Справа № 953/6539/23
н/п 2/953/3649/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 листопада 2023 року м. Харків
Київський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді - Муратової С.О.,
за участю секретарів судового засідання - Юхно Є.С., Феденко Д.В.,
позивача - ОСОБА_1 ,
відповідача - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в приміщенні Київського районного суду м. Харкова цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_2 ), третя особа: Департамент реєстрації Харківської міської ради (ЄДРПОУ: 40214227, адреса: 61003, м. Харків, майдан Павлівський, буд. 4) про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -
встановив :
До Київського районного суду м. Харкова 31.07.2023 надійшла зазначена позовна заява ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила права користування житловим приміщенням.
Позивач просить визнати, що ОСОБА_2 не проживає у квартирі АДРЕСА_3 з 2010 року; визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме, у квартирі АДРЕСА_3 станом на час звернення до суду; встановити порядок виконання рішення суду шляхом зняття ОСОБА_2 з реєстраційного обліку за адресою у квартирі АДРЕСА_3 .
На обґрунтування позову позивач зазначає , зокрема, що на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_2 , виданого Харківським міським центром приватизації державного житлового фонду від 12.10.1993, він є власником 1/2 частки квартири АДРЕСА_3 , зареєстрований та проживає за вказаною адресою.
Крім нього, у зазначеній квартирі зареєстрована його донька, ОСОБА_2 , яка є власником частки квартири на підставі свідоцтва про право на спадщину 14-171, виданого П'ятою Харківською міською державною нотаріальною конторою від 09.09.2022.
Але на час визнання ОСОБА_2 спадкоємицею, яка прийняла спадщину, остання фактично не проживала у вказаній квартирі, не несла витрати на її утримання, не сплачувала комунальні послуги.
Незважаючи на реєстрацію за вказаною адресою з 23.12.2010, ОСОБА_2 не проживає за вказаною адресою саме з 2010 р., так як проживає за іншою адресою у м. Харкові, однак, за якою саме, йому невідомо.
До моменту отримання права власності на житло, та після його отримання він проживав та був зареєстрований у квартирі.
ОСОБА_2 , навпроти, станом на 09.09.2022, тобто дату отримання нею свідоцтва про право на спадщину за законом, та визнання її особою, яка прийняла спадщину, за вказаною адресою не проживала.
На час звернення до суду з позовом місце проживання відповідача невідоме.
Таким чином, ОСОБА_2 з 2010 р. не проживає за вказаною адресою.
В позовній заяві зазначає, що наразі він сплачує комунальні послуги самостійно, не може отримати субсидію від держави,адже в цій квартирі зареєстрована і його донька. До того ж, оплата комунальних послуг здійснюється з розрахунку вже зареєстрованих осіб в квартирі, що є надмірним для нього, та таким, що порушує його права, адже ОСОБА_3 фактично в квартирі не проживає.
Позивач посилається на обґрунтування позовних вимог на положення ст. ст. 64, 71, 72, 150, 156 ЖК України, ст. 405, ч. 2 ст. 16, ст. ст. 316, 317, 379, 383, 391 ЦК України, ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень за застосування практики Європейського суду з прав людини».
Зазначає, що усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном шляхом визнання особи такою, що тратила право користування житловим приміщенням, є належним способом захисту порушених прав. Тому вважає, що має право просити ОСОБА_2 визнати такою, що втратила право користування житловим приміщенням у зв'язку з тривалою, понад один рік, відсутністю за місцем реєстрації, крім того, у зв'язку з тим, що йому необхідно сплачувати комунальні послуги, а відповідач, у зв'язку з відсутністю за вказаною адресою, не несе витрат по утриманню квартири.
Відповідач втратила підстави для користування вищевказаним жилим приміщенням, оскільки не проживає та не використовує дане приміщення понад встановлені законодавством строки.
Позивач зазначає, що виходячи із порівняльного аналізу статей 383, 391, 405 ЦК України та статей 64, 150, 156 ЖК УРСР, слід дійти висновку, що положення статей 383, 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жиле приміщення, будинок, квартиру від будь-яких осіб, в тому числі і тих, які не є і не були членами його сім'ї, а положення ст. 405 ЦК України, статей 64, 150, 156 ЖК УРСР регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім'ї (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду України від 16.11.2016 у справі № 6-709цс16).
Вважає, що припинення права користування відповідачем спірним житлом шляхом його виселення, відповідає критерію що він, як власник будинку, вважає , що у зв'язку з тривалою відсутністю відповідача за місцем реєстрації, на час звернення до суду можливо вирішити питання про визнання відповідача таким, що не проживає у даному жилому приміщенні з 2010 р. по теперішній час, у зв'язку з чим , на час звернення до суду, втратив право користування житловим приміщенням.
У пункті 33 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2019 у справі № 761/5115/17 (провадження № 14-391цс19) вказано, що одним зі способів захисту прав користування майном є припинення дії, яка це право порушує (пункт 3 ч. 2 ст. 16 ЦК України), - усунення перешкод у здійсненні права користування майном (негаторний позов). Підставою для подання такого позову є вчинення перешкод правомірної реалізації речового права. Цей спосіб захисту може використати не тільки власник майна, але й особа, яка відповідно до закону або договору має право користування ним, зокрема в у випадку, коли перешкоди у здійсненні зазначеного права чинить власник майна.
Зважаючи на те, що сутність негаторного позову полягає в усуненні порушення, яке триває і має місце на момент звернення з позовом до суду, з таким позовом особа може звернутися в будь-який час, поки існують правовідносини та правопорушення (а.с. 2-8).
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.07.2023, справа розподілена для розгляду судді Київського районного суду м. Харкова Муратовій С.О. (а.с. 18).
Ухвалою судді Київського районного суду м. Харкова Муратової С.О. від 04.08.2023 прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у даній цивільній справі, справу призначено у підготовче судове засідання(а.с. 20).
Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 24.08.2023 закрито підготовче провадження по даній цивільній справі, справу призначено до судового розгляду по суті (а.с. 29).
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав. Пояснив, зокрема, що квартира записана на нього, дружина ОСОБА_4 ніякого відношення до неї не має, як і ОСОБА_2 . У доньки - відповідача у справі ОСОБА_2 , є інша квартира, в якій вона ній мешкає. Спірна квартира приватизована, він сам приймав участь у будівництві цього будинку. В цій квартирі він не мешкав, оскільки поступився нею дружині ОСОБА_4 та доньці ОСОБА_2 , та переїхав жити на дачу, так вони вирішили із дружиною.
Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог, пояснила, що вона є донькою ОСОБА_1 . Зазначила, що вона є власником частини цієї квартири на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 та залишила їй заповіт на частину квартири. Вона прописана в цій квартирі. Не заперечувала, що вона не проживає у квартирі АДРЕСА_3 . Пояснила, що ОСОБА_1 так само не мешкав в цій квартирі тривалий час, а мешкав на дачі.
Представник третьої особи - Департаменту реєстрації Харківської міської ради, будучи належним чином повідомленим про судові засідання, що призначалися у справі (а.с. 22, 34), не з'явився, причини неявки суду не повідомив.
Суд, вислухавши пояснення сторін у справі, дослідивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, дослідивши та перевіривши усі обставини справи, прийшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Даний принцип полягає у змагальній формі ініціативи та активності осіб, які беруть участь у справі.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи. Стороні зобов'язані визначити коло фактів, на які вони можуть посилатися як на підставу своїх вимог і заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення, як того вимагають положення ст. 81 ЦПК України, за якими доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. ст. 13, 43, 81 ЦПК України, суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, особа яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, зобов'язана надати усі наявні у неї докази та довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких виникає спір.
Судом достовірно встановлено, що місце проживання ОСОБА_2 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , з 23.12.2010, що підтверджується Інформаційною довідкою з Реєстру територіальної громади м. Харкова від 03.08.2023 (а.с. 19).
Позивачу ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності належить квартири АДРЕСА_3 , на підставі свідоцтва про право власності, серія та номер: НОМЕР_2 , виданого 12.10.1993 Харківським міським центром приватизації державного житлового фонду, Дублікат свідоцтва про право власності під № НОМЕР_3 від 12.12.22018, виданий Харківським міським центром приватизації державного житлового фонду (а.с. 12-13, 36-38).
Відповідачу ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності належить квартири АДРЕСА_3 , на підставі свідоцтва про право на спадщину від 09.09.2022, виданого П'ятою Харківською міською державною нотаріальною конторою (а.с. 12-13, 36-38).
Таким чином, позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , кожний є власником відповідно частини зазначеної квартири АДРЕСА_3 .
Ст. 405 ЦК України, на яку посилається позивач на обґрунтування свої вимог, визначає право членів сім'ї власника житла на користування цим житлом, а саме.
Відповідно до ч. 1 ст. 405 ЦК України, члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.
Відповідно до ч. 2 ст. 405 ЦК України, член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
В ст. 64 ЖК України визначено права і обов'язки членів сім'ї наймача. Так, члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї.
Відповідно до ст. 71 ЖК України, при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом. У випадках, передбачених пунктами 1-7 цієї статті, право користування жилим приміщенням зберігається за відсутнім протягом шести місяців з дня закінчення строку, зазначеного у відповідному пункті. Відповідно до законодавства України може бути встановлено й інші умови і випадки збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами на більш тривалий строк.
Ст. 72 ЖК України регулює порядок визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням. Так, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Відповідно до ст. 150 ЖК України, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Ст. 156 ЖК України визначає права і обов'язки членів сім'ї власника жилого будинку (квартири).
Так, відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 156 ЖК України, члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
За згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно.
Члени сім'ї власника будинку (квартири) зобов'язані дбайливо ставитися до жилого будинку (квартири). Повнолітні члени сім'ї власника зобов'язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і придомової території та проведенню ремонту. Спори між власником та членами його сім'ї про розмір участі в витратах вирішуються в судовому порядку.
Згідно положень ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Згідно ст. 383 ЦК України, власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва. Власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, - за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.
В ст. 386 ЦК України визначено засади захисту права власності. Зокрема, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
При винесенні рішення суд враховує також висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 07.04.2021 у справі № 752/14314/16-ц (провадження № 61-3069св19).
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
До способів захисту цивільних прав та інтересів віднесено припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення (пункти 3 та 4 частини другої статті 16 ЦК України).
У постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що захист має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача.
Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободкожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.
Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом (частина четверта статті 9 ЖК України).
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine»), від 02 грудня 2010 року), поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв'язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.
Згідно із частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (частина перша статті 319 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 383 ЦК України, статтею 150 ЖК Української РСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК Української РСР до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
За змістом зазначених норм права користування житлом, яке знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником у будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
У постанові від 03 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17, провадження № 14-64цс20 Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків, що аналіз норм статей 150, 156, 162 ЖК Української РСР дає підстави для висновку про те, що право членів сім'ї власника квартири користуватись жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за умови, що така особа є членом сім'ї власника житлового приміщення, власник житлового приміщення надавав згоду на вселення такої особи, як члена сім'ї. Будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку. ЖК Української РСР був прийнятий 30 червня 1983 року і він не відображає усіх реалій сьогодення. ЦК України є кодифікованим актом законодавства, який прийнято пізніше у часі, тому темпоральна колізія вирішується саме на користь норм ЦК України.
Статтею 41 Конституції України кожному гарантовано право володіння, користування і розпорядження своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до ст. 17 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.
Статтею 16 ЦК України передбачено способи захисту цивільних прав та інтересів, виходячи з яких вбачається, що власнику житлового приміщення належить право володіння, користування та розпорядження майном.
Відповідно до чинного законодавства України для захисту своїх порушених прав у праві володіння, користування чи розпорядженням житла можна звернутися до суду з позовом про:
- усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням;
- виселення особи, яка не є власником житлового приміщення;
- визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням;
- визнання право користування житлом;
- усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власністю шляхом виселення.
У пункті 33 постанови Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.09.2019 у справі № 761/5115/17 прийшла висновку, що одним зі способів захисту прав користування майном є припинення дії, яка це право порушує (пункт 3 ч. 2 ст. 16 ЦК України), - усунення перешкод у здійсненні права користування майном (негаторний позов). Підставою для подання такого позову є вчинення перешкод правомірної реалізації речового права. Цей спосіб захисту може використати не тільки власник майна, але й особа, яка відповідно до закону або договору має право користування ним, зокрема в у випадку, коли перешкоди у здійсненні зазначеного права чинить власник майна.
Одним зі способів захисту права користування майном є припинення дії, яка це право порушує (пункт 3 частини другої статті 16 ЦК України), - усунення перешкод у здійсненні права користування майном (негаторний позов). Підставою для подання такого позову є вчинення перешкод правомірній реалізації речового права. Цей спосіб захисту може використати не тільки власник майна, але й особа, яка відповідно до закону або договору має право користування ним, зокрема і у випадку, коли перешкоди у здійсненні зазначеного права чинить власник майна.
При вирішенні спору про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, необхідно встановити факт відсутності її у приміщенні понад 6 місяців та поважність причин такої відсутності. Такого висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 19.05.2021 у справі № 759/19579/17.
Як встановлено вище, станом на час звернення до суду з позовом 31.07.2023, позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , кожний є власником відповідно по частині зазначеної квартири АДРЕСА_3 .
Тобто, спір, який виник у справі, щодо визнання відповідача такою, що не проживає у квартирі, наявності або відсутності у відповідача ОСОБА_2 права користування спірною житловою квартирою, визнання її такою, що втратила право користування житловим приміщенням, зняття її з реєстраційного обліку за зазначеною адресою, виник між власниками цієї квартири з приводу користування вказаним житлом.
Як встановлено в ході розгляду справи, ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , з 23.12.2010 по теперішній час, їй на праві спільної часткової власності належить квартири АДРЕСА_3 , на підставі свідоцтва про право на спадщину від 09.09.2022, виданого П'ятою Харківською міською державною нотаріальною конторою (а.с. 12-13, 14, 19, 36-38).
При цьому, суду не надано доказів, що відповідач ОСОБА_2 чинить позивачу ОСОБА_1 , який зареєстрований за вказаною адресою з 16.03.1988 по теперішній час, та якому на праві спільної часткової власності належить квартири АДРЕСА_3 , на підставі свідоцтва про право власності, серія та номер: НОМЕР_2 , виданого 12.10.1993 Харківським міським центром приватизації державного житлового фонду, Дублікат свідоцтва про право власності під № НОМЕР_3 від 12.12.22018, виданий Харківським міським центром приватизації державного житлового фонду (а.с. 12-13, 9-10, 14, 36-38), перешкоди у здійсненні його прав користування та розпорядження квартирою.Жодних обставин вчинення перешкод з боку відповідача, порушення відповідачем прав позивача в межах заявлених позовних вимог не встановлено.
Таким чином, правові підстави до задоволення позову відсутні. Доказів, що житлові права позивача порушені та підлягають захисту у обраний ним спосіб, суду не надано.
У відповідності до положень ст. 141 ЦПК України, судові витрати по сплаті судового збору, сплачені позивачем при звернення з позовом (а.с. 1), у зв'язку із залишенням позову без задоволення покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 141, 258-259, 263, 264, 265, 268 ЦПК України, суд, -
УХВАЛИВ:
В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_2 ), третя особа: Департамент реєстрації Харківської міської ради (ЄДРПОУ: 40214227, адреса: 61003, м. Харків, майдан Павлівський, буд. 4) про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення, до Харківського апеляційного суду.
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: https://court.gov.ua.
Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ).
Відповідач: ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_2 ).
Третя особа: Департамент реєстрації Харківської міської ради (ЄДРПОУ: 40214227, адреса: 61003, м. Харків, майдан Павлівський, буд. 4).
Суддя Муратова С.О.