ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 листопада 2023 року м. ПолтаваСправа № 440/12325/23
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Супруна Є.Б., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження справу №440/12325/23 за позовом ОСОБА_1 до Миргородського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
18.08.2023 ОСОБА_1 направив до Полтавського окружного адміністративного суду позов, що заявлений до Миргородського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (надалі - Миргородський РТЦКСП), в якому, з урахуванням уточнень змісту позовних вимог (а.с. 16), просить суд:
- визнати бездіяльність відповідача щодо невиконання вимог по звільненню позивача з військової служби на підставі його рапорту з посиланням на норми права;
- зобов'язати Миргородський РТЦКСП звільнити ОСОБА_1 із займаної посади оператора групи зв'язку у звані солдата Миргородського РТЦКСП на підставі поданого 10.08.2023 рапорту.
В якості підстави для звернення до суду заявник вказує на протиправну, як на його думку бездіяльність відповідача щодо звільнення з військової служби педагогічного працівника, мобілізованого без достатніх на те підстав.
Ухвалою судді Полтавського окружного адміністративного суду від 30.08.2023 позовну заяву було залишено без руху.
Після усунення недоліків позовної заяви, ухвалою судді Полтавського окружного адміністративного суду від 15.09.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
У наданому до суду відзиві на позов представник відповідача просить у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на те, що в переліку підстав на звільнення відповідно до пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" відсутні педагогічні працівники, які мають право звільнитися у воєнний час. Тож педагогічних працівників може бути звільнено з військової служби у воєнний час лише на загальних підставах, зокрема по досягненню граничного віку перебування на військовій службі (60 років) за станом здоров'я, при набранні законної сили обвинувальним вироком суду або за сімейними обставинами (інших поважних причин). На даний час солдат ОСОБА_1 є військовослужбовцем Збройних Сил України, а стаття 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" передбачає надання відстрочки лише військовозобов'язаним до набуття статусу військовослужбовця. Позивач під час призову із заявою про надання відстрочки відповідно до вимог абзацу 3 частини 2 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" до Миргородського РТЦКСП не звертався, а тому вважається, що він добровільно погодився бути призваним на військову службу під час мобілізації (а.с. 21-22).
Розгляд справи, відповідно до статті 258, частини п'ятої статті 262 КАС України, здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників.
Суд, вивчивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.
Військовозобов'язаний ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 24.02.2022 наказом начальника Миргородського РТЦКСП від 24.02.2022 №34 був призваний на військову службу та зарахований до списків особового складу Миргородського РТЦКСП, на всі види забезпечення та призначений солдатом, стрільцем відділення охорони №2 першого взводу роти охорони Миргородського РТЦКСП (а.с. 28).
10.08.2023 до Миргородського РТЦКСП надійшов рапорт солдата ОСОБА_1 за вх. №6918 з проханням звільнити у запас з посади оператора групи зв'язку у званні солдата у відповідності до ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (а.с. 26).
У відповідь відповідач листом від 14.08.2023 №1/5506 повідомив позивача про те, що питання звільнення з військової служби під час воєнного стану регулюється Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу". Зокрема пункт 2 частини 4 статті 26 Закону визначає підстави для звільнення з військової служби під час воєнного стану, проаналізувавши який відповідач вказав, що педагогічних працівників може бути звільнено з військової служби на загальних підставах, зокрема, при досягненні граничного віку перебування на військовій службі (60 років), за станом здоров'я, при набранні законної сили обвинувальним вироком суду, а також через вищенаведений перелік сімейних обставин (інших поважних причин) - за власним бажанням. Зазначив, що при наявності будь-якої з наведених підстав або їх сукупності ОСОБА_1 необхідно звернутися з відповідним рапортом та надати копії документів, що підтверджують підстави для звільнення. Крім того, застосування статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію" в частині надання права на відстрочку педагогічним працівникам можливе лише військовозобов'язаним до набуття ними статусу військовослужбовця (а.с. 27).
Не отримавши позитивного результату за своїм рапортом, позивач звинуватив відповідача у бездіяльності, у зв'язку з чим і звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Згідно із Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про загальну мобілізацію"", відповідно до пункту 31 частини першої статті 85 Конституції України та Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" Верховна Рада України затвердила Указ Президента України від 24.02.2022 №65/2022 "Про загальну мобілізацію".
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України від 21.10.1993 №3543-ХІІ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (надалі - Закон №3543-ХІІ).
Згідно зі статтею 1 вищезазначеного Закону, мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Відповідно до частини другої статті 4 Закону №3543-ХІІ, загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
У відповідності до частин п'ятої та шостої статті 4 Закону №3543-ХІІ, вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення. Рішення про проведення відкритої мобілізації має бути негайно оголошене через засоби масової інформації.
Стаття 22 Закону №3543-ХІІ встановлює обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов'язок та військову службу" (надалі - Закон №2232-ХІІ).
Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону №2232-ХІІ, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями (ч. 2 ст. 1 Закону №2232-ХІІ).
Відповідно до ч. 7 ст. 1 Закону №2232-ХІІ, виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
За приписами частини третьої статті 1 Закону №2232-ХІІ, військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону №2232-ХІІ, проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Частиною шостою статті 2 Закону №2232-ХІІ передбачено військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Згідно з Додатком 1 (Правила військового обліку призовників військовозобов'язаних) Порядку організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.12.2016 №921 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), призовники і військовозобов'язані повинні, зокрема, прибувати за викликом районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки (органів СБУ) на збірні пункти, призовні дільниці у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках або розпорядження районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки (органів СБУ)), для взяття на військовий облік та визначення призначення на воєнний час, оформлення військово-облікових документів, приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних.
Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону №3543-ХІІ, під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
При цьому чинне законодавство не виключає і не забороняє власну ініціативу особи, яка у добровільному порядку, без відповідного виклику, може прибути до відповідного збірного пункту з метою призову по мобілізації.
Відповідно до абз. 3 ч. 2 ст. 23 Закону №3543-ХІІ, призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також, зокрема, наукові і науково-педагогічні працівники закладів вищої та фахової передвищої освіти, наукових установ та організацій, які мають вчене звання та/або науковий ступінь, і педагогічні працівники закладів загальної середньої освіти, за умови що вони працюють відповідно у закладах вищої чи фахової передвищої освіти, наукових установах та організаціях, закладах загальної середньої освіти за основним місцем роботи не менш як на 0,75 ставки.
У позовній заяві позивач наголошує на тому, що він 24.02.2022 поспішно за 10 хвилин пройшов військову лікарську підготовку, був придатний до проходження військової служби і відповідно мобілізований відповідачем на військову службу у Збройні Сили України, де на даний час в установі відповідача проходить службу на посаді оператора групи зв'язку у званні солдат. При цьому позивач зауважує, що на момент призову він працював вчителем у середньому закладі освіти, у зв'язку з чим не підлягав мобілізації в силу приписів абз. 3 ч. 2 ст. 23 Закону №3543-ХІІ.
Разом з цим будь-яких доказів на підтвердження обставин реалізації свого права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації позивач суду не надав.
У свою чергу відповідач наголошує на тому, що під час призову гр. ОСОБА_1 із заявою про надання відстрочки відповідно до вимог абз. 3 ч. 2 ст. 23 Закону №3543-ХІІ до Миргородського РТЦКСП не звертався.
Лише прослуживши більше року позивач 10.08.2023 звернувся до керівника Миргородського РТЦКСП з рапортом про звільнення з військової служби, у відповідь на який відповідач листом від 14.08.2023 №1/5506 повідомив, що серед підстав для звільнення з військової служби під час воєнного стану, передбачених пунктом 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" відсутня така категорія осіб, як педагогічні працівники, а тому такі особи можуть бути звільнені з військової служби на загальних підставах.
Перевіряючи правильність доводів відповідача з цього приводу, суд аналізує п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу", відповідно до якого військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах під час дії воєнного стану:
а) за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі;
б) за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку або про непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців;
в) у зв'язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі або позбавлення військового звання;
г) через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років; у зв'язку з вихованням дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров'я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, але якій не встановлено інвалідність; у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я; у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи; у зв'язку з необхідністю здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною; у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи; у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд; військовослужбовці-жінки - у зв'язку з вагітністю; військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку; один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років; військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років; перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років; якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, дід, баба або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.
Таким чином дійсно, як і стверджує відповідач, підстави для звільнення позивача з військової служби за фактом належності його до педагогічних працівників відсутні.
До того ж, як слушно зауважив відповідач, застосування статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію" в частині надання права на відстрочку педагогічним працівникам можливе лише військовозобов'язаним, до набуття ними статусу військовослужбовця.
Позивач же наразі має статус військовослужбовця, а не військовозобов'язаного, оскільки перебуває на дійсній військовій службі.
Тож відмовляючи у задоволенні рапорту позивача, відповідач діяв у спосіб та в порядку, передбаченому Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу", будь-яких порушень законних прав, свобод чи інтересів позивача, а тим паче бездіяльності, не допустив.
За таких обставин суд визнає заявлений позов безпідставним, у зв'язку з чим залишає його без задоволення у повному обсязі.
За відсутності підстав для задоволення позову відсутні й підстави для розподілу судових витрат, які складаються лише з витрат на оплату судового збору у розмірі 1073,60 грн.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 до Миргородського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ).
Відповідач: Миргородський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки (код ЄДРПОУ 37126670; вул. Гоголя, 150, м. Миргород, Полтавська область, 37602).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду впродовж тридцяти днів з моменту його підписання.
Суддя Є.Б. Супрун