Справа № 298/1961/23
Номер провадження 3/298/1433/23
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 листопада 2023 року смт. Великий Березний
Суддя Великоберезнянського районного суду Закарпатської області Тарасевич П.П., розглянувши справу про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та зареєстрованого АДРЕСА_1 , мешканця АДРЕСА_2 , з вищою освітою, працюючого викладачем Харківського політехнічного училища, громадянина України,
- за ч.1 ст.173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, -
ВСТАНОВИВ:
До Великоберезнянського районного суду Закарпатської області надійшли матеріали справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за частиною 1 статті 173-2 КУпАП.
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАБ №967663 від 15 жовтня 2023, вбачається, що «15.10.2023 р. близько 21 год.30 хв. ОСОБА_1 в АДРЕСА_2 , вчинив сварку зі своєю дружиною ОСОБА_2 , в ході якої ображав останню, чим вчинив психологічне насильство в сім'ї».
Такі дії ОСОБА_1 , інспектором СРПП ВП № 2 Ужгородського РУП ГУНП в Закарпатській області лейтенантом поліції Ковач С., кваліфіковано як домашнє насильство психологічного характеру щодо гр. ОСОБА_2 , за що передбачена відповідальність за частиною 1 статті 173-2 КУпАП.
В судове засіданні особа, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 , не з'явився.
З матеріалів справи відомо, що його інтереси представляє адвокат Моняк О.В. (ордер №1106562 від 13.11.2023 року).
Захисник ОСОБА_1 - адвокат Моняк О.В. в судовому засіданні надала письмові пояснення в яких зазначено наступне: ОСОБА_1 винним себе не вважає тому, що жінку ОСОБА_3 не ображав та пояснив, що причиною сварки з жінкою стали наступні події. 15.10.2023 близько 14:00 у жінки виникла суперечка з одною з їхніх з нею неповнолітніх дітей, а саме - дитина залишила папку зі шкільними зошитам десь на підлозі, а жінка вимагала підняти цю папку та віднести до столу. Дитина відмовилась це робити мотивуючи це тим, що їй не подобається такий неповажний тон розмови з нею. Тоді жінка (вона ж мати), почала погрожувати дитині тим, що якщо дитина не прибере цю папку з підлоги, то вона її викине у смітник. Через невеликий час розмов жінка перейшла до виконання своєї погрози та викинула папку у смітник. Дитина на це обурилась, папку зі смітника дістала та продовжилась розмовна перепалка між дитиною та жінкою. Надалі жінка знов перейшла до активних дій намагаючись повторно відправити папку у смітник, однак дитина, взявши цю папку, прийшла до кімнати де працював він, батько дітей, за комп'ютером та лягла на матрац підібравши папку під себе щоб запобігти значно сильнішої матері вихопити цю папку. Жінка теж прийшла за дитиною слідом та почала вже фізично відбирати папку у дитини одною рукою піднімаючи дитину, а іншою намагаючись вихопити папку. Побачивши, що жінка почала застосовувати фізичну силу до дитини він втрутився у цю суперечку з метою захисту дитини, він підійшов до лежачої дитини та запропонував їй віддати папку йому одночасно блокуючи своїм тілом дії жінки, яка в цей час все ще намагалась вихопити цю папку та здійснити свій намір - вкинути її у смітник напевно щоб «провчити» дитину. Після того як папка була у нього жінка, обурившись на його дії вдарила його кулаком у голову. Він на емоціях теж дав під затильник у відповідь, на цьому фізичний контакт було закінчено, на щастя, ніхто не отримав будь яких ушкоджень. Також зазнає що він завжди носить окуляри, які можуть бути як легко зіпсовані самі по собі так і завдати шкоду здоров'ю, якщо удар потрапить до них.
Він категорично проти застосування фізичної сили до дитини або принижуючого спілкування з дитиною, про що він надалі повідомив жінці. На цьому початкова стадія їхньої сварки була завершена. В цей момент він вирішив ввімкнути програмний застосунок «диктофон» на своєму телефоні з метою подальшої аудіофіксаціі розмов з жінкою, так як відчував що конфлікт не вичерпано. Далі він закінчив робити шкільні вправи з дітьми, вони ще трохи часу провели за комп'ютером після чого вони (тобто він та двоє його дітей) почали одягатися з метою піти на прогулянку та у гості до їх бабусі (його матері), яка на даний час проживає недалеко в розташованому готельно-рестораному комплексі «Ужанські купелі». Поки вони одягалися жінка стала висловлюватись образливо у адрес його матері, що вже потрапило на аудіозапис. Приблизно дві години він гуляв з дітьми, після чого вони повернулись до дому. Жінка знов вирішила продовжити сварку. Він їй зауважив, що вона себе не тримає у руках і що він побоюється що згодом вона може застосувати більш радикальні методи, на що вона відповіла що це так і що вона його вб'є. Він її попередив що в такому разі їй доведеться нести відповідальність за умисне вбивство, а також зазначив що він проводить аудіофиксацію подій. Ця розмова дійшла до того, що вона йому почала описувати в який конкретно спосіб вона його вб'є, а саме, що вона його задушить подушкою вночі. Факт того що раніше він від неї такого не чув, хоча конфліктні ситуації в них були, а також розповідь про конкретний спосіб розправи з ним його налякав. Він зателефонував своїй матері, розповів про їхню сварку. Також він зателефонував її матері і також розповів про все що сталося цього дня, а також надіслав запис з диктофону у вигляді аудіофайлу. Далі він сказав жінці, що після таких погроз і враховуючи її емоційний стан він не відчуває себе у безпеці, а також турбується про безпеку дітей і що у зв'язку з цим він хоче взяти обох їхніх неповнолітніх дітей та піти ночувати в готельно-ресторанний комплекс «Ужанські купелі», який знаходиться поблизу місця їхнього тимчасового проживання. З метою запобігти цьому жінка викликала екіпаж поліції. Надалі було складено два протоколи про адміністративне порушення згідно ч.1 ст.173-2, відповідно один на нього та один на його дружину. Він зазначив в протоколі, складеному на нього свою незгоду, так як викладена в ньому інформація не відповідає дійсності. Винним себе у діях, передбаченої статтею 173-2 КУпАП не вважає, оскільки таких дій не вчиняв, ніяких образ або погроз з його сторони не було, що також можна підтвердити аудіозаписом, який вівся майже до приїзду екіпажу поліції. А його бажання піти зі своїми дітьми переночувати в найближчий готельний комплекс зумовлено суто дбанням про особисту безпеку та безпеку його дітей, при чому жінка знає де це знаходиться, а також ніяких дій примусового характеру стосовно дітей або жінки з його боку не відбувалось.
Також зазначає, що стосовно передумов цього конфлікту - насправді це далеко не перший конфлікт у них з жінкою взагалі та стосовно виховання дітей у принципі, але це просто перший конфлікт який дійшов до спілкування з поліцією. Він, відверто кажучи, вважає її поведінку агресивною з ознаками аб'юзу. Вона систематично його ображає та принижує, а коли у неї не витримують нерви вона може вдаватися до агресивної поведінки стосовно дітей, з елементами фізичного насилля включно (може вдарити або погрожувати або навіть поламати якусь іграшку, або якось видумувати як ще можна провчити дитину). Стосовно образливого спілкування з ним вона мотивує свою поведінку тим, що він недостатньо до неї тепло відноситься, постійно працює за комп'ютером та взагалі не виправдовую її ніжних очікувань як до жінки.
І взагалі він іншого спілкування не сприймає, тому вона буде так робити і далі бо не вважає за потребу щось змінювати. Також вона вважає що він взагалі неправильно виховую дітей, втручаюсь в її відношення з дітьми та принижує її авторитет. Під «втручаюсь» вона має на увазі те що він робить їй зауваження, коли, на його думку, вона вже переходить межу між вихованням та насильством психологічним або фізичним.
Що стосується його, то особисто він її ні в чому не обмежує, вона економічно незалежна від нього людина. Єдине що він від неї вимагає - це поважне ставлення до нього та до їх дітей, а також поважного ставлення до його бачення щодо виховання дітей. Він також вважає що навіть те що він не виправдовує її очікувань стосовно відношень між чоловіком та жінкою не може бути виправданням агресією, образливого та принижуючого відношення до нього, або до їх дітей.
Із фабули протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАВ № 967663 від 15.10.2023 року убачається, що 15.10.2023 року близько 21:30 год., ОСОБА_1 , в селі Ужок, 123 вчинив сварку зі своєю дружиною ОСОБА_4 в ході якої обзивав словесно чим вчинив психологічне насильство в сім'ї.
Таким чином, виходячи з граматичного тлумачення диспозиції статті 173-2 КУпАП, орган поліції зобов'язаний при складанні протоколу про адміністративне правопорушення, зазначати конкретно в чому саме полягало психологічне насильство, що прямо витікає з диспозиції статті (погрози, образи, чи переслідування, позбавлення житла, їжі, тощо) і це є обов'язковим.
Як було зазначено вище, 15.10.2023 року близько 21:30 год. за місцем проживання ОСОБА_5 відбувся конфлікт.
Дії ОСОБА_6 кваліфіковані працівником поліції за частиною 1 статті 173-2 КУпАП, як домашнє насильство психологічного характеру.
Слід зазначити те, що у протоколі про адміністративне правопорушення серії ВАВ № 967663 від 15.10.2023 року не конкретизовано в чому саме таке насильство полягало і яка шкода заподіяна, хоча це прямо випливає з диспозиції статті 173-2 КУпАП.
У даному випадку наявність наслідків дій ОСОБА_6 у виді спричинення шкоди психологічне насильство в сім'ї, хоча і відображені у протоколі про адміністративне правопорушення, і зокрема, у матеріалах даної справи, втім їх зміст не розкрито, а тим більше не доведено за стандартом «поза розумним сумнівом».
Наявність сварок і непорозумінь між особами на майновому та/чи побутовому ґрунті свідчить про існування між ними неузгодженості життєвих позицій в певних аспектах ставлення до життя, однак не підтверджує факту вчинення саме домашнього насильства чи потенційного конфлікту.
Підсумовуючи вищенаведене вважає, що відносно її підзахисного ОСОБА_1 , відсутні належні і допустимі докази, які підтверджують склад адміністративного правопорушення за частиною 1 статті 173-2 КУпАП, а тому просить суд провадження щодо такого закрити на підставі пункту 1 статті 247 КУпАП.
Потерпіла ОСОБА_7 , в судове засідання не з'явилася, хоча повідомлялась про розгляд справи належним чином.
На підтвердження обставин викладених у протоколі та гіпотетичної винуватості особи у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 173-2 КУпАП, СРПП ВП №2 Ужгородського РУП ГУНП в Закарпатській області Ковач С., надав такі докази:
- протокол про адміністративне правопорушення серії ВАБ №967663 від 15.10.2023 року, в якому викладена суть адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП, зміст якого викладено вище;
- рапорт чергового ВП №2 Ужгородського РУП ГУНП в Закарпатській області Лазаренко від 15.10.2023 року, з якого відомі наступні обставини: Надійшло телефонне повідомлення від заявника ОСОБА_7 15.10.2023 о 21 год. 44 хв. про скоєння домашнього насильства за адресою: АДРЕСА_2 . Заявниця повідомила, що вчинена сварка з чоловіком, так як він хоче забрати її дітей від неї.
- письмові пояснення ОСОБА_7 від 15.10.2023 року, в яких остання пояснила, що 15.10.2023 року біля 21 год. 00 хв. за спільним місце проживання в неї виникла сварка з її чоловіком ОСОБА_1 в ході якої він сказав їй, що забере від неї дітей після чого з дітьми пішов ночувати в туристичний комплекс «Ужанські купелі», а також її чоловік наніс їй один удар рукою в область голови, СМЕ проходити відмовилась, так як в неї незначні тілесні ушкодження.
- письмові пояснення ОСОБА_1 від 15.10.2023 року, в яких останній пояснив, що в нього виникла сімейна сварка з його дружиною ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 через те що, він хотів взяти їх дітей і піти у туристичний комплекс «Ужанські купелі» і переночувати там, так як його дружина погрожувала йому фізичною розправою. Та висловлювалась в його сторону некультурно.
Суддя, дослідивши в сукупності з протоколом про адміністративне правопорушення також матеріали справи, приходить до переконання щодо наступного.
Адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтуються на конституційному принципі: презумпції невинуватості, передбаченого статтею 62 Конституції України, згідно з якою всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь.
В силу статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно вимог статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
У відповідності до статті 1 КУпАП, завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Згідно статті 129 Конституції України однією із засад судочинства є змагальність сторін і закон не покладає на суд обов'язок збирати докази винуватості чи невинуватості особи. Притягнення до адміністративної відповідальності має відбуватись у відповідності до встановленого законодавством порядку.
В статті 7 КУпАП зазначено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше, як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
У відповідності до вимог частини 1 статті 8 КУпАП провадження в справах про адміністративні правопорушення ведеться на підставі закону, що діє під час і за місцем розгляду справи про правопорушення.
Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність (ст.9 КУпАП).
Тобто адміністративне правопорушення - це вчинок, який має форму або дії, або бездіяльності. Проте, щоб вчинок можна було кваліфікувати як адміністративне правопорушення, він повинен мати сукупність юридичних ознак, що визначають склад правопорушення, а саме: об'єктивну сторону, об'єкт, суб'єктивну сторону (внутрішня сторона діяння, елементами якої є вина, мотив і мета) і суб'єкт. Наявність усіх ознак правопорушення є єдиною підставою для притягнення правопорушника до відповідальності. Якщо відсутня хоча б одна з ознак правопорушення, особа не може бути притягнута до відповідальності.
Згідно статті 245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне в об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Відповідно до положень статті 251 КУпАП - доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису засобів фото і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому КУпАП.
Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні рішення.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
У справах «Лучанінова проти України» (рішення від 09.06.2011року, заява № 16347/02, «Малофєєва проти Росії» (заява № 36673/04), «Карелін проти Росії» (заява № 926/08, рішення від 20.09.2016року) Європейський суд робить висновок, що суд не має права самостійно редагувати фабулу правопорушення, відображену в протоколі, або відшукувати докази на користь обвинувачення, яка по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді; суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення.
Діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішенні ЄСПЛ у справі «Малофєєва проти Росії» (рішення від 30.05.2013 р., заява №36673/04), суд встановив, серед іншого, порушення ч.3 ст.6 Конвенції у зв'язку з тим, що в протоколі фабула була сформульована лише в загальних рисах без конкретизації обставин вчинення правопорушення.
Відповідно до вимог статті 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Посадовою особою, що складає протокол, ставиться у вину особі вчинення таких конкретних протиправних діянь, що містять в собі ознаки того чи іншого адміністративного правопорушення, що відображається у протоколі. Суддя ж, розглянувши справу повинен переконатись у наявності чи відсутності підстав для притягнення особи до адміністративної відповідальності за конкретні дії.
Згідно статті 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Кодексом України про адміністративні правопорушення встановлюється чітка стадійність притягнення особи до відповідальності: виявлення правопорушення, фіксація правопорушення, формування доказової бази (матеріалів справи), розгляд справи про адміністративне правопорушення.
Тобто, після виявлення факту вчинення правопорушення працівник поліції зобов'язаний зібрати належні та допустимі докази такого правопорушення.
Відповідно до чинного законодавства України протокол про адміністративне правопорушення є офіційним документом і основним джерелом доказів у справі, оскільки саме він має містити повні та точні відомості про вчинення правопорушення, його кваліфікацію, дані про потерпілих, свідків, якщо вони є. Саме протокол про адміністративне правопорушення є документом, в якому формулюється суть правопорушення.
Протокол складається у кожному випадку виявлення адміністративного правопорушення, він є єдиною формою документу, в якому фіксується факт вчинення допущеного порушення, ніякого іншого документу про прийняття до провадження уповноваженими органами не оформляється. Від того, наскільки грамотно, змістовно і умотивовано складений протокол, залежить якість розгляду справи про адміністративне порушення, правильність розгляду справи по суті й обґрунтованість застосування адміністративного стягнення.
Протокол про адміністративне правопорушення - це комплексне джерело доказової інформації. Однак він набуває значення доказу в таких випадках, коли: по-перше, протокол складений уповноваженою на те посадовою особою; по-друге, складений не пізніше термінів, передбачених для накладення адміністративного стягнення; по-третє, зміст протоколу відповідає усім вимогам, передбаченим коментованою статтею.
Суть адміністративного правопорушення повинна точно відповідати ознакам складу адміністративного правопорушення, зазначеним у статті КУпАП за якою складено протокол.
Обставини правопорушення повинні бути викладені в протоколі конкретно, з належним формулюванням складу адміністративного правопорушення у відповідності до змісту диспозиції статті (частини статті) КУпАП, що передбачає відповідальність за його вчинення.
Із фабули протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАБ № 967663 від 15.10.2023 року убачається, що 15.10.2023 р. близько 21 год.30 хв. ОСОБА_1 в АДРЕСА_2 , вчинив сварку зі своєю дружиною ОСОБА_2 , в ході якої ображав останню, чим вчинив психологічне насильство в сім'ї.
Диспозицією частини 1 статті 173-2 КУпАП передбачено, що вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, є умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі його винесення тягне за собою юридичну відповідальність.
Норма статті 173-2 КУпАП є бланкетною, а тому для того, щоб повністю розкрити суть адміністративного правопорушення у протоколі повинно бути зазначено, які конкретно дії вчинила особа, який спосіб насильства прослідковується у діях порушника, якщо дій кілька, то зазначена кожна дія і вид насильства, наслідки цих дій по відношенню до особи, щодо якої вони були спричинені.
У той же час, організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства визначаються Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» за № 2229-VIII.
На сьогоднішній день, більше як півтора року після початку повномасштабної військової агресії росії проти України, особливо гостро стали виявлятися численні випадки соціальних спірних і конфліктних ситуацій у різних сферах.
Стаття 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначає, що домашнє насильство це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Психологічне насильство в сім'ї - насильство, пов'язане з дією одного члена сім'ї на психіку іншого члена сім'ї шляхом словесних образ або погроз, переслідування, залякування, якими навмисно спричиняється емоційна невпевненість, нездатність захистити себе та може завдаватися або завдається шкода психічному здоров'ю.
Психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи (п.14 ч.1 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).
Таким чином, під домашнє насильство, зокрема психологічного характеру, яке утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 173-2 КУпАП, підпадають такі діяння, якими цілеспрямовано та навмисно спричиняється емоційна невпевненість, страх або іншим чином завдається шкода психічному здоров'ю іншого члена сім'ї.
Законодавець визнав адміністративним правопорушенням не будь-яке домашнє насильство, а лише те, яке потягло за собою завдання шкоди фізичному або психічному здоров'ю потерпілого або ж могло спричинити таку шкоду.
Водночас, домашнє насильство характеризується такими ознаками: умисність (з наміром досягнення бажаного результату); спричинення шкоди; порушення прав і свобод людини; значна перевага сил (фізичних, психологічних, пов'язаних із вищою посадою тощо) того, хто чинить насильство.
Для наявності складу адміністративного правопорушення щодо вчинення домашнього насильства є обов'язковим одночасне існування вищевказаних ознак, у разі відсутності хоча б однієї із ознак дії особи не можна розцінювати як насильство.
Юридичний склад адміністративного правопорушення - це передбачений нормами права комплекс ознак (елементів), за наявності яких певне протиправне діяння можна кваліфікувати як адміністративний проступок.
Такий комплекс ознак передбачає чотири елементи: об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт і суб'єктивна сторона.
Об'єктом даного адміністративного проступку є суспільні відносини у сфері захисту прав громадян.
Об'єктивна сторона правопорушення полягає в умисному вчиненні будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі його винесення.
Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі умислу.
Суб'єктами адміністративних правопорушень можуть бути зокрема деліктоздатні фізичні особи, які вчинили певні правопорушення.
Серед загальних суб'єктів існують так звані спеціальні суб'єкти, тобто особи, які мають властивості адміністративної відповідальності. До них належать військовослужбовці, призвані на збори військовозобов'язаних, працівники Національної поліції, а також інші особи, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів; неповнолітні (особи віком від 16 до 18 років); іноземці; службові особи; батьки або особи, які їх замінюють; народні депутати; окремі фахівці; інші особи залежно від специфіки їх професійних і трудових обов'язків, стану здоров'я тощо (водії, експерти, перекладачі, вагітні, інваліди та ін.).
Згідно із частинами 2 та 3 ст.3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання поширюється на таких осіб: 1) подружжя; 2) колишнє подружжя; 3) наречені; 4) мати (батько) або діти одного з подружжя (колишнього подружжя) та інший з подружжя (колишнього подружжя); 5) особи, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у шлюбі між собою, їхні батьки та діти; 6) особи, які мають спільну дитину (дітей); 7) батьки (мати, батько) і дитина (діти); 8) дід (баба) та онук (онука); 9) прадід (прабаба) та правнук (правнучка); 10) вітчим (мачуха) та пасинок (падчерка); 11) рідні брати і сестри; 12) інші родичі: дядько (тітка) та племінник (племінниця), двоюрідні брати і сестри, двоюрідний дід (баба) та двоюрідний онук (онука); 13) діти подружжя, колишнього подружжя, наречених, осіб, які мають спільну дитину (дітей), які не є спільними або всиновленими; 14) опікуни, піклувальники, їхні діти та особи, які перебувають (перебували) під опікою, піклуванням; 15) прийомні батьки, батьки-вихователі, патронатні вихователі, їхні діти та прийомні діти, діти-вихованці, діти, які проживають (проживали) в сім'ї патронатного вихователя. Дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству поширюється також на інших родичів, інших осіб, які пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки, за умови спільного проживання, а також на суб'єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству.
Згідно Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям» від 01.06.2000 р. № 1768-Ш до членів сім'ї відносяться особи, які проживають разом і (або) об'єднанні законними правами чи обов'язками щодо утримання.
Сім'ям або родина - соціальна група, яка складається з людей, які зазвичай перебувають у шлюбі, їхніх дітей (власних або прийомних) та інших осіб, поєднаних родинними зв'язками з подружжям, кровних родичів, і здійснює свою життєдіяльність на основі спільного економічного, побутового, морально-психологічного укладу, взаємної відповідальності, виховання дітей.
Основними ознаками сім'ї є шлюбні зв'язки; зв'язки спорідненості; спільний побут та спільний сімейний бюджет.
Відповідно до статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Згідно з пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна «член сім'ї» членами сім'ї є, зокрема особи до першої з них слід віднести чоловіка або дружину, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з особою у безпосередніх родинних зв'язках (брати, сестри, дружини (чоловіки); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші).
Суб'єктом адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 173-2 КУпАП , можуть бути як члени однієї сім'ї відповідно до визначеного поняття члена сім'ї у Законі України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», та інші родичі та особи, які пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки, за умови спільного проживання.
Особа, яка постраждала від домашнього насильства - особа, яка зазнала домашнього насильства у будь-якій формі. Кривдник - особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі.
Статтею 21 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що постраждала особа має право, зокрема, на дієвий, ефективний та невідкладний захист в усіх випадках домашнього насильства, недопущення повторних випадків домашнього насильства.
Однак важливо розрізняти поняття «сварка», «конфлікт», «насильство».
Особливостями ознак домашнього насильства є: наявність патерну (повторювані в часі інциденти множинних видів насильства); системна основа; повна влада та контроль над постраждалою особою; насильницькі дії у відносинах між близькими людьми; якщо вже є одна з форм домашнього насильства, висока ймовірність того, що й інші форми насильства можуть розвиватися.
Конфлікт (лат. conflictus - зіткнення, сутичка) - зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що призводить до активних дій, ускладнень, боротьби, що супроводжуються складними колізіями; ситуація, в якій кожна зі сторін намагається зайняти позицію несумісну з інтересами іншої сторони.
Таким чином, виходячи з граматичного тлумачення диспозиції статті 173-2 КУпАП, орган поліції зобов'язаний при складанні протоколу про адміністративне правопорушення, зазначати конкретно в чому саме полягало психологічне насильство, що прямо витікає з диспозиції статті (погрози, образи, чи переслідування, позбавлення житла, їжі, тощо) і це є обов'язковим.
Як було зазначено вище, 15.10.2023 року близько 21:30 год. за місцем проживання в АДРЕСА_2 між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 відбувся конфлікт.
Дії громадянина ОСОБА_1 кваліфікована працівником поліції за частиною 1 статті 173-2 КУпАП, як домашнє насильство психологічного характеру.
Слід зазначити те, що у протоколі про адміністративне правопорушення серії ВАБ № 967663 від 15.10.2023 року не конкретизовано в чому саме таке насильство полягало і яка шкода заподіяна, хоча це прямо випливає з диспозиції статті 173-2 КУпАП.
У даному випадку наявність наслідків дій ОСОБА_1 у виді спричинення шкоди психічному здоров'ю ОСОБА_7 , хоча і відображені у протоколі про адміністративне правопорушення, і зокрема, у матеріалах даної справи, втім їх зміст не розкрито, а тим більше не доведено за стандартом «поза розумним сумнівом.
Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) у багаточисельних рішеннях висловлена правова позиція щодо розгляду національними судами справ про адміністративні правопорушення. Так, у рішенні Суду «Енгель та інші проти Нідерландів» були визначені критерії, за наявності одного із них будь-яке правопорушення повинне розцінюватись як кримінальне і розглядатись за процедурою, визначеною національним законодавством для кримінальних правопорушень.
Такими критеріями є: «критерій національного права», який визначає те, що будь-яке протиправне діяння є злочином, якщо воно передбачене як злочин відповідним національним законодавством; «критерій кола адресатів», відповідно до якого правопорушення повинне розглядатись як кримінальне, якщо відповідальність за нього поширюється на невизначене коло осіб; «критерій мети та тяжкості наслідків», за змістом якого вчинене правопорушення розглядається за природою кримінального злочину, якщо санкція за його вчинення є достатньо суворою і передбачає елемент покарання. У будь-якому випадку правопорушення повинне розцінюватись як кримінальне і розглядатись за правилами кримінального правопорушення за яке призначене покарання (стягнення), за яким особа позбавляється волі.
Аналіз диспозиції та санкції частини 1 статті 173-2 КУпАП дає підстави стверджувати те, що це правопорушення відповідає критерію «кола адресатів» та критерію «мети та тяжкості наслідків». Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Наведене вказує на те, що зазначене вище правопорушення повинне розглядатись за процедурою кримінального судочинства. У зв'язку із цим, при розгляді апеляційної скарги, при наданні оцінки доказам та вирішенні питання про законність та обґрунтованість судового рішення суд вважає за необхідне застосовувати відповідні положення кримінального процесуального закону, в тому числі і щодо сутності адміністративного правопорушення, яке за своєю юридичною природою фактично є обвинуваченням.
Фактично об'єктивна сторона правопорушення в протоколі не розкрита.
Насильство в сім'ї, у розумінні статті 173-2 КУпАП, є адміністративним правопорушенням, з матеріальним складом, оскільки він потребує наявності не тільки певного діяння, але й спричинення або загрози завдання шкоди фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
Разом з тим, суперечка, про яку йде мова у протоколі про адміністративне правопорушення, не охоплюється диспозицією статті 173-2 КУпАП не є об'єктивною стороною вказаного правопорушення, за що особа може бути притягнутою до адміністративної відповідальності.
Тобто факт вчинення домашнього насильства ОСОБА_1 , не знайшов свого підтвердження при розгляді справи про адміністративне правопорушення в суді.
При цьому, суддя, окрім викладених вище мотивів, виходив ще й з того, що на особу, уповноважену складати протокол про адміністративне правопорушення, покладається обов'язок довести причино - наслідковий зв'язок між діями, що учинені особою та наслідками, що настали.
Інакше кажучи, саме по собі вживання нецензурної лайки на адресу осіб, із числа передбачених статтею 3 Закону України №2229-VIII, автоматично не утворює собою складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 173-2 КУпАП, позаяк, ці дії неминуче мають потягнути за собою наслідки, а саме: завдання чи можливість завдання шкоди фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
З фабули протоколу не простежується факт того, що конфліктна ситуації викликала у постраждалої особи - ОСОБА_7 побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинила емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи, тощо.
У даному випадку дійсним є лише факт того, що атмосфера взаєморозуміння між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 відсутня. Дійсно мала місце обопільна словесна перепалка, однак, не кожна перепалка є домашнім насильством у розумінні норм Закону.
Сам факт звернення ОСОБА_7 , до органів поліції щодо вчинення домашнього насильства без належних та допустимих доказів, що підтверджують такі дії, не є достатнім підтвердженням вчинення такого насильства.
Наявність сварок і непорозумінь між особами на майновому та/чи побутовому ґрунті свідчить про існування між ними неузгодженості життєвих позицій в певних аспектах ставлення до життя, однак не підтверджує факту вчинення саме домашнього насильства чи потенційного конфлікту.
Як вище зазначалось тлумачення самого конфлікту, такий містить в собі ряд складових, одна з яких активні дії, що в даному випадку було відсутнє зі сторони ОСОБА_1 при спілкуванні із ОСОБА_7 .
Окрім цього, автором протоколу, не подано жодних доказів, які б свідчили про склад скоєного ОСОБА_1 , правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 173-2 КУпАП, які б підтвердили, що на відносини між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 розповсюджується дія Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», що ОСОБА_1 та ОСОБА_7 є суб'єктами, на яких розповсюджується дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання, що ОСОБА_1 та ОСОБА_7 є родичами чи іншими особами, які пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки, за умови спільного проживання (свідоцтво про шлюб не долучено).
Щодо рапорту працівника поліції, який містяться в матеріалах справи то такий, на переконання суду не може бути визнаним достатнім доказом по даній справі, оскільки відображають лише висновок посадової особи органу поліції за результатами проведеної перевірки. При цьому сам працівник поліції не був очевидцем події, тому його висновки не містять доказових даних. Рапорт містить лише інформацію про подію, отриману працівником поліції з повідомлення заявника.
Правовий висновок ВСУ у справі № 6-1435цс17: кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції (стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Відповідно до положень статей 31, 32 Конституції України, статей 270, 306 ЦК України кожному гарантується право на недоторканість особистого життя, право на таємницю телефонних розмов; не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
За наведеного, сам по собі складений щодо ОСОБА_1 протокол про адміністративне правопорушення за частиною 1 статті 173-2 КУпАП, не може бути визнаний єдиним належним та допустимим доказом по даній справі в розумінні статті 251 КУпАП, в частині підтвердження факту вчинення особою певних діянь, оскільки за своєю правовою природою не є самостійним беззаперечним доказом, а викладені у ньому обставини повинні бути перевірені за допомогою інших доказів, які б підтверджували вину особи, яка притягується до адміністративної відповідальності і не викликали сумніву у суду.
В постанові КАС ВС від 08.07.2020 року (справа № 463/1352/16-а) вказано, що у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та вини особи, що притягається до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведення невинуватості цієї особи.
Із врахуванням положень і тлумачень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод суд не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки таким чином, неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя.
Стандарт доведення вини поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що правопорушення було вчинено і особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, є винною у вчиненні адміністративного правопорушення.
Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об'єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб'єктивну сторону.
Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія, викладена у протоколі про адміністративне правопорушення, має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду.
Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії, викладеній у протоколі про адміністративне правопорушення.
Наявність таких обставин, які свідчать про можливість іншої версії події, аніж викладена у протоколі про адміністративне правопорушення, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку вказано у протоколі про адміністративне правопорушення, має бути спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною згідно з протоколом про адміністративне правопорушення.
Обов'язкова відповідність судового процесу у справах про притягнення особи до адміністративної відповідальності за частиною 1 статтею 173-2 КУпАП таким засадам, як верховенство права, законність, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист, безпосередність дослідження доказів, а також змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів безумовно має враховуватись як особами, яких звинувачують у скоєнні адміністративного правопорушення, та їх захисниками, так і судом, що здійснює розгляд відповідних справ.
Згідно рішення Конституційного суду України від 22.12.2010 року №23-рп/2010, яке є обов'язковим до виконання на території України, фактичні дані або будь-які інші докази, одержані в незаконний спосіб, а саме: з порушенням конституційних прав і свобод людини і громадянина; з порушенням встановлених законом порядку, засобів, джерел отримання фактичних даних; не уповноваженою на те особою тощо є неналежними доказами.
Суддею враховано те, що протокол про адміністративне правопорушення за своєю суттю є процесуальним документом, яким уповноважений орган засвідчує певне порушення, допущене особою, яке містить склад адміністративного правопорушення, передбаченого відповідними нормами КУпАП і який є підставою для подальшого провадження у справі. Зважаючи на викладене та враховуючи позицію Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо протоколу про адміністративне правопорушення, висловлену в рішенні по справі "Карелін проти Російської Федерації", суддя приходить до висновку, що протокол не може бути самостійним та достатнім доказом у справі про адміністративне правопорушення.
Відповідно до пункту 1 статті 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у випадку відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Враховуючи те, що при розгляді справи, доказів, що стверджують факт скоєння ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 173-2 КУпАП не було встановлено, суддя переконаний, що необхідно закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП, з наведених вище мотивів та підстав.
Статтею 4 Закону України «Про судовий збір» та ст.40-1 КУпАП визначено, що судовий збір стягується лише у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення, а тому виходячи з норм статей 284 та 247 КУпАП, не вбачає підстав для звернення судового збору з ОСОБА_1 .
Керуючись статтями 1,7, 9, 245, 247, 251, 276, 283-285 КУпАП, суддя -
ПОСТАНОВИВ:
Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за частиною 1 статті 173-2 КУпАП, закрити на підставі пункту 1 статті 247 КУпАП, - у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена до Закарпатського апеляційного суду протягом десяти днів з дня винесення постанов.
Суддя Великоберезнянського
районного суду Тарасевич П.П.