справа № 631/51/23
провадження № 1-кп/631/65/23
ВИРОК
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 листопада 2023 року селище міського типу Нова Водолага
Нововодолазький районний суд Харківської області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1
за участю
з боку сторони обвинувачення:
прокурора ОСОБА_2
з боку сторони захисту:
обвинуваченого ОСОБА_3
а також:
секретаря судового засідання ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 1 приміщення суду в селищі міського типу Нова Водолага Харківського району Харківської області в порядку дистанційного судового провадження в режимі відео конференції з ДЕРЖАВНОЮ УСТАНОВОЮ «ХОЛОДНОГІРСЬКА ВИПРАВНА КОЛОНІЯ (№ 18)» кримінальні провадження, внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 09 жовтня 2022 року під № 12022221160000790 та 05 січня 2023 року під № 12023221160000019, щодо обвинувачення:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
уродженця міста Мерефа Харківської області, громадянина України,
із середньою освітою, не одруженого, без утриманців,
офіційно не працевлаштованого, який зареєстрований за адресом:
АДРЕСА_1 ;
та фактично проживав до затримання за адресом:
АДРЕСА_2 ;
раніше судимий:
?23.10.2019 року Люботинським міським судом Харківської області за частиною 1 та 3 статті 185, із застосуванням приписів статей 75 і 76 Кримінального кодексу України, до 4 року позбавлення волі зі звільненням від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку в 3 роки;
?30.09.2022 року Нововодолазьким районним судом Харківської області за частиною 4 статті 185, із застосуванням приписів статі 71 Кримінального кодексу України, до 5 років 6 місяців позбавлення волі.;
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 185 Кримінального кодексу України, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_3 , будучи особою, яка раніше вчинила кримінальні правопорушення, передбачені частинами 1, 3 і 4 статті 185 Кримінального кодексу України, судимість за які не відбута, не знята та не погашена, в середині вересня 2022 року у вечірній час доби, більш точно дату та час як в ході проведення досудового розслідування, так і в суді встановити не виявилось за можливе, діючи в умовах воєнного стану, введеного по всій території України у зв'язку із військовою агресією Російської Федерації проти України згідно з Указом Президента № 64/2022 «Про введення воєнного стану», затвердженого Верховною Радою України 24.02.2022 року відповідно до пункту 31 частини 1 статті 85 Конституції України та статті 5 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», та проходячи повз вулиці Джерельна селища міського типу Нова Водолага Харківського району Харківської області, вирішив вчинити крадіжку приладів із гаражу, де він раніше неодноразово бував, який на праві власності належить ОСОБА_5 , розташований за адресою: АДРЕСА_3 ,- та в якому той зберігає своє майно. Реалізуючи свій раптово виниклий, злочинний, корисливий, умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна, приблизно о 23 години 00 хвилин того ж дня він прибув до вищезазначеного домоволодіння із гаражем, і, діючи з прямим умислом, з корисливого мотиву, з метою наживи, повторно, в умовах воєнного стану, впевнившись, що за його діями ніхто не спостерігає, скориставшись відсутністю поблизу гаражу власника та сторонніх осіб, близько 23 години 10 хвилин шляхом вільного доступу пройшов на територію домоволодіння, а потім через незачинені на замикаючі пристрої двері, проник до приміщення гаражу, звідки усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, переслідуючи при цьому корисливий мотив та мету незаконного збагачення, в умовах воєнного стану таємно викрав: зварювальний інвертор марки «ELITEX» модель «АИС 200», вартістю 1300,00 гривень; пуско-зарядний пристрій ВСР-15 м2, вартістю 2000 гривень; акумулятор марки «STАRTA», 12 V, напруга 12 B, до мотоциклу, вартістю 770,00 гривень та акумулятор марки «FORSE», 60А, до автомобіля, вартістю 1569,40 гривень. Після скоєного ОСОБА_3 з місця вчинення злочину зник з викраденим майном, яким в подальшому розпорядився на власний розсуд, заподіявши ОСОБА_6 матеріальний збиток на загальну суму 5639,40 гривень.
Продовжуючи свою злочинну діяльність, ОСОБА_3 , будучи особою, яка раніше вчинила кримінальні правопорушення, передбачені частинами 1, 3 і 4 статті 185 Кримінального кодексу України, судимість за які не відбута, не знята та не погашена, 08 жовтня 2022 року у вечірній час доби, більш точно часу як в ході проведення досудового розслідування, так і в суді встановити не виявилось за можливе, діючи в умовах воєнного стану, введеного по всій території України у зв'язку із військовою агресією Російської Федерації проти України згідно з Указом Президента № 64/2022 «Про введення воєнного стану», затвердженого Верховною Радою України 24.02.2022 року відповідно до пункту 31 частини 1 статті 85 Конституції України та статті 5 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», та проходячи повз вулиці Свободи селища міського типу Нова Водолага Харківського (раніше Нововодолазького) району Харківської області, помітив поблизу одного з домоволодінь автомобіль марки «ВАЗ 2101», державний номерний знак НОМЕР_1 , поблизу якого сторонніх осіб не було й вирішив вчинити крадіжку його акумулятора. Реалізуючи свій раптово виниклий, злочинний, корисливий, умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна, приблизно о 23 години 25 хвилин того ж дня, підійшовши до вище вказаного автомобілю, який належить на праві власності ОСОБА_7 та стояв поблизу домоволодіння АДРЕСА_4 , діючи з прямим умислом, з корисливого мотиву, з метою наживи, повторно, в умовах воєнного стану, впевнившись, що за його діями ніхто не спостерігає, скориставшись відсутністю поблизу автомобіля власника та сторонніх осіб, шляхом видавлювання вітрового скла, ОСОБА_3 опустив вікно, відчинив двері зі сторони водія, відчинив капот, після чого його підняв і, від'єднавши клеми, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, переслідуючи при цьому корисливий мотив та мету незаконного збагачення, в умовах воєнного стану, таємно викрав акумулятор «SPARK», вартістю 1300,00 гривень. Після скоєного він з місця вчинення злочину зник з викраденим майном, яким в подальшому розпорядився на власний розсуд, заподіявши ОСОБА_7 матеріальний збиток на вищевказану суму.
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 винним себе визнав повністю й пояснив, що дійсно раніше засуджений у 2022 році за вчинення крадіжок до позбавлення волі. Про те, що в країні йде війна із Росією та оголошений воєнний стан йому відомо. Однак, в середині вересня 2022 року у вечірній час доби, більш точно дату та час він не пам'ятає, проходив повз домоволодіння АДРЕСА_3 , в якому мешкає його знайомий ОСОБА_6 та на території подвір'я якого є гараж, де він неодноразово бував, й вирішив вчинити крадіжку з нього. Для цього він біля 23-х годин підійшов до домоволодіння, шляхом вільного доступу пройшов на його територію, а потім через незачинені на замок двері гаража проник всередину, звідки викрав зварювальний інвертор, пуско-зарядний пристрій акумулятор до мотоциклу та акумулятор до автомобіля. Потім з викраденим майном з місця вчинення злочину зник, розпорядившись ним на власний розсуд. В подальшому 08 жовтня 2022 року також у вечірній час доби, більш точного часу він не пам'ятає, проходячи повз вулиці Свободи селища міського типу Нова Водолага Харківського (раніше Нововодолазького) району Харківської області, помітив поблизу одного з домоволодінь автомобіль марки «ВАЗ 2101» і вирішив вчинити крадіжку його акумулятора. Пересвідчившись, що власника машини немає та за його діями ніхто не спостерігає, він підійшов до автомобіля, видавив вітрове скла, опустив вікно, відчинив двері зі сторони водія, відчинив капот, після чого його підняв, від'єднав клеми та викрав акумулятор. З викраденим з місця вчинення злочину зник, розпорядившись ним на власний розсуд. Зауважив, що не оспорює ані кількості, ані вартості викраденого, та вказав, що інших правопорушень не вчиняв, у тому, що сталося, щиро розкаявся.
Оцінюючи показання ОСОБА_3 , суд визнає їх послідовними, логічними, правдивими і достовірними, оскільки вони об'єктивно і доволі повно відображають фактичні обставини справи, пояснюють мотиви вчиненого, а також не викликають сумнівів щодо правильності розуміння ним змісту обставин інкримінованого йому кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції у цьому.
Крім того, підстав для сомообмови судом не виявлено.
Відтак, у зв'язку із безсумнівним та добровільним, тобто без будь-якого впливу із чиєї б то ні било сторони, визнанням у повному обсязі ОСОБА_3 своєї вини в інкримінованому йому органом досудового розслідування кримінальному правопорушенні (повідомленій підозрі), погодженні з кваліфікацією вчиненого ним діяння, підтвердженням ним їх фактичних обставин, відсутності жодних заперечень щодо них з боку сторони обвинувачення, усвідомленням і правильним розумінням, роз'ясненого судом положення частини 3 статті 349 Кримінального процесуального кодексу України про те, що у випадку визнання ними змісту даних фактичних обставин, сторони кримінального провадження будуть позбавлені права оскаржувати їх в апеляційному порядку, відсутністю їх заперечень проти визнання недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, суд, за згодою учасників судового провадження, а також визнавши покази обвинуваченого послідовними, логічними, а також такими, що не викликають сумнівів щодо правильності розуміння ним змісту обставин інкримінованого йому кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції у цьому, ухвалив дослідити докази, обмежившись показаннями обвинуваченого, документами, що характеризують його особу, а також тими, що впливають на доведеність обставин, які мають значення для кримінального провадження.
Так, з висновку експерта за результатами проведення судово-товарознавчої експертизи № 2822/22, складеного 13.10.2022 року судовим експертом ОСОБА_8 , попередженою під особистий короткий підпис про кримінальну відповідальність за статтями 384 і 385 Кримінального кодексу України, убачається, що ринкова вартість акумулятора «SPARK» 60 А/h, в корпусі чорного кольору, 6 СТ-60 VL3 (R), бувшого у використанні (з урахуванням зносу) станом на 09.10.2022 року становила 1300,00 гривень (т. 1 а. с. 244 - 247).
Також з висновку експерта за результатами проведення судово-товарознавчої експертизи № 314/23, складеного 19.01.2023 року судовим експертом ОСОБА_8 , попередженою під особистий короткий підпис про кримінальну відповідальність за статтями 384 і 385 Кримінального кодексу України, убачається, що ринкова вартість досліджуваних об'єктів, бувших у використанні (з урахуванням зносу) станом на 05.01.2023 року становила:
-зварювального інвертора марки «ELITEX» моделі «АИС 200» - 1300,00 гривень;
-пуско-зарядного пристрою ВСР-15 м2 - 2000 гривень;
-акумулятора марки «STАRTA», 12 V, ємністю 9 Аh, напруга 12 B - 770,00 гривень;
-акумулятора марки «FORSE», 60А, ємністю 60 Ah, пускова напруга A 600 min - 1569,40 гривень.
Загальна вартість об'єктів дослідження становила 5639,40 гривень (т. 2 а. с. 1 - 5).
Оцінюючи висновки експерта з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності й взаємозв'язку у сукупності з іншими дослідженими у судовому засіданні доказами, суд визнає їх вірними, мотивованим достатньо переконливо та таким, що не суперечать іншим доказам у справі, а тому суд кладе їх в основу судового рішення, що ухвалюється.
Відповідно до копії паспорта громадянина України з електронним носієм (№ НОМЕР_2 , виданого 06.12.2017 року органом № 6325), обвинувачений ОСОБА_3 є громадянином України, який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 у місті Мерефі Харківського району Харківської області (т. 2 а. с. 7 - 8).
Згідно з даними, наданими начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 підполковником ОСОБА_9 за вихідним № 304 від 17.10.2022 року, ОСОБА_3 , який проживає за адресом: АДРЕСА_2 ,- на обліку призовників у ІНФОРМАЦІЯ_4 не перебуває (т. 2 а. с. 9).
Листом головного лікаря КОМУНАЛЬНОГО НЕКОМЕРЦІЙНОГО ПІДПРИЄМСТВА «НОВОВОДОЛАЗЬКА ЦЕНТРАЛЬНА РАЙОННА ЛІКАРНЯ» НОВОВОДОЛАЗЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ ОСОБА_10 , зареєстрованим за вихідним № 772 від 12.10.2022 року, та довідками її відповідних лікарів № 141 і № 149 повідомлено, що обвинувачений не перебуває на диспансерному обліку ані у лікаря-нарколога, ані у лікаря-психіатра (т. 2 а. с. 10, 11, 12).
Відповідно до характеристики, наданої депутатом Нововодолазької селищної ради, підпис якої засвідчений секретарем ради та скріплений відбитком печатки, що зареєстрована за вихідним № 02-21/1445 від 13.10.2022 року, ОСОБА_3 за місцем мешкання за адресом: АДРЕСА_2 ,- характеризується позитивно, скарг на нього не надходило, компрометуючи матеріали відсутні (т. 2 а. с. 13).
Як убачається з довідки № 27 - 21102022/63210, за даними ОСК ГУНП України в Харківській області та ОСК МВС України станом на 24.10.2022 року ОСОБА_3 засуджений 23.10.2019 року Люботинським міським судом Харківської області за частинами 1 і 3 статті 185 Кримінального кодексу України, із застосуванням приписів статей 70, 75 і 76 цього ж кодексу, до 4 років позбавлення волі і встановленням випробування строком на 3 роки (т. 2 а. с. 14 зворот - 15).
З повідомлення старшого інспектора Харківського РС філії ДУ «ЦЕНТР ПРОБАЦІЇ» в Харківській області майора внутрішньої служби ОСОБА_11 , зареєстрованого за вихідним № 24/26/483-22 від 12.10.2022 року, ОСОБА_3 перебуває у них на обліку з 04.12.2019 року по час надання відомостей як засуджений за вироком Люботинського міського суду Харківської області від 23.10.2019 року до позбавлення волі строком на 4 роки зі звільненням від відбування покарання з випробуванням на строк 3 роки (т. 2 а. с. 16).
Вироком, ухваленим 30.09.2022 року Нововодолазьким районним судом Харківської області, ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 185 Кримінального кодексу України, із застосуванням приписів статті 71 цього ж кодексу остаточно призначено покарання у виді 5 років 6 місяців позбавлення волі (т. 2 а. с. 18 - 24).
З відповіді Начальника відділу по контролю за виконанням судових рішень ДЕРЖАВНОЇ УСТАНОВИ «ХАРКІВСЬКИЙ СЛІДЧИЙ ІЗОЛЯТОР» підполковника внутрішньої служби ОСОБА_12 , зареєстрованої за вихідним № 12/12-798/Гн від 24.01.2023 року, убачається, що засуджений 30.09.2022 року Нововодолазьким районним судом Харківської області за частиною 4 статті 185 Кримінального кодексу України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , утримувався в їх установі з 26.12.2022 року, та з 09.01.2023 року вибув до ДЕРЖАВНОЇ УСТАНОВИ «ХОЛОДНОГІРСЬКА ВИПРАВНА КОЛОНІЯ № 18» Харківської області (т. 1 а. с. 40, 123).
Крім того, згідно з довідкою, наданою начальником відділу по контрою за виконанням судових рішень ДЕРЖАВНОЇ УСТАНОВИ «ХОЛОДНОГІРСЬКА ВИПРАВНА КОЛОНІЯ (№ 18)» підполковником внутрішньої служби ОСОБА_13 , що зареєстрована за вихідним № з/п-79 від 23.01.2023 року, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , засуджений 30.09.2022 року Нововодолазьким районним судом Харківської області за частиною 4 статті 185 Кримінального кодексу України до 5 років позбавлення волі, на підставі частин 1 і 4 статті 71 Кримінального кодексу України частково приєднано покарання за вироком Люботинського міського суду Харківської області від 23.10.2019 року, та призначено остаточно покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років 6 місяців позбавлення волі, прибув до їх установи 09.01.2023 року. Початок строку з 26.12.2022 року (т. 1 а. с. 41, 124).
Відтак, з наведеного суд робить обґрунтований висновок про те, що обвинувачений до кримінальної відповідальності притягується не вперше, попередня судимість не відбута та не погашена, на диспансерному обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, офіціальної роботи не має, не військовозобов'язаний, утриманців не має, у зареєстровану шлюбі не перебуває, має місце реєстрації, яке не збігається з місцем мешкання, проте за ним характеризується позитивно, щиро покаявся у вчиненому та співпрацював із правоохоронними органами з моменту виявлення ними його винуватості у вчиненні злочину.
Оцінюючи усі надані та безпосередньо досліджені судом письмові докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності й взаємозв'язку як окремо та і у їх сукупності з іншими дослідженими у судовому засіданні доказами, суд визнає їх такими, що не суперечать один одному, є достовірними та мають буди поскладані в основу судового рішення, що ухвалюється.
Приходячи до такого суд ураховує, що з огляду на зміст статті 85 Кримінального процесуального кодексу України належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів
Окрім того, відповідно до положень, закріплених у статті 86 зазначеного вище кримінального процесуального кодифікованого закону України, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.
Отже, наведеними доказами та їх процесуальними джерелами підтверджуються обставини, перелічені у статті 91 вказаного вище нормативно-правового акту України, а тому ураховуючи позицію сторін цього кримінального провадження щодо наявності підтвердження фактичних обставини справи відповідними доказами, зібраними під час досудового розслідування, та щодо відсутності процесуальної необхідності досліджувати їх в ході судового розгляду справи, суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, визнає такі фактичні обставини справи доведеними.
Одночасно із цим суд зауважує, що частина 2 та 4 статті 17 Кримінального процесуального кодексу України обумовлено, що ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на користь такої особи.
Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, учиненої 04.11.1950 року в Римі, яка відповідно до приписів статті 9 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року (із змінами та доповненнями) є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-ІV від 23.02.2006 року (із змінами та доповненнями) обумовлює, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже, Європейський суд з прав людини у пункті 43 свого Рішення від 14.02.2008 року у справі «Кобець проти України» констатував, що доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростованих презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак неможна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом. Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та допустимих відомостях, визнаних доказами, або відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.
За таких обставин, з огляду на сталу практику Європейського суду з прав людини, зокрема, викладену й у справі «Дж. Мюррей проти Сполученого Королівства» (рішення суду від 28.10.1994 року), критерієм доведення винуватості особи у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення є те, що саме прокурор має довести вину обвинуваченого поза межами розумного сумніву. Ухвалюючи обвинувальний вирок, суд має бути переконаний поза межами розумного сумніву, що кожен із суттєвих елементів інкримінованого особі кримінального правопорушення є доведеним.
Обговорюючи питання кваліфікації дій обвинуваченого, суд ураховує правозастосовну практику, викладену Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України, який, з огляду на імперативну норму пункту 6 частини 2 статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року (із змінами та доповненнями), забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій (тобто сталість та єдність судової практики) у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом, а саме: постанову Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду, прийнятої 05.04.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 658/1658/16-к (провадження № 51-735 км 18),- щодо розуміння кваліфікації злочину як кримінально-правової оцінки поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому Кримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.
Так, відповідно до пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 10 від 06.11.2009 року «Про судову практику у справах про злочини проти власності», крадіжка (таємне викрадення чужого майна) - це викрадення, здійснюючи яке, винна особа вважає, що робить це непомітно для потерпілого чи інших осіб.
Водночас, на підставі пункту 22 вищенаведеної постанови Пленуму, під проникненням у житло, інше приміщення чи сховище розуміється незаконне вторгнення до них будь-яким способом (із застосуванням засобів подолання перешкод або без їх використання; шляхом обману; з використанням підроблених документів тощо або за допомогою інших засобів), який дає змогу винній особі викрасти майно без входу до житла, іншого приміщення чи сховища.
Також даний пункт роз'яснює, що поняття «інше приміщення» включає різноманітні постійні, тимчасові, стаціонарні або пересувні будівлі чи споруди, призначені для розміщення людей або матеріальних цінностей (виробниче або службове приміщення підприємства, установи чи організації, гараж, інша будівля господарського призначення, відокремлена від житлових будівель, тощо).
Крім того, наведений вище пункт обумовлює, що під сховищем слід розуміти певне місце чи територію, відведені для постійного чи тимчасового зберігання матеріальних цінностей, які мають засоби охорони від доступу до них сторонніх осіб (огорожа, наявність охоронця, сигналізація тощо), а також залізничні цистерни, контейнери, рефрижератори, подібні сховища тощо. Не може визнаватися сховищем неогороджена і така, що не охороняється, площа або територія, на яку вхід сторонніх осіб є вільним, а також та, що була відведена та використовується для вирощування продукції чи випасу тварин (сад, город, ставок, поле тощо).
Одночасно із цим, приписом частин 1 і 3 статті 32 Кримінального кодексу України повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу. Вчинення двох або більше кримінальних правопорушень, передбачених різними статтями цього Кодексу, визнається повторним лише у випадках, передбачених в Особливій частині цього Кодексу.
Отже, частина 1 примітки до статті 185 цього ж кодифікованого закону України передбачає саме таку вказівку, оскільки читко обумовлює, що у статтях 185, 186 та 189 - 191 повторним визнається кримінальне правопорушення, вчинене особою, яка раніше вчинила будь-яке із кримінальних правопорушень, передбачених цими статтями або статтями 187, 262 цього Кодексу.
Відтак, Пленум Верховного Суду України у абзаці 2 пункту 7 своєї постанови № 7 від 04.06.2010 року «Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки» роз'яснив, що якщо злочини, які утворюють повторність, відповідають одному і тому самому складу злочину (наприклад, три крадіжки, п'ять розбоїв, тощо), їх кваліфікація здійснюється за однією статтею або частиною статті Особливої частини Кримінального кодексу. У таких випадках повторність злочинів повинна зазначатись у процесуальних документах, які стосуються обвинувачення особи, як кваліфікуюча ознака відповідних злочинів.
Одночасно із цим, Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року, що затверджений Законом України № 2102-ІХ від 24.02.2022 року, у зв'язку із військовою агресією Російської Федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оброни України введений воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Також, Указом Президента України № 133/2022 від 14.03.2022 року, затвердженим Законом України № 2119-ІХ від 15.03.2022 року, у зв'язку із триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оброни України продовжено строк дії воєнного стану з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.
Окрім того, Указом Президента України № 259/2022 від 18.04.2022 року, затвердженим Законом України № 2212-ІХ від 21.04.2022 року, у зв'язку із триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оброни України продовжено строк дії воєнного стану з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.
Відповідно до Указу Президента України № 341/2022 від 17.05.2022 року, що затверджений Законом України № 2263-ІХ від 22.05.2022 року, у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оброни України продовжено строк дії воєнного стану в України з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.
В подальшому, на підставі Указу Президента України № 573/2022 від 12.08.2022 року, що затверджений Законом України № 2500-ІХ від 15.08.2022 року, у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оброни України продовжено строк дії воєнного стану в України з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.
Згідно з Указом Президента України № 757/2022 від 07.11.2022 року, що затверджений Законом України № 2738-ІХ від 16.11.2022 року, у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оброни України продовжено строк дії воєнного стану в України з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб.
У відповідності до Указу Президента України № 58/2023 від 06.02.2023 року, що затверджений Законом України № 2915-ІХ від 07.02.2023 року, у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оброни України продовжено строк дії воєнного стану в України з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб.
Крім того, Указом Президента України № 254/2023 від 01.05.2023 року, що затверджений Законом України № 3057-ІХ від 02.05.2023 року, у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оброни України продовжено строк дії воєнного стану в України з 05 години 30 хвилин 20 травня 2023 року строком на 90 діб.
Зараз, Указом Президента України № 451/2023 від 26.07.2023 року, що затверджений Законом України № 3275-ІХ від 27.07.2023 року, у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оброни України продовжено строк дії воєнного стану в України з 05 години 30 хвилин 18 серпня 2023 року строком на 90 діб.
Відтак, й на момент вчинення інкримінованого ОСОБА_3 злочину, й на момент розгляду цього кримінального провадження судом, в Україні на підставі пункту 31 частини 1 статті 85 Конституції України з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введений й продовжений, зокрема, з 05 години 30 хвилин 18 серпня 2023 року строком на 90 діб воєнний стан.
З огляду на таке та у світлі формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, розглядаючи кримінальне провадження відповідно до правил, обумовлених частиною 1 статті 337 Кримінального процесуального кодексу України лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, суд приходить до висновку щодо доведеності вчинення обвинуваченим ОСОБА_3 злочину проти власності, оскільки він дійсно своїми умисними діями в середині вересня 2022 року та 08 жовтня 2022 року вчинив крадіжки майна потерпілих ОСОБА_6 і ОСОБА_7 .
Приходячи до такого, суд зауважує, що стороною обвинувачення по епізоду злочинної діяльності у виді крадіжки майна потерпілого ОСОБА_6 дії ОСОБА_3 кваліфіковані за частиною 4 статті 185 Кримінального кодексу України як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), поєднане з проникненням у сховище, вчинена повторно та в умовах воєнного стану.
Проте, у судовому засіданні з'ясовано та не оспорюється сторонами, що злочин щодо майна ОСОБА_6 вчинено з гаражу потерпілого, що з огляду на вище наведене вважається іншим приміщенням, а не сховищем.
Частиною 3 статті 337 Кримінального процесуального кодексу України обумовлено, що з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межи висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне правопорушення.
Проте, вирок, що ухвалюється, має бути справедливим, а, отже, дії винного повинні відповідати саме тій конструкції кримінального закону, що обумовлює найширше їх відповідність правовій кваліфікації, визначеній Особливою частиною Кримінального кодексу України, а тому суд вважає за можливе та необхідне зазначити, що ОСОБА_3 по вищезазначеному епізоду вчинив саме крадіжку, поєднану з проникненням у інше приміщення, вчинену повторно, в умовах воєнного стану.
Отже, всебічно, повно, неупереджено й безпосередньо з'ясувавши всі обставини, встановлені під час кримінального провадження, перевіривши їх доказами, отриманими на підставі змагальності сторін та свободи у доведенні їх переконливості, дослідженими в судовому засіданні у їхні сукупності й оціненими з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності й взаємозв'язку, суд приходить до висновку про те, що вина ОСОБА_3 доведена повністю. Дії його відповідають складу злочину, передбаченого частиною 4 статті 185 Кримінального кодексу України, і правильно кваліфіковані, як крадіжка, поєднана з проникненням у інше приміщення та у сховище, вчинена повторно та в умовах воєнного стану, у зв'язку із чим обвинувачений підлягає кримінальному покаранню.
Призначаючи покарання ОСОБА_3 , суд керується нормою прямої дії, а саме приписом частини 2 статті 61 Конституції України щодо того, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, й ураховує ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, данні про його особу та обставини, що пом'якшують і обтяжують йому покарання.
Так, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_3 кримінального правопорушення, суд виходить з їх класифікації, особливостей та обставин його вчинення, й ураховуючи санкцію інкримінованої йому частини 4 статті 185 Кримінального кодексу України та приписів частини 5 статті 12 цього ж кодифікованого закону, приходить до висновку, що обвинуваченим вчинений тяжкий злочин.
Вивчаючи особу винного шляхом з'ясування стану його здоров'я, поведінки до вчинення злочину, складу родини, а також матеріального стану, судом встановлено, що ОСОБА_3 на момент вчинення ним інкримінованого йому злочинного діяння раніше судимий, судимість у встановленому законом порядку не відбута, не знята та не погашена, офіційно не працевлаштований, не одружений, утриманців не має, на диспансерному обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога КОМУНАЛЬНОГО НЕКОМЕРЦІЙНОГО ПІДПРИЄМСТВА «НОВОВОДОЛАЗЬКА ЦЕНТРАЛЬНА РАЙОННА ЛІКАРНЯ» НОВОВОДОЛАЗЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ не перебуває, має постійне місце реєстрації і мешкання, за яким характеризується позитивно, не військовозобов'язаний, у вчиненому щиро розкаявся та активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення.
В силу імперативного припису пункту 2 частини 4 статті 314-1 кримінального процесуального кодифікованого закону України доручення представнику персоналу органу пробації скласти досудову доповідь з метою забезпечення суду інформацією, що характеризує обвинуваченого, не надавалось.
Вирішуючи при призначенні покарання обставини, які його пом'якшують ОСОБА_3 , суд перш за все керуються змістом частини 1 статті 66 Кримінального кодексу України, в якій наведений перелік таких обставин.
При цьому, суд знов ураховує правозастосовну практику, викладену Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України, а саме:
- постанову Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду, прийнятої 30.10.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 559/1037/16-к (провадження № 51-3612 км 18),- щодо розуміння, що основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім. Щире каяття повинно ґрунтуватися на належній китичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.
- та постанову Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду, прийнятої 07.11.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 297/562/17 (провадження № 51-329 км 18),- щодо розуміння, що щире каяття як таке характеризує суб'єктивне ставлення винного до вчиненого злочину, яке полягає в тому, що він визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажає виправити ситуацію, що склалась. За наявності щирого каяття не обов'язковим має бути активне сприяння у розкритті злочину. Активне сприяння розкриттю злочину є окремою обставиною, що пом'якшує покарання, згідно з пунктом 1 частини 1 статті 66 Кримінального кодексу України. Тобто передбачені цим пунктом обставини, що пом'якшують покарання, а саме щире каяття і активне сприяння розкриттю злочину, є альтернативними, незалежними та можуть існувати відокремлено одна від одної.
За викладених обставин, в силу пункту 1 частини 1 статті 66 Кримінального кодексу України суд визнає обставинами, які пом'якшують покарання ОСОБА_3 , щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
В силу частини 3 статті 67 Кримінального кодексу України суд не визнає обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_3
Пленум Верховного суду України у пункті 1 своєї Постанови «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24.10.2003 року (зі змінами та доповненнями) звернув увагу судів на те, що вони при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержуватись вимог статті 65 Кримінального кодексу України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Також Верховний суд України у пункті 2 зазначеної вище Постанови Пленуму визначив, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 65 Кримінального кодексу України суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті особливої частини цього кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин злочину, його наслідків і даних про особу, судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочин на ґрунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, за наявності рецидиву злочину, у складі організованих груп чи за більш складних форм співучасті (якщо ці обставини не є кваліфікуючими ознаками), і менш суворого - особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, особам похилого віку і тим, що щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.
Крім того, судом при призначенні покарання повинні враховуються і вимоги статті 50 вказаного кодексу, тобто, що метою покарання є не тільки кара, а також виправлення засудженого й запобігання вчинення нових кримінальних правопорушень, а тому особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Зважаючи на таке суд, обговорюючи питання про призначення покарання ОСОБА_3 , ураховує позицію сторони обвинувачення, яка вважала за можливе призначити обвинуваченому міру покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців, а також позицію потерпілих, які у питанні призначення покарання покладались на розсуд суду (т. 1 а. с. 18, 158), й керуючись принципом законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, враховує особу винного, який повністю визнав себе винуватим у вчиненому, мету, мотиви, обставини та характер вчиненого ним кримінального правопорушення, відповідно до яких будь-якої шкоди державним та громадським інтересам заподіяно не було, а також поведінку під час та після вчинення злочинних дій, наявність невідбутої, непогашеної та не знятої судимості, відсутність постійного та офіційного місця роботи та заробітку, повернення потерпілим викраденого майна, а також щире каяття винного та активне сприяння розкриттю цього злочину.
Проте, під час обговорення питання про призначення покарання ОСОБА_3 , суд вважає, що слід застосувати приписи частини 1 статті 69-1 Кримінального кодексу України, оскільки вказаною нормою обумовлено, що за наявності обставин, які пом'якшують покарання, передбачених пунктами 1 та 2 частини 1 статті 66 наведеного кодифікованого акту, відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також визнанні обвинуваченим своєї вини, строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті (санкцією частини статті) Особливою частини цього кодексу.
При цьому суд застосовує роз'яснення, надані Верховним Судом як найвищий судом у системі судоустрою України, що забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій (тобто сталість та єдність судової практики) у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом, у своїй постанові у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду, прийнятій 10.07.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 148/1211/15-к (провадження № 51-1330 км 18), а саме те, що положення статті 69-1 Кримінального кодексу України застосовуються, якщо судом установлено будь-яку з обставин, зазначених у пункті 1 частини 1 або будь-яку з обставин, вказаних у пункті 2 частини 1 статті 66 цього кодексу.
Відтак, судом достеменно встановлено наявність усіх передумов задля застосування положень статті 69-1 Кримінального кодексу України, оскільки ОСОБА_3 повністю визнав свою вину в інкримінованому йому злочині, наявні обставини, що пом'якшують йому покарання, передбачені саме пунктом 1 частини 1 статті 66 кримінального кодифікованого акту України, а також відсутні обставин, що обтяжують покарання винному.
Оскільки санкція частини 4 статті 185 Кримінального кодексу України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 8 років, тому при призначенні покарання за вчинений злочин суд вважає за необхідне застосувати норму кримінального права, визначену у частині 1 статті 69-1 Кримінального кодексу України.
Зазначене передбачає, що строк покарання, який слід призначити ОСОБА_3 за вчинене кримінальне правопорушення, передбачене частиною 4 статті 185 Кримінального кодексу України, не може перевищувати двох третин максимального строку покарання, передбаченого відповідною санкцією, тобто 5 років 4 місяця позбавлення волі.
Усе наведене у своїй сукупності та у співвідношенні, ураховуючи, що метою покарання є не тільки кара, а також виправлення засудженого й запобігання вчинення ним нових кримінальних правопорушень, дозволяє суду зробити обґрунтований висновок про те, що виправлення ОСОБА_3 можливе лише в ізоляції та поміщенні його на певний строк до кримінально-виконавчої установи закритого типу, а тому йому слід призначити покарання в межах, встановлених санкцією частини 4 статті 185 із застосуванням приписів частин 1 статті 69-1 Кримінального кодексу України у виді позбавлення волі на певний строк, який дорівнює 5 років 4 місяця, так як саме таке покарання буде необхідним й достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів.
На думку суду зазначене покарання відповідатиме гуманності й справедливості, та не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між інтересами суспільства, які захищаються, та правами особи, яка притягається до кримінальної відповідальності, забезпечуватиме співрозмірність діяння та кари, відповідатиме таким принципам Європейської конвенції захисту прав людини і основоположних свобод як пропорційність обмеження прав людини, легітимна мета та невідворотність покарання.
Також, призначаючи ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі на певний строк, суд не знаходить підстав для його звільнення від відбування покарання з випробуванням, у відповідності до приписів статті 75 Кримінального кодексу України, або застосування положень статті 69 зазначеного кодексу, у зв'язку з відсутністю передумов, за яких ці норми права мають бути застосовані.
Окрім того, ухвалюючи вирок, суд також не знаходить підстав для застосування приписів статей 96-1 та 96-2 Кримінального кодексу України з тих самих підстав.
Проте, суд бере до уваги, що ОСОБА_3 вчинив це кримінальне правопорушення після постановлення 30.09.2022 року Нововодолазьким районним судом Харківської області обвинувального вироку, що набрав законної сили, яким його засуджено за вчинення у 2022 році кримінальних правопорушень, передбачених частиною 4 статті 185 Кримінального кодексу України, із застосуванням приписів статті 71 цього ж кодексу, до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців (т. 2 а. с. 18 - 24).
Розв'язуючи питання щодо визначення правила призначення остаточного покарання в цьому випадку, суд звертається до правозастосовної практики, викладеної Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України, а саме: до висновків щодо застосування норм права Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, зроблених нею на виконання приписів статті 442 Кримінального процесуального кодексу України у постанові, прийнятій 01.06.2021 року в межах справи з єдиним унікальним № 766/39/17 (провадження № 51-8867 кмо 18),- в якій роз'яснено, що при визначенні того, які з правил призначення остаточного покарання (за сукупністю злочинів чи за сукупністю вироків) підлягають застосуванню за наявності іншого обвинувального вироку (вироків) щодо цієї ж особи, слід керуватися саме часом постановлення попереднього вироку, а не часом набрання ним законної сили, та:
а) якщо злочин (злочини), за який (які) засуджено особи в цьому кримінальному провадженні, було вчинено до постановлення попереднього вироку, то остаточне покарання призначається за правилами, передбаченими частиною 4 статті 70 Кримінального кодексу України (за сукупністю злочинів);
б) якщо злочин (злочини), за який (які) засуджено особи в цьому кримінальному провадженні, було вчинено після постановлення попереднього вироку, але до повного відбуття покарання, то остаточне покарання призначається за правилами, передбаченими статтею 71 Кримінального кодексу України (за сукупністю вироків).
Також суд ураховує роз'яснення абзацу 2 пункту 20 вже згаданої Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24.10.2003 року (зі змінами та доповненнями), якими звернута увага судів на те, що за окремими епізодами злочинної діяльності або за окремими пунктами статті (частини статті) Кримінального кодексу України, які не мають самостійної санкції, покарання не призначається.
Відтак, суд вважає за необхідне в силу вимог кримінального процесуального кодифікованого закону та висновків щодо застосування норм права Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, зроблених нею на виконання приписів статті 442 Кримінального процесуального кодексу України, застосувати при призначенні ОСОБА_3 остаточного покарання в цьому кримінальному провадженні правило, визначене при призначенні покарання за сукупністю вироків, згідно із статтею 71 Кримінального кодексу України шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання за попереднім вироком.
Отже, оскільки ОСОБА_3 після постановлення 30.09.2022 року Нововодолазьким районним судом Харківської області обвинувального вироку, яким його засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 185 Кримінального кодексу України, із застосуванням приписів статей 71 цього ж кодексу, до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, передбачене частиною 4 статті 185 зазначеного кодифікованого акта України, тому відповідно до приписів частини 1 та 4 статті 71 Кримінального кодексу України до покарання, призначеного за цим вироком слід частково приєднати не відбуту частину покарання за попереднім вироком суду, й остаточно призначити засудженому покарання у виді позбавлення волі на певний строк, який дорівнює 6 років.
Приходячи до такого, суд ураховує позицію сторони обвинувачення, яка вважала за можливе призначити обвинуваченому остаточно покарання у виді позбавлення волі на саме такий певний строк, та переконаний, що зазначене остаточне покарання відповідатиме його меті, не потягне за собою порушення засад виваженості через призму невтручання держави в приватне життя засудженої особи, не становить для нього надмірного тягаря, не є свавільним та сприятиме ресоціалізації ОСОБА_3 .
Цивільний позов в рамках цього кримінального провадження поданий не був.
Відповідно до пункту 5 частини 9 статті 100 Кримінального процесуального кодексу України речові докази:
-акумулятор «SPARK» 60 А/h, в корпусі чорного кольору, 6 СТ-60 VL3 (R), бувший у використанні,- визнаний постановою, прийнятою старшим слідчим СВ ВП № 3 Харківського РУП № 1 ГУНП в Харківській області капітаном поліції ОСОБА_14 11.10.2022 року, та переданий на зберігання під розписку потерпілому (т. 2 а. с. 25, 26),-
-зварювальний інвертор марки «ELITEX» модель «АИС 200», пуско-зарядний пристрій ВСР-15 м2, акумулятор марки «STАRTA», 12 V та акумулятор марки «FORSE»,- визнані постановою, прийнятою старшим слідчим СВ ВП № 3 Харківського РУП № 1 ГУНП в Харківській області капітаном поліції ОСОБА_14 11.01.2023 року, та передані на зберігання під розписку потерпілому (т. 2 а. с. 27, 28),-
підлягають поверненню власникові (законному володільцю).
Частина 1 статті 126 Кримінального процесуального кодексу України покладає на суд обов'язки вирішити питання щодо процесуальних витрат у вироку або ухвалі суду.
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 118 Кримінального процесуального кодексу України к процесуальним витратам відносяться витрати, пов'язані із залученням експертів, які в силу приписів частини 1 та 2 статті 122 цього ж кодифікованого процесуального закону України несе сторона кримінального провадження, яка залучила експерта. При цьому у разі залучення експертів спеціалізованих державних установ стороною обвинувачення, це здійснюється за рахунок коштів, які цільовим призначенням виділяються цим установам з Державного бюджету України.
Частина 2 статті 124 кримінального процесуального кодифікованого закону України зобов'язує суд у разі ухвалення обвинувального вироку стягнути з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.
Оскільки в рамках цього кримінального провадження було проведено експертне дослідження судовим експертом ОСОБА_8 , яка не є фахівцем державної спеціалізованої експертної установи, й стороною обвинувачення не доведений факт витрат держави на її роботу, підстав для стягнення на цей час з ОСОБА_3 витрат на залучення експерта при проведенні товарознавчої експертизи (висновок експерта за результатами проведення судово-товарознавчої експертизи № 2822/22 від 13.10.2022 року та № № 314/23 від 19.01.2023 року) не має (т. 1 а. с. 243, т. 2 а. с. 6).
В рамках цього кримінального провадження заходи забезпечення не застосовувались.
Також суд не знаходить підстав задля обрання засудженому міри запобіжного заходу до набрання вироком законної сили з огляду на принцип диспозитивності процесу, так як жодна із сторін кримінального провадження не клопотала про це перед судом.
Ухвалюючи вирок, суд також вважає за необхідне зазначити, що пунктом 160 частини 1 Указу Президента України «Про реорганізацію місцевих загальних судів» № 451/2017 від 29.12.2017 року шляхом реорганізації (злиття) Валківського районного суду, Коломацького районного суду та Нововодолазького районного суду Харківської області утворено Валківський окружний суд - у Валківському, Коломацькому та Нововодолазькому районах Харківської області із місцезнаходженням у містах Валках, селищі міського типу Новій Водолазі та селі Різуненковому Коломацького району Харківської області.
За змістом пункту 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року районні суди продовжують здійснювати свої повноваження до утворення та початку діяльності місцевого окружного суду, юрисдикція якого розповсюджується на відповідну територію.
Окрім того, Постановою Верховної Ради України № 807-ІХ від 17.07.2020 року «Про утворення та ліквідацію районів», що набрала чинності 19.07.2020 року, змінений адміністративно-територіальний устрій нашої Держави.
Зокрема, відповідно до підпункту 20 пункту 3 та абзаців 3 і 6 підпункту 20 пункту 1 цієї Постанови ліквідований Нововодолазький район Харківської області та утворені Красноградській район Харківської області (з адміністративним центром у місті Красноград) у складі території Старовірівської сільської територіальної громади та Харківський район Харківської області (з адміністративним центром у місті Харків) у складі території Нововодолазької селищної територіальної громади, що затверджені Кабінетом Міністрів України, тощо.
При цьому, як чітко визначив законотворець у пункті 6 своєї Постанови, у продовж тримісячного строку з дня набрання нею чинності Кабінет Міністрів України повинен привести свої нормативно-правові акти у відповідність із нею та забезпечити таке приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів.
Одночасно із цим, приписами статті 125 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року № 254к/96-ВР (із змінами та доповненнями), а також статтею 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», закріплено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності, спеціалізації, інстанційності і визначається законом.
Пунктом 3-1 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» вищезазначеного Закону на законодавчому рівні унормовано, що до набрання чинності законом України щодо зміни системи місцевих судів на території України у зв'язку з утворенням (ліквідацією) районів відповідні місцеві суди продовжують здійснювати свої повноваження у межах територіальної юрисдикції, визначеної до цього, але не довше ніж один рік з дня припинення чи скасування воєнного стану на території України.
Натомість, закон, який змінює існуючу систему судоустрою та приводить її у відповідність до нового адміністративно-територіального устрою, не прийнятий, Валківський окружний суд на цей час свою діяльність не розпочав, воєнний стан на території України не припинений та не скасований, а тому справа перебувала на розгляді належного суду.
На підставі викладеного, керуючись статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, учиненої 04.11.1950 року в Римі; Рішеннями Європейського суду з прав людини від 14.02.2008 року у справі «Кобець проти України» та від 28.10.1994 року у справі «Дж. Мюррей проти Сполученого Королівства»; статтями 9, 59, 61, пунктом 31 частини 1 статті 85 та 125 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року № 254к/96-ВР (із змінами та доповненнями); статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-ІV від 23.02.2006 року (із змінами та доповненнями); статтею 17, пунктом 6 частини 2 статті 36, статтею 147 і пунктами 3 та 3-1 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року (із змінами та доповненнями); статтями 12, 32, 50, 63, 65 - 66, 69-1, 71, 73, 88 - 90, частиною 4 і приміткою статті 185 Кримінального кодексу України № 2341-ІІІ від 05.04.2001 року (із змінами та доповненнями); Указами Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року та № 451/2023 від 26.07.2023 року, що затверджені Законами України № 2102-ІХ від 24.02.2022 року та № 3275-ІХ від 27.07.2023 року відповідно; Постановою Верховної Ради України № 807-ІХ від 17.07.2020 року «Про утворення та ліквідацію районів»; пунктом 160 частини 1 Указу Президента України «Про реорганізацію місцевих загальних судів» № 451/2017 від 29.12.2017 року; Постановами Пленуму Верховного суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24.10.2003 року (зі змінами та доповненнями), «Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки» № 7 від 04.06.2010 року (зі змінами та доповненнями) та «Про судову практику у справах про злочини проти власності» № 10 від 06.11.2009 року (зі змінами та доповненнями); постановою Об'єднаною палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, прийнятою 01.06.2021 року в межах справи з єдиним унікальним № 766/39/17 (провадження № 51-8867 кмо 18); постановами Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду, прийнятими 05.04.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 658/1658/16-к (провадження № 51-735 км 18), 07.11.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 297/562/17 (провадження № 51-329 км 18); постановами Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду, прийнятими 30.10.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 559/1037/16-к (провадження № 51-3612 км 18); Розпорядженням голови Верховного Суду № 14/0/9-22 від 25.03.2022 року «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (окремі суди Сумської, Харківської областей)», а також статтями 17, 31, 35 - 37, 84 - 86, 91, 100, 131 - 132, 349, 368 - 371, 373 - 377, 392, 393, 395, 532 - 535 Кримінального процесуального кодексу України № 4651-VІ від 13.04.2012 року (із змінами та доповненнями),-
ЗАСУДИВ:
ОСОБА_3 визнати винним у пред'явленому йому обвинуваченні, передбаченому частиною 4 статті 185 Кримінального кодексу України, і призначити йому по даній нормі закону із застосуванням статті 69-1 Кримінального кодексу України покарання у виді 5 (п'яти) років 4 (чотирьох) місяців позбавлення волі.
В силу приписів частини 1 та 4 статті 71 Кримінального кодексу України ОСОБА_3 за сукупністю вироків до покарання, призначеного за цим вироком, частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Нововодолазького районного суду Харківської області від 30.09.2022 року, остаточно призначивши йому до відбування покарання у виді 6 (шести) років позбавлення волі.
Строк відбуття покарання ОСОБА_3 обчислювати з моменту звернення вироку Нововодолазького районного суду Харківської області від 30.09.2022 року до виконання та його фактичного затримання, тобто з 26.12.2022 року.
Речові докази:
-акумулятор «SPARK» 60 А/h, в корпусі чорного кольору, 6 СТ-60 VL3 (R), бувший у використанні,- визнаний постановою, прийнятою старшим слідчим СВ ВП № 3 Харківського РУП № 1 ГУНП в Харківській області капітаном поліції ОСОБА_14 11.10.2022 року, та переданий на зберігання під розписку потерпілому;
-зварювальний інвертор марки «ELITEX» модель «АИС 200», пуско-зарядний пристрій ВСР-15 м2, акумулятор марки «STАRTA», 12 V та акумулятор марки «FORSE»,- визнані постановою, прийнятою старшим слідчим СВ ВП № 3 Харківського РУП № 1 ГУНП в Харківській області капітаном поліції ОСОБА_14 11.01.2023 року, та передані на зберігання під розписку потерпілому,-
повернути власникові (законному володільцю).
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
Копію цього судового рішення не пізніше наступного дня після його ухвалення надіслати учасникам судового провадження, які не були присутні в судовому засіданні при його проголошенні.
Роз'яснити учасникам судового провадження, що вони мають право отримати в суді копію вироку.
На вирок може бути подана апеляція в Харківський апеляційний суд через Нововодолазький районний суд Харківської області протягом 30 днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано, а у разі її подання - вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Вирок, який набрав законної сили, є обов'язковим для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для усіх фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб, підлягає виконанню на всій території України й звертається до виконання не пізніш як через три дні з дня набрання ним законної сили або повернення матеріалів кримінального провадження до суду першої інстанції із суду апеляційної чи касаційної інстанції.
Вирок постановлено, виготовлено шляхом комп'ютерного набору та підписано суддею в нарадчій кімнаті в одному примірнику.
Суддя ОСОБА_1