Справа № 420/30744/23
УХВАЛА
14 листопада 2023 року м.Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Дубровна В.А., перевіривши виконання вимог статей 160, 161 КАС України за позовною заявою ОСОБА_1 до НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України ( Військова частина НОМЕР_2 ), про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
встановила:
До суду з позовом звернувся адвокат Єрьоміна Вікторія Анатоліївна, діюча в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України ( Військова частина НОМЕР_2 ) (далі - відповідач), в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України ( Військова частина НОМЕР_2 ), яка виразилась у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 за період з 01 серпня 2016 року по 28 лютого 2018 року індексації грошового забезпечення в повному розмірі, відповідно до вимог Закону України “Про індексацію грошових доходів населення”, Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року.,
- зобов'язати НОМЕР_1 Прикордонний загін Державної прикордонної служби України ( військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року, з урахуванням нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року, відповідно до вимог Закону України “Про індексацію грошових доходів населення”, Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078.
- визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України ( Військова частина НОМЕР_2 ), яка виразилась у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 за період з 01 березня 2018 року по липень 2018 року індексації грошового забезпечення в повному розмірі, відповідно до вимог Закону України “Про індексацію грошових доходів населення”, Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078,3 визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - березень 2018 року та відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5”“Порядку проведення індексації грошових доходів населення”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 у фіксованій величині 4 426,48 гри в місяць.,
- зобов'язати НОМЕР_1 Прикордонний загін Державної прикордонної служби України ( Військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по липень 2018 року індексації грошового забезпечення в повному розмірі, відповідно до вимог Закону України “Про індексацію грошових доходів населення”, Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - березень 2018 року та відповідно до приписів абзаців З, 4, 6 пункту 5 “Порядку проведення індексації грошових доходів населення”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 у фіксованій величині 4 426,48 грн в місяць.
- зобов'язати НОМЕР_1 Прикордонний загін Державної прикордонної служби України ( Військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 серпня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплат.
Ухвалою суду від 14.11.2023 року позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали, шляхом надання платіжного документу про сплату судового збору в сумі 1073,60 грн.
Дослідивши матеріали позовної заяви, суддею встановлено, що представником позивача разом з позовною заявою подано до суду клопотання про поновлення строку звернення до суду, яке обґрунтовано тим, що Законом № 2352-ІХ, який набув чинності 19.07.2022 р., частиною другої статті 233 Кодексу законів про працю України передбачено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, має право звернутися до суду у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). При цьому офіційне тлумачення положення вказаної частини другої статті 233 надано у Рішеннях Конституційного Суду № 8-рп/2013 від 15.10.2013, № 9-рп/2013 від 15.10.2013, відповідно до яких, у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене. Позивача виключено із списків особового складу військової частини та знято зі всіх видів забезпечення, при цьому Позивачем не було одержано ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, а саме розрахунку індексації грошового забезпечення. Окрім того саме вказана правова позицію викладена у постанові Верховного Суду від 4 квітня 2023 року по справі №640/8348/21. Враховуючи зміни в законодавстві, той факт що Позивач є необізнаний у змінах в законодавстві стосовно строків звернення до суду та з метою забезпечення права позивача на доступ до правосуддя щодо захисту права на оплату праці в умовах воєнного стану, вважає за необхідне поновити строк звернення до суду.
Згідно з ч. 6 ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Вирішуючи питання щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду з урахуванням вказаних доводів позивача, суддя вказує про таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною третьою цієї статті передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття "дізнався" та "повинен був дізнатись".
Під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття «повинен» був дізнатися необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав.
Вказане узгоджується з правовим висновком Верховного Суду у постанові від 21.02.2020 у справі №340/1019/19.
Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю, зокрема, частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України.
Суд звертає увагу, що відповідно до частин 1 та 2 статті 233 Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 №322-VIII (далі - КЗпП України) у редакції, яка діяла до 18.07.2022, передбачалося, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Однак, пунктом 18 частини 1 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-IX (надалі - Закон №2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022, назву та частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Стаття 233. Строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів.
Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення,а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Таким чином, починаючи з 19.07.2022, у КЗпП України відсутня норма, яка передбачає право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, у разі порушення законодавства про оплату праці, без обмеження будь-яким строком.
Тобто, після внесення Законом №2352-IX коментованих змін, частиною 2 статті 233 КЗпП України не врегульовано питання щодо строку звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, а лише встановлено строк звернення до суду виключно у справах про звільнення (місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення) та у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні (тримісячний строк з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні).
Відповідно до ч. 3 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Таким чином, відповідно до чинного нормативно-правового регулювання на момент звернення до суду з даним позовом, у спорах, пов'язаних з виплатою всіх сум, що належать працівникові при звільненні та інші виплати, пов'язані з проходженням публічної служби, встановлюється тримісячний строк.
Суд зауважує, що предмет спору у даній справі стосується правових відносин, щодо отримання позивачем індексації грошового забезпечення, яке є за своєю суттю рівнозначним заробітній платі та виникли у проміжок часу з 01.01.2016 по 28.02.2018, з 01.03.2018 по липень 2018 року.
Враховуючи, що спірні правовідносини виникли до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" №2352-IX від 01.07.2022, перебіг строку позовної давності мав розпочатися з дати набрання чинності цим законом, а саме з 19.07.2022.
Однак, відповідно до пункту першого глави XIX Прикінцеві положення КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 651 від 27.06.2023 року «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України відмінено карантин.
Отже, з урахуванням закінчення дії карантину з 01.07.2023 року, підлягають застосуванню строки, визначені статтею 233 КЗпП України, в редакції Закону № 2352-IX.
Водночас, до суду за захистом своїх прав позивач звернувся лише у листопаді 2023 року, тобто з порушенням тримісячного строку з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який встановлений з 19.07.2022 р.
Суд зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Суд зазначає, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це підтверджений належними та допустимими доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів.
Оскільки позивачем не надано до позову наказ про його звільнення, то відповідно до архівних відомостей № 7529 за січень-грудень 2016, № 8482 за січень-грудень 2017, за січень-грудень 2018 р. позивача звільнено зі служби 13.07.2018 р.
Отже, з дня коли позивача було звільнено зі служби, він вважається таким, що повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання наказу про звільнення, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових виплаченого грошового забезпечення звернулася до роботодавця із заявою про надання йому відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні відповіді на подану нею заяву.
З огляду на те, що позивач звільнився зі служби у 2018 році, тобто до оголошення в Україні воєнного стану, а звернувся до відповідача у 2023 році щодо виплати індексації, тобто майже через п'ять років, то вказане не може вважатися розумним строком звернення за захистом своїх прав.
Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Згідно сталої та послідовної судовою практикою підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність тих обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами, тобто які об'єктивно та істотно перешкоджали б зверненню до суду та не залежали б від волевиявлення особи.
Щодо покликання представника позивача на Рішення Конституційного Суду та постанови Верховного Суду, то зазначені були прийняті до внесення змін до Кодексу законів про працю, зокрема статтю 233 КЗпП України, в редакції Закону №2352-IX, відтак вони не є релевантними джерелами до даних правовідносин.
Щодо юридичної необізнаності, то вказане не може визнаватися тією непереборною обставиною, явищем чи фактором, що завадили позивачу з дотриманням установлених законом строків звернутися до суду з позовом. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 24 лютого 2021 року у справі № 540/2097/18.
Труднощі в пошуку кваліфікованого спеціаліста для оформлення позовної заяви належним чином не є об'єктивними та непереборними обставинами, які перешкоджають оскаржити рішення суб'єкта владних повноважень в судовому порядку в межах встановленого законодавством строку звернення до суду. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 07 серпня 2018 року у справі №826/4213/18.
Як вбачається з матеріалів позовної заяви, архівні відомості грошового забезпечення позивача за період його проходження військової служби були отримані на адвокатський запит у вересні 2023 року.
У постанові від 28.11.2022 у справі № 140/11951/21 Верховний Суд указував, що при оцінці поважності причин пропуску процесуального строку з причини введення воєнного стану в Україні додатково слід брати до уваги, зокрема: територіальне місцезнаходження суду, порядок його функціонування; місце проживання (місцезнаходження) заявника; ведення на відповідній території бойових дій або розташування у безпосередній близькості до такої території, посилення ракетних обстрілів у відповідний проміжок часу, що об'єктивно створювало реальну небезпеку для життя учасників процесу; тривалість самого процесуального строку та часу, який минув із дати завершення процесуального строку; наявність чи відсутність обставин, які об'єктивно перешкоджали конкретній особі реалізувати своє право (повноваження) у межах визначеного процесуального строку; поведінку особи, яка звертається з відповідним клопотанням, зокрема, чи вживала особа розумних заходів для того, щоб реалізувати своє право (повноваження) у межах процесуального строку та якнайшвидше після його закінчення (у разі наявності поважних причин його пропуску), та інші доречні обставини.
Проте, наведені позивачем причини пропуску строку звернення до суду з позовом не підтверджують об'єктивну неможливість чи ускладнення для позивача звернутись до суду з 02.10.2023 року по 09.11.2023 року, а тому не можуть бути визнані поважними.
Суд зауважує, що вирішення питання про поновлення строку звернення до суду суд здійснює виключно з ініціативи та у межах наведених доводів заінтересованої особи.
Таким чином, позивачеві слід надати до суду з письмові пояснення та докази на підтвердження обставин, що об'єктивно перешкоджали позивачеві своєчасно реалізувати право на звернення до суду за захистом своїх прав у строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України.
Частинами 1 та 2 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Зважаючи на викладене, позовна заява відповідно до ч. 1, 2 ст. 123 КАС України підлягає залишенню без руху із встановленням позивачу строк для усунення її недоліків.
Керуючись статями 122, 123,161, 169, 171, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя -
ухвалила:
Відмовити у задоволенні клопотання представника позивача адвоката Єрьоміної Вікторії Анатоліївни про поновлення строку звернення до суду.
Залишити позовну заяву без руху.
Надати позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали, а саме, надати письмові пояснення щодо обставин пропуску строку звернення до суду та докази на підтвердження обставин, що об'єктивно перешкоджали позивачеві своєчасно реалізувати право на звернення до суду за захистом своїх прав у строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України.
У разі невиконання цієї ухвали, позовна заява буде вважатися неподаною та повернута позивачу.
Ухвала окремо не оскаржується.
Суддя В.А Дубровна