Справа №127/18590/23
Провадження №1-кп/127/566/23
ВИРОК
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 листопада 2023 року м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
сторони обвинувачення: прокурора ОСОБА_3 ,
сторони захисту: адвоката ОСОБА_4 , обвинуваченого ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі № 12 кримінальне провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 14.04.2023 за № 12023025010000157, за обвинуваченням:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Стадниця Вінницького району Вінницької області, громадянина України, з незакінченою вищою освітою, непрацюючого, неодруженого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 309 Кримінального кодексу України,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_5 , маючи умисел на незаконне придбання, зберігання психотропних речовин без мети збуту, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його наслідки та баючи їх настання, діючи умисно, , всупереч Законам України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори» та «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними», за невстановлених обставин, у невстановленому місці, в невстановлені дату та час, незаконно придбав психотропну речовину, обіг якої обмежений, - амфетамін, яку в подальшому незаконно зберігав при собі без мети збуту.
У подальшому, ОСОБА_5 , реалізовуючи свій кримінально-протиправний умисел, направлений на незаконне зберігання психотропних речовин без мети збуту, 13.04.2023 незаконно зберігаючи її при собі, проходячи біля будинку № 163, що по вул. І. Богуна у м. Вінниці, близько 19.40 год. був зупинений працівниками Вінницького районного управління поліції ГУНП у Вінницькій області. На запитання працівників поліції про наявність при собі заборонених речей ОСОБА_5 , усвідомлюючи, що його дії, спрямовані на незаконне зберігання психотропної речовини, будуть викриті, повідомив, що у нього наявні заборонені речовини, які він зберігає при собі для власного вживання.
У ході проведення огляду місця події в період часу з 20.18 год. по 20.22 год. 13.04.2023 біля будинку № 163 по вул. І. Богуна у м. Вінниці ОСОБА_5 у присутності двох понятих дістав із зовнішньої кишені куртки, в яку він був одягнутий, поліетиленове упакування з порошкоподібною речовиною білого кольору, яка в подальшому була вилучена.
В порошкоподібній речовині білого кольору міститься психотропна речовина, обіг якої обмежений, - амфетамін. Загальна маса амфетаміну становить 1,7750 г, що є великими розмірами.
Обвинувачений ОСОБА_5 у судовому засіданні винуватість у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення визнав та надав суду чіткі й послідовні показання щодо обставин вчинення інкримінованого йому діяння, які узгоджуються з відомостями, зазначеними в обвинувальному акті. Зокрема, повідомив суду, що по вул. І. Богуна в м. Вінниці біля стовпа він знайшов пакетик з порошкоподібною речовиною. Оскільки раніше він вживав амфетамін, він зрозумів, що знаходиться у знайденому пакетику, тому підібрав його та поклав у пачку з-під цигарок з метою подальшого вживання. В подальшому, його зупинили працівники поліції та запитали про наявність заборонених речовин, після чого він добровільно видав наявну у нього порошкоподібну речовину.
Допит обвинуваченого відбувся в судовому засіданні відповідно до приписів статті 351 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК). Під час зазначеного допиту обвинувачений надав суду чіткі та послідовні показання щодо обставин вчинення інкримінованого йому діяння, які мають бути встановленими в судовому засіданні згідно з приписами частини першої статті 91 КПК.
Свідок ОСОБА_6 у судовому засіданні пояснив, що точну дату він не пам'ятає в районі «П'ятничани» його зупинили працівники поліції та запропонували були свідком. При ньому вилучали невідому речовину. Особа, в якої її вилучали, повідомляла, що речовина для власного вживання. Звідки саме вилучили речовину, він не пам'ятає, однак під час слідчої дії проводилась відеофіксація.
Експерт ОСОБА_7 у судовому засіданні пояснила, що її експертний стаж розпочався в 1995 році.
Методика проведення експертних досліджень визначена нормативно-правовими актами та викладена у висновку експерта.
В межах експертизи у цьому кримінальному провадженні вона відібрала зразок речовини та відповідно до методики визначила відсотковий вміст амфетаміну у ній. Перед початком дослідження вони проводять гомогенізацію всієї речовини, яка надійшла на дослідження, що унеможливлює нерівномірну концентрацію речовини.
Під час дослідження відбирається одна проба для визначення хімічного стану, а інша - для визначення концентрації. Така процедура визначена інструкцією.
Речовини було достатньо, тому інша концентрація не могла вийти. Крім того, обидві проби збігались за концентрацією.
Суд відповідно до частини третьої статті 26 на підставі заявлених сторонами кримінального провадження клопотань, суд дослідив й інші докази, зібрані у кримінальному провадженні, а саме:
-протокол огляду місця події від 13.04.2023, відповідно до якого в період часу з 20.18 год. до 20.22 год. на ділянці місцевості біля будинку № 163, що по вул. І. Богуна у м. Вінниці ОСОБА_5 добровільно видав працівникам поліції прозорий поліетиленовий пакет з порошкоподібною речовиною білого кольору;
-висновку експерта № СЕ-19-23/21483-НЗПРАП від 27.04.2023, згідно з яким у складі наданої частково збитої в грудки порошкоподібної речовини білого кольору виявлено психотропну речовину, обіг якої обмежений, - амфетамін. Маса виявленого амфетаміну становить 1,7750 г.
Аналізуючи показання обвинуваченого, надані суду стороною обвинувачення докази, суд вважає, що в судовому засіданні підтверджений факт незаконного придбання та зберігання ОСОБА_5 психотропних речовин без мети збуту. Зокрема, в судовому засіданні встановлено, що у ОСОБА_5 був виявлений та вилучений поліетиленовий пакет з порошкоподібною речовиною білого кольору. За результатами проведення криміналістичного дослідження встановлено, що вилучена у ОСОБА_5 речовини є психотропною речовиною, обіг якої обмежений, - амфетаміном.
Вирішуючи питання щодо кримінально-правової кваліфікації діяння ОСОБА_5 , суд враховує таке.
Не заперечуючи факту придбання та зберігання ОСОБА_5 психотропної речовини без мети збуту, сторона захисту ставила під сумнів результат криміналістичного дослідження в частині визначення розміру, вилученої в обвинуваченого психотропної речовини. Зокрема, захисник обвинуваченого послався на ту обставину, що під час проведення дослідження експерт встановив концентрацію речовини лише у відібраній частці, а не у всьому матеріалі, а висновок зроблений в результаті відібрання та дослідження лише однієї проби з неоднорідної речовини, що на думку сторони захисту, викликає обґрунтовані сумніви у правильності висновку експерта та свідчить про те, що обвинувачення ґрунтується на припущенні.
Відповідно до частини першої статті 22 КПК кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.
Згідно з частиною другою статті 22 КПК сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
При цьому частиною шостою статті 22 КПК визначено, що суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
Зі змісту частини третьої статті 26 КПК випливає, що слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.
У зв'язку із зазначеною позицією сторони захисту суд за клопотанням сторони обвинувачення, з метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду кримінального провадження, здійснив виклик у судове засідання експерта ОСОБА_7 .
Експерт ОСОБА_7 у судовому засіданні надала роз'яснення по висновку експерта № СЕ-19-23/21483-НЗПРАП від 27.04.2023 та повідомила, що методика проведення експертних досліджень визначена нормативно-правовими актами. При цьому експерт зазначила, що в межах експертизи у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_5 вона відібрала зразок речовини та відповідно до методики визначила відсотковий вміст амфетаміну у ній. Також експерт пояснила, що перед початком дослідження проводиться гомогенізацію всієї речовини, яка надійшла на дослідження, що унеможливлює нерівномірну концентрацію речовини. Крім того, експерт надала роз'яснення стосовно того, що під час дослідження речовини відбирається одна проба для визначення хімічного стану, а інша - для визначення концентрації, що і було нею зроблено від час проведення криміналістичного дослідження.
Отже під час допиту експерта ОСОБА_7 у судовому засіданні були спростовані сумніви сторони захисту щодо правильності висновку експерта висновку експерта № СЕ-19-23/21483-НЗПРАП від 27.04.2023. Саме тому, суд дійшов до переконання, що в судовому засіданні розмір психотропної речовини, вилучений в обвинуваченого ОСОБА_5 , був підтверджений належними та допустимими доказами.
Як вже суд зазначив вище, під час криміналістичного дослідження було встановлено, що у складі вилученої у ОСОБА_5 порошкоподібної речовини білого кольору міститься психотропна речовину, обіг якої обмежений, - амфетамін, масою 1,7750 г.
Відповідно до відомостей, викладених у таблиці ІІ «Невеликі, великі та особливо великі розміри наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, які знаходяться у незаконному обігу», затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України від 01.08.2000 за № 188, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16.08.2000 за № 513/4734, вилучена у ОСОБА_5 речовина становлять великий розмір.
З огляду на викладене, суд дійшов до переконання, що дії ОСОБА_5 охоплюються складом кримінального правопорушення (злочину), передбаченого частиною другою статті 309 Кримінального кодексу України (далі - КК), за ознаками незаконного придбання та зберігання психотропних речовин без мети збуту, якщо предметом таких дій були психотропні речовини у великих розмірах.
Вирішуючи питання щодо виду та міри покарання, необхідного і достатнього для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, суд приймає до уваги роз'яснення, надані в пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України (далі - ВСУ) № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», згідно з якими відповідно до пункту 1 частини першої статті 65 КК суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочини на ґрунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, за наявності рецидиву злочину, у складі організованих груп чи за більш складних форм співучасті (якщо ці обставини не є кваліфікуючими ознаками), і менш суворого - особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, жінкам, котрі на час вчинення злочину чи розгляду справи перебували у стані вагітності, інвалідам, особам похилого віку і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.
Суд враховує, що у постанові від 10.07.2018 (справа № 148/1211/15-к) Верховний Суд (далі -ВС) звернув увагу на те, що відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, воно повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують.
У постанові від 14.06.2018 (справа № 760/115405/16-к) ВС зазначив, що поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування статті 75 КК тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб'єкта.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Крім того, ВС у постанові від 09.10.2018 (справа № 756/4830/17-к) звернув увагу на те, що відповідно до статей 50 і 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Визначені у статті 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Дискреційні повноваження суду, як вже суд зазначив вище, визнаються і Європейським судом з прав людини.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, як зазначив ВС, означає з'ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (стаття 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у статті 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Тобто поняття «особа обвинуваченого» вживається у тому ж значенні, що й у пункті 3 частини першої статті 65 КК поняття «особа винного».
Термін «явно несправедливе покарання», як зауважив ВС, означає відмінність в оцінці виду та розміру покарання принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Аналогічний висновок зроблений ВС у постанові від 13.08.2020 (справа № 716/1224/19).
Відповідно до роз'яснень, що містяться у пункті 3 постанови Пленуму ВСУ № 12 від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності», щире розкаяння характеризує суб'єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.
Щире каяття - це певний психічний стан винної особи, коли вона засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об'єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям всіх відомих їй обставин вчиненого діяння, вчиненням інших дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину, або відшкодування заданих збитків чи усунення заподіяної шкоди.
Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім.
Отже, щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.
При цьому, суд також враховує, що у постанові від 18.09.2019 (справа № 166/1065/18) ВС зазначив, що розкаяння передбачає, крім визнання факту скоєння злочину, ще й дійсне визнання власної провини, щирий жаль та осуд своєї поведінки.
Аналогічна правова позиція сформована у постанові ВС від 27.11.2019 (справа № 629/847/15-к) та від 20.08.2020 (справа № 750/1503/19).
Суд також враховує, що у постанові від 10.07.2018 (справа № 148/1211/15-к) ВС звернув увагу на те, що формулювання пункту 1 частини першої статті 66 КК передбачає, що наявність будь-якої з обставин, перелічених в ньому, - тобто, або «з'явлення із зізнанням», або «щирого каяття», або «активного сприяння розкриттю злочину» - означає, що вимогу цього пункту виконано. Таким чином, положення статті 69-1 КК застосовуються, якщо судом установлено будь-яку з обставин, зазначених у пункті 1 частини першої статті 66 КК, та будь-яку з обставин, вказаних у пункті 2 частини першої статті 66 КК.
Крім того, вирішуючи питання щодо виду та розміру покарання, необхідного і достатнього для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, суд враховує, що ВС у постанові від 17.04.2018 (справа № 298/95/16-к) зазначив, що у частині другій статті 65 КК встановлено презумпцію призначення більш м'якого покарання, якщо не доведено, що воно не є достатнім для досягнення мети покарання. Обов'язок доведення того, що менш суворий вид покарання або порядок його відбування є недостатнім, покладається на сторону обвинувачення.
В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_5 вчинив нетяжкий злочин, винуватість у вчиненні якого визнав, надавши суду чіткі та послідовні показання щодо обставин його вчинення, при цьому у вчиненому розкаявся. Крім того, суд приймає до уваги, що за місцем проживання ОСОБА_5 раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, за місцем проживання характеризується позитивно, на обліку в лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває.
Отже, обставиною, що пом'якшує покарання обвинуваченого, є щире каяття.
Обставини, що обтяжують покарання обвинуваченого, судом не встановлені.
Захисник обвинуваченого, виступаючи з промовою у судових дебатах, просив суд при визначенні ОСОБА_5 покарання застосувати до останнього положення статті 69 КК та призначити покарання у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян.
Враховуючи таку позицію сторони захисту, суд вважає за доцільне зазначити таке.
Відповідно до речення першого частини першої статті 69 КК за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.
ВС у постанові від 15.03.2018 (справа № 442/1887/16-к) звернув увагу на те, що застосування частини першої статті 69 КК можливе у випадку, коли пом'якшуючі обставини настільки знижують тяжкість злочину, що призначення винному покарання в межах санкції було б явно несправедливим.
У постанові від 03.02.2021 (справа № 629/2739/18) ВС звернув увагу на те, що частина перша статті 69 КК надає повноваження суду у виключних випадках призначити більш м'яке покарання, ніж мінімальне покарання, передбачене законом за відповідний злочин, лише «за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину», тобто якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним в законі: вони можуть бути визнані такими, що пом'якшують покарання відповідно до частин першої та/або другої статті 66 КК; істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Крім того, ці обставини чи сукупність обставин мають знаходитися в причинному зв'язку з цілями та/або мотивами злочину, поведінкою особи під час вчинення злочину та іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та/або небезпечність винуватої особи.
ВС роз'яснив, що при визначенні поняття та змісту обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, суд має виходити з системного тлумачення статей 66 та 69 КК та тих статей Особливої частини Кодексу, що визначають певні обставини, як ознаки привілейованих складів злочину, що істотно зменшують їх суспільну небезпечність, наслідком чого є зниження ступеню тяжкості вчиненого злочину. Ці обставини в своїй сукупності повинні настільки істотно знижувати ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було би явно несправедливим.
Як вже суд зазначив вище, в судовому засіданні встановлена наявність лише однієї обставин, що пом'якшує покарання обвинуваченого, а саме щире каяття, що є недостатнім для застосування положень статті 69 КК.
Окрім того, суд вважає, що конкретні обставини справи не свідчить про те, що призначення обвинуваченому покарання в межах санкції кримінального закону буде явно несправедливим, а встановлена обставина, що пом'якшує покарання обвинуваченого (щире каяття) жодним чином не впливає на суспільну небезпечність вчиненого ОСОБА_5 діяння та, відповідно, не знижує ступінь тяжкості інкримінованого йому кримінального правопорушення. Саме тому суд не вбачає підстав для застосування при призначенні ОСОБА_5 покарання положень частини першої статті 69 КК.
З огляду на викладене, аналізуючи надані суду матеріали, відомості, що характеризують особу обвинуваченого, обставини, що пом'якшують та обтяжують його покарання, приписи статей 50, 65 КК, роз'яснення ВС, викладені у постанові від 17.04.2018, суд дійшов до переконання, що покаранням, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, буде покарання, передбачене санкцією кримінального закону, у виді позбавлення волі.
Санкцією кримінального закону тривалість такого виду кримінального покарання як позбавлення волі визначена в межах до 3 років.
Вирішуючи питання щодо тривалості застосованого кримінального покарання (його міри), суд враховує таке.
Як суд зазначив вище, ВС у постанові від 17.04.2018 (справа № 298/95/16-к) зазначив, що у частині другій статті 65 КК встановлено презумпцію призначення більш м'якого покарання, якщо не доведено, що воно не є достатнім для досягнення мети покарання. В ході судового розгляду кримінального провадження належними, достатніми та допустимими доказами не доведено, що призначення обвинуваченому менш суворого покарання ніж позбавлення волі на максимально дозволений санкцією кримінального закону строк не здатне забезпечити досягнення мети кримінального покарання. Тому суд вважає, що правові підстави для призначення обвинуваченому максимально дозволеного строку кримінального покарання у виді позбавлення волі відсутні.
Вирішуючи питання щодо наявності підстав для застосування при призначенні покарання обвинуваченому положень частини першої статті 75 КК, тобто для звільнення його від відбування кримінального покарання з випробуванням суд приймає до уваги, висновки, викладені ВС в постанові від 26.04.2018 (справа № 757/15167/15-к), а саме відповідно до вимог статті 75 КК якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Як вже зазначено судом, загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування статті 75 КК, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
Отже, аналізуючи доводи сторін кримінального провадження, суд враховує обставини, зазначені вище, а саме те, що обвинувачений, хоча і вчинив умисний нетяжкий злочин, однак винуватість у його вчиненні визнав, надав суду чіткі та послідовні показання щодо обставин його вчинення, при цьому у вчиненому розкаявся. Суд також враховує, що представник сторони обвинувачення в судовому засіданні також посилався на доцільність звільнення обвинуваченого від відбування призначеного йому кримінального покарання з випробуванням. Саме тому суд вважає, що в ході судового розгляду кримінального провадження були встановлені підстави для звільнення обвинуваченого від відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі відповідно до положень частини першої статті 75 КК.
Відповідно до частини четвертої статті 75 КК іспитовий строк встановлюється судом тривалістю від одного року до трьох років.
Вирішуючи питання щодо тривалості іспитового строку, суд враховує, що обвинувачений вчинив умисний злочин. Враховуючи встановлені обставини справи, суд вважає за доцільне з метою виконання приписів статей 50 та 65 КК та забезпечення виправлення обвинуваченого встановити йому відносно тривалий іспитовий строк.
Суд враховує, що частина перша статті 76 КК є імперативною нормою, якою передбачено, що у разі звільнення від відбування покарання з випробуванням суд покладає на засудженого такі обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання. Крім того, як вже суд зазначив вище, згідно з частиною другою статті 50 КК метою покарання визначено не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Тому з метою реалізації зазначеної мети суд вважає за доцільне покласти на обвинувачених додаткові обов'язки, передбачені кримінальним законом, зокрема пунктами 2 та 4 частини третьої статті 76 КК.
Згідно з абзацом третім пункту 2 частини четвертої статті 374 КПК у резолютивній частині вироку зазначаються у разі визнання особи винуватою, зокрема, початок строку відбування покарання.
Слід зауважити, що частиною першою статті 165 Кримінально-виконавчого кодексу України визначено, що іспитовий строк обчислюється з моменту проголошення вироку суду. Тому, зважаючи на те, що судом прийняте рішення про доцільність звільнення обвинувачених від відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі з іспитовим строком, суд вважає, що іспитовий строк необхідно рахувати саме за правилами, встановленими частиною першою статті 165 КВК.
Питання щодо речових доказів підлягає вирішенню відповідно до положень статті 100 КПК.
Разом з тим, згідно з наданою представником сторони обвинувачення ухвалою слідчого судді від 17.04.2023 на речові докази у кримінальному провадженні, накладений арешт, який доцільно скасувати.
Згідно з частиною другою статті 124 КПК судові витрати необхідно покласти на обвинуваченого.
Керуючись статтями 371, 373, 374 КПК, суд
УХВАЛИВ:
Визнати ОСОБА_5 винним у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого частиною другою статті 309 Кримінального кодексу України, та призначити покарання у виді 2 (двох) років позбавлення волі.
Згідно з частиною першою статті 75 Кримінального кодексу України звільнити ОСОБА_5 від відбування призначеного йому покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком 2 (два) роки.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої та пунктів 2, 4 частини третьої статті 76 Кримінального кодексу України зобов'язати ОСОБА_5 періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації, виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою.
Іспитовий строк обчислювати з моменту проголошення вироку суду.
Речові докази: прозорий поліетиленовий пакет з порошкоподібною речовиною білого кольору, який поміщений до спецпакету НПУ № WAR1168173, та передані на зберігання до камери речових доказів Вінницького районного управління поліції ГУНП у Вінницькій області - знищити.
Арешт, накладений на зазначені речові докази на підставі ухвали слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 17.04.2023 - скасувати.
Стягнути з ОСОБА_5 на користь держави 1912 (одну тисячу дев'ятсот дванадцять) гривень витрат на залучення експертів.
Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляції через Вінницький міський суд Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вирок вручається негайно після його проголошення.
Суддя: