Справа № 345/3493/23
Провадження № 22-ц/4808/1304/23
Головуючий у 1 інстанції Сухарник І. І.
Суддя-доповідач Томин
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 листопада 2023 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
головуючої Томин О.О.,
суддів: Бойчука І.В., Луганської В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Калуського міськрайонного суду від 31 серпня 2023 року, ухвалене в складі судді Сухарник І.І., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення,
ВСТАНОВИВ:
У липні 2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення.
Позовні вимоги мотивовано тим, що на розгляді Калуського міськрайонного суду знаходилась кримінальна справа №345/3362/18 про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, в межах якого ОСОБА_2 визнано потерпілою. 16.05.2023 року кримінальне провадження закрито у зв'язку із закінченням строків давності та звільнено ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності. Однак кримінальне провадження закрито за нереабілітуючими підставами, тому ОСОБА_1 не звільнена від обов'язку відшкодувати заподіяну її діями шкоду.
Позивач вказувала, що кримінальне правопорушення вчинено за наступних обставин, які встановлені в ухвалі від 16.05.2023 року по кримінальній справі №345/3362/18: 06.11.2014 року біля 20.45 год. ОСОБА_1 разом зі своїм чоловіком ОСОБА_3 та дочкою ОСОБА_4 прийшли в будинок АДРЕСА_1 , де проживала ОСОБА_2 . На веранді вказаного будинку між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виник словесний конфлікт, в ході якого на ґрунті неприязних відносин обвинувачена умисно нанесла потерпілій декілька ударів руками в ділянку грудної клітки та поваливши її на підлогу, нанесла ногами кілька ударів в ділянку правого стегна та грудної клітки. Внаслідок умисних дій ОСОБА_1 потерпілій ОСОБА_2 спричинені тілесні ушкодження, які згідно висновку експерта №18 від 12.03.2016 року відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, що призвело до тривалого розладу здоров'я.
Позивач зазначила, що своїми діями відповідач спричинила їй значну моральну шкоду. Так, ОСОБА_1 проникла на подвір'я, увірвалась до будинку, де вона проживала разом з хворим чоловіком. Вона перенесла сильний переляк, страждання, фізичний біль, відчувала страх за своє життя, так як відповідачка зі значною силою наносила удари, ображала та обзивала її, принижувала її честь та гідність. З даного приводу вона зверталася за медичною допомогою. Стверджувала, що перенесений стрес в подальшому негативно вплинув на її стан здоров'я, вона стала інвалідом 1 групи. Крім того, моральна шкода, виразилась в штучному затягуванні справи відповідачем.
Посилаючись на зазначене, просила стягнути з ОСОБА_1 моральну шкоду, яку оцінила у розмірі 50000 грн.
Рішенням Калуського міськрайонного суду від 31 серпня 2023 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 20000 грн. моральної шкоди, спричиненої вчиненням кримінального правопорушення, та 2400 грн. витрат на професійну правову допомогу. Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1073 грн. на користь держави. В решті позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. Вважає дане рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, за неповного з'ясування обставин справи.
На думку апелянта, розмір моральної шкоди, стягнутої судом, значно завищений та необґрунтований. Суд зазначив, що позивач отримала тілесні ушкодження, які призвели до тривалого розладу здоров'я, а також тривалого лікування, проте такі твердження не підтверджені жодними доказами.
Вказує, що згідно матеріалів справи позивач отримала тілесні ушкодження в ході конфлікту між ними, який мав місце 06.11.2014 року, однак остання чудово себе почувала всі наступні дні (з 6 по 9 листопада 2014 року), так як за медичною допомогою не зверталася і заяву в органи міліції не писала. За медичною допомогою ОСОБА_2 звернулася лише 10.11.2014 року і належного освідування у лікарів (хірурга чи травматолога) не провела, що в подальшому призвело до затяжних судово-медичних експертиз. В амбулаторній карточці ОСОБА_2 діагноз - перелом 7-8 ребер зліва, поставлений лікарем під знаком питання.
Стверджує, що позивач жодного дня не перебувала ні на стаціонарному, ні на амбулаторному лікуванні, що спростовує твердження про тривалість перенесених нею страждань, тривалий розлад здоров'я, а також тривале лікування. В матеріалах справи відсутні документи, що підтверджують проходження позивачем лікування щодо отриманих тілесних ушкоджень 06.11.2014 року.
Вказує, що свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які були допитані в кримінальній справі, підтвердили, що 7-8 листопада 2014 року ОСОБА_2 продовжувала вести активний спосіб життя з фізичними навантаженнями (носила бетонні бордюри). Крім того, органами слідства та судом було встановлено, що 21.11.2014 року ОСОБА_2 залишила межі України і виїхала за кордон, при цьому жодних документів про проходження нею лікування за кордоном з приводу отриманих тілесних ушкоджень 06.11.2014 року також не надано.
Вважає, що факт того, що на даний час позивач є інвалідом, ні з нею, ні з тілесними ушкодженнями, отриманими 06.11.2014 року, жодним чином не пов'язаний, оскільки інвалідність наступила внаслідок загальних захворювань, не пов'язаних з травмою.
Також, на думку апелянта, судом не було враховано, що саме позивач була ініціатором конфлікту 06.11.2014 року. Так, ОСОБА_2 була дружиною її рідного дядька (брата матері) ОСОБА_7 . Протягом 34 років вони спільно не проживали, були розлучені. Однак коли в 2013 році він важко захворів і йому потрібно було проводити операцію, ОСОБА_2 знову зареєструвала з ним шлюб, але потім знову залишила. Апелянт стверджує, що весь цей час саме вона допомагала дядьку, була з ним після операції, провідувала в лікарні, купувала необхідні ліки. В листопаді 2014 року її дядько подав позов до суду про розірвання шлюбу з ОСОБА_2 , який 01.12.2014 року задоволено і ухвалено заочне рішення про розірвання шлюбу, яке за заявою позивача вже після смерті чоловіка було переглянуто і скасовано, а справу закрито. 06.11.2014 року конфлікт між нею та позивачем стався у належному її дядькові будинку, де пройшло її дитинство, який раніше належав її бабі та діду. Вказує, що прийшла провідати хворого дядька, придбала йому необхідні ліки на значну на той час суму коштів (більше 3000 грн.). Однак позивач стала її проганяти, не давала переконатися, що з дядьком усе гаразд, штовхала її та почала обливати водою, при цьому сама неодноразово послизнулася і падала. Тобто в отриманні травми була також вина самої ОСОБА_2 , що судом при визначенні розміру відшкодування не враховано.
Зазначає, що отримує пенсію близько 4000 грн., а її чоловік - близько 2000 грн. і є інвалідом, вони живуть вдвох, важко хворіють. Тому визначена судом сума відшкодування 20000,00 грн. ставить їх у скрутне становище, для її виплати їй знадобиться 5 місяців жити взагалі без пенсії, будучи на утримання чоловіка, дохід якого лише 2000 грн.
Також вважає, що суд порушив її процесуальні права, оскільки не надав можливості спростувати відомості, вказані у відповіді на відзив, яку позивач подала до суду 30.08.2023 року, а вже 31.08.2023 року суд ухвалив оскаржуване рішення.
Просить змінити рішення суду першої інстанції, зменшивши розмір відшкодування моральної шкоди.
Позивач ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що обставини, викладені в апеляційній скарзі, є надуманими та не відповідають дійсності, зокрема, посилання відповідача на те, що вона 7-8 листопада 2014 року продовжувала вести активний спосіб життя, носила бетонні бордюри. Після нанесених тілесних ушкоджень вона почувалась дуже погано, її сестра перев'язала її простирадлами, щоб зменшити біль, після чого вона пройшла обстеження в лікаря-травматолога, було зроблено рентгенознімки та призначено лікування, рекомендовано туге перев'язування грудної клітки для зменшення болю.
Вказує, що свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_8 , на свідчення яких посилається відповідач, неодноразово змінювали свої пояснення на досудовому слідстві та під час судового розгляду.
Твердження відповідача про те, що суд не врахував, що саме ОСОБА_2 була ініціатором конфлікту, вважає абсурдним, оскільки в даному випадку мало місце кримінальне правопорушення, яке скоїла ОСОБА_1 , увірвавшись в її будинок, побивши та принизивши її.
Зазначає, що ОСОБА_1 визнала той факт, що телефонувала їй 06.11.2014 року і мала намір прийти і провідати її чоловіка, при цьому будучи агресивно налаштованою через те, що вона забрала останнього з лікарні, оскільки хотіла сама забрати її хворого чоловіка та скласти заповіт на будинок на одну із своїх дочок.
Вказує, що заява щодо нанесення їй тілесних ушкоджень була написана нею особисто у той же вечір 06.11.2014 року і передана дільничому інспектору Калуського ВП Кобуті М.І., який бачив її стан після побиття і повідомив, що зареєструє заяву.
Вважає, що сума в розмірі 20000 грн. є співмірною, розумною і відповідає завданій моральній шкоді. Натомість підлягає сумніву той факт, що відповідач знаходиться в скрутному матеріальному становищі, так як під час розслідування кримінального провадження захист обвинуваченої ОСОБА_1 здійснювали п'ятеро кваліфікованих адвокатів, а в судовому засіданні - двоє.
Просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно частини першої статті 369 ЦПК України, частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без повідомлення учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам відповідає.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ухвалою Калуського міськрайонного суду від 16.05.2023 року, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 24.05.2023 року, по справі №345/3362/18 про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності на підставі п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження закрито. Цивільний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, залишено без розгляду (а.с. 10-11, 12).
Дане судове рішення набрало законної сили 23.05.2023 року.
У справі №345/3362/18 встановлено, що: 06.11.2014 року близько 20:45 год. ОСОБА_1 разом з своїм чоловіком ОСОБА_3 та дочкою ОСОБА_4 прийшли в будинок АДРЕСА_1 , де проживала ОСОБА_2 . На веранді вказаного будинку між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виник словесний конфлікт, в ході якого на ґрунті неприязних відносин обвинувачена ОСОБА_1 умисно нанесла потерпілій декілька ударів руками в ділянку грудної клітки та поваливши її на підлогу, нанесла ногами кілька ударів в ділянку правого стегна та грудної клітки. Внаслідок умисних дій ОСОБА_1 потерпілій ОСОБА_2 спричинені тілесні ушкодження, які згідно Висновку експерта №18 від 12.03.2016 року відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, що призвело до тривалого розладу здоров'я (а.с. 10).
Як зазначено у Висновку експерта №18 від 12.03.2016 року, на підставі даних судово-медичної експертизи по медичних документах, висновках експерта №54 від 24.02-24.03.2015 року та №351/54-Д від 11.12.2015-11.01.2016 року у ОСОБА_2 виявлені наступні тілесні ушкодження: закрита травма грудної клітки з переломом 7-го ребра зліва, яка згідно Правил визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень відноситься до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, як такі, що призвели до тривалого розладу здоров'я; забій м'яких тканин в ділянці правого стегна із синцем в цій ділянці, який відноситься до легких тілесних ушкоджень. Зазначені тілесні ушкодження утворилися від дії твердих тупих предметів і могли утворитися як при нанесенні ударів такими у зазначені вище ділянки тіла, так і при ударах вказаними ділянками тіла до таких, не виключено, за обставин, вказаних ОСОБА_2 , і можуть відповідати терміну, вказаному в постанові. Враховуючи кількість та локалізацію тілесних ушкоджень у ОСОБА_2 , можна припустити, що мала місце не менше 2-х разова ударна дія тупих твердих предметів в ділянки грудної клітки зліва та правого стегна (а.с. 13-14).
Згідно копії Висновку експерта (експертиза за матеріалами справи) №019/018/16р.-Д від 19.04.2017 року, враховуючи характер і розташування тілесних ушкоджень на різних ділянках тіла, слід вважати, що вони не могли утворитися при одномоментному падінні, а могли утворитися як при нанесенні ударів твердими тупими предметами (якими могли бути як руки, ноги, так і інші тверді тупі предмети) у ділянку грудної клітки зліва та правого стегна, так і при ударах вказаними ділянками тіла до тупих твердих предметів (а.с. 15-18).
При цьому експертом зазначено, що відповідно до матеріалів кримінального провадження №12014090170001061 при перегляді відео файлу камери відеоспостереження, що знаходиться у приміщенні веранди у будинку АДРЕСА_1 , 06.11.2014 року о 20:46:10 під час конфлікту ОСОБА_2 , зазнавши поштовху у плече від ОСОБА_1 , узяла у руки ємність з водою, яку вилила на підлогу, та поставила на попереднє місце знаходження ємність. У свою чергу ОСОБА_1 завдала удару у ліве плече, внаслідок якого потерпіла вдарилась правою частиною голови у стіну, після чого потерпіла взяла другу ємність з водою та вилила в сторону ОСОБА_1 . Далі ОСОБА_1 повторно своєю рукою завдала удару у спину ОСОБА_2 О 20:46:19 ОСОБА_1 завдала ще одного поштовху ззаду у плечі ОСОБА_2 , яка, щоб не впасти, схопилась за холодильник. Далі ОСОБА_1 поштовхами загнала ОСОБА_2 у кут і притримувала, завдаючи при цьому своєю ногою та кулаками рук ударів останній… Пізніше у даній частині грудної клітки у ОСОБА_2 було діагностовано перелом 7-го ребра. Також після цього ОСОБА_2 відчула ще один удар в своє праве стегно, спричинений ОСОБА_1 (а.с. 18).
Також в матеріалах справи містяться документи на підтвердження стану здоровя та доходів відповідача ОСОБА_1 та її чоловіка ОСОБА_3 (а.с. 40-61).
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджено, що неправомірними діями ОСОБА_1 дійсно була завдана моральна шкода ОСОБА_2 , яка полягала в перенесенні останньою негативних переживань, спогадів, тривоги, переляку, страху за своє життя, страждань. Після отримання тілесних ушкоджень вона перенесла значний фізичний біль, пережила емоційний стрес, безсоння. ОСОБА_2 отримала тілесні ушкодження, які призвели до тривалого розладу здоров'я, а також тривалого лікування. Однак при визначенні розміру морального відшкодування суд взяв до уваги фактичні обставини справи, характер, тривалість і глибину душевних страждань позивача та її вік, ступінь вини ОСОБА_1 та стан її здоров'я, матеріальне і сімейне становище, і виходячи з вимог розумності, справедливості та вищеописаних обставин, вважав, що позовна вимога підлягає до часткового задоволення в розмірі 20000,00 грн., і такий розмір не буде надмірним для відповідача, яка є пенсіонеркою, хворіє рядом хвороб, відповідатиме її поведінці, та кореспондуватиме глибині та силі страждань, які зазнала позивач у зв'язку з порушенням її прав.
Апеляційний суд погоджується із такими висновками з огляду на наступне.
За положенням статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.
Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
У постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2021 року в справі №628/1475/19 (провадження №61-7554св21) зазначено, що «правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні».
Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Згідно з ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер, й інші джерела правового регулювання, насамперед, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.
Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.
Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі №554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі №520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі №209/3085/20).
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частина перша та друга статті 23 ЦК України).
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (абзац 2 частини третьої статті 23 ЦК України).
Згідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, наданих у п.п. 3, 9 постанови №4 від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Завдання моральної шкоди явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи. Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 серпня 2022 року в справі №607/11755/20 (провадження №61-13672св21).
Згідно вимог ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до ч. 1 ст. 1177 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що внаслідок фізичного болю та страждань, які позивач ОСОБА_2 зазнала у зв'язку з подіями 06.11.2014 року, їй завдана моральна шкода.
Визначаючи розмір грошової компенсації на відшкодування моральної шкоди, суд врахував, що внаслідок вказаних подій ОСОБА_2 спричинені тілесні ушкодження, які відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, що призвело до тривалого розладу здоров'я, враховуючи глибину та тривалість фізичних та душевних страждань позивача, перенесений стрес, оцінив такі в 20000 грн.
Однак апелянт вважає, що розмір моральної шкоди, стягнутої судом, значно завищений та необґрунтований.
В суді першої інстанції та в апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 посилалась на те, що факт отримання позивачем тілесних ушкоджень, які призвели до тривалого розладу здоров'я, а також лікування останньої, не підтверджені жодними доказами, належного освідування у лікарів (хірурга чи травматолога) позивач не провела, а в амбулаторній карточці діагноз - перелом 7-8 ребер зліва, поставлений лікарем під знаком питання.
Разом з тим, матеріалами кримінальної справи №345/3362/18 про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, підтверджено, що в результаті конфлікту між сторонами 06.11.2014 року ОСОБА_1 умисно нанесла потерпілій декілька ударів руками в ділянку грудної клітки та поваливши її на підлогу, нанесла ногами кілька ударів в ділянку правого стегна та грудної клітки, внаслідок чого потерпілій ОСОБА_2 спричинені тілесні ушкодження, які відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, що призвели до тривалого розладу здоров'я (а.с. 10-11).
Кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 було закрито не з причин відсутності події або складу злочину, а саме у зв'язку із закінченням строків давності є нереабілітуючими обставинами. Тому звільнення від кримінальної відповідальності за статтею 49 КК України не звільняє особу від обов'язку відшкодувати заподіяну кримінальним правопорушенням шкоду.
Крім того, за частиною шостою статті 82 ЦПК України не лише вирок, але і ухвала про закриття кримінального провадження із звільненням від кримінальної відповідальності, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду у цивільному провадженні виключно в питаннях, чи мало місце діяння (кримінальне правопорушення) та чи вчинене воно цією особою.
Відповідно до частини третьої статті 285 КПК України обвинуваченому, який може бути звільнений від кримінальної відповідальності, повинно бути роз'яснено суть обвинувачення, підставу звільнення від кримінальної відповідальності і право заперечувати про закриття кримінального провадження з цієї підстави. У разі якщо обвинувачений, щодо якого передбачене звільнення від кримінальної відповідальності, заперечує проти цього, судове провадження проводиться в повному обсязі в загальному порядку.
ОСОБА_1 у разі незгоди з підставою закриття кримінального провадження щодо неї згідно ухвали суду від 16.05.2023 року у кримінальній справі №345/3362/18 - у зв'язку із закінченням строків давності, які є нереабілітуючими обставинами, була вправі заперечувати проти закриття кримінального провадження з цієї підстави і наполягати на своєму повному виправданні (реабілітації), а також не була позбавлена права оскарження ухвали суду від 16.05.2023 року у кримінальній справі №345/3362/18 з таких же підстав. Однак докази цього у справі відсутні.
Отже вказані посилання апелянта на відсутність отримання позивачем в ході конфлікту 06.11.2014 року тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості є безпідставними.
Схожі висновки містяться і в постанові Верховного Суду від 02 червня 2023 року у справі №144/1847/21 (провадження №61-10953св22).
Щодо тверджень апелянта про те, що зазначені тілесні ушкодження ОСОБА_2 могла отримати внаслідок того, що сама неодноразово падала на розлитій нею воді, що суд не взяв до уваги, також спростовуються вищевказаними матеріалами кримінальної справи; дослідженими записами камери відеоспостереження на веранді будинку позивача, з яких встановлено, що ОСОБА_1 неодноразово завдавала ударів у ліве плече ОСОБА_2 , поштовхами загнала ОСОБА_2 у кут і притримувала, завдаючи при цьому своєю ногою та кулаками рук ударів останній; копіями Висновку експерта №18 від 12.03.2016 року, відповідно до якого, враховуючи кількість та локалізацію тілесних ушкоджень у ОСОБА_2 , можна припустити, що мала місце не менше 2-х разова ударна дія тупих твердих предметів в ділянки грудної клітки зліва та правого стегна (а.с. 13-14); Висновку експерта (експертиза за матеріалами справи) №019/018/16р.-Д від 19.04.2017 року, згідно якого, враховуючи характер і розташування тілесних ушкоджень на різних ділянках тіла, слід вважати, що вони не могли утворитися при одномоментному падінні, а могли утворитися як при нанесенні ударів твердими тупими предметами (якими могли бути як руки, ноги, так і інші тверді тупі предмети) у ділянку грудної клітки зліва та правого стегна, так і при ударах вказаними ділянками тіла до тупих твердих предметів (а.с. 15-18).
Доводи апеляції про те, що після подій 06.11.2014 року позивач вела активний спосіб життя, добре себе почувала всі наступні дні (з 6 по 9 листопада 2014 року), так як за медичною допомогою до 10.11.2014 року не зверталася, є голослівними і не спростовують факту спричинення останній тілесних ушкоджень.
Не спростовує таких і твердження відповідача про те, що саме ОСОБА_2 була ініціатором конфлікту.
Визначаючи розмір відшкодування заподіяної моральної шкоди у сумі 20000,00 грн., суд правильно врахував обставини справи, вказані норми права, засади розумності та справедливості.
Що ж стосується посилань апелянта на те, що визначена судом сума відшкодування ставить її у скрутне матеріальне становище, оскільки вона є пенсіонером, отримує пенсію близько 4000 грн., а її чоловік - близько 2000 грн. і є інвалідом, то такі не спростовують вказаного рішення і не можуть бути підставою для його зміни чи скасування, так як не ґрунтуються на нормах діючого законодавства та матеріалах справи.
Суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням кримінального правопорушення (ч. 4 ст. 1193 ЦК України).
Як вбачається з правової позиції, наведеної у постановах Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі №572/3209/17, зменшення розміру суми відшкодування шкоди, завданої злочином, на підставі скрутного матеріального становища винного, не узгоджується з приписами ч. 4 ст. 1193 ЦК України.
Таким чином доводи апеляційної скарги правильності вказаних висновків суду першої інстанції не спростовують та не містять підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення Калуського міськрайонного суду від 31 серпня 2023 року - без змін.
Частиною шостою ст. 19 ЦПК України визначено, що справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності є малозначними справами.
Оскільки ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа незначної складності, то вона відноситься до малозначних справ.
За приписами п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Калуського міськрайонного суду від 31 серпня 2023 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуюча: О.О. Томин
Судді: І.В. Бойчук
В.М. Луганська
Повний текст постанови складено 15 листопада 2023 року.