Рішення від 15.11.2023 по справі 904/4930/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.11.2023м. ДніпроСправа № 904/4930/23

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,

за участю секретаря судового засідання Стойчан В.В.

та представників:

від прокуратури: Дрозач К.О.;

від позивача-1: ОСОБА_1

від позивача-2: не з'явився;

від відповідача: не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження справу

за позовом Заступника керівника Тернопільської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону АДРЕСА_2 в інтересах держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_5 та в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 АДРЕСА_2

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг" (м. Дніпро)

про визнання недійсними пунктів договорів в частині включення до них суми ПДВ та стягнення безпідставно отриманих коштів у загальному розмірі 143 516 грн. 02 копункту

Ю.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник керівника Тернопільської спеціалізованої прокуратури звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі - позивач-1) та в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - позивач-2), в якій просить суд:

- визнати недійсним пункт 3.2. договору поставки № БСКЧ-133-777 від 04.07.2022, укладеного між ІНФОРМАЦІЯ_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг", в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість в сумі 12 678 грн. 50 коп.;

- визнати недійсним пункт 3.2. договору поставки № БСКЧ-133-790 від 21.07.2022, укладеного між ІНФОРМАЦІЯ_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг", в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість в сумі 65 417 грн. 29 коп.;

- визнати недійсним пункт 3.2. договору поставки № БСКЧ-133-2338 від 16.09.2022, укладеного між ІНФОРМАЦІЯ_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг", в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість в сумі 65 420 грн. 23 коп.;

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг" на користь ІНФОРМАЦІЯ_2 143 516 грн. 02 копункту безпідставно отриманих коштів.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним:

- у період дії воєнного стану, 04.07.2022 між ІНФОРМАЦІЯ_2 та ТОВ "Лівайн Торг" укладено договір поставки № БСКЧ-133-777, за умовами якого постачальник зобов'язується передати покупцю у власність товари. Згідно з пунктом 3.2 договору загальна сума договору складає 193 800 грн. 00 коп., у тому числі ПДВ на суму 12 678 грн. 50 коп. Пунктом 1.2 договору визначено найменування товару: дизельне пальне. На виконання договору поставки від 04.07.2022 № БСКЧ-133-777, відповідно до платіжного доручення від 06.07.2022 № 1177, ІНФОРМАЦІЯ_2 на рахунок ТОВ "Лівайн Торг" сплачено 193 800 грн. 00 коп., у тому числі ПДВ 12 678 грн. 50 коп.;

- 21.07.2022 між ІНФОРМАЦІЯ_2 та ТОВ "Лівайн Торг" укладено договір поставки № БСКЧ-133-790, за умовами якого постачальник зобов'язується передати покупцю у власність товари. Згідно з пунктом 3.2 договору загальна сума договору складає 999 950 грн. 00 коп., у тому числі ПДВ 65 417 грн. 29 коп. Пунктом 1.2 договору визначено найменування товару: бензин А-92, бензин А-95, бензин А-95 Energy, дизельне пальне, газ. На виконання умов договору поставки від 21.07.2022 № БСКЧ-133-790, відповідно до платіжного доручення від 22.07.2022, № 1303, ІНФОРМАЦІЯ_2 на рахунок ТОВ "Лівайн Торг" сплачено 999 950 грн. 00 коп., у тому числі ПДВ 65 417 грн. 29 коп.;

- 16.09.2022 між ІНФОРМАЦІЯ_2 та ТОВ "Лівайн Торг" укладено договір поставки № БСК-133-2338, за умовами якого постачальник зобов'язується передати покупцю у власність товари. Згідно з пунктом 3.2 договору загальна сума договору складає 999 995 грн. 00 коп., у тому числі ПДВ. Пунктом 1.2 договору визначено найменування товару: бензин А-92 Energy, бензин А-95, бензин А-95 Energy, дизпаливо Energy, газ нафтовий. На виконання договору поставки від 16.09.2022 № БСК-133-2338, відповідно до платіжного доручення від 20.09.2022 № 1706, ІНФОРМАЦІЯ_2 на рахунок ТОВ "Лівайн Торг" сплачено 999 995 грн. 00 коп., у тому числі ПДВ 65 420 грн. 23 коп.;

- таким чином, на виконання договорів поставки від 04.07.2022 № БСКЧ-133-777, від 21.07.2022 № БСКЧ-133-790 та від 16.09.2022 № БСК-133-2338, ІНФОРМАЦІЯ_2 сплачено на рахунок ТОВ "Лівайн Торг" ПДВ у загальній сумі 143 516 грн. 02 коп. При цьому, з урахуванням поставки товару (бензину, дизпалива та газу) ТОВ "Лівайн Торг" та проведення розрахунків за нього ІНФОРМАЦІЯ_2, договір вважається таким, що повністю виконаний сторонами;

- водночас, пункт 1 та пункт 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 №178 "Про деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану" (далі - Постанова № 178) встановлено, що до припинення чи скасування воєнного стану операції (з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з'єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою. Ця постанова набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24.02.2022. Постановою № 178 визначено, що її прийняття обумовлене виконанням мобілізаційних завдань в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02. 2022 № 64 "Про введення воєнного стану в Україні";

- у зв'язку з відкритою військовою агресією Російської Федерації проти України, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022 на території України з 24.02.2022 на 30 діб введено воєнний стан, який відповідно до Указів Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" № 133/2022 від 14.03.2022, № 259/2022 від 18.04.2022, № 341/2022 від 17.05.2022, № 573/2022 від 12.08.2022, № 757/2022 від 07.11.2022 та № 58/2023 від 06.02.2023 неодноразово продовжувався, зокрема, востаннє Указом Президента України № 254/2023 від 01.05.2023 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 20.05.2023 строком на 90 діб. Поряд з цим, відповідно до підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України за нульовою ставкою

оподатковуються операції для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством;

- у контексті вищенаведених правових норм фактичне постачання товару за договорами поставки від 04.07.2022 № БСКЧ-133-777, від 21.07.2022, № БСКЧ-133-790 та від 16.09.2022 № БСК-133-2338 ТОВ "Лівайн Торг" здійснене після набрання чинності Постановою № 178. Вказане підтверджується видатковими накладними від 04.07.2022 № 0133/0003305, від 22.07.2022 № 0133/0003411, від 16.09.2022 № 0133/0003864, а також платіжними дорученнями від 06.07.2022 № 1177, від 22.07.2022 № 1303, від 20.09.2022 № 1706;

- отже, включення до вартості закупівлі пального згідно з договорами поставки від 04.07.2022 № БСКЧ-133-777, від 21.07.2022 № БСКЧ-133-790 та від 16.09.2022 № БСК-133-2338 податку на додану вартість в загальній сумі 143 516 грн. 02 коп. та подальша його сплата постачальнику не відповідає вимогам підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України та Постанові № 178;

- недотримання при укладенні договорів поставки від 04.07.2022 № БСКЧ-Ш-777, від 21.07.2022 № БСКЧ-133-790 та від 16.09.2022 № БСК-133-2338 вимог податкового законодавства, зумовлює наявність підстав для визнання таких договорів недійсними в частині включення податку на додану вартість до загальної ціни договору та, відповідно, підстав для визнання недійсними пунктів 3.2 вказаних договорів поставки, укладених між ТОВ "Лівайн Торг" та ІНФОРМАЦІЯ_2, в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість;

- оскільки ТОВ "Лівайн Торг" отримано від ІНФОРМАЦІЯ_2 сплачений податок на додану вартість у складі ціни товарів в загальній сумі 143 516 грн. 02 коп., при тому, що відповідні товари не підлягали оподаткуванню, оскільки неповернення відповідачем на рахунок позивача зазначеної суми, перерахованої поза межами договірних платежів, має наслідком збагачення відповідача за рахунок позивача, що фінансується за рахунок коштів державного бюджету.

Також, у позовній заяві прокурором вказано про підстави звернення із вказаним позовом до суду, а саме: забезпечення національної безпеки українського суспільства є однією з найважливіших функцій держави, основні завдання із захисту суверенітету і територіальної цілісності якої покладаються на Збройні Сили України та інші військові формування. Водночас, успішні дії останніх безпосередньо залежать від рівня їх матеріального-технічного забезпечення. За таких обставин, протиправне отримання відповідачем бюджетних коштів, тривале їх неповернення, беззаперечно вказує на наявність порушень державних інтересів, що зобов'язує прокурора вчинити дії для їх захисту у судовому порядку. Адже указані кошти можна було б додатково використати для матеріально - технічного забезпечення, бойової готовності та боєздатності військових підрозділів Збройних Сил України, які виконують бойові завдання, та, як наслідок, для забезпечення національної безпеки України. Із врахуванням змісту статті 3 Закону України "Про Збройні Сили України", ІНФОРМАЦІЯ_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) є органом державної влади на місцях в системі Збройних Сил України, на який, крім іншого, покладено координацію та контроль за діяльністю підпорядкованих територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, контролюють дотримання ними вимог законодавства, виконання наказів і директив Верховного Головнокомандувача Збройних Сил, наказів і директив Міноборони, Міністра оборони, Головнокомандувача Збройних Сил, Генерального штабу Збройних Сил та інших органів військового управління. З метою вирішення питання щодо наявності підстав для представництва інтересів держави в особі Міністерства оборони України та ІНФОРМАЦІЯ_4 в суді, відповідно до частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" Тернопільською спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Західного регіону 25.04.2023 за № 30.56/02-189 вих-23 та № 30.56/02-190 вих-23 надіслано листи на адресу Міністерства оборони України та ІНФОРМАЦІЯ_4 з проханням надати інформацію про те, чи зверталися останні до суду із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг". Відповідно до листів ІНФОРМАЦІЯ_4 від 08.05.2023 № 3/5973 та від 02.06.2023 № 3/7381, Міністерство оборони України та ІНФОРМАЦІЯ_2 не зверталися до господарського суду з позовною заявою через обмеженість фінансування Також, Тернопільською спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Західного регіону перед пред'явленням вказаного позову здійснено моніторинг загальнодоступних інформаційних джерел ("Судова влада. Стан розгляду справ"), яким встановлено, що в судовому порядку відповідний спір не вирішується, провадження у такій справі судами не відкривалось. Прокурором розцінена така поведінка позивачів як нездійснення уповноваженими органами, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, захисту інтересів держави, причиною чого є воєнний стан та покладені у зв'язку з цим завдання щодо відсічі ворогу. А тому, така усвідомлена пасивна поведінка позивачів є достатніми підставами для звернення прокурора до суду для захисту інтересів держави.

Ухвалою суду від 18.09.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 03.10.2023.

У підготовче засідання 03.10.2023 з'явився прокурор та представник позивача-2, представники позивача-1 та відповідача у вказане засідання не з'явились, причини нез'явлення суду не повідомили, при цьому, останні повідомлені про день, час та місце підготовчого засідання належним чином, шляхом направлення на їх електронну адресу ухвали суду від 18.09.2023, на підтвердження чого до матеріалів справи долучено Довідки про доставку електронного листа, згідно з якими ухвала суду від 1809.2023 доставлена до електронної скриньки позивача-1 та відповідача - 18.09.2023 (а.с. 63-64).

У вказаному підготовчому засіданні судом було встановлено, що граничним строком для подання відзиву на позовну заяву є 04.10.2023, отже строк для подачі відзиву на позовну заяву для відповідача не закінчився.

Враховуючи вказане, ухвалою суду від 03.10.2023 підготовче засідання було відкладено до 17.10.2023.

Від позивача-1 за допомогою системи "Електронний суд" надійшло клопотання про зупинення провадження у справі (вх. суду № 52700/23 від 17.10.2023), в якому він просить суд зупинити провадження у справі до вирішення іншої справи № 320/20717/23 (за позовом Міністерства оборони України до Державної аудиторської служби про визнання протиправними дій та скасування вимоги) та набрання по справі № 320/20717/23 законної сили судовим рішенням.

В обґрунтування поданого клопотання позивач-1 зазначає про таке:

- вимоги щодо укладання договорів на виконання мобілізаційних завдань визначені постановою Кабінету Міністрів України від 05.12.2018 № 1043-0039 "Про затвердження мобілізаційних завдань (замовлень) на особливий період" (далі - Постанова КМУ № 1043-0039). Відповідно до зазначеної постанови визначено відповідних виконавців мобілізаційних завдань щодо постачання пально-мастильних матеріалів. Таким чином, операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил України обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою виключно з метою виконання мобілізаційних завдань;

- договори, які є предметом розгляду, не є договорами на виконання мобілізаційних завдань щодо постачання пально-мастильних матеріалів. Відповідно, застосування нульової ставки ПДВ до ціни на пально-мастильні матеріали за цими договорами не має правових підстав;

- Міністерством оборони України було подано до Київського окружного адміністративного суду позов щодо оскарження вимоги від 18.05.2023 Державної аудиторської служби України, яка полягала у вжитті заходів реагування, в тому числі з приводу надмірно сплаченого податку на додану вартість по договорах з постачання пально-мастильних матеріалів;

- Київський окружний адміністративний суд ухвалою від 02.08.2023 № 320/20717/23 передав зазначену адміністративну справу за підсудністю до Харківського окружного адміністративного суду; перше судове засідання призначене на 26.10.2023. Таким чином, питання правомірності застосування ставки ПДВ 20% при здійсненні Міністерством оборони України та підпорядкованими підрозділами закупівель під час дії воєнного стану вже є предметом розгляду та встановлення в рамках судової справи № 320/20717/23 за позовом Міністерства оборони України до Державної аудиторської служби про визнання протиправними дій та скасування вимоги. Зокрема в рамках такого спору встановлюється правомірність застосування ставки ПДВ 20% за договорами Міністерства оборони України та контрагентами.

У підготовче засідання 17.10.2023 з'явився представник позивача-1; прокурор, представники позивача-2 та відповідача у вказане засідання не з'явились, при цьому, останні повідомлені про день, час та місце підготовчого засідання належним чином, що вбачається:

- щодо прокуратури - з протоколу судового засідання від 03.10.2023, згідно з яким прокурор був присутнім у попередньому судовому засіданні, що відображено у протоколі судового засідання від 03.10.2023 (а.с. 70), а також повідомленні про відкладення розгляду справи (а.с. 74);

- щодо позивача-2 - з протоколу судового засідання від 03.10.2023, згідно з яким представник позивача-2 був присутнім у попередньому судовому засіданні, що відображено у протоколі судового засідання від 03.10.2023 (а.с. 70), а також у повідомленні про відкладення розгляду справи (а.с. 74);

- щодо відповідача - з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 4930022581610, відповідно до якого ухвала суду від 03.10.2023 була отримана відповідачем - 12.10.2023 (а.с. 77).

У вказаному засіданні судом було відзначено, що розгляд клопотання позивача-1 про зупинення розгляду справи судом відкладається до наступного судового засідання, з метою надання часу всім учасникам справи для ознайомлення із вказаним клопотанням та висловлення правової позиції щодо порушеного у ньому питанні.

Враховуючи вказане, ухвалою суду від 17.10.2023 підготовче засідання було відкладено на 07.11.2023.

Від позивача-2 надійшли пояснення до позовної заяви (вх. суду № 52945/23 від 17.10.2023), в яких він вказує про таке:

- фактичне постачання товару за договорами поставки № БСКЧ-133-777 від 04.07.2022, № БСКЧ-133-790 від 21.07.2022 та № БСК-133-2338 від 16.09.2022 ТОВ "Лівайн Торг" здійснене після набрання чинності Постановою № 178. Вказане підтверджується видатковими накладними № 0133/0003305 від 04.07.2022, № 0133/0003411 від 22.07.2022, №0133/0003864 від 16.09.2022, а також платіжними дорученнями № 1177 від 06.07.2022, №1303 від 22.07.2022, № 1706 від 20.09.2022. Отже, включення до вартості закупівлі пального згідно з договорами поставки № БСКЧ-133-777 від 04.07.2022, № БСКЧ-133-790 від 21.07.2022 та № БСК-133-2338 від 16.09.2022 податку на додану вартість в загальній сумі 143 516 грн. 02 коп. та подальша його сплата постачальнику не відповідає вимогам підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України та Постанові № 178;

- недотримання при укладенні договорів поставки № БСКЧ-133-777 від 04.07.2022, №БСКЧ-133-790 від 21.07.2022 та № БСК-133-2338 від 16.09.2022 вимог податкового законодавства зумовлює наявність підстав для визнання таких договорів недійсними в частині включення податку на додану вартість до загальної ціни договору та, відповідно, підстав для визнання недійсними пунктів 3.2 вказаних договорів поставки, укладених між ТОВ "Лівайн Торг" та ІНФОРМАЦІЯ_2, в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість;

- оскільки ТОВ "Лівайн Торг" отримало від ІНФОРМАЦІЯ_2 сплачений податок на додану вартість у складі ціни товарів у загальній сумі 143 516 грн. 02 коп., при тому, що відповідні товари не підлягали оподаткуванню, відповідно неповернення відповідачем на рахунок позивача зазначеної суми, перерахованої поза межами договірних платежів, має наслідком збагачення відповідача за рахунок позивача, що фінансується за рахунок коштів державного бюджету. Обставини, вказані у позовній заяві, підтверджуються належним чином завіреними копіями договорів поставки № БСКЧ-133-777 від 04.07.2022, № БСКЧ-133-790 від 21.07.2022 та №БСК-133-2338 від 16.09.2022, та видатковими накладними № 0133/0003305 від 04.07.2022, № 0133/0003411 від 22.07.2022, № 0133/0003864 від 16.09.2022, а також платіжними дорученнями № 1177 від 06.07.2022, № 1303 від 22.07.2022, № 1706 від 20.09.2022.

Від прокуратури за допомогою системи "Електронний суд" надійшли заперечення на клопотання Міністерства оборони України про зупинення провадження у справі (вх. суду № 54355/23 від 25.10.2023), в яких прокурор просить суд у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі відмовити у повному обсязі, посилаючись на таке:

- матеріали справи не містять доказів існування об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення справи № 320/20717/23;

- в межах справи № 320/20717/23 розглядається позовна заява Міністертсва оборони України до Державної аудиторської служби України про визнання протиправними дій та скасування пунктів вимоги. Проте відсутні докази того, що спірна вимога Державної аудиторської служби України стосується тих порушень, з приводу яких заступником керівника Тернопільської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону пред'явлено позов, та що її прийнято відповідачем у справі № 320/20717/23 за результатами заходу державного фінансового контролю, під час якого виявлено та зафіксовано обставини надмірної сплати ПДВ на користь ТОВ "Лівайн Торг" за оспорюваними в частині в справі №904/4930/23 договорами. У свою чергу, можлива наявність у таких доказах відомостей, які становлять державну таємницю, не є встановленою статтею 75 Господарського процесуального кодексу України підставою звільнення від доказування;

- навіть сама по собі взаємопов'язаність справи № 904/4930/23 зі справою №320/20717/23, у випадку доведення такого зв'язку належними та допустимими доказами, не свідчить про існування об'єктивної неможливості господарським судом самостійно встановити обставини справи № 904/4930/23. Так, у справі № 904/4930/23 предметом позову є визнання недійсними в частині господарських договорів, а також стягнення безпідставно отриманих коштів. Підставою такого позову є невідповідність оспорюваних положень господарських договорів вимогам підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України та постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану", а також обставини безпідставної сплати ПДВ у складі ціни товарів, операції з постачання яких звільнені від оподаткування таким податком. Отже, предметом доказування в цій справі є наявність або відсутність обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочину, а саме - так званої "вади змісту", а також наявність або відсутність підстав для сплати коштів як ПДВ. У свою чергу предметом позову в справі № 320/20717/23, як убачається з Єдиного державного реєстру судових рішень, є визнання протиправними дій органу державного фінансового контролю та скасування окремих пунктів його вимоги. Тому господарський суд у справі № 904/4930/23 має змогу і дискрецію самостійно встановити обставини, які мають значення для цієї справи, незалежно від тих обставин, які можуть бути встановлені судом у справі № 320/20717/23;

- зважаючи на наведену правову позицію, господарський суд у справі № 904/4930/23 наділений повноваженнями самостійно здійснити правову кваліфікацію спірних правовідносин, зокрема, шляхом вирішення питання застосовності чи незастосовності до них положень підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України та постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану". Тому факт вирішення адміністративним судом у справі № 320/20717/23 питання щодо правомірності застосування ПДВ до операцій із постачання пально-мастильних матеріалів згідно з контрактами, які було укладено Міністерством оборони України під час дії воєнного стану, в разі його доведення належними та допустимими доказами, не впливає на можливість правової кваліфікації господарським судом у справі № 904/4930/23 правовідносин між ІНФОРМАЦІЯ_2 і ТОВ "Лівайн Торг" та не є підставою для зупинення провадження в цій господарській справі;

- зміст нормативного положення, закріпленого в пункті 1 Постанови № 178, свідчить, що операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту, зокрема, Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з'єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються ПДВ за нульовою ставкою незалежно від того, чи здійснюються такі операції за договорами, укладеними на виконання мобілізаційних завдань (замовлень), чи на виконання інших господарських договорів. Ураховуючи зазначене, позиція Міністерства оборони України щодо позовної заяви заступника керівника Тернопільської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ґрунтується на помилковому ототожненні мети прийняття Постанови №178 з метою укладення господарських договорів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил України. Поряд з цим, відповідно до пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154 (далі - Положення № 154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. У відповідності до пункту 8 Положення № 154, завданнями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених обов'язків є в тому числі, виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, підготовка та проведення в особливий період мобілізації людських і транспортних ресурсів, здійснення інших заходів з питань оборони відповідно до законодавства. Відтак, із врахуванням змісту пункту 1 та пункту 8 Положення № 154, ІНФОРМАЦІЯ_2 є органом державної влади на місцях в системі Збройних Сил України, на який, крім іншого, покладено обов'язок виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, підготовка та проведення в особливий період мобілізації людських і транспортних ресурсів, здійснення інших заходів з питань оборони відповідно до законодавства.

Від позивача-2 за допомогою системи "Електронний суд" надійшла заява про розгляд справи без участі його представника (вх. суду № 56667/23 від 07.11.2023), в якій він просить суд провести підготовче засідання 07.11.2023 без участі представника позивача-2.

У підготовче засідання 07.11.2023 з'явилися прокурор та представник позивача-1; представники позивача-2 та відповідача у вказане засідання не з'явились, при цьому, судом була врахована заява позивача-2 про проведення підготовчого засідання без участі його представника, яка була задоволена судом; представник відповідача причин нез'явлення суду не повідомив, при цьому, відповідач був повідомлений про день, час та місце вказаного підготовчого засідання належним чином, шляхом направлення на його офіційну електронну адресу ухвали суду від 17.10.2023, на підтвердження чого до матеріалів справи долучено Довідку про доставку електронного листа, згідно з якою ухвалу суду від 17.10.2023 доставлено до електронної скриньки відповідача - 17.10.2023 (а.с. 93).

Слід також відзначити, що відповідач повідомлений про розгляд справи судом, та, зокрема, про день, час та місце підготовчого засідання належним чином, що вбачається також з:

- рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №4930022831927, з якого вбачається, що ухвала суду від 18.09.2023 була отримана відповідачем 26.09.2023 (а.с. 65);

- рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №4930022581610, з якого вбачається, що ухвала суду від 03.10.2023 була отримана відповідачем 12.10.2023 (а.с. 77);

- рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №4930022316976, з якого вбачається, що ухвала суду від 17.10.2023 була отримана відповідачем 26.10.2023 (а.с. 108).

У підготовчому засіданні 07.11.2023 судом було розглянуто клопотання позивача-1 про зупинення провадження у справі, за результатом чого ухвалою суду від 07.11.2023 судом було відмовлено у задоволенні клопотання позивача-1 про зупинення провадження у справі.

З приводу дотримання прав відповідача під час розгляду даної справи судом, а також щодо виконання завдання підготовчого провадження, слід зазначити також таке.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Статтею 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" визначено перелік відомостей, про юридичну особу, які вносяться до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Зокрема, передбачено, що до Єдиного державного реєстру вноситься інформація для здійснення зв'язку з юридичною особою: телефон, адреса електронної пошти (пункт 18 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань").

Частиною 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" встановлено, що якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Згідно з відомостями розділу "Інформація для здійснення зв'язку" Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань електронною поштою відповідача є ІНФОРМАЦІЯ_6 (а.с. 58).

Суд відзначає, що вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань електронна пошта відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_6 є офіційною електронною адресою відповідача у розумінні законодавства, в тому числі Господарського процесуального кодексу України.

Належних та допустимих доказів того, що вказана електронна адреса не є офіційною електронною адресою відповідача, або перестала працювати, відповідачем не надано.

Так, господарським судом було долучено до матеріалів справи Довідку про доставку електронного листа, якою підтверджується, що ухвала суду від 18.09.2023 була доставлена відповідачу на електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_6, яка зазначена у розділі "Інформація для здійснення зв'язку" Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, - 18.09.2023 (а.с.64).

За змістом частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи. Якщо судове рішення надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Враховуючи вказане, відповідач, з урахуванням положень частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, 18.09.2023 отримав ухвалу суду від 18.09.2023, що підтверджується Довідкою про доставку електронного листа на електронну пошту відповідача (а.с. 64).

Так, ухвалою суду від 18.09.2023, з урахуванням вимог частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

З огляду на викладені обставини справи, з урахуванням того, що ухвала суду від 18.09.2023 вважається врученою відповідачеві - 18.09.2023, граничним строком для подання відзиву на позовну заяву було 04.10.2023.

Судом також були враховані Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, на випадок направлення відповідачем відзиву на позовну заяву або клопотання до суду поштовим зв'язком.

Проте, станом на 07.11.2023 строк на подання відзиву на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг, закінчився.

Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.

Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Суд прийшов до висновку, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Відповідно до частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини 1 статті 177 Господарського процесуального кодексу України, завданнями підготовчого провадження є: остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; з'ясування заперечень проти позовних вимог; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; вирішення відводів; визначення порядку розгляду справи; вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.

У підготовчому засіданні 07.11.2023 прокурор та представник позивача-1 повідомили, що ними повідомлені суду всі обставини справи, які їм відомі; надані всі докази, на які вони посилаються; матеріали справи не містять нерозглянутих заяв чи клопотань, у зв'язку з чим прокурор та представник позивача-1 підтвердили доцільність закриття підготовчого провадження.

У підготовчому засіданні 07.11.2023 судом, відповідно до вимог статті 182 Господарського процесуального кодексу України, були здійснені всі дії, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.

Враховуючи вказане, ухвалою суду від 07.11.2023 підготовче провадження було закрито та призначено справу до судового розгляду по суті у судовому засіданні 15.11.2023.

У судове засідання 15.11.2023 з'явився прокурор та представник позивача-1, представники позивача-2 та відповідача у вказане засідання не з'явились.

При цьому, судом відзначено, що позивач-2 та відповідач були належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду справи, що підтверджується отриманням в їх електронних кабінетах ухвали суду від 07.11.2023, на підтвердження чого до матеріалів справи долучено Довідки про доставку електронного листа, згідно з якими ухвала суду від 07.11.2023 доставлена:

- до електронного кабінету позивача-2 - 07.11.2023 о 19:33 (а.с. 125);

- до електронного кабінету відповідача - 07.11.2023 о 19:30 (а.с.126).

Слід відзначити, що відповідно до частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Враховуючи вказане, в розумінні частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України ухвала суду від 07.11.2023 вважається врученою позивачу-2 та відповідачу 08.11.2023, отже завчасно.

Слід також відзначити, що учасники судового провадження, безвідносно до отримання/неотримання поштової кореспонденції, в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження, про що неодноразово наголошував Європейський суд з прав людини, зокрема, у рішенні від 03.04.2008 по справі "Пономарьов проти України", рішенні від 26.04.2007 по справі "Олександр Шевченко проти України", рішенні від 14.10.2003 по справі "Трух проти України".

Також, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

При цьому, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивачів на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Судом також відзначено, що у даному випадку підстави для відкладення розгляду справи чи оголошення перерви у судовому засіданні 15.11.2023, визначені статтями 202, 216 та 252 Господарського процесуального кодексу України, відсутні.

Враховуючи предмет та підстави позову у даній справи, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення, оскільки у відповідача було достатньо часу для подання як відзиву на позову заяву так і доказів погашення спірної заборгованості, у разі їх наявності, чого відповідачем зроблено не було, будь-яких заперечень чи відомостей щодо викладених у позовній заяві обставин відповідачем суду також не повідомлено.

У судовому засідання 15.11.2023 прокурор просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.

У судовому засідання 15.11.2023 представник позивача-1 заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил України обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою виключно з метою виконання мобілізаційних завдань. Договори, які є предметом розгляду, не є договорами на виконання мобілізаційних завдань щодо постачання паливно-мастильних матеріалів. Відповідно, застосування нульової ставки ПДВ до ціни на пально-мастильні матеріали за цими договорами не має правових підстав.

У судовому засіданні 15.11.2023 судом було оголошено зміст письмових пояснень позивача-2, в яких він зазначав про правомірність вимог прокурора.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

У судовому засіданні 15.11.2023 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення прокурора та представника позивача,

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у цій справі є обставини, пов'язані з наявністю правових підстав для визнання недійсними пунктів договорів та стягнення безпідставно набутих грошових коштів у заявленій до стягнення сумі.

Щодо наявності підстав для представництва інтересів держави в суді прокурором суд зазначає таке.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Такі випадки встановлено частиною 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Вказаною нормою передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

З зазначеної норми вбачається, що підстави для представництва прокурором інтересів держави в суді складаються з чотирьох елементів:

1) наявність інтересів держави у спірних відносинах;

2) порушення/загроза порушення зазначених інтересів;

3) наявність/відсутність компетентного суб'єкта владних повноважень, який має захищати зазначені інтереси держави;

4) нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави компетентним суб'єктом владних повноважень (у разі його наявності).

Статтею 53 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Крім того, Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява № 61517/00, пункт 27).

Водночас, Європейський Суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec (2012)11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам "Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції", прийнятій 19.09.2012 на 1151-му засіданні заступників міністрів ( далі у тексті Рекомендації), якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов'язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

У пункті 7 Рекомендацій передбачено, що ілюстрацією повноважень публічних обвинувачів у системі загального права є визнання або анулювання шлюбів, захист дітей або недієздатних осіб і реєстрацію або припинення діяльності асоціацій та фондів. Іншою групою повноважень публічних обвинувачів є правовий контроль публічної адміністрації та інших юридичних осіб під кутом зору відповідності їх діяльності закону. В цілому, ці повноваження покладені на публічного обвинувача з міркувань публічного інтересу та захисту прав людини і, як правило, здійснюється в суді.

З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).

Пунктами 4, 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 3-рп/99 визначено, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, а отже прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах і може здійснювати представництво в порядку, передбаченому процесуальним законом.

"Інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17).

Поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади, і який має передбачені законодавчим актом, тобто законом, повноваження на подання відповідного позову до суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.02.2019 у справі № 810/2763/17 дійшла висновку відповідно до якого, за загальним визначенням "публічним інтересом" є важливі для значної кількості фізичних і юридичних осіб потреби, які відповідно до законодавчо встановленої компетенції забезпечуються суб'єктами публічної адміністрації.

Слід зазначити про те, що "правильне застосування законодавства" незаперечно становить "суспільний інтерес" та в даному випадку зверненням до суду дотримано "справедливої рівноваги", висловлені також у рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Раймондо проти Італії" від 22.07.1994, "Філліпс проти Сполученого Королівства" від 05.07.2001, "Аркурі та інші проти Італії" від 05.07.2001, "Ріела та інші проти Італії" від 04.09.2001, "Ісмаїлов проти Російської Федерації" від 06.11.2008, "Спорронг і Льоннрот проти Швеціїї" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Серков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Тригубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014.

Аналіз частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

Нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, зокрема, включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17.

Верховний Суд звернув увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Відтак, представництво прокурором інтересів держави у суді: по-перше, може бути реалізовано у виключних випадках, зокрема у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; по-друге, прокурор у позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, зазначає орган, уповноважений державною здійснити відповідні функції у спірних правовідносинах; по-третє, прокурор повинен пересвідчитися, що відповідний державний орган не здійснює захисту інтересів держави (тобто, він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається), приміром, повідомити такий державний орган про виявлені порушення, а у разі не вчинення цим органом дій спрямованих на захист інтересів держави, представляти інтереси держави в суді відповідно до статті 23 Закону України "Про прокуратуру", навівши відповідне обґрунтування цього.

До інтересів держави безпосередньо належить дотримання вимог законодавства, що регулює питання управління та використання бюджетних коштів, а протиправне витрачання з бюджету коштів підриває матеріальну основу органів влади, а також держави вцілому.

Крім того, повномасштабне вторгнення Російської Федерації та введення в Україні правового режиму воєнного стану об'єктивно зумовило виникнення складної економічної ситуації, необхідності додаткового фінансування Збройних Сил України та інших військових формувань, що виконують завдання з безпосередньої відсічі ворогу.

У зв'язку з цим, захист інтересів держави у бюджетних правовідносинах, у тому числі при зайвому витрачанні чи заволодінні бюджетними коштами, є основним пріоритетом роботи усіх органів, у тому числі прокуратури, а порушення у цій сфері є неприпустимим в умовах сьогодення.

Забезпечення національної безпеки українського суспільства є однією з найважливіших функцій держави, основні завдання із захисту суверенітету і територіальної цілісності якої покладаються на Збройні Сили України та інші військові формування. Водночас, успішні дії останніх безпосередньо залежать від рівня їх матеріального-технічного забезпечення.

За таких обставин, протиправне отримання відповідачем бюджетних коштів, тривале їх неповернення, беззаперечно вказує на наявність порушень державних інтересів, що зобов'язує прокурора вчинити дії для їх захисту у судовому порядку. Адже указані кошти можна було б використати для матеріально-технічного забезпечення, бойової готовності та боєздатності військових підрозділів Державної спеціальної служби транспорту, які виконують бойові завдання, та, як наслідок, для забезпечення національної безпеки України.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 6.21,6.22 постанови від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, у пунктах 4.19,4.20 постанови від 26.02.2019 у справі № 915/478/18).

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що і в судовому процесі, зокрема у цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. пункт 35 постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18). Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

Статтею 324 Цивільного кодексу України визначено, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.

Відповідно до статті 326 Цивільного кодексу України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про Збройні Сили України" та Положення про Міністерство оборони України, затвердженого Указом Президента України від 26.11.2014 №671, Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сферах оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період.

Діючим законодавством на Міністерство оборони України, як на центральний орган виконавчої влади покладено державою функції щодо забезпечення Збройних Сил України необхідними матеріальними ресурсами та при необхідності представляти від імені держави у судах, інтересів останньої.

Таким чином, Міністерство оборони України, як центральний орган виконавчої влади, є суб'єктом владних повноважень, оскільки здійснює владні управлінські функції на основі законодавства.

Відповідно до пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Відтак, із врахуванням змісту статті 3 Закону України "Про Збройні Сили України", ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_3 ) є органом державної влади на місцях в системі Збройних Сил України, на який, крім іншого, покладено координацію та контроль за діяльністю підпорядкованих територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, контролюють дотримання ними вимог законодавства, виконання наказів і директив Верховного Головнокомандувача Збройних Сил, наказів і директив Міноборони, Міністра оборони, Головнокомандувача Збройних Сил, Генерального штабу Збройних Сил та інших органів військового управління.

Відповідно до пункту 16 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154, особовий склад територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також транспорт і матеріально - технічні засоби зазначених територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки утримуються за рахунок кошторису Міністерства оборони України.

Отже, витрати, які здійснюються ІНФОРМАЦІЯ_3 на утримання транспорту є витратами державного бюджету, які здійснюються за рахунок кошторису Міністерства оборони України.

Водночас, додержання всіма учасниками суспільних відносин принципу законності, який закріплено у статті 68 Конституції України, є обов'язковою умовою досягнення загальнонаціональної мети українського народу - побудови демократичної, соціальної, правової держави.

Таким чином, недобросовісні дії відповідача, які призвели до безпідставних перевитрат коштів державного бюджету, порушують не лише матеріальні інтереси держави, а і нематеріальні - порушені принципи законності та верховенства права, що закріплені Конституцією України, а також послаблюють обороноздатність країни в умовах воєнного етапу.

З метою вирішення питання щодо наявності підстав для представництва інтересів держави в особі Міністерства оборони України та ІНФОРМАЦІЯ_4 в суді, відповідно до частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" Тернопільською спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Західного регіону 25.04.2023 за № 30.56/02-189 вих-23 та № 30.56/02-190 вих-23 надіслано листи на адресу Міністерства оборони України та ІНФОРМАЦІЯ_4 з проханням надати інформацію про те, чи зверталися останні до суду із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг" (далі - ТОВ "Лівайн Торг").

Відповідно до листів ІНФОРМАЦІЯ_4 від 08.05.2023 № 3/5973 та від 02.06.2023 № 3/7381, Міністерство оборони України та ІНФОРМАЦІЯ_2 не зверталися до господарського суду із позовною заявою через обмеженість фінансування.

Також, прокурор зазначив, що Тернопільською спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Західного регіону перед пред'явленням вказаного позову здійснено моніторинг загальнодоступних інформаційних джерел ("Судова влада. Стан розгляду справ"), яким встановлено, що в судовому порядку відповідний спір не вирішується, провадження у такій справі судами не відкривалось.

Докази вчинення будь-яких дій на захист порушених інтересів держави вказаними особами відсутні; доказів іншого матеріали справи не містять.

Вказане свідчить про нездійснення суб'єктами владних повноважень заходів щодо захисту економічних інтересів держави, що проявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень. Вказане підтверджує наявність "виключного випадку" для звернення прокурора з даним позовом до суду з урахуванням положень статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Велика Палата Верховного Суду, розглянувши справу № 903/129/18 (постанова від 15.10.2019), зробила висновок про те, що незалежно від того, чи відповідають дійсності доводи про неможливість самостійно звернутись до суду з позовом через відсутність коштів для сплати судового збору, сам факт не звернення до суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси, свідчить про те, що орган неналежно виконує свої повноваження, у зв'язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини".

Більш того, на цей час Велика Палата Верховного Суду сформувала правовий висновок, згідно з яким бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк (постанова від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).

При цьому Велика Палата Верховного Суду відзначила, що звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

З огляду на викладене, у даному випадку наявні підстави для представництва інтересів держави Тернопільською спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Західного регіону.

Так, 28.06.2022 на виконання вимог частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокуратурою листом повідомлено відповідних суб'єктів владних повноважень про здійснення прокуратурою представництва держави в суді шляхом подання даної позовної заяви.

У зв'язку із вищезазначеним, в даному випадку представництво інтересів держави в суді здійснюється прокурором, який виконує субсидіарну роль, щоб ці інтереси не залишились незахищеними.

Зазначене повністю відповідає практиці Європейського суду з прав людини та узгоджується із правовими позиціями Верховного суду.

Зокрема, як вбачається з Огляду судової практики Європейського суду з прав людини, який опубліковано на сайті ЄСПЛ: "Роль прокурора при розгляді справ, що не відносяться до сфери кримінального права" - ЄСПЛ "никає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у провадженні по звичайних цивільних справах. Розглядаючи кожен випадок індивідуально, Суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципам статті 6 Конвенції про право на справедливий розгляд справи незалежним та неупередженим судом, дотримання змагальності процесу, рівноправності сторін, права на доступ до суду, принципу правової певності, внаслідок чого в окремих випадках, зокрема у справі "Менчинська проти Російської Федерації" 15.01.2009, Суд дійшов висновку, що за певних обставин (для захисту прав безпомічних груп населення (дітей, інвалідів), у випадках, коли таке порушення стосується інтересів великої кількості громадян або коли вимагається захистити інтереси держави, виступ прокурора на боці однієї з сторін може бути виправданим.

Позовні вимоги прокурора в інтересах держави у даній справ не порушують статтю 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод з огляду на наступне.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".

При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки "пропорційності", як і в питаннях наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

Звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання раціонального витрачання коштів державного бюджету на військові потреби, а отже порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод у даному спорі відсутнє.

Таким чином, господарський суд приходить до висновку, що прокурор при зверненні з даним позовом з дотриманням норм статті 53 Господарського процесуального кодексу України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру" визначив уповноважені органи державної влади та належним чином обґрунтував необхідність захисту інтересів держави у спірних правовідносинах внаслідок у тому числі бездіяльності позивачів.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з огляду на таке.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, у період дії воєнного стану, 04.07.2022 між ІНФОРМАЦІЯ_2 та ТОВ "Лівайн Торг" укладено договір поставки № БСКЧ-133-777, за умовами якого постачальник зобов'язується передати покупцю у власність товари.

Згідно з пунктом 3.2. договору загальна сума договору складає 193 800 грн. 00 коп., у тому числі ПДВ на суму 12 678 грн. 50 коп.

Пунктом 1.2. договору визначено найменування товару: дизельне пальне.

На виконання договору поставки від 04.07.2022 № БСКЧ-133-777, відповідно до платіжного доручення від 06.07.2022 № 1177, ІНФОРМАЦІЯ_2 на рахунок ТОВ "Лівайн Торг" сплачено 193 800 грн. 00 коп., у тому числі ПДВ 12 678 грн. 50 коп.

Крім того, 21.07.2022 між ІНФОРМАЦІЯ_2 та ТОВ "Лівайн Торг" укладено договір поставки № БСКЧ-133-790, за умовами якого постачальник зобов'язується передати покупцю у власність товари.

Згідно з пунктом 3.2. договору загальна сума договору складає 999 950 грн. 00 коп., у тому числі ПДВ 65 417 грн. 29 коп.

Пунктом 1.2. договору визначено найменування товару: бензин А-92, бензин А-95, бензин А-95 Energy, дизельне пальне, газ.

На виконання договору поставки від 21.07.2022 № БСКЧ-133-790, відповідно до платіжного доручення від 22.07.2022 № 1303, ІНФОРМАЦІЯ_2 на рахунок ТОВ "Лівайн Торг" сплачено 999 950 грн. 00 коп., у тому числі ПДВ 65 417 грн. 29 коп.

Також, 16.09.2022 між ІНФОРМАЦІЯ_2 та ТОВ "Лівайн Торг" укладено договір поставки № БСК-133-2338, за умовами якого постачальник зобов'язується передати покупцю у власність товари.

Згідно з пунктом 3.2. договору загальна сума договору складає 999 995 грн. 00 коп., у тому числі ПДВ.

Пунктом 1.2. договору визначено найменування товару: бензин А-92 Energy, бензин А-95, бензин А-95 Energy, дизпаливо Energy, газ нафтовий.

На виконання договору поставки від 16.09.2022 № БСК-133-2338, відповідно до платіжного доручення від 20.09.2022 № 1706, ІНФОРМАЦІЯ_2 на рахунок ТОВ "Лівайн Торг" сплачено 999 995 грн. 00 коп., у тому числі ПДВ 65 420 грн. 23 коп.

Таким чином, на виконання договорів поставки від 04.07.2022 № БСКЧ-133-777, від 21.07.2022 № БСКЧ-133-790 та від 16.09.2022 № БСК-133-2338, ІНФОРМАЦІЯ_2 сплачено на рахунок ТОВ "Лівайн Торг" ПДВ в загальній сумі 143 516 грн. 02 коп.

При цьому, з урахуванням поставки товару (бензину, дизпалива та газу) ТОВ "Лівайн Торг" та проведення розрахунків за нього ІНФОРМАЦІЯ_2, договір вважається таким, що повністю виконаний сторонами.

Водночас, пунктом 1 та пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178 "Про деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану" (далі - Постанова № 178) встановлено, що до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з'єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою. Ця постанова набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24.02.2022.

Постановою № 178 визначено, що її прийняття обумовлене виконанням мобілізаційних завдань в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02. 2022 № 64 "Про введення воєнного стану в Україні".

У зв'язку з відкритою військовою агресією Російської Федерації проти України, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022 на території України з 24.02.2022 на 30 діб введено воєнний стан, який відповідно до Указів Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" № 133/2022 від 14.03.2022, № 259/2022 від 18.04.2022, № 341/2022 від 17.05.2022, № 573/2022 від 12.08.2022, № 757/2022 від 07.11.2022 та № 58/2023 від 06.02.2023 року неодноразово продовжувався, зокрема, востаннє Указом Президента України № 254/2023 від 01.05.2023 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 20.05.2023 строком на 90 діб.

Поряд з цим, відповідно до підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України за нульовою ставкою оподатковуються операції для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.

У контексті вищенаведених правових норм слід зазначити, що фактичне постачання товару за договорами поставки від 04.07.2022 № БСКЧ-133-777, від 21.07.2022 № БСКЧ-133-790 та від 16.09.2022 № БСК-133-2338 ТОВ "Лівайн Торг" здійснене після набрання чинності Постановою № 178.

Вказане підтверджується видатковими накладними від 04.07.2022 № 0133/0003305, від 22.07.2022 № 0133/0003411, від 16.09.2022 № 0133/0003864, а також платіжними дорученнями від 06.07.2022 № 1177, від 22.07.2022 № 1303, від 20.09.2022 № 1706.

Отже, включення до вартості закупівлі пального згідно з договорами поставки від 04.07.2022 № БСКЧ-133-777, від 21.07.2022 № БСКЧ-133-790 та від 16.09.2022 № БСК-133-2338 податку на додану вартість в загальній сумі 143 516 грн. 02 коп. та подальша його сплата постачальнику не відповідає вимогам підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України та Постанові № 178.

Щодо недійсності правочинів в частині пунктів 3.2. договорів поставки від 04.07.2022 № БСКЧ-133-777, від 21.07.2022 № БСКЧ-133-790 та від 16.09.2022 № БСК-133-2338 слід зазначити наступне.

У частині 1 статті 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів осіб, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписами частин першої і третьої статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становить умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (частина п'ята статті 180 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" вільні ціни встановлюються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

Отже, сторони на договірних засадах передбачають формування ціни за договором.

У підпункті 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що ПДВ - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

За змістом підпунктів а і б пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів / послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 Податкового кодексу України.

За своєю правовою сутністю ПДВ є часткою новоствореної вартості та сплачується покупцем (замовником послуг).

Відповідно до частини 1 статті 1 Податкового кодексу України податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно із підпунктом "г" підпункту 195.1.2 статті 195 Розділу V Податкового кодексу України за нульовою ставкою оподатковуються операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про оборону України" у разі збройної агресії проти України органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії.

Так, маючи на меті спростити порядок та сприяти оперативному матеріальному забезпеченню військових формувань, 02.03.2022 прийнято постанову Кабінету Міністрів України "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану" № 178.

Відповідно до пунктів 1, 2 вищевказаної постанови, до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з'єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою. Ця постанова набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24.02.2022.

Згідно з пунктом 4 статті 5 постанови Кабінету міністрів України "Про затвердження положення про Міністерство оборони України" Міноборони з метою організації своєї діяльності: забезпечує ефективне і цільове використання бюджетних коштів і матеріальних ресурсів, в тому числі тих, що передбачені для реалізації проектів, виконання програм, зокрема міжнародних; здійснення в межах повноважень, передбачених законом, контролю за їх використанням та усунення недоліків і порушень, виявлених органами державного фінансового контролю та правоохоронними органами.

У відповідності до пункту 3 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя підпорядковуються оперативному командуванню, в зоні відповідальності якого вони перебувають згідно з військово-адміністративним поділом території України. Безпосереднє керівництво територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки і контроль за їх діяльністю здійснюють відповідні оперативні командування, а загальне - Командування Сухопутних військ Збройних Сил, яке узгоджує основні питання діяльності територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки з відповідними структурними підрозділами Генерального штабу Збройних Сил та Міноборони.

За таких обставин, недотримання при укладенні договорів поставки від 04.07.2022 №БСКЧ-133-777, від 21.07.2022 № БСКЧ-133-790 та від 16.09.2022 № БСК-133-2338 вимог податкового законодавства, зумовлює наявність підстав для визнання таких договорів недійсними в частині включення податку на додану вартість до загальної ціни договору та, відповідно, підстав для визнання недійсними пунктів 3.2 вказаних договорів поставки, укладених між ТОВ "Лівайн Торг" та ІНФОРМАЦІЯ_2, в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 217 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Разом з цим, у застосуванні наведених положень статей Цивільного кодексу України слід враховувати, що умова договору, щодо якої ставиться вимога про визнання її недійсною, не може бути істотною умовою договору, оскільки в такому випадку правочин має бути визнаний недійсним в цілому (правовий висновок Верховного Суду викладено у постанові від 12.03.2018 зі справи № 910/22319/16).

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином, приписи статті 217 Цивільного кодексу України регулюють питання щодо правової долі правочину, що має дефекти окремих його частин.

При цьому закону може суперечити лише певна частина умов правочину, а інша - йому відповідати. Отже, за таких обставин не завжди доцільно визнавати правочин недійсним у цілому. Не призводить недійсність окремої частини правочину до недійсності інших його частин. Тому законодавець не встановлює недійсності правочину через недійсність окремої його частини, але лише за умови, якщо є підстави вважати, що правочин міг би бути вчинений без включення до нього цієї недійсної частини.

Зокрема, у випадку, що розглядається, можна припустити наявність (існування) договорів поставки від 04.07.2022 № БСКЧ-133-777, від 21.07.2022 № БСКЧ-133-790 та від 16.09.2022 № БСК-133-2338 і без включення до нього умови щодо необхідності сплати ПДВ.

Хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку. Вказаний правовий висновок викладено у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20.

Так, Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20 відступив від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 08.04.2021 у справи № 922/2439/20 щодо неможливості визнання недійсним частини договору стосовно визначення ПДВ (з посиланням на те, що включення в оплату ПДВ містить ціну розрахункової одиниці вартості товару, тобто є істотною умовою договору).

Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20, договір може бути визнаний недійсним в частині включення суми ПДВ до вартості товару.

Зокрема, зміст оспорюваного правочину в цій частині суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, що в силу вимог частини 1 статті 203, частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання договору недійсним у цій частині.

Згідно з правовим висновком Верховного Суду, що викладений у пункті 37 постанови від 01.06.2021 у справі № 916/2478/20, якщо сторона зобов'язання набула кошти (суму ПДВ) за рахунок іншої сторони не в порядку виконання договірного зобов'язання, що виключає застосування до правовідносин сторін норм зобов'язального права, а поза підставами, передбаченими договором, внаслідок їх перерахування на рахунок відповідача понад вартість товару, який було поставлено, то такі кошти набуто на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 1212 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Загальна умова частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Для виникнення зобов'язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв'язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов'язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувача), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, передбачених нормами статті 11 Цивільного кодексу України.

Зокрема, набуття відповідачем як однією зі сторін зобов'язання коштів за рахунок іншої сторони не в порядку виконання договірного зобов'язання, а поза підставами, передбаченими договором, внаслідок перерахування на рахунок відповідача понад вартість товару, який було поставлено, виключає застосування до правовідносин сторін норм зобов'язального права, а є підставою для застосування положень статті 1212 Цивільного кодексу України.

Як було зазначено вище, Постанова КМУ № 178 набрала чинності з дня її опублікування і застосовувалась з 24.02.2022.

Так, однією із основоположних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України). Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Принцип добросовісності - це загально правовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб'єктів при виконанні своїх юридичних обов'язків і здійсненні своїх суб'єктивних прав.

Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.

Водночас, відповідач не повернув та не вжив жодних дій щодо повернення безпідставно набутих коштів у розмірі 143 516 грн. 02 коп. При цьому, наведені вище обставини та докази свідчать про те, що ПДВ до ціни спірних договорів включено в порушення вимог діючого законодавства, що вказує на недобросовісність останнього, як учасника господарських відносин.

Фактично відповідач порушив основоположні засади цивільного законодавства, якими є справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України).

Таким чином, відповідач отримав від позивача-2 суму ПДВ, попри те, що відповідний товар оподатковувався за нульовою ставкою, та наявні правові підстави для стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів в сумі 143 516 грн. 02 коп., оскільки неповернення відповідачем ІНФОРМАЦІЯ_2 зазначеної суми, перерахованої поза межами договірних платежів, має наслідком збагачення відповідача за рахунок позивача-2 поза підставою, передбаченою законом. Аналогічної правової позиції (за змістом) дотримується Верховний Суд у постанові від 10.02.2022 у справі № 916/707/21.

Враховуючи вказане, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача-2 143 516 грн. 02 коп. безпідставно набутих грошових коштів є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги прокурора підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача; стягненню з відповідача на користь прокуратури підлягають 10 736 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Заступника керівника Тернопільської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та в особі ІНФОРМАЦІЯ_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг" про визнання недійсними пунктів договорів в частині включення до них суми ПДВ та стягнення безпідставно отриманих коштів у загальному розмірі 143 516 грн. 02 коп. - задовольнити у повному обсязі.

Визнати недійсним пункт 3.2. договору поставки № БСКЧ-133-777 від 04.07.2022, укладеного між ІНФОРМАЦІЯ_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг" (ідентифікаційний код 41449359), в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість в сумі 12 678 грн. 50 коп.

Визнати недійсним пункт 3.2. договору поставки № БСКЧ-133-790 від 21.07.2022, укладеного між ІНФОРМАЦІЯ_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг" (ідентифікаційний код 41449359), в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість в сумі 65 417 грн. 29 коп.

Визнати недійсним пункт 3.2. договору поставки № БСКЧ-133-2338 від 16.09.2022, укладеного між ІНФОРМАЦІЯ_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг" (ідентифікаційний код 41449359), в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість в сумі 65 420 грн. 23 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг" (вулиця Мандриківська, будинок 47, офіс 503, м. Дніпро, 49000; ідентифікаційний код 41449359) на користь ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) 143 516 грн. 02 коп. - безпідставно набутих грошових коштів.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг" (вулиця Мандриківська, будинок 47, офіс 503, м. Дніпро, 49000; ідентифікаційний код 41449359) на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону (вулиця Клепарівська, будинок 20, м. Львів, 79007; ідентифікаційний код 38326057) 10 736 грн. 00 коп. - витрат по сплаті судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений та підписаний 15.11.2023.

Суддя Ю.В. Фещенко

Попередній документ

114921952

Наступний документ

114921954

Інформація про рішення:

№ рішення:	114921953
№ справи:	904/4930/23
Дата рішення:	15.11.2023
Дата публікації:	20.11.2023
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Господарський суд Дніпропетровської області
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів; Невиконання або неналежне виконання зобов’язань; купівлі-продажу; поставки товарів, робіт, послуг

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Розглянуто (15.11.2023)
Дата надходження:	11.09.2023

Розклад засідань:

Минулі засідання (6)

03.10.2023 12:50	Господарський суд Дніпропетровської області
17.10.2023 11:00	Господарський суд Дніпропетровської області
07.11.2023 10:30	Господарський суд Дніпропетровської області
15.11.2023 10:50	Господарський суд Дніпропетровської області
05.03.2024 11:30	Центральний апеляційний господарський суд
07.05.2024 12:00	Центральний апеляційний господарський суд

Запланованих засідань немає

Учасники справи:

головуючий суддя:

ДАРМІН МИХАЙЛО ОЛЕКСАНДРОВИЧ

суддя-доповідач:

ДАРМІН МИХАЙЛО ОЛЕКСАНДРОВИЧ

ФЕЩЕНКО ЮЛІЯ ВІТАЛІЇВНА

суддя-учасник колегії:

КОЩЕЄВ ІГОР МИХАЙЛОВИЧ

ЧУС ОКСАНА ВОЛОДИМИРІВНА