ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
__________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
«14» листопада 2023 року
м. Харків
справа № 953/4060/22
провадження № 22ц/818/1663/23
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Бурлака І.В. (суддя-доповідач),
суддів - Мальованого Ю. М., Яцини В.Б.,
за участю секретаря - Волобуєва О.О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , представник позивача - ОСОБА_2 ,
відповідач - ОСОБА_3 , представник відповідача - ОСОБА_4
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 05 липня 2023 року в складі судді Єфіменко Н.В.
ВСТАНОВИВ:
У липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики, який у подальшому уточнив.
Позовна заява мотивована тим, що 22 жовтня 2021 року між ним та ОСОБА_3 укладено договір позики, предметом якого було передання у власність позичальника грошових коштів в сумі 288 320,00 грн, що за домовленістю сторін (1 долар США - 26,50 грн) на день укладення цього договору було еквівалентно 10 880,00 доларів США з кінцевим строком повернення 22 жовтня 2022 року. Також факт передачі грошових коштів підтверджується розпискою від 22 жовтня 2021 року, яка написана ОСОБА_3 .
З метою забезпечення позичальником виконання своїх зобов'язань за договором позики, 22 жовтня 2021 року між сторонами укладено договір іпотеки, предметом якої є квартира АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_3 на праві приватної власності. Вартість предмету іпотеки становить 795 000,00 грн.
Зазначив, що у зв'язку з отриманням позичальником додаткової позики, 01 листопада 2021 року між сторонами укладено договір про внесення змін № 1 до договору позики від 22 жовтня 2021 року, згідно якого сторони домовились, що позикодавець передав позичальнику грошові кошти в розмірі 432 480,00 грн, що за домовленістю сторін (1 долар США - 26,50 грн) на день укладення цього договору було еквівалентно 16 320,00 доларів США з кінцевим строком повернення 22 жовтня 2022 року. Також факт передачі грошових коштів підтверджується розпискою від 01 листопада 2021 року, яка написана ОСОБА_3 .
Вказав, що у зв'язку з отриманням позичальником додаткової позики, 10 січня 2022 року між сторонами укладено договір про внесення змін № 2 до договору позики від 22 жовтня 2021 року, згідно якого сторони домовились, що позикодавець передав позичальнику грошові кошти в розмірі 491 617,00 грн, що за домовленістю сторін (1 долар США - 26,50 грн) на день укладення цього договору було еквівалентно 17 780,00 доларів США з кінцевим строком повернення 22 жовтня 2022 року.
У зв'язку з отриманням позичальником додаткової позики, 01 лютого 2022 року між сторонами укладено договір про внесення змін № 3 до договору позики від 22 жовтня 2021 року, згідно якого сторони домовились, що позикодавець передав позичальнику грошові кошти в розмірі 550 653,00 грн, що за домовленістю сторін (1 долар США - 26,50 грн) на день укладення цього договору було еквівалентно 19 220,00 доларів США з кінцевим строком повернення 22 жовтня 2022 року.
Посилався на те, що відповідно до графіку повернення позичальником грошових коштів, зазначеному у договорі про внесення змін № 3 до договору позики від 22 жовтня 2021 року, ОСОБА_3 до 22 числа кожного наступного місяця до 22 вересня 2022 року мав сплачувати по 13 322,52 грн, що еквівалентно 465,00 доларів США, а до 22 жовтня 2022 року включно - 457 397,25 грн, що еквівалентно 15 965,00 доларів США.
Вказав, що до цього часу відповідач отриману позику відповідно до графіку повернення грошових коштів не повернув.
16 червня 2022 року на адресу відповідача він направив вимогу про дострокове повернення суми позики. Однак, відповідач вимогу в поштових відділеннях не отримав та їх повернуто у зв'язку з закінченням терміну зберігання.
Зазначив, що на день подачі позовної заяви загальна сума боргу за договором позики від 22 жовтня 2021 року з договорами про внесення змін до нього, яка підлягала поверненню відповідачем, складала 19 220,00 доларів США, що за домовленістю сторін (1 долар США = 29,2549 грн) становить 562 279,18 грн.
Вважав, що позика не повернута до цього часу. Оскільки боржник не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором позики, договорами про внесення змін до договору позики та розпискою стягненню підлягає сума у гривнях, яка визначається еквівалентно за офіційним курсом відповідної валюти на день подання позову або заяви про зміну розміру позовних вимог. Отже, сума основного боргу станом на дату подачі заяви про зміну позовних вимог становить 702 848,49 грн (19 220,00 доларів США*36,5686 грн).
Просив стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики грошей від 22 жовтня 2022 року з договором про внесення змін № 3 до договору позики грошей від 01 лютого 2022 року у сумі 702 848,49 грн та судові витрати, пов'язані з наданням професійної правничої допомоги у сумі 53 992,42 грн та судовий збір в розмірі 7 028,48 грн.
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 05 липня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 - задоволено частково; стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 за договором позики грошових коштів від 22 жовтня 2021 року суму заборгованості 550 653,00 грн; в іншій частині в задоволенні позовних вимог - відмовлено; стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 14 950,00 грн; стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 5506,81 грн.
На вказане рішення суду ОСОБА_1 через свого представника подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення скасувати і ухвалити нове, яким його позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, не надав належної оцінки доказам у справі. Так, не звернув увагу на те, що сторони домовились, що загальна сума, яка підлягала поверненню у строк та в порядку, передбаченому договором позики грошей зі змінами, визначеними договором про внесення змін № 3, мала дорівнювати сумі, еквівалентній 19 220,00 доларів США на дату здійснення платежу. Зазначив, що на момент укладення договору сторонами узгоджено повернення позики у гривнях у еквіваленті до офіційного курсу продажів доларів США на день здійснення платежу. Таким чином, сума основного боргу - це сума у гривнях, що еквівалентна 19 220,00 доларів США за курсом долару США до гривні, встановленому Національним банком України на день подачі заяви про зміну позовних вимог. Щодо стягнення витрат на правничу допомогу вважав, що суд необґрунтовано зменшив їх суму, яка підлягає стягненню з відповідача. Посилався на те, що гонорар успіху в розмір 5% від суми задоволених позовних вимог відповідає критерію розумності та не має надмірного характеру. Наведений ним розрахунок витрат на правову допомогу є належним та розумним, а зазначена сума витрат на правову допомогу - співмірною зі складністю справи.
18 вересня 2023 року до суду апеляційної інстанції від представника ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вважав рішення суду законним, а апеляційну скаргу - необґрунтованою. При цьому зазначив, що предметом договору позики зі змінами, внесеними сторонами є 550 653,00 грн, що еквівалентно 19 220,00 доларів США за встановленим сторонами обмінним курсом 1 долар США = 28,650 грн. Саме таку суму грошових коштів він отримав протягом 2021-2022 років від позивача. Тому зміна обмінного курсу буде суперечити умовам укладеного сторонами договору позики. Вважав, що покладати на відповідача тягар відшкодування витрат, розмір яких був погоджений виключно між позивачем та його представником і закріплений договором між ними, а саме гонорару успіху, не може бути обов'язковою для суду.
В суді апеляційної інстанції представники сторін посилалися кожний на свою позицію, викладену відповідно в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу. Так, представник позивача не заперечував, що сума позики передавалася в національній валюті. Разом з тим за домовленістю сторін сума позики на день укладення договору визначалася в еквіваленті іноземної валюти, тому вважав, що стягненню підлягає сума в еквіваленті на день стягнення в національній валюті, що становить на день подачі позову 702 848,49 грн. Представник відповідача в свою чергу заперечував проти задоволення апеляційної скарги та посилався на постанову Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 301/2052/18 з аналогічних обставин. Відповідач отримав у позивача суму в національній валюті і повернути він повинен її також в національній валюті, про що зазначено в самій розписці.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення з'явившихся учасників справи, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, рішення суду - залишити без змін.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що за змістом договору позики, укладеного між сторонами до стягнення підлягає сума, надана в гривнях за курсом Національного банку України в іноземній валюті за домовленістю сторін на день укладення цього договору із змінами.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 22 жовтня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір позики грошей, за умовами якого позикодавець до укладення цього договору передав у власність позичальнику грошові кошти в розмірі 288 320,00 грн, що за домовленістю сторін (1 долар США - 26,50 грн) на день укладення цього договору еквівалентно 10 880,00 доларів США. Позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві позику (грошові кошти) у такій самій сумі згідно з графіком повернення позичальником грошових коштів до 22 жовтня 2022 року. Графік повернення позичальником грошових коштів наступний: 6 360,00 грн, еквівалент 240,00 доларів США по 22 листопада 2021 року включно; 6 360,00 грн, еквівалент 240,00 доларів США по 22 грудня 2021 року включно; 6 360,00 грн, еквівалент 240,00 доларів США по 22 січня 2022 року включно; 6 360,00 грн, еквівалент 240,00 доларів США по 22 лютого 2022 року включно; 6 360,00 грн, еквівалент 240,00 доларів США по 22 березня 2022 року включно; 6 360,00 грн, еквівалент 240,00 доларів США по 22 квітня 2022 року включно; 6 360,00 грн, еквівалент 240,00 доларів США по 22 травня 2022 року включно; 6 360,00 грн, еквівалент 240,00 доларів США по 22 червня 2022 року включно; 6 360,00 грн, еквівалент 240,00 доларів США по 22 липня 2022 року включно; 6 360,00 грн, еквівалент 240,00 доларів США по 22 серпня 2022 року включно; 6 360,00 грн, еквівалент 240,00 доларів США по 22 вересня 2022 року включно; остаточний платіж 218 360,00 грн, еквівалент 8 240,00 доларів США по 22 жовтня 2022 року включно. Ця позика є безвідсотковою.
Відповідно до пункту 2 договору позикодавець має право дострокового витребування всієї неповернутої суми цієї позики - при простроченні позичальником будь-якого з поточних повернень більш ніж на 5 днів.
Згідно з пунктом 3 договору остаточний платіж має бути підтверджено нотаріальною заявою.
Пунктом 4 договору передбачено, що будь-яка кореспонденція на ім'я позичальника надсилається листом з повідомленням на адресу його мешкання та реєстрації, зазначені у договорі позики. Така кореспонденція вважається отриманою у день її надходження на поштове відділення. Неотримання позичальником з будь-яких причин поштової кореспонденції, зокрема вимоги про дострокове повернення позики, є доказом відмови Позичальника від виконання зобов'язань за договором позики грошей.
Пунктом 6 договору передбачено, що з метою забезпечення виконання зобов'язань у повному обсязі, що випливають з цього договору, позичальник передав, а позикодавець прийняв в іпотеку об'єкт нерухомого майна, а саме: квартиру АДРЕСА_1 (а.с.13).
22 жовтня 2021 року ОСОБА_3 також склав розписку про те, що він отримав позику від ОСОБА_1 у сумі 288 320,00 грн за домовленістю сторін (1 долар США=26,50 грн) на день укладення цього договору, що еквівалентно 10 880,00 доларів США, і зобов'язався повернути цю суму ОСОБА_1 в строк до 22 жовтня 2022 року включно (а.с.14).
В забезпечення виконання умов договору позики 22 жовтня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки, за умовами якого іпотекодавець передав, а іпотекодержатель прийняв в іпотеку об'єкт нерухомого майна, а саме: однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 та належить іпотекодавцю ОСОБА_3 на праві особистої приватної власності. Вартість предмету іпотеки становила 795 000,00 грн (а.с.15-18).
01 листопада 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір про внесення змін № 1 до договору позики грошей від 22 жовтня 2021 року, за умовами якого сторони домовились внести до договору позики грошей в простій письмовій формі від 22 жовтня 2021 року за № б/н такі зміни: пункт 1 викласти у наступній редакції: позикодавець до укладення цього договору передав у власність позичальнику грошові кошти в розмірі 432 480,00 грн, що за домовленістю сторін (1 долар США - 26,50 грн) на день укладення цього договору еквівалентно 16 320,00 доларів США. Ця позика є безвідсотковою. Позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві позику (грошові кошти) у такій самій сумі згідно з графіком повернення позичальником грошових коштів до 22 травня 2021 року. Графік повернення позичальником грошових коштів наступний: 9 540,00 грн, еквівалент 360,00 доларів США до 22 листопада 2021 року включно; 9 540,00 грн, еквівалент 360,00 доларів США до 22 грудня 2021 року включно; 9 540,00 грн, еквівалент 360,00 доларів США по 22 січня 2022 року включно; 9 540,00 грн, еквівалент 360,00 доларів США до 22 лютого 2022 року включно; 9 540,00 грн, еквівалент 360,00 доларів США до 22 березня 2022 року включно; 9 540,00 грн, еквівалент 360,00 доларів США до 22 квітня 2022 року включно; 9 540,00 грн, еквівалент 360,00 доларів США до 22 травня 2022 року включно; 9 540,00 грн, еквівалент 360,00 доларів США до 22 червня 2022 року включно; 9 540,00 грн, еквівалент 360,00 доларів США до 22 липня 2022 року включно; 9 540,00 грн, еквівалент 360,00 доларів США до 22 серпня 2022 року включно; 9 540,00 грн, еквівалент 360,00 доларів США до 22 вересня 2022 року включно; остаточний платіж 327 540,00 грн, еквівалент 12 360,00 доларів США до 22 жовтня 2022 року (а.с.20).
01 листопада 2021 року ОСОБА_3 також склав розписку про те, що він отримав позику від ОСОБА_1 у сумі 432 480,00 грн та за домовленістю сторін (1 долар США=26,50 грн) на день укладення цього договору сума еквівалентна 16 320,00 доларів США, і зобов'язався повернути цю суму ОСОБА_1 в строк до 22 жовтня 2022 року включно (а.с.21).
10 січня 2022 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір про внесення змін № 2 до договору позики грошей від 22 жовтня 2021 року, за умовами якого сторони домовились внести до договору позики грошей в простій письмовій формі від 22 жовтня 2021 року за № б/н такі зміни: пункт 1 викласти у наступній редакції: позикодавець до укладення цього договору передав у власність позичальнику грошові кошти в розмірі 491 617,00 грн, що за домовленістю сторін (1 долар США - 26,50 грн) на день укладення цього договору еквівалентно 17 780,00 доларів США. Ця позика є безвідсотковою. Позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві позику (грошові кошти) у такій самій сумі згідно з графіком повернення позичальником грошових коштів до 22 травня 2021 року. Графік повернення позичальником грошових коштів наступний: 11 613,00 грн, еквівалент 420,00 доларів США до 22 лютого 2022 року включно; 11 613,00 грн, еквівалент 420,00 доларів США до 22 березня 2022 року включно; 11 613,00 грн, еквівалент 420,00 доларів США до 22 квітня 2022 року включно; 11 613,00 грн, еквівалент 420,00 доларів США до 22 травня 2022 року включно; 11 613,00 грн, еквівалент 420,00 доларів США до 22 червня 2022 року включно; 11 613,00 грн, еквівалент 420,00 доларів США до 22 липня 2022 року включно; 11 613,00 грн, еквівалент 420,00 доларів США до 22 серпня 2022 року включно; 11 613,00 грн, еквівалент 420,00 доларів США до 22 вересня 2022 року включно; остаточний платіж 398 713,00 грн, еквівалент 14 420,00 доларів США до 22 жовтня 2022 року (а.с.22).
10 січня 2022 року ОСОБА_3 також склав розписку про те, що він отримав позику від ОСОБА_1 у сумі 491 617,00 грн та за домовленістю сторін (1 долар США=27,650 грн) на день укладення цього договору сума еквівалентна 17 780,00 доларів США, і зобов'язався повернути цю суму ОСОБА_1 в строк до 22 жовтня 2022 року включно (а.с.23).
01 лютого 2022 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір про внесення змін № 3 до договору позики грошей від 22 жовтня 2021 року, за умовами якого сторони домовились внести до договору позики грошей в простій письмовій формі від 22 жовтня 2021 року за № б/н такі зміни: пункт 1 викласти у наступній редакції: позикодавець до укладення цього договору передав у власність позичальнику грошові кошти в розмірі 550 653,00 грн, що за домовленістю сторін (1 долар США - 26,50 грн) на день укладення цього договору еквівалентно 19 220,00 доларів США. Ця позика є безвідсотковою. Позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві позику (грошові кошти) у такій самій сумі згідно з графіком повернення позичальником грошових коштів до 22 жовтня 2022 року. Графік повернення позичальником грошових коштів наступний: 13 322,25 грн, еквівалент 465,00 доларів США до 22 березня 2022 року включно; 13 322,25 грн, еквівалент 465,00 доларів США до 22 квітня 2022 року включно; 13 322,25 грн, еквівалент 465,00 доларів США до 22 травня 2022 року включно; 13 322,25 грн, еквівалент 465,00 доларів США до 22 червня 2022 року включно; 13 322,25 грн, еквівалент 465,00 доларів США до 22 липня 2022 року включно; 13 322,25 грн, еквівалент 465,00 доларів США до 22 серпня 2022 року включно; 13 322,25 грн, еквівалент 465,00 доларів США до 22 вересня 2022 року включно; остаточний платіж 457 397,25 грн, еквівалент 15 965,00 доларів США до 22 жовтня 2022 року (а.с.24).
01 лютого 2022 року ОСОБА_3 також склав розписку про те, що він отримав позику від ОСОБА_1 у сумі 550 653,00 грн та за домовленістю сторін (1 долар США=28,650 грн) на день укладення цього договору сума еквівалентна 19 220,00 доларів США, і зобов'язався повернути цю суму ОСОБА_1 в строк до 22 жовтня 2022 року включно (а.с.25).
18 червня 2022 року ОСОБА_1 на адресу реєстрації та фактичного місця проживання ОСОБА_3 направив вимогу про сплату заборгованості та вимагав сплатити протягом 7 днів на його користь заборгованість за договором позики грошей від 22 жовтня 2021 року та договором про внесення змін № 3 до даного договору від 01 лютого 2022 року у сумі, еквівалентній 19 220,00 доларів США (а.с.27-31).
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частин першої, другої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить обов'язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) та постановах Верховного Суду від 22 серпня 2019 року у справі № 369/3340/16-ц (провадження № 61-7418св18), від 06 квітня 2020 року у справі № 464/5314/17 (провадження № 61-10789св18).
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов'язання. Для цього з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.
Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц (провадження № 61-5020св18), від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15 (провадження № 61-42915св18), від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17 (провадження № 61-9694св20).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) вказано «у частині 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов'язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов'язку. Тлумачення абзацу 1 частини першої статті 1046, абзацу 1 частини першої статті 1049 ЦК України дозволяє стверджувати, що законодавцем не забороняється стягнення боргу за договором позики в іноземній валюті. Більше того, цивільним законодавством покладається обов'язок на позичальника повернути те, що він отримав на підставі договору позики. Це підтверджується використанням таких формулювань: «зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості» (абзац 1 частини першої статті 1046 ЦК України); «позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем)» (абзац 1 частини першої статті 1049 ЦК України)».
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У частинах першій, другій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Матеріали справи свідчать про те, що 22 жовтня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір позики грошей та з урахуванням внесених змін до договору від 01 листопада 2021 року, 10 січня 2022 року та 01 лютого 2022 року, а також відповідних розписок до них від 22 жовтня 2021 року, 01 листопада 2021 року, 10 січня 2022 року та 01 лютого 2022 року, ОСОБА_3 прийняв у власність від ОСОБА_1 550 653,00 грн, що еквівалентно 19 220,00 доларів США за встановленим сторонами обмінним курсом 1,00 долар США дорівнює 28,650 грн, які ОСОБА_3 зобов'язаний повернути до 22 жовтня 2022 року. Аналогічне вбачається зі змісту розписки від 01 лютого 2022 року.
Сторонами визначено, що грошові кошти, які є предметом цього договору, передані позикодавцем та одержані позичальником до підписання цього договору в гривнях, про що свідчать підписи сторін на цьому договорі.
Ураховуючи викладене, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, належним чином оцінивши докази, подані сторонами, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_3 , як позичальник, належним чином взяті на себе зобов'язання за договором позики і розписок, укладеним 22 жовтня 2021 року з ОСОБА_1 з урахуванням внесених змін до нього не виконав, унаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 550 653,00 грн, яка підлягає стягненню з відповідача.
Відповідно до умов укладеного між сторонами договору позики суму позики визначено за домовленістю сторін в еквіваленті за обмінним курсом: 1,00 долар США дорівнює 28,650, 00 грн на день укладення цього договору (з урахуванням договору про внесення змін № 3 від 01 лютого 2022 року та розписки від 01 лютого 2022 року).
Крім того, відповідно до положень пункту 1 договору позики з урахуванням договору про внесення змін № 3 суму позики ОСОБА_3 зобов'язувався повернути ОСОБА_1 готівкою частинами за встановленим графіком платежами в розмірі 13 322,25 грн, що еквівалентно 465,00 доларів США до 22 числа кожного наступного місяця строком до 22 вересня 2022 року. Останній платіж повинен повернути в розмірі 457 397,25 грн, що еквівалентно 15 965,00 доларів США в порядку та умовах, передбачених цим договором.
Таким чином, розмір періодичних платежів, які повинні були сплачуватися позичальником ОСОБА_3 також визначено за обмінним курсом 1,00 долар США дорівнює 25,650 грн на день передачі грошей.
Зазначені положення договору позики відповідають положенням статті 533 ЦК України.
Колегія суддів вважає, що, ураховуючи умови договору та положення статті 533 ЦК України, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про безпідставність позовних вимог ОСОБА_1 в частині визначення суми боргу станом на момент подачі збільшення позовних вимог за офіційним курсом 1,00 долар США = 36,5686 грн, оскільки предметом договору позики є сума в гривнях в 550 653,00 грн, що еквівалентно 19 220,00 доларів США за встановленим сторонами обмінним курсом 1,00 долар США = 28,650 грн, і саме таку суму грошових коштів відповідач отримав протягом 2021-2022 років від позивача, що визнається самим позивачем у позові. Тому посилання ОСОБА_1 на курс Національного банку України станом на 05 січня 2023 року 36,5686 грн за 1,00 долар США є таким, що суперечить умовам укладеного сторонами договору позики.
Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 301/2052/18 (провадження № 61-7786св21).
Виходячи з викладеного, суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, обґрунтовано визначив наявність між сторонами правовідносин, які випливають із договору позики. ОСОБА_3 , як позичальник, взяті на себе зобов'язання за договором позики, укладеним 22 жовтня 2021 року з ОСОБА_1 з урахуванням внесених змін та відповідних розписок не виконав, унаслідок чого утворилася заборгованість за цим договором в розмірі 550 653,00 грн, яка підлягає стягненню з відповідача. При цьому розмір зазначеної заборгованості відповідає умовам договору та вимогам закону.
Що стосується вимоги ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_3 витрат на професійну правничу допомогу, надану в суді першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
За змістом статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до статті 33 Правил адвокатської етики, єдиною допустимою формою отримання адвокатом винагороди за надання правової допомоги клієнту є гонорар.
Розмір гонорару та порядок його внесення мають бути чітко визначені в угоді про надання правової допомоги. Засади обчислення гонорару (фіксована сума, погодинна оплата, доплата гонорару за позитивний результат по справі тощо) визначаються за домовленістю між адвокатом та клієнтом і також мають бути закріплені в угоді.
Згідно вимог статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі, гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц та в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 міститься правовий висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Аналогічні висновки наведено також в постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 та від 11 листопада 2020 року у справі № 673/1123/15-ц.
Суд має вирішити питання про відшкодування стороні, на користь якої відбулося рішення, витрат на послуги адвоката, керуючись принципами справедливості, співмірності та верховенства права.
Як вбачається з матеріалів справи інтереси ОСОБА_1 в ході розгляду справи представляв адвокат Гупал Р.М. на підставі договору про надання правової допомоги від 10 вересня 2020 року, ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії АХ № 1098352 від 17 липня 2022 року, свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серія ЛГ № 000184 від 09 листопада 2018 року, договору про надання правової допомоги від 10 вересня 2022 року, ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії АХ № 1110762 від 05 січня 2023 року.
Розділом 4 договору передбачено, що гонорар складається з суми вартості послуг, тарифи яких узгоджені сторонами відповідно до додатку до договору. Розмір гонорару не залежить від досягнення чи недосягнення адвокатом позитивного результату, якого бажає клієнт. Сума гонорару подвоюється у разі надання адвокатом послуг клієнту у неробочий час, вихідні та святкові дні. До гонорару не включаються фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Факт наданих послуг підтверджується актом наданих послуг.
Відповідно до додатку від 10 червня 2022 року до договору про надання правової допомоги від 10 вересня 2020 року, надання правової допомоги ОСОБА_1 складається з наступних послуг: консультація клієнта з вивченням відповідних документів за позовом до ОСОБА_3 ; аналіз законодавства і надання відповідних правових висновків з питань спірних правовідносин; складання та направлення вимоги про сплату заборгованості; складання позовної заяви, відповіді на відзив, пояснень та інших процесуальних документів, пов'язаних з судовим розглядом справи; участь у судових засіданнях з розгляду позовної заяви. Вартість наданих послуг (без урахування участі у судових засіданнях) складає 14 000,00 грн. За прийняття адвокатом участі у судових засіданнях, клієнтом додатково сплачується 3 250,00 грн за кожний судодень. До вартості послуг не входять витрати на відрядження та транспортні витрати, пов'язані з виїздом за межі м. Харкова, в т.ч. витрати на пальне, а також поштові витрати і суми судового збору. У разі прийняття рішення по справі на користь клієнта адвокату сплачується додатковий гонорар у розмірі 5% від суми задоволених позовних вимог.
Згідно акту наданих послуг від 19 липня 2022 року сторони погодили, що адвокат передав, а клієнт прийняв наступні послуги: консультація клієнта з вивченням відповідних документів за позовом до ОСОБА_3 , витрачено 1 година, сума 1 300,00 грн; юридичний аналіз законодавства та судової практики з питань, викладених у позовній заяві, витрачено 2 години, сума 2 600,00 грн; підготовка та надсилання вимоги про сплату боргу, витрачено 1,5 години, сума 1 950,00 грн; підготовка та подача позовної заяви, витрачено 5 годин, сума 6 500,00 грн.
Аналогічне міститься у рахунку-фактурі від 19 липня 2022 року до акту наданих послуг від 19 липня 2022 року.
Разом з тим, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо.
Наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Схожі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), від 31 липня 2020 року у справі № 301/2534/16-ц (провадження № 61-7446св19), від 30 вересня 2020 року у справі № 201/14495/16-ц (провадження № 61-22962св19), від 20 вересня 2023 року у справі № 753/7936/22 (провадження № 61-1519св23).
Як вбачається з матеріалів справи адвокатом Гупалом Д.Л. до суду першої інстанції подано позовну заяву, заяву про залишення позову без розгляду, заяву про повідомлення про стан розгляду справи, заяву про збільшення розміру позовних вимог, три заяви про проведення судового засідання без їх участі, відповідь на відзив.
Матеріали справи свідчать про те, що в суді першої інстанції жодне судове засідання не було проведено.
Враховуючи обсяг послуг, наданих адвокатом, а також, виходячи з принципів співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат, судова колегія вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано визначив розмір витрат за надання правничої допомоги під час розгляду справи в суді першої інстанції в розмірі 14 950,00 грн.
Доводи ОСОБА_1 щодо того, що суд першої інстанції неправильно визначив суму витрат за надання правничої допомоги під час розгляду справи в суді першої інстанції в розмірі 14 950,00 грн, не врахував те, що гонорар успіху в розмір 5% від суми задоволених позовних вимог відповідає критерію розумності та не має надмірного характеру; що ним наведений належний та розумний розрахунок витрат на правову допомогу, а зазначена сума витрат на правову допомогу є співмірною зі складністю справи колегія суддів відхиляє, з огляду на таке.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
У рішенні від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) (щодо справедливої сатисфакції) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) також зауважила, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9,00 євро, однак, на думку суду, визначала зобов'язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000,00 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72) (пункт 5.43 постанови).
Таким чином, не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху» у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
З огляду на конкретні обставини справи, виходячи із загальних засад цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності, принципу розумності судових витрат, керуючись такими критеріями, як обґрунтованість та пропорційність до предмета спору, а також критеріями реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, суд першої інстанції вірно вважав правильним не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі витрати на професійну правову допомогу, що заявлені до стягнення, зокрема щодо стягнення гонорару успіху.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Докази та обставини, на які посилається ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.
Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки по суті вимог апеляційну скаргу залишено без задоволення, тому підстав для перерозподілу судових витрат за перегляд справи у апеляційному порядку не вбачається.
Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.ст.381, 384, 389 ЦПК України
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Харкова від 05 липня 2023 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.
Головуючий І.В. Бурлака
Судді Ю. М. Мальований
В.Б. Яцина
Повний текст постанови складено 15 листопада 2023 року.