ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/9072/23 Справа № 227/736/23 Суддя у 1-й інстанції - Притуляк С.А. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 листопада 2023 року м.Кривий Ріг
Справа № 227/736/23
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Зубакової В.П.
суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О.
сторони:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Товариство з додатковою відповідальністю «Шахта «Білозерська»,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України,без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційні скарги позивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Повалій Олена Василівна, та відповідача Товариства з додатковою відповідальністю «Шахта «Білозерська» на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 11 вересня 2023 року,яке ухвалене суддею Притуляка С.А. у місті Добропіллі Донецької області та повне судове рішення складено 11 вересня 2023 року,-
ВСТАНОВИВ:
У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю «Шахта «Білозерська» (надалі - ТДВ «Шахта «Білозерська») про відшкодування моральної шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров'я внаслідок нещасного випадку на виробництві.
Позовна заява обґрунтована тим, що ОСОБА_1 , у період з 07.02.2011 по 11.09.2020 та з 21.09.2020 по 01.03.2023, працював у різних структурних підрозділах на різних посадах у ТДВ «Шахта Білозерська».
Під час роботи на підприємстві відповідача з позивачем стався нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом, внаслідок чого позивачу визначено ступінь втрати професійної працездатності на рівні 60% та встановлено третю групу інвалідності. У зв'язку з чим, позивач має постійні скарги на стан свого здоров'я, постійно відчуває фізичні страждання та біль, психологічний дискомфорт, змушений проходити лікування, через що порушуються нормальні життєві зв'язки позивача та можливість вести повноцінний спосіб життя. Дані негативні зміни в житті позивача є незворотними. Всі ці обставини спричиняють йому моральних страждань, а тому позивач вважає, що заподіяна йому моральна шкода, яку він оцінює у 245 000,00 грн. має бути відшкодована відповідачем.
Просив суд стягнути з ТДВ «Шахта «Білозерська» на користь позивача ОСОБА_1 суму грошових коштів у розмірі 245 000,00 гривень, в якості відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження здоров'я.
Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 11 вересня 2023 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з ТДВ «Шахта Білозерська» на користь ОСОБА_1 150000 гривень 00 копійок моральної шкоди, з утриманням податків та зборів, згідно чинного законодавства України.
В іншій частині заявлених позовних вимог позивача - відмовлено.
Стягнуто з ТДВ «Шахта Білозерська» на користь держави судові витрати в розмірі 2684,00 грн.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Повалій О.В., ставить питання про зміну рішення суду та задоволення позовних вимог у повному обсязі - стягнення моральної шкоди у розмірі 245 000,00 грн. без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов?язкових платежів, оскільки визначений судом розмір моральної шкоди є значно занижений та не відповідає глибині моральних страждань позивача та принципу розумності, виваженості і справедливості. Внаслідок втрати професійної працездатності, позивач не має змоги вести звичне життя, вимушений постійно проходити курси лікування. Судом першої інстанції не повністю враховано, що позивач, внаслідок отриманої травми, відчуває досить серйозний стрес, а тому суд не мав підстав для зменшення розміру моральної шкоди, визначеної позивачем.
Вважає, що судом помилково зазначено у рішенні про стягнення моральної шкоди з відрахуванням податків з доходів фізичних осіб, що суперечить нормам Податкового кодексу України.
В апеляційній скарзі відповідач ТДВ «Шахта «Білозерська» просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку про те, що ОСОБА_1 , згідно із трудовою книжкою обіймав посаду електрослюсаря підземного 5 розряду, однак на момент отримання травми, згідно наказу «Про заміщення» №1241 від 01.11.2022 ТДВ «Шахта «Білозерська», він виконував обов'язки механіка дільниці ПР №2 та доказів проходження відповідного навчання ОСОБА_1 на дану посаду, перевірка його готовності виконувати відповідні обов'язки, відповідачем не надано. Так, записи про тимчасове переведення до трудової книжки не вносяться, позивач ОСОБА_1 неодноразово виконував обов?язки механіка дільниці ПР №2, має диплом за відповідною спеціальністю та раніше вже працював на посаді механіка підземного, що свідчить про необгрунтованість висновків суду першої інстанції про ненадання доказів проходження відповідного навчання ОСОБА_1 на посаду заступника механіка.
Комісією з розслідування нещасного випадку не встановлено невідповідності умов праці ОСОБА_1 та її безпеки вимогам законодавства про охорону праці та встановлено, що єдиною особою, яка допустила порушення вимог законодавства є сам позивач, й суд не має повноважень при розгляді справи про відшкодування моральної шкоди надавати оцінку або змінювати висновки комісії.
Вважає, що до правовідносин сторін не може бути засновано правовий висновком, викладений у постанові Верховного Суду у справі №227/3615/19, на яку посилається суд, оскільки правовідносини у справах не є подібними.
Не погоджується відповідач й з висновками суду першої інстанції щодо відсутності необхідності встановлювати вину власника в юридичному складі відшкодування моральної шкоди. Натомість в постанові Верховного Суду від 12.03.2020 у справі №375/2051/18 зазначено, що суди, вирішуючи позовну вимогу про стягнення моральної шкоди з роботодавця, мають перш за все встановити ступінь вини роботодавця у завданні моральної шкоди позивачу.
Зауважує, що, після отримання позивачем травми на виробництві, відповідач, за участі трудового колективу та первинних профспілкових організацій, надав йому матеріальну допомогу на загальну суму 120 477,93 грн., тобто у відносинах з позивачем відповідач діяв добросовісно.
Учасники справи правом на подання відзиву на апеляційні скарги не скористалися.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційних скарг, за наявними матеріалами справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга позивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Повалій О.В., підлягає частковому задоволенню, а апеляційна скарга відповідача ТДВ «Шахта «Білозерська» підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.
Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 11.09.2020 ОСОБА_1 звільнено з ВСП «Шахтоуправління «Білозерське» ТОВ «ДТЕК Добропіллявугілля» за переведенням до ТДВ «Шахта «Білозерська».
21.09.2020 прийнято ОСОБА_1 електрослюсарем підземним 5 розряду з повним робочим днем в ТДВ «Шахта «Білозерська».
01.03.2023 звільнено ОСОБА_1 , у зв'язку з виявленою невідповідністю виконуваній роботі за станом здоров'я.
Згідно акту розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку, гострого професійного захворювання (отруєння), аварії, що стався (сталося/сталася) за формою Н-1/П від 18.11.2022, 12.11.2022 на ТДВ «Шахта «Білозерська» стався нещасний випадок, а саме о 02:15 год. під час чергового циклу протягування ходового редуктора по направляючим планкам металевого корпусу комбайна, сталося його заклинювання (зупинка) та внаслідок сильного натягування ланцюга стався розрив металевої з'єднувальної ланки, якою були з'єднані відрізок канату та ланцюг. Елементом з'єднувальної ланки, який відлетів в сторону, де знаходився в.о. заступника механіка ОСОБА_1 і отримав удар в область голови та правої надбрівної дуги. Внаслідок чого в.о. заступника механіка ОСОБА_1 отримав травму. Причиною нещасного випадку стали: основна - порушення технологічного процесу використання для монтажу редуктора виконавчого органу комбайну, замість ручної талі, згідно технології ведення робіт; порушення трудової та виробничої дисципліни, у тому числі невиконання посадових обов'язків (невиконання п.2.6 «Посадової інструкції заступника механіка дільниці підготовчих робіт №3), а саме не проконтролював безпечне виконання робіт у зміні з технічного обслуговування та ремонту обладнання згідно виданого наряду. Особою, яка допустила порушення вимог законодавства з охорони та гігієни праці визнано ОСОБА_1 .
Згідно виписки з медичної карти стаціонарного хворого травматологічного відділення №3163, ОСОБА_1 внаслідок нещасного випадку було встановлено діагноз «ЗЧМТ: струс головного мозку, правобічна пневмоцефалія, забійна рана правої надбрівної ділянки обличчя».
Згідно довідки до акту огляду МСЕК №216482 серія 12 ААВ, ОСОБА_1 встановлено третю групу інвалідності, внаслідок трудового каліцтва, з вказівкою на протипоказання роботи в підземних умовах виробництва, фізичного навантаження на висоті.
Згідно довідки про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги №120254 серія 12 ААА, встановлено ступінь втрати ОСОБА_1 професійної працездатності на рівні 60%, з вказівкою на потребу у медикаментозному та оперативному лікуванні, санкурлікуванні за відсутності протипоказань.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції керувався вимогами ст.ст. 153, 237-1 КЗпП України й виходив з обов'язку відповідача відшкодувати на користь позивача моральну шкоду, завдану у зв'язку з отриманою ним виробничою травмою, що потягла за собою втрату професійної працездатності.
Визначаючи розмір моральної шкоди у сумі 150 000,00 грн., суд виходив з обставин отримання шкоди позивачем, наявності фізичних та душевних страждань, їх тривалість, істотність вимушених змін у способі життя позивача, зменшення обсягу трудової діяльності, необхідність проходження курсу лікування, обмеження життєвої активності позивача і необхідність додаткових зусиль для організації свого життя, неможливість відновлення попереднього стану та відсоток втрати ним професійної працездатності.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з нормами Конституції України - людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини головним обов'язком держави (ст.3 Конституції України).
Крім того, статтею 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом.
Згідно ст.4 Закону України «Про охорону праці» державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.
Відповідно до частин 1, 3 ст.13 Закону України "Про охорону праці", роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів,а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
Так, відповідно до ч.ч. 1-4 ст.153 КЗпП України, на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці. Власник або уповноважений ним орган повинен впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизмові, і забезпечувати санітарно-гігієнічні умови, що запобігають виникненню професійних захворювань працівників.
Відповідно до вимог ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Частиною першої ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.
Водночас, пунктом 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема: виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків, чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
При заподіянні особі моральної шкоди, обов'язок по її відшкодуванню покладається на винних осіб незалежно від того, чи була заподіяна потерпілому майнова шкода та чи відшкодована вона.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, нещасний випадок з позивачем стався під час виконання ним трудових обов'язків, а ст. 13 Закону України «Про охорону праці» передбачає, що роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
Суд, на підставі медичних документів про лікування позивача у зв'язку з виробничю травмою, правильно визнав, що позивачу була заподіяна моральна шкода, так як порушено та порушуються його нормальні життєві зв'язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, оскільки відчуває незручності в зв'язку з отриманою травмою.
Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачеві ОСОБА_1 заподіяно моральну шкоду, і він має право на її відшкодування за рахунок роботодавця, тобто ТДВ «Шахта «Білозерська».
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача ТДВ «Шахта «Білозерська» про те, що в діях відповідача відсутня протиправна поведінка, оскільки відсутність причинного зв'язку між завданою позивачу шкодою і протиправною поведінкою відповідача, не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв'язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу.
Отже, Закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов'язку власника відшкодувати моральну шкоду, а тому не можна погодитись з доводами апеляційної скарги відповідача ТДВ «Шахта «Білозерська» щодо незгоди з висновками суду першої інстанції про відсутність необхідності встановлювати вину власника в юридичному складі відшкодування моральної шкоди.
При цьому, як зазначено у постанові Верховного Суду від 29 жовтня 2018 року у цивільній справі № 212/754/18, сам по собі факт отримання позивачем ушкодження здоров'я під час виконання ним трудових обов'язків, який встановлено актом про нещасний випадок на виробництві та висновком МСЕК, є підставою для відшкодування відповідачем моральної шкоди.
Посилання в апеляційній скарзі відповідача ТДВ «Шахта «Білозерська» на постанову Верховного Суду від 12.03.2020 у справі №375/2051/18 є необґрунтованим, оскільки в цьому конкретному випадку моральна шкода відшкодовується незалежно від вини юридичної особи, яка її завдала, у цій справі та у справі на яку посилається підприємство встановлені різні фактичні обставини.
Спростовуються й доводи відповідача щодо відсутності підстав відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди, оскільки, факт заподіяння такої шкоди у зв'язку з отриманим ним професійним захворюванням встановлений в судовому засіданні.
Крім того, згідно рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.
Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховано характер отриманої позивачем травми та обставини настання нещасного випадку на виробництві, відсоток втрати ним професійної працездатності у розмірі 60% та встановлення третьої групи інвалідності, стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.
Суд правильно визнав, що позивачу була заподіяна моральна шкода, так як порушено та порушуються його нормальні життєві зв'язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, внаслідок чого переносить моральні страждання.
Зазначений висновок суду першої інстанції є обґрунтованим, відповідає вимогам діючого законодавства, обставинам справи та узгоджується з роз'ясненнями, наданими Пленумом Верховного Суду України в п. 13 Постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 з подальшими змінами та доповненнями.
Так, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях («Шевченко проти України», «Харук та інші проти України», «Скордіно проти Італії») і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст. 32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об'єктивної оцінки психотравматичної ситуації.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
05 грудня 2018 року Велика Палата Верховного у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.
При цьому, суд констатував у цій справі, що характер отриманої позивачем травми, що спричинила повну втрату ним професійної працездатності, звільнення з роботи через виявлену невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі за станом здоров'я, визнання позивача особою з інвалідністю І групи безстроково, неможливість відновлення попереднього фізичного стану, тяжкість і незворотність змін у буденному житті, необхідність щорічної реабілітації, надають йому право на відшкодування моральної шкоди у розмірі 275 000,00 грн.
Отже, з урахування того, що позивачу ОСОБА_1 встановлено стійку втрату професійної працездатності у розмірі 60% та визнано людиною з інвалідністю третьої групи, що безумовно тягне за собою зміни, як у професійному, так і у буденному житті позивача, колегія суддів дійшла висновку, що визначений судом розмір відшкодування моральної шкоди (150 000,00 грн.) відповідає судовій практиці Великої Палати Верховного Суду при розгляді справи з аналогічними правовідносинами, є розумним, виваженим і справедливим у його ситуації.
У зв'язку з вищевикладеним, колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційних скарг, як позивача, так і відповідача, про необґрунтованість розміру моральної шкоди.
При цьому, слід зазначити, що відповідно до пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 16 січня 2020 року № 466 ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров'ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.
Тобто, чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподаткованого доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткування, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров'ю.
Аналогічний правовий висновок викладено й у постанові Верховного Суду від 21 червня 2022 року у справі № 599/645/21.
Як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку мова йде про суми відшкодування збитків, завданих платнику податків внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров'ю, отже вищевказані зміни не поширюються на оподаткування сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров'ю.
Проте, як вбачається із резолютивної частини оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в ньому зазначено про стягнення моральної шкоди з утриманням податків і зборів, й доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 в цій частині є обґрунтованими, у зв'язку з чим, колегія суддів, відповідно до п.4 ч.1 ст. 376 ЦПК України, вважає за необхідне змінити рішення суду та зазначити, що стягнення моральної шкоди проводиться без утримання податку з доходу фізичних осіб та інших обов'язкових платежів.
В іншій частині рішення суду відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Повалій Олена Василівна, - задовольнити частково.
Апеляційну скаргу відповідача Товариства з додатковою відповідальністю «Шахта «Білозерська» - залишити без задоволення.
Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 11 вересня 2023 року змінити, зазначивши, що стягнення моральної шкоди проводиться без утримання податку з доходу фізичних осіб та інших обов'язкових платежів.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 15 листопада 2023 року.
Головуючий:
Судді: