ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/9146/23 Справа № 177/8/23 Суддя у 1-й інстанції - Строгова Г.Г. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 листопада 2023 року м.Кривий Ріг
справа № 177/8/23
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Остапенко В.О.
суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П.
сторони:
позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровськгаз збут»
відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2
розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України,без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якої діє ОСОБА_3 , на рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 22 серпня 2023 року, яке ухвалено суддею Строговою Г.Г. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області, відомостей щодо дати складання повного тексту рішення суду матеріали справи не містять,
УСТАНОВИВ:
В січні 2023 року ТзОВ «Дніпропетровськгаз збут» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за спожитий природній газ, обґрунтовуючи позов тим, що відповідачі є споживачами природного газу за адресою: АДРЕСА_1 . У період з 01 травня 2018 року по 01 травня 2022 року відповідачем за вказаною адресою було поставлено природного газу на загальну суму 17 762 грн. Так, враховуючи здійснену оплату за спожитий природній газ у розмірі 9 398 грн., переплати у розмірі 4 061,35 грн, яка існувала станом на 01 травня 2018 року, залишилась заборгованість у розмірі 5 084,14 грн., яку відповідачі у добровільному порядку не погашають. Тому, позивач звернувся до суду із позовом, в якому просив стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за спожитий природній газ, що виникла у період з 01 вересня 2019 року по 01 травня 2022 року у розмірі 5 084,14 грн, інфляційні втрати у розмірі 1 007,72 грн, 3% річних у розмірі 398,22 грн. та судовий збір з кожного відповідача окремо по 1 240,50 грн.
Рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 22 серпня 2023 року позов задоволено.
Стягнуто у солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТзОВ «Дніпропетровськгаз збут» заборгованість за спожитий природний газ за адресою: АДРЕСА_1 , за період з 01 вересня 2019 року по 01 травня 2022 року у розмірі 5 084 грн. 14 коп. та за період з 01 вересня 2019 року по 01 лютого 2022 року інфляційні втрати у розмірі 1 007 грн. 72 коп. та 3% річних у розмірі 398 грн. 22 коп., а загалом стягнуто 6 490 грн. 08 коп.
Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , кожного окремо, на користь ТзОВ «Дніпропетровськгаз збут» витрати по сплаті судового збору по 1 240 грн. 50 коп.
В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_2 , посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин справи, ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення по справі про відмову в задоволенні позовних вимог позивача посилаючись на те, що відповідачу ОСОБА_2 не відомо про таке підприємство як ТзОВ «Дніпропетровськгаз збут», з яким вона договорів не укладала, а факту її приєднання до типового договору постачання природного газу з ТзОВ «Дніпропетровськгаз збут» позивачем не доведено.
Також зазначає, що позивачем необґрунтовано додано до оплати 167,421 м2 природного газу, оскільки за даними контрольних показників вимірювального приладу, встановленого за адресою: АДРЕСА_1 , за період з 29 березня 2019 року по 19 травня 2022 року 1005,139 м2 природного газу, а за даними розгорнутої інформації (а.с.12) сума даних колонки «обсяг куб м» становить 1172,56 м2, що на 167,421 м2 більше контрольних показників приладу обліку.
Крім того апелянт зауважує, що в межах строків позовної давності, тобто з січня 2020 року у відповідача відсутня заборгованість по оплаті за спожитий природній газ.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обґрунтоване, на переконання представника позивача, апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.
Звертаючись до суду з позовом про стягнення заборгованості за спожитий природній газ позивач посилався на те, що відповідачами по справі не в повному обсязі здійснювалась оплата за спожитий природній газ, у зв'язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 5 084,14 грн.
Ухвалюючи рішення по справі, суд першої інстанції виходив з наявності правових підстав для стягнення з відповідачів на користь позивача в солідарному порядку заборгованості за спожитий природній газ, інфляційних втрат та 3% річних.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 598 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Відповідно до статті 67 ЖК України плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться, крім квартирної плати, за затвердженими в установленому порядку тарифами.
Згідно із статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил. Комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.
Пунктом 5 частини 2 статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що індивідуальний споживач зобов'язаний: оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.
Такому праву споживача кореспондує визначений пунктом 5 частини 3 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» його обов'язок оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Відповідно до вимог частини 2 статті 13 Закону України «Про ринок природного газу», пункту 22 розділу ІІІ Правил, споживач зобов'язаний забезпечувати своєчасну та повну оплату вартості природного газу згідно із умовами договору.
Частиною 1 статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що плата за послуги нараховується щомісячно.
На підставі статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як установлено судом та убачається з матеріалів справи, ТзОВ «Дніпропетровськгаз збут» здійснюється постачання природного газу відповідачам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 на умовах Типового договору постачання природного газу побутовим споживачам, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30 вересня 2015 року № 2500 та Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №2496 від 30 вересня 2015 року.
Умови Типового договору постачання є однаковими для всіх побутових споживачів України.
Пунктом 4.6. Типового договору постачання природного газу побутовим споживачам встановлено, що при здійсненні постачання природного газу в рамках базової річної пропозиції оплата рахунка (платіжного документа) Постачальника має бути здійснена не пізніше 25 числа місяця, наступного за розрахунковим.
З наданого позивачем розрахунку вбачається, що в результаті неналежного виконання відповідачами зобов'язань щодо оплати послуг газопостачання за період з 01 вересня 2019 року по 01 травня 2022 року у відповідачів утворилась заборгованість у розмірі 5 084,14 грн.
Вказаний розрахунок заборгованості відповідачами не спростований.
Отже, відповідачами допущено неналежне виконання своїх зобов'язань щодо несплати за послуги з постачання природного газу, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка підслагає солідарному стягненню з відповідачі на користь позивача.
Крім того, згідно із частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що внаслідок неналежного виконання відповідачами основного зобов'язання за договором, з них на користь позивача підлягає стягненню відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України 3% річних у розмірі 398,22 грн. та інфляційні втрати у розмірі 1 007,22 грн. за період з 01 вересня 2019 року по 01 лютого 2022 року.
Не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції доводи апеляційної скарги про те, що відповідачу ОСОБА_2 не відомо про таке підприємство як ТзОВ «Дніпропетровськгаз збут», з яким вона договорів не укладала, а факту її приєднання до типового договору постачання природного газу з ТзОВ «Дніпропетровськгаз збут» позивачем не доведено, з огляду на наступне.
вВідповідно до положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги», а також до Правил постачання природного газу, затверджених Постановою НКРЕКП № 2496 від 30 вересня 2015 року, TзOB «Дніпропетровськгаз збут» надає фізичнім особам-споживачам житлово-комунальні послуги, що полягають у постачанні природного газу за їх місцем проживання. Відповідно до договору про постачання природного газу побутовим споживачам постачальник (заявник) зобов'язується постачати природний газ споживачеві (боржнику), в необхідних для споживача об'ємах (обсягах), а споживач зобов'язується своєчасно сплачувати постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим договором.
27 листопада 2015 року набрали чинності Правила постачання природного газу, затверджені Постановою НКРЕКП № 2496, які регулюють відносини між постачальниками та споживачами природного газу, з урахуванням їх взаємовідносин з операторами газорозподільної системи/газотранспортної системи. Відповідно до п. 2 розділу 3 Правил постачання природного газу, постачання природного газу побутовому споживачу здійснюється на підставі договору, що укладається між ним та постачальником на умовах типового договору постачання природного газу побутовим споживачам, затвердженого Регулятором, які є однаковими для всіх побутових споживачів України.
Договір постачання природного газу побутовим споживачам укладається з урахуванням статей 633, 634, 641 та 642 Цивільного кодексу України шляхом заявочного приєднання побутового споживача до умов договору постачання природного газу побутовим споживачам, що розміщений на офіційному веб-сайті Регулятора та постачальника і не потребує двостороннього підписання письмової форми договору (а.с.17).
Згідно п. 4 розділу 3 Правил постачання природного газу, для забезпечення приєднання до умов договору постачання природного газу побутовим споживачам усіх діючих побутових споживачів, об'єкти яких знаходяться в межах закріпленої території постачальника із спеціальними обов'язками, останній в установленому порядку надсилає кожному побутовому споживачу заяву-приєднання до умов договору постачання природного газу побутовим споживачам з персоніфікованими даними щодо споживача та його об'єкта. За відсутності зауважень до персоніфікованих даних у заяві-приєднання та її змісту побутовий споживач зобов'язаний підписати заяву-приєднання та повернути один її примірник постачальнику. Якщо споживач не повернув постачальнику заяву-приєднання, фактом згоди споживача про приєднання до умов договору (акцептування заяви-приєднання) є сплачений споживачем рахунок (квитанція) постачальника за поставлений природний газ, а щодо постачальника із спеціальними обов'язками - і факт фактичного споживання природного газу після офіційного опублікування договору таким постачальником відповідно до вимог Правил.
Відповідачі по справі проживають та зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 з 01 серпня 1995 року і на момент ухвалення рішення судом першої інстанції, а відтак, в розумінні ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», є споживачами послуг, що надаються ТзОВ «Дніпропетровськгаз збут» за даною адресою.
Крім того, фактом згоди споживача про приєднання до умов договору (акцептування заяви-приєднання), відповідно до п. 4 розділу 3 Правил постачання природного газу, затвердженого Постановою НКРЕКП № 2496 від 30 вересня 2015 року, є сплачений споживачем рахунок (квитанція) постачальника за поставлений природний газ.
Посилання апелянта на те, що позивачем необґрунтовано додано до оплати 167,421 м2 природного газу, оскільки за даними контрольних показників вимірювального приладу, встановленого за адресою: АДРЕСА_1 , за період з 29 березня 2019 року по 19 травня 2022 року 1005,139 м2 природного газу, а за даними розгорнутої інформації (а.с.12) сума даних колонки «обсяг куб м» становить 1172,56 м2, що на 167,421 м2 більше контрольних показників приладу обліку колегією суддів не приймаються до уваги з огляду на те, що 29 березня 2019 року, відповідно до Акту про монтаж засобу вимірювальної техніки, за адресою: АДРЕСА_1 , було монтовано (встановлено) засіб вимірювальної техніки (лічильника) з показами 00000,601 м2. При цьому апелянтом суду не надано Акт про демонтаж засобу вимірювальної техніки (попереднього газового лічильника) та не зазначено показники попереднього лічильника, в той час, як згідно розгорнутої інформації (а.с.12) за березень 2019 року відповідачами було спожито 165,11 м2 природнього газу, а новий газовий лічильник був установлений вже в кінці місяця, а саме 29 березня 2019 року.
Щодо посилання апелянта на те, що в межах строків позовної давності, тобто з січня 2020 року, у відповідача відсутня заборгованість по оплаті за спожитий природній газ, колегія суддів зазначає наступне.
За нормами ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Частиною четвертою статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Частинами першою, п'ятою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Позовна давність, відповідно до частини першої статті 260 ЦК України, обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього кодексу.
Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач (частини перша та друга статті 264 ЦК України). Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (частина третя вказаної статті).
Аналіз зазначених норм цивільного права визначає, що за щомісячними платежами перебіг позовної давності щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, з урахуванням конкретних обставин справи, можуть належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій, такий висновок викладений у Постанові Верховного Суду від 27 квітня 2020 року у справі № 3-269гс16.
У Постанові Верховного Суду від 08 листопада 2020 року у справі № 6-2891цс18 вказано, що відповідно до частин першої, третьої статті 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку; після переривання перебіг позовної давності починається заново. Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою».
Як вбачається з розрахунку заборгованості, в лютому 2019 року, при нарахуванні відповідачам вартості послуги з газопостачання в розмірі 1 728,36 грн., відповідачами сплачено 2 043 грн., в червні 2019 року, при нарахуванні 82,18 грн., сплачено 1 131 грн., в грудні 2019 року, при нарахуванні 407,49 грн., сплачено 714 грн., в січні 2020 року, при нарахуванні 218,21 грн., сплачено 623,50 грн., в лютому 2020 року, при нарахуванні 186,10 грн., сплачено 293,50 грн., в червні 2020 року, коли позивачем не нараховувалась плата за надані послуги газопостачання, відповідачами було сплачено 295 грн., а отже вказані дії свідчать про визнання відповідачами свого обов'язку щодо сплати наданих послуг.
З урахуванням наведеного вище колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що строк позовної давності переривався вчиненням відповідачами дій по оплаті послуг з газопостачання в період не нарахування позивачем такої оплати та оплаті послуг з газопостачання в розмірі, більшому від нарахування, що мали регулярний характер, у зв'язку з чим строк позовної давності станом на момент подання позову до суду позивачем не пропущено.
Колегія суддів зауважує, що наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, постановив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані, підтверджуються письмовими доказами та не спростовуються доводами, викладеними в апеляційній скарзі.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Відповідно до ухвали Дніпровського апеляційного суду від 29 вересня 2023 року відповідачу ОСОБА_2 відстрочено сплату судового збору в розмірі 1 860,75 грн. за подання апеляційної скарги до ухвалення судового рішення у справі.
Отже, з ОСОБА_2 на користь держави підлягають стягненню судові витрати, що складаються із судового збору в розмірі 1 860,75 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якої діє ОСОБА_3 , залишити без задоволення.
Рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 22 серпня 2023 року залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 1 860 (одна тисяча вісімсот шістдесят) грн. 75 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови складено 15 листопада 2023 року.
Головуючий:
Судді: