ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/8820/23 Справа № 204/9231/21 Суддя у 1-й інстанції - Токар Н.В Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 листопада 2023 року Дніпровський Апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю.
суддів - Деркач Н.М., Пищиди М.М.,
за участю секретаря - Усик А.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Головне управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області про встановлення факту постійного проживання на території України
за апеляційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області
на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 03 серпня 2023 року,-
ВСТАНОВИВ:
23 листопада 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вищевказаною заявою, в якій просив суд встановити факт постійного проживання на території України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , станом на 24 серпня 1991 року. В обґрунтування заявлених вимог зазначив, що він - ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 у м.Верхньодніпровськ Дніпропетровської області, батьками якого є: ОСОБА_2 , національність «українець», мати ОСОБА_3 , національність «росіянка», про що в книзі записів актів громадського стану про народження 04.03.1969 зроблено актовий запис та видано свідоцтво про народження. 05.03.1985 року він документований паспортом громадянина СРСР взірця 1974 р. серії НОМЕР_1 , виданий ОВС м.Холмська Сахалінської області. 03.11.1988 р. ОСОБА_1 документований паспортом громадянина СРСР взірця 1974 р. серії НОМЕР_2 , виданий Уссурійським МВВС Приморського краю у зв'язку з втратою паспорта громадянина СРСР взірця 1974 р. серії НОМЕР_1 від 05.03.1985 р. В подальшому, у 1990 році ОСОБА_1 прибув з Далекого Сходу до Дніпропетровської області та був зареєстрований та проживав на території колишньої Червоноіванівської сільської ради згідно домової книги з 11.07.1990 року по 05.03.1992 року за адресою: АДРЕСА_1 . У 1994 році у місті Дніпропетровську ОСОБА_1 було арештовано співробітниками поліції та вилучено всі документи. 26.12.1996 р. заявник був засуджений судовою колегію Дніпропетровського обласного суду до смертної кари, ухвалою Дніпропетровського обласного суду від 18.08.2000 р. покарання було замінено на довічне позбавлення волі. 18.08.2012 Староміський РО у м.Вінниці УДМС України у Вінницькій області надав висновок щодо відновлення втраченого паспорту ОСОБА_1 , яким справу про відновлення втраченого паспорту засудженого ОСОБА_1 закрив, у видачі паспорта громадянина України взамін втраченого, відмовив. У зв'язку з відсутністю документів, що підтверджували факт постійного проживання станом на 24 серпня 1991 року на території Україні заявник звернутися до суду для встановлення факту постійного проживання на території України. Вказує, що підтвердження факту постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року необхідне ОСОБА_1 для отримання паспорту громадянина України (а.с.а.с.1-6, 51-57).
Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 03 серпня 2023 року заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа - Головне управління державної міграційної служби у Дніпропетровській області про встановлення факту постійного проживання на території України - задоволено.
Встановлено факт постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився у м.Верхньодніпровськ Дніпропетровської області (а.с.143-144).
Не погодившись з рішення суду, Головне управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області подало апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви відмовити у повному обсязі (а.с.154-159).
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, виходячи з наступних підстав.
Судом 1 інстанції встановлено, що заявник ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 у м.Верхньодніпровськ Дніпропетровської області, батьками якого є: ОСОБА_2 , національність «українець», мати ОСОБА_3 , національність «росіянка», що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 04.03.1969 (а.с.7).
05.03.1985 року ОСОБА_1 документований паспортом громадянина СРСР взірця 1974 р. серії НОМЕР_1 , виданий ОВС м.Холмська Сахалінської області. 03.11.1988 р. ОСОБА_1 документований паспортом громадянина СРСР взірця 1974 р. серії НОМЕР_2 , виданий Уссурійським МВВС Приморського краю у зв'язку з втратою паспорта громадянина СРСР взірця 1974 р. серії НОМЕР_1 від 05.03.1985 р. (а.с.12).
В подальшому, у 1990 році ОСОБА_1 прибув з Далекого Сходу та був зареєстрований та проживав на території колишньої Червоноіванівської сільської ради згідно домової книги з 11.07.1990 року по 05.03.1992 року за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджено довідкою від 01.10.2021 р. №46/10-07, виданою Криничанською селищною радою Кам'янського району Дніпропетровської області (а.с.13,14-16).
У 1994 році у місті Дніпропетровську ОСОБА_1 було арештовано співробітниками поліції та вилучено всі документи. 26.12.1996 р. заявник був засуджений судовою колегію Дніпропетровського обласного суду до смертної кари, ухвалою Дніпропетровського обласного суду від 18.08.2000 р. покарання було замінено на довічне позбавлення волі (а.с.21-39). Вирок набрав законної сили. З копії вироку вбачаються наступні анкетні данні заявника: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м.Верхньодніпровська Дніпропетровської області, громадянин України, українець (а.с.21).
Свідоцтвом про розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , підтверджено розірвання шлюбу 12.04.2000 року, актовий запис №185, який вчинено відділом реєстрації актів громадянського стану Амур-Нижньожніпровської районної ради м.Дніпропетровська (а.с.8).
18.08.2012 Староміський РО у м.Вінниці УДМС України у Вінницькій області надав висновок щодо відновлення втраченого паспорту ОСОБА_1 , яким справу про відновлення втраченого паспорту засудженого ОСОБА_1 закрив, у видачі паспорта громадянина України взамін втраченого, відмовив (а.с.9,10).
Згідно повідомлення 3-го міського відділу у м.Вінниці управління ДМС України у Вінницькій області ДМС України, зазначено, що підстав для видачі документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство ОСОБА_1 не встановлено, належність до громадянства України - не підтверджено (а.с.10). Одночасно зазначено, що згідно відомостей Червоноіванівської сільської ради Криничанського району Дніпропетровської області в селі Червоноіванівка, Криничанського району Дніпропетровської області з 11.07.1990 року дійсно проживав та був зареєстрований по паспорту колишнього громадянина СРСР серії НОМЕР_2 , виданий ВВС Усурійського РВК Приморського краю, дата видачі 03.11.1988 р. ОСОБА_1 , але зазначена не ІНФОРМАЦІЯ_3 дата, а інша - ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.10).
З копії матеріалів, направлених Вінницькою установою виконання покарань Управління державної пенітенціарної служби України у Вінницькій області №4/3209 від 13.04.2016 для уточнення даних для оформлення паспорту відносно засудженого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , вбачається, що останній народився ІНФОРМАЦІЯ_5 в м.Верхньодніпровськ Дніпропетровської області; розлучений з ОСОБА_4 ; батьками зазначено - ОСОБА_2 , мати ОСОБА_5 ; адреса проживання - АДРЕСА_2 (а.с.11).
З копії повідомлення Дніпровської установи виконання покарань №4 від 28.10.2021 №4/5-16923 вбачається наступна інформація на заявника: ОСОБА_1 , 1969 рік народження, м.Дніпропетровськ, місце проживання до арешту - АДРЕСА_3 , громадянство України, національність - українець. Взятий під варту прокурором Індустріального району м.Дніпропетровська (а.с.18).
Задовольняючи заяву, суд першої інстанції виходив із доведеності факту постійного проживання заявника ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на території України станом на 24.08.1991 року. Встановлення такого факту надасть можливість заявнику на законних підставах отримати паспорт громадянина України, в порядку п. 1, 2 ч.1 ст.3 Закону України «Про громадянство України».
Однак із вказаними висновками суду 1 інстанції колегія суддів не погоджується виходячи з наступного.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 315 ЦПК України передбачено перелік фактів, які встановлюються судом в порядку окремого провадження. Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Так, факти, що мають юридичний характер - це факти, з якими закон пов'язує виникнення, зміну або припинення правовідносин. Юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.
Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Відповідно до ст. 294 ЦПК України під час розгляду справ окремого провадження суд зобов'язаний роз'яснити учасникам справи їхні права та обов'язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи. З метою з'ясування обставин справи суд може за власною ініціативою витребувати необхідні докази. Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.
Згідно з п. 1, 2 ч. 1 ст. 3 Закону України від 18.01.2001 року № 2235-III «Про громадянство України» (далі -Закон № 2235-III) громадянами України є: 1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24.08.1991 року) постійно проживали на території України; 2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України від 08.10.1991 року № 1636-XII «Про громадянство України» (далі - Закон № 1636-XII) (13.11.1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав.
Особи, зазначені у п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону № 2235-III є громадянами України з 24.08.1991 року, зазначені у п. 2, - з 13.11.1991 року (частина друга статті 3 Закону № 2235-III).
Відповідно до пп. «а» п. 7 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента від 27.03.2001 року № 215/2001, в редакції Указу Президента України від 27.06.2006 року № 588/2006 (далі - Порядок № 215/2001) встановлення належності до громадянства України стосується громадян колишнього СРСР, які не одержали паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон та не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України за станом на 24.08.1991 року або проживання в Україні за станом на 13.11.1991 року.
Відповідно до п. 8 Порядку № 215/2001 для встановлення належності до громадянства України відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону № 2235-III особа, яка за станом на 24.08.1991 року постійно проживала на території України і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її постійного проживання на території України на зазначену дату, подає: а) заяву про встановлення належності до громадянства України; б) копію паспорта громадянина колишнього СРСР. У разі відсутності паспорта громадянина колишнього СРСР подається довідка територіального підрозділу Державної міграційної служби України про встановлення особи та про те, що за станом на 24.08.1991 року особа перебувала в громадянстві колишнього СРСР (за наявності документів, що підтверджують зазначений факт); в) судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України за станом на 24.08.1991 року.
Отже, належність до громадянства України встановлюється на підставі ст. 3 Закону № 2235-III і може пов'язуватися із фактом проживання або постійного проживання на території України в певний час і такий факт може бути встановлено на підставі судового рішення.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 24.02.2021 року у справі № 522/20494/18, від 05.04.2021 року у справі № 523/14707/19, від 20.12.2021 року у справі № 499/700/19.
Заявник вважає себе громадянином України, але належних та допустимих доказів цьому не надає.
Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України).
Згідно з ч. 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Відповідно до ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України).
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Колегія суддів не бере до уваги довідку №46/10-07 від 01.10.2021 року видану Червоноіванівським старостинським округом Криничанської селищної ради Кам'янського району Дніпропетровської області відповідно до якої ОСОБА_1 , був зареєстрований та проживав на території колишньої Червоноіванівської сільської ради згідно домової книги з 11.07.1990 року по 05.03.1992 року та яку суд 1 інстанції взяв до уваги, оскільки в цій довідці дата народження ОСОБА_1 зазначена 27.07.1969 рік тоді коли заявник народився ІНФОРМАЦІЯ_5 , згідно наявними в матеріалах справи документів, у зв'язку із чим дана довідка не може бути належним доказом проживання заявника на території України станом на 24.08.1991 року.
Відповідно до частини 1 статті 3 Закону України про громадянство України, Громадянами України є: усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України.
Як вбачається із листа Федеральної міграційної служби ФМС Росії від 05.03.1985 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженець Дніпропетровської області, Української ССР, є громадянином Росії відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону Росії від 28.11.1991 року №1948-1 «Про громадянство Росії». В довідці зазначено, що ОСОБА_1 з 05.03.1985 року по теперішній час зареєстрований за місцем проживання за адресою: АДРЕСА_4 . 05.03.1985 року ОВС м. Холмська Сахалінської області документовано паспортом громадянина СРСР взірця 1974 року серії НОМЕР_1 .
З питання виходу з громадянства Росії в УВМС Росії по Сахалінській області в у встановленому порядку не звертався. За інформацією УФМС Росії по Приморському краю ОСОБА_1 03.11.1988 року документовано паспортом громадянина СРСР взірця 1974 року серії НОМЕР_2 , виданим Уссурійським ГВЛ Приморського краю у зв'язку з псуванням вищезгаданого паспорта.
За обліками ФМС Росії, УФМС Росії по Приморському краю станом на 28.08.2012 року відомостями про вихід з громадянства Росії ОСОБА_1 не мають (а.с.12).
Виходячи з вищезазначеного ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є громадянином Російської Федерації та вважається таким, що визначився з громадянством і отримав паспорт громадянина Російської Федерації.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про громадянство України», особа може набути громадянство за територіальним походженням. Особа (іноземець або особа без громадянства), яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), а також її неповнолітні діти мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням.
Для оформлення набуття громадянства України в установленому порядку разом із заявою (клопотанням) про набуття громадянства України подається: особою без громадянства - декларація про відсутність іноземного громадянства; іноземцем - зобов'язання припинити іноземне громадянство.
Іноземці, які перебувають у громадянстві (підданство кількох держав, подають зобов'зання припинити громадянство (підданство') усіх цих держав.
Подання зобов'язання припинити іноземне громадянство (підданство) не вимагається від іноземців, які є громадянами (підданими) держав, законодавство яких передбачає автоматичне припинення особами громадянства (підданства) цих держав одночасно з набуттям громадянства іншої держави.
Іноземці, які подали зобов'язання припинити іноземне громадянство (підданство), повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації їх громадянами України. Іноземці, які мають усі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання документа про припинення громадянства (підданства), але з незалежних від них причин не можуть отримати його, подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.
Доказів того, що ОСОБА_1 подав заяву до відповідних органів щодо припинення громадянства Російської Федерації матеріали справи не містять.
Належних та допустимих доказів того, що заявник станом на 24.08.1991 року постійно проживав на території України, суду не надано.
За таких обставив колегія суддів приходить до висновку, що суд 1 інстанції дійшов до помилкового висновку про встановлення факту постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Враховуючи викладене, апеляційну скаргу слід задовольнити, рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 03 серпня 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 .
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області - задовольнити.
Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 03 серпня 2023 року - скасувати.
У задоволенні заявлених вимог ОСОБА_1 , заінтересована особа: Головне управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області про встановлення факту постійного проживання на території України - відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.
Судді: