ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/7435/23 Справа № 189/702/20 Суддя у 1-й інстанції - Степанова О. С. Суддя у 2-й інстанції - Демченко Е. Л.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 листопада 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді Демченко Е.Л.
суддів - Куценко Т.Р., Макарова М.О.
при секретарі - Кругман А.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу керівника Синельниківської окружної прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Покровської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області на рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 11 листопада 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, -
ВСТАНОВИЛА:
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із, уточненим 25 серпня 2020 року, позовом до ОСОБА_2 про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, мотивуючи його тим, що 28 квітня 1984 року між ними було зареєстровано шлюб. Шлюбний договір або інші правочини про поділ майна між ними не укладались.
Посилаючись на те, що у період шлюбу та спільного проживання однією сім'єю, ними було нажито наступне майно: нежитлові приміщення - виробничий будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами сільськогосподарського призначення, розташованих по АДРЕСА_1 , який складається із наступних будівель та споруд: А-1 сільськогосподарська будівля бригадний дім, а-1 прибудова, Б-1 сільськогосподарська будівля склад, Б1-1 сільськогосподарська будівля склад, В-1 сільськогосподарська будівля токарний цех, Г-1 сільськогосподарська будівля комора для запчастин, Г1-1 сільськогосподарська будівля комора для запчастин, Д-1 сільськогосподарська будівля гараж, З-1 сільськогосподарська будівля будинок охорони, Ж-1 вбиральня, Н-1 сільськогосподарська будівля заправка, Е-1 сільськогосподарська будівля ПТО, П-1 погріб, П-1 шийка погрібу, К-1 сільськогосподарська будівля, №1, №2, №4, №5 - навіс, №3 басейн, №6 паркан, №7, №8 - ворота, №9 оглядова яма, №10, №11, №12, №13, №14, №15 - ємкість, №16 трансформаторна підстанція, І - замощення, ІІ - замощення, загальною вартістю 78 803 грн., просила суд ухвалити рішення, яким виділити та визнати право власності за ОСОБА_2 , на нежитлові приміщення - виробничий будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами сільськогосподарського призначення, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , який складається із наступних будівель та споруд: А-1 сільськогосподарська будівля бригадний дім, а-1-прибудова, Б-1 сільськогосподарська будівля склад, Б1-1 сільськогосподарська будівля склад, В-1 сільськогосподарська будівля токарний цех, Г-1 сільськогосподарська будівля комора для запчастин, Г1-1 сільськогосподарська будівля комора для запчастин, Д-1 сільськогосподарська будівля гараж, З-1 сільськогосподарська будівля будинок охорони, Ж-1 вбиральня, Н-1 сільськогосподарська будівля заправка, Е-1 сільськогосподарська будівля ПТО, П-1 погріб, П-1 шийка погрібу, К-1 сільськогосподарська будівля, №1, №2, №4 №5 - навіс, №3 басейн, №6 паркан, №7, №8 - ворота, №9 оглядова яма, №10, №11, №12, №13, №14, №15 - ємкість, №16 трансформаторна підстанція, І - замощення, ІІ - замощення, загальною вартістю 78 803 грн; стягнути з ОСОБА_2 на її користь 39 401,50 грн. в рахунок компенсації за 1/2 частку майна, що перебуває у спільній сумісній власності подружжя та стягнути з відповідача на її користь судові витрати по справі.
Рішенням Покровського районного суду Дніпропетровської області від 11 листопада 2020 року позов задоволено.
В апеляційній скарзі керівник Синельниківської окружної прокуратури Дніпропетровської області, діючи в інтересах держави в особі Покровської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області, особа, яка не брала участі у справі, посилаючись на те, що суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції грубим чином порушив вимоги ч.1 ст.54 ЦПК України, ч.ч.1,5 ст.263 ЦПК України не залучивши до участі у справі Покровську селищну раду Синельниківського району Дніпропетровської області, яка є власником земельної ділянки, на якій розташоване нерухоме майно, що стало об'єктом поділу. Наголошував на тому, що як у позивача, так і у відповідача, відсутні правовстановлюючі документи на земельну ділянку. Судом залишено без уваги те, що сторонами по справі не було надано жодних належних доказів належності їм нерухомого майна, яке, з врахуванням відсутності документів на земельну ділянку, є самочинним будівництвом. Нерухоме майно розташоване на земельній ділянці комунальної форми власності. Наголошував на безумовному порушенні прав держави.
Позивач ОСОБА_1 надала відзив на апеляційну скаргу, в якому, зазначаючи про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просила залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Вказувала, що її чоловік купив частку майнових паїв ТОВ “Колос”, а в подальшому купив майнові права на будівлі та отримав відповідне свідоцтво про право власності. До відзиву додала ряд документів, які не приймаються до уваги, оскільки вони не подавались суду першої інстанції.
Відповідач ОСОБА_2 надав відзив на апеляційну скаргу, в якому, зазначаючи про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Вказував, що він набув право власності на нерухоме майно під час шлюбу та судовим рішення вирішено спір подружжя з приводу вказаного нерухомого майна.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст.ст.263,264 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим та має стосуватися, зокрема питань: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із установлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин тощо.
Проте, зазначеним вимогам закону рішення суду не відповідає з огляду на таке.
Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що згідно копії повторного свідоцтва про шлюб, виданого 25 липня 2014 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Покровського районного управління юстиції у Дніпропетровській області, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстрували шлюб 28 квітня 1984 року, актовий запис №43. Після реєстрації шлюбу ОСОБА_3 змінила прізвище на « ОСОБА_4 ».
Також було установлено, що ОСОБА_2 є замовником технічного паспорта виробничого будинку з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами сільськогосподарського призначення, розташованого по АДРЕСА_1 .
Згідно копії свідоцтва про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат), виданого Покровською селищною радою Покровського району Дніпропетровської області, ОСОБА_2 виділено в натурі та передано у власність нерухоме майно, а саме нежитлові приміщення - виробничий будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами сільськогосподарського призначення, розташованих по АДРЕСА_1 , який складається із наступних будівель та споруд: А-1 сільськогосподарська будівля бригадний дім, а-1 - прибудова, Б-1 сільськогосподарська будівля склад, Б1-1 сільськогосподарська будівля склад, В-1 сільськогосподарська будівля токарний цех, Г-1 сільськогосподарська будівля комора для запчастин, Г1-1 сільськогосподарська будівля комора для запчастин, Д-1 сільськогосподарська будівля гараж, З-1 сільськогосподарська будівля будинок охорони, Ж-1 вбиральня, Н-1 сільськогосподарська будівля заправка, Е-1 сільськогосподарська будівля ПТО, П-1 погріб, П-1 шийка погрібу, К-1 сільськогосподарська будівля, №1, №2, №4, №5 - навіс, №3 басейн, №6 паркан, №7, №8 - ворота, №9 оглядова яма, №10, №11, №12, №13, №14, №15 - ємкість, №16 - трансформаторна підстанція, І - замощення, ІІ - замощення.
Балансова вартість нежитлових приміщень - виробничого будинку з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами сільськогосподарського призначення, розташованих по АДРЕСА_1 , становить 78 803 грн.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обґрунтованості.
Колегія суддів не може погодитись з таким висновком, виходячи з наступного.
Стосовно повноважень керівника Синельниківської окружної прокуратури Дніпропетровської області діяти у даній справі в інтересах держави в особі Покровської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області.
Відповідно до статей 13 та 14 Конституції України земля,її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності українського народу, від його імені права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Згідно зі статтею 80 ЗК України самостійними суб'єктами права власності на землю є, зокрема, держава, яка реалізує це право безпосередньо або через органи державної влади.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).
У випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 20 листопада 2018 року у справі №5023/10655/11, провадження №12-161гс18, від 26 лютого 2019 року у справі №915/478/18, провадження №12-245гс18, від 26 червня 2019 року у справі №587/430/16-ц, провадження №14-104цс19).
У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах (частина друга статті 4 ЦПК України).
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.
У випадках, визначених Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 2 частини першої статті 2 Закону України «Про прокуратуру»).
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци перший і другий частини третьої статті 23 Закону).
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзаци перший - третій частини четвертої статті 23 Закону).
Вказаним приписом кореспондують відповідні приписи ЦПК України: прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (частини четверта, п'ята статті 56 ЦПК України).
Отже, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзаци перший - третій частини четвертої статті Закону України «Про прокуратуру»).
Відповідно до матеріалів даної справи Синельниківська окружна прокуратура зверталась до Покровської селищна ради як розпорядника земельної ділянки на якій розташоване нерухоме майно право власності на яке визнане за відповідачем оскаржуваним рішенням, з повідомленням про наявність рішення у справі, та з посиланням на те, що вказане рішення може свідчити про порушення інтересів держави, просили вирішити питання стосовно вжиття заходів претензійно-позовного характеру.
У відповіді Покровська селищна рада, про намір оскаржити вказане рішення суду, не зазначила, вказавши про те, що заходи, спрямовані на ознайомленні зі справою та оскарження рішення, не здійснювалися та, на їх думку, порушення їх прав немає, оскільки вони не є учасником даної справи.
Колегія суддів погоджується із доводами апеляційної скарги в частині того, що Покровська селищна рада свідомо не здійснює захист інтересів держави, хоча належно повідомлена та усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не зверталася, у зв'язку з чим керівник Синельниківської окружної прокуратури Дніпропетровської області, який діє в інтересах держави, має право представляти інтереси Покровської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області, у зв'язку з бездіяльністю останньої.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18, провадження №12-194гс19,сформульовано висновок, що якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення від прокурора самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
У вказаній постанові Великої Палати Верховного Суду прокурор звертався до органів державної влади, які, надаючи відповідь прокурору на його звернення, не висловили свою позицію щодо порушення інтересів держави, про наміри самостійно звернутися з позовом чи провести перевірку щодо виявлених прокуратурою фактів не заявили, водночас, не спростували твердження прокурора щодо виявлених порушень законодавства. Такі дії прокурор оцінив як бездіяльність. Верховний Суд дійшов висновку про наявність у прокурора підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді.
Стосовно поділу майна подружжя.
Норми статей 57,60 СК України встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя щодо належного їм майна, згідно з якими майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Майно, набуте кожним з подружжя до шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з них.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі №6-843цс17, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі №235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі №404/1515/16-ц та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17 (провадження №14-325цс18).
Відповідно до ч.1 ст.63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Частиною 3 ст.368 ЦК України визначено, що майно набуте подружжям за час шлюбу є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст.372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Відповідно до п.п.22-24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року №11, вирішуючи спір між подружжям про майно необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором або законом. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу й залишає майно у їх спільній частковій власності.
Відповідно до ч.1 ст.71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Аналіз положень статей 57 та 62 СК України дає підстави для висновку про те, що стаття 57 цього Кодексу визначає правила віднесення майна до об'єктів особистої приватної власності одного з подружжя, тоді як стаття 62 цього Кодексу встановлює спеціальні умови, з настанням яких визначені попередньою нормою об'єкти особистої приватної власності одного з подружжя можуть бути визнані за рішенням суду об'єктами спільної сумісної власності подружжя.
Головним критерієм поділу майна як об'єкта права спільної сумісної власності є припинення правовідносин спільної сумісної власності між колишніми учасниками і припинення відносин спільної власності взагалі (частина третя статті 372 ЦК України); в разі поділу кожен учасник має право одержати в натурі ту частину спільного майна, яка відповідає його частці у спільному сумісному майні.
Вирішуючи спори між подружжям про майно, судам необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, що підлягає до поділу.
Колегія суддів наголошує на тому, що відповідно до статті 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Згідно з частиною першою статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Відповідно до частини 1 статті 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, тому подання позивачем доказів на підтвердження наведених вище обставин є обов'язковим, оскільки в цій частині між позивачем та відповідачем виник спір про право, і такі докази матимуть значення для ухвалення рішення у справі. Докази, які позивач повинен подати в рахунок обґрунтування всіх тих обставин, на які він посилається як на підставу для задоволення його вимог, і на підставі яких суд в подальшому встановлює наявність або відсутність підстав для задоволення позову чи відмови у його задоволенні, - повинні бути виключно належними та допустимими.
Колегія суддів звертає увагу на те, що позивачка ОСОБА_1 , зазначаючи про те, що під час шлюбу із відповідачем ними набуті нежитлові приміщення - виробничий будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами сільськогосподарського призначення, розташовані по АДРЕСА_1 , який складається із наступних будівель та споруд: А-1 сільськогосподарська будівля бригадний дім, а-1 - прибудова, Б-1 сільськогосподарська будівля склад, Б1-1 сільськогосподарська будівля склад, В-1 сільськогосподарська будівля токарний цех, Г-1 сільськогосподарська будівля комора для запчастин, Г1-1 сільськогосподарська будівля комора для запчастин, Д-1 сільськогосподарська будівля гараж, З-1 сільськогосподарська будівля будинок охорони, Ж-1 вбиральня, Н-1 сільськогосподарська будівля заправка, Е-1 сільськогосподарська будівля ПТО, П-1 погріб, П-1 шийка погрібу, К-1 сільськогосподарська будівля, №1, №2, №4, №5 - навіс, №3 басейн, №6 паркан, №7, №8 - ворота, №9 оглядова яма, №10, №11, №12, №13, №14, №15 - ємкість, №16 - трансформаторна підстанція, І - замощення,ІІ - замощення.
Прокурор в своїй апеляційній скарзі наголошує на тому, що суд першої інстанції грубим чином порушив вимоги законодавства не залучивши до участі у справі Покровську селищну раду Синельниківського району Дніпропетровської області, яка є власником земельної ділянки, на якій розташоване нерухоме майно, що стало об'єктом поділу. Наголошував на тому, що як у позивача, так і у відповідача відсутні правовстановлюючі документи на земельну ділянку, нерухоме майно розташоване на земельній ділянці комунальної форми власності.
Серед доказів набуття у власність майна, яке підлягає до поділу між подружжям, до суду першої інстанції було надано виключно технічний паспорт виробничого будинку з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами сільськогосподарського призначення по АДРЕСА_1 , станом на 12 серпня 2020 року (а.с.29-46), копія свідоцтва про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат) (а.с.68), копія витягу на комплекс будівель, в якому міститься відмітка, що земля Покровської сільської ради (а.с.7).
Майновий пай учасника КСП документально підтверджується свідоцтвом про право власності на майновий пай члена підприємства. Свідоцтво видається сільською, селищною або міською радою згідно зі списком осіб, які мають право на майновий пай підприємства, до якого додано такі документи: акт розрахунку уточненого пайового фонду; уточнена структура пайового фонду; уточнений перелік майна пайового фонду.
Законом України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” та «Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127 визначено умови, підстави та процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, об'єкти незавершеного будівництва та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а також умови, підстави та процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.
Згідно п.51 вказаного Порядку, для державної реєстрації права власності у зв'язку із виділенням нерухомого майна в натурі власникам майнових паїв членів колективних сільськогосподарських підприємств подаються: свідоцтво про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат) з відміткою підприємства правонаступника реорганізованого колективного сільськогосподарського підприємства про виділення майна в натурі, засвідченою підписом керівника такого підприємства та печаткою;
акт приймання-передачі нерухомого майна.
В разі відмови в державній реєстрації права власності суб'єктом державної реєстрації, діючим законодавством України передбачена можливість оскарження даних дій в судовому або адміністративному порядку, що передбачено ст.37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Таким чином, звернувшись з даним позовом сторони по справі фактично уникли законодавчо встановленої процедури реєстрації права власності на пайовий фонд майна колективного сільськогосподарського підприємства колишнього КСП “Побєда”.
Суд першої інстанції дійшов помилкових висновків стосовно наявності правових підстав для задоволення позову.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Зважаючи на результат розгляду справи, в порядку ч.13 ч.141 ЦПК України з позивачів на користь Дніпропетровської обласної прокуратури судовий збір у розмірі по 504,48 грн. з кожного, за подачу апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст.367,374,376,381-383 ЦПК України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу керівника Синельниківської окружної прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Покровської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області задовольнити.
Рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 11 листопада 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення.
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Дніпропетровської обласної прокуратури судовий збір у розмірі по 504,48 грн. з кожного.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Головуючий: Е.Л.Демченко
Судді: Т.Р.Куценко
М.О.Макаров