Справа № 420/12698/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 листопада 2023 року м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Іванова Е.А., розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії, визнання протиправної бездіяльності та стягнення, -
ВСТАНОВИВ:
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про:
- визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.06.2019 року по 04.05.2023 року включно;
- зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.06.2019 року по 04.05.2023 року включно в сумі 275 975 гривня 63 копійок відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що його 31.05.2019 року звільнено з військової служби у зв'язку з закінченням строку контракту. Також позивач вказує, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16.09.2020 року у справі №420/6631/20 зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача грошову компенсацію за всі невикористані дні додатково відпустки за 2016-2019 роки. 24.11.2020 року відповідачем на виконання вищенаведеного рішення суду виплачено грошову компенсацію. Також позивач вказав, що рішенням від 29.04.2021 року у справі №420/2530/21 зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення. Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 08.02.2022 року у справі №40/2530/21 зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу щомісячну фіксовану індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 31.05.2019 року включно. На виконання зазначеного рішення відповідач 05.05.2023 року виплатив на користь позивача індексацію у сумі 84 638,95 грн. Таким чином повідомленнями про надходження коштів підтверджено факт несвоєчасного остаточного розрахунку з позивачем при звільненні за період з 01.06.2019 року по 04.05.2023 року.
З огляду на вищенаведене, позивач вважає, що відповідач повинен сплатити на його користь середній заробіток за час затримки виконання рішення суду.
Представник відповідача надав до суду відзив на адміністративний позов, який обґрунтований тим, що відповідач діяв в межах чинного законодавства з врахуванням обмеженого фінансування, оскільки ніякої заборгованості при звільненні позивача не відбулось, також ніяких ймовірних майнових витрат при звільненні позивач не зазнав, дії працівника у спірних правовідносинах були направлені на збільшення розміру простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення.
Ухвалою суду від 07.06.2023 року відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні).
Також вищенаведеною ухвалою суду від 07.06.2023 року зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 надати до Одеського окружного адміністративного суду, розташованого за адресою: 65062, м. Одеса, Фонтанська дорога, 14, довідку про грошове забезпечення ОСОБА_1 за два місяці, що передують місяцю його звільнення згідно вимог постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати».
Ухвалою суду від 31.08.2023 року доручено Військовій частині НОМЕР_1 надати до Одеського окружного адміністративного суду:
- відомості щодо всіх виплачених сум грошового забезпечення ОСОБА_1 при звільненні з військової служби.
Також ухвалою суду від 31.08.2023 року провадження у справі зупинено.
Ухвалою суду від 15.11.2023 року провадження у справі поновлено.
Статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до частини 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає за можливим розглянути та вирішити справу по суті у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Дослідивши адміністративний позов, відзив на адміністративний позов, інші письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об'єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом під час розгляду справи встановлено наступне.
ОСОБА_1 у період з 01.12.2015 року по 31.05.2019 року проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується матеріалами справи.
Наказом Командувача повітряних сил Збройних Сил України (по особовому складу) №228 від 23.05.2019 року, майора ОСОБА_1 , старшого інженера служби ракетно-артилерійського озброєння технічної частини НОМЕР_1 , відповідно до пункту 2 ч. 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" було звільнено у запас пунктом «б» (за станом здоров'я).
Відповідно до витягу із Наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 31.05.2019 року №119 позивача з 31.05.2019 року було виключено зі списків особового складу частини та знято з усіх видів забезпечення.
Рішенням суду від 16.09.2020 року по справі №420/6631/20 задоволено позов ОСОБА_1 . Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , щодо не нарахування ОСОБА_1 , грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2016-2019 роки, виходячи із розміру грошового забезпечення на день звільнення 31 травня 2019 року та зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати ОСОБА_1 , грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2016-2019 роки, виходячи із розміру грошового забезпечення на день звільнення 31 травня 2019 року, а також зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 , нараховану грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2016-2019 роки, виходячи із розміру грошового забезпечення на день звільнення 31 травня 2019 року.
24.11.2020 року відповідачем на виконання вищенаведеного рішення виплачено на користь позивача грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2016-2019 роки у сумі 31 261,13 грн. з одночасним утримання військового збору 1,5%, що підтверджується банківською випискою (а.с.12).
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 08.02.2022 року у справі 420/2530/21 визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.12.2015 року по 31.05.2019 року, зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004 року та зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 щомісячну фіксовану індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 31.05.2019 року включно, відповідно до абзаців 4,6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 із одночасним відрахуванням 1,5% військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.
05.05.2023 року відповідачем на виконання вищенаведеної постанови виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року із застосуванням базового місяця січень 2008 року у сумі 84638,95 грн. із одночасним утримання військового збору 1,5%, що підтверджується повідомленням про надходження коштів.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до ст. 17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Правовідносини з приводу грошового забезпечення військовослужбовців регулюються низкою спеціальних актів, а саме: Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» тощо.
Водночас, спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум.
Отже, в даному випадку вірним є застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 28 січня 2021 року (справа № 240/11214/19), від 24 грудня 2020 року (справа № 340/401/20), від 5 серпня 2020 року (справа № 826/20350/16), від 15 липня 2020 року (справа № 824/144/16-а), від 31 жовтня 2019 року (справа № 2340/4192/18), від 26 червня 2019 року у справі № 826/15235/16, від 18 листопада 2022 року у справі № 1.380.2019.005781.
Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно із статтею 117 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022 року) в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до ст.117 КЗпП України (в чинній редакції) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Період затримки розрахунку при звільненні - це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат по день фактичного розрахунку.
Суд звертає увагу на правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, відповідно до якої під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
З наведеного вбачається, що індексація грошового забезпечення позивача є державною гарантією, на виплату якої позивач мав право, а тому за невиплату індексації грошового забезпечення для роботодавця наступає відповідальність, зокрема передбачена ст.117 КЗпП України.
Також у цій постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).
Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця. Відшкодування ж передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи те, що ОСОБА_1 було виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення 31 травня 2019 року.
24 листопада 2020 року ОСОБА_1 було виплачено грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2016-2019 роки на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду у справі №420/6631/20.
05.05.2023 року ОСОБА_1 було виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року на виконання постанови від 08.02.2022 року у справі №420/2530/21.
Отже, вказане дає підстави суду зробити висновок про те, що повний розрахунок із позивачем було проведено не у день його виключення зі списків особового складу, а лише 05 травня 2023 року, тобто поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України.
Оскільки відповідачем проведено фактичний розрахунок із позивачем поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України, є підстави для настання відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, суд першої інстанції зробив правильний висновок що позивач має право на отримання такого відшкодування за затримку виплати повного розрахунку.
Середній заробіток визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.
Згідно з абзацом 3 пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата, зокрема, обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Суд враховує, що відповідно до абз. 2 п. 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260, та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 р. за № 745/32197, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Згідно довідки про нараховане грошове забезпечення ОСОБА_1 за два місяці, що передують місяцю його звільненню, у березні 2019 року розмір грошового забезпечення позивача становив 19 060,11 грн., у квітні 2019 року 17 437,72 грн. Середньоденне грошове забезпечення склало 598,33 грн. (19 060,11 грн. + 17 437,72 грн./61).
З урахуванням викладеного, середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні за період з 01.06.2019 по 01.12.2019 (враховуючи 6-місячний термін встановлений ст. 117 КЗпП України) становить 109 494,39 (598,33 грн *183 дні).
Водночас, суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року по справі № 761/9584/15-ц наголосила, що визначений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми, а отже визначення чіткої суми стягнення є обов'язковим в даному випадку.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19 наведено формулу застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.
У цьому судовому рішенні у частині, що стосується виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, Верховний Суд зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку.
Наведений підхід до вирішення питання обрахунку належного до виплати розміру середнього заробітку підтримано Верховним Судом у низці постанов, зокрема від 23 грудня 2020 року у справі № 825/1732/17, від 29 грудня 2020 року у справі № 520/11337/18, від 23 вересня 2021 року у справі № 340/1405/20, від 18 листопада 2021 року у справі № 200/5415/20-а, від 5 жовтня 2022 року у справі № 640/17872/19.
Відтак, суд приходить висновку, що встановлюючи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, підлягає застосуванню принцип співмірності та пропорційності, що зокрема передбачає необхідність визначення істотності частки недоотриманого грошового забезпечення при звільненні в порівнянні із сумами, які належали особі та були виплачені при звільнені.
Так, як вже встановлено судом, позивачу при звільненні не було виплачено грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за 2016-2019 роки у сумі 31 261,13 грн та індексацію грошового забезпечення у розмірі 84 638,95 грн, що в загальній сумі становить 115 900,08 грн, натомість виплачена сума при звільнені становила 239 814,12 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою щодо виплачених сум грошового забезпечення при звільненні, згідно наказу №119 від 31.05.2019 року на ОСОБА_1 від 12.10.2023 року №1455.
Отже, істотність частки недоотриманого грошового забезпечення при звільненні у даному випадку складає 2,07% (239 814,12*100%/115 900,08).
Таким чином, сума, що підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 15,16 % розраховується наступним чином:
598,33 (середньоденний заробіток позивача) х 183 (дні затримки розрахунку, враховуючи 6-місячний термін встановлений ст. 117 КЗпП України) х 2,07% та дорівнює 2 266,53 грн.
Відтак, враховуючи наявне правове регулювання, а також вказані Великою Палатою Верховного Суду критерії розміру простроченої заборгованості, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, суд дійшов висновку, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, середній заробіток за час затримки розрахунку має бути стягнутий з відповідача на користь позивача у розмірі 2 266,53 грн.
В іншій частині позовних вимог слід відмовити з вищенаведених мотивів.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 5 ст. 139 КАС України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Приймаючи до уваги те, що позивача звільнено від сплати судового збору, а відповідачем судові витрати не понесені, суд вирішує розподіл судових витрат у справі не здійснювати.
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 77, 180, 192-194, 205, 241-246, 251, 255, 295 КАС України, суд, -
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії, визнання протиправної бездіяльності та стягнення - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.06.2019 року до 01.12.2019 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.06.2019 року до 01.12.2019 року в сумі 2 266 гривень 53 копійки відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ІПН НОМЕР_2 ).
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).
Суддя Іванов Е.А.