ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
_______________________________________________________________________
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"13" листопада 2023 р.м. ХарківСправа №922/3812/23
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Добрелі Н.С.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ПАВЛОГРАДЗЕРНОПРОДУКТ"
доТовариства з обмеженою відповідальністю компанія "БОТІК"
простягнення коштів
без виклику учасників справи
ВСТАНОВИВ:
ТОВ "ПЗП" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до ТОВ компанія "БОТІК", в якій просить суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за актом здачі-приймання робіт (надання послуг) від 16.11.2020 №222 у загальній сумі 12.450,78 грн, з яких: основна сума боргу в розмірі 12.182,24 грн, сума інфляційного збільшення заборгованості в розмірі 109,34 грн, сума 3% річних від простроченої суми заборгованості в розмірі 159,20 грн.
Фактичними підставами позову є невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором перевезення вантажу, укладеного у спрощений спосіб, в частині здійснення повної оплати за надані позивачем послуги з перевезення.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 04.09.2023 у справі №922/3812/23 позовну заяву ТОВ "ПЗП" залишено без руху.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 13.09.2023 з урахуванням малозначності справи №922/3812/23 в розумінні частини п'ятої статті 12 ГПК України відкрито спрощене позовне провадження, призначено розгляд справи без повідомлення сторін та встановлено учасникам справи строк для подання заяв по суті справи.
11.10.2023 на електронну пошту господарського суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. №27712/23), в якому зазначає, що позивачем не був наданий договір перевезення від 01.09.2020 №0109-2., а спірні правовідносини сторін за своєю правовою природою є правовідносинами з перевезення вантажів автомобільним транспортом. Крім цього, відповідач зазначає, що позивач звернувся з даним позовом з порушення строку позовної давності.
06.11.2023 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. №30151/23), в якій зазначає, що договір перевезення вантажу був укладений у спрощений формі. Факт здійснення позивачем перевезень вантажу відповідача підтверджується доданими до позовної заяви доказами (акт здачі-прийняття робіт, копії ТТН). При цьому, позивач вважає, що він звернувся до господарського суду з даним позовом у межах строків позовної давності.
09.11.2023 на електронну пошту господарського суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив (вх. №30696/23), в яких зазначає про помилковість висновку позивача щодо подання даного позову в межах строку позовної давності, оскільки позов пред'явлено за актом здачі-приймання робіт (надання послуг) від 16.11.2020 №222, то перебіг строку рахується з 17.11.2020. Також зазначає, що вимога позивача про сплату заборгованості була надіслана на адресу відповідача поза межами позовної давності, а тому не підлягали розгляду взагалі. Позивач не наводить жодних поважних причин неможливості звернутися з даним позовом до суду протягом майже трьох років.
Перевіривши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані позивачем докази, суд встановив наступне.
Як зазначає позивач, у період з 01.11.2020 по 16.11.2020 ним були здійснені перевезення вантажу відповідача загальною вагою 651,89 т, про що свідчать наявні в матеріалах справи товарно-транспортні накладні.
Між позивачем та відповідачем був підписаний Акт здачі-приймання робіт (надання послуг) від 16.11.2020 №222, згідно з умовами якого позивачем як виконавцем були надані відповідачеві як замовник послуги - вантажні перевезення в кількості 651,89 т на суму 130.380,61 грн з ПДВ.
У подальшому позивачем був виставлений відповідачеві рахунок на оплату від 16.11.2020 №921 на суму 130.380,61 грн з ПДВ. Також позивачем була складена податкова накладна від 16.11.2020 №1347 на суму 108.650,51 грн із сумою ПДВ - 21.730,102 грн.
Відповідачем надані позивачем послуги були сплачені частково на суму 118.198,37 грн з ПДВ, про що свідчить надана банківська виписка з рахунку позивача ( арк. спр. 47).
28.02.2023 позивач надіслав на адресу відповідача вимогу від 28.02.2023 №б/н, в якій вимагав сплати заборгованість за договором перевезення вантажів від 01.09.2020 №0109-2 у розмірі 12.128,24 грн протягом п'яти банківських днів після отримання даної вимоги. Проте, відповідач відповіді на вимогу позивача не надав, заборгованість не сплатив.
Такі обставини на думку позивача свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту шляхом вжиття наведених у позові способів захисту права.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, сутність розглядуваного спору полягає у примусовому спонуканні відповідача до сплати заборгованості, утвореної внаслідок невиконання зобов'язань з оплати наданих позивачем послуг з перевезення вантажів.
При цьому, матеріали справи не містять письмового Договору перевезення вантажів від 01.09.2020 №0109-2 підписаного між позивачем та відповідачем, а факт відсутності такого договору у вигляді окремого документу сторонами не заперечується.
Разом із тим, відповідно до частини другої статті 184 ГК України укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього Кодексу.
З огляду на наявні матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що підписання між сторонами товарно-транспортних накладних, Акту здачі-приймання робіт (надання послуг) від 16.11.2020 №222, виставлення позивачем рахунку на оплату від 16.11.2020 №921 на суму 130.380,61 грн з ПДВ та подальша його часткова оплата (07.12.2020) відповідачем свідчить про те, що між сторонами виникли господарські зобов'язання, а саме: укладено договір перевезення вантажу у спрощений спосіб.
Відповідно до частини першої статті 908 ЦК України, перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються ЦК України, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та актами, що видаються відповідно до них (частина друга статті 908 ЦК України).
Згідно з вимогами статті 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
У відповідності до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Факт перевезення позивачем вантажу підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, зокрема, підписаним без зауважень Актом здачі-приймання робіт (надання послуг) від 16.11.2020 №222, а також товарно-транспортними накладними. Дані накладні містять всі необхідні реквізити, зокрема щодо замовника перевезення та вантажовідправника (відповідач у справі), перевізника (позивач у справі), вантажоодержувача, пункти навантаження та розвантаження, найменування вантажу та його маса, тощо. Факт здачі вантажу до перевезення та отримання його вантажоодержувачем стверджується підписами та печатками осіб, задіяних у перевезенні.
Як зазначає позивач, станом на дату звернення з даним позовом до суду заборгованість відповідача за надані позивачем послуги з перевезення вантажу становить 12.128,24 грн з ПДВ.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Всупереч вимог статті 13 та статті 74 ГПК України (судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень) відповідачем доказів, які б спростовували факт наявності заборгованості в розмірі 12.128,24 грн до суду не подано.
Разом із тим, відповідач стверджує, що позов подано поза межами строку позовної давності, у зв'язку з чим просить суд застосувати строк позовної давності.
Суд, розглянувши клопотання відповідача про застосування строку позовної давності, зазначає наступне.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Частиною другою статті 258 ЦК України передбачено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти (стаття 925 цього Кодексу).
Згідно із частиною третьою статті 925 ЦК України до вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, пошти, застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів).
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 18.06.2021 у справі №910/11949/20 дійшла висновку, що стаття 925 ЦК України є загальною нормою.
Разом з тим, відповідно до частини п'ятої статті 315 ГК України для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.
Положення частини третьої статті 925 ЦК України та частини п'ятої статті 315 ГК України співвідносяться як загальна та спеціальна: за загальним правилом до вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, пошти, застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів), але для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.
Як свідчать матеріали справи, а саме реєстр товарно-транспортних накладних - у період з 01.11.2020 по 16.11.2020 позивачем було здійснено 28 перевезень вантажу, що підтверджується доданими до позовної заяви копіями товарно-транспортних накладних. Загальна вага перевезеного позивачем вантажу склала 651,89 т, а вартість наданих ТОВ "ПАВЛОГРАДЗЕРНОПРОДУКТ" як перевізником послуг становила 130.380,61 грн з ПДВ (651,89 т * 166,67 грн/т + 20% ПДВ). В той же час відповідачем були частково оплачені надані позивачем послуги з перевезення вантажу в сумі 118.198,37 грн з ПДВ. Залишок неоплачених послуг становить 12.128,24 грн з ПДВ. Тобто відповідачем у повному обсязі були оплачені здійснені позивачем 25 перевезень вантажу, а 3 (три) перевезення на підставі товарно-транспортних накладних від 16.11.2020 №№131, 132, 133 залишись неоплачені.
Зі змісту товарно-транспортних накладних від 16.11.2020 №№131, 132, 133 вбачається, що відповідач ТОВ Компанія "БОТІК" був як замовником перевезення вантажу, так і вантажовідправником. Таким чином, суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин мають застосовуватися положення частини п'ятої статті 315 ГК України. Тобто, позивач як перевізник мав пред'явити до відповідача як вантажовідправника позов протягом шестимісячного строку.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Абзацом 2 частини п'ятої статті 261 ЦК України передбачено, що за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
Суд зазначає, що тлумачення частин першої та п'ятої статті 261 ЦК України, свідчить про необхідність розрізняти початок перебігу позовної давності (момент виникнення права на захист) залежно від виду предмету, підстав та вимог позову.
Позовна давність за зобов'язанням із визначеним або невизначеним строком виконання не передбачає оцінки такого суб'єктивного критерію, як встановлення моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права, у такому разі початок перебігу позовної давності обумовлюється виникненням у кредитора права на вимогу від боржника виконання зобов'язання та/або після спливу строку виконання відповідного зобов'язання, встановленого договором.
Отже, для правильного визначення строку початку перебігу позовної давності за зобов'язаннями, а відтак і закінчення такого строку, визначальним для суду є, зокрема, встановлення суті позовних вимог, та чи й пов'язані такі вимоги із виконанням/невиконанням зобов'язання, та чи визначений/не визначений строк виконання за зобов'язаннями, чи невизначений/визначений моментом вимоги, і в разі визначення моментом вимоги встановити день, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про таке виконання зобов'язання (див. постанову Верховного Суду від 30.03.2023 у справі №910/13/21).
Як було встановлено вище у спірних правовідносинах письмового договору перевезення вантажів між позивачем та відповідачем у вигляді окремого документа укладено не було. А отже, сторонами не визначено конкретного строку виконання відповідачем зобов'язання з оплати коштів за надані позивачем послуги з перевезення вантажу.
Таким чином, з огляду на положення абзацу 2 частини п'ятої статті 261 ЦК України та враховуючи правову природу відносин перевезення, які за своєю суттю є оплатними в принципі, суд дійшов висновку, що право позивача пред'явити вимогу до відповідача щодо оплати послуг з перевезення виникає з моменту надання повного обсягу таких послуг, тобто з моменту підписання Акту здачі-приймання робіт (надання послуг) від 16.11.2020 №222. При цьому, слід відмітити різницю між настанням строку оплати (визначається в договорі самими сторонами, чи законом, в разі, коли сторони такий строк не встановили) та моментом виникнення права на пред'явлення вимоги (встановлено законом, виходячи з правової природи перевезень).
Наведене свідчить про те, що позивач не був позбавлений права звернутися з відповідною вимогою до ТОВ Компанія "БОТІК" про сплату заборгованості, починаючи з 17.11.2020 після підписання спірного Акту. Таким чином, перебіг позовної давності розпочався з 17.11.2020.
З огляду на вищевикладене, посилання позивача на те, що його право на отримання решти вартості наданих ним послуг було порушено після спливу 7 днів від дати отримання відповідної вимоги, а тому строки позовної давності не є пропущеними, є помилковим. Оскільки в даному випадку підлягає встановленню момент виникнення у позивача як кредитора права пред'явити вимогу до відповідача про виконання зобов'язання за договором перевезення.
З огляду на те, що стаття 315 ГК України відсутня у переліку статей, строки яких продовжено на строк дії карантину, як у пункті 12 розділу Прикінцеві та перехідні положення ЦК України, так і у пункті 7 розділу Прикінцеві положення ГК України, то відсутні правові підстави для продовження такого строку на період дії карантину.
Окрім цього, суд зазначає, що позивач був обізнаний про порушення його права після здійснення відповідачем 07.12.2020 часткової оплати на суму 118.198,37грн з ПДВ.
Дані факти, разом з іншими обставинами, вказують на суб'єктивне та неправильне визначення позивачем дати, з якої почав перебіг строк позовної давності щодо заявлених ним позовних вимог.
З урахуванням вищевикладеного суд зазначає, що право на пред'явлення вимоги до відповідача про оплату наданих послуг виникло у позивача після підписання між сторонами Акту здачі-приймання робіт (наданих послуг), тобто з 17.11.2020. Відповідно, в силу положень абзацу 2 частини п'ятої статті 261 ЦК України, позовна давність також розпочалася з цієї дати (17.11.2020). Таким чином, шестимісячний строк для пред'явлення позову станом на дату звернення ТОВ "ПАВЛОГРАДЗЕРНОПРОДУКТ" з позовною заявою в даній справі є таким, що сплив.
Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини першої статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи наведене у сукупності та зважаючи на те, що матеріалами справи доведено факт порушення відповідачем свого грошового зобов'язання, а також встановлення факту обґрунтованості доводів відповідача щодо пропуску позивачем встановленого строку позовної давності встановленого ч.5 ст. 315 ГК України, оскільки перебіг строку позовної давності у відповідності до ч.2 ст. 261 ЦК України відраховується за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання, тобто з моменту підписання Акту здачі-приймання робіт (надання послуг) від 16.11.2020 №222, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про те, що в задоволенні позовних вимог позивача про стягнення з ТОВ Компанія "БОТІК" основної суми боргу в розмірі 12.182,24 грн слід відмовити, зі спливом строку позовної давності.
Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
Оскільки позовна давність спливла щодо основної вимоги про стягнення суми боргу в розмірі 12.182,24 грн, то позовна давність спливла і до додаткових вимог про стягнення 3% річних у розмірі 159,20 грн та інфляційних втрат у розмірі 109,34 грн нарахованих на зазначену суму.
Приймаючи до уваги наведене вище в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ "ПАВЛОГРАДЗЕРНОПРОДУКТ" є такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі, оскільки позивачем пропущено строк позовної давності.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується статтею 129 ГПК України, відповідно до якої судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підставі, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача. У зв'язку з чим, витрати зі сплати судового збору в розмірі 2.684,00 грн залишаються за позивачем.
На підставі викладеного, керуючись статтями 1, 4, 20, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
1. В позові відмовити повністю.
2. Витрати зі сплати судового збору залишити за позивачем.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складання повного рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції - Східного апеляційного господарського суду.
Повне рішення складено "13" листопада 2023 р.
Суддя Н.С. Добреля