2/130/375/2023
130/2705/22
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"09" листопада 2023 р. м. Жмеринка
Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області в складі:
головуючої судді Грушковської Л.Ю.,
за участі секретаря Шпак А.А.,
позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Жмеринка в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції в Вінницькій області, Вінницької обласної прокуратури про бездіяльність відповідачів у кримінальному провадженні та відшкодування моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ:
Після відводу судді Порощука П.П., відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи від 07.08.2023 року в провадження судді Грушковської Л.Ю. надійшла дана цивільна справа.
Позивач ОСОБА_1 в поданому позові просив визнати його право на виконання відповідачами вимог ст. 2 КПК України; зобов'язати відповідачів припинити бездіяльність у цій справі; стягнути з Держави Україна на користь позивача 50000 грн.
Позов обгрутовано тим, що протягом 6 років посадові особи правоохоронних органів у кримінальному провадженні №4201602113000020 від 12.08.2016 проводять слідство. Після чого всі постанови слідчих про закриття провадження скасовані судом.
Ухвалою суду від 09.08.2023 прийнято до свого провадження справу за ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції в Вінницькій області, Вінницької обласної прокуратури про оскарження бездіяльності та відшкодування моральної шкоди у порядку загального позовного провадження. Призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою суду від 03.10.2023 закрито підготовче провадження у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції в Вінницькій області, Вінницької обласної прокуратури про оскарження бездіяльності та відшкодування моральної шкоди та призначено справу до судового розгляду по суті.
Представник відповідача Вінницької обласної прокуратури Колівошко С.М. подав відзив, у якому зазначив, що оскарження позивачем бездіяльності та процесуальних рішень у кримінальному провадженні є реалізацією ним своїх процесуальних повноважень і не є безумовним доказом неправомірності процесуальних рішень, дій чи бездіяльності у розумінні ст. 1176 ЦПК України. 3 огляду на наведені норми КПК України повноваження щодо визначення наявності підстав для оголошення підозри належать виключно слідчому та прокурору, які є самостійними у своїй процесуальній діяльності, втручання у яку осіб без законних повноважень не допускається. Таким чином, невчинення дій щодо оголошення підозри у рамках кримінального провадження не є протиправною бездіяльністю, та не визнана такою судовими рішеннями, на які посилається позивач. Позивач також посилався на надмірну тривалість кримінального провадження, на шо слід зазначити наступне. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов'язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Крім того, потрібно з'ясувати юридичний зміст, значимість, тривалість та межі протиправної бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість/протиправність бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи. Позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв?язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою. Позивачем не надано доказів на підтвердження заподіяння йому шкоди відповідачами, не доведено наявність елементів складу цивільно-правової відповідальності щодо заподіяння моральної шкоди, як і самого факту моральної шкоди, причинного зв'язку між шкодою та протиправними діяннями відповідачів, не наведено обгрунтований розрахунок визначеного ним розміру моральної шкоди, що відповідно до ст. 81 ЦПК є його процесуальним обов'язком. Презумпція наявності моральної шкоди законодавством не передбачена. Наявність моральної шкоди не визнана прямим наслідком кожної протиправної поведінки. Право на відшкодування шкоди за нормами чинного законодавства не є матеріальною гарантією, оскільки жоден закон не встановлює імперативний обов'язок компенсації. Зазначене право на відшкодування - це процесуальна вимога надати можливість довести наявність шкоди, визначити її розмір та отримати через судовий розгляд цього питання відповідну компенсацію.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 просив задовольнити позовні вимоги. Зазначив, що вважає, що докази про бездіяльність відображені у відзиві відповідача Вінницької обласної прокуратури, де зазначено рух по кримінальному провадженні, у зв'язку з чим вважає, що відсутні підстави для витребування матеріалів кримінального провадження.
Заслухавши пояснення позивача, вивчивши відзив сторони відповідача, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані учасниками справи докази, судом встановлено такі обставини та відповідні їм факти спірних правовідносин.
Позивачем суду надано такі докази: копію ухвали слідчого судді Жмеринського міськрайонного суду Вінницьокї області від 21.11.2022, копію ухвали Тиврівського районного суду Вінницької області від 08.06.2022, копію постанови Вінницького апеляційного суду від 29.10.2020 у справі №130/2635/19, які жодним чином не підтверджують обставин, викладених у позовній заяві.
Згідно зі ст. 55 Конституції України, кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Положеннями статті 56 Конституції України закріплено право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті тобто така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).
Відповідно до ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Конституційним Судом України у рішенні від 3 жовтня 2001 року по справі № 1-36/2001 (справа про відшкодування шкоди державою) зазначено, що відшкодування шкоди (матеріальної чи моральної), завданої фізичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, покладається саме на державу, а не на відповідні органи державної влади, тобто відшкодування шкоди в таких випадках здійснюється за рахунок держави, а не за рахунок коштів на утримання державних органів.
Згідно ч.2 ст. 2, ч.1 ст. 170 ЦК України учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Відповідно до ч.2 ст. 48 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
У Постанові Великої палати Верховного Суду від 27.11.2019 року (справа № 242/4742/16-ц) зазначено: з урахуванням того, що саме на державу покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне вказати, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав (пункт 43). Залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки ДКСУ чи її територіальний орган не є тим суб'єктом який порушив права чи інтереси позивача (пункт 30).
Органи досудового розслідування функціонують у складі поліції (п. 3 ч. 3 ст. 13 ЗУ «Про Національну поліцію»). У відповідності до частини 3 статті 19 цього Закону, держава відповідно до закону відшкодовує шкоду, завдану фізичній або юридичній особі рішеннями, дією чи бездіяльністю органу або підрозділу поліції, поліцейським під час здійснення ними своїх повноважень.
Згідно з ст. 1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави. Згідно з ч. 1 ст. 2 цього закону на прокуратуру покладаються такі функції: підтримання державного обвинувачення в суді; представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III Цивільного процесуального кодексу України; нагляд за додержанням законів органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян. Згідно з ч. 1 ст. 7 цього закону систему прокуратури України становлять: Офіс Генерального прокурора; обласні прокуратури; окружні прокуратури; Спеціалізована антикорупційна прокуратура.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року по справі № 523/9076/16-ц зазначила, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 45 Закону України «Про прокуратуру» рішення, дії чи бездіяльність прокурора в межах кримінального процесу можуть бути оскаржені виключно в порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України. Якщо за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність прокурора в межах кримінального процесу встановлено факти порушення прокурором прав осіб або вимог закону, таке рішення може бути підставою для дисциплінарного провадження.
Вичерпний перелік рішень, дій чи бездіяльності слідчого, дізнавача та прокурора, що можуть бути оскаржені слідчому судді на етапі досудового провадження, визначений у частині першій статті 303 КПК України. Скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами статей 314-316 цього кодексу (частина друга статті 303 КПК України).
Відповідно до пунктів 2 і 3 частини першої статті 16 Закону України «Про прокуратуру» незалежність прокурора забезпечується, зокрема, порядком здійснення повноважень, визначеним процесуальним та іншими законами; забороною незаконного впливу, тиску чи втручання у здійснення повноважень прокурора.
Здійснюючи функції прокуратури, прокурор є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску, втручання і керується у своїй діяльності лише Конституцією та Законами України (частина друга статті 16 Закону України «Про прокуратуру» ).
Здійснюючи функції досудового слідства, слідчий є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску, втручання і керується у своїй діяльності лише Конституцією та Законами України. У відповідності до ч. 5 ст. 40 КПК України слідчий є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється.
А тому притягнення слідчого, дізнавача або прокурора до цивільної відповідальності за кожне прийняте процесуальне рішення, з якими не погоджується сторона кримінального провадження, може свідчити про тиск на органи досудового слідства задля прийняття вигідного для сторони кримінального провадження рішення в будь-який спосіб.
Тобто, під час досудового розслідування слідчий, дізнавач та прокурор виконує процесуальні функції, які не можна охарактеризувати як управлінські, і для оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності визначений спеціальний порядок.
Тому суд має зберігати баланс (рівновагу), між інтересами конкретної сторони кримінального провадження (яка скаржиться) і іншими його учасниками, дотримуючись принципу законності.
За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Для наявності підстав зобов'язання відшкодувати шкоду відповідно до вимог статті 1174 ЦК України потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, наявність шкоди, протиправність дій її заподіювача та причинний зв'язок між його діями та шкодою, а тому позивач у цій справі повинен довести належними та допустимими доказами завдання йому шкоди, і що дії або бездіяльність відповідача є підставою для відшкодування шкоди у розумінні статей 1167, 1174 ЦК України.
У частині першій статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
За загальним правилом підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою.
Суд вважає, що позов ОСОБА_1 має не конкретний характер щодо кожного з відповідачів і його аргументи про бездіяльність відповідачів у кримінальному провадженні та заподіяння йому моральної шкоди їх діями, не підтверджені належними доказами, та ним не зазначено в чому полягала бездіяльність кожного з відповідачів та якими неправомірними діями кожного з відповідачів завдано йому моральну шкоду, крім того, ним не зазначено та не доведено, у чому полягає моральна шкода, наявність причинно-наслідкового зв'язку між бездіяльністю та моральною шкодою, а тому підстави для задоволення його позову відсутні.
Судові витрати слід компенсувати за рахунок держави.
На підставі викладеного, керуючись статтями 263-265 ЦПК України,
ВИРІШИВ:
В задоволенні позову відмовити.
Судові витрати компенсувати за рахунок держави.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 14.11.2023.
Суддя