ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/6564/23 Справа № 214/8780/21 Суддя у 1-й інстанції - Ковтун Н.Г. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 листопада 2023 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Бондар Я.М.,
суддів Остапенко В.О., Кішкіної І.В.
сторони справи
позивач - Акціонерне товариство «Криворізька теплоцентраль»
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу позивача Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» на рішення Саксаганського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 травня 2023 року, ухваленого суддею Ковтун Н.Г. у м.Кривому Розі Дніпропетровської області (відомості про дату складення повного тексту судового рішення відсутні),
УСТАНОВИВ
Позивач Акціонерне товариство «Криворізька теплоцентраль» звернувся з позовом до відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він є постачальником теплової енергії за адресою АДРЕСА_1 .
Відповідачі не здійснюють оплату за отриману теплову енергію, у зв'язку із чим виникла заборгованість за період з за період з 01.10.2013 по 30.06.2021 у розмірі 47 529,39 грн., яку просить стягнути з відповідача, також у зв'язку із невиконанням відповідачами обов'язків щодо сплати заборгованості просив стягнути з відповідачів суму інфляційних втрат у розмірі 11 799,12 грн., 3% річних у розмірі 3 716,75 грн. Крім того, просить стягнути з відповідачів понесені судові витрати в сумі 2 270,00 грн.
Рішенням Саксаганського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 травня 2023 року позовні вимоги Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення задоволені частково.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» заборгованість по оплаті за надані житлово-комунальні послуги з централізованого опалення за період з жовтня 2018 по квітень 2021 у розмірі 25 894 грн. 92 коп., інфляційні втрати у розмірі 2 226 грн. 19 коп., та 3% річних у розмірі 886 грн. 78 коп., а всього стягнуто 29 007 грн. 89 коп.
Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , з кожного окремо, на користь Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» по 348 грн. 15 коп. в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору.
Позивач АТ «Криворізька теплоцентраль», будучи незгодним з ухваленим рішенням суду подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність судового рішення, просять його скасувати в частині відмови у стягненні з відповідачів на користь позивача заборгованості за послуги з централізованого опалення за період з квітня 2017 року по вересень 2018 року включно, а саме основний борг 7 508, 40 грн., інфляційні втрати - 1331,08 грн. та 3% річних - 735,65 грн. В іншій частині рішення суду залишити без змін.
При цьому, скаржник зазначає, що судом першої інстанції не було враховано положення Закону України №540-ІХ від 30.03.2020 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку із поширенням корона вірусної хвороби (COVID- 19)», який набрав чинності 02.04.2020 та яким яким розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширення корона вірусної хвороби (COVID- 19), строки визначені статтями 257, 258 цього Кодексу продовжуються на строк дії такого карантину. Вказує, що Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID- 19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2» із наступними змінами і доповненнями, установлено з 12.03.2020 до 31.10.2020 на всій території України карантин, дію якого неодноразово продовжено, у тому числі і на дату подачі позову до суду 21.10.2021, тому строк позовної давності в частині стягнення з відповідачів заборгованості за послугу з постачання теплової енергії з квітня 2017 року не сплив та продовжився на строк дії карантину, а відтак задоволенню підлягали позовні вимоги за період з квітня 2017 року по квітень 2021 року. Оскільки при ухваленні судового рішення судом було неправильно застосовано норми матеріального права, тому саме у цій частині рішення підлягає частковому скасуванню, а саме в частині відмови у стягненні з відповідачів заборгованості за період з квітня 2017 по вересень 2018 року включно.
Окрім того, скаржник звертає увагу на допущену описку у періоді стягнення заборгованості та просить вважати вірним період з 01.10.2013 по 30.04.2021. Вказує на те, що у резолютивній частині рішення також допущено описку, просить вважати вірним період за яким відбулося судом стягнення заборгованості з жовтня 2018, замість з жовтня 2021.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено відповідачі по справі є власниками квартири за адресою: за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.5).
АТ «Криворізька теплоцентраль» за специфікою своєї виробничої діяльності здійснює постачання теплової енергії для потреби опалення і гарячого водопостачання населенню Покровського, Довгинцівського, Саксаганського, Інгулецького районів міста Кривого Рогу.
Згідно розрахунку заборгованості, відповідачам у період із 01.10.2013 року по 30.06.2021 року включно позивачем надавались послуги опалення, але останні їх вартість своєчасно та в повному обсязі не сплачували, внаслідок чого за вказаний період утворилась триваюча заборгованість у розмірі 47 529 грн. 39 коп. (а.с.6).
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі, у встановлені законом строки, не вносили у повному обсязі плату за отримані житлово-комунальні послуги, а тому заборгованість підлягає стягненню у судовому порядку солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 за період з жовтня 2018 року (у резолютивній частині рішення допущена описка, невірно зазначено 2021 рік) по квітень 2021 року, тобто в межах трирічного строку позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачами, кожним окремо.
Також, суд дійшов висновку, що на дані правовідносини поширюється дія ч.2 ст.625 ЦК України щодо сплати суми боргу із врахуванням індексу інфляції та 3% річних, як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання, у зв'язку з чим, враховуючи наведене вище та ту обставину, що відповідачі, у встановлені законом строки, не вносили плату за отримані житлово-комунальні послуги, АТ «Криворізька теплоцентраль» має право на стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних за період прострочки виконання зобов'язань, обрахований за три роки, що передували зверненню позивача до суду з даним позовом.
Колегія суддів не може повністю погодитись з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 67 ЖК України, плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться, крім квартирної плати, за затвердженими в установленому порядку тарифами.
Згідно зі статтею 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», в редакції Закону №1875-IV від 24.06.2004 року, залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо - та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).
Відповідно до ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», в редакції Закону №1875-IV від 24.06.2004 року, споживачем комунальних послуг є фізична особа, яка отримує житлово-комунальну послугу.
Згідно ч.3 ст.9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» в редакції Закону №1875-IV від 24.06.2004 року, дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.
Отже, відповідно до зазначеної норми та за змістом Закону України «Про житлово-комунальні послуги», в редакції Закону №1875-IV від 24.06.2004 року, проживаючі та/або зареєстровані у квартирі споживачі комунальних послуг зобов'язані вносити плату за їх використання.
01 травня 2019 року вступив в діюЗакон України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року №2189-VIII, який разом з Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення затвердженихпостановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року №630 регулюють основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також права та обов'язки зазначених учасників відносин.
Відповідно до пункту 2 частини першоїстатті 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року №2189-VIII до житлово-комунальних послуг належать комунальні послуги, в тому числі з постачання теплової енергії.
Індивідуальний споживач - фізичнаабо юридична особа, яка є власником(співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги (пункт 6 частини першоїЗакону України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року №2189-VIII).
Пунктами 2, 5 частини другої статті 7 вказаного Закону встановлено, що індивідуальний споживач зобов'язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом,оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Судом встановлено, що між сторонами договір на надання житлово-комунальних послуг не укладався, однак відсутність такого договору не може бути підставою для звільнення споживачів від оплати послуг, оскільки укладення договору є обов'язком споживача.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі №6-2951цс15, у постанові Верховного Суду від 18 травня 2020 року у справі № 176/456/17 (провадження № 61-63св18), а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 14-280цс18.
Статтею 9 Закону Закон України«Про житлово-комунальніпослуги» від9листопада 2017року №2189-VIII передбачено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.
У відповідності до п.1 ст.10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» з наступними змінами і доповненнями, утримання приватизованих квартир здійснюється за рахунок коштів їх власників згідно з Правилами користування приміщеннями житлових будинків. Згідно п. 7 зазначених Правил, затверджених постановою КМУ від 24.01.2006 року, власник та наймач квартири зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст.322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Суд першої інстанції, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, встановивши наявність порушеного права АТ «Криворізька теплоцентраль», дійшов правильного висновку про те, що у відповідачів наявна заборгованість зі сплати за послуги з постачання теплової енергії, яка підлягає стягненню солідарно з відповідачів як співвласників житла за період з жовтня 2018 року по квітень 2021 року.
Правильність нарахування суми боргу підтверджується детальним розрахунком заборгованості, яким підтверджено розмір боргу та факт не внесення у повному обсязі за вказаний період оплати за теплову енергію, у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення заборгованості по оплаті за житлово-комунальні послуги.
Крім того, суд дійшов висновку, що на дані правовідносини поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо сплати суми боргу із врахуванням індексу інфляції та 3 % річних, як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання, та враховуючи ту обставину, що відповідачі у встановлені законом строки не вносили плату за надані позивачем послуги, АТ «Криворізька теплоцентраль» має право на стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних за період прострочки виконання зобов'язань.
Разом з тим, відповідачами по справі, кожним окремо у відзиві на позов, заявлено про застосування позовної давності, а тому суд стягнув заборгованість в межах строку позовної давності, а саме за період з жовтня 2018 року (описка у резолютивній частині рішення, яка може бути усунута судом за власною ініціативою, невірно зазначено рік стягнення 2021, замість 2018 рік) по квітень 2021 року (в межах заявлених вимог), відмовивши при цьому в задоволенні інших позовних вимог, починаючи з 01 жовтня 2013 року.
Такі висновки суду є помилковими, з огляду на наступне.
Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачає, що кожен має право на справедливий розгляд його справи судом.
ЄСПЛ зауважує, що«позовна давність- це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли би бути ущемлені у разі, якщо би було передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу»(див. mutatis mutandis рішення у справах «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» від 20 вересня 2011 року («OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia», заява № 14902/04, § 570), «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року («Stubbings and Others v. the United Kingdom»,заяви № 22083/93 і № 22095/93, § 51)).
Частина четверта статті 267 ЦК України визначає, що поза межами позовної давності вимоги задовольнятися не можуть, і сплив цього строку є підставою для відмови у позові.
Загальнапозовна давність(зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальнапозовна давністьдо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені)- тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).
Відповіднодо статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила(частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята цієї статті).
Частиною 1ст. 32 Закону "Про житлово-комунальні послуги"встановлено, що плата за послуги нараховується щомісячно.
Крім того, обов'язок споживача оплатити надані послуги встановлено ст. 19 Закону України Про теплопостачання.
Пунктом 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року №630 (із змінами), передбачено, що розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено іншого строку.
А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов'язку з внесення щомісячного платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, оскільки позивачем не надано доказів погодження між сторонами іншого строку.
Як вірно зазначено судом першої інстанції, позивач звернувся до суду з позовом у жовтні 2021 року, тобто після спливу позовної давності щодо щомісячних платежів по вересень 2018 року включно.
Разом з тим, судом не було враховано, що, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався та діяв й на час ухвалення оскаржуваного рішення суду.
Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина.
Законом України №530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).
02 квітня 2020 року набув чинності Закон України від 30 березня 2020 року №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Тобто, строк позовної давності, в силу пункту 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, продовжено на строк дії карантину.
У постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі 679/1136/21 зазначено, що: «У пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року №540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)».
Виходячи із взаємозв'язку норм права, які були прийняті органом законодавчої влади в Україні під час дії карантину, введеного Урядом України у зв'язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), цілей, з метою яких ці норми впроваджені, а також з метою недопущення безпідставного звуження прав учасників цивільних правовідносин, пункт 12 Перехідних і прикінцевих положень ЦКУкраїнищодо продовження під час карантину строків загальної і спеціальної позовної давності, передбачених статтями257,258,362,559,681,728,786,1293цьогоКодексу, підлягає застосуванню і у тому випадку, коли тривалість строку позовної давності, визначена законом.
За таких обставин, законом передбачено продовження позовної давності щодо вимог за якими перебіг позовної давності не закінчився станом на 02 квітня 2020 року.
Оскільки, перебіг трирічної позовної давності щодо позовних вимог про стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги за квітень 2017 року закінчився під час дії карантину, а тому ці строки продовжуються, що свідчить про дотримання позивачем позовної давності при зверненні до суду з даним позовом щодо стягнення заборгованості за період з 02 квітня 2017 року.
На підставі зазначеного, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог АТ «Киворізька теплоцентраль» про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги за період з 02 квітня 2017 року по 28 грудня 2018 року, а тому колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги в цій частині.
На підставі зазначеного, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог АТ «Киворізька теплоцентраль» про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги за період з 02 квітня 2017 року по вересень 2018 року, а тому колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги в цій частині.
Отже, позивачем не пропущено позовну давність щодо позовних вимог про стягнення заборгованості за період, починаючи з 02 квітня 2017 року по квітень 2021 року, а не з жовтня 2018 року, у зв'язку з чим в цій частині вимоги щодо стягнення цієї заборгованості у судовому порядку підлягають задоволенню.
Враховуючи наведене вище та ту обставину, що відповідачі у встановлені законом строки не вносили плату за надані позивачем житлово-комунальні послуги, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для про задоволення позовних вимог АТ «Криворізька теплоцентраль» про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних за період прострочки виконання зобов'язань в межах трирічного строку позовної давності, а саме починаючи з 02 квітня 2017 року.
З огляду на те, що обов'язок зі сплати заборгованості за послуги з постачання теплової енергії, яка утворилася за період з 01.10.2013 року по квітень 2021 року, судом покладено солідарно на відповідачів в межах позовної давності за період з жовтня 2018 року по квітень 2021 року, тоді, як у відповідності до положень Закону України від 30 березня 2020 року №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набув чинності 02 квітня 2020 року, суд повинен був стягнути з відповідачів заборгованість, починаючи з квітня 2017 по квітень 2021, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду, на підставі п.1, п.4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, скасуванню в частині відмови у солідарному стягненні з відповідачів на користь АТ «Криворізька теплоцентраль» заборгованості по оплаті за надані житлово-комунальні послуги з централізованого опалення за період з квітня 2017 року по вересень 2018 року включно у розмірі основного боргу 7 508,40 грн., інфляційних втрат в сумі 1 331,08 грн. та 3% річних в сумі 735,65 грн., з ухваленням в цій частині нового судового рішення про задоволення цих позовних вимог.
Відповідно до ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, колегія суддів змінює рішення суду в частині розміру судових витрат, стягнутих з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , з кожного окремо, на користь АТ «Криворізька теплоцентраль», та збільшує цей розмір з 348,15 грн. до 463,08 грн., що становить 61,2% від задоволених судом першої і апеляційної інстанції заявлених позовних вимог ( за рішенням суду заборгованість стягнута в розмірі 29 007,89 грн., судом апеляційної інстанції позовні вимоги задоволені на 9 575,13 грн., що разом складає 38 583,02 грн. - 61,2 % від заявленої суми позову - 63 045,26 грн.).
Крім того, з відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь АТ «Криворізька теплоцентраль» за подачу апеляційної скарги на рішення суду підлягає стягненню судовий збір в розмірі 2 083,86 грн. (3 405 грн. х 61,2%), тобто пропорційно до задоволених вимог апеляційної скарги, що становить по 694,62 грн. з кожного.
Керуючись ст. ст.. 367, 369, 374, п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд,
ПОСТАНОВИВ
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» - задовольнити.
Рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 травня 2023 року в частині відмови у солідарному стягненню з відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» заборгованості по оплаті за надані житлово-комунальні послуги з централізованого опалення за період з квітня 2017 року по вересень 2018 року включно, скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення цих позовних вимог.
Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» заборгованості по оплаті за надані житлово-комунальні послуги з централізованого опалення за період з квітня 2017 року по вересень 2018 року включно у розмірі основного боргу - 7 508,40 грн., інфляційних втрат у сумі - 1 331,08 грн. та 3% річних в сумі 735,65 грн.
Рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 травня 2023 року в частині судового збору, стягнутого з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , кожного окремо, на користь Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль», змінити, збільшивши цей розмір з 348,15 грн. до 463,08 грн.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , кожного окремо, на користь Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 694,62 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 14 листопада 2023 року.
Головуючий:
Судді: