Кропивницький апеляційний суд
№ провадження 11-сс/4809/571/23 Слідчий суддя ОСОБА_1
Доповідач в колегії апеляційного суду ОСОБА_2
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14.11.2023 року. Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Кропивницького апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю: секретаря ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6 ,
апелянта ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому, апеляційну скаргу ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Ленінського районного суду м. Кіровограда від 24 жовтня 2023 року, якою ОСОБА_7 відмовлено у задоволенні скарги на бездіяльність прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань,
ВСТАНОВИЛА:
ОСОБА_7 звернулася до Ленінського районного суду м. Кіровограда зі скаргою, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань за її заявою, в якій просила зобов'язати відповідальних посадових осіб Кіровоградської обласної прокуратури внести відомості про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань стосовно головного лікаря Кіровоградської обласної психіатричної лікарні ОСОБА_8 , колишнього головного лікаря КОПЛ ОСОБА_9 , лікарів-психіатрів членів судово-психіатричної комісії цієї лікарні та лікарів-психіатрів за рішенням, яких планується визнати її психічно хворою з подальшою метою визнати її недієздатною.
В обґрунтування скарги заявниця вказала, що 12.10.2023 вона звернулася до Кіровоградської обласної прокуратури із заявою № 29788-23 про вчинення кримінального правопорушення, однак відомості про вчинення кримінального правопорушення за її заявою до ЄРДР не внесені.
Ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м. Кіровограда від 24 жовтня 2023 року відмовлено у задоволені вказаної скарги.
Судове рішення мотивовано тим, що кримінальне правопорушення, як соціальне явище, характеризується сукупністю таких обов'язкових ознак: 1) суспільна небезпечність діяння; 2) кримінальна протиправність; 3) караність; 4) винність. При цьому, як вказано в частині 2 ст. 11 КК України не є кримінальним правопорушенням дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим Кодексом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі.
За вказаних умов, будь-яке діяння вважається кримінальним правопорушенням тільки тоді, коли йому притаманна сукупність всіх чотирьох обов'язкових ознак, відсутність хоча б однієї з них, не відносить діяння до кримінальних правопорушень. При цьому, суспільна небезпечність, як обов'язкова ознака кримінального правопорушення, є самостійною та достатньою підставою, яка виступає індикатором початку застосування процесуальної норми, а саме ч. 1 ст. 214 КПК України.
Тобто, заява заявниці, з якою вона звернулася до прокурора повинна була містити у собі хоча б мінімум допустимих ознак, які б вказували на наявність факту кримінального правопорушення, Дана ж заява за своїм змістом таких відомостей не містить, а ґрунтується на її припущеннях і, як наслідок слідчим суддею зроблено висновок про те, що подана заявницею прокурору заява не є заявою про кримінальне правопорушення, в розумінні ст. 214 КПК України.
В апеляційній скарзі ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову, якою задовольнити її скаргу про внесення відомостей до ЄРДР.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що на її думку ухвала слідчого судді є незаконною.
Заслухавши доповідача, апелянта ОСОБА_7 , яка підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити, думку прокурора, який заперечив проти апеляційної скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, з таких підстав.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення.
Згідно з ч.1 ст. 304 КПК України скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, передбачені частиною першою статті 303 КПК України, можуть бути подані особою протягом десяти днів з моменту прийняття рішення, вчинення дії або бездіяльності. Якщо рішення слідчого чи прокурора оформлюється постановою, строк подання скарги починається з дня отримання особою її копії.
Відповідно до вимог ст. 214 КПК України слідчий, дізнавач, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов'язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань. Відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається.
Відповідно до п. 2 Розділу II Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого наказом Генерального прокурора України N 139 від 06.04.2016, відомості про кримінальне правопорушення, викладені у заяві, повідомленні чи виявлені з іншого джерела повинні відповідати вимогам п. 4 ч. 5 ст. 214 КПК України, зокрема, мати короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення; особа, яка подає заяву чи повідомляє про кримінальне правопорушення, під розпис попереджається про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення, крім випадків надходження заяви, повідомлення поштою або іншими засобами зв'язку.
Аналіз вищезазначених положень закону дає підстави для висновку, що реєстрації в ЄРДР підлягають не будь-які заяви чи повідомлення, а лише ті, які містять достатні відомості про кримінальне правопорушення та можуть об'єктивно свідчити про вчинення особою такого кримінального правопорушення. Якщо у заяві чи повідомленні таких даних немає, то вони не можуть вважатися такими, що повинні бути обов'язково внесені до ЄРДР.
При цьому, виходячи зі змісту ст. 214 КПК України, повноваженнями щодо оцінки відомостей, наведених у заяві чи повідомлених потерпілим, чи виявлених з іншого джерела, як таких, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення наділені слідчий, прокурор. Слідчий суддя такими повноваженнями не наділений.
Такі положення Закону слугують гарантією кожній особі від необґрунтованого обвинувачення та процесуального примусу.
Із змісту скарги вбачається, що ОСОБА_7 порушує питання, що її чоловік ОСОБА_10 домовився з головним лікарем Кіровоградської обласної психіатричної лікарні ОСОБА_9 про визнання її недієздатною.
Також, в скарзі ОСОБА_7 зазначає про те, що від слідчого судді ОСОБА_11 надходили погрози, зміст яких є узгодженим з колишнім та нинішнім головними лікарями КОПЛ ОСОБА_9 та ОСОБА_8 .
Як доказ ОСОБА_7 зазначає про постанову свідчого СВ Кіровоградського МВ УМВС України в Кіровоградській області ОСОБА_12 від 25.06.2014 про допит ОСОБА_10
ОСОБА_7 просить внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань про кримінальне правопорушення стосовно слідчого судді ОСОБА_11 , головного лікаря Кіровоградської обласної психіатричної лікарні ОСОБА_8 , колишнього головного лікаря КОПЛ ОСОБА_9 , лікарів-психіатрів членів судово-психіатричної комісії цієї лікарні та лікарів-психіатрів за рішенням, яких планувалося визнати ОСОБА_7 психічно хворою з подальшою метою визнати ОСОБА_7 недієздатною.
Вимоги ч.1 ст. 2 КК України встановлюють підстави кримінальної відповідальності, а саме вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом.
Згідно з ч. 11 КК України кримінальним правопорушенням є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом кримінального правопорушення.
Не є кримінальним правопорушенням дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим Кодексом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі.
Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (ст.2 КПК України).
Отже, враховуючи те, що ОСОБА_7 звернулась із заявою про злочин, у якій конкретно не зазначає про вчинення кримінального правопорушення, а лише про конфлікт між нею та її чоловіком, не зазначає про конкретні протиправні дії лікарів психіатричної лікарні та членів судово-психіатричної комісії колегія суддів приходить до висновку про те, що доводи ОСОБА_7 , викладених у заяві про злочин, ґрунтуються на суб'єктивній оцінці та ставленні до зазначених у заяві про вчинення кримінального правопорушення обставин, та не містять конкретних фактичних даних, які б свідчили про існування обставин, які б вказували на наявність факту кримінального правопорушення.
При цьому, необхідно зазначити про те, що ОСОБА_7 зазначає в заяві про злочин, що відносно неї відбувається «цькування», однак вказані дії не підпадають під КК України та належать до кваліфікації за відповідною статтею КУпАП.
Щодо посилання в заяві про злочин ОСОБА_7 на постанову слідчого від 25.06.2014, необхідно зазначити наступне.
Відповідно до вимог ч. 5 ст. 40 КПК України дізнавач, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього Кодексу, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється.
Незаконне втручання в діяльність слідчого як з боку керівника органу досудового розслідування, прокурора, слідчого судді, інших учасників кримінального провадження, так і з боку органів та осіб, які не є учасниками кримінального провадження, є неприпустимим.
Інші учасники кримінального провадження - це підозрюваний, його захисник і законний представник, потерпілий, його представник, цивільний позивач і цивільний відповідач та їх представники, використовуючи свої процесуальні права, можуть здійснювати в своїх законних інтересах чи в інтересах осіб, яких вони захищають чи представляють, вплив на досудове розслідування шляхом заявлення відводів слідчому, клопотань про проведення додаткових слідчих (розшукових) чи інших процесуальних дій, про зупинення, відновлення або закриття досудового розслідування, про обрання, зміну чи скасування заходу забезпечення кримінального провадження чи заходу забезпечення безпеки учасника кримінального провадження, скарги до керівника органу досудового розслідування, прокурора, слідчого судді на рішення, дії чи бездіяльність слідчого під час досудового розслідування.
Тобто, такі учасники кримінального провадження можуть лише заявити клопотання про виконання певних дій і прийняття певних рішень. І якщо вони відповідають інтересам ефективного проведення досудового розслідування, виконання завдань досудового розслідування і всього кримінального провадження, то мають бути задоволені самим слідчим чи керівником органу досудового розслідування, чи прокурором або слідчим суддею.
В той же час, відповідно до положень ст.ст. 303-307 КПК України, рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора, можуть бути оскаржені слідчому судді місцевого суду згідно з положеннями судового розгляду, передбаченими ст.ст. 318-380 КПК України.
Таким чином у відповідності до вимог КПК України втручання у діяльність слідчих, дізнавачів, прокурорів - забороняється та процесуальним закон передбачено оскарження рішення, дії чи бездіяльності, колегія суддів приходить до висновку про те, що доводи ОСОБА_7 , викладених у заяві про злочин, ґрунтуються на суб'єктивній оцінці та ставленні до зазначених у заяві про вчинення кримінального правопорушення обставин, та не містять конкретних фактичних даних, які б свідчили про існування обставин, які б вказували на наявність факту кримінального правопорушення.
При цьому, доводи ОСОБА_7 щодо незаконності постанови слідчого судді будуються на припущеннях, які не підтверджуються будь-якими доказами, а суть зазначених заявником обставин взагалі неможливо встановити без будь-якого втручання у діяльність органу досудового розслідування під час досудового розслідування кримінального провадження.
В той же час, ОСОБА_7 не позбавлена права оскаржити будь-які дії слідчого в порядку та у спосіб встановлений процесуальним законом.
При цьому, у заяві про вчинення кримінального правопорушення слідчим суддею ОСОБА_11 не містять конкретних фактичних даних, які б свідчили про існування обставин, які б давали підстави для кваліфікації дій за будь-якою зі статей Кримінального кодексу України.
У справі за конституційним поданням Верховного Суду України про офіційне тлумачення положень ч. ч. 1, 2 ст. 126 Конституції України та ч. 2 ст. 13 Закону України "Про статус суддів" (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу) від 01.12.2004 року N 19-рп/2004 Конституційний Суд України визначив, що недоторканність суддів - один із елементів їхнього статусу. Вона не є особистим привілеєм, а має публічно-правове призначення - забезпечити здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Незалежність і недоторканність суддів є невід'ємною ознакою правової держави та однією з фундаментальних засад демократичного суспільства. Як наголошується в Рекомендації N R (94) 12 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам щодо незалежності, ефективності та ролі суддів, незалежність судів є передумовою верховенства права та основоположною гарантією справедливого суду.
Згідно з пунктом 10 Постанови Пленуму ВСУ N 8 від 13.06.2007 "Про незалежність судової влади", судові рішення вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом. Процесуальні дії судді, законність і обґрунтованість рішень суду можуть бути предметом розгляду лише в апеляційному та касаційному порядку, визначеному процесуальним законом.
Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним порядком у справі не допускається і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.
Аналогічної позиції дотримується і Консультативна ради європейських суддів, яка в пункті 57 Висновку N 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень підкреслює, що зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.
Верховний Суд України в постанові від 15.04.2008 у справі N 21-319во07 зазначив: "Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суду, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися, за межами передбаченого законом процесуального контролю. Намагання зробити це в конкретній справі шляхом подання окремого позову проти суду чи судді є протиправним втручанням у здійснення правосуддя і посяганням на процесуальну незалежність суду".
Отже, намагання зробити це в конкретній справі шляхом подання повідомлення про кримінальні правопорушення може вказувати на протиправне втручання у здійснення правосуддя й посягання на процесуальну незалежність, що передбачають статті 126 та 129 Конституції України.
При розгляді питання, що стосується невнесення відомостей в ЄРДР, яке стосується судді, необхідно також враховувати Висновок Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України щодо питання про початок кримінального провадження стосовно суддів, яке пов'язане зі здійсненням ними судочинства від 01.07.2013.
Так, судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що для забезпечення незалежності суддів, при отриманні заяви про вчинений суддею злочин, яке пов'язане зі здійсненням ним судочинства, уповноважений орган повинен внести до ЄРДР та розпочати розслідування тільки таку заяву або повідомлення, які мають ознаки кримінального правопорушення, а не будь-які інші. Такий обов'язок слідчого і прокурора визначено ч. 1 ст. 2 КК України, оскільки підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.
Згідно з ч. ч. 1, 6 ст. 48 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, а також фізичні і юридичні особи та їх об'єднання зобов'язані поважати незалежність судді і не посягати на неї.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з позицією слідчого судді про те, що викладені ОСОБА_7 у заяві обставини не містять підстав для внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, і вважає, що такий висновок слідчого судді є обґрунтований та відповідає положенням кримінального процесуального закону, оскільки прийняття і реєстрація відповідних заяв, передбачена ч. 4 ст. 214 КПК України, і внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, передбачена ч. 1 ст. 214 КПК України, є розмежованими поняттями і передбачає, що внесенню в ЄРДР підлягають не будь-які заяви чи повідомлення, а лише ті з них, які містять відомості про кримінальне правопорушення. Разом з тим, у заяві ОСОБА_7 таких відомостей не міститься.
Отже, слідчий суддя повно, всебічно й об'єктивно дослідив матеріали провадження та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_7 , з чим погоджується і колегія суддів.
Керуючись статтями 303, 309, 376, 407, 419, 422 КПК України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_7 - залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Ленінського районного суду м. Кіровограда від 24 жовтня 2023 року, якою ОСОБА_7 відмовлено у задоволенні скарги на бездіяльність прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили негайно після оголошення, є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4