ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/8425/23 Справа № 219/5704/21 Суддя у 1-й інстанції - Лапченко О.М. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 листопада 2023 року м.Кривий Ріг
справа № 219/5704/21
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Остапенко В.О.,
суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П.
секретар судового засідання Шумило І.В.
сторони:
позивач ОСОБА_1
відповідачі Бахмутський районний відділ поліції Головного управління національної поліції в Донецькій області, Головне управління Національної поліції в Донецькій області,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління національної поліції в Донецькій області на рішення Дружківського міського суду Донецької області від 24 липня 2023 року, яке постановлено суддею Лапченко О.М. у м. Дружківка Донецької області, відомостей щодо дати складання повного тексту рішення суду матеріали справи не містять,
УСТАНОВИВ:
В червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Бахмутського районного відділу поліції Головного управління національної поліції в Донецькій області, Головного управління Національної поліції в Донецькій області, третя особа - Державна казначейська служба України про відшкодування шкоди, завданої бездіяльністю органів досудового слідства.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 22 липня 2015 року, згідно його заяви про кримінальне правопорушення, були внесені дані до ЄРДР № 12015050150002244 за ч.2 ст. 342 КК України.
В даному кримінальному провадженні позивач був визнаний потерпілим.
На даний час кримінальне провадження триває, що вказує на порушення розумних строків досудового розслідування. Зазначив, що за час досудового розслідування слідчим 7 разів виносилися постанови про закриття кримінального провадження у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення. Всі ці постанови були скасовані: 6 разів ухвалами слідчих суддів Артемівського міськрайонного суду на підставі скарг позивача, 1 раз - постановою прокурора Бахмутської окружної прокуратури Донецької області.
В ухвалах слідчих суддів про скасування постанов про закриття кримінального провадження, як і в постанові прокурора, було зазначено, що постанови про закриття кримінального провадження були незаконні, необґрунтовані та порушували норми КПК України.
27 листопада 2020 року позивач звертався до слідчого судді Артемівського міськрайонного суду із вимогою встановити строк у 60 діб для проведення уповноваженою особою слідчого відділення Бахмутського ВП ГУНП в Донецькій області процесуальних дій, необхідних та достатніх для закінчення досудового розслідування. 13 січня 2021 року його скарга була задоволена. 13 березня 2021 року старший слідчий Бахмутського РВ Заболотна К.І. винесла постанову про закриття кримінального провадження у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення. Ця постанова була скасована постановою прокурора Бахмутської окружної прокуратури Донецької області, в якій він зазначив, що слідчим не надано оцінку показам свідка ОСОБА_2 від 09 березня 2021 року, а також вилученим в ході тимчасового доступу диску та документам. У зв'язку зі скасуванням постанови слідчим не була виконана вимога слідчого судді, так як у строк 60 діб не були проведені процесуальні дії, необхідні для закінчення досудового розслідування.
Позивач зазначає, що тривале проведення досудового розслідування порушує його право як потерпілого на ефективних засіб правового захисту (ст. 13 Конвенції з прав людини), право на швидке розслідування та право на те, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, так як це основне завдання кримінального провадження.
Також позивач зазначає, що строк притягнення до відповідальності за ч.2 ст.342 КК України вже закінчився, що вказує на бездіяльність посадових осіб.
Бездіяльність посадових осіб при розслідуванні кримінального правопорушення привела до того, що позивач відчуває страждання, які виражаються в занепокоєнні, стресі і розчаруванні, його турбує відчуття несправедливості. Все це приводить до того, що коли він думає про цю справу, в нього часто з'являються головні болі, він не може спокійно спати, часто сильно б'ється серце. Відчуває як все це негативно впливає на його здоров'я та спричиняє йому моральну шкоду.
Крім того позивач посилається на те, що 16 липня 2021 року відносно нього ухвалений вирок, згідно якого він був визнаний винним за ч.2 ст.365 КК України та йому було призначене покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах строком на 1 рік. Одним із епізодів, за який йому призначили покарання, є епізод, що стався 25 травня 2015 року з ОСОБА_2 . Однак апеляційним судом цей вирок був скасований та він визнаний невинуватим.
У зв'язку з викладеним, збільшивши позовні вимоги, позивач просив суд стягнути з Державного бюджету України на його користь на відшкодування моральної шкоди, завданої бездіяльністю посадових осіб Бахмутського РВ ГУ НП в Донецькій області, суму в розмірі 1 000 000 грн.
Рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 24 липня 2023 року
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Бахмутського районного відділу поліції ГУНП в Донецькій області, Головного управління Національної поліції в Донецькій області, третя особа - Державна казначейська служба України про відшкодування шкоди, завданої бездіяльністю органів досудового слідства, в частині вимог до Бахмутського районного відділу поліції ГУНП в Донецькій області - закрито.
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області, третя особа - Державна казначейська служба України про відшкодування шкоди, завданої бездіяльністю органів досудового слідства задоволено частково.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 10 000 грн.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь держави судовий збір в розмірі 908 грн.
В апеляційній скарзі позивач просить змінити рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по справі, яким позовні вимоги позивача задовольнити в повному обсязі посилаюсь на неповне врахування судом першої інстанції обставин справи.
Апелянт посилається на те, що судом першої інстанції при визначенні розміру морального відшкодування не враховано глибину його душевних страждань викликаних тим, що за епізодом, який трапився 25 травня 2015 року з ОСОБА_2 , та розслідувався в рамках кримінального провадження, внесеного за заявою позивача до ЄРДР № 12015050150002244 за ч.2 ст. 342 КК України, було відкрито ще одне кримінальне провадження за № 12015050150001633, де позивача обвинуватили у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.365 КК України та в рамках вказаного кримінального провадження через місяць та 13 днів обвинувальний акт було скеровано до суду та позивача було визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.365 КК України. Апелянт зауважує на тому, що якщо б кримінальне провадження № 12015050150002244 за ч.2 ст. 342 КК України розслідувалось належним чином, відносно нього не було б ухвалено вирок, який в подальшому скасований та позивача було виправдано. Вказані обставини спричинили сильні негативні емоції та сильний емоційний стрес.
Крім того, судом першої інстанції не оцінено негативні висловлювання, які були написані в мережі Інтернет стосовно позивача, які сприяли зниженню престижу та ділової репутації позивача та не враховано час та зусилля, які необхідні позивачу для відновлення попереднього стану, так як досудове розслідування триває до теперішнього часу.
В апеляційній скарзі Головне управління національної поліції в Донецькій області, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить, посилаючись на практику Верховного Суду у подібних справах, оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що оскарження позивачем до суду прийнятих процесуальних рішень органом досудового розслідування (прокурором) під час кримінального провадження в порядку вимог КПК України є механізмом реалізації його права на контроль за діяльністю уповноважених осіб на здійснення функцій досудового розслідування в порядку кримінального судочинства і не є безумовним доказом неправомірності процесуальних рішень, дій чи бездіяльності у розумінні статті 1174 ЦК України та не є підставою для відшкодування моральної шкоди у розумінні статті 23 ЦК України, оскільки не є порушенням прав особи.
Вказує, що правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Обов'язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв'язку між ними покладається на позивача.
Натомість, позивачем не надано доказів на підтвердження наявності заподіяної йому шкоди, причинного зв'язку між шкодою і протиправними діями відповідача, та не надано доказів про душевні страждання, психологічного напруження, розчарування, а визначена позивачем сума моральної шкоди не обґрунтована.
У відзиві на апеляційну скаргу представник Головного управління національної поліції в Донецькій області просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, як необґрунтовану, апеляційну скаргу Головного управління національної поліції в Донецькій області просить задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог позивача.
Заслухавши суддю-доповідача, представника Головного управління національної поліції в Донецькій області - Барабан В.В. в режимі відеоконференції, яка просила залишити без задоволення апеляційну скаргу позивача та задовольнити апеляційну скаргу Головного управління національної поліції в Донецькій області, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційних скарг та відзиву Головного управління національної поліції в Донецькій області на апеляційну скаргу позивача, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, з наступних підстав.
Як установлено судом та убачається із матеріалів справи, 22 липня 2015 року, згідно заяви ОСОБА_1 про кримінальне правопорушення, були внесені дані до ЄРДР № 12015050150002244 за ч.2 ст.342 КК України, в якому його було визнано потерпілим.
Згідно довідки по кримінальному провадженню № 12015050150002244, розпочатому 22 липня 2015 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.342 КК України, наданою 15 вересня 2021 року старшим слідчим СВ Бахмутського РВП ГУНП в Донецькій області Заболотною К.І., встановлено наступне.
22 травня 2015 року приблизно о 13.00 годині начальником ОДАІ з обслуговування міста Артемівськ та Артемівського району Чаловським К.В., при виїзді з автостоянки поблизу магазину «АТБ» по вулиці Ювілейна міста Артемівськ Донецької області, був зупинений автомобіль марки «Таврія» державний реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , у зв'язку з порушенням останньою пункту 8.4 (в), дорожнього знаку 3.34 ПДР, а саме - зупинки зазначеного автомобіля в невстановленому місці. Після цього ОСОБА_2 було запропоновано пред'явити документи для складання адміністративного протоколу, але остання показала документи через скло двері, що стало неможливим для складання адміністративного протоколу. Після чого ОСОБА_1 повідомив ОСОБА_2 , що вона затримана, на що остання зачинила двері та скло в автомобілі, чим спричинила опір співробітнику правоохоронного органу ( ОСОБА_1 ) та активно протидіяла затриманню.
Під час досудового розслідування були проведені наступні заходи: допитано ОСОБА_1 за обставинами вказаного факту, відомості за яким було внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань та кваліфіковано за ч. 2 ст. 342 КК України; проведено огляд місця події за участі ОСОБА_1 , в ході якого останнім було продемонстроване місце вчинення злочину; допитано ОСОБА_2 , на яку безпосередньо вказує ОСОБА_1 як на особу, що вчинила опір працівникові правоохоронного органу під час виконання ним службових обов'язків. До матеріалів кримінального провадження було долучено диск, який ОСОБА_1 надав разом із заявою про притягнення винної особи до кримінальної відповідальності, було проведено огляд вказаного диску, на якому містяться записи з місця, де відбувалась подія між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Вказаний диск за матеріалами кримінального провадження було визнано речовим доказом.
Після вивчення матеріалів кримінального провадження та наданні правової оцінки зібраним доказам, слідчим було прийнято рішення про його закриття на підставі п.2 ч.1 ст.284 КК України, про що було повідомлено ОСОБА_1 , який оскаржив вказану постанову.
Досудове розслідування у кримінальному провадженні за № 12015050150002244 від 22 липня 2015 року було відновлене: допитано ОСОБА_2 , яка детально описала обставини події, власну вину у вчиненому заперечувала, оскільки аргументувала власне сприйняття ситуації, чим і керувалась під час події. ОСОБА_1 звернувся до Артемівського міськрайонного суду Донецької області зі скаргою на бездіяльність слідчого Бахмутського ВП ГУНП в Донецькій області по кримінальному провадженню, слідчим суддею у задоволенні його скарги було відмовлено. ОСОБА_1 звернувся до Артемівського міськрайонного суду Донецької області із заявою про відвід слідчого Бахмутського ВП ГУНП в Донецькій області, у провадженні якого перебувало кримінальне провадження, слідчим суддею у задоволенні його заяви було відмовлено. В якості свідка було допитано осіб, які перебували на місці, де відбувались події між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , додатково допитано ОСОБА_1 .
Після вивчення матеріалів кримінального провадження та наданні правової оцінки зібраним доказам, слідчим було прийнято рішення про його закриття на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КК України, про що було повідомлено ОСОБА_1 .
Останній звернувся до Артемівського міськрайонного суду Донецької області зі скаргою на дії слідчого з приводу винесення постанови про закриття кримінального провадження слідчим Бахмутського ВП ГУНП в Донецькій області.
Слідчий суддя Артемівського міськрайонного суду Донецької області скаргу ОСОБА_1 задовольнив, скасував постанову про закриття кримінального провадження № 12015050150002244 від 22 липня 2015 року.
По кримінальному провадженню ОСОБА_1 було визнано потерпілим, додатково допитано в новому статусі. Від потерпілого було прийнято заяву про бажання приймати участь у кожній слідчій дії, яка буде проводитися в рамках кримінального провадження №12015050150002244 від 22 липня 2015 року, до матеріалів кримінального провадження долучені копії документів, що підтверджують перебування ОСОБА_1 на посаді працівника правоохоронного органу на час подій, та рішення суду про закриття відносно ОСОБА_2 провадження у справі про адміністративне правопорушення по ст. 185 КУпАП за відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення.
Після вивчення матеріалів кримінального провадження та додатково отриманої інформації та доказів слідчим було прийнято рішення про його закриття на підставі п.2 ч.1 ст.284 КК України, про що було повідомлено ОСОБА_1 .
Останній звернувся до Артемівського міськрайонного суду Донецької області зі скаргою на дії слідчого з приводу винесення постанови про закриття кримінального провадження слідчим Бахмутського ВП ГУНП в Донецькій області.
Слідчий суддя Артемівського міськрайонного суду Донецької області скаргу ОСОБА_1 задовольнив, скасував постанову про закриття кримінального провадження 2015050150002244 від 22 липня 2015 року.
Надалі, після вивчення матеріалів кримінального провадження та додатково отриманої інформації та доказів слідчим було прийнято рішення про його закриття на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КК України, про що було повідомлено ОСОБА_1 , який оскаржив вказану постанову.
Слідчий суддя Артемівського міськрайонного суду Донецької області скаргу ОСОБА_1 задовольнив, скасував постанову про закриття кримінального провадження №12015050150002244 від 22 липня 2015 року.
В кримінального провадження №12015050150002244 від 22 липня 2015 року було змінено групу прокурорів, які здійснювали нагляд за проведенням досудового розслідування та в черговий раз було прийнято рішення про закриття кримінального провадження №12015050150002244 від 22 липня 2015 року на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КК України, про що було повідомлено ОСОБА_1 , який оскаржив вказану постанову.
Ухвалою слідчого судді Артемівського міськрайонного суду Донецької області скаргу ОСОБА_1 було задоволено, постанову про закриття кримінального провадження № 12015050150002244 від 22 липня 2015 року було скасовано.
ОСОБА_1 звернувся до Артемівського міськрайонного суду Донецької області зі скаргою на бездіяльність слідчого, в якій просив суд встановити строк уповноваженій особі Бахмутського ВП ГУНП для закінчення досудового розслідування по кримінальному провадженню.
Слідчий суддя Артемівського міськрайонного суду Донецької області скаргу ОСОБА_1 задовольнив, встановив строк у 60 діб для проведення необхідних та достатніх процесуальних дій для закінчення досудового розслідування по кримінальному провадженню №12015050150002244 від 22 липня 2015 року.
Слідчим додатково було допитано потерпілого ОСОБА_1 , в якості свідка допитано ОСОБА_2 . У Артемівському міськрайонному суді Донецької області на підставі ухвали суду про дозвіл на тимчасовий доступ до речей і документів було вилучено аудіо та відеофайли на диску із судового засідання при розгляді адміністративного матеріалу відносно ОСОБА_2 за ст. 185 КУпАП, які були оглянуті в ході проведення огляду предмету (диску), вилучений ДВД-диск визнано речовим доказом.
Після вивчення матеріалів кримінального провадження та додатково отриманої інформації та доказів слідчим було прийнято рішення про його закриття на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КК України, про що було повідомлено ОСОБА_1 .
Рішенням прокурора Бахмутської окружної прокуратури постанову про закриття кримінального провадження № 12015050150002244 від 22 липня 2015 року було скасовано.
На даний час досудове розслідування за кримінальним провадженням № 12015050150002244 від 22 липня 2015 року триває (том 2 а.с.163-166).
Згідно довідки начальника Бахмутського РВП ГУНП в Донецькій області Приступина Д. від 20 грудня 2021 року № 20088/401/01-21 досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015050150002244 за ч.2 ст. 342 КК України, триває (том 1 а.с.168).
Згідно довідки заступника начальника Бахмутського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області Лящука А. від 09 травня 2023 року № 3940/401/02-2023 повідомлено, що в провадженні СВ Бахмутського РВП ГУНП в Донецькій області перебувають матеріали кримінального провадження, внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015050150002244 від 22 липня 2015 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.342 КК України. Досудове розслідування триває (том 2 а.с.2).
Крім того матеріалами справи установлено, що вироком Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 16 липня 2021 року ОСОБА_1 був визнаний винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 365 КК України (перевищення службових повноважень працівником правоохоронного органу), та йому було призначене покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах строком на 1 (один) рік (том 1 а.с.39-46).
Вказаним вироком встановлено, що 25 травня 2015 р. в період часу з 13 год. 08 хв. по 13 год. 29 хв. ОСОБА_1 , будучи в наряді дорожньо-патрульної служби ВДАІ м. Артемівськ, перебуваючи на стоянці поруч з магазином «АТБ», який розташований за адресою: м. Артемівськ, вул. Ювілейна, 43, зупинив автомобіль «Таврія» під керуванням ОСОБА_2 та почав вимагати від останньої вийти з автомобіля і передати йому документ, що посвідчує її особу. ОСОБА_2 через бокове скло автомобіля пред'явила ОСОБА_1 свій паспорт та відмовилась передавати його в руки. Після чого, ОСОБА_1 , діючи умисно, явно виходячи за межі наданих йому прав і повноважень, за відсутності будь-яких законних підстав, повідомив ОСОБА_2 про її затримання та повторно висловив вимогу про передачу йому паспорту для перевірки його справжності. Отримавши від ОСОБА_2 повторну відмову в передачі документів, ОСОБА_1 в присутності інспектора ДАІ Сінкевича В.А. підійшов до автомобіля з боку переднього пасажирського сидіння та рукояткою табельного пістолету «Макарова», який тримав в правій руці, вибив бокове скло правої двері вказаного автомобіля. Внаслідок насильницьких дій ОСОБА_1 потерпілій ОСОБА_2 спричинені легкі тілесні ушкодження у вигляді подряпин на лівому колінному суглобі, на правій гомілці, на 2-му пальці правої руки і на правому передпліччі та завдано матеріальної шкоди на загальну суму 313,62 грн. Відкривши праві пасажирські двері автомобіля, яким керувала ОСОБА_2 , ОСОБА_1 повторно наказав останній вийти з нього. Після того, як ОСОБА_2 вийшла з автомобіля, ОСОБА_1 діючи умисно, явно виходячи за межі наданих йому прав і повноважень, за відсутності відповідної ухвали суду чи письмової згоди ОСОБА_2 , без складання відповідного протоколу та залучення понятих провів огляд її автомобіля, а потім без достатніх на те підстав доставив ОСОБА_2 до Артемівського МВ ГУМВС України в Донецькій області за адресою: м. Артемівськ, вул. Петровського, 149.
Ухвалою Донецького апеляційного суду від 21 грудня 2021 року вирок Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 16 липня 2021 року відносно ОСОБА_1 було скасовано, кримінальне провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України закрито в зв'язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України (том 1 а.с.176-180).
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що неодноразове закриття кримінального провадження, надмірна тривалість кримінального провадження, в якому позивач є потерпілим, є очевидним фактом заподіяння позивачу немайнової шкоди.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
За змістом п.1 ст., ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У статті 56 Конституції України проголошено право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Відповідно до ч. 6 статті 1176 ЦПК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто, виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) зроблено правовий висновок про те, що застосовуючи положення статей 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та статті 10 ЦПК України зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Предметом спору є заподіяння ОСОБА_1 з боку Головного управління Національної поліції в Донецькій області області моральної шкоди, а його підставами є факти неправомірних дій чи бездіяльності цих органів (їхніх посадових чи службових осіб), що полягають у надмірній тривалості та неефективності досудового слідства, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями чи бездіяльністю і шкодою. Як на правову підставу відшкодування моральної шкоди позивач посилається на частину 1 статті 1173 ЦК України.
За загальним правилом факт наявності моральної шкоди потребує доведення у встановленому законом порядку, оскільки така шкода є самостійним видом шкоди й умовою цивільно-правової відповідальності. У зв'язку з цим, з'ясуванню підлягають обставини щодо шкоди, протиправної поведінки та причинного зв'язку між ними, вини особи. Відсутність хоча б одного із цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду. Проте відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.
Відповідно до приписів статей 1173 та 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
На відміну від загальних норм статей 1166, 1167 ЦК України, що вимагають встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправна поведінка, наявність шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина заподіювача шкоди), спеціальні норми статті 1173 ЦК України допускають можливість відшкодування шкоди незалежно від вини органу державної влади та його посадової або службової особи.
За таких обставин необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факти неправомірних дій чи бездіяльності цього органу чи його посадових або службових осіб, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями чи бездіяльністю і заподіяною шкодою.
Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає цивільну відповідальність за заподіяну шкоду.
У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди (її розмір), протиправність (незаконність) поведінки органу державної влади та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
Отже, ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 вказано, що застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акту; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі.
За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Звертаючись до суду з цим позовом, позивач обґрунтовував свої вимоги неефективністю та надмірною тривалістю здійснення кримінального провадження, в якому він є потерпілим.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір.
Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв'язку із приниженням її честі, гідності, а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.
Аналіз положень статей 23, 1174 ЦК України свідчить про те, що моральна шкода, завдана фізичній особі незаконною бездіяльністю посадової особи при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою і при визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності, виваженості і справедливості.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції, позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір.
Отже, моральну шкоду розуміють як втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому при визначені розміру компенсації моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
У частині першій статті 1177 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.
З огляду на вищезазначене, у колегії суддів не має відомостей про те, що держава провела об'єктивне та незалежне ефективне розслідування випадку заподіяння шкоди позивачу (позитивний процесуальний обов'язок).
За вищевказаний час відповідно до вимог КПК України орган досудового розслідування мав би прийняти відповідне процесуальне рішення. Таким чином, у зв'язку з такою тривалістю кримінального провадження ОСОБА_1 змушений відвідувати органи досудового розслідування та суду, звертатися з відповідними клопотаннями, що не входить до його звичайної діяльності та призводить до моральних страждань.
Оскільки Конвенція покликана захищати права, які є практичними й ефективними, порушення державою будь-якого з конвенційних обов'язків може зумовлювати необхідність присудження за це компенсації. Така компенсація може мати різні форми та встановлюватися, зокрема, залежно від виду порушення (наприклад, вирішення проблеми відповідальності держави за порушення права заявників на доступ до їхнього майна: рішення ЄСПЛ від 29 червня 2004 року щодо суті та від 13 липня 2006 року щодо справедливої сатисфакції у справі «Доган та інші проти Туреччини» (Dogan and Others v. Turkey), заява № 8803-8811/02 й інші; рішення ЄСПЛ від 16 червня 2015 року щодо суті у справі «Чірагов та інші проти Вірменії» (Chiragov and Others v. Armenia), заява № 13216/05, § 188-201; рішення ЄСПЛ від 16 червня 2015 року щодо суті у справі «Саргсян проти Азербайджану» (Sargsyan v. Azerbaijan), заява № 40167/06, § 152-242).
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції).
Засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці; використанню засобів захисту не повинні невиправдано та необґрунтовано перешкоджати дії чи бездіяльність органів влади держави-відповідача.
При цьому Верховний Суд виходить із того, що згідно з частиною першою статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Ефективність національного засобу правового захисту за змістом статті 13 Конвенції не залежить від упевненості в сприятливому результаті провадження. Ефективність має оцінюватися за можливістю виправлення порушення права, гарантованого Конвенцією, через поєднання наявних засобів правового захисту.
Розумність тривалості провадження повинна визначатись у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою ЄСПЛ, зокрема складність справи, поведінку заявника, а також органів влади, пов'язаних зі справою (див. mutatis mutandis $ 67 рішення ЄСПЛ від 25 березня 1999 року у справі «Пелісьє і Сассі проти Франції» (Pelissier and Sassi v France); $ 35 рішення ЄСПЛ від 27 червня 1997 року у справі «Філіс проти Греції» (№ 2, Philis v. Greece), заява № 19773/92). Стаття 13 Конвенції не вимагає надання спеціального засобу правового захисту від надмірної тривалості провадження; достатніми можуть бути загальні конституційні та судові позови.
У своїх рішення ЄСПЛ неодноразово наголошував, що розумність тривалості провадження повинна визначатись у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, зокрема, складність справи, поведінку заявника, а також органів влади, пов'язаних зі справою (див. рішення ЄСПЛ від 25 березня 1999 року у справі "Пелісьє і Сассі проти Франції" (Pelissier and Sassi v France); рішення ЄСПЛ від 27 червня 1997 року у справі "Філіс проти Греції" (Philis v. Greece), заява № 19773/92).
Стаття 13 Конвенції не вимагає надання спеціального засобу правового захисту від надмірної тривалості провадження; достатніми можуть бути загальні конституційні та судові позови, наприклад, про встановлення позадоговірної відповідальності з боку держави.
Надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин, необхідністю відвідування органів досудового розслідування, неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність тощо. Аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 646/7015/19, від 01 грудня 2021 року у справі № 308/14232/18, від 01 грудня 2021 року у справі № 180/2044/19, від 01 вересня 2021 року у справі № 545/2344/20, від 10 березня 2021 року у справі № 646/8234/19, від 16 вересня 2020 року у справі № 638/6363/19.
Колегія суддів наголошує, що однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Суд першої інстанції, з висновками якого погоджується суд апеляційної інстанції, встановив певні факти, які можуть свідчити про надмірну тривалість досудового розслідування. Зокрема, неодноразове, а саме сім разів, закриття кримінального провадження, надмірна тривалість кримінального провадження протягом 2015-2023 років, в якому позивач є потерпілим, є очевидним фактом заподіяння позивачу немайнової шкоди, що тягне за собою відшкодування позивачу моральної шкоди.
Надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо.
Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір.
При цьому суд обґрунтовано виходить з того, що наявне систематичне не прийняття відповідних рішень, що свідчить про протиправну бездіяльність посадових осіб відповідача та надмірну тривалість досудового розслідування. Зазначений висновок узгоджується з постановою Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 638/14009/17.
Зважаючи на з'ясовані обставини, суд першої інстанції вірно дійшов висновку про те, що мають місце незаконні дії відповідача, допущені його посадовими особами, такі як надмірна тривалість досудового слідства, обумовлена неефективними діями на досудовому розслідування, неефективність контролю за його проведенням.
При цьому доводи апеляційної скарги відповідача про те, що оскарження позивачем до суду прийнятих процесуальних рішень органом досудового розслідування (прокурором) під час кримінального провадження в порядку вимог КПК України є механізмом реалізації його права на контроль за діяльністю уповноважених осіб на здійснення функцій досудового розслідування в порядку кримінального судочинства і не є безумовним доказом неправомірності процесуальних рішень, дій чи бездіяльності у розумінні статті 1174 ЦК України та не є підставою для відшкодування моральної шкоди у розумінні статті 23 ЦК України, оскільки не є порушенням прав особи колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки правовою підставою для відшкодування шкоди є не самі по собі факти оскарження позивачем дій та бездіяльності органів досудового розслідування, а очевидна надмірна тривалість (майже вісім років на час ухвалення судом першої інстанції рішення за цим позовом) досудового розслідування кримінального провадження, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність в даному випадку правових підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди.
При цьому колегія суддів погоджується з визначеним судом першої інстанції розміром морального відшкодування, з огляду на наступне.
Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнового) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних або фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10 квтіня 2019 року у справі № 464/3789/17. Зокрема, суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п.49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52).
Таким чином, всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з'ясувавши обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог, оцінивши належним чином зібрані по справі докази кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв'язок у сукупності, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають до часткового задоволення.
Виходячи з вимог розумності та справедливості, з урахуванням тих обставин, що наведені вище, апеляційний суд вважає достатньою сатисфакцією стягнення з Держави грошової компенсації у розмірі 10 000 грн.
У зв'язку з вищевикладеним, колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги як позивача, так і Головного управління національної поліції в Донецькій області щодо необґрунтованості розміру моральної шкоди.
Інші наведені в апеляційних скаргах доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Доводи, викладені в апеляційних скаргах зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду відповідає вимогам законності та обґрунтованості й підстави для його зміни у відповідності до доводів апеляційних скарг відсутні, тому апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління національної поліції в Донецькій області - залишити без задоволення.
Рішення Дружківського міського суду Донецької області від 24 липня 2023 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 14 листопада 2023 року.
Головуючий:
Судді: