РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 листопада 2023 року м. Рівне №460/17380/23
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Борискіна С.А., розглянувши за правилами письмового провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (далі - відповідач 2), в якому просить:
-визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області №172350004338 від 29.06.2023 про відмову у призначенні пенсії;
-зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 30.03.2023.
Мотивуючи вимоги позову ОСОБА_1 зазначав, що належить до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 3). Повідомляв, що в 22.06.2023 звертався до органу пенсійного фонду з заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", проте відповідним рішенням йому було відмовлено. На переконання позивача, відмова відповідача 2 у призначенні пенсії є протиправною та необґрунтованою, оскільки право на його призначення підтверджується всіма належними документами. З таких підстав, просив позов задовольнити.
Ухвалою суду від 24.07.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Відповідачам встановлено строк для подання до суду відзивів.
Позиція відповідача 1 щодо позовних вимог висловлена відзиві на позов від 03.08.2023, відповідно до змісту якого він заперечував проти їхнього задоволення. Зазначав на обґрунтування такої позиції про те, що проживання позивача на території, яку обслуговує Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області не може бути підставою для зобов'язання цього органу вчиняти певні дії, оскільки визначальним фактором є визначення органу яким саме було прийнято спірне рішення, що є предметом розгляду у цій справі та стало підставою для звернення з позовом до суду. При цьому, вказував на те, що право на призначення пільгової пенсії у позивача відсутнє, з огляду на те, що заявником не підтверджено факт проживання або роботи у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 3-ох років. Так, згідно з записами трудової книжки НОМЕР_1 вбачається навчання позивача у Львівській академії ветеринарної медицини з 14.08.1986 по 07.07.1993 рік - м. Львів (чиста зона), а згідно з записами військового квитка НОМЕР_2 позивач проходив військову службу в лавах Радянської армії з 23.07.1987 по 08.07.1989. Просив у задоволенні позову відмовити повністю.
Згідно з довідкою про доставку електронного листа ухвалу суду про відкриття провадження відповідач 2 отримав 24.07.2023, однак відзиву на позов ним подано не було.
Відповідно до ч.6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з положеннями ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до посвідчення серії НОМЕР_3 від 06.05.1993 є постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи особою (3 категорія).
23.06.2023 позивач, досягнувши 54-річного віку, звернувся до пенсійного органу із заявою щодо призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 29.06.2023 про відмову в призначенні пенсії №172350004338, прийнятим за принципом екстериторіальності, ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії відповідно до ст.55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
У такому рішенні вказано про те, що заявник прожив і пропрацював в зоні безумовного (обов'язкового) відселення 30 р. 01 м. 21 д., в тому числі станом на 01.01.1993 прожив (пропрацював) 05 м. 16 д. Зазначено, що за наданими документами право на призначення пенсії за віком відповідно до ст.55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" відсутнє, оскільки не виповнилася умова, що заявник станом на 1 січня 1993 року прожив або відпрацював у зоні не менше 3 років.
Вирішуючи даний спір та надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з такого.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Частиною 1 статті 9 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-ІV від 09.03.2003, який набрав чинності 01.01.2004, передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII від 28.02.1991 (далі також - Закон №796-ХІІ).
Згідно з ч.1 ст.55 Закону №796-ХІІ особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Пунктом 2 частини 1 ст.55 Закону №796-ХІІ передбачено, зокрема, що потерпілі від Чорнобильської катастрофи - особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років мають право на зниження пенсійного віку на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.
При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Частиною третьою цієї статті прямо передбачено, що призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.
Системний аналіз вказаних правових норм свідчить на користь того, що призначення та виплата пенсій особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, провадиться за нормами Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-ІV від 09.03.2003 і з урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII від 28.02.1991. Іншими словами, норми спеціального закону в даному випадку застосовуються субсидіарно із нормами загального закону, доповнюють і конкретизують їх.
Право на зменшення пенсійного віку мають особи, які постійно проживали чи працювали у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 3 років, при цьому початкова величина зниження пенсійного віку на 3 роки встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії (26.04.1986) по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Аналогічний правовий підхід щодо застосування зазначених норм матеріального права міститися у постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №556/1153/17, від 11.04.2018 у справі №565/1829/17.
Перелік документів, що подаються до органу Пенсійного фонду для призначення пенсії, встановлений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок №22-1).
Відповідно до п.1 Порядку 22-1 заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об'єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).
Згідно з п.2.1 цього Порядку до заяви про призначення пенсії за віком додається, зокрема, документ, який засвідчує особливий статус особи, а саме посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи").
Разом з тим, суд враховує, що основним доказом проживання, роботи або навчання на території зони радіоактивного забруднення чи участі в роботах по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС є посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи або посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, яке відповідно до змісту ст.14 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", є підставою для призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку (ст. 55 Закону № 796-ХІІ).
Різного роду довідки про період роботи (проживання) у зоні радіоактивного забруднення є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи.
На час звернення позивача до суду належність позивача до особи потерпілого від Чорнобильської катастрофи 3 категорії ніким не оспорювалась, посвідчення громадянина, який потерпів від Чорнобильської катастрофи не скасовано, не визнано недійсним, а отже є таким, що підлягає для застосування і надання пільг, встановлених Законом № 796-ХІІ. Однією із таких пільг є зменшення віку, необхідного для призначення і виплати пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону №796-ХІІ.
Аналогічна правова позиція щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладена Верховним Судом у постановах від 11.09.2019 у справі №205/8713/16-а, від 25.11.2019 у справі №464/4150/17, від 09.01.2020 у справі №363/3976/16-а та від 06.04.2020 у справі №752/15346/17.
Наявність посвідчення "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" підтверджує факт проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років.
Вказане узгоджується також із позицією Верховного Суду, що викладена у постанові від 30.08.2022 у справі №357/6372/17.
Крім того, згідно з довідкою Зарічненською селищної ради Рівненської області від 13.07.2023 №865 ОСОБА_1 у період з 05.05.1971 по 22.08.1986, з 11.07.1989 по 29.08.1989, з 13.07.1993 по 18.11.2004, з 18.11.2004 по даний час 2023 року зареєстрований за місцем проживання в смт.Зарічне Рівненської області.
Доказів того, що вказана довідка Зарічненської селищної ради Рівненської області є нечинною (недійсною) матеріали справи не містять.
В силу положень Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР №106 від 23.07.1991, смт.Зарічне Рівненської області належать до зони гарантованого добровільного відселення.
При цьому, суд критично оцінює посилання відповідача 1 на те, що позивач не набув права на призначення пенсії із зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 №796-XII з підстав навчання позивача навчання позивача у Львівській академії ветеринарної медицини з 14.08.1986 по 07.07.1993 рік - м.Львів (територія якого не відноситься до зони радіоактивного забруднення), оскільки в силу вимог п.7 Порядку №22-1 при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону №796-XII документами, що підтверджують факт проживання особи на територіях радіоактивного забруднення є посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування.
Суд зауважує, що відповідно до ч.3 та ч.4 ст.15 Закону №796-ХІІ підставами для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.
Тобто, факт проживання особи на території зони гарантованого добровільного відселення засвідчує довідка органу державної влади чи органу місцевого самоврядування.
Така позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 27.03.2019 у справі №569/7589/17 (№14-560цс18), від 10.04.2019 у справі №162/760/17 (№14-550цс18) та постанові Верховного Суду від 06.05.2020 у справі №381/3359/17 (№61-16015св18).
За змістом довідки від 13.07.2023 №865, виданої органом місцевого самоврядування та долученої позивачем як до заяви при зверненні до органу Пенсійного фонду, так і до позовної заяви в цій судовій справі, засвідчено факт його проживання на території зони гарантованого добровільного відселення у відповідні періоди.
Водночас, в матеріалах справи відсутні докази проживання позивача на території м.Львів, чи іншого населеного пункту в означений період, а тому покликання відповідача 1 на те, що позивач проживав на території, яка не відноситься до зони гарантованого добровільного відселення, є лише їхніми припущеннями, які не можуть бути предметом доказування в адміністративному судочинстві.
Як встановлено судом, єдиною підставою для відмови у призначенні позивачу пенсії зі зниженням пенсійного віку оскаржуваним у справі рішенням було не підтвердження періоду її проживання у зоні гарантованого добровільного відселення більше 3 років станом на 1 січня 1993 року.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 30.05.2018 в справі №174/658/16-а (провадження №К/9901/201/17) оцінюватися судом мають саме підстави відмови у призначенні пенсії, тобто, мотиви, з яких виходив відповідач, розглядаючи заяву про її призначення.
Наявні в матеріалах справи документи дають підстави для висновку, що позивач станом на 1 січня 1993 року проживав у зоні гарантованого добровільного відселення більше 3 років, що є підставою для додаткового зменшення пенсійного віку позивачу, передбаченого положеннями статті 55 Закону №796-ХІІ.
Вік позивача на момент звернення до пенсійного органу з заявою про призначення пенсії за віком становив 54 роки.
Здійснюючи розрахунок років зниження пенсійного віку, суд враховує, що станом на 01.01.1993 позивач проживав у зоні гарантованого добровільного відселення, а отже він має право на зниження пенсійного віку на 6 років.
Встановлені в ході судового розгляду обставини справи в їх сукупності свідчать про наявність у позивача необхідного періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення, необхідного страхового стажу, а отже права на користування пільгами, встановленими Законом №796-ХІІ, зокрема, щодо призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку.
Натомість відповідачами не спростовано належність та достатність наданих позивачем документів для призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку як потерпілій від Чорнобильської катастрофи особі.
З урахуванням обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що відповідач 2, відмовивши у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку діяв не на підставі, не в межах та не у спосіб, визначені чинним законодавством, а рішення про таку відмову від 29.06.2023 №172350004338 не відповідає критеріям правомірності, визначеним у ч.2 ст.2 КАС України.
Таким чином, належним способом захисту порушених прав, свобод та охоронюваних законом інтересів позивача є визнання протиправним та скасування спірного рішення та зобов'язання ГУ ПФУ в Рівненській області призначити позивачу пенсію за віком.
При цьому, таке рішення суду не призведе до втручання у дискреційні повноваження відповідачів, оскільки дискреційні повноваження не є необмеженими (абсолютними) та закінчуються з прийняттям органом Пенсійного фонду певного рішення, яке свідчить про те, що він скористався наданим йому правом свободи дій для його винесення (дискреційними повноваженнями), чим виключив можливість прийняття іншого рішення.
Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 21.03.2019 у справі №817/498/17 (№К/9901/44445/18), які є обов'язковими для врахування судами в силу вимог ч.5 ст.242 КАС України.
Відповідно до ст.44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-ІV від 09.03.2003 заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Відповідно до ч.1 ст.45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-ІV від 09.03.2003 пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку.
Так, відповідно до пункту першого вказаної статті пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку. При відстрочці часу призначення пенсії за віком пенсія з урахуванням положень статті 29 цього Закону призначається за заявою пенсіонера з дня, що настає за останнім днем місяця, в якому набуто повний місяць страхового стажу (у тому числі сумарно) для відстрочки часу виходу на пенсію, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з такого дня.
Як встановлено судом, позивач, 30.03.1969 р.н., звернувся до відповідача 1 з заявою про призначення пенсії за віком 23.06.2023, тобто не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку (54 роки).
За таких обставин, належним способом відновлення порушеного права позивача є зобов'язання ГУ ПФУ в Рівненській області призначити йому пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку з 31.03.2023, а не з 30.03.2023, як просив позивач у своєму позові.
Згідно з ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачі як суб'єкти владних повноважень в ході розгляду справи не довели правомірність своєї поведінки в спірних правовідносинах. Натомість, доводи та аргументи позивача, якими останій обґрунтовував позовні вимоги, знайшли підтвердження за наслідками розгляду справи по суті.
Враховуючи встановлені обставини справи в їх сукупності, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до вимог ст.139 КАС України.
Разом з тим, враховуючи, зокрема, позицію Верховного Суду, наведену в постанові від 16.06.2020 у справі №620/1116/20, розмір компенсації судових витрат суд визначає виходячи з кількості (а не розміру) задоволених/незадоволених позовних вимог.
Тому, в даному випадку, на переконання суду, судовий збір підлягає стягненню на користь позивача у повному розмірі.
Керуючись ст.241-246, 255, 295 КАС України, суд
ВИРІШИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення дій - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 29.06.2023 №172350004338 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 31.03.2023.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області судові витрати по сплаті судового збору в сумі 429,44 грн.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області судові витрати по сплаті судового збору в сумі 429,44 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 15 листопада 2023 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_4 )
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, буд. 7, м. Рівне, Рівненська обл.,33028, ЄДРПОУ/РНОКПП 21084076) Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області (вул. Берестовська, 1, м. Суми, Сумська обл., 40009, ЄДРПОУ/РНОКПП 21108013)
Суддя С.А. Борискін