справа № 361/3188/22 головуючий у суді І інстанції Сердинський В.С.
провадження № 22-ц/824/10337/2023 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 листопада 2023 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді -Березовенко Р.В.,
суддів:Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,
з участю секретаряЩавлінського С.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 12 травня 2023 року у справі за позовом державного нотаріуса Броварської міської державної нотаріальної контори Київської області Журавської Валентини Вікторівни до ОСОБА_1 про захист честі, гідності та ділової репутації, -
ВСТАНОВИВ:
У липні 2022 року державний нотаріус Броварської міської державної нотаріальної контори Київської області Журавська Валентина Вікторівна звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про захист честі, гідності та ділової репутації.
Позивач зазначала, що починаючи з 19 березня 1997 року здійснює професійну діяльність на посаді державного нотаріуса Броварської міської державної нотаріальної контори Київської області, що належним чином підтверджується свідоцтвом про право на зайняття нотаріальною діяльністю №2582 та випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №441656153674 від 06 червня 2022 року.
26 лютого 2019 року до Броварської міської державної нотаріальної контори Київської області звернулася ОСОБА_1 із заявою про прийняття спадщини № НОМЕР_1 , що відкрилася за фактом смерті її батька - ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
На підставі вищевказаної заяви про прийняття спадщини, поданої відповідачем до Броварської міської державної нотаріальної контори Київської області, позивачем було заведено спадкову справу №63821796, що належним чином підтверджується витягом про реєстрацію в спадковому реєстрі №55277695 від 26 лютого 2019 року.
Надалі 28 січня 2022 року відповідач знову звернулася до Броварської міської державної нотаріальної контори Київської області із заявою про прийняття спадщини №179, що відкрилася після смерті матері останньої - ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
На підставі зазначеної вище заяви, поданої відповідачем до Броварської міської державної нотаріальної контори Київської області, позивачем було заведено спадкову справу №69055514, що підтверджується витягом про реєстрацію в спадковому реєстрі №63804377 від 28 січня 2022 року.
З метою забезпечення оплати вартості оформлення органом нотаріату спадкових прав відповідача, як спадкоємиці за законом щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_2 і померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 матері ОСОБА_3 та видачі, передбаченої законодавством правовстановлюючої документації щодо вказаного спадкового майна, позивачем було сформовано відповідну платіжну квитанцію на загальну суму 1 967,00 грн.
Однак, не погодившись з визначеною позивачем вартістю нотаріальних послуг з оформлення спадкових прав та одночасно помилково ототожнюючи цивільно-правовий інститут фактичного прийняття спадщини, передбачений ч. 3 ст. 1268 Цивільного кодексу України, з передбаченим законодавством порядком належного оформленням спадкових прав на спадкове майно, відповідач почала систематично направляти на адресу Міністерства юстиції України безпідставні за своїм характером та змістом скарги щодо дій позивача як державного нотаріуса Броварської міської державної нотаріальної контори Київської області, які одночасно містили численні безпідставні звинувачення та особисті образи на адресу останньої.
Так, зокрема, відповідачем на адресу Міністерства юстиції України було скеровано скаргу від 29 січня 2021 року, в якій позивача, у зв'язку зі здійсненням останньою професійної діяльності, безпідставно названо «бездумною, безвідповідальною та мстивою людиною», а також «фашистом». Окрім того, вказана вище скарга відповідача до Міністерства юстиції України містила надумане та безпідставне звинувачення на адресу позивача щодо вимаганні коштів під час оформлення спадщини у межах спадкових справ за №63821796 та №69055514.
Також відповідачем на адресу Міністерства юстиції України було скеровано чергову скаргу від 30 січня 2021 року на дії позивача у зв'язку зі здійсненням нею професійної діяльності, яка одночасно містила безпідставні та надумані звинувачення у вчиненні корупційних діянь, які на думку скаржника, полягали у пропозиції щодо здійснення оплати вартості відповідних нотаріальних послуг у встановленому законодавством порядку. Так, зокрема, у вищевказаній скарзі позивач звинувачується у хабарництві та називається «корупціонеркою».
Окрім того, 02 лютого 2022 року відповідачем на адресу Міністерства юстиції України було скеровану чергову скаргу, предметом якої являлись неправомірні дії позивача під час здійснення професійної діяльності, які начебто полягали у намаганні з боку останньої ввести в оману скаржницю щодо порядку оформлення нею свої прав на майно у межах зазначених вище спадкових справ.
У свою чергу, вищезазначені безпідставні та необґрунтовані скарги відповідача стосовно професійної діяльності позивача слугували правовою підставою для неодноразового надання останньою відповідних пояснень на ім'я начальника Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо викладених у скаргах обставин та проведення камеральних перевірок уповноваженим суб'єктом владних повноважень.
Водночас на адресу позивача, як завідувача Броварської міської державної нотаріальної контори Київської області, з боку відповідача також систематично скеровувалися численні заяви, які містили безпідставні за свої змістом і характером звинувачення та образи особистого характеру, пов'язані зі здійсненням професійної діяльності.
Зокрема, у заяві відповідача від 28 січня 2021 року, що надійшла на адресу Броварської міської державної нотаріальної контори Київської області, остання назвала позивача «звіром» та одночасно висловила думку про те, що позивач «має проблеми з головою», порекомендувавши «пройти серйозне лікування в стаціонарі».
Разом з цим, у заяві відповідача від 29 січня 2021 року, що надійшла на адресу Броварської міської державної нотаріальної контори Київської області, містилися звинувачення позивача у професійній некомпетентності та грубому порушенні норм законодавства, які чергувалися з образливими висловлюваннями особистого характеру, зокрема, останню було названо «негідницею», «злодієм в законі» та «твариною».
При цьому аналогічні за свої характером та змістом безпідставні звинувачення, а також висловлювання образливого характеру на адресу позивача як державного нотаріуса, також містяться у ряді інших заяв, скерованих відповідачем на адресу Броварської міської державної нотаріальної контори Київської області, а саме в заявах від 01 лютого 2022 року, від 02 лютого 2022 року, від 07 травня 2022 року та від 03 червня 2022 року.
На думку позивача, вказані вище систематичні безпідставні скарги щодо її професійної діяльності, які одночасно містили образливі висловлювання особистого характеру, скеровані відповідачем до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), а також вищезазначені заяви, що скеровувалися до Броварської міської державної нотаріальної контори Київської області, призвели до приниження людської честі та гідності позивача та одночасно завдали значну шкоду діловій репутації останньої у межах професійної спільноти.
Посилаючись на викладене, позивач просила суд
- визнати такими, що не відповідають дійсності відомості щодо професійної діяльності та ділових якостей державного нотаріуса Броварської міської державної нотаріальної контори Київської області Журавської Валентини Вікторівни, поширених ОСОБА_1 , у заявах до Міністерства юстиції України від 29 січня 2021 року, від 30 січня 2021 року, від 02 лютого 2022 року, та у заявах до Броварської міської державної нотаріальної контори Київської області від 28 січня 2021 року, від 29 січня 2021 року, від 01 лютого 2022 року, від 07 травня 2022 року та від 03 червня 2022 року;
- зобов'язати ОСОБА_1 спростувати поширену нею інформацію не пізніше двадцяти днів з дня набрання рішенням законної сили шляхом розміщення у друкованому засобу масової інформації, вибраного на свій власний розсуд, інформаційного повідомлення наступного змісту: «Я - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , заявляю про визнання неправдивого характеру відомостей, поширених мною у заявах до Міністерства юстиції України від 29 січня 2021 року, від 30 січня 2021 року, від 02 лютого 2022 року та у заявах до Броварської міської державної нотаріальної контори Київської області від 28 січня 2021 року, від 29 січня 2021 року, від 01 лютого 2022 року, від 07 травня 2022 року та від 03 червня 2022 року, щодо професійної діяльності та ділових якостей державного нотаріуса Броварської міської державної нотаріальної контори Київської області Журавської Валентини Вікторівни, у зв'язку з чим прошу публічні вибачення»;
- стягнути з ОСОБА_1 на її користь компенсацію за шкоду, завдану діловій репутації у розмірі 165 000 грн 00 коп. та понесені судові витрати.
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 12 травня 2023 року позов задовольнити частково. Визнано такими, що не відповідають дійсності відомості щодо професійної діяльності та ділових якостей державного нотаріуса Броварської міської державної нотаріальної контори Київської області Журавської Валентини Вікторівни поширених ОСОБА_1 у заявах до Міністерства юстиції України від 29 січня 2021 року, від 30 січня 2021 року, від 02 лютого 2022 року, та у заявах до Броварської міської державної нотаріальної контори Київської області від 28 січня 2021 року, від 29 січня 2021 року, від 01 лютого 2022 року, від 07 травня 2022 року та від 03 червня 2022 року.
Зобов'язано ОСОБА_1 спростувати поширену нею інформацію не пізніше двадцяти днів з дня набрання рішенням законної сили шляхом розміщення у друкованому засобу масової інформації, вибраного на свій власний розсуд, інформаційного повідомлення наступного змісту: « ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , заявляю про визнання неправдивого характеру відомостей, поширених мною у заявах до Міністерства юстиції України від 29 січня 2021 року, від 30 січня 2021 року, від 02 лютого 2022 року та у заявах до Броварської міської державної нотаріальної контори Київської області від 28 січня 2021 року, від 29 січня 2021 року, від 01 лютого 2022 року, від 07 травня 2022 року та від 03 червня 2022 року, щодо професійної діяльності та ділових якостей державного нотаріуса Броварської міської державної нотаріальної контори Київської області Журавської Валентини Вікторівни, у зв'язку з чим прошу вибачення».
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь державного нотаріуса Броварської міської державної нотаріальної контори Київської області Журавської Валентини Вікторівни компенсацію за шкоду, завдану діловій репутації у розмірі 20 000 (двадцять тисяч) гривень 00 копійок.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь державного нотаріуса Броварської міської державної нотаріальної контори Київської області Журавської Валентини Вікторівни витрати по сплаті судового збору у розмірі 992 (дев'ятсот дев'яносто дві) гривні 40 копійок та витрати на правничу (правову) допомогу у розмірі 30 000 (тридцять тисяч) гривень 00 копійок.
У іншій частині позову - відмовлено.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.
У апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просила рішення суду першої інстанції скасувати. Також, на думку апелянтки, суддя Броварського міськрайонного суду Київської області Сердинський В.С. під час ухвалення оскаржуваного рішення знаходився під систематичним впливом з боку позивача, й відповідно був позбавлений об'єктивної можливості щодо ухвалення законного та обґрунтованого рішення. Вказує про невідображення у оскаржуваному рішенні суду першої інстанції повного переліку аргументів, наведених нею в обґрунтування власної правової позиції у спірних правовідносинах
Обґрунтовує апеляційну скаргу тим, що вина у приниженні ОСОБА_1 честі, гідності та ділової репутації державного нотаріуса Броварської міської державної нотаріальної контори Київської області Журавської Валентини Вікторівни позивачкою не доведена, а зміст всіх її скарг та звернень є її особистим поглядом на ситуацію, яка між ними склалася, її точка зору та критична оцінка дій позивача по відношенню до неї, на що вона має право відповідно до Конституції України.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 08 лютого 2023 року відкрито апеляційне провадження в справі та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
17 серпня 2023 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив позивачки на апеляційну скаргу ОСОБА_1 . У відзиві державний нотаріус Броварської міської державної нотаріальної контори Київської області Журавська Валентина Вікторівна просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін. При цьому зазначала, що апелянт у своїй скарзі не зазначає конкретно визначених обставин правового характеру, які б вказували на незаконність та (або) необґрунтованість безпосередньо самого оскаржуваного рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 12 травня 2023 року, та одночасно які, у розумінні змісту положень ст. 376 ЦІК України, могли б слугувати правовою підставою для скасування судом апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення. Позивачка вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 містить в собі цілий ряд безпідставних висловлювань образливого (негативного) характеру, адресованих безпосередньо державному нотаріусу Броварської міської державної нотаріальної контори Київської області Журавській В.В., та які стосуються особистих, моральних та ділових якостей останньої.
Крім того, звертає увагу суду апеляційної інстанції на ту обставину, що доводи ОСОБА_1 в обґрунтування апеляційної скарги у значній мірі зводяться до небажання апелянта належним чином виконувати оскаржуване рішення суду першої інстанції, оскільки остання вважає його злочинним (арк. 2, 5, 6 апел. скарги). Щодо доводу апелянтки про те, що суддя Броварського міськрайонного суду Київської області Сердинський В.С. під час ухвалення оскаржуваного рішення знаходився під систематичним впливом з боку позивача, й відповідно був позбавлений об'єктивної можливості щодо ухвалення законного та обґрунтованого рішення (арк. 6, 8, 11, 13 апел. скарги), вказує, що апелянтом не зазначено форм та способів вчинення вказаного вище впливу на головуючого у суді першої інстанції та не надано жодних доказів на підтвердження зазначеної обставини.
Щодо доводу апелянтки ОСОБА_1 , про невідображення в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції повного переліку аргументів, наведених нею в обґрунтування власної правової позиції у спірних правовідносинах, позивачка зазначає, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
На думку позивачки, оскаржуване рішення у повній мірі відповідає критеріям законності та обґрунтованості як в розрізі вимог національного законодавства, так і положень Європейської конвенції з прав людини та правозастосовної практики Європейського Суду з прав людини (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32).
У судовому засіданні апелянтка просила апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у позові.
Інші учасники справи належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи до суду не з'явилися, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з такого.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом першої інстанції встановлено, що починаючи з 19 березня 1997 року позивач ОСОБА_5 здійснює професійну діяльність на посаді державного нотаріуса Броварської міської державної нотаріальної контори Київської області, що підтверджується свідоцтвом про право на зайняття нотаріальною діяльністю №2582 та випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №441656153674 від 06 червня 2022 року.
Під час здійснення позивачем професійної діяльності на посаді державного нотаріуса до неї звернулася відповідач ОСОБА_1 із заявою про прийняття спадщини від 26 лютого 2019 року №255, що відкрилася після смерті її батька - ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі якої було заведено спадкову справу №63821796, та із заявою про прийняття спадщини від 28 січня 2022 року №179, що відкрилася після смерті її матері - ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , на підставі якої було заведено спадкову справу №69055514.
Під час оформлення спадщини відповідача на майно у межах спадкових справ №63821796 та №69055514 позивачем було запропоновано здійснити оплату вартості відповідних нотаріальний послуг у безготівковій формі та сформовано відповідну квитанцію.
Із вказаною вище обставиною відповідач не погоджується та вважає, що обставина фактичного прийняття нею спадщини, що відкрилася за фактом смерті батька ОСОБА_2 та матері ОСОБА_3 у порядку ч. 3 ст. 1268 Цивільного кодексу України, не вимагає подальшого належного оформлення відповідних спадкових прав через орган нотаріату та не обумовлює відповідних витрат спадкоємця на безпосередню оплату вартості наданих нотаріальних послуг.
Вважаючи, що її спадкові права безпідставно порушуються позивачем, відповідачем на адресу Міністерства юстиції України було направлено скарги від 29 січня 2021 року, 30 січня 2021 року та 02 лютого 2022 року, які містили образливі висловлювання на адресу позивача, зокрема, останню у вказаних вище скаргах було названо «бездумною, безвідповідальною та мстивою людиною», «фашистом» та «корупціонеркою».
Крім того, за місцем здійснення позивачем професійної діяльності, а саме до Броварської міської державної нотаріальної контори Київської області, відповідачем неодноразово скеровувалися відповідні заяви (звернення), які також містили образливі висловлювання особистого характеру щодо позивача.
Так, зокрема, на адресу Броварської міської державної нотаріальної контори Київської області відповідачем направлялися заяви (звернення) від 29 січня 2021 року, від 01 лютого 2022 року, від 02 лютого 2022 року, від 07 травня 2022 року та від 03 червня 2022 року, в яких позивача було названо «негідницею», «злодієм в законі» та «твариною».
Зазначені вище скарги відповідача до Міністерства юстиції України щодо професійної діяльності позивача слугували підставою для проведення відповідних перевірок та надання останньою відповідних пояснень на ім'я начальника Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) стосовно викладених у скаргах обставин.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що висловлювання відповідача на адресу позивача є за своїм змістом саме негативними та застосовані мовні обороти у скаргах мають стверджувальний характер з посиланням на конкретні факти стосовно особи позивача. Також вважав, що з урахуванням всіх обставин справи та виходячи з передбачених частиною третьою статті 23 ЦК України критеріїв визначення розміру грошового відшкодування шкоди слід задовольнити позовні вимоги про стягнення моральної шкоди частково у розмірі 20 000,00 грн.
Поряд з цим, дослідивши обсяг наданих послуг і виконаних робіт, враховуючи складність справи, значення справи для сторони, з урахуванням вимог розумності та справедливості, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач має право на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000,00 грн.
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з таких підстав.
Згідно з вимогами ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За правилами ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканими.
Згідно з частиною першою статті 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
За змістом ст. 277 ЦК України, ст. 32 Конституції України, ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації, у т.ч. особою, якою поширено таку інформацію.
Поряд з цим, за змістом вказаних норм, кожному гарантується право на свободу висловлення поглядів, в тому числі право поширювати інформацію без втручання органів державної влади, за умови, що вони діють добросовісно і надають правильну і достовірну інформацію, не завдаючи при цьому шкоди репутації окремих осіб і не порушуючи їх прав.
Згідно з роз'ясненнями, що містяться в пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, чи критикою та чи є вона такою, що виходить за межі допустимої критики за встановлених судами фактичних обставин справи. Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку.
Отже, право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію і таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
Апеляційний суд зазначає, що в справах про захист гідності, честі та ділової репутації суд повинен розмежовувати відомості, які принижують честь та гідність особи, від думок, поглядів, критичних висловлювань, ідей, оцінок, висловлених у порядку реалізації конституційного права на свободу думки і слова.
Згідно зі статтею 201 ЦК України честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.
У частині першій статті 277 ЦК України передбачено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на спростування цієї інформації.
Автором є особа, від якої пролунали певні висловлювання, зміст яких став підставою для позову про спростування недостовірної інформації. Автор одночасно є і поширювачем інформації. Автор відповідає за зміст повідомленою ним інформації. Поширювачем інформації також може бути особа, із використанням технічних можливостей якої поширена автором інформація набула ще більшого розголосу.
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Відповідно до частини першої статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.
Частиною другою вказаної статті Закону визначено, що оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Lingens v. Austria» зазначено, що суду необхідно розрізняти факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не можна. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції. У даній справі ЄСПЛ вказав, що: «Суд повинен нагадати, що свобода вираження поглядів гарантована пунктом 1 статті 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов самореалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» або тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості і широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе».
Так, фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об'єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Враховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об'єктивною, незалежною від думок та поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.
Судження - це те ж саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов'язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження також користуються захистом - це передумова плюралізму поглядів.
Європейський суд з прав людини 02 червня 2016 року (остаточне - 17 жовтня 2016 року) ухвалив рішення у справі № 61561/08 «Інститут економічних реформ проти України», де, розглядаючи питання забезпечення балансу між свободою вираження поглядів та захистом репутації особи, зазначив, що відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції існує мало можливостей для обмеження політичних висловлювань чи дебатів з питань, що становлять суспільний інтерес, при цьому високий рівень захисту свободи вираження поглядів буде надаватися у випадках, коли висловлювання стосуються питання, що становить суспільний інтерес.
У цьому рішенні суд проводить відмінність між твердженнями про факти і оціночними судженнями. Існування фактів можна довести, тоді як правдивість оціночних суджень не підлягає доведенню. Оціночне судження не може бути доведене, це порушує саму свободу думки, яка є основною частиною права, гарантованого статтею 10 Конвенції.
Для того, щоб розрізняти фактичне твердження і оціночне судження, необхідно брати до уваги обставини справи і загальний тон зауважень, оскільки твердження про питання, що становлять суспільний інтерес, є оціночними судженнями, а не констатацією фактів.
Оціночним судженням також властиве вживання гіпербол, алегорій, сатири.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (KARPYUK AND OTHERS v. UKRAINE, № 30582/04, 32152/04, § 188, ЄСПЛ, 06 жовтня 2015 року).
Слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна (LINGENS v. AUSTRIA, № 9815/82, § 46, ЄСПЛ, 08 липня 1986 року).
У постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 757/22307/17-ц (провадження № 61-48302св18) зроблено висновок, що згідно зі статтею 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, особливо якщо такі висловлювання стосуються публічної особи, або посадової особи рівня суспільного значення та його діяльність представляє суспільний інтерес.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України «Про інформацію» та Закону України «Про доступ до публічної інформації» № 1170-VII від 27 березня 2014 року, що набрав чинності 19 квітня 2014 року, частину третю статті 277 ЦК України виключено.
Тому чинне законодавство з 19 квітня 2014 року не містить презумпції добропорядності і відсутні підстави для застосування такої конструкції при вирішенні спорів про спростування недостовірної інформації.
Отже, доказування позивачем обґрунтованості позову, а саме, поширення інформації відповідачами та її недостовірності, має відбуватися у загальному порядку.
Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії» (1986 р.) суд розрізняє факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного ст. 10 Конвенції.(див. рішення у справі «Лінґенс проти Австрії» (Lingens v. Austria) від 8 липня 1986, серія A, № 103, п. 46) (див. рішення у справі «Перна проти Італії» [ВП], заява № 48898/99, п. 40, від 25 липня 2001 року).
За роз'ясненнями, що містяться в п. 21 вищевказаної постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1, при поширенні недостовірної інформації стосовно приватного життя публічних осіб вирішення справ про захист їх гідності, честі чи ділової репутації має свої особливості. Суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації (далі - Декларація), схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998 року) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя.
Зокрема, у названій Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).
У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.
У зв'язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.
Застосовуючи положення статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у рішеннях «Газета «Україна-центр» проти України», «Нікула проти Фінляндії», «Яновський проти Польщі» та інших, суд підкреслює, що межі допустимої інформації щодо посадових та службових осіб можуть бути ширшими порівняно з межами такої ж інформації щодо звичайних громадян.
Публічна особа, державний службовець, повинен бути готовим до підвищеного рівня критики, у тому числі у грубій формі, прискіпливої уваги суспільства і підвищеної зацікавленості суспільства його діяльністю та/або особистим життям тощо, адже вони, обираючи кар'єру публічної особи, погодились на таку увагу.
Задовольняючи позовні вимоги державного нотаріуса про визнання недостовірною та такою, що порушує права особи на повагу честі, гідності та недоторканості ділової репутації, поширеної відповідачем інформації, та її спростування, суд першої інстанції залишив поза увагою, що позивач є публічною особою, а заяви ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України від 29 січня 2021 року, від 30 січня 2021 року, від 02 лютого 2022 року та Броварської міської державної нотаріальної контори Київської області від 28 січня 2021 року, від 29 січня 2021 року, від 01 лютого 2022 року, від 07 травня 2022 року та від 03 червня 2022 року, направлені на реалізацію права, гарантованого статтею 40 Конституції України і містять оціночні судження, її суб'єктивні думки та переконання щодо діяльності позивачки як державного нотаріуса (публічної особи) для відповідного реагування.
Згідно зі статтею 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Отже, право на звернення є важливим конституційно-правовим засобом захисту та однією з організаційно-правових гарантій дотримання прав і свобод громадян.
Тлумачення статті 40 Конституції України свідчить, що у випадку, коли особа звертається до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції України, а не поширення недостовірної інформації.
При цьому апеляційний суд ураховує усталений підхід, що у випадку, коли особа, реалізуючи своє право на звернення, звертається до відповідних органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, то ця обставина не є підтвердження поширення інформації в розмінні статті 277 ЦК, у такому випадку має місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації.
Також колегія суддів бере до уваги, що в такому випадку оспорювана інформація не підлягає оцінці судом на предмет достовірності та правдивості, оскільки встановлення того, що у спірних правовідносинах мала місце реалізація відповідачем свого права на звернення, це є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову про захист честі та гідності.
Вищевказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03 жовтня 2023 року у справі № 756/4720/20 (провадження № 61-6193св23).
Окрім того, колегія суддів бере до уваги, що у прохальній частині позовної заяви позивачкою не вказано конкретних висловлювань відповідачки, які, на думку позивачки, підлягають визнанню такими, що не відповідають дійсності щодо професійної діяльності та ділових якостей державного нотаріуса та, відповідно, які саме висловлювання ОСОБА_1 позивачка просила спростувати.
Ураховуючи вищевикладене, апеляційний суд вважає, що розглядом справи не встановлено фактів, які б доводили, що викладена в заявах ОСОБА_1 інформація щодо публічної особи, якою є позивач, є фактичними твердженнями, мотивованими цілеспрямованими діями з метою приниження честі, гідності та ділової репутації державного нотаріуса Броварської державної нотаріальної контори Київської області Журавської Валентини Вікторівни.
Конституцією України передбачено, що всі рівні перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (статті 24 та 129).
За правилами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).
При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Отже, надані позивачем докази не підтверджують порушення його права на повагу до гідності, честі та недоторканість ділової репутації, а тому позовні вимоги про визнання недостовірною та такою, що порушує права особи на повагу честі, гідності та недоторканості ділової репутації, поширеної відповідачем інформації, та її спростування не підлягають задоволенню.
Окрім того, не підлягає задоволенню й позовна вимога позивача про відшкодування моральної шкоди, оскільки така вимога є похідною від вимоги про визнання недостовірною та такою, що порушує права особи на повагу честі, гідності та недоторканості ділової репутації, поширеної відповідачем інформації, та її спростування.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Крім того, колегія суддів враховує правовий висновок Верховного Суду № 524/3490/17-ц від 27.03.2019 року, згідно якого: «Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є ідентичними доводам позовної заяви та апеляційної скарги заявника, яким судами надана належна оцінка, Верховний Суд доходить висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх».
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Щодо доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 у частині необхідності визнання неправомірними, на її думку, дій державного нотаріуса, то такі доводи апеляційним судом відхиляються та не оцінюються, оскільки не входять до предмету розгляду даної справи.
Таким чином, переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 частково заслуговують на увагу, а рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 12 травня 2023 року підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Отже, з позивача на користь відповідачки підлягає стягненню документально підтверджений сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 500 грн. 00 коп (т.1 а.с.161).
Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 12 травня 2023 року - задовольнити частково.
Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 12 травня 2023 року - скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову державного нотаріуса Броварської міської державної нотаріальної контори Київської області Журавської Валентини Вікторівни до ОСОБА_1 про захист честі, гідності та ділової репутації - відмовити.
Стягнути з державного нотаріуса Броварської міської державної нотаріальної контори Київської області Журавської Валентини Вікторівни на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 500 (одна тисяча п'ятсот) грн. 00 коп. - за розгляд справи судом апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Головуючий: Р.В. Березовенко
Судді: О.Ф. Лапчевська
Г.І. Мостова