ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
14.11.2023Справа № 910/14014/23
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Мандриченка О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін,
справу № 910/14014/23
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Евервелле Україна";
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро група";
про стягнення 64 572,05 грн.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Евервелле Україна" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом, в якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро група" грошові кошти у розмірі 64 572,05 грн, з яких 40 000,00 грн основного боргу, 20 000,00 грн неустойки, 1 600,00 грн інфляційних втрат та 2 972,05 грн - 3% річних.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань згідно умов договору оренди від 20.09.2020.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.09.2023 відкрито провадження у справі № 910/14014/23, справу ухвалено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали.
Ухвала суду про відкриття провадження у справі № 910/14014/23 направлялася на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро група": вул. Василя Тютюнника, 58/1, кв. 16, м. Київ, 03150, яку відповідач отримав 30.09.2023, що підтверджується рекомендованим повідомленням поштового відправлення, яке наявне в матеріалах справи.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Оскільки відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній матеріалами відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
ВСТАНОВИВ:
24.09.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Евервелле Україна" (далі також - позивач, орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агро група" (далі також - відповідач, орендар) укладено договір оренди (майнового найму) нежитлового приміщення, за змістом п. 1.1. якого, орендодавець зобов'язується надати за цим договором орендарю приміщення загальною корисною площею 1212,00 кв. метрів, розташоване за адресою: Рівненська область, Рівненський район, смт. Клевань, вул. Козацька, 10 для зберігання насипом зернових культур, а також забезпечити орендарю вільний доступ в зазначене приміщення. Характеристика приміщення, що надається орендодавцем, наведена в додатку 1 до цього договору.
Відповідно до п. 2.1. договору, орендодавець у 5-денний термін після підписання цього договору передає орендарю приміщення по акту здачі-приймання, який підписують представники орендодавця і орендаря.
Згідно до п. 2.2. договору, приміщення повинно бути передано в стані, що відповідає характеристикам і призначенням майна: орендодавець відповідає за недоліки зданого в оренду майна, що перешкоджають користуванню ним, навіть якщо під час укладання договору не знав про ці недоліки.
Як визначено п. 4.1., 4.2. договору, орендар зобов'язується сплачувати орендодавцю за користування зазначеним приміщенням протягом встановленого в цьому договорі терміну орендну плату, виходячи з розрахунку 33,00 грн з ПДВ в за один квадратний метр в місяць. Вказана ставка орендної плати є остаточною, перегляду та зміні не підлягає.
У п. 4.7. договору сторони погодили, що сплата орендної плати в грошовій формі здійснюється шляхом перерахування орендарем, що підлягає сплаті суми на розрахунковий рахунок орендодавця, який вказаний в розділі VIII договору.
Пунктом 7.4. договору встановлено, що термін оренди приміщення за цим договором встановлюється строком на 5 місяців. Якщо жодна із сторін не заявить за один місяць до закінчення строку дії цього договору про своє бажання розірвати його, цей договір автоматично продовжується на наступний місяць. У разі, якщо орендар виявить намір звільнити приміщення до закінчення строку, що передбачений цим пунктом, орендар повинен за один місяць до звільнення приміщення, попередити про це орендодавця у письмовому повідомленні.
Позивач вказує, що відповідач, у строки встановлені договором, не сплатив орендної плати за користування приміщенням за лютий 2021 року, у зв'язку з чим у останнього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 40 000,00 грн.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є, договори та інші правочини.
Так, згідно ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.
Частиною 7 ст. 179 Господарського кодексу України встановлено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Згідно з ч. 1 ст. 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У відповідності до положень ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Згідно ч. 1, 3 ст. 763 Цивільного кодексу України, договір найму укладається на строк, встановлений договором. Законом можуть бути встановлені максимальні граничні строки договору найму окремих видів майна.
Частинами 1, 4 ст. 286 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Як встановлено ч. 1 с. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Судом встановлено, що 01.10.2020 позивач передав відповідачеві у тимчасове платне користування приміщення, яке зазначене в п. 1.1. договору, про що свідчить акт приймання-передачі від 01.10.2020, який підписаний уповноваженими представниками сторін.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем 16.03.2021 було складено та зареєстровано податкову накладну № 24, відповідно до якої загальна сума коштів, що підлягають сплаті, з урахуванням податку на додану вартість складає 40 000,00 грн, з яких 6 666,67 грн загальна сума податку на додану вартість та 33 333,33 грн обсяги постачання за основною ставкою, опис (номенклатура) товарів/послуг продавця: оренда складу.
В свою чергу, як вбачається з додатку № 1 до податкової декларації з податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро група" від 17.04.2021, відповідачем включена сума ПДВ у розмірі 6 666,67 грн до податкового кредиту та вказано індивідуальний податковий номер позивача, як постачальника товарів/послуг.
Суд вказує, що Верховний Суд, у постанові від 16.03.2023 у справі № 910/8155/20 зазначив, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (як-то: обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця). Суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.
Положеннями частини 1 статті 19 та частин 1, 2 статті 67 Господарського кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання вправі без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству, зокрема, шляхом укладення договорів, що опосередковують відносини підприємств з іншими підприємствами, організаціями, громадянами у всіх сферах господарської діяльності; підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.
Частинами 3, 8 статті 19 Господарського кодексу України передбачено, що обов'язком суб'єктів господарювання є ведення бухгалтерського обліку та подання фінансової звітності згідно із законодавством, що забезпечує здійснення державою контролю і нагляду за господарською діяльністю суб'єктів господарювання, а також за додержанням ними податкової дисципліни.
Частина 1 статті 180 Господарського кодексу України визначає, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
За загальним правилом, недодержання письмової форми договору (відсутність єдиного документа тощо) не свідчить про недійсність чи неукладеність правочину. Загальним наслідком недодержання вимоги закону про письмову форму правочину є обмеження доказів, які допускається наводити в разі заперечення однією зі сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин. Допустимими є письмові докази, засоби аудіо-, відеозапису та інші докази. Недопустимими є свідчення свідків.
Отже, такі ж докази є допустимими й у випадку спору про недійсність правочину, щодо якого не додержано письмову форму (або текст документа не надано сторонами). Ураховуючи, що при фіктивному правочині майно не переміщається, а кошти не передаються, для вирішення питання про те, чи було укладено правочин, слід у повному обсязі дослідити всі докази, які відображають волю сторін, пов'язану з правочином.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів врегульовано положеннями Податкового кодексу України.
Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарську діяльність визначено як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Згідно з пунктом 201.1 статті 201, пунктом 187.1 статті 187 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Відповідно до пункту 201.7 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
Пунктом 201.10 статті 201 цього Кодексу визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, тобто спричиняють правові наслідки.
Аналіз наведених норм свідчить, що підставою для виникнення в платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.
Встановлюючи правило щодо обов'язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником податку на додану вартість при визначенні податкових зобов'язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.
Тому податкова накладна, виписана однією стороною в договорі на постачання послуг на користь другої сторони, може бути доказом правочину з огляду на те, що така поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Вказане узгоджується з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 910/23097/17.
Також суд зазначає, що Верховний Суд у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 03.06.2022 у справі № 922/2115/19, вказав, що, оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі, господарські суди повинні враховувати фактичні дії як постачальника так і покупця щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару. Якщо сторона заперечує факт передачі товару за договором поставки за податковими накладними, але одночасно реєструє податкові накладні на придбання товарів від постачальника та формує як покупець податковий кредит за фактом поставки товару на підставі спірних видаткових накладних, і жодним чином не пояснює свої дії та правову підставу виникнення в платника права на податковий кредит з ПДВ за цими накладними, то така поведінка сторони не є добросовісною та розумною. У такому випадку дії сторони з реєстрації податкових накладних засвідчують волю до настання відповідних правових наслідків, тому податкова накладна, виписана однією стороною в договорі (постачальником) на постачання послуг на користь другої сторони (покупця), може бути допустимим доказом факту прийняття товару від контрагента на визначену суму, якщо покупець вчинив юридично значимі дії, зокрема, відобразив податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом.
Таким чином, враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що позивачем доведено факт оренди відповідачем нежитлового приміщення та заборгованості у розмірі 40 000,00 грн, а відповідачем, в свою чергу, не спростовано належними та допустимими доказами твердження позивача.
Отже, суд вказує, що відповідач зобов'язання зі сплати орендної плати не виконав, у зв'язку з чим утворилася заборгованість по сплаті орендної плати у розмірі 40 000,00 грн.
За змістом ч. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України, плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно до п. 4.5. договору, орендна плата за користування приміщенням вноситься орендарем в наступному порядку: перший платіж у розмірі місячної орендної плати вноситься до протягом десяти - денного терміну від дати підписання акту здачі-приймання орендованого приміщення, передбаченого п.2.1 цього договору; наступні платежі вносяться один раз кожний поточний місяць не пізніше 5 числа.
Приймаючи до уваги умови укладеного сторонами договору, суд приходить до висновку, що строк виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань є таким, що настав.
09.02.2023 позивачем на адресу відповідача направлено вимогу № 09-02/2023/1 про сплату заборгованості, однак відповідь на вказану вимогу відповідач не надав.
Позивач за прострочення строків оплати орендних платежів, нарахував та просить стягнути з відповідача 1 600,00 грн інфляційних втрат та 2 972,05 грн трьох процентів річних.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Здійснивши перерахунок трьох процентів річних та інфляційних втрат, з урахуванням умов договору, прострочення відповідачем сплати грошового зобов'язання та порядку розрахунків погодженого сторонами, господарський суд дійшов до висновку, що позовні вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат підлягають задоволенню частково, оскільки позивачем невірно вказано початок строку невиконання зобов'язання, у розмірі 1 600,00 грн інфляційних втрат та 2 972,05 грн трьох процентів річних, відповідно за визначений позивачем період.
Також позивачем за прострочення строків оплати нараховано 20 000,00 грн неустойки.
Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Сторони у п. 6.2. договору передбачили, що у разі невнесення орендної плати у строки, встановлені в п.4.5 цього договору орендар сплачує орендодавцю неустойку в розмірі 10,00% від суми невнесеного платежу за кожний місяць прострочення, але не більше 50,00% від суми платежу.
Таким чином, при укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов'язання щодо оплати орендних платежів та платежів вказаних у п. 6.2. договору.
Дослідивши та перевіривши наданий позивачем розрахунки суми пені, господарський суд дійшов висновку, що він є обґрунтованим, а тому вимоги про стягнення з відповідача 20 000,00 грн неустойки підлягають задоволенню.
Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України прокладаються на відповідача.
Враховуючи зібрані докази по справі, пояснення представників сторін та керуючись статтями 129, 232, 236-241 Господарського процесуального кодексу України
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро група" (03150, м. Київ, вул. Василя Тютюнника, 58/1, кв. 16, ідентифікаційний код 42335869) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Евервелле Україна" (35603, Рівненська обл., м. Дубно, вул. Свободи, буд. 2, ідентифікаційний код 43020360) 40 000 (сорок тисяч) грн 00 коп. основної заборгованості, 20 000 (двадцять тисяч) грн 00 коп. неустойки, 2 972 (дві тисячі дев'ятсот сімдесят дві) грн 05 коп. трьох відсотків річних, 1 600 (одна тисяча шістсот) грн 00 коп. інфляційних втрат та 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп. судового збору.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.В. Мандриченко