ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/8587/23 Справа № 214/3333/23 Суддя у 1-й інстанції - Сіденко С. І. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 листопада 2023 року м.Кривий Ріг
справа № 214/3333/23
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Остапенко В.О.
суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П.
сторони:
позивач Фізична особа-підприєць ОСОБА_1
відповідач ОСОБА_2
розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України,без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3 на рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 серпня 2023 року, яке ухвалено суддею Сіденко С.І. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 09 серпня 2023 року, та додаткове рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 серпня 2023 року, яке ухвалено суддею Сіденко С.І. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 25 серпня 2023 року,
УСТАНОВИВ:
В травні 2023 року ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором найму (оренди) в якому просив суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором найму (оренди) нежитлового приміщення в сумі 10 497,77 грн., 3% річних у сумі 1 728,78 грн. та пеню у сумі 15 198,19 грн.
В обґрунтування позову позивачем зазначено, що відповідно до укладеного між сторонами договору найму (оренди) нежитлового приміщення № 22/11 від 22 листопада 2020 року, відповідач, як наймач приміщення по АДРЕСА_1 , зобов'язувався сплачувати за користування майном суму 3 420,00 грн. щомісячно не пізніше 7 числа наступного місяця після визначеного до сплати. У день укладення договору указане у договорі приміщення було передано відповідачу у тимчасове оплатне користування, що підтверджується актом приймання-передачі від 22 листопада 2020 року. За взаємною згодою указаний договір 18 січня 2023 року був припинений та об'єкт, за актом приймання-передачі, був повернутий позивачу, проте без оплати. Так, у перший рік оренди відповідач, крім комунальних платежів, оренду не сплачував, обіцяючи сплатити оренду після надхолдення коштів. У 2022 році відповідач здійснив погашення майже всієї суми заборгованості та поточних орендних платежів на суму 73 590 грн., проте до кінця не розрахувався, сума недоплаченої орендної плати становить 10 497,77 грн., на яку позивачкем по справі нараховано 3% річних у сумі 1 728,78 грн. та пеню у сумі 15 198,19 грн.
Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 серпня 2023 рокупозов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_1 суму у розмірі 30 337 грн. 88 коп. та судовий збір у сумі 1 073 грн. 60 коп.
В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.
Додатковим рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 серпня 2023 року з відповідача на користь позивача стягнуто у рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору 11 700 грн.
В апеляційній скарзі відповідач та його представник, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просять рішення суду першої інстанції, та додаткове рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі посилаючись на те, що суд виніс рішення на підставі нікчемного договору, створених документах з дописами та виправленнями та протиправно взяв до уваги як доказ часткові сплати по договору, які обґрунтовувались позивачем лише на підставі скріншотів грошових коштів на приватну картку, а також виписки банку.
Так, згідно положень договору оренди указано, що передається нежитлове приміщення, а згідно акту приймання-здачі нежитлового приміщення, мова йде про одноповерхову будівлю. Також у п. 1.1. копії договору № 22/11 від 22 листопада 2020 року поданого позивачем в ручний спосіб виправлена адреса об'єкту найму з АДРЕСА_2 , у п. 8.1 здійснений не зрозумілий допис кульковою ручкою, у п. 9 вписано реквізити для перерахування коштів, що відсутнє на екземплярі відповідача, що свідчить про нікчемність такого договору.
Зазначають, що з позовної заяви неможливо визначити, за якою адресою знаходилось приміщення, яке передавалось в найм; чи мала особа позивача, яка за договором найму виступає як юридична особа (фізична особа-підприємець) взагалі весь обсяг прав щодо володіння, користування та розпорядження нерухомим майном, вказаним у позовній заяві; чи маючи достовірну інформацію про зареєстровані права власності (інші речові права на нерухоме майно) чи мав ФОП ОСОБА_1 взагалі необхідний обсяг прав одноосібно, за умови того, що іншим власником нежитлового приміщення є ОСОБА_4 , передавати в найм нежитлове приміщення, вказане у договорі по АДРЕСА_3 та чи має особа позивача бути позивачем у даній справі.
Також зазначають, що Акт приймання-здачі від 22 листопада 2020 року відповідач не підписував, а отже не приймав у користування ніякого нежитлового приміщення. Підпис у поданому до суду акті не являється підписом відповідача, що можна прослідкувати з підписів у паспорті відповідача.
Зауважують на тому, що надані позивачем «скріншоти» узагалі не являються належними доказами оплати.
Крім того, посилаючись на неотримання заяви про ухвалення додаткового рішення по справі, апелянти просили скасувати додаткове рішення від 25 серпня 2023 року.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.
Так, матеріалами справи та судом першої інстанції установлено, що 22 листопада 2020 року між ФОП ОСОБА_1 , як наймодавцем, та ОСОБА_2 , як наймачем, був укладений договір № 22/11 найму (оренди) нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_4 , загальна площа 228 кв.м. (а.с.21-23).
У договорі оренди нежитлового приміщення від 22 листопада 2020 року передбачено, що згідно п. 4.1, за користування майном наймач справляє плату наймодавцю, розмір якої становить 3 420 грн. за місяць, щомісячно, не пізніш 7 числа наступного місяця після визначеного до сплати. При цьому розмір сплати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за попередній місяць згідно з індексом інфляції поточного місяця. Індекс інфляції визначається щомісяця Держкомстатом України. Розмір орендної плати може бути переглянуто у зв'язку зі змінами методики її розрахунку та у інших випадках, визначених законодавством.
Платня справляється за весь термін використання наймачем орендованого майна з часу вступу у його тимчасове користування до фактичного повернення наймодавцю по акту прийняття.
Відповідно до акту приймання-передачі приміщення від 22 листопада 2020 року (копія якого також надана і відповідачем) наймодавець передав, а наймач прийняв приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , загальна площа 228 кв.м. (а.с.24).
Згідно з наведеним позивачем розрахунком заборгованості за оренду приміщення станом на дату розірвання договору відповідач мав би сплатити позивачу орендну плату в сумі 30 337,88 грн. (а.с.4).
Згідно із частиною першою статті 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За змістом частини першої статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відносини найму (оренди) врегульовані главою 58 ЦК України.
Приписами статті 759 ЦК України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Згідно зі статтею 760 ЦК України, предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).
Відповідно до статті 761 ЦК України, право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.
Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму (частина друга статті 762 ЦК України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі (частина перша статті 793 ЦК України).
Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню, крім договору, предметом якого є майно державної або комунальної власності, який підлягає нотаріальному посвідченню у разі, якщо він укладений за результатами електронного аукціону строком більше ніж на п'ять років (частина друга статті 793 ЦК України).
У випадку відсутності нотаріального посвідчення договору найму нежитлового приміщення (якщо це майно не державної чи комунальної власності), укладеного на три роки і більше, такий договір є нікчемним.
В даному випадку, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що оскільки договір найму (оренди) нежитлового приміщення № 22/11 від 22 листопада 2020 року, яким відповідачу передано в оренду нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 228 кв. м укладено безстроково та нотаріально не посвідчено, він, а тому в силу ст. 793 ЦК України, є нікчемним.
Разом з тим, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України).
Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина перша та друга статті 5 ЦПК України).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
У пункті VII.-2:101 Книги VII Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказано, що збагачення є безпідставним, за винятком таких випадків: особа, яка збагатилася, має право на отримання збагачення за рахунок потерпілого в силу договору чи іншого юридичного акту, судового рішення або норми права; або потерпілий вільно і без помилки погодився на настання невигідних для себе наслідків.
У статті VII-3:101 Книги VII Модельних правил європейського приватного права щодо змісту збагачення зазначено, що особа вважається збагаченою у випадку: a) збільшення доходів або зменшення обов'язків; b) отримання послуги або результатів виконаної роботи; c) користування чужим майном.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22 жовтня 2020 року у справі № 910/18279/19 вказано, що «аналіз змісту статті 1212 ЦК України свідчить, що цивільне законодавство що охоплюється безпідставно набутим майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки (частина перша статті 190 ЦК України). Наприклад, у статті VII-3:101 Книги VII Модельних правил європейського приватного права (Draft Common Frame of Reference. Principles, Definitions and Model Rules of European Private Law) щодо змісту збагачення зазначено, що особа вважається збагаченою у випадку: a) збільшення доходів або зменшення обов'язків; b) отримання послуги або результатів виконаної роботи; c) користування чужим майном. Тлумачення статті 1212 ЦК України, із застосуванням телеологічного способу її тлумачення, свідчить, що цією нормою до випадків безпідставного набуття та збереження майна віднесено також збереження особою без достатніх правових підстав у себе виплати, яку вона згідно закону мала віддати (перерахувати) іншій особі в силу покладеного на неї законом зобов'язання. Тобто зменшення обов'язку. У справі, що переглядається, збагаченням є збереження страховиком без достатніх правових підстав у себе виплати, яку він згідно закону мав виплатити потерпілій особі враховуючи спричинену шкоду його страхувальником. Такий підхід до розуміння норми статті 1212 ЦК України відповідає змісту інституту набуття, збереження майна без достатньої правової підстави адже очевидно, що у наведений спосіб відбувається збагачення страховика за рахунок зменшення (звільнення) його від виконання обов'язку з відшкодування шкоди завданої потерпілій особі його страхувальником».
Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (частина перша статті 1212 ЦК України).
Тлумачення статті 1212 ЦК України дозволяє зробити висновок, що до безпідставно набутого майна набувача, з урахуванням розумності, відноситься користування чужим майном (майном потерпілого). Причому потерпілий, якому належить майно, що користувався набувач, має право вимагати від набувача повернення такого збагачення.
В даному випадку позивач пред'явив до позов про стягнення з відповідача коштів за користування нежитловим приміщенням, який підлягає частковому задоволенню, оскільки відповідач, користуючись нежитловим приміщенням, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 228 кв.м., коштів за користування вказаним приміщенням у повному обсязі не сплачував.
Аналогічний висновок з подібних правовідносин зроблено Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 08 грудня 2021 року у справі № 759/9443/17 (провадження № 61-11386св20).
Не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції та відмови в задоволенні позовних вимог позивача доводи апеляційної скарги про те, що суд виніс рішення на підставі нікчемного договору, оскільки в даному випадку нікчемність договору найму (оренди) нежитлового приміщення № 22/11 від 22 листопада 2020 року, укладеного між сторонами, не знімає з відповідача обов'язку сплати коштів за користування чужим майном (майном потерпілого). Факт користування саме приміщенням, указаним у тексті договору, знайшов своє підтвердження в суді першої інстанції як показами свідків, так і наданою відповідачем копією акту приймання-здачі від 22 листопада 2020 року (а.с.42) і не спростований відповідачем.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що надані суду першої інстанції документи мають дописи та виправлення не знімають з відповідача обов'язку зі сплати орендної плати за користування чужим майном.
Посилання апелянтів в апеляційній скарзі на те, що суд протиправно взяв до уваги як доказ часткові сплати по договору, які обґрунтовувались позивачем лише на підставі скріншотів грошових коштів на приватну картку, а також виписки банку колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки відповідачем не заперечується факт переведення на банківський рахунок позивача платежів, при цьому позивач визнає той факт, що вказані кошти перераховувались в рахунок орендної плати за договором найму (оренди) нежитлового приміщення № 22/11 від 22 листопада 2020 року.
Посилання апелянтів в апеляційній скарзі, як на підставу для скасування додаткового рішення суду першої інстанції, на неотримання заяви про ухвалення додаткового рішення по справі, не можуть бути підставою для скасування такого рішення, оскільки не отримавши заяву про ухвалення додаткового рішення, представник відповідача не подав суду першої інстанції клопотання про отримання такої заяви, при цьому подав клопотання про те, що він не заперечував про розгляд такої заяви без відповідача та його представника (а.с.92-93).
Колегія суддів зауважує, що наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, постановив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані, підтверджуються письмовими доказами та не спростовуються доводами, викладеними в апеляційній скарзі.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3 - залишити без задоволення.
Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 серпня 2023 року та додаткове рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 серпня 2023 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови складено 15 листопада 2023 року.
Головуючий:
Судді: