Справа № 496/2155/22
Провадження № 2/496/488/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
повний текст
01 листопада 2023 року Біляївський районний суд Одеської області у складі:
головуючого - судді Буран В.М.,
за участю: секретаря - Стрілець Ж.М.,
представника відповідача - адвоката Ільїна О.В. в режимі відеоконференції,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду м. Біляївка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частину автомобіля та стягнення компенсації частки у майні та судового збору,-
В С Т АН О В И В :
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , та просить суд визнати за нею право власності на частину транспортного засобу Hyundai ix35 2013 року випуску та стягнути з відповідача на її користь грошову компенсацію у розмірі частини ринкової вартості цього транспортного засобу, а також стягнути судові витрати по справі.
Своїми вимогу мотивує тим, що 22.10.2008 року між нею та ОСОБА_2 було укладено шлюбу, який заочним рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 06.10.2021 року, було розірвано. В період шлюбу, у 2013 році сторони придбали транспортний засіб Hyundai ix35 2013 року випуску д.н.з. НОМЕР_1 , який було оформлено за позивачкою, та 26.12.2018 року переоформлений на відповідача з присвоєнням д.н.з. НОМЕР_2 . Транспортний засіб було придбано за 224 219,53 грн., а також сплачено 6509,53 грн. для оплати страхування, зазначені кошти були видані на ім'я ОСОБА_1 на підставі Кредитного договору № 1363-14.01.2105 від 30.08.2013 року. Згідно відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників про джерела/суми виплачених доходів та утриманих податків станом на 10.02.2022 року, ОСОБА_1 за період 2013-2018 років (період погашення кредиту) систематично виплачувалась заробітна плата, що давало їй можливість вносити грошові кошти на рахунок публічного АТ «КРЕДОБАНК» згідно договору кредиту, що підтверджується відповідними квитанціями. Згідно довідки № 185-52298/18 від 07.12.2018 року виданої ПАТ «КРЕДОБАНК», ОСОБА_1 виконала боргові зобов'язання за Кредитним договором № 1363-14.01.2105 від 30.08.2013 року. Від так, оскільки вказане майно придбано в період шлюбу, позивачка звернулась до суду із зазначеним позовом.
Ухвалою суду від 12.07.2022 р. відкрито загальне позовне провадження (а.с. 52).
Не погоджуючись із вимогами позивачки, від представника відповідача надійшов відзив, у якому він просить відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Адвокат, посилаючись на ст. 364 ЦК України, яка передбачає, що співвласник, частка якого в майні не може бути виділена в натурі, має право на отримання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості цієї частки, а не отримати право власності на вказану частку. Отже, у справах за спорами, в яких про припинення своє частки у спільному майні і отримання компенсації на свою користь заявляє позивач, не вимагається обов'язкового внесення на депозитний рахунок грошово компенсації. Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду: від 03 лютого 2020 року у справі № 235/5146/16-ц (провадження № 61-37616 св 18); від 03 червня 2020 року у справі № 487/6195/16-ц (провадження № 61-46326св18); від 30 вересня 2020 року у справі № 552/1514/19 (провадження № 61-21084 св 19). Крім того, адвокат вважає, що позивачка вводить суд в оману, оскільки подала позов про поділ майна подружжя лише в частині транспортного засобу, при цьому відповідач зазначає, що в період шлюбу було придбано більше майна, про що буде подано зустрічний позов (а.с. 78-81).
Ухвалою суду від 27.04.2023 року було відмовлено у клопотанні адвоката Ільїна О.В. про направлення цивільної справи за підсудністю (а.с. 99-100).
Позивачка в судове засідання з'явилася, однак надала заяву в якій наполягає на задоволенні позову, та просить справу розглядати за її відсутності (а.с. 67).
Представник відповідача у судовому засіданні не заперечував, що транспортний засіб було придбано в період шлюбу сторін у справі. Позов не визнав, наполягав на тому, що ринкова вартість транспортного засобу, що визначена позивачкою, не відповідає дійсності.
Дослідивши матеріали справи, надані письмові докази по справі, заслухавши пояснення адвоката, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Сторони по справі перебували у шлюбу, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 , актовий запис № 133 від 2008 р. (а.с.9).
Заочним рішенням Біляївського районного суду Одеської області у справі №496/2358/21 від 06.10.2021 року, шлюб було розірвано (а.с.10).
В період шлюбу, на ім'я ОСОБА_1 30.08.2013 р. ПАТ «КРЕДОБАНК» на підставі Кредитного договору № 1363-14.01.2105 було видано кредит у розмірі 224 219,53 грн. на строк до 29.08.2020 р. Відповідно п. 2.2 Договору зазначений кредит було видано для здійснення повної/часткової оплати за договором Купівлі-продажу транспортного засобу марки Hyundai ix35 2013 року випуску та для оплати страхування від нещасних випадків в сумі 6509,53 грн. (а.с. 17-20).
Для забезпечення виконання Кредитного договору № 1363-14.01.2105 від 30.08.2013 року між ПАТ «КРЕДОБАНК» та ОСОБА_1 було укладено Договір застави, предметом якого став транспортний засіб Hyundai ix35 2013 року випуску д.н.з. НОМЕР_1 номер шасі НОМЕР_4 (а.с. 21-23).
Відповідно довідки № 185-52298/18 від 07.12.2018 р., виданої уповноваженою особою ПАТ «КРЕДОБАНК», позичальник ОСОБА_1 повністю погасила заборгованість за Кредитним договором № 1363-14.01.2105 від 30.08.2013 р., на підтвердження чого, також надала копії відповідних квитанцій щодо погашення заборгованості по кредиту саме ОСОБА_1 (а.с. 24, 31-45).
Відповідно довідки № 185-52314/18 від 07.12.2018 р., виданої уповноваженою особою ПАТ «КРЕДОБАНК», у зв'язку з погашенням заборгованості по Кредитному договору № 1363-14.01.2105 від 30.08.2013 р., знята заборона відчуження з транспортного засобу Hyundai ix35 2013 року випуску д.н.з. НОМЕР_1 номер шасі НОМЕР_4 (а.с. 25,26).
Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу Hyundai ix35 2013 року випуску д.н.з. НОМЕР_2 номер шасі НОМЕР_4 , зареєстрований за ОСОБА_2 (а.с. 46)
На підтвердження ціни позову, стороною позивача надано скрін-шоти з веб-сайту AUTO.RIA з цінами на аналогічні транспортні засоби, де вказано ціну 473 690,00 грн., отже ціни автомобіля, яку просить стягнути з відповідача на свою корить позичка складає 236 845,00 грн. (а.с. 47-48).
Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Ільїн О.В. надав суду звіт про оцінку оціночної (ринкової) вартості легкового автомобіля Hyundai ix35 2013 року випуску д.н.з. НОМЕР_2 номер шасі НОМЕР_4 , підписаний директором ПП «Експертно-ділового центру «Лідер» Сірак Т.С., на підтвердження повноваження, якої надано Сертифікати суб'єкта оціночної діяльності та посвідчення про підвищення кваліфікації оцінювача (а.с.108-114).
Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно зі статтею 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
У відповідності до ст. 65 Сімейного кодексу України, дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.
Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України.
Відповідно до статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
У відповідності до п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюбі, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", саме по собі розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу.
Як вбачається з п.п. 24, 30 цієї ж Постанови, до складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи та те, що знаходиться у третіх осіб. У випадку, коли при поділі спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд, проти волі іншого подружжя і не в інтересах сім'ї, чи не на її потреби, або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Частиною другою статті 364 ЦК України передбачено, що якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.
Встановлена законом презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку.
Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.
Належних і допустимих доказів на спростування презумпції спільності права власності подружжя на спірне у даній справі майно, відповідачем не надано. Також, суд не погоджується з твердженням сторони відповідача, що позивачка вводить суд в оману, тому що звернулась із позовом про компенсацію вартості лише автомобіля, хоча в шлюбі було придбано набагато більше майна. Слід наголосити, що у відповідності до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, згідно зі статтею 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до п. 25 ППВСУ від 21.12.2007 № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.
Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.
Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Згідно ст. 361 ЦК України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.
За положеннями статті 364 ЦК України, яка регулює правовідносини з виділу власником належної йому частки, що є у спільній частковій власності, співвласник має право на виділ у натурі частки з майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки зі спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.
За змістом статті 364 ЦК України власник, який бажає виділу своєї частки, може вимагати виділу такої частки в натурі, і лише у зв'язку з неможливістю такого виділу або заборони такого виділу відповідно до закону він має право на компенсацію, яку може вимагати на підставі цієї норми права.
Зазначена норма права регулює випадки, коли співвласник майна бажає позбутися належної йому частки у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників компенсації належної йому частки та визнання за ними права власності на все майно.
Разом із цим, право співвласника на виділ частки зі спірного майна шляхом отримання грошової компенсації вартості частки в майні не може бути обмежене іншими співвласниками і такому праву співвласника, що виділяється, кореспондується обов'язок іншого співвласника сплатити грошову компенсацію частки, розмір якої визначається із дійсної вартості майна на час розгляду справи.
Обов'язковою умовою призначення грошової компенсації є лише згода співвласника, який заявив вимогу про виділ частки, і не передбачається обов'язковість згоди інших співвласників на такий виділ та не ставить право співвласника на виділ у залежність від згоди інших співвласників й мотивів, з яких власник має намір реалізувати своє право на виділ.
За положеннями статей 21, 24, 41 Конституції України, статей 319, 358 ЦК України усі громадяни є рівними у своїх правах, усім забезпечуються рівні умови здійснення своїх, у тому числі майнових прав, а відтак правовий режим спільної часткової власності визначається з урахуванням інтересів усіх співвласників.
Оцінюючи положення частини п'ятої статті 71 СК України як такі, що застосовуються до правовідносин, які виникають при зверненні одного з подружжя до іншого з вимогами про припинення його права на частку у спільному майні, Верховний Суд робить висновок, що ця норма не вимагає обов'язкового внесення на депозитний рахунок грошової компенсації у справах за спорами, в яких про припинення своєї частки у спільному майні і отримання компенсації на свою користь заявляє позивач.
Аналогічні висновки висловлені, зокрема у постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 210/4854/15-ц (провадження № 61-30421св18) та від 03 червня 2020 року у справі № 487/6195/16-ц (провадження № 61-46326св18).
Відповідач не заперечує проти поділу автомобіля, шляхом компенсації частини вартості його, він не погоджується із вартістю, що визначила позивачка, тому надав суду звіт про оцінку оціночної (ринкової) вартості легкового автомобіля Hyundai ix35 2013 року випуску д.н.з. НОМЕР_2 номер шасі НОМЕР_4 , виготовлений на його замовлення ПП «Експертно-ділового центру «Лідер».
Так, відповідно до ч. 3, ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у свої сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Наявність або відсутність обставин та фактів встановлюється на підставі доказів сторін, якими відповідно до ч. 2 ст. 76 ЦПК України є письмові, речові і електронні докази, висновки експертів, показаннями свідків.
Положеннями ст. 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Зважаючи на те, що наданий відповідачем звіт про оцінку ринкової вартості автомобіля Hyundai ix35 2013 року випуску номер шасі НОМЕР_4 , виготовлено експертом з оцінки майна, суд на підставі ст. 80, 89 ЦПК України, приймає за основу ціни позову, ринкову ціну транспортного засобу у розмірі 377 500 грн., отже відшкодування підлягає від 377 500 грн., що дорівнює 188 750 грн.
Верховний суд у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі №522/16724/16 (провадження №61-28810св18) зробив наступний правовий висновок: «обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Таким, чином витяги з веб-сайтів про ціну аналогічного транспортного засобу, не буде відповідати висновку Верховного суду, що зроблений у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі №522/16724/16 (провадження №61-28810св18.
Також, суд зазначає, що згідно наданого відповідачем звіт про оцінку ринкової вартості автомобіля Hyundai ix35 2013 року випуску номер шасі НОМЕР_4 , транспортний засіб перереєстровано на власника ОСОБА_3 з присвоєнням д.н.з. НОМЕР_5 , тобто на третю особу.
Так, відповідно до статті 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України.
Стороною відповідача не надано доказів того, що внаслідок відчуження транспортного засобу, одержанні кошти були витраченні на спільні потреби сім'ї, тому суд приходить до висновку, що вартості транспортного засобу не відшкодована співвласнику (дружині).
Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, суд, врахувавши практику Верховного Суду, факт згоди позивача на одержання грошової компенсації, а також те, що вона особисто не користується транспортним засобом, який є спільною частковою власністю, не заперечувала проти наданого стороною відповідача висновку оціночної (ринкової) ціни транспортного засобу, дійшов висновку про те, що спірний транспортний засіб є об'єктом їх права спільної часткової власності, а тому позивач має право на грошову компенсацію вартості своєї частки у праві спільної часткової власності на автомобіль і, як наслідок, припинення її права власності на спірне майно.
Враховуючи усе вищевказане, позовна вимога про визнання права власності за позивачкою на частину автомобіля не підлягає задоволенню, оскільки із встановлених обставин існує презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте сторонами в період шлюбу, звертаючись до суду із даним позовом, позивачка вже була власницею частини автомобіля.
Тоді як, вимоги позивачки щодо стягнення грошової компенсації вартості частки у спільному майні є правомірними, такими що відповідають способу захисту її прав та інтересів, не порушують права та свободи відповідача, тому позов в частині стягнення компенсації вартості автомобіля необхідно задовольнити у повному обсязі, припинивши право власності ОСОБА_1 на транспортного засобу марки Hyundai модель ix35, 2013 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 .
Позивачем при поданні позову до суду було сплачено судовий збір у загальному розмірі 2368,45 грн. (а.с. 1). За змістом частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Для визначення частки, яка підлягає стягненню з відповідача пропорційно задоволених вимог позивачки, суд виходить з наступного: 188 750 грн. (сума відшкодування) / 236845 грн. (сума відшкодування, яка була заявлена позивачкою) *2368,45 грн. (сплачений судовий збір)= 1887,50 грн. (судовий збір, який підлягає стягненню з відповідача).
Керуючись ст. ст. 60, 63, 65, 68, 69, 71 СК України, ст. ст. 15, 16, 358, 361, ЦК України, п.22-25 ППВСУ від 21.12.2007 №11 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя, керуючись ст.ст.12, 13, 76, 79, 80, 89, 141, 263-265, 353 ЦПК України, -
УХВАЛИВ:
Позов ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 ) до ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_7 ) про визнання права власності на частину автомобіля та стягнення компенсації частки у майні та судового збору - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію у розмірі ринкової вартості транспортного засобу марки Hyundai модель ix35, 2013 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 , а саме 188 750 грн.
Припинити право власності ОСОБА_1 на транспортного засобу марки Hyundai модель ix35, 2013 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати пропорційно задоволеним позовним вимогам, а саме 1887,5 грн.
Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду на протязі 30 днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через суд першої інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено 14 листопад 2023 року.
Суддя В.М. Буран