченнях та про виплачених у зв'язку з цим винагороди.
Відповідно до пункту 6 Загальних положень, всі записи в трудовій книжці колгоспника засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.
Обов'язок правильного і точного внесення даних про роботу в трудову книжку і інші документи покладена на роботодавця (пункт 13).
Відтак, саме уповноважена особа колгоспу несе відповідальність за правильність ведення трудової книжки колгоспника.
Із аналізу вказаних правових норм слідує, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення періодів роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.
Таким чином, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17, згідно із якою відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.
Такого ж висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а.
Обґрунтовуючи відмову у зарахуванні спірного стажу, відповідач посилається на те, що у архівній довідці не вказано повністю по батькові.
Відповідно до змісту архівної довідки Березнівської міської ради Рівненського району Рівненської області комунальна установа “Трудовий архів” від 09.03.2023 №180, в документах архівного фонду СВК “Зоря” с.В.Селища Березнівського району в книгах обліку заробітної плати колгоспника зазначено таку кількість відпрацьованих днів: за 1980 рік - 40 л/днів, 1981 рік - 93,8 л/днів, 1983 рік - 155 л/днів, 1984 - 117,5 л/днів. При цьому, ПІБ позивача вказано (так у документах), а саме “Себа Виктор Анд.” за 1980, 1981 роки та “ ОСОБА_1 .” за 1984 рік, а за 1983 рік вказано “ ОСОБА_1 .”.
Судом встановлено, що відповідно до копії трудової книжки ОСОБА_1 № НОМЕР_1 від 08.08.1980: 15.07.1980 прийнятий в члени колгоспу “Жовтень” Березнівського району, а 29.06.1984 виключений з членів колгоспу.
За наведеного, суд звертає увагу, що невиконання іншими особами своїх зобов'язань, в тому числі не правильне ведення роботодавцем трудових книжок та зазначення у відповідних документах по батькові скорочено, а саме “ ОСОБА_2 ” та “ ОСОБА_1 .” замість “ ОСОБА_1 ” не повинно мати негативних наслідків для позивача.
Наявність розбіжностей у написанні по батькові через скорочення, ніяким чином не впливає на можливість зарахувати спірні періоди до страхового стажу та не можуть бути підставою для незарахування пенсійним органом періоду роботи позивача в колгоспі до його страхового стажу, оскільки йдеться про одну й ту ж особу - ОСОБА_1 .
Більше того, суд зауважує, що по архійвній довідці від 09.03.2023 №180, за 1983 рік зараховано страховий стаж позивача, що також було зазначено зі скороченням.
Відтак, вказані посилання відповідача є недостатніми для відмови у зарахуванні спірного стажу, оскільки трудова книжка позивача містить інформацію про трудовий стаж з відповідними записами про роботу позивача за вказаний період у колгоспі, а також містить посилання на відповідні накази, на підставі яких зроблено записи про прийняття позивача на роботу та звільнення з роботи.
Також суд звертає увагу, що відсутність записів про виконання мінімуму трудової участі в колгоспному виробництві не було підставою для відмови у зарахуванні спірного стажу.
За таких обставин, суд вважає, що спірне рішення відповідача в частині незарахування до страхового стажу позивача періоду роботи за 1980, 1981 та 1984 роки в колгоспі, є протиправним.
Відтак, період роботи позивача за 1980, 1981 та 1984 роки підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача.
З матеріалів справи судом встановлено, що відповідачем не зараховано страховий стаж позивача в період з 12.11.1999 по 01.12.2021, а саме здійснення діяльності як фізична особа - підприємець.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Згідно з підпункту 3 підпункту 3-1 розділу XV Прикінцеві положення Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003, до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди: 1) ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку: з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності; з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).
Відповідно до статті 1 Указу Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва” №727/98 від 03.07.1998, спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується, зокрема, для фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень.
Відповідно до розділу II пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 року, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005, період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності, крім осіб, які здійснювали підприємницьку діяльність за спрощеною системою оподаткування, з 01 липня 2000 року підтверджується довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку. Період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01 січня 2004 року підтверджується спеціальним торговим патентом, або свідоцтвом про сплату єдиного податку, або патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідкою про сплату страхових внесків, а з 01 січня 2004 року - довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку. Для визначення права на призначення пенсії за віком згідно зі статтею 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” за період ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку з 01 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно надається довідка про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності.
Постановою Кабінету Міністрів України “Про внесення зміни до пункту 4 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній” №793 від 03.10.2018 внесено зміни до п. 4 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній, затвердженого постановою кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993, пункт 4 доповнено абзацом наступного змісту: Періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 1 січня 1998 року по 31 грудня 2003 року зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності, а з 1 січня 2004 року по 31 грудня 2017 року за бажанням особи - за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів.
Таким чином, обов'язковою умовою для зарахування до страхового стажу періоду здійснення особою підприємницької діяльності є сам лише факт сплати за такий період внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (єдиного соціального внеску) незалежно від їх розміру.
Належними доказами, якими підприємець може підтвердити свій стаж можуть бути документи про сплату страхових внесків, а саме до 01 липня 2000 року - довідка Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків, після 01 липня 2000 року - довідка із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа - підприємець з 12.11.1999, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Довідкою ОК-5 підтверджено сплату позивачем страхових внесків за період з 12.11.1999 по 31.12.2020. За даними податкового органу, ФОП ОСОБА_1 з 01.01.2014 по 01.12.2021 сплачував єдиний внесок для фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування.
Разом з тим, як слідує з розрахунку стажу позивача, до страхового стажу роботи позивача зараховано період підприємницької діяльності з лише з 01.03.2000 по 31.12.2020, однак не в повному обсязі, а пропорційно сплаченим страховим внескам.
Таким чином, період здійснення позивачем підприємницької діяльності з 12.11.1999 по 01.12.2021 підтверджується належними доказами, а тому вказаний період підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача у повному обсязі.
Оскільки за підрахунками відповідача стаж позивача, який враховується для підрахунку стажу, що дає право на призначення пенсії складає 26 років 10 місяців 3 дні, то з урахуванням вищенаведеного, стаж ОСОБА_1 становитиме більше 30 необхідних років.
Крім того, суд зазначає, що дії відповідача при відмові у зарахуванні до страхового стажу позивача відповідного періоду зайняття підприємницькою діяльністю, є непропорційними заявленій легітимній меті, тому їх не можна вважати такими, які вчинені добросовісно та розсудливо.
Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі "Ковач проти України", п.59 рішення у справі "Мельниченко проти України", п.50 рішення у справі "Чуйкіна проти України").
Згідно з п. 4, 23 ч. 1 Європейської соціальної хартії від 03.05.1996, ратифікованої Законом України "Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)" № 137-V 14.09.2006, усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень для них самих та їхніх сімей та кожна особа похилого віку має право на соціальний захист.
Відповідно до п. 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства ("Stretch - United Kingdom" № 44277/98).
У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини"). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("Von Maltzan and Others v. Germany" №71916/01, 71917/01 та 10260/02).
Крім того, практикою Європейського суду з прав людини сформовано підхід щодо розуміння правової визначеності як засадничої складової принципу верховенства права. Зокрема, у пункті 61 Рішення "Брумареску проти Румунії" Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип правової визначеності є складовою верховенства права ("Brumarescu v. Romania" № 28342/95). Крім цього, у пункті 109 справи "Церква Бессарабської Митрополії проти Молдови" Суд зазначив, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим з достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку ("Judgment in the Case of Metropolitan Church of Bessarabia and Others v. Moldova" № 45701/99).
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Як слідує з матеріалів справи відповідачами не надано доказів, які підтверджують відсутність підстав для зарахування позивачу до загального страхового стажу періодів роботи роботи за 1980, 1981, 1984 роки згідно архівної довідки Березнівської міської ради Рівненського району Рівненської області комунальної установи “Трудовий архів” від 09.03.2023 №180 та період здійснення підприємницької діяльності з 12.11.1999 по 01.12.2021.
Суд зазначає, що вік позивача становить більше 60 років, а страховий стаж - 26 років 10 місяців 3 дні, проте, враховуючи висновок суду про необхідність зарахування спірних періодів роботи, страховий стаж становитиме більше обов'язкових 30 років.
Таким чином, суд дійшов висновку, що після зарахування спірних періодів ОСОБА_1 матиме право на призначення пенсії по віку.
За наведеного, суд дійшов висновку, що оскільки спірним рішенням безпідставно не зараховано спірні періоди, воно є протиправним та підлягає скасуванню.
При цьому, керуючись статтею 245 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, суд обирає інший ефективний спосіб захисту прав позивача та вказує, що достатнім є визнання протиправним та скасування спірного рішення та зобов'язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача період трудової діяльності за 1980, 1981, 1984 роки згідно архівної довідки Березнівської міської ради Рівненського району Рівненської області комунальної установи “Трудовий архів” від 09.03.2023 №180, період здійснення підприємницької діяльності з 12.11.1999 по 01.12.2021 та повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком, з прийняттям за наслідками її розгляду рішення відповідно до вимог пенсійного законодавства з урахуванням висновків суду.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем не доведено правомірності своїх дій та рішень.
За наведених обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає до часткового задоволення.
Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд присуджує на користь позивача витрати по сплаті судового збору в сумі 536,80 грн.
Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду в Рівненській області від 06.07.2023 №172750005822 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду в Рівненській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період трудової діяльності за 1980, 1981, 1984 роки згідно архівної довідки Березнівської міської ради Рівненського району Рівненської області комунальної установи “Трудовий архів” від 09.03.2023 №180, період здійснення підприємницької діяльності з 12.11.1999 по 01.12.2021.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду в Рівненській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 30.06.2023, з прийняттям за наслідками її розгляду рішення відповідно до вимог пенсійного законодавства з урахуванням висновків суду.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 536,80 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 15 листопада 2023 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 )
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, буд. 7,м. Рівне,Рівненська обл.,33028, ЄДРПОУ/РНОКПП 21084076)
Суддя Н.В. Друзенко