ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 11-кп/803/3566/23 Справа № 202/3169/23 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 листопада 2023 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
з секретарем ОСОБА_5
за участю прокурора ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції)
обвинуваченого ОСОБА_8 (у режимі відеоконференції)
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 на ухвалу Дніпропетровськогорайонного суду Дніпропетровської областівід 06 жовтня 2023 року про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого за ч. 1 ст. 255, ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 307 КК України ОСОБА_8 , строком до 04 грудня 2023 року включно із правом внесення застави у розмірі 600 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 1610400,00 грн,
встановила:
В провадженні Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області перебуває кримінальне провадження №42021042020000142 від 21.10.2021 року за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 307 КК України .
Судом першої інстанції встановлено, що продовжують існувати ризики переховування обвинуваченого від суду, незаконного впливу на потерпілого, свідків, інших обвинувачених у цьому ж кримінальному провадженні, а також ризик вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення, у якому обвинувачується.
Не погодившись із рішення суду першої інстанції захисник ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, відповідно до змісту якої просить скасувати ухвалу суду першої інстанції в частині продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_8 та постановити нову, якою відмовити в задоволенні клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, змінивши на альтернативний, не пов'язаний з триманням під вартою запобіжний захід у вигляді домашнього арешту або зменшивши до мінімально можливого розмір застави.
В обґрунтування вказує, що ОСОБА_8 має міцні соціальні зв'язки, проживає із дружиною та малолітньою дитиною, яка є інвалідом з дитинства. Сам ОСОБА_8 також перебуває на ІІІ групі інвалідності та йому показано догляд лікаря та підтримуюче лікування.
Окрім цього захисник вказує, що ОСОБА_8 не може вдаватися до дій, пов'язаних незаконним впливом на потерпілих та свідків, оскільки орган обвинувачення не надав жодного доказу таких дій. Вказує, що і інкримінованих ОСОБА_8 кримінальних правопорушеннях потерпілі відсутні, свідки покази надали.
Також вказує, що ОСОБА_8 раніше не судимий, тому вчинення будь-якого іншого кримінального правопорушення є необґрунтованим.
Крім того, ухвала суду не містить обгрунтування того, які докази свідчать про неможливість застосування більш м'яких запобіжних заходів, а стороною обвинувачення не надано жодних доказів про наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України.
Крім того, захисник зазначає, що суддею не було належним чином перевірено обгрунтованість обвинувачення. Більше того, захисник вказує на необгрунтованість не лише обвинувачення, а і підозри врученої ОСОБА_9 на досудовому розслідуванні.
Захисник вказує на те, що підстави та умови для подальшого правомірного тримання ОСОБА_8 під вартою відсутні, а судова процедура розгляду кримінального провадження є несправедливою.
Захисник також вважає, що ОСОБА_8 визначено непомірний розмір застави в розмірі 1 600 000 гривень, оскільки він не має можливості внести таку суму.
Перевіривши матеріали кримінального провадження, вислухавши ОСОБА_8 та його захисника ОСОБА_7 , які підтримали доводи поданої доповненої апеляційної скарги та просили її задовольнити, думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги сторони захисту та просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Згідно з положеннями ч.1 ст.404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст.370 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, при цьому його законність повинна базуватись на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених положеннями Кримінального процесуального кодексу України.
За приписами ч.3 ст.331 КПК незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Згідно ч.2 ст.331 КПК вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
При вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 , суд першої інстанції в достатній мірі дослідив обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження строку тримання під вартою та обґрунтовано дійшов висновку про існування обставин, які виправдовують подальше перебування обвинуваченого під вартою.
Суд першої інстанції врахував наявність об'єктивних причин, які не дозволяють закінчити судовий розгляд з ухваленням вироку до спливу строку тримання обвинуваченого ОСОБА_8 під вартою, а також існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, зокрема: переховування обвинуваченого від суду, ризику незаконного впливу на потерпілого, свідків, інших обвинувачених у цьому ж кримінальному провадженні, а також ризику вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення, у якому обвинувачується.
З такими висновками місцевого суду, які стали підставою для задоволення клопотання прокурора, погоджується й суд апеляційної інстанції, а тому доводи апеляційної скарги сторони захисту щодо не застосування до обвинуваченого будь-якого запобіжного заходу, слід визнати безпідставними.
Колегія суддів також зважає, що ОСОБА_8 не має постійного джерела доходу, проживає у м. Марганець, який розташований неподалік від зони бойових дій, обвинувачується у вчиненні особливо тяжких злочинів пов'язаних з незаконним обігом психотропних речовин в складі злочинної організації, за ознаками створення та керівництво такою організацією, в складі злочинної організації, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 307 КК України, за які передбачено покарання до 12 років позбавлення волі, що може спонукати останнього до спроби уникнути покарання шляхом переховування від органів слідства та суду, а також незаконного впливу на свідків.
Як додаткову обставину в підтвердження ризику переховування, апеляційний суд враховує введення в Україні воєнного стану через агресію російської федерації проти України, яка суттєво погіршує криміногенну обстановку, зокрема ускладнює належний виклик таких осіб, а також контроль за виконанням більш м'яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою.
При встановленні наявності ризику впливу на свідків у кримінальному провадженні слід враховувати встановлену Кримінальним процесуальним кодексом України процедуру отримання показань у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 статті 23, стаття 224 КПК України).
Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (частина 4 статті 95 КПК України).
За таких обставин ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від таких осіб та дослідження їх судом.
Таким чином, ризик незаконного впливу на свідків та потерпілих у даному кримінальному провадженні підтверджується тим, що судовий розгляд кримінального провадження триває, а тому обвинувачений ОСОБА_8 , перебуваючи на волі може здійснювати на них незаконний вплив, з метою зміни їх показів.
Обговорюючи питання про можливість усунення вказаних ризиків у менш обтяжливий спосіб, ніж тримання ОСОБА_8 під вартою, колегія суддів вважає, що встановлені щодо цього обвинуваченого ризики з числа передбачених ст. 177 КПК України, є виключно вагомими та попередження їх можливе лише за умови ізоляції обвинуваченого ОСОБА_8 від суспільства.
Таким чином, продовження існування зазначених вище ризиків у їх сукупності, виправдовують подальше перебування обвинуваченого ОСОБА_8 під вартою, що відповідає, і є співрозмірним тяжкості і характеру діянь, які інкримінуються останньому, та більш м'які запобіжні заходи, як на це вказує захисник, не забезпечать належної його процесуальної поведінки, а тому продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою є найбільш прийнятним за наявних умов.
Оцінюючи вищевказані обставини, апеляційний суд також приймає до уваги практику ЄСПЛ, зокрема, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Отже обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою з визначенням альтернативного запобіжного заходу у виді застави, є таким, що в повній мірі відповідає наведеним вище нормам закону, правовим позиціям Європейського Суду з прав людини та обставинам цього кримінального провадження і на даному етапі кримінального провадження зможе запобігти визначеним ризикам та забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
Визначення обвинуваченому ОСОБА_8 застави у сумі 1 610 400 гривень в повній мірі відповідає нормам кримінального процесуального закону та фактичним обставинам кримінального провадження і є достатнім та необхідним для запобігання визначених судом ризиків та забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого.
Підстав вважати вказаний розмір застави завідомо непомірним для обвинуваченого, не вбачається, виходячи з практики Європейського суду з прав людини, відповідно до якої, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втратити заставу, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання перешкоджати встановленню істини у провадженні.
Що стосується посилання захисника на те, що обвинувачений ОСОБА_8 має міцні соціальні зв'язки, проживає із дружиною та малолітньою дитиною, яка є інвалідом з дитинства, сам ОСОБА_8 також перебуває на ІІІ групі інвалідності та йому показано догляд лікаря та підтримуюче лікування, то ці обставини не можуть бути важелем для зменшення встановлених ст. 177 КПК України ризиків, крім того, ці обставини існували і на момент вчинення кримінального правопорушення, проте жодним чином не виступили стримуючим фактором в поведінці обвинуваченого.
При цьому застережень щодо неможливості перебування обвинуваченого ОСОБА_8 в умовах тримання під вартою за станом здоров'я, не надано.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає ухвалу суду першої інстанції законною, обґрунтованою, вмотивованою, підстави для її скасування відсутні, тому апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 слід залишити без задоволення.
Керуючись ст. ст. 405, 407, 418, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів, -
ухвалила:
Ухвалу Дніпропетровськогорайонного суду Дніпропетровської області від 06 жовтня 2023 року про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого за ч. 1 ст. 255, ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 307 КК України ОСОБА_8 , строком до 04 грудня 2023 року включно із правом внесення застави у розмірі 600 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 1610400,00 грн. - залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвала суду апеляційної інстанції є остаточною та такою, що касаційному оскарженню не підлягає.
Судді
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4