КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
справа №752/16640/18 Головуючий у І інстанції - Плахотнюк К.Г.
апеляційне провадження №22-ц/824/15330/2023 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 жовтня 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Приходька К.П.,
суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,
за участю секретаря Миголь А.А.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк» на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 05 травня 2023 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сенс Банк» про визнання договору недійсним, -
установив:
У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва із позовом до ПАТ «Укрсоцбанк» про визнання договору недійним, обґрунтовуючи його тим, що 23 лютого 2007 року між АКБСР «Укрсоцбанк», в подальшому змінено назву на ПАТ «Укрсоцбанк» та ним укладено договір кредиту №287.
Відповідно до п.п. 1.1., 1.2. зазначеного вище договору, кредитор надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 140000 доларів США, що за курсом долара США до гривні встановленим Національним банком України на день укладення цього договору (1 долар США = 5, 050 гривень) складає 707000 гривень зі сплатою 13,00% процентів річних за користування кредитом щомісячно та порядком повернення суми кредиту до 10-го числа кожного місяця згідно графіку та з кінцевим терміном повернення заборгованості до 22 лютого 2022 року (включно) на умовах визначених цим договором або дострокового повернення у випадках, передбачених цим договором та договорами, які будуть забезпечувати виконання зобов'язань за цим договором та/або чинним законодавством України; кредит надається позичальнику на наступні цілі: придбання нерухомого майна, а саме: житлового будинку (з надвірними спорудами) загальною площею 190,3 кв.м., жилою площею 83,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Однак, зазначений договір, на його думку, не відповідає нормам ЗУ «Про захист прав споживачів», ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
Так, у порушення норм ЗУ «Про захист прав споживача», йому не надано інформацію про загальну вартість кредиту.
З огляду на викладене вище, просив визнати недійсним договір кредиту №287, що укладений 23 лютого 2007 року між ним, ОСОБА_1 та ПАТ «Укрсоцбанк».
11 березня 2021 року Голосіївським районним судом м. Києва постановлено ухвалу про заміну відповідача ПАТ «Укрсоцбанк» його правонаступником АТ «Альфа-Банк».
На загальних зборах акціонерів АТ «Альфа-Банк», що відображено у протоколі №2/2022 складеному 18 серпня 2022 року прийнято рішення про зміну найменування банку з АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк».
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 05 травня 2023 року, у задоволенні позову було відмовлено.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущений трирічний строк для звернення до суду ід позовом.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині мотивів прийнятого рішення про відмову у задоволенні позову, АТ «Сенс Банк» звернулось до суду з апеляційною скаргою, яку обґрунтовував наступним.
23 лютого 2007 року між АКБСР «Укрсоцбанк», в подальшому змінено назву на ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено договір кредиту №287.
Відповідно до п.п. 1.1, 1.2 зазначеного вище договору, кредитор надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 140000 доларів США, що за курсом долара США до гривні складає 707000 грн., зі сплатою 13% річних за користування кредитом щомісячно та порядком повернення суми кредиту до 10-го числа кожного місяця згідно графіку та з кінцевим терміном повернення заборгованості до 22 лютого 2022 року (включно) на умовах визначених цим договором або дострокового повернення у випадках, передбачених цим договором та договорами, які будуть забезпечувати виконання зобов'язань за цим договором або чинним законодавством України; кредит надається позичальнику на наступні цілі: придбання нерухомого майна а саме житлового будинку (з надвірними спорудами) загальною площею 190,3 м?, жилою площею 83,1 м?, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
В подальшому між сторонами укладено Договір про внесення змін №1 від 20 лютого 2015 року до Договору кредиту №287, яким було змінено графік погашення заборгованості, яка станом на день укладання договору становила по кредиту суму 49344,74 доларів США та по процентах суму 4278,01 доларів США.
Сторони встановили новий графік погашення кредиту починаючи 10 листопада 2016 року та з кінцевим терміном повернення заборгованості за кредитом до 22 лютого 2022 року.
Також, сторони встановили нову процентну ставку за користування кредитними коштами в розмірі 12% річних з дати підписання цього Договору.
Таким чином, після укладення Договору про внесення змін №1 від 20 лютого 2015 року до Договору кредиту №287 сторони погодили, що вся заборгованість з 20 лютого 2015 року була переведена у стан строкової, також сторонами було погоджено новий графік погашення заборгованості.
Отже, Договором про внесення змін №1 від 20 лютого 2015 року сторони встановили безспірний залишок заборгованості за кредитом та погодили новий графік погашення кредиту до 22 лютого 2022 року.
Також, укладенню договору про внесення змін №1 від 20 лютого 2015 року передувало звернення позивача до банку із заявою про реструктуризацію від 30 січня 2015 року.
Зазначив, що детальний розпис сукупної вартості кредиту не обов'язково повинен бути викладений лише як окремий документ.
Спірний договір споживчого кредиту підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі.
Як вбачається зі змісту кредитного договору в ньому чітко зазначено, яку конкретну суму і в якій валюті щомісячно має вносити боржник на погашення тіла кредиту, зазначена його орієнтована сукупна вартість. Також договором чітко визначена відсоткова ставка.
Боржнику під час підписання договору достовірно було відомо, що він отримує кредит на тривалий час - до 2022 року.
Таким чином, проявивши розумну обачність, боржник був попереджений про те, що скільки він погодився на повернення кредиту в іноземній валюті - доларах США, що ризики зміни курсу валют під час дії договору буде нести він, та як йому потрібно буде купляти валюту, щоб повертати ту суму, яка чітко зазначена в пункті 1.1.1 договору.
Також зазначає, що обираючи кредитування в іноземній валюті боржник діяв свідомо, оскільки отримання кредиту в гривні, означало б встановлення більшої відсоткової ставки.
Підписуючи кредитний договір, ОСОБА_1 погодився з усіма його умовами, тривалий час виконував договір, підписав додатковий договір до нього, і заперечення щодо його умов не заявляв.
При цьому, кредитний договір, укладений між сторонами, відповідає вимогам закону.
ОСОБА_1 на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконував його умови; подав заяву про реструктуризацію кредитної заборгованості; підписав додатковий договір; умови кредитного договору містять повну інформацію щодо умов кредитування: періоду надання кредиту, розміру процентної ставки, порядку її нарахування, переліку, розміру й бази розрахунку неустойки; періоду внесення платежів, відповідальності за порушення умов договору.
Враховуючи зміст кредитного договору, ОСОБА_1 з моменту підписання цього договору та додаткового договору до нього обізнаний щодо платності наданого кредиту, свого обов'язку вносити плату за користування кредитом, розміру процентів, порядку їх сплати та відповідальності за прострочення погашення кредиту.
За таких обставин, вважає що під час укладення договору не були порушені права позивача, як споживача послуг, а тому в задоволенні його позову слід відмовити через необґрунтованість, а не через пропуск строку позовної давності.
Просило змінити рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 05 травня 2005 року, виклавши його мотивувальну частину в новій редакції, зокрема, відмовити у задоволенні позову через його необґрунтованість, а не через пропуск строку позовної давності.
Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.
Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, в порядку, передбаченому статтею 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 23 лютого 2007 року між АКБСР «Укрсоцбанк», в подальшому змінено назву на ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено договір кредиту №287.
Відповідно до п.п. 1.1., 1.2. зазначеного вище договору, кредитор надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 140000 доларів США, що за курсом долара США до гривні встановленим НБУ на день укладення цього договору (1 долар США = 5,050 гривень) складає 707000 гривень зі сплатою 13% процентів річних за користування кредитом щомісячно та порядком повернення суми кредиту до 10-го числа кожного місяця згідно графіку та з кінцевим терміном повернення заборгованості до 22 лютого 2022 року (включно) на умовах визначених цим договором або дострокового повернення у випадках, передбачених цим договором та договорами, які будуть забезпечувати виконання зобов'язань за цим договором та/або чинним законодавством України; кредит надається позичальнику на наступні цілі: придбання нерухомого майна, а саме: житлового будинку (з надвірними спорудами) загальною площею 190,3 кв.м., жилою площею 83,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Звертаючись до суду з позовом, позивач ОСОБА_1 зазначив, що кредитний договір є недійним, тому що суперечить нормам ЗУ «Про захист прав споживачів», а саме, йому не надано інформацію про загальну вартість кредиту.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач пропустив трирічний строк для звернення до суду із позовом, оскільки оспорюваний правочин укладено у 2007 році, а з позовом ОСОБА_1 звернувся у 2018 році.
Разом з цим, на думку суду першої інстанції, мало місце порушення норм ЗУ «Про захист прав споживача» щодо повідомлення позичальника про сукупну вартість кредиту.
До такого висновку суд першої інстанції дійшов на підставі зроблених позивачем розрахунків та наведених у позові, а також відображених у розрахунку вимог банку у зв'язку з неповерненням ОСОБА_1 кредитної заборгованості за кредитним договором №287 від 23 лютого 2007 року, з яких вбачається, що вони не співпадають з наданою позивачеві інформацією про сукупну вартість кредиту при його укладенні.
Проте, з висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може, оскільки вони не ґрунтуються на матеріалах справи, а також не узгоджуються з вимогами чинного законодавства, з огляду на наступне.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі №367/6105/16-ц (провадження №14-381цс18) зроблено висновок про те, що виходячи з вимог статті 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду.
Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості.
І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
По справі встановлено, що 23 лютого 2007 року між АКБСР «Укрсоцбанк», в подальшому змінено назву на ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено договір кредиту №287.
Відповідно до п.п. 1.1, 1.2 зазначеного вище договору, кредитор надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 140000 доларів США, що за курсом долара США до гривні складає 707000 грн., зі сплатою 13% річних за користування кредитом щомісячно та порядком повернення суми кредиту до 10-го числа кожного місяця згідно графіку та з кінцевим терміном повернення заборгованості до 22 лютого 2022 року (включно) на умовах визначених цим договором або дострокового повернення у випадках, передбачених цим договором та договорами, які будуть забезпечувати виконання зобов'язань за цим договором або чинним законодавством України; кредит надається позичальнику на наступні цілі: придбання нерухомого майна а саме житлового будинку (з надвірними спорудами) загальною площею 190,3 м?, жилою площею 83,1 м?, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
В подальшому між сторонами укладено Договір про внесення змін №1 від 20 лютого 2015 року до Договору кредиту №287, яким було змінено графік погашення заборгованості, яка станом на день укладання договору становила по кредиту суму 49344,74 доларів США та по процентах суму 4278,01 доларів США.
Сторони встановили новий графік погашення кредиту починаючи 10 листопада 2016 року та з кінцевим терміном повернення заборгованості за кредитом до 22 лютого 2022 року.
Також, сторони встановили нову процентну ставку за користування кредитними коштами в розмірі 12% річних з дати підписання цього Договору.
Таким чином, після укладення Договору про внесення змін №1 від 20 лютого 2015 року до Договору кредиту №287 сторони погодили, що вся заборгованість з 20 лютого 2015 року була переведена у стан строкової, також сторонами було погоджено новий графік погашення заборгованості.
Отже, Договором про внесення змін №1 від 20 лютого 2015 року сторони встановили безспірний залишок заборгованості за кредитом та погодили новий графік погашення кредиту до 22 лютого 2022 року.
Також, укладенню договору про внесення змін №1 від 20 лютого 2015 року передувало звернення позивача до банку із заявою про реструктуризацію від 30 січня 2015 року.
Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України , відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно зі ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Частинами 1, 3 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно вимог ст. 217 ЦК України, недійсність окремої частини правочину немає наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.
Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Пунктами 3, 10, 11, 13, 15 ч. 3 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» передбачено, що несправедливими є, зокрема умови договору про: встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору; обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов'язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов'язань додержанням зайвих формальностей.
За змістом ст.ст. 11, 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.
Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими.
Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
За положеннями абзацу другого ч. 2 ст. 19 ЗУ «Про захист прав споживачів», підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткій, незрозумілій або двозначний спосіб інформація, необхідно для здійснення свідомого вибору.
У постанові від 02 грудня 2015 року у справі №6-1341цс15, Верховний Суд України наголосив, що ЗУ «Про захист прав споживачі» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.
У рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 ЗУ «Про захист прав споживачів» у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) зазначено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
Стаття 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання правочину (чи його частини) недійсною.
Відповідно до ч. 5 ст. 18 вказаного Закону, якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
Тобто у разі визнання окремого положення договору несправедливим може бути визнане недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.
Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (ч. 6 ст. 18 Закону).
У постанові Верховного Суду України від 11 вересня 2013 року у справі №6-40цс13 зроблені наступні висновки.
Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в ч. 2 ст. 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Аналізуючи норму ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору задають шкоди споживачеві.
За змістом положень ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 26 червня 2007 року) перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі, зокрема, про орієнтовану сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення, тощо).
У договорі про надання споживчого кредиту зазначається у тому числі детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача.
Тобто, вимоги ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» на дату укладення оспорюваного договору не передбачали обов'язку банку надати детальний розпис сукупної вартості кредиту в окремому документі.
Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджені постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168 (яка набрала чинності 06 червня 2007 року), зобов'язують банки надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту або в кредитному договорі, або додатку до нього.
Тобто, детальний розпис сукупної вартості кредиту не обов'язково повинен бути викладений лише як окремий документ.
Спірний договір споживчого кредиту підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі.
Як вбачається зі змісту кредитного договору, в ньому чітко зазначено, яку конкретну суму і в якій валюті щомісячно має вносити боржник на погашення тіла кредиту, зазначена його орієнтована сукупна вартість. Також договором чітко визначена відсоткова ставка.
Боржнику під час підписання договору достовірно було відомо, що він отримує кредит на тривалий час - до 2022 року.
Таким чином, проявивши розумну обачність, боржник був попереджений про те, що оскільки він погодився на повернення кредиту в іноземній валюті - доларах США, що ризики зміни курсу валют під час дії договору буде нести він, так як йому потрібно буде купляти валюту, щоб повертати ту суму, яка чітко зазначено в пункті 1.1.1 договору.
Обираючи кредитування в іноземній валюті, боржник діяв свідомо, оскільки отримання кредиту в гривні, означало б встановлення більшої відсоткової ставки.
Підписуючи кредитний договір, ОСОБА_1 погодився з усіма його умовами, тривалий час виконував договір, підписав додатковий договір до нього, і заперечень щодо його умов не заявляв.
При цьому, кредитний договір укладений між сторонами, відповідає вимогам закону.
Підстав для застосування ст.ст. 11, 18, 19 ЗУ «Про захист прав споживачів» щодо нечесної підприємницької діяльності банку та несправедливих умов договору позивач не довів, як і не довів введення його в оману під час укладення договору споживчого кредиту, оскільки перед його підписанням він мав можливість ознайомитися з текстом та умовами договору.
Крім цього, ОСОБА_1 на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконував його умови; подав заяву про реструктуризацію кредитної заборгованості; підписав додатковий договір; умови кредитного договору містять повну інформацію щодо умов кредитування: періоду надання кредиту, розміру процентної ставки, порядку її нарахування, переліку, розміру й бази розрахунку неустойки, періоду внесення платежів, відповідальності за порушення умов договору.
Враховуючи зміст кредитного договору, ОСОБА_1 з моменту підписання цього договору та додаткового договору до нього, був обізнаний щодо платності наданого кредиту, свого обов'язку вносити плату за користування кредитом, розміри процентів, порядку їх сплати та відповідальності за прострочення погашення кредиту.
На переконання колегії суддів, зміна курсу валют під час дії договору не може свідчити про порушення банком вимог ЗУ «Про захист прав споживачів» під час його укладення.
За таких обставин, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що відсутні підстави вважати, що під час укладення договору були порушені права позивача, як споживача послуг, а тому у задоволенні його позову слід відмовити, через його необґрунтованість, а не через пропуск строку позовної давності, що було зроблено судом першої інстанції.
Положеннями п. 2 ч. 2 ст. 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
У відповідності до ч. 4 ст. 376 ЦПК України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та результативної частини.
З урахуванням вищевикладеного, рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині мотивів прийнятого судом рішення про відмову задоволення позову, із врахуванням мотивів такої відмови у редакції цієї постанови.
Керуючись ст.ст.367,374,376,381-384, ЦПК України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк» задовольнити.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 05 травня 2023 року змінити в частині мотивів прийнятого судом рішення про відмову у задоволенні позову.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складений 14 листопада 2023 року.
Суддя-доповідач К.П. Приходько
Судді Т.О. Писана
С.О. Журба