ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/6786/23 Справа № 214/1340/22 Суддя у 1-й інстанції - Ткаченко А.В. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 листопада 2023 року м.Кривий Ріг
справа № 214/1340/22
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Остапенко В.О.
суддів Агєєва О.В., Бондар Я.М.
сторони:
позивач Акціонерне товариство «Криворізька теплоцентраль»
відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4
розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» на рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 травня 2023 року, яке ухвалено суддею Ткаченко А.В. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 19 травня 2023 року,
УСТАНОВИВ:
В грудні 2022 року Акціонерне товариство «Криворізька теплоцентраль» (надалі - АТ «Криворізька теплоцентраль») звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за послугу з централізованого опалення.
Позовна заява мотивована тим, що АТ «Криворізька теплоцентраль» за специфікою своєї виробничої діяльності здійснює постачання теплової енергії для потреби опалення і гарячого водопостачання населенню, яке зобов'язане здійснювати оплату за отримані послуги відповідно до встановлених тарифів.
На виконання своїх зобов'язань, АТ «Криворізька теплоцентраль» надавало послуги з централізованого опалення за адресою: АДРЕСА_1 , в якій зареєстровані відповідачі.
Хоча договір про надання послуг з централізованого опалення за вказаною адресою між АТ «Криворізька теплоцентраль» та споживачем укладено не було, однак послуги фактично надавались, відповідач цими послугами користувався, а тому зобов'язаний їх оплатити.
Свої зобов'язання з надання послуг з централізованого опалення АТ «Криворізька теплоцентраль» сумлінно виконувало, однак у зв'язку з неналежним виконанням споживачами своїх зобов'язань, за період з 01 жовтня 2013 року по 30 жовтня 2021 року, утворилась заборгованість в розмірі 24 233,40 грн. 15 коп., на яку позивачем нараховано збитки в порядку ст.625 ЦК України, а саме інфляційні втрати - 6 499 грн. 21 коп., 3% річних - 2 127 грн. 61 коп.
Оскільки, споживачі добровільно заборгованість не погашають, позивач просив суд стягнути солідрано з відповідачів на користь АТ «Криворізька теплоцентраль» заборгованість за послугу з централізованого опалення за адресою: АДРЕСА_1 , за період з 01 жовтня 2013 року по 30 жовтня 2021 року в розмірі основного боргу - 24 233,40 грн., інфляційні втрати - 6 499 грн. 21 коп., 3% річних - 2 127 грн. 61 коп.; стягнути з відповідачів судовий збір в розмірі 2 270 грн.
Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 травня 2023 року позовні вимоги АТ «Криворізька теплоцентраль» задоволені частково.
Стягнуто солідарно із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь АТ «Криворізька теплоцентраль» заборгованість по оплаті за надані житлово-комунальні послуги з централізованого опалення за адресою: АДРЕСА_1 за період з 29 грудня 2018 року по 31 жовтня 2021 року у загальному розмірі 15 798 грн. 75 коп., з яких: основний борг - 13 881 грн. 31 коп., інфляційні втрати - 1251 грн. 23 коп., 3% річних - 666 грн. 21 коп.
Стягнуто із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,, ОСОБА_3 , кожної окремо, на користь АТ «Криворізька теплоцентраль» по 363 грн. 20 коп. судового збору.
У задоволенні позовних вимог, пред'явлених до ОСОБА_4 , та іншої частини позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач АТ «Криворізька теплоцентраль» просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального права та неповне з'ясування обставин справи.
Апеляційна скарга мотивована тим, що, згідно з пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину, а тому, станом на час подачі позовної заяви, строк позовної давності не сплив та продовжився на строк дії карантину.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом установлено, що квартира адресою: АДРЕСА_1 перебуває на обслуговуванні у Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль», на який відкритий особовий рахунок № НОМЕР_1 на послуги централізованого опалення.
В квартирі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 значились/значаться зареєстрованими: ОСОБА_3 - з 22 грудня 2005 року по 24 грудня 2021 року (а.с.14); ОСОБА_5 - з 12 червня 2003 року по 05 вересня 2019 року (а.с.15), помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 від 15 серпня 2019 року, а.с.53); ОСОБА_1 - з 03 березня 2003 року по теперішній час (а.с.16), ОСОБА_2 - з 15 травня 2012 року по теперішній час (а.с.17).
При цьому, відповідач ОСОБА_4 з 05 січня 2022 року значиться зареєстрованою за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.13), а згідно з наданим актом від 12 вересня 2022 року, засвідченим ТОВ «Житлосервіс-КР», в період з березня 2012 року по 24 грудня 2021 року проживала без реєстрації за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.52). Відомості про реєстрацію місця проживання ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 за даними реєстру територіальної громади м. Кривого Рогу в матеріалах справи відсутні.
Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості за період з жовтня 2013 року по листопад 2021 року по особовому рахунку за адресою: АДРЕСА_1 розмір заборгованості за послуги централізованого опалення складає 24 233,40 грн. (а.с.6).
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , у встановлені законом строки, не вносили плату за отримані житлово-комунальні послуги, а тому заборгованість підлягає стягненню у судовому порядку за період з 29 грудня 2018 року по 31 жовтня 2021 року, тобто в межах трирічного строку позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачами.
В задовленні позовних вимог позивача до відповідача ОСОБА_4 відмовлено з тихз підстав, що остання не є споживачем послуг, які надіються позивачем за адресою: АДРЕСА_1 .
Також, суд дійшов висновку, що на дані правовідносини поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо сплати суми боргу із врахуванням індексу інфляції та 3% річних, як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання, у зв'язку з чим, враховуючи наведене вище та ту обставину, що відповідачі, у встановлені законом строки, не вносили плату за отримані послуги з централізованого опалення, АТ «Криворізька теплоцентраль» має право на стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних за період прострочки виконання зобов'язань, обрахований за три роки, що передували зверненню позивача до суду з даним позовом.
Колегія суддів не може повністю погодитись з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно ст. 68 ЖК України наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги.
Відповідно до ст. 67 ЖК України, плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться, крім квартирної плати, за затвердженими в установленому порядку тарифами.
Згідно зі статтею 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», в редакції Закону № 1875-IV від 24 червня 2004 року, залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо - та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», в редакції Закону № 1875-IV від 24 червня 2004 року, споживачем комунальних послуг є фізична особа, яка отримує житлово-комунальну послугу.
Згідно ч. 3 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» в редакції Закону № 1875-IV від 24 червня 2004 року, дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.
Отже, відповідно до зазначеної норми та за змістом Закону України «Про житлово-комунальні послуги», в редакції Закону № 1875-IV від 24 червня 2004 року, проживаючі та/або зареєстровані у квартирі споживачі комунальних послуг зобов'язані вносити плату за їх використання.
01 травня 2019 року вступив в дію Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII, який разом з Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 регулюють основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також права та обов'язки зазначених учасників відносин.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII до житлово-комунальних послуг належать комунальні послуги, в тому числі з постачання теплової енергії.
Індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги (пункт 6 частини першої Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII).
Пунктами 2, 5 частини другої статті 7 вказаного Закону встановлено, що індивідуальний споживач зобов'язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом, оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Судом встановлено, що між сторонами договір на надання житлово-комунальних послуг не укладався, однак відсутність такого договору не може бути підставою для звільнення споживачів від оплати послуг, оскільки укладення договору є обов'язком споживача.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, у постанові Верховного Суду від 18 травня 2020 року у справі № 176/456/17 (провадження № 61-63св18), а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 14-280цс18.
Статтею 9 Закону Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII передбачено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.
Суд першої інстанції, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, встановивши наявність порушеного права АТ «Криворізька теплоцентраль», дійшов правильного висновку про те, що у відповідачів наявна заборгованість зі сплати за послуги з централізованого опалення, яка підлягає солідарному стягненню з відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .
Правильність нарахування суми боргу підтверджується особовим рахунком, яким підтверджено розмір боргу та факт неповного внесення відповідачами за вказаний період оплати за теплову енергію, у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення заборгованості по оплаті послуги з централізованого опалення.
Крім того, суд дійшов правильного висновку про те, що на дані правовідносини поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо сплати суми боргу із врахуванням індексу інфляції та 3 % річних, як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання, та враховуючи ту обставину, що відповідачі у встановлені законом строки не в повному обсязі вносили плату за надані позивачем послуги, АТ «Криворізька теплоцентраль» має право на стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних за період прострочки виконання зобов'язань.
Разом з тим, відповідачами заявлено про застосування позовної давності, а тому суд стягнув заборгованість в межах строку позовної давності, а саме за період з 29 грудня 2018 року по 31 жовтня 2021 року (в межах заявлених вимог).
Відмовивши при цьому в задоволенні позовних вимог за період з 01 жовтня 2013 року по 28 грудня 2018 року, суд послався на ст.ст. 256, 261, 267 ЦК України.
Такі висновки суду є помилковими, з огляду на наступне.
Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачає, що кожен має право на справедливий розгляд його справи судом.
ЄСПЛ зауважує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли би бути ущемлені у разі, якщо би було передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу» (див. mutatis mutandis рішення у справах «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» від 20 вересня 2011 року («OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia», заява № 14902/04, § 570), «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року («Stubbings and Others v. the United Kingdom», заяви № 22083/93 і № 22095/93, § 51)).
Частина четверта статті 267 ЦК України визначає, що поза межами позовної давності вимоги задовольнятися не можуть, і сплив цього строку є підставою для відмови у позові.
Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені)- тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила(частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята цієї статті).
Частиною 1 ст. 32 Закону «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що плата за послуги нараховується щомісячно.
Крім того, обов'язок споживача оплатити надані послуги встановлено ст. 19 Закону України «Про теплопостачання».
Пунктом 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (із змінами), передбачено, що розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено іншого строку.
А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов'язку з внесення щомісячного платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, оскільки позивачем не надано доказів погодження між сторонами іншого строку.
Як вірно зазначено судом першої інстанції, позивач звернувся до суду з позовом 29 грудня 2022 року, тобто після спливу позовної давності щодо щомісячних платежів з 28 грудня 2019 року включно.
Разом з тим, судом не було враховано, що, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався та діяв й на час ухвалення оскаржуваного рішення суду.
Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина.
Законом України № 530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).
02 квітня 2020 року набув чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Тобто, строк позовної давності, в силу пункту 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, продовжено на строк дії карантину.
У постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі 679/1136/21 зазначено, що: «У пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)».
Виходячи із взаємозв'язку норм права, які були прийняті органом законодавчої влади в Україні під час дії карантину, введеного Урядом України у зв'язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), цілей, з метою яких ці норми впроваджені, а також з метою недопущення безпідставного звуження прав учасників цивільних правовідносин, пункт 12 Перехідних і прикінцевих положень ЦК України щодо продовження під час карантину строків загальної і спеціальної позовної давності, передбачених статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, підлягає застосуванню і у тому випадку, коли тривалість строку позовної давності, визначена законом.
За таких обставин, законом передбачено продовження позовної давності щодо вимог за якими перебіг позовної давності не закінчився станом на 02 квітня 2020 року.
Оскільки, перебіг трирічної позовної давності щодо позовних вимог про стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги за квітень 2017 року закінчився під час дії карантину, а тому ці строки продовжуються, що свідчить про дотримання позивачем позовної давності при зверненні до суду з даним позовом щодо стягнення заборгованості за період з 02 квітня 2017 року.
На підставі зазначеного, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог АТ «Киворізька теплоцентраль» про стягнення заборгованості за послугу з централізованого опалення за період з квітня 2017 року по 28 грудня 2018 року, а тому колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги в цій частині.
Отже, позивачем не пропущено позовну давність щодо позовних вимог про стягнення заборгованості за період, починаючи з 02 квітня 2017 року, у зв'язку з чим в цій частині вимоги щодо стягнення цієї заборгованості у судовому порядку підлягають задоволенню.
Враховуючи наведене вище та ту обставину, що відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , у встановлені законом строки не в повному обсязі вносили плату за надані позивачем послуги з централізованого опалення, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для про задоволення позовних вимог АТ «Криворізька теплоцентраль» про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних за період прострочки виконання зобов'язань в межах трирічного строку позовної давності, а саме починаючи з квітня 2017 року.
На підставі наведеного вище колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду, на підставі п.1, п.4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, скасуванню в частині часткового задоволення позовних вимог позивача до відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з ухваленням в цій частині нового рішення про солідарне стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь АТ «Криворізька теплоцентраль» заборгованості за послугу з централізованого опалення за період з 02 квітня 2017 року по 31 жовтня 2021 року у розмірі 20 159 гривен 30 копійок, суми індексу інфляції у розмірі 2 712 гривень 18 копійок, 3 % річних у розмірі 1 338 гривень 11 копійок. В частині відмови позивачу в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_4 рішення суду має бути залишено без змін.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином з відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі по 557 грн. 47 коп. з кожної за подання позовної заяви пропорційно до задоволених позовних вимог та судовий збір в розмірі по 836 грн. 20 коп. з кожної за подання апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» - задовольнити частково.
Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 травня 2023 року скасувати в частині чаткового задовлення позовних вимог Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за послугу з централізованого опалення та ухвалити в цій частині нове рішення.
Позовні вимоги Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за послугу з централізованого опалення - задовольнити частково.
Стягнути солідарно із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» заборгованість за послугу з централізованого опалення за адресою: АДРЕСА_1 за період з 02 квітня 2017 року по 31 жовтня 2021 року в розмірі 20 159 (двадцять тисяч сто п'ятдесят дев'ять) гривен 30 копійок, інфляційні втрати - 2 712 (дві тисячі сімсот дванадцять) гривень 18 копійок, 3% річних - 1 338 (одна тисяча триста тридцять вісім) гривень 11 копійок.
Стягнути із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , з кожної окремо, на користь Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» по 557 (п'ятсот п'ятдесят сім) гривен 47 копійок судового збору за подання позовної заяви.
В задоволенні іншої частини позовних вимог Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за послугу з централізованого опалення - відмовити.
В частині відмови в задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» до ОСОБА_4 рішення суду залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , з кожної окремо, на користь Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» по 836 (вісімсот тридцять шість) гривен 20 копійок судового збору за подання апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови складено 15 листопада 2023 року.
Головуючий:
Судді: