Справа № 420/14845/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 листопада 2023 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Білостоцького О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, визначеного ч. 5 ст. 262 КАС України, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.03.2021 року по 31.05.2023 року включно;
???- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.03.2021 року по 31.05.2023 року, включно в сумі 136 667,00 грн., відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» №100 від 08.02.1995 року.
В обґрунтування вказаних позовних вимог позивач зазначила, що відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 15.03.2021 року її було виключено зі списків особового складу та знято зі всіх видів грошового забезпечення.
Водночас, при звільненні позивачу не було нараховано грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як військовослужбовцю, яка має двох або більше дітей віком до 15 років за період з 2014 року по 2015 рік, та з 2017 року по 2020 рік. Вказана виплати відповідачем була здійснена 03.12.2021 року. Крім того позивачу під час проходження військової служби також не виплачувалась в повному обсязі сума індексації її грошового забезпечення. Вказані виплати відповідачем були здійснені лише 18.11.2022 року та 01.06.2023 року.
Позивач стверджує, що згідно статті 117 Кодексу законів про працю (далі КЗпП) України в разі невиплати з вини уповноваженого органу належних звільненому працівнику сум у строки, зазначені у статті 116 Кодексу законів про працю України, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинна виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Отже, як стверджує позивач, вона має право на отримання від відповідача середнього заробітку за весь час затримки виплати коштів до дня фактичного здійснення розрахунку -01.06.2023 року, тобто за 807 днів затримки виплати коштів.
Разом з тим, відповідач зазначеної виплати позивачу не здійснив, що слугувало підставою для звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом.
Ухвалою суду від 10.07.2023 року адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 було прийнято до розгляду, у справі було відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами в порядку ч. 5 ст. 262 КАС України.
21.07.2023 року до суду від військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на адміністративний позов, з якого вбачається, що відповідач позов не визнає та зазначає, що правовідносини з приводу грошового забезпечення військовослужбовців регулюються низкою спеціальних нормативних актів, зокрема, Законом України №2011-ХІІ від 20.12.1991 року, постановою Кабінету Міністрів України №1294 від 07.11.2007 року та постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року №889 тощо. Водночас, спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, а також не врегульовано порядок здійснення остаточного розрахунку при звільненні.
Згідно частини 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ст. 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Ухвалою суду від 04.09.2023 року провадження у справі №420/14845/23 було зупинено на підставі п. 6 ч. 2 ст. 236 КАС України та в подальшому поновлено 13.11.2023 року.
Судом під час розгляду справи встановлено наступне.
Відповідно до витягу з наказу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 №49 від 15.03.2021 року старшину ОСОБА_1 , головного сержанта роти зв'язку батальйону зв'язку та радіотехнічного забезпечення виключено зі списків особового складу та з усіх видів забезпечення.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачу під час проходження військової служби не було виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як військовослужбовцю, яка має двох або більше дітей віком до 15 років за період з 2014 року по 2015 рік, та з 2017 року по 2020 рік.
Не погоджуючись із вказаною бездіяльністю відповідача, позивач звернулась до суду із позовною заявою.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 06.10.2021 року по справі №420/13968/21 було задоволено позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як військовослужбовцю, яка має двох або більше дітей віком до 15 років за період з 2014 року по 2015 рік та з 2017 року по 2020 рік.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як військовослужбовцю, яка має двох або більше дітей віком до 15 років за період з 2014 року по 2015 рік та з 2017 року по 2020 рік, виходячи із грошового забезпечення за станом на день звільнення.
Згідно наявного платіжного доручення №1999 у матеріалах справи, на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06.10.2021 року по справі №420/13968/21 позивачу 03.12.2021 року було нараховано та виплачено компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки у розмірі 24 889,96 грн.
Крім того, позивачу у період проходження військової служби не в повній мірі нараховувалась та виплачувалась індексація грошового забезпечення, з огляду на що позивач була змушена звернутися до відповідача із заявою про перерахунок та виплату вказаної індексації.
Водночас, відповідач виплату індексації грошового забезпечення позивача не здійснив, та зазначив, що у межах фінансового ресурсу у військової частини не було можливості виплати індексації грошового забезпечення.
Не погоджуючись із вищезазначеним, позивач звернулась до суду.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 04.01.2022 року по справі №420/11641/21 було задоволено частково позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та бездіяльності, та зобов'язання вчинити певні дії.
Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо застосування січня 2014 року як місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.12.2015 року по 31.12.2015 року включно.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 31.12.2015 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року включно.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Відповідно до наявного платіжного доручення №2819 у матеріалах справи, на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04.01.2022 року по справі №420/11641/21 позивачу 18.11.2022 року було виплачено індексацію грошового забезпечення у розмірі 4 015,99 грн.
Не погоджуючись із розміром виплаченої їй індексації грошового забезпечення на виконання рішення суду від 04.01.2022 року, позивач повторно звернулась до суду.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19.01.2023 року по справі №420/17385/22 було задоволено частково позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо застосування січня 2016 року та лютого 2018 року як місяців, за якими починається обчислення індексу споживчих цін (базових місяців) для розрахунку індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 р. по 28.02.2018 р. включно.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 р. по 28.02.2018 р. індексацію грошового забезпечення із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січня 2008 року.
В решті позовних вимог відмовлено.
Як вбачається з наявної платіжної інструкції №303 у матеріалах справи, на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.01.2023 року по справі №420/17385/22 позивачу 01.06.2023 року було виплачено індексацію грошового забезпечення у розмірі 61 442,68 грн.
Тобто остаточний розрахунок з позивачем було здійснено саме 01.06.2023 року, чого відповідачем у справі не заперечувалось. Крім того, як стверджує позивач, повідомлення про надходження коштів у вищезазначену дату є фактом, що свідчить про несвоєчасний остаточний розрахунок військової частини з позивачем у період з 16.03.2021 року по 31.05.2023 року, тобто за 807 календарних днів.
Позивач при обґрунтуванні розрахунку середньоденної заробітної плати посилається на наявну в матеріалах справи картку особового рахунку військовослужбовця, яка видана на її ім'я, згідно якої з січня 2021 року та лютого 2021 року загальною нарахованою сумою грошового забезпечення позивача є 25 639,60 грн. (із визначенням суми грошового забезпечення за січень 2021 року - 12 819,80 грн. та за лютий 2021 року - 12 819,80 грн.).
Крім того, як вбачається з наявної у матеріалах справи відомості №3/11 від 12.03.2021 року для перерахування грошового забезпечення позивача, наданої на виконання ухвали суду, в березня 2021 року при звільненні ОСОБА_1 на рахунок позивача, відкритий в АТ КБ «Приватбанк», позивачу було перераховано суму у розмірі 117 752,33 грн.
Не погоджуючись із протиправною бездіяльністю військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати їй середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.03.2021 року по 31.05.2023 року включно, позивач звернулась до суду з адміністративним позовом у справі №420/14845/23.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Дослідивши адміністративний позов, відзив та інші письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об'єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до ст. 17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ).
Згідно ст. 1 Закону №2011-ХІІ, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону №2011-ХІІ, у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Частиною 1 ст. 9 Закону №2011-ХІІ установлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 116 КЗпП, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно з ст.117 КЗпП у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
За змістом пункту 2.2 Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 у справі №4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку.
Як зазначалось раніше, позивача було звільнено з військової служби 15.03.2021 року.
Разом з тим, оскільки станом на день звільнення позивача зі служби (15.03.2021 року), відповідачем не було проведено з нею розрахунку у повному обсязі, а саме не виплачено індексації грошового забезпечення, а також грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як військовослужбовцю, яка має двох або більше дітей віком до 15 років за період з 2014 року по 2015 рік та з 2017 року по 2020 рік, позивач відповідно до статті 117 КЗпП України має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Крім того, як зазначає позивач у адміністративному позові, та що не заперечується відповідачем, військовою частиною НОМЕР_1 було проведено остаточний розрахунок із позивачем 01.06.2023 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100), який застосовується до правовідносин щодо обчислення середньої заробітної плати у визначених ним випадках, зокрема в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт "л" пункту 1 Порядку №100).
Згідно з пунктом 2 Порядку №100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Абзацом третім пункту 2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до п. 4 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються, зокрема, одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо); компенсаційні виплати на відрядження і переведення (добові, оплата за проїзд, витрати на наймання житла, підйомні, надбавки, що виплачуються замість добових); пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати.
Як вказано у пункті 8 Порядку №100 можливість проведення обрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, виходячи із кількості саме календарних, а не робочих днів, має бути прямо передбачена законодавством. Таким законодавством у даному випадку є Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (який набрав чинності 20.07.2018) (далі - Порядок №260).
Тобто Порядок №260 є спеціальним у спірних правовідносинах в частині особливостей обчислення грошового забезпечення військовослужбовців.
З урахуванням викладеного, Порядком №100 врегульовані загальні засади алгоритму обчислення середньоденного заробітку та середньої заробітної плати (пункти 2,8), тоді як Порядком №260 встановлено особливості обчислення грошового забезпечення для військовослужбовців. Таким чином, суд дійшов висновку, що необхідно застосовувати відповідні алгоритми, передбачені Порядком №100, залежно від кожного окремого випадку з обов'язковим врахуванням спеціального правового регулювання порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, визначеного Порядком №260.
Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 25.11.2020 у справі №160/2867/19.
У пункті 6 Постанови «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року №13 Пленум Верховного Суду України зазначив, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачу у добровільному порядку при звільненні у березні 2021 року було нараховано та сплачено 117 752,33 грн.
Крім того, як вбачається з картки особового рахунку військовослужбовця, яка видана на ім'я ОСОБА_1 , з січня 2021 року та лютого 2021 року загальною нарахованою сумою грошового забезпечення позивача є 25 639,60 грн.
Таким чином, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 434,56 грн., у розрахунку 25 639,60 грн. / 59 день (кількість календарних днів у січні 2021 року та лютому 2021 року).
Період затримки виплати сум при звільнені складає 807 календарних днів, та обраховується з 16.03.2021 року (перший день після звільнення позивача зі служби) по 31.05.2023 року включно (останній день затримки перед днем остаточного розрахунку) (за попередньою редакцією КЗпП України).
Водночас суд враховує, що пунктом 16 частини 1 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-IX (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022, текст статті 117 викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Таким чином, починаючи з 19.07.2022 року у КЗпП України стаття 117 передбачає відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні, зокрема, виплату працівнику його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, однак не більш як за шість місяців.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.06.2023 року по справі №560/11489/22, де зазначено, що суди попередніх інстанцій під час вирішення цього спору керувалися приписами статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом №2352-ІХ. Принаймні до такого висновку спонукає зміст їхніх судових рішень, надто суду апеляційної інстанції, який визначив суму, яка підлягає стягненню на користь позивача за 1743 днів (за період з 26 грудня 2017 року по 6 жовтня 2022 року), спираючись на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 30 листопада 2020 року в справі №480/3105/19. Але наведений у тій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку. Іншими словами, на той час стаття 117 КЗпП України діяла дещо в іншій редакції, яка не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Вже на дату звернення ОСОБА_1 (1 листопада 2022 року) до суду з цим позовом стаття 117 КЗпП України діяла в редакції, викладеній згідно із Законом №2352-ІХ, і підлягала застосуванню.
З урахуванням вищевказаної правової позиції Верховного Суду, а також дати проведення остаточного розрахунку з позивачем (01.06.2023 року), суд у справі №420/14845/23 доходить висновку, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX. А відтак, позивач має право на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, починаючи з 16.03.2021 року (наступний день після звільнення), проте не більш як за шість місяців, що становить 184 календарних дня (з 16.03.2021 року по 16.09.2021 року).
Із наведеного слідує, що вся сума середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку при звільненні складає 79 959, 04 грн. (434,56 грн. (середньоденний заробіток) х 184 днів (кількість днів затримки розрахунку)).
Разом з тим, Верховним Судом у постанові від 18 липня 2018 року по справі №825/325/16 вказано, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету, та інших обставин справи.
Також, Верховний Суд в постанові від 30 жовтня 2019 року по справі №806/2473/18 (адміністративне провадження №К/9901/2118/19) сформував правову позицію щодо необхідності врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.
Правова позиція щодо застосування принципу співмірності була також зазначена у постанові Верховного Суду від 04.04.2018 по справі №524/1714/16-а, та постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року по справі №761/9584/15-ц, від 14 листопада 2018 року по справі №806/345/16.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 30.11.2020 року по справі №480/3105/19 зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Наведений підхід до вирішення питання обрахунку належного до виплати розміру середнього заробітку також викладено у постанові П'ятого апеляційного адміністративного суду від 24.10.2023 року по справі №420/3038/22.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи вищевикладену правову позицію, суд зазначає, що повна сума розрахунку при звільненні позивача повинна була становити 208 080,88 грн. (117 752,33 грн. (сплачені при звільненні позивачу згідно довідки щодо виплачених грошових коштів) + 65 438,59 грн. (несвоєчасна виплачена індексація грошового забезпечення) + 24 889, 96 грн. (грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки).
З вищевикладеного також вбачається, що недоплачена сума індексації грошового забезпечення (65 438,59 грн.) + грошової компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки (24 889, 96 грн.), разом сума у розмірі 90 328,55 грн. складає 43,41% від загальної суми належній позивачці розрахунку при звільненні (208 080,88 грн.), що обраховується таким чином: (90 328,55 грн. / 208 080,88 грн.) х 100%.
Отже, суд доходить висновку, що сума належного середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, розрахована відповідно до останньої правової позиції Верховного Суду зі спірного питання щодо застосування статті 117 КЗпП України, висловленої у постанові від 30.11.2020 року по справі №480/3105/19, також має становити 43,41% від усієї суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, що складає 34710,21 грн. (79 959,04 грн. (вся сума середнього заробітку за 184 день затримки розрахунку) х 43,41%.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
На підставі вищезазначеного, враховуючи правові позиції Верховного Суду щодо істотності частки невиплаченої суми при звільненні в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги позивача частково шляхом зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.03.2021 року по 16.09.2021 року (184 дня) включно у розмірі 34710,21 грн.
В іншій частині позовних вимог слід відмовити з вищенаведених мотивів.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 5 ст. 139 КАС України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Приймаючи до уваги те, що позивача звільнено від сплати судового збору, а відповідачем судові витрати не понесені, суд вирішує розподіл судового збору не здійснювати.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 12, 77, 90, 241-246, 255, 257, 258, 262, 291, 293, 295 КАС України, суд, -
ВИРІШИВ :
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.03.2021 року по 16.09.2021 року включно.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.03.2021 року по 16.09.2021 року включно у розмірі 34710,21 грн.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Розподіл судових витрат не проводити.
Рішення суду може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, встановлені статтями 293, 295 та пп.15.5 п.15 ч.1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Суддя О.В. Білостоцький